відчувалась уже давно, і Михайло Горбачов розпочав «перебудову».
Таким чином, згори почалася лібералізація. Проте, у велетенській
вайлуватій імперії з заскорузлою адміністративно-командною системою
усе робилося шкереберть, з перешкодами на усіх рівнях влади, особливо
у силових відомствах, і з великим запізненням у регіонах. З історичної
точки зору, у цьому немає нічого дивного: рік туди, рік сюди, але ці роки
коштували життя багатьом людям. Так, наприклад, Василь Стус загинув
уже за Горбачова.
Микола Горбаль згадує: «Так, час мінявся, але, я ж кажу, мене
засудили при Горбачові, і «перестройка» йшла. Ми в газетах, в
«Известиях» читали такі статті, що мені таке не інкримінували, але ми
сиділи в камерах. Ну, треба було трохи часу до того, але на все Божа
воля»
1
.
Але все ж перебудова йшла, і дисидентів почали випускати. Як
відбувалося звільнення, яскраво описує Василь Овсієнко:
«Відтак у 1987 році нас перевезли з Кучино – це було восьмого
грудня, я запам’ятав цю дату, тому що в цей день вивезли Левка
Лук’яненка на заслання, у нього закінчувався термін, і ще, крім того,
Горбачов зустрічався в Рейк’явіку з Рональдом Рейганом. І Горбачов там
сказав, що нас там уже в Кучино нема.
Справді, нас із Кучино перевезли на Всехсвятську, але режим там
уже був значно легший. Нас почали обходжувати приїжджі кагебісти з
Москви – «напишіть що-небудь, ну хоч що-небудь – ну, що я помилявся,
що не буду більше, що хоч би хворий, або хай рідні напишуть». Ми на
особливому режимі затялися, що писати нічого не будемо. Вам
припекло? Вам треба мати людське обличчя? – ну, то майте його:
звільняйте, беріть собі нас за союзників, бо ми теж за «перестройку». Ні,
нічого подібного! Вони стали нас випускати вже в 1988 році – так, по
одному, по два етапом везуть на місце і там оголошують про звільнення.
Коли вже 12 серпня 1988 року взяли на етап мене, Миколу Горбаля
й Івана Кандибу, то після нас залишалося тільки двоє – естонець Енн
Тарто й Міхаїл Алексєєв – росіянин, який був заарештований на
Житомирщині. Так от, нас у Перм завезли. І вночі 21 серпня мене беруть
на етап, першого з цієї трійки, на літак, спецконвой, тут солдат, тут
солдат і тут офіцер, наручники мають напоготові, але вже не накладали.
Мене двічі возили раніше літаком, то тоді накладали наручники перед тим,
як завести в літак. Тут же вже так обійшлося.
Мене привезли до Києва. За нами гналося сонце – весь час нам
сонце сходило, коли летіли до Києва, в Бориспіль. Вони тримають мене
декілька годин в якійсь кацабурці, а самі видзвонюють – бо це неділя
якраз – видзвонюють КДБ, щоб ті прислали воронок. Воронка не
1
Аудіоінтерв’ю з М.9Горбалем. – Взяте В.9Овсієнком, 1998 // Архів ХПГ. – С.934.