Пархісенко Л. В., Костюшин В. А., Іваненко І. Б., Пархісенко Я. В.,
Сирота Н. П., Гуцал О. В., Чернічко Й. І., Олещенко Н. В.,
Остапченко Л. А., Сіохін В. Д., Андрієнко Т. Л., Андрющенко Ю. А.,
Медина Т. В., Мацюра О. В. Інтегрований підхід до менеджменту
Сиваша. — Київ: Wetlands Inteational — АЕМЕ, 2000. — 68 с.
В екологічній проблематиці питання збереження та відновлення
водно-болотних угідь (ВБУ) займають особливе місце, що пов’язано з
їх надзвичайним значенням у підтриманні біологічного різноманіття
та екологічної рівноваги. Ступінь відхилення стану ВБУ від своєї
природної норми є показником рівня цивілізації та якості життя.
Світова спільнота дійшла до остаточного висновку щодо екологічної
цінності таких угідь та непоправності наслідків їх втрати.
З часу заснування у 1971 р. Рамсарської конвенції — провідної
міжнародної інституції у сфері збереження та відновлення ВБУ —
кількість її країн-учасниць наблизилася до
100. За цей же час учасники Конвенції визначили більш як 800 водно-болотних угідь, що мають площу більше 500 тис. км2 для перелік ВБУ міжнародного значення (або Рамсарський перелік). Початкові консолідуючі засади цієї глобальної Конвенції знайшли уже своє відображення у формі технічних принципів та норм, серед яких особливе практичне значення мають критерії для ідентифікації водно-болотних угідь міжнародного значення, стандартизована інформаційна форма опису водно-болотних угідь, глобальна класифікація типів водно-болотних угідь, основні засади та додаткове керівництво щодо виконання Концепції невиснажпивого користування, основні засади щодо менеджменту ВБУ, Протокол Монтре, який визначає Рамсарські угіддя, як такі, що потребують негайного збереження, керівництво щодо процедури менеджменту тощо. Віднесення центральної та східної частини Сиваша у 1996 р. до Рамсарського переліку ВБУ обумовило необхідність пошуку нових концептуальних підходів у визначенні стратегічних та оперативних пріоритетів екологічної політики, у виборі засобів та методів її реалізації. Проблематика відновлення біоресурсного потенціалу Сиваша уже зайняла особливе місце в системі природоохоронних заходів, що здійснюються в Україні. Проте перспективи збереження цього унікального природного комплекса у великій мірі залежать від рівня інтеграції зусиль як державних, так і регіональних та міжнародних інституцій, до компетенції яких належать питання моніторингу та управління екосистемами. Включення проблематики Сиваша у міжнародні екологічні програми стало можливим завдяки приєднанню України до таких важливих міжнародних конвенцій, як Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979), Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971) та Конвенція про охорону біологічного різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992). У площині практичної реалізації планів збереження ВБУ Сиваша важливу роль відіграли міжнародні заходи, здійснені в рамках програми GEF-BSEP (Програма з управління та збереження природного середовища Чорного моря, яка була започаткована у 1991 р. під егідою Всесвітнього природоохоронного фонду (GEF) і здійснювалася за підтримки ЮНЕП, ЮНДП та МБРР), програми збереження територій, які мають значення для існування птахів (ІВА) BirdLife inteational), програми MedWet (Програма узгоджених дій для покращення водно-болотних угідь Середземномор’я), проекту інвентаризації водно-болотних угідь (координатор — IWRB) та в ряді інших проектів. Метою даної роботи було розроблення концептуальних положень план-менеджменту Сиваша, включаючи стратегічні та оперативні пріоритети, засоби та методи реалізації управлінських рішень з урахуванням тенденцій розвитку природних та соціальних процесів. Для обгрунтування цих положень були систематизовані та узагальнені результати досліджень природних ресурсів та екологічного стану ВБУ Сиваша, уточнені оцінки впливу загрожуючих факторів на видове різноманіття птахів та їх біотопічний розподіл, природного та соціально-економічного значення ВБУ Сиваша. Для об’єктивізації стратегічних та оперативних орієнтирів було проаналізовані існуючі програми моніторингу та управління ВБУ Сиваша, а також галузеві програми використання природних ресурсів. В роботі знайшли своє відображення й нові концептуальні підходи щодо адаптації існуючої системи землекористування до умов сталого розвитку, вдосконалення нормативно-правових механізмів врегулювання взаємовідносин у сфері охорони та невиснажпивого використання ВБУ, соціальної реабілітації місцевих жителів при запровадженні обмежень на їх господарську діяльність.
100. За цей же час учасники Конвенції визначили більш як 800 водно-болотних угідь, що мають площу більше 500 тис. км2 для перелік ВБУ міжнародного значення (або Рамсарський перелік). Початкові консолідуючі засади цієї глобальної Конвенції знайшли уже своє відображення у формі технічних принципів та норм, серед яких особливе практичне значення мають критерії для ідентифікації водно-болотних угідь міжнародного значення, стандартизована інформаційна форма опису водно-болотних угідь, глобальна класифікація типів водно-болотних угідь, основні засади та додаткове керівництво щодо виконання Концепції невиснажпивого користування, основні засади щодо менеджменту ВБУ, Протокол Монтре, який визначає Рамсарські угіддя, як такі, що потребують негайного збереження, керівництво щодо процедури менеджменту тощо. Віднесення центральної та східної частини Сиваша у 1996 р. до Рамсарського переліку ВБУ обумовило необхідність пошуку нових концептуальних підходів у визначенні стратегічних та оперативних пріоритетів екологічної політики, у виборі засобів та методів її реалізації. Проблематика відновлення біоресурсного потенціалу Сиваша уже зайняла особливе місце в системі природоохоронних заходів, що здійснюються в Україні. Проте перспективи збереження цього унікального природного комплекса у великій мірі залежать від рівня інтеграції зусиль як державних, так і регіональних та міжнародних інституцій, до компетенції яких належать питання моніторингу та управління екосистемами. Включення проблематики Сиваша у міжнародні екологічні програми стало можливим завдяки приєднанню України до таких важливих міжнародних конвенцій, як Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979), Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971) та Конвенція про охорону біологічного різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992). У площині практичної реалізації планів збереження ВБУ Сиваша важливу роль відіграли міжнародні заходи, здійснені в рамках програми GEF-BSEP (Програма з управління та збереження природного середовища Чорного моря, яка була започаткована у 1991 р. під егідою Всесвітнього природоохоронного фонду (GEF) і здійснювалася за підтримки ЮНЕП, ЮНДП та МБРР), програми збереження територій, які мають значення для існування птахів (ІВА) BirdLife inteational), програми MedWet (Програма узгоджених дій для покращення водно-болотних угідь Середземномор’я), проекту інвентаризації водно-болотних угідь (координатор — IWRB) та в ряді інших проектів. Метою даної роботи було розроблення концептуальних положень план-менеджменту Сиваша, включаючи стратегічні та оперативні пріоритети, засоби та методи реалізації управлінських рішень з урахуванням тенденцій розвитку природних та соціальних процесів. Для обгрунтування цих положень були систематизовані та узагальнені результати досліджень природних ресурсів та екологічного стану ВБУ Сиваша, уточнені оцінки впливу загрожуючих факторів на видове різноманіття птахів та їх біотопічний розподіл, природного та соціально-економічного значення ВБУ Сиваша. Для об’єктивізації стратегічних та оперативних орієнтирів було проаналізовані існуючі програми моніторингу та управління ВБУ Сиваша, а також галузеві програми використання природних ресурсів. В роботі знайшли своє відображення й нові концептуальні підходи щодо адаптації існуючої системи землекористування до умов сталого розвитку, вдосконалення нормативно-правових механізмів врегулювання взаємовідносин у сфері охорони та невиснажпивого використання ВБУ, соціальної реабілітації місцевих жителів при запровадженні обмежень на їх господарську діяльність.