Андрющенко А. Економічна теорія

Подождите немного. Документ загружается.

281

Розділ 22. Макроекономічна нестабільність

РОЗДІЛ 22.

МАКРОЕКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ

§ 1. Суть економічного циклу та його фази

У ринковій економіці обсяг реального ВВП, реальні доходи та зайнятість то зрос-

тають, то спадають. Такі зміни в національному обсязі виробництва, зайнятості і до-

ходах називають економічними коливаннями. У макроекономічній науці домінує

думка, що хвилеподібні коливання в економіці відбуваються не хаотично, а в формі

економічних (ділових) циклів.

Діловий цикл (рис. 22.1) — це послідовність піднесень і спадів економічної ак-

тивності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від початку

одного кризового явища до початку наступного, який постійно повторюється.

Роки

ВВП

піднесення

депресія

пожвавлення криза

тривалість циклу (t)

Рис. 22.1. Економічний цикл

Ділові цикли неоднакові в часі. Вони тривають від двох-трьох років до двох деся-

тиліть, але всі вони мають одні й ті ж фази: 1) криза (спад, рецесія); 2) депресія (дно,

застій); 3) пожвавлення; 4) піднесення (вершина, пік).

Спад (криза) — це фаза ділового циклу, в якій обсяг національного виробництва

скорочується на протязі не менш як двох кварталів поспіль. Сигналами про майбут-

ній спад є, як правило, різке падіння курсів акцій, біржова паніка, зростання попиту

та цін на дорогоцінні метали, зростання попиту на облігації державної позики, ви-

ведення капіталів за межі країни тощо. Криза супроводжується зменшенням обсягів

виробництва, зростанням вимушеного безробіття, зниженням життєвого рівня насе-

лення. Слід вказати на важливу обставину — класична економічна криза, або криза

перевиробництва чи, як її назвав Кейнс, криза зумовлена дефіцитом сукупних ви-

датків, супроводжується падінням виробництва та падінням цін, натомість в сучас-

них умовах більшість економічних криз зумовлені дефіцитом ресурсів і протікають

у вигляді шоків сукупної пропозиції, тобто супроводжуються падінням виробництва

та зростанням цін.

Класична криза триває доти, доки на ринку не відновлюється рівновага між су-

купним попитом та сукупною пропозицією після чого падіння обсягів виробництва

припиняється, економіка входить у фазу депресії (дно).

Попри явний негатив, економічна криза відіграє важливу роль у розвиткові еко-

номіки — вона виявляє протиріччя суспільного виробництва та примушує суспільство

282

Частина ІІІ. Макроекономіка

мобілізувати усі сили для подолання слабкостей економічного та соціального роз-

витку.

Дно (депресія) — найнижча точка спаду. В ній виробництво і зайнятість досягли

найнижчого рівня. Ця фаза може тривати коротко, але може бути й досить довгою.

Під час фази депресії в економіці відбуваються важливі зміни: відновлюються пере-

рвані кризою економічні зв’язки, здійснюється технічна та технологічна модернізація

виробництва і, що найважливіше, відбувається перетікання капіталу або реструкту-

ризація економіки. Швидкість відновлення економіки після спаду напряму залежить

від рівня розвитку ринкової інфраструктури, зокрема фінансових ринків, та корпора-

тивного законодавства.

Пожвавлення — поступове відновлення попередніх обсягів виробництва і зайня-

тості. Триває до моменту досягнення економікою докризового рівня виробництва.

Після цього наступає фаза піднесення.

Піднесення — у цій фазі економіка виходить на якісно та кількісно новий рівень.

Виробництво зростає, а зайнятість прямує до повної зайнятості. В міру того, як підне-

сення набирає силу, рівень цін може почати зростати ще до того, як досягнуто повної

зайнятості і повного використання потужностей. Вершина або пік піднесення — най-

вища точка ділового циклу. Тут має місце повна зайнятість, а виробництво працює

на повну потужність. Саме в цій точці закладаються передумови майбутнього спаду.

Класифікація видів економічних циклів:

• цикли Китчина — короткі цикли тривалістю 3–5 р., що обумовлюються дина-

мікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підпри-

ємствах;

• цикли Джаглера — середні цикли тривалістю 7–11 р., що обумовлюються змі-

нами у величині, структурі та напрямах інвестицій;

• цикли Кузнеца — довгі цикли тривалістю 20 р., рушійними силами яких є зру-

шення у відтворюваній структурі виробництва (будівельні цикли). В 1968 році

американський вчений М. Абрамовіц описав ядро механізму 20-річних коли-

вань або «ланцюг мультиплікативно-акселеративного контуру»:

доход міграція

житлове

дівництво

сукупний

попит

Ріст ВНП або товарної маси (доходу) стимулює притік населення та народжу-

ваність — це веде до прискорення інвестицій, в тому числі і в житлове будівництво,

потім відбувається зворотній процес. Яскравим прикладом будівельних циклів є іпо-

течна криза на американському ринку нерухомості (літо 2007 р.) — бурхливий роз-

виток економіки США в останньому десятилітті ХХ ст. зумовив масову імміграцію

до цієї країни. Це зумовило різке пожвавлення житлового будівництва, яке в свою

чергу спричинило прискорення (акселерацію) інвестицій та обсягів виробництва в

суміжних галузях: виробництво та продаж будівельних матеріалів, інструментів та

283

Розділ 22. Макроекономічна нестабільність

обладнання, будівельної фурнітури, меблів, побутової техніки; транспортні пере-

везення; будівельні компанії; фонди іпотечного кредитування. Сегмент інтенсивно

розвивався, а компанії які на ньому працювали отримували надвисокі прибутки — це

призвело до «перегріву», який вчасно не вдалося попередити. Основною причиною

кризи стало нехтування фондами та банками іпотечного кредитування жорсткими

правилами перевірки кредитних історій та платоспроможності позичальників іпо-

течних кредитів. На середину 2007 р. припало перевищення критичної маси непо-

гашених прострочених житлових кредитів та, відповідно, збільшення пропозиції за-

ставних активів, що викликало різке падіння цін на нерухомість. В результаті ціла

низка банків та фондів, які здійснювали іпотечне кредитування збанкрутіли або опи-

нилися на межі банкрутства; зменшили обсяги виробництва та зайнятість суміжні

галузі тощо.

Принцип акселерації (протилежний мультиплікації) — відображає той факт, що

певні зміна попиту в будь-який бік спричиняє значно більшу зміну в обсязі капітало-

вкладень. Так, наприклад, зростання попиту на деякі товари кінцевого використання

на 10% зумовлює зростання попиту на інвестиційні товари (які використовуються

для виробництва даних споживчих товарів ) на 200%.

• цикли Кондратьєва — довгохвильові цикли тривалістю 40–60 рр. Їхня головна

рушійна сила — радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробни-

цтва, його структурна перебудова (рис. 22.2).

Підйом першої хвилі (А

) пов’язують із винайденням парового двигуна, що зу-

мовило перехід від мануфактурної до капіталістичної форми товарного виробни-

цтва; підйом другої хвилі (А

) — з винайденням залізної дороги; підйом третьої хвилі

(А

) — з винайденням та застосуванням електрики та радіо; підйом четвертої хвилі

(А

) — з винайденням та застосуванням двигуна внутрішнього спалювання. Що сто-

сується п’ятої хвилі, то вчені вважають, що її підйом триває досі, і пов’язують його

із інтенсивним розвитком ядерної фізики, біотехнологій; мікропроцесорами; ІТ-

технологіями та ін.

Рис. 22.2. Цикли Кондратьєва

284

Частина ІІІ. Макроекономіка

Особливості в підходах до проблеми циклів (пояснення першопричин кризи):

Теорія зовнішніх факторів.

Чисто монетарна теорія.

Теорія перенакопичення.

Теорія недоспоживання.

Марксистська теорія циклу.

Психологічна теорія циклу.

Неокласична теорія циклу.

Неокейнсіанська теорія циклу.

Головні індикатори макроекономічної нестабільності: безробіття та інфляція.

§ 2. Безробіття як індикатор макроекономічної нестабільності

Безробіття — це економічне явище, коли частина економічно активного населен-

ня не має можливості використати свою робочу силу.



¶

¯

¶¯°



де: РБ — рівень безробіття, %;

ЧБ — чисельність безробітних, осіб;

ЧРС — чисельність робочої сили, осіб.

Види безробіття:

• Фрикційне.

• Структурне.

• Інституціональне.

• Циклічне.

• Добровільне.

Найбільш небезпечним є циклічне безробіття, яке виникає внаслідок циклічно-

го спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу.

Тому прийнято вважати, що природне (неминуче) безробіття — це сума фрикцій-

них та структурних безробітних при повній відсутності циклічних безробітних. Для

вимірювання втрат від циклічного (надмірного) безробіття використовують закон

Оукена: в ситуації, коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень

на 1%, відставання фактичного ВВП від потенційного його обсягу становить 2,5%.

Спираючись на закон Оукена можна поетапно обчислити втрати ВВП від надмірного

(циклічного) безробіття:

1) В = (РБ

— РБ

) 2,5,

де: В — відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП (у відсотках);

РБ

і РБ

— рівень відповідно фактичного і природного безробіття;

2,5 — число Оукена;



100

100 100

фпп

ВВП

ВВП ВВП ВВП









;

3) ВВП

= ВВП

— ВВП

де: ВВП

— абсолютні втрати ВВП від циклічного безробіття.

Економісти також визначають вплив динаміки фактичного безробіття на динамі-

ку реального ВВП. У розвинутій економіці, наприклад США та інших західних країн,

простежується така залежність:

285

Розділ 22. Макроекономічна нестабільність



іі

тт

ВВП ВВП

ББ

ВВП



 

де: ВВП

— реальний обсяг виробництва в розрахунковому році;

ВВП

т–1

— реальний обсяг виробництва в попередньому році;

— рівень безробіття в розрахунковому році;

т–1

— рівень безробіття в попередньому році.

З цієї форм ули випливає, що коли рівень безробіття в національній економіці

не змінюється (Б

= Б

т–1

), то реальний ВВП зростає в середньому на 3% за рік. У роз-

винутих країнах упродовж останніх десятиліть природний обсяг виробництва зрос-

тав приблизно на 3% щороку. Цей показник називають темпом зростання природного

ВВП, а його значення, як нам уже відомо, зумовлене нагромадженням капіталу, при-

ростом населення та науково-технічним прогресом.

Якщо рівень безробіття порівняно з попереднім роком зростає на 1%, то реаль-

ний ВВП зменшиться на 2%, що означає величезні економічні втрати — недовироб-

ництво товарів і послуг, зниження доходів населення тощо.

§ 3. Методологічні положення класифікації та аналізу стану

економічно активного населення

Класифікація економічно активного населення

Економічно активне населення складається з населення обох статей віком від

15 до 70 років включно, яке впродовж певного періоду часу забезпечує пропозицію

робочої сили для ринкового виробництва товарів та послуг, а також деяких вид не-

ринкового виробництва. що входять до Системи національних рахунків та балансів

(СНР) та є економічною діяльністю.

Все населення країни розподіляється на три взаємовиключні та вичерпні кате горії:

— зайняті;

— безробітні;

— економічно неактивні (поза робочою силою).

До складу економічно активного населення (робочої сили) входять тільки ті осо-

би, які займались економічною діяльністю, або шукали роботу і були готові присту-

пити до неї, тобто класифікуються як «зайняті» та «безробітні» (у визначенні МОП).

Населення, активне у даний момент (або робоча сила).

В рамках національної концепції економічно активного населення, застосовуєть-

ся поняття «населення, активне у даний період» стосовно короткого періоду часу —

обстежуваного тижня.

Концепція «Економічної активності, або робочої сили» передбачає віднесення

осіб до однієї з трьох взаємовиключних категорій, в залежності від характеру їхньої

діяльності впродовж короткого обстежуваного періоду (тиждень або день), на осно-

ві правил пріоритетності: зайняті, безробітні, та особи, які є поза робочої сили тобто

економічно неактивні. Відповідно до цих правил, зайнятості надається перевага пе-

ред безробіттям, а безробіттю — перед відсутністю економічної активності. Цю за-

лежність можна представити так:

286

Частина ІІІ. Макроекономіка

Н = Е

+ Е

де: Н — все населення,

— економічно активне населення (робоча сила);

— економічно неактивне населення (поза робочої сили)

= З + Б,

де: З — зайняті економічною діяльністю;

Б — безробітні (у визначенні МОП).

Правила пріоритетності забезпечують безпосередній взаємозв’язок між зайнятіс-

тю, робочим часом і доходом від трудової діяльності, що можливо використовувати

для аналізу продуктивності праці.

Економічно неактивне населення (поза робочою силою) включає:

• осіб молодше 15 та старше 70 років;

• осіб у віці 15–70 років, встановленому для обліку економічно активного насе-

лення, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» та «безробітні», а саме:

а) пенсіонерів по інвалідності та на пільгових умовах;

б) осіб, зайнятих в домогосподарстві;

в) учнів та студентів;

г) зневірених;

д) осіб з сезонним характером роботи;

є) незайнятих з інших причин.

«Зневірені»

Особливою категорією економічно неактивного населення є «зневірені» особи,

які впродовж обстежуваного періоду:

а) були «без роботи», тобто не працювали за наймом або на власному підприєм-

стві;

б) були «тепер готові приступити до роботи», тобто почати працювати за плату за

наймом або на власному підприємстві впродовж наступних двох тижнів;

в) «не займались пошуками роботи» впродовж останніх чотирьох тижнів, тому

що не вірили у можливість знайти її (після неодноразових невдалих спроб знайти

роботу втратили надію на працевлаштування).

За методологією МОП зневірені відносяться до категорії економічно неактивно-

го населення, проте дані про їх чисельність використовуються для оцінки загального

обсягу пропозиції робочої сили та попиту на неї.

Методика обчислення рівня безробіття, що застосовується Європейською комі-

сією ООН, передбачає віднесення зазначеної категорії осіб до числа безробітних.

Зайняті

Зайнятість характеризує чисельність працюючих осіб.

Роботою вважається люба діяльність в межах виробництва, визначених СНР,

і вона охоплює все ринкове виробництво деякі види неринкового виробництва.

Оскільки поняття зайнятості досить широке, облік чисельності зайнятих доповню-

ється даними про робочий час. Це доцільно робити для того, щоб виділити серед пра-

цюючого населення підгрупи в залежності від міри участі у складі робочої сили.

287

Розділ 22. Макроекономічна нестабільність

Зайнятими економічною діяльністю (надалі зайняті) вважаються особи у віці від

15 до 70 років, які:

• працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б 1 годину за наймом за ви-

нагороду в грошовому або натуральному вигляді, працювали індивідуально

(самостійно) або у окремих громадян на власному (сімейному) підприємстві;

• працювали впродовж 30 годин на тиждень безкоштовно на підприємстві, у біз-

несі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому під-

собному сільському господарстві з метою реалізації продукції, що вироблена

внаслідок цієї діяльності;

• особи, які тимчасово були відсутні на роботі, тобто формально мали робоче

місце, власне підприємство (бізнес) але не працювали впродовж обстежувано-

го з незалежних від них особисто обставин.

Зайнятість означає не тільки роботу за заробітну платню (за наймом), але також

і заради одержання прибутку чи сімейного доходу на власному підприємстві, вклю-

чаючи виробництво в особистому підсобному сільському господарстві (дачній або

присадибній ділянці), з метою власного споживання виробленої продукції.

В рамках концепції робочої сили зайнятості надається перевага перед будь-яким

іншим видом активності/не активності.

До складу зайнятого населення не включаються особи, які виконують неопла-

чувану громадську чи добровільну роботу, та особи, які виконують тільки домашні

обов’язки.

Добровільна діяльність є неекономічним видом діяльності і має три визначальні

риси: а) вона не повинна оплачуватись; б) вона виконується за власним бажанням,

без примусу, на відміну, наприклад, від строкової військової служби; в) вона викону-

ється для організації, громади чи особи, з якою відсутні родинні зв’язки, поза власно-

го домашнього господарства.

Безробітні

З 1991 р. по 1995 р. єдиним джерелом інформації про безробіття в Україні був

адміністративний облік безробітних державною службою зайнятості. Однак, як свід-

чить міжнародний і вітчизняний досвід, за допомогою у пошуках роботи до служб

зайнятості переважно звертаються менш конкурентоздатні на ринку праці особи,

соціально вразливі категорії населення, котрі становлять меншу частку загального

числа непрацюючих. Чимало безробітних психологічно не схильні, чи взагалі не ба-

жають реєструватися на біржах праці, і покладаються у пошуках роботи на власні

сили, друзів, родичів.

Офіційне визначення безробітних

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» (стаття 2) безробіт-

ними «визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність

роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареє-

стровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові приступи-

ти до підходящої роботи».

Використання тільки адміністративних та юридичних норм і вимог (перш за все

обов’язкової реєстрації у центрах зайнятості, розповсюдження офіційного стату-

су тільки на працездатне населення працездатного віку) не відображатиме реальну

288

Частина ІІІ. Макроекономіка

ситуацію на ринку праці. За своїм призначенням інформація про зареєстроване без-

робіття може використовуватися, в основному, для власних потреб державної служ-

би зайнятості (системи страхування від безробіття) — для прогнозування, плануван-

ня та фінансування державної політики і програм зайнятості.

У відповідності з концепцією робочої сили безробіття трактується як ситуація

повної відсутності роботи.

Міжнародні стандартні та критерії визначення безробіття

Міжнародні стандартні та критерії визначення безробіття стосуються виключно

дій особи впродовж певного періоду часу, незалежно від наявності чи відсутності у

неї законних нетрудових доходів (дивідендів, процентів, ренти, пенсії чи стипендії),

або права на одержання допомоги по безробіттю. Також у міжнародних стандартах не

згадується верхня вікова межа для вимірювання економічно активного населення та

його складових — зайнятості і безробіття. В багатьох індустріальних країнах верхня

межа активності населення на 7–9 років перевищує законодавчо встановлений вік

виходу на пенсію. Для міжнародних порівнянь, як правило, використовують показ-

ник безробіття, розрахований за даними вибіркових обстежень робочої сили.

Відповідно до критеріїв міжнародних стандартів (МОП) до безробітних відно-

сяться особи у віці від 15 до 70 років, які у звітний період:

а) «не мали роботи (прибуткового зайняття)»;

б) «активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж

останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню», тобто робили конкретні кроки

протягом останніх чотирьох тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи

на власному підприємстві.

в) були «готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів», тобто

почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж на-

ступних двох тижнів;

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу через

те, що вже її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміж-

ок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості

населення.

Критерій пошуку роботи

Відповідно до міжнародних стандартів для того, щоб особа вважалася безробіт-

ною, вона повинна активно шукати роботу. Пошук роботи визначається, як здійснен-

ня конкретних кроків впродовж останніх чотирьох тижнів з метою знайти оплачува-

ну роботу за наймом чи організувати власну справу.

«Активний пошук роботи» передбачає не тільки пошук роботи за наймом, але

й здійснення конкретних заходів з метою організації власної справи та включає на-

ступні способи:

• реєстрацію в державній службі зайнятості чи приватних фірмах працевлашту-

вання;

• звернення безпосередньо до роботодавців;

• розсилання письмових резюме (стислої інформації про професійну підготовку

та кар’єру);

• передачу оголошень, об’яв в газети чи реакцію на них;

289

Розділ 22. Макроекономічна нестабільність

• звернення за сприянням працевлаштування до родичів і друзів;

• звернення за ліцензіями та дозволами;

• пошук землі, будівель, приміщень, машин, устаткування і фінансових ресурсів

для створення власного підприємства.

Критерій готовності приступити до роботи

Готовність приступити до роботи означає, що при наявності робочого місця лю-

дина повинна бути здатною почати працювати впродовж наступних двох тижнів.

Мета критерію готовності полягає у тому, щоб виключити осіб, які шукають роботу з

метою приступити до неї пізніше (наприклад, студенти вузів, які під час обстеження

шукали роботу, щоб приступити до неї лише після закінчення навчального закладу).

У випадках, коли звичайні способи пошуку роботи непридатні, коли ринок праці

достатньо не організований або обмежений за масштабами, коли здатність поглинути

робочу силу у даний момент обмежена, можливе застосування послаблення стандарт-

ного визначення безробіття, тобто використання тільки критеріїв пошуку роботи (а)

та готовності приступити до роботи (в) для визначення статусу безробітної особи.

Методика аналізу економічно активного населення

Рівень економічної активності

Аналітичним поняттям економічної активності населення є рівень економічної

активності, що характеризує рівень участі населення обстежуваного віку (15–70 ро-

ків) у робочій силі, та розраховується як відношення економічно активного населен-

ня до загальної чисельності населення у віці 15–70 років:

РЕ

= Е

/Н 100%,

де РЕ

— рівень економічної активності.

Характеристики зайнятості населення

Рівень зайнятості

Характеристикою трудової активності населення є показник рівня зайнятості

(Рз), що розраховується як відношення (у відсотках) чисельності зайнятих до чи-

сельності населення у віці від 15 до 70 років, за виключенням осіб, які знаходяться на

утриманні в інституційних установах (у виправно-трудових закладах, психіатричних

лікарнях , лепрозоріях тощо).

Рівень зайнятості визначається за формулою:

= З/Н 100,

де З — чисельність зайнятого населення у віці від 15 до 70 років;

Н — загальна чисельність населення у віці від 15 до 70 років.

Іншими характеристиками зайнятості є такі показники:

— фактична тривалість робочого періоду (дня чи тижня), повний робочий час,

неповний робочий час;

— добровільна неповна зайнятість;

— неповна зайнятість з економічних причин;

— характер роботи (постійна/тимчасова);

290

Частина ІІІ. Макроекономіка

— наявність роботи, але тимчасова відсутність на роботі;

— професія (рівень кваліфікації), галузь, статус зайнятості;

— розмір заробітку;

— наявність сумісництва, додаткової роботи (вторинної зайнятості).

Неповний робочий час

Поняття неповного робочого часу визначається як регулярна робота протягом

робочого часу, що коротший за нормальний.

«Зайнятими неповний робочий час» вважаються особи, які відпрацювали менше

35 (30) годин впродовж обстежуваного тижня, при нормальній тривалості робочого

періоду 40 (36) годин.

Якщо особа працює за сумісництвом, то необхідно враховувати час, відпрацьо-

ваний на всіх роботах. Таким чином, індивідуальний робочий час включає всі види

діяльності впродовж звітного періоду, у тому числі вторинну зайнятість.

Добровільна неповна зайнятість

«Добровільну неповну зайнятість» становлять особи, які працюють неповний

робочий час виключаючи тих, які працювали на добровільних засадах і відносилися

до регулярно зайнятих. Під цим розуміється звичайний статус, що ґрунтується на

трудовому договорі (контракті) між працівником та роботодавцем на тривалий або

навіть на невизначений час.

Неповна зайнятість з економічних причин

До «неповністю зайнятих з економічних причин» (або вимушено неповністю за-

йнятих) відносяться всі особи найманої праці чи зайняті на власних підприємствах,

які вимушено працювали менше нормального робочого часу, встановленого для да-

ного виду діяльності або вимушено тимчасово не працювали взагалі та шукали іншу

основну або додаткову роботу та готові були до неї приступити.

Розрізняють дві головні форми неповної зайнятості з економічних причин:

• видиму, ознакою якої є недостатній обсяг зайнятості;

• невидиму, що характеризується низьким доходом, недо-використанням квалі-

фікації, низькою продуктивністю праці та іншими характеристиками.

Видима неповна зайнятість

В статистичній практиці головним чином використовується аналіз видимої не-

повної зайнятості.

Видима неповна зайнятість визначається на підставі трьох критеріїв:

1) робота менше робочого часу нормальної тривалості;

2) вимушений характер такої роботи;

3) пошук іншої роботи і готовність приступити до неї.

Для того, щоб віднести особу до цього підкласу зайнятості, всі три критерії пови-

нні задовольнятись одночасно.

Неповністю зайняті є частиною зайнятого населення, а тому це поняття не стосу-

ється безробітних чи економічно неактивного населення. І навпаки, безробітний або

економічно неактивна особа не можуть бути неповністю зайнятими.