Андрющенко А. Економічна теорія

Подождите немного. Документ загружается.

351

Розділ 25. Економічний розвиток стародавніх цивілізацій

РОЗДІЛ 25.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК СТАРОДАВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

§ 1. Особливості економічного розвитку країн

Стародавнього Сходу

Звертаючись до історії стародавнього сходу, ми розуміємо країни і народи півден-

ної Азії, частково Північної Африки, а також Індію і Китай.

Місце Стародавнього Сходу у всесвітній історії ні в яком випадку не можна не-

дооцінювати. Саме там вперше відбувся розклад первіснообщинного ладу і з’явилася

приватна власність, класовий антагонізм і державна влада. На Сході виникли і най-

давніші системи писемності.

Саме тут вперше відбувся перехід до класового суспільства у тих країнах, в яких

був теплий клімат і основну частину території складали долини великих повновод-

них рік (Ніл, Тигр і Євфрат, Ганг, китайські річки). Природні умови сприяли приско-

реному розвитку продуктивних сил. Навіть при низькому рівні техніки на родючих

землях можна було отримати значний додатковий продукт.

Специфіка соціально-економічного розвитку країн Стародавнього Сходу, осо-

бливості функціонування рабовласницького ладу дали підставу науковцям називати

східний спосіб виробництва «східним рабством». «Східне рабство» суттєво відрізня-

лося від античного, яке мало місце значно пізніше — у Стародавній Греції та Римі у

II–I тис. до н.е.

Особливості східного рабства можна узагальнити так:

— воно не володіло суспільним виробництвом. Головна сфера економічного жит-

тя — сільське господарство — залишалося поза рабовласницьким виробни-

цтвом. Лише частково праця рабів використовувалася для обробітку ґрунту,

особливо у системі царського і храмового господарства;

— раби належали в основному державі, головними джерелами рабства були ві-

йни, піратство, борги;

— використання рабської праці було однобоким і непродуктивним. Рабів вико-

ристовували для обслуговування рабовласників, вони брали участь у будівни-

цтві пірамід, каналів тощо;

— «східне рабство» не було класичним, у ньому перепліталися громадські і ра-

бовласницькі елементи (співіснування сільської общини з рабовласницькими

елементами, слабкий розвиток приватної власності на землю);

— на Сході раби не були головною продуктивною силою суспільства. Виробни-

цтвом матеріальних благ, сільським господарством і ремеслом займалися в

основному люди, які вважалися вільними.

— земля на Сході знаходилася у державній або державно — общинній власності.

Причини таких особливостей полягали у збереженні общинних відносин. На

Сході не можна було розділити зрошувальну систему, а роботи по зрошуванню та

осушуванню вимагали колективних зусиль. Тому община зберігалася.

Зрошувальні системи були власністю держави. Земля без води не становила цін-

ності, тому держава стала верховним власником землі. До того ж общинну землю лег-

ше було зробити державною, ніж приватну власність. Держава підпорядкувала собі

352

Частина IV. Економічна історія

общинників — землеробів, і останні практично перестали бути вільними. На відміну

від звичайних рабів це була дармова робоча сила, її не потрібно було купувати, кор-

мити, одягати. Ця велика трудова армія використовувалася централізовано на гро-

мадських роботах (будівництво іригаційних каналів, пірамід, храмів, і т.д.)

Одними з перших, які виникли на нашій планеті у IV тис. до н.е., були стародавні

держави Месопотамії. До 2040 р. до н.е. у Месопотамії існувало 2 великі держави —

Шумер і Аккад. Пізніше вони були об’єднані у Шумеро-Аккадське царство.

Теплий клімат, наявність води і родючого ґрунту сприяли тому, що вже у VIII–

VI тис. до н.е. тут вирощували ячмінь, пшеницю. Ці племена дали світу першу соху і

плуг, зрошувальну систему. Тут у V тис. до н.е. з’явилося перше гончарне коло. Тут

же вперше стали виробляти глиняну цеглу, яка стала основою будівництва.

Основу економіки держав Месопотамії складало сільське господарство. На пер-

ших етапах розвитку стародавнього суспільства це було скотарство. Бурхливо роз-

вивалося і землеробство. Вирощували ячмінь, пшеницю, просо, сезам, кунжут. Яч-

мінь використовувався не тільки для виготовлення хліба, але і на виробництво пива.

Якість виробництва і ціна продажу пива регулювалися державою. Його технологія

була розроблена у Месопотамії приблизно 3000 р. до н.е.

Важливими галузями сільського господарства були садівництво, виноградарство,

овочівництво. Особлива увага приділялася розведенню фінікової пальми, яка навіть

рахувалася священним деревом. За збірником законів Хаммурапі за зрубане у чужо-

му саду дерева мав сплачуватися штраф у пів — міни (252 г. срібла). Держава підтри-

мувала розведення садів і захищала їх.

Розвиток землеробства, раннє створення держави сприяли швидкому виділенню

з сільського господарства ремесла як самостійної галузі.

Так як у країні було мало лісів, то в якості конструкційного матеріалу широко

використовувалася глина, очерет, тростина, яких було багато. Це і стало основою

розвитку гончарства і цегляного виробництва. Глина була і матеріалом для письма.

Навіть сам клинопис виник внаслідок використання глини (на глиняних табличках

було зручніше видавлювати знаки). Очерет і тростина використовувалися для виго-

товлення плетених речей і кораблебудування. Кораблі з тростини плавали не тільки

по річках, а й по морю.

Поява металургійного виробництва дала поштовх для виробництва спочатку мід-

них, а пізніше — бронзових і залізних знарядь. Розвиток скотарства забезпечував си-

ровиною шкіряне виробництво. Виробляли і тканини з вовни, льону, бавовни.

Надлишки сільськогосподарської та ремісничої продукції сприяли обміну між

виробниками. Про рівень торгівлі і наявність в країні уже у III тис. до н.е. широких

торгівельних зв’язків свідчать тексти торгових угод, які дійшли до нашого часу. Про-

давали не лише сільськогосподарську та ремісничу продукцію, але й нерухомість

(землю, будинки). Розвивалася міжнародна торгівля.

Для забезпечення розвитку економічних відносин, виконання державою своїх

функцій і, відповідно, збору податків, вводиться грошова і податкова системи. Спочат-

ку податки збирали натурою (худобою, зерном), а потім у II тис. до н.е. стали застосо-

вувати металічні гроші у вигляді злитків срібла (шекелів), вага яких становила близько

8 г. Мірилом вартості було срібло у злитках (сикль — 8 г, міна — 500 г., талант — 30 кг.).

Операції з нерухомістю, торгівля всередині країни, особливо зовнішня, виклика-

ли потребу створення банків, які з’явилися у II тис. до н.е. Банки надавали позики.

353

Розділ 25. Економічний розвиток стародавніх цивілізацій

Якщо матеріальний стан позичальника був стабільним, то він отримував позику під

20–30% річних. Якщо його становище було сумнівним, то банк брав під свій контроль

його нерухомість.

В Стародавньому Єгипті, як і у державах Месопотамії, головним заняттям насе-

лення було сільське господарство. Вирощували головним чином ячмінь, овочі, льон,

пшеницю, цибулю, часник, редьку, огірки та ін. овочі. Землеробство повністю залежа-

ло від зрошення. Єгипет поділявся на Нижній та Верхній. У північній частині Єгип-

ту переважало виноградарство і виноробство, у південній — вирощування фінікових

пальм, інжиру. Земля належала фараону.

У Єгипті рано стала розвиватися металургія. Виплавляли мідь, свинець. Висо-

кого рівня розвитку досягло ювелірне виробництво.

Вперше в світі у Єгипті була розроблена технологія виготовлення матеріалу для

письма — папірусу.

Єгиптяни були добрими будівельниками. Перші піраміди були побудовані у

XXVII ст. до н.е. (піраміда Хеопса будувалася 20 років). Піраміди мають однаковий

напрям осей, а сторони пірамід зорієнтовані за сторонами світу.

Економіка східного рабства характерна і для Стародавньої Індії та Китаю. Вже в

IV тис. до н.е. в долині Інду зародилося зрошувальне землеробство, розвивалося тва-

ринництво. З найдавніших часів (V тис. до н.е.) тут стали культивувати бавовну, а з

IV тис. до н.е. — цукрову тростину. Землевласниками були вільні общинники, з яких

бралися на користь царя натуральні податки. В господарстві царя, храмів, великих

землевласників застосовувалася праця рабів.

Високого рівня розвитку досягло ремесло(гончарство, ткацтво), Виникли реміс-

ничі міста, торгівля. Уже в III тис. до н.е. тут були створені міста-держави Мохенджо-

Даро і Хараппа. У цей період тут значного поширення набули залізні знаряддя праці,

які значно полегшили не лише землеробство, а й спорудження іригаційних споруд.

Посилюється спеціалізація ремесла, що, у свою чергу, підштовхує внутрішню торгів-

лю. Так, Пенджаб та Кашмір веде торгівлю вовною, Гімалаї — золотом, південні райо-

ни — перлами та іншими коштовностями. Надзвичайного розвитку досягло бавовня-

не виробництво, крім бавовняних тканин виробляли також вовняні та шовкові. Але

все-таки виробництво зберігало натуральний характер, хоча Індія і залучена в цей час

у міжнародні торговельні зв’язки. Звідси вивозили прянощі, бавовняні та шовкові

тканини, дорогоцінні метали, фарби. Статтею імпорту були коні та деякі інші товари.

Як і в інших стародавніх країнах, в основі економіки Стародавнього Китаю була

сільська община. Основним видом діяльності населення було сільське господарство.

Вирощували просо, ячмінь, пшеницю, пізніше головною зерновою культурою стає

рис, а з I ст. до н. е. стали вирощувати чай.

У Китаї використовувалася трипільна система землеробства, вперше стали за-

стосовувати мінеральні добрива, займатися шовківництвом. Винайдення техноло-

гії отримання шовкових ниток дало поштовх до різкого підвищення рівня ткацтва.

Китайські майстри винайшли ткацький верстат, який працював на основі водяного

колеса.

Добре розвивалася торгівля. В Китаї вперше були зроблені спроби заміни мета-

левих грошей на казначейські білети.

Китайці знали технологію отримання штучних перлів. Тут вперше були винай-

дені компас та сейсмограф.

354

Частина IV. Економічна історія

§ 2. Господарство Стародавньої Греції та Риму

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до відродження цього режи-

му в країнах Середземномор’я, куди поступово перемістилися центри Стародавнього

світу. Це виявилося в економічному піднесенні Греції та Риму.

У світовій історії розпочався новий період, відомий під умовною назвою анти-

чний (від латинського — давній). Хронологічно він охоплював першу половину I тис.

до н.е. — першу половину I тис. н.е. В період античності рабовласництво досягло пов-

ного розквіту. В економічному відношенні античне суспільство було більш розвине-

ним за східне.

Особливості античного рабства:

— якщо в країнах Стародавнього Сходу раби займалися переважно важкою не-

продуктивною працею, то у античних країнах праця рабів застосовувалася в

усіх сферах господарства;

— якщо у країнах Стародавнього Сходу основними джерелами рабства були ві-

йни і піратство, то у країнах античного світу набуло поширення боргове раб-

ство;

— у стародавній Греції переважало міське, промислово — торгове, у Стародавньо-

му Римі панувало латифундійне рабство.

Першою з античних держав у авангард світового прогресу стала Стародавня

Греція. Численні острови, оточені гірськими хребтами, затоки і гавані визначали

відокремленість, автономію економічного життя грецьких общин. Внаслідок цього

антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як

поліс (місто). Саме це зумовило перевагу грецького міста над селом. Сільське госпо-

дарство, внаслідок гострої нестачі землі, мало другорядне значення.

Значне місце в господарстві країни займали ремесла. Основною ланкою реміс-

ничого виробництва були ергастерії — великі майстерні, у яких працювали раби.

Повільніше розвивалося сільське господарство. Греки спеціалізувалися на вирощу-

ванні пшениці, ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв (оливкова

олія була головним експортним товаром). Торгівля зосереджувалася в руках купців.

Зростання товарного виробництва та широкий розвиток торгівлі зумовили появу у

Греції різних видів кредитних і банківських операцій. Грошовий обмін здійснювали

лихварі, які володіли обмінними пунктами — трапезами. У Греції було стільки видів

монет, скільки і міст — полісів.

Однією з основних причин розквіту Стародавньої Греції було широке викорис-

тання праці величезної кількості рабів, які застосовувалися в різних сферах матері-

ального виробництва. На відміну від держав Стародавнього Сходу, в Греції рабська

праця стало продуктивною силою суспільного виробництва.

Однак технічні можливості рабоволодіння швидко вичерпали себе, продуктив-

ність невільницької праці падала. Нескінченні конфлікти між грецькими містами,

боротьба демосу з аристократією, рабів з рабовласниками паралізували економічне

життя країни.

У 338 році до н.е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н.е. Балканський пів-

острів став легкою здобиччю Римської держави.

В економічному житті Стародавнього Риму вирішальна роль належала сіль-

ському господарству. У Римській державі провідна роль належала виноградарству,

355

Розділ 25. Економічний розвиток стародавніх цивілізацій

городництву, садівництву. Успішно розвивалося тваринництво, птахівництво, виро-

щувалися зернові (пшениця, ячмінь, просо, овес), а також технічні культури. Голов-

ною формою рабовласницького господарства була вілла — маєток площею 25–100

га. землі, яку обробляли 50–60 рабів. Внаслідок концентрації землі, дешевої рабської

сили сформувалися латифундії з десятками тисяч гектарів землі та великою кількіс-

тю рабів.

Значних успіхів було досягнуто в ремеслі. Ремесло Стародавнього Риму мало гео-

графічну та галузеву спеціалізацію. Місто Капуя було відоме виготовленням світиль-

ників, інших побутових товарів. У містах Падуя, Мілан, Парма виготовляли дахівку,

посуд, вовняні тканини. Рим був відомий текстильними та шкіряними товарами. Роз-

копки м. Помпеї, знищеного виверженням вулкану Везувій (79 р. н.е.) дають реаль-

ну картину ремісничого розвитку римської держави. У місті була велика кількість

майстерень, в яких виготовляли вовняні тканини, лампи з бронзи та глини, залізні та

скляні вироби, різноманітні інструменти — хірургічні, ковальські, столярні, слюсарні.

У Помпеї археологи виявили ювелірні, парфумерні, скульптурні майстерні.

У Римській державі успішно розвивалася торгівля, яка приносила більше при-

бутків, ніж ремесло. Поступово Рим перетворився у світовий центр грошових опе-

рацій. Товарно-грошові відносини досягли найвищого рівня розвитку в I–II ст. н.е.

§3. Криза рабовласницького ладу. Її причини

У добу пізньої Римської імперії (III–V ст. н.е.) господарство занепало і прийшло

до кризового стану. Причиною кризи було загострення суперечностей рабовласниць-

кого суспільства. Дешева рабська праці не стимулювала технічний прогрес. Контроль

за працею рабів у латифундіях був утруднений, що призводило до зниження про-

дуктивності праці. Витіснення з економічного життя невеликих власників підривало

господарські засади держави, її військову могутність. Зазнала краху завойовницька

політика Риму, внаслідок чого припинилося регулярне поповнення господарства ра-

бами. Ціни на них зросли, використання стало нерентабельним.

Криза рабовласницького господарства в аграрному виробництві виявилася у

зменшенні площі оброблюваних земель, нерентабельності вілл та латифундій, поши-

ренні екстенсивних форм ведення господарства. Обмежувалася абсолютна власність

рабовласника над рабами. Провідною формою виробничих відносин у сільському

господарстві став колонат — латифундії дробили на парцели, до яких стали прикрі-

плювати колонів — дрібних землеробів та рабів, відпущених на волю.

У 476 р. н.е. Західна Римська імперія перестала існувати. Її падіння вважають

кінцем історії стародавнього світу.

356

Частина IV. Економічна історія

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Контрольні запитання

1. Які ви знаєте країни східного рабства? Розкрийте його особливості.

2. Які галузі виробництва розвинули стародавні греки? Якого рівня досягли їхня

торгівля, фінанси, кредит?

3. Якими були основні причини занепаду античного рабовласницького господар-

ства?

4. У чому полягала відмінність між античним і східним рабством?

5. Чому господарство Стародавнього Риму називають класичним?

Контрольні тести

1. Чому земля у країнах Стародавнього Сходу знаходилася у державній власності?

а) через необхідність організації будівництва та підтримання у робочому стані

іригаційних споруд;

б) держава підпорядковувала собі общинників-землеробів;

в) общинну землю легше було зробити державною;

г) у зв’язку з низькою продуктивністю праці в сільському господарстві.

2. Перехід від мотичного землеробства до плужного вперше відбувався в:

а) Стародавній Месопотамії;

б) Стародавньому Єгипті;

в) Стародавньому Китаї;

г) Стародавньому Римі.

3. Коли з’явився перший банк?

а) в XI ст.;

б) у II тис. до н.е.;

в) у V ст.;

г) у XV ст.

4. Яка з країн стала батьківщиною терасної системи землеробства?

а) Стародавній Рим;

б) Стародавня Греція;

в) Стародавня Сирія;

г) Стародавня Індія.

5. У якій з країн був винайдений перший сейсмограф?

а) Стародавній Китай;

б) Стародавня Греція;

в) Стародавній Рим;

г) Стародавній Вавилон.

6. Що являла собою ергастерія?

а) велику майстерню, в якій працювали раби;

б) велику майстерню, в якій працювали вільні ремісники;

в) ділянку землі;

357

Розділ 25. Економічний розвиток стародавніх цивілізацій

г) торговельну спілку.

7. Латифундія у Стародавньому Римі — це:

а) господарство у декілька гектарів, де працювали десятки рабів;

б) господарство в тисячі і десятки тисяч гектарів, де працювали тисячі рабів;

в) господарство, у якому панувало натуральне господарство;

г) господарство, орієнтоване на ринок.

8. Іригаційні системи виникли на базі техніки:

а) кам’яної;

б) мідної;

в) залізної;

г) дерев’яної.

9. Основне призначення рабства на річкових цивілізаціях:

а) продуктивна праця;

б) полігамія;

в) престиж влади;

г) будівництво.

10. Головне джерело античного рабства:

а) неплатоспроможні боржники;

б) військова здобич;

в) сім’ї рабів;

г) осуджені злочинці.

358

Частина IV. Економічна історія

РОЗДІЛ 29.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КРАЇН ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

§ 1. Основні риси та періодизація феодальної економіки

Після падіння Римської імперії в V ст., яке відбулося внаслідок розвитку кризових

процесів всередині античного суспільства і нашестя варварів (варварами в Римській

імперії називали народи, які не знали латинської мови і були чужі античній культу-

рі — кельти, германці, слов’яни), в Європі починає формуватися соціально-економічна

система, відмінна від античної і варварської (первіснообщинної). Італійські гуманісти

епохи Ренесансу період між загибеллю Римської імперії та їх сучасністю назвали «Се-

редні віки». До середніх віків історики відносять V — першу половину XVII ст.

В історії господарства середньовіччя характеризується такими загальними озна-

ками:

— панування приватної власності, основою якої була земля у формі феода;

— монополія феодалів на землю;

— протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським виробни-

цтвом;

— особиста, поземельна, судово-адміністративна і військово-політична залеж-

ність селянина від землевласника;

— рентна форма експлуатації феодально-залежного селянства;

— переважання натурального господарства та другорядна роль обміну;

— аграризація економіки.

Розвиток господарства країн Західної Європи епохи Середньовіччя пройшов

три періоди. У ранньому Середньовіччя (V–X ст.) сформувалися визначальні риси

феодального господарства. XI–XV ст. — період зрілості феодального господарства

в умовах розвитку міст і товарного виробництва. У пізньому Середньовіччі (XVI —

перша половина XVII ст.) зароджується ринкове господарство, з’являються ознаки

індустріальної цивілізації.

§ 2. Господарство раннього середньовіччя

Для цього періоду характерний низький рівень розвитку продуктивних сил, від-

сутність міст, панування натурального господарства, аграризація економіки. В цей

час відбувається становлення феодальних відносин. Створюється велика земельна

власність, вільні селяни — общинники потрапляють в залежність від феодалів.

Становлення феодальних відносин яскраво простежується на прикладі Королів-

ства франків, яке було створене германськими племенами франків на території ко-

лишньої римської провінції — Північної Галлії (сучасної Франції).

Племена варварів, які захопили римські території і утворили на них свої держави,

були осілими землеробами, в кінці V — на початку VI ст. приватної власності на зем-

лю не знали. Жителі одного села складали територіальну (сільську общину) — марку.

Кожній сім’ї община надавала в користування ділянку землі. Особиста (приватна)

власність общинника включала тільки будинок, присадибну ділянку та рухоме майно.

359

Розділ 29. Економічний розвиток країн західної європи в епоху середньовіччя

В кінці VI — на початку VII ст. всередині общини відбувається процес майново-

го розшарування і розподілу общинної землі на приватну, вільно відчужувану влас-

ність — алод. З утвердженням алоду розпочалося відчуження землі. Король (в дер-

жаві франків) зі свого земельного фонду надавав церкві, своїм намісникам, знатним

особам земельні володіння у вигляді бенефіціїв, тобто в користування без права пе-

редачі в спадок і при умові несення військової служби. Поступово термін володіння

(користування) став пожиттєвим. У IX–X ст. пожиттєвий бенефіцій поступово пе-

ретворюється в спадкове земельне володіння, або фактично у власність (феод, або

лен). Разом зі створенням феодальної (ленної) системи земельної власності йшов

процес формування категорії залежних селян.

Основною господарською одиницею середньовіччя стає велике феодальне по-

містя , де здійснювався процес феодального виробництва у двох основних формах:

панщинне та оброчне господарство. Панщина та оброк були формами феодальної

земельної ренти — сукупності різноманітних повинностей, які селяни виконували на

користь феодала.

Для раннього середньовіччя характерна панщина (відробіткова) рента та продук-

товий (натуральний оброк).

§ 3. Господарство класичного середньовіччя (X–XV ст.)

Період характеризується завершенням процесу формування феодальних відно-

син. Селяни були поставлені в поземельну і особисту залежність. Спостерігається

зростання продуктивних сил. Завдяки поступовому вдосконаленню знарядь праці і

підвищенню її продуктивності проходить спеціалізація працівників в різних галузях

виробництва — ремесло відділяється від землеробства в окрему галузь. Зростаюча

спеціалізація призводить до зростання обміну, розширення торговельних зв’язків.

З’являються купецькі гільдії, розвивається ринкове господарство.

Основною формою організації виробництва в сільському господарстві залиша-

ється феодальне помістя, у якому в XI–XIII ст. панувало натуральне господарство

(повністю забезпечувалися потреби за рахунок власних ресурсів). Однак, в XIV–

XV ст. починається розклад феодальних відносин. Відбувається заміна відробітко-

вої ренти грошовою (комутація ренти), розвивається оренда. Дворяни починають

застосовувати в господарстві найману працю. В основі цих процесів поглиблюється

суспільний поділ праці, розвиваються товарно-грошові відносини. Зміна феодальної

ренти призвела до послаблення, а потім і ліквідації особистої феодальної залежності.

В XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації — від-

родження античних міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон) і утворення

нових (Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург). Відокремлення ремесла від сільського

господарства, розвиток товарних відносин стимулював виникнення міст як центрів

ремесла і торгівлі. Ремісники, як дрібні товаровиробники, які мали високу кваліфіка-

цію для захисту своїх інтересів об’єднувалися в особливі корпорації — цехи.

Середньовічний цех — підприємство, у якому використовувалася ручна праця,

був відсутній поділ праці і застосовувалася робоча сила залежних працівників. Кож-

ний цех мав свій статут. Повноправним членом цеху був майстер — дрібний товаро-

виробник, який був власником майстерні і засобів виробництва. В якості помічників

360

Частина IV. Економічна історія

у нього працювали один або декілька учнів. В XI–XII ст. кожний учень міг, здавши

екзамен, отримати звання майстра. Перші цехи виникли в X ст. в Італії.

У перші століття свого існування цехи мали прогресивне значення, адже забез-

печували високу якість виробів, однак з середини XIV ст. цехова організація ремесла

з її жорсткою регламентацією, забороною реклами, нерозголошенням секретів вироб-

ництва, стає перешкодою економічному розвитку.

Ріст міст в XI–XV ст. сприяв розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Серед-

ньовічна торгівля була в основному морською. Зовнішня торгівля була сконцентро-

вана в басейнах Середземного, Балтійського та Північного морів. Середземноморська

торгівля об’єднувала купців Іспанії, Франції та Італії, які торгували між собою, а та-

кож із Візантією і Сходом. Найбільший вплив у цій торгівлі мали купці могутніх місь-

ких республік Північної Італії — Генуї та Венеції. Зі Сходу везли в Європу предмети

розкоші, вино, прянощі, фрукти. В торгівлі по Північному та Балтійському морях

брали участь північно — німецькі міста, Нідерланди, скандинавські країни, Північна

Франція, Англія, західні землі Російської держави (Новгород, Псков). Провідна роль

у північній торгівлі належала Гамбургу, Любеку, Бремену, Брюгге, Лондону. Згодом

вони об’єдналися у спілку приморських міст під назвою Ганза (об’єднання, спілка),

яка об’єднувала більше 70 міст на чолі з німецьким містом Любеком. Ганзейські купці

везли з Північної та Східної Європи хліб, рибу, мед, віск, смолу, дьоготь, пушину в

обмін на сукно з Англії та Фландрії, німецькі металічні вироби, французькі вина. Ді-

яльність спілки тривала з XII до XVII ст.

Товари східного та південного потоків зустрічалися на ярмарках, які були най-

більш розповсюдженою формою середньовічної міжнародної торгівлі. В XIII–XIV ст.

самим жвавим місцем торгівлі було графство Шампань (Франція), де ярмарки про-

ходили цілий рік. В другій половині XIV ст. ярмаркові центри перемістилися в Ліон

та Женеву. В XV ст. центром ярмаркової торгівлі в Європі стало м. Брюгге (Фланд-

рія).

Торгівля, як відомо, без грошей нормально розвиватися не може. У Західній Єв-

ропі в середні віки в грошовому обігу була велика кількість найрізноманітніших мо-

нет. Розібратися у їх повноцінності, обміняти їх було досить складно. На допомогу

купцям прийшли так звані міняйли. Поступово міняйли перетворилися на банкірів.

Вперше вони з’явилися на півночі Італії у XV ст. В багатьох містах були організо-

вані установи, які видавали кредити під заставу цінних речей, беручи за це 5%. Їх

ініціаторами стали францисканські монахи. Спочатку ці установи називали «горою

милосердя», а згодом — ломбардами, тобто установами, які винайшли італійці. Пер-

ший ломбард був заснований у 1462 р. у м. Перуджі (провінція Ломбардія). Банки

виникли в Італії ще в XI ст.

Інтенсивний розвиток сільського господарства, промисловості, торгівлі, грошо-

вого обігу, банківської системи, кредиту свідчить, що в ряді країн Західної Європи

з’явилися паростки нового, прогресивнішого виробництва. Виникають спеціалізова-

ні райони з виробництва різноманітних товарів, численні ярмарки, товарно-грошові

відносини, формуються національні ринки.