Бедь В.В. Юридична психологія

Подождите немного. Документ загружается.

181

жертві вони розтрощили кувалдою пальці на лівій руці, підсмажили на

вугіллях ступні обох ніг і дали повисіти на “дибі” доти, доки полоне-

ний не виконав усі їхні вимоги. А після “оформлення” угоди своїм нота-

ріусом його зарізали…

На цьому прикладі очевидна попередня усвідомлена підготовка

до дій, відбір знарядь і засобів, тобто злочинці передбачали розви-

ток подій.

Отже, злочинний задум об’єктивується в способах і результатах йо-

го реалізації, а спосіб зумовлений метою і мотивами злочинного діян-

ня, психофізіологічними і психічними особливостями діючої особи.

Здебільшого скоєння злочину пов’язане з досягненням наперед

планованого злочинного результату, який оцінюється злочинцем із

позиції вихідних спонукань і намірів. Цей результат може викликати

у нього задоволення (в цьому разі образ здійснених дій і злочинної

поведінки закріплюється і полегшує його повторення у майбутньо-

му) чи негативне ставлення (в цьому разі можуть виникнути негатив-

ні емоції та розкаяння у скоєному).

Виявлення й аналіз психологічної структури злочинного діяння

дає можливість юридичному працівникові повніше встановити істи-

ну, визначити ступінь суспільної небезпеки особистості злочинця,

призначити вид і міру покарання, а також визначити шляхи переви-

ховання осіб, які скоїли злочин.

§ 3. Ïñèõîëîã³÷í³ íàñë³äêè ñêîºíîãî çëî÷èíó

Юридична практика свідчить, що кожен злочин справляє певний

психологічний вплив не лише на потерпілого чи очевидців, а й на

особу, яка скоїла злочинне діяння. Цей вплив може бути різним зале-

жно від особливостей психологічної структури конкретної злочинної

дії, а також від рівня сформування і розвитку психічних процесів, вла-

стивостей особистості злочинця. Сам злочин, дії з його підготовки та

скоєння залишають сліди у психіці особистості злочинця, вносять змі-

ни в його свідомість і поведінку, призводять до інших психічних ста-

нів. Більше того, скоєний злочин викликає певні зміни в особистіс-

них якостях злочинця: відбувається або закріплення антисоціальної

Див.: Риэлторство на крови // Мир новостей. — 2001. — 16 янв. — № 3 (369).

182

спрямованості особистості, або критична перебудова її інтересів, по-

глядів, потягів, бажань та ін.

Одна з особливостей психічної діяльності особи після скоєння зло-

чину полягає в тому, що психічна напруженість не спадає, а навпаки,

посилюється. Це зумовлено такими факторами:

а) сприйняття злочинцем самого результату злочинного діяння,

яке завжди супроводжується сильним емоційним впливом;

б) поява оціночних суджень про здійснені дії;

в) страх перед покаранням і зниження рівня саморегуляції;

г) збудження підвищеної нерішучості, негнучкості мислення тощо.

Інакше кажучи, скоєний злочин, постійна загроза викриття і по-

карання створюють злочинну домінанту в психіці злочинця

Визначення свого ставлення до злочину, усвідомлення скоєного

можуть викликати у злочинця дії, спрямовані на приховування слі-

дів злочину, на вироблення такої лінії поведінки, яка доводила б йо-

го непричетність до злочину. Бувають випадки, коли злочинець

здійснює перестраховані дії: приходить на місце події з метою мас-

кування слідів злочину, проявляє підвищений інтерес до ходу роз-

слідування і т. д. Крім того, оцінка здійснених дій і сприйняття нас-

лідків можуть змінити ставлення злочинця до мотивів скоєного зло-

чину, до його задуму.

Під впливом цього злочину людина починає розуміти, що вона

занижувала соціальну цінність об’єктів чи обставин в результаті ско-

єної нею злочинної дії, внаслідок чого у неї виникає почуття прови-

ни. Усвідомлення своєї вини, причетності до матеріальної чи мораль-

ної шкоди, заподіяної окремій особі, групі осіб чи суспільству, може

викликати у злочинця реакцію щодо надання допомоги слідству і

правосуддю.

Разом з тим у деяких злочинців після скоєння злочину може посили-

тися конфлікт із суспільством, протиставлення своєї особи соціальним

вимогам. Щоб відволікти свою свідомість від скоєного, такі злочинці у

пошуку необхідних чи емоційних станів планують нові злочини.

Психічні зміни в особистості злочинця після скоєння злочинного

діяння багато в чому визначаються психологічною структурою скоє-

ного злочину:

а) чи був він свідомо спланованим і підготовленим чи ситуатив-

ним, імпульсивним;

Еникеев М. И. Общая и юридическая психология: Учеб. для вузов. — С. 352.

183

б) чи реалізувалася в ньому усвідомлена потреба чи злочин був ре-

зультатом дефекту соціальної ролі;

в) який мотив із сукупності мотивів домінував;

г) які способи, засоби та знаряддя використовувались і т. д.

Приміром, якщо закоренілим злочинцем скоєний ретельно спла-

нований і підготовлений злочин, то емоційний вплив на нього ре-

зультатів злочинного діяння досить низький. Це пояснюється тим,

що в ході планування, підготовки злочину у людини виробляється

певна підготовленість і до тих негативних емоцій, які виникають

після скоєння злочину. Сила емоційного впливу набагато вища в

тому разі, якщо людина скоює злочин уперше чи при скоєнні зло-

чину виникає необхідність у діях, які раніше не планувалися, наста-

ють наслідки, які не очікувались.

Психічні стани, пов’язані з переживанням скоєного злочину, при-

зводять до того, що в поведінці злочинця і його діях проявляється за-

гальмування розумових процесів, утрачається автоматизм у вироб-

лених раніше робочих навиках, змінюється звична манера спілкуван-

ня з оточуючими (з’являється дратівливість, замкнутість). Однак

може мати місце і підвищена активність людини після скоєння зло-

чину, що найчастіше виражається у непродуманості дій, метушливо-

сті, неадекватності реакції на ситуацію.

У рецидивістів усвідомлення протиправності своїх дій призводить

до прагнення компенсувати негативне ставлення до себе з боку суспі-

льства спробою навіювання оточуючим власної винятковості, яка дає

їм право порушувати соціальні норми поведінки. Це породжує зов-

нішню браваду, свідомий негативізм щодо оточення, посилене про-

тиставлення себе іншим людям в діях і вчинках. Такий негативізм є

результатом внутрішнього прагнення зняти психічне напруження, що

виникло після скоєння злочину, переключити свою увагу, думки і

емоції на іншу діяльність. Потреба в розрядці, викликана підвищеним

психічним напруженням, реалізується у них шляхом посиленого вжи-

вання алкоголю чи наркотиків, що знімає напруження і заглушує

стан тривоги, неспокою

Розглядаючи психологічні наслідки скоєного злочину, необхідно

зупинитися і на такому понятті, як правова відповідальність. У ши-

рокому розумінні слова соціальна відповідальність — це обов’язок

індивіда будувати свою поведінку в конкретних обставинах відповід-

Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — С. 294.

184

но до вимог суспільства. Під правовою відповідальністю розуміється

визначена законом міра обов’язкових вимог, які ставить держава

перед членами суспільства, тобто це примусовий спосіб впливу на по-

ведінку тих людей, які ухиляються від виконання основних вимог су-

спільства. В тому разі якщо після скоєння злочину не наступає юри-

дична відповідальність — покарання, в особистості злочинця також

відбуваються окремі психічні зміни. Зокрема, може з’явитися усвідо-

млення безкарності, зниження внутрішнього конфлікту як боротьби

між “хочу” і “повинен” (у цій боротьбі перемогу отримує мотив “хо-

чу”, що спонукає особистість на нові злочини).

Зміни в психіці злочинця після скоєного ним злочину повинні вра-

ховуватися юристом як при проведенні слідчих дій (наприклад, у

деяких злочинців наявне психічне напруження призводить до того,

що деякі деталі злочину зникають з пам’яті, а багато обставин він не

може зразу пригадати), так і при розробці заходів щодо його переви-

ховування і виправлення.

185

Ðîçä³ë 7

ÏÑÈÕÎËÎÃ²ß ÑË²Ä×ÈÕ Ä²É

Слідча дія — цілеспрямований процес збору і перевірки дока-

зів, який здійснюється слідчим у певному порядку. При цьому ос-

новним елементом психологічної структури діяльності слідчого

виступає його пізнавальна діяльність для вивчення найрізноманіт-

ніших фактів, на основі яких проходить відтворення минулої по-

дії, пов’язаної з правопорушенням. Суттєвим у діяльності слідчо-

го при попередньому розслідуванні є її нормативний характер:

закон не тільки регламентує окремі слідчі дії, а й встановлює по-

рядок розслідування, регулює стосунки слідчого з учасниками

кримінального процесу, обмежує його роботу певними часовими

рамками.

Залежно від конкретних обставин справи здійснюються певні слід-

чі дії, серед них першочерговими є: огляд місця події, обшук і вилу-

чення, затримання підозрюваного (обвинуваченого), допит, пред’яв-

лення до впізнання, відтворення обстановки і обставин події. Врахо-

вуючи важливість і складність допиту потерпілого, підозрюваного

(обвинуваченого) і свідків, а також специфіку цієї слідчої дії, це пи-

тання докладно розглядається далі.

§ 1. Ïñèõîëîã³ÿ îãëÿäó ì³ñöÿ ïîä³¿

Огляд місця події — це процес збирання інформації про злочинну

дію на місці вчинення за допомогою активного сприйняття, аналізу

та синтезу наявних предметів, об’єктів і явищ. Метою огляду місця

події є виявлення і безпосереднє використання матеріальних об’єктів,

їхніх ознак і взаємозв’язків, які мають суттєве значення для розсліду-

вання події.

Особливість огляду місця події як однієї із слідчих дій поля-

гає в тому, що інформацію, яка отримана в ході огляду, неможли-

во отримати шляхом проведення інших слідчих дій (наприклад,

сліди злому квартири, сліди рук і ніг, розміщення предметів, зник-

нення окремих речей, наявність чи відсутність деяких документів

і т. п.).

186

Саме сприйняття обставин місця події дає можливість слідчому

уявити картину події, на основі отриманої емпіричної бази висунути

версії та організувати проведення інших слідчих дій.

З психологічної точки зору огляд місця події включає в себе емпі-

ричне спостереження, активну розумову діяльність (провідними ро-

зумовими операціями є порівняння, аналіз і синтез, конкретизація й

абстрагування).

Огляду місця події притаманні:

• невизначеність слідчої інформації (на початку розслідування в

юриста багато запитань, на які він не в змозі поки що відповіс-

ти: що сталося, хто винен у злочині чи нещасному випадку, чо-

му це сталося і т. ін.);

• публічність слідчих дій (огляд місця події повинен проводитися

в присутності експертів, працівників органів дізнання, понятих

та інших осіб);

• невідкладний характер (огляд місця події проводиться негайно,

оскільки будь-яка відстрочка може призвести до зміни обста-

новки, втрати слідів і доказів, утрату важливої інформації від

очевидців і свідків);

• узгодженість дій оперативної групи (чітке розмежування функ-

цій між учасниками оперативної групи, керівником якої найча-

стіше є слідчий);

• розподілення і переключення уваги слідчого (необхідність

сприйняти обстановку місця події в цілому і водночас, виділи-

ти найбільш значущі групи об’єктів);

• перевантаження оперативної пам’яті слідчого і висока психоло-

гічна напруженість;

• поєднання в діяльності слідчого пізнавального елементу

(сприйняття обстановки, фактів, явищ; виявлення між ними

причинного зв’язку; висунення версій), пошукового елементу

(виявлення змін в обстановці, викликаних діями злочинця, ви-

лучення слідів та інших речових доказів), організаційних еле-

ментів (дії з приводу керування оперативною групою) і посвід-

чувальних елементів (закріплення, посвідчення і фіксація вияв-

лених під час огляду слідів, встановлених фактів, речових

доказів шляхом складання протоколу, схем, креслень, прове-

дення фото- і кінознімання та аудіо- і відеозапису).

Названі характерні риси огляду місця події свідчать про те,

що дана слідча дія є активним пізнавально-інтелектуальним

187

процесом, у ході якого виявляються і вилучаються окремі стани,

властивості й ознаки матеріальних об’єктів та їхні взаємозв’язки

для того, щоб установити механізм минулої події, отримати ін-

формацію про особистість злочинця, про мотиви і мету вчинено-

го діяння.

Слідчий повинен прагнути того, щоб огляд місця події був точ-

ним, повним, об’єктивним і цілеспрямованим. Подія злочину складає

певну систему слідів, які існують у просторі та часі. Успіх огляду міс-

ця події багато в чому залежить від професійного і життєвого досві-

ду слідчого, його знань у галузі криміналістики і такої важливої ри-

си, як криміналістична спостережливість. Криміналістична спосте-

режливість юриста проявляється в умінні помічати характерні, але

малопомітні і, на перший погляд, незначні особливості обстановки,

людей, предметів і змін, що з ними відбулися, які мають або можуть

мати значення для вирішення завдань слідства. Структуру спостереж-

ливості складають:

а) почуттєві основи — робота органів відчуття людини (зору, слу-

ху, дотику, нюху та ін.);

б) особисті основи — мислення і знання про об’єкт спостереження

(є таке прислів’я: “Людина дивиться очима, а бачить розу-

мом”); мотивація. Бажання і потяг пильно спостерігати і вияв-

ляти все те, що має значення; вольові якості, пам’ять, психічна

врівноваженість тощо.

Для досвідченого слідчого з розвинутою криміналістичною спо-

стережливістю всі деталі про щось “говорять”: пилинка на підвікон-

ні, недопалки, сліди губної помади, відломлені кусочки предметів,

залишки їжі тощо. Доречно згадати такі слова: “Спостережли-

вість… — риса, без якої криміналіста взагалі немає. Якщо криміна-

ліст дивиться, але не бачить, бачить, але не спостерігає, спостерігає,

але не аналізує, доки за його милістю хоч трохи досвідченіший зло-

чинець буде веселитися на волі, а ні в чому не винні люди опинять-

ся за гратами або під підозрою, йому краще якомога скоріше міня-

ти професію”

У ході огляду місця події слідчий критично розглядає різноманіт-

ні предмети й об’єкти, а також їхні властивості та ознаки з різного

погляду, постійно запитуючи самого себе: “Що це означає? Чому це

сталося? Чим це могло бути викликано?” і т. д.

Вансберг И. А. Преступник будет найден. — М.: Знание, 1963. — С. 37.

188

У квартирі Б., який разом із сім’єю поїхав відпочивати до Криму, бу-

ло здійснено крадіжку. При огляді місця події слідчий звернув увагу на

шпінгалети вікон і помітив на одному вікні сліди спеціального пристрою,

за допомогою якого шпінгалети були відкриті. Потім слідчий оглянув

шафи, ящики, трюмо і всюди виявив характерні сліди від ножа. Не прой-

шла повз його увагу і така деталь, як запах одеколону на підлозі (слід-

чий відразу припустив, що злочинець це зробив для того, щоб пошукова

собака не могла взяти слід). Слідчий вилучив два флакони, на яких пізні-

ше були виявлені відбитки пальців рук злочинця. Зібрані матеріали були в

подальшому використані для розкриття злочину.

Об’єкти і предмети, які спостерігає в процесі огляду місця події

слідчий, як правило, численні, складні і багатозначні. Здійснюючи

огляд місця події, юридичний працівник одночасно вирішує ряд пи-

тань:

1) виявити, зафіксувати, вилучити і дати оцінку слідам злочину та

іншим речовим доказам;

2) вивчити обстановку події в цілому для з’ясування характеру й

обставин події, що розслідується;

3) отримати початкову інформацію для висунення версій про ме-

ханізм події, його можливих учасників і особи злочинця;

4) спостерігати за поведінкою потерпілого і свідків;

5) слідкувати за діями інших учасників оперативної групи;

6) контролювати свої дії, висловлювання;

7) виявляти емоційну стійкість тощо.

Тобто під час огляду місця події потрібно нічого не випустити з

поля зору, слуху, нюху, дотику, постійно розподіляти і переключати

увагу та робити все це безпомилково. Окремі правила спостережен-

ня, які забезпечують його інтенсивність, осмисленість і врівноваже-

ність, наведені в додатку 2.

При огляді місця події слідчий не повинен обмежувати себе пошу-

ком слідів, які відповідають його версії, необхідно шукати і вивчати

кожен факт, піддаючи сумніву ознаки спостереження.

Огляд місця події дає можливість отримати певні відомості, в то-

му числі і про особливості злочинця. Наприклад, про статеву належ-

ність злочинця свідчить характер злочину (грабежі, зґвалтування,

розбої, терористичні акти частіше вчиняються особами чоловічої ста-

ті, а шахрайство, вбивство новонародженої дитини — жінками); за-

лишені на місці події речі (запальнички, портсигар, люлька швидше

189

за все належать чоловікам, шпильки, приколки, посуд, одяг, губна

помада — жінкам); викрадені речі та інша, отримана в процесі огля-

ду місця події інформація дасть змогу зробити, нехай припущений,

висновок про вік злочинця (дорослі при крадіжках найчастіше кра-

дуть дорогі речі, а підлітки — спортивні товари, годинники, солодо-

щі і т. п.); про його професію (у способах скоєння злочину часто реа-

лізуються професійні навики і вміння); про мотиви злочину (так,

зникнення грошей говорить про корисливий мотив, наявність трупа

без виявлення ознак пограбування дає змогу зробити припущення

про вбивство з хуліганських мотивів або в бійці); особливості його

характеру (жорстокість, злість, мстивість обережність, боягузливість

і т. п.) та емоційного стану, в якому він перебував у момент скоєння

злочину (наприклад, якщо злочинець потурбувався про знищення

слідів, не порушив порядку в кімнаті, загасив світло, зачинив за со-

бою двері і т. п., то можна припустити, що він людина обачна, хо-

лоднокровна).

Незважаючи на те, що чуттєва сторона вивчення місця події є до-

мінуючою, головну роль в огляді відіграють раціональні, логічні ме-

ханізми пізнавальної діяльності слідчого. Це вимагає від нього як аб-

страктного, так і конкретного мислення, відтворюваного уявлення,

сильних інтелектуальних навиків, відтворення картини події, яка вже

відбулася.

Досить часто слідчий стикається на місці пригоди з маскуванням

злочину, що скоюється злочинцем, а в окремих випадках і потерпі-

лим. Психологічною основою дій з приводу маскування злочину є

вчинення їх в умовах дефіциту часу, тому самі дії відрізняються не-

повнотою, недбалістю і т. д.

Існують різноманітні способи маскування злочину:

• маскування. У цьому випадку злочинець прагне змінити свою

зовнішність (використання масок, елементів гриму, штучне

створення особливих прикмет у зовнішньому вигляді) і прихо-

вати сліди злочину (наприклад, знарядь злочину, зміни поло-

ження тіла жертви та ін.);

• фальсифікація передбачає створення удаваних слідів для того,

щоб спрямувати слідство на хибний шлях. З цією метою зло-

чинці навмисно залишають “сліди” рук і ніг, предмети, які на-

лежать іншим людям, сліди крові, елементи одягу тощо, нама-

гаючись надати “слідам” помітність і чітку виразність (саме

останні і сприяють викриттю фальсифікації);

190

• інсценування. За своєю суттю інсценування являє собою комбі-

націю маскування і фальсифікації для штучного створення пев-

ної ситуації, з метою маскування істинної події. Так, вбивству

може бути надано вигляд самогубства, підпалу — випадкове са-

мозапалення, грабежу — крадіжка із зломом і т. п. При інсце-

нуванні думки злочинця і його дії спрямовані на те, щоб поси-

лити відмінності між тим, що сталося насправді, і тим, що він

намагався залишити після себе. Звичайно, інсценування — це

своєрідний психологічний вплив злочинця на діяльність слідчо-

го, намагання спрямувати його на хибний шлях;

• утаювання і знищення доказової інформації.

Маскування, фальсифікація та інсценування здебільшого можуть

бути розпізнані. Яким чином?

Перш за все слідчому необхідно постійно ставити перед собою за-

питання “чому?” і “що це означає?”, обмірковуючи, припускаючи,

піддаючи критиці та перевірці всі свої думки і висновки

Версія про інсценування може бути висунута слідчим на підставі

характерних особливостей психології поведінки злочинця при маску-

ванні злочину, одна з яких полягає в тому, що він проявляє надзви-

чайну мобілізацію сил для створення хибних слідів (старанно розки-

дані речі, багато поламаних і розбитих без всякої потреби предметів

та ін.). Досвідчений слідчий відразу помітить відсутність тих слідів,

які обов’язково випливають із логіки імітованої події. Справедливо

звучать слова Шерлока Холмса про те, що “нічого так не оманливе,

як надто очевидні факти”. Саме подібні, надто очевидні факти і ста-

раються підкинути слідчому деякі злочинці, щоб спрямувати його на

хибний шлях. Приклад, наведений з праці І. Вансберга, заслуговує на

увагу.

Одному рецидивісту, який уявив себе великим спритником, прийшла

в голову ідея перехитрити “наївного” юриста, який розглядатиме ско-

єне ним злочинне діяння. Щоб відвести сліди від себе, він ініціював ма-

льовничу картину пиятики, яка нібито передувала злочину. Тоді слід-

чий повірить, що його скоїв хтось із горілчаних братів… Інсценування

виглядало так: у кімнаті, де було скоєно злочин, “спритник” поставив

на стіл недопиті півлітровку та чвертку, два великих стакани, дюжи-

ну слив, розрізані навпіл помідори, шматки хліба і рибу, столовий ніж.

Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей. — С. 90.