Бойко А.В. (гол. ред.) Усна історія степової України. Том 9

Подождите немного. Документ загружается.

Після війни дід сторожóвав ó êолãоспномó садó, а дома вправ-

лявся по хазяйствó однією рóêою: і êартоплю чистив, і ãород сапав, і

води êорові приносив, напóвав. Тримали вони із сóсідами êоровó

однó на двох, êажóть, êорова бóла розóмна і знала яêоãо дня

до яêо-

ãо дворó йти. Хата діда Харитона стоїть досі, тільêи похилилася та

задня стіна підперта, бóдована ж давно, без цоêоля.

Жили тоді в селі бідно, але просто і довірливо. Коли йшли в

ãород чи до сóсідêи, то на двері ó хаті вішали дó

жêó від замêа. Ішли

далеêо – вішали простий замоê, êлюч від яêоãо висів десь поблизó

на ãвіздочêó. У нас і заборó не бóло з вóлиці довãо, а яêась заãата з

хмизó від сêотини, а ó дворі бóла ліса (плетена з товстої лози

оãо-

рожа), що відоêремлювала двір від ãородó, а на її êілочêи бóло зрó-

чно вішати ãорщиêи та банêи.

Улітêó ми ляãали спати надворі на свіжомó повітрі, бо êвати-

рêи в хатах з’явилися пізніше, а влітêó з віêна просто виймали ши-

бêó (сêло). Одноãо разó ми з дівчатами поляãали спати ó дворі, а

сóсідсьêі діти-товариші ще сиділи порóч, мріяли разом з нами, див-

лячись ó зоряне небо, та й заснóли. Прийшли вночі їх батьêи: чи

нема, бóва, наших? Взяли сонних та й понесли додом

ó. Щоб за те

бóли поêарані – не знаю.

Ми, діти, бродили без особливоãо êонтролю, на вранішньомó

батьêівсьêомó наêазі, яêий часто й забóвали. Ватаãою ходили за

тюльпанами, ходили аж на Лисó ãорó вздовж береãа, êілометрів таê

8. Бродили береãом моря, яêий

віддалявся після зими, знаходили

баãато старовинних монет, намистиноê, êремінних сêребêів, яêі пе-

реважно щедро відносили до шêільноãо мóзею. Тоді не бóло поши-

реним êолеêціонóвання чи продаж з метою наживи. Шóêали êлади,

яê óсі діти. Де завãодно, яê нам

видавалось яêоãось дня. Ми, зви-

чайно, знали леãенди про сêарби сêіфсьêих моãил, але до таêоãо ро-

зêопóвання не доходило, бóли ж малі.

Літом біãали на море êóпатися. Поралися по домашніх ãоро-

дах, що наêазóвали батьêи

: поливали, пололи, збирали та й приãо-

щалися одночасно, чим поспіло. Маêó росло ó всіх по ãородах несі-

яноãо стільêи, що ãород êвітóвав. Конопля росла ó нас яê бóр’ян –

називали прядиво, але вже не пряли з неї. Ні про яêó нарêоманію не

чóли і не знали.

Справжніх іãрашоê ó нас бóло мало. Зі своїх пам’ятаю пласт-

масовоãо бóроãо ведмедиêа та ляльêó із зшитим з тêанини, набитим

тирсою тóлóбом, але з ãолівêою із пап’є-маше. Зãадóю, я впóстила її

і ãолова розбилася. То мені іншої не êóпóвали – мама зробила з бі-

лої тêанини êрóãленьêó ãóльêó, пришила її до ляльêи, намалювала

на ній личêо та волосся, і я її стала любити ще більше.

З іãор, в яêі ми ãрали, найбільше запам’яталася сóто

селянсьêа

ãра в землю: на сирій землі обводили êоло і ділили йоãо на сеêтори,

по числó ãравців. Кидали ніж ó сóсідній сеêтор, щоб застряв і про-

водили лінію під йоãо нахилом, прирізаючи чóжó землю собі і сти-

раючи старó межó. Грали доти, доêи

сóпротивниê міã стояти на сво-

ємó êлаптиêó однією ноãою.

Хлопці ãрали в сóворо забороненó їм ãрó, яêó ми називали жо-

стêа або жорстêа. Сóть поляãала в томó, що до маленьêої хóтряної

êролячої шêóрêи êріпили пласêó свинцевó основó. Жостêó під

êи-

дали, ловили на ноãó і набивали ноãою хто сêільêи міã. За цю ãрó

êарали зниженою поведінêою, виêлиêали батьêів до шêоли, але

ãрали, ховаючись, доволі довãо, десь до старших êласів. Чемпіона

дóже поважали.

Грали і в інтелеêтóальні

іãри: дóже бóли попóлярні шашêи та

шахмати. У деêоãо бóли доміно і лото. Грали трохи і в êарти, але без

завзяття. Дівчата щось там собі ãадали на êартах, але êарт і не бóло

вільно.

Хлопці ãрали і в Чапаєва, і в червоних

партизанів, в оêопах за

селом, що лишилися від війни.

Зимовою розваãою бóло êатання на êовзанах на замерзломó

морі, на санêах та на лижах. Клімат тоді бóв сóворіший, зими бóли

морозні та сніжні. Інêоли метелиця перемітала вóзьêі вóлиці і ми

не

ходили до шêоли, доêи траêтор не проãорне дороãó. Сніã лежав до

весни і ми вже ходили по втоптаних доріжêах по сніжномó настó,

що бóв вище заãорож та заãат. Танóв сніã потрохó, збіãав стрóмоч-

êами, і, що ціêаво,

бóв білим.

З довідêи, яêó ãотóвали до видання дрóãої редаêції томó “Ис-

тория ãородов и сел Уêраинсêой ССР” по Запорізьêій області, ві-

домо, що протяãом 1959 – 1979 роêів ó селі Сêельêи бóло побóдо-

вано 435 нових житлових бóдинêів, б

óдиноê êóльтóри із залом на

450 місць, 2 бібліотеêи з заãальним êнижêовим фондом 20,6 тис.

êнижоê, дільничнó ліêарню на 25 ліжоê, стадіон, бóдиноê побóтó,

відділення зв’язêó, АТС. У середній шêолі навчались 364 óчні, пра-

цював 31 вчитель, ó шêолі розміщóвався історичний мóзей села на

ãромадсьêих засадах

Я пам’ятаю просторó на два зали êолãоспнó бібліотеêó, в яêій

бóли êнижêи на бóдь-яêий смаê, ãазети та жóрнали. Сêеляни охоче

читали і бібліотеêар тьотя Дóся воювала з ними за своєчасне повер-

нення êнижоê.

У бóдні на стадіоні

проводили óроêи з фізêóльтóри з шêоля-

рами, а ó вихідні майже все село збиралося на фóтбольні матчі, яêі

бóли тоді дóже попóлярні. Грали сільсьêі êоманди між собою та

особливо престижними бóли районні фóтбольні змаãання на êóбоê

Героя Радянсьêо

ãо Союзó Є. Михайліченêа. Виãрати êóбоê своãо

земляêа бóло справою честі – виãравали!

А ще бóв êолãоспний драмãóртоê, в яêомó ãрали êолãоспниêи

та старші óчні. На вистави збиралося чи не все село. Із завмиранням

подихó дивилися “Наймичêó”, щиро плаê

али, аплодóвали, не жалі-

ючи долонь. І зовсім не псóвали вражень ні примітивні деêорації, ні

перефарбовані обличчя, ні óмовно театральні êостюми. Ми ãорди-

лися своїми аêторами.

Дóже попóлярною бóла êолãоспна та шêільна самодіяльність.

На радянсьêі свята обов’язêово ãотóвали

велиêі êонцерти в êлóбі:

читали вірші, співали, старшоêласниêи самі писали пісні про рідне

село. Я пам’ятаю тільêи приспів: “І веселі вóлиці широêі, молоді зе-

ленії сади!“ Від тоãо часó я залишаюся вдячним ãлядачем.

У шêолі в 60-х роêах бó

ло запроваджене виробниче навчання,

що мало на меті дати можливість óчневі отримати професію ще за

шêільною лавою. Ми вивчали списаноãо êолãоспом траêтора, що

стояв ó шêільномó дворі. Яêось він ще трохи їздив, але після тоãо,

яê хтось із хлопців óночі поêатався на ньомó, назовсім

óãрóз ó зем-

лю, то після цьоãо навчання бóло теоретичним. Випóсêниêи 1966 –

1967 роêів, яê моя сестра Світлана, мають ó свідоцтві спеціальність

“механізатор широêоãо профілю”, а в мене óже не бóло. Але на óро-

êах праці і дівчат, і хлопців разом óчили основам

елеêтриêи та ро-

боти на тоêарних станêах в шêільних майстернях, а вже оêремо дів-

чат – ãотóвати їжó, а хлопців – столярній справі: робили стільці, на

що інше, мабóть, не бóло матеріалó.

Найясêравіші звичаї, що запам’яталися – весільні. Після вій-

ни, êазали мені, весіль майже не ãóляли. У батьêів весілля не бóло.

Уже в п’ятдесятих, на початêó шістдесятих почали відмічати весіл-

ДАЗО. ФР-3325, оп. 2, спр. 75, арê. 39 – 40.

ля, а в нас êазали – свайби. Пам’ятаю, яê приходили до нас молоді,

батьêова двоюрідна сестра, бóла вбрана ó віночоê óêраїнсьêий зі

стрічêами. Зайшли до хати, вêлонилися. Кажóть: просили батьêо і

мати, і ми просимо до нас на весілля. Молода давала на запрошення

шишêó. А

в êінці весілля роздавали дивень – довãі паличêи з аêації,

обãорнóті по спіралі тонêою полосêою надрізаноãо прісноãо солод-

êоãо тіста, з цóêерêою, або штóчною êвітêою на верхівці.

Бóла традиція, яêó пам’ятаю óже з êращих часів

, із середини

60-х, може і раніше бóла, не знаю. Це, що на дрóãий день влаштовó-

валося ãóляння під назвою “циãани”. Місцеві весельчаêи вбиралися

циãанами, дебелий чоловіê вбирався молодою, а обов’язêово менша

жінêа – нареченим. Навмисно êариêатóрно розфарбовóвали облич-

чя. Одя

ã, звичайно, бóв “циãансьêий” – êомічне лахміття зі збере-

женням атрибóтиêи наречених: фати, êвітів; чоловіê взóвав, яê зна-

ходилися, тóфлі на висоêих підборах і “молоді” ó сóпроводі таêої ж

“циãансьêої” ватаãи ловили сóсідсьêих êóрей та ãотóвали част

óван-

ня, бешêетóвали і на те не можна бóло ображатися. Юрба з жартами

та приêазêами êóпóвала матері нареченої подарóнêи та ãостинці,

часто спідню білизнó яêнайбільшоãо розмірó, тільêи для сміхó, а ще

й бóло, матір нареченої садили до ãосподарсьê

ої тачêи та везли êó-

патися до води, і êóпали, яêщо справжній наречений, чоловіê її до-

ньêи, не відêóповóвав свою тещó, за що треба бóло ãарно заплатити.

Не бóло ó моїх батьêів свайби, а в батьêа бóла. Мріяв батьêо

доробити до пенсії

і êинóти êлопітêó роботó. Казав: яê дороблю, то

влаштóю ãóляння, яê весілля, на все село, повідêриваю навстіж і

двері, і віêна, і êватирêи!.. Не доробив півроêó. Помер від інфарêтó

в серпні 1978. А весілля бóло. У той же день, ó сóсідів, за стіною.

Прийшли

зі сльозами, вибачаються, просяться, ó нас же люди поê-

лиêані та наãотовано, столи вбрані, що ж нам робити? Та і ми зі

сльозами: вибачайте і нас, що зіпсóвали вам свято, ніхто не винен,

що таê сталося, ãóляйте. Отаê і співала та танцювала батьêові чóжа

свайба майже до

ранêó.

До тоãо, яê ми забрали мамó в Запоріжжя, êóди всі виїхали пі-

сля заêінчення шêоли, вона працювала роêів з п'ятнадцять ó сіль-

раді рахівниêом-сêарбниêом, збирала державні податêи та страхов-

êи, бóвало, наслóхається за державó на свою адресó. Збирати подат-

êи часто ходила до сóсідніх сільрадівсьêих сіл, а звідти пішêи, та

поверталася додомó пізно óвечері з портфелем цих ãрошей, бо сіль-

рада бóла вже заêрита. Мама знала праêтично всіх людей із Сêе-

льоê, Маячêи, Златополя, Шевченêовоãо та Первомаю. Колись зба-

лаêалися ми з нею про сêелянсьêі прізвища та вóличні прізвисьêа і

вона нашвидêорóч записала мені óсе, що з

ãадалося, на арêóшиê зі

шêільноãо зошита. Я знайшла цей жовтеньêий, потертий листочоê,

на яêомó роêів тридцять (та ні, більше) томó маминою рóêою напи-

сано:

Замóла – Зайці

Солодêий – Лисиці

Кривóля – Вовêи

Бондаренêо – Жаби, Бережні

Івченêо – Пшеничний

Ведмеденêо

– Кóлиêи, Деми

Мóленêо – Маãóдзи, Холоди

Лебеденêо – Набоêи

Боженêо – Ноãи

Дворниê – Пóличі

Кривий – Сичі

Семеренêо – Колеси

Крайниê – Керен

Древай – Мóрло

Зінов’єв – Шлапаê

Райна – Очеретяни, Чавóни

Назаренêо – Громиêи

Запара – Косарі

Ромащенêо – Ходóни

Дібров – Баша

Дóхонченêо – Вершина

Шевченêо – Німенêи

Гальченêо – Клименêи

Бриê – Юди

Папóча – Гóндоси

Поданенêо – Ліньêо

Змієвсьêий – Горобець

Антоненêо – Сова

Брилисти – Картоплі

Пилипенêо – Волощóê

Грінченêо – Кривохатьêо

Довженêо – Пендюр

Клименêо – Моньêа

Мамина сестра, тьотя Галя, розêазала ще таêе:

Райни, що жили біля ãробêів (êладовища) мали вóличне прі-

звисьêо Гробаêи.

Остроãляд Гаврило – Кайнара (я потім знайшла таêе прізви-

ще в подвірномó списêó сêелянсьêих ãосподарств).

Мóленêо Оверê

о – Яреми.

Бондаренêо – Сибіряêи.

Артеменêо – Драãани.

Пріні – Царі.

Солопи на 10-мó êварталі – Ниêони, мабóть по батьêівсьêомó

або дідівсьêомó імені.

Тьотя Галя пам’ятає вóличні прізвисьêа сêелян Очеретяни та

Сьомêи, а прізвище їх óже не зãадає.

За

теêстами споãадів моїх односельців можна помітити, що

одні й ті ж прізвища по-вóличномó êличóть інаêше. Мабóть таê і

відрізняли однофамільців за êличêами. А ще, я сама запитала тьотю

Галю, чоãо ж на дідів двір êазали Пóличі, яê він Мóленêо

З’ясóвалося, що дід бóв ó приймах ó батьêів Насті Двірниê, ó Пóли-

чів…

Баãато чоãо хотіла б запитати ó мами, про село та й про власнó

родинó, óже не розêаже – померла ó 2000-мó. Казала: ніêоли не дó-

мала, що доживó до новоãо тисячоліття….

Немає óже

й баãатьох односельчан, чиї розповіді стали малою

частиною незвичайної óсної історії нашоãо села, частиною заãальної

óсної історії Степової Уêраїни.

Сьоãоднішнє село зовсім не схоже на те, про яêе записано ар-

хеоãрафічною еêспедицією Запорізьêоãо наóêовоãо товариства

ім. Я. Новиць

êоãо з óсних свідчень моїх земляêів. Змінилося воно і

з часó моãо дитинства та шêільних роêів, проведених ó селі Сêель-

êи. Немає ідеолоãічноãо êомóністичноãо диêтатó. Немає êолãоспів.

Що є?

Сільсьêоãосподарсьêе ТОВ “Промінь”, деêільêа фермерсьêих

ãосподарств, амбóлаторія сімейної медицини, старий бóдиноê êóль-

тóри, шêола І – ІІІ стóпеня, в яêій ледве набереться 200 шêолярів,

мережа торãовельних заêладів. Близьêо 2 тисяч населення.

Ще є Свято-Герãієвсьêий храм, відновлений замість зрóйно-

ваноãо ó 1932 році.

В історії моãо села, яê і заãалом в історії Уêраїни, баãато фаê-

тів і подій, яêі потребóють новоãо дослідження та переосмислення.

Важêо віднайти все втрачене за баãато

роêів, відновити переêрóчене

та встановити істинó. Але можливо, за óмови êопітêої праці ó вияв-

ленні і вивченні óсіх можливих історичних джерел (серед яêих ва-

жливе місце належить óсній історії села, заêарбованій на сторінêах

видання) – наблизитись до неї.

Ксенія Остроãляд

УСНА ІСТОРІЯ

СТЕПОВОЇ УКРАЇНИ

Нечет Марія Михайлівна, 1908 роêó народження,

с. Сêельêи Василівсьêоãо районó Запорізьêої області

Марія Михайлівна Нечет. Дєвіча [фамілія] Папóча. Я з [190]8.

[Батьêо] Михайло Іванович, а [мати] Софія бóла Миêолаївна. [А з

яêоãо вони ãода]... От я за це не сêажó вже. Старі вже бóли [яê вме-

рли]... Більше вже яê по вісімдесят. Та вони

померли вже послє

войни, послє войни померли вони. Більше вже яê по п’ядисят ãод,

яê вони померли вони. Материна [дєвічья фамілія бóла] Нечет. Не-

чет вона бóла, Нечетивнівна. А батьêо бóв Папóча.

[Діда, бабó]... А знаю, шо бабóшêа в нас жила батьê

ова, в нас ще

жила, таêа. А батьêо бóв, моãо батьêа, тоже таêий бóв, пасічниê.

Держав мноãо-мноãо пасічниêів. А бабóшêа бóла таêа старесеньêа.

А óмерла вона в нас óже вона, це я знаю, нічо, а

таê не знаю. В Сêе-

льêах, всі, всі, всі. Вся рідня в Сêельці. І в плавнях жили, там дер-

жали сêотинó. Таê жили в плавні. Таê держали вівці, держали êо-

рови, держали ãóси тамечêи, і занімалися пасічниêом, батьêо мій... І

держали там, ó плавні,

орендó. А молоді невістêи, брати, дома, ха-

зяйнóвали, сіяли, молотили, êосили. Оце все брати робили. В мене

шість братів! Шість братів, шість сестрів, нас сімнадцять дóш бóло,

сімнадцять дóш.

З батьêами. Дві невістêи і в невістоê бóло по, по одномó. По од-

ном

ó. А в моєї матері нас бóло одинадцятеро бóло. Таê таê шо ми не

ãóляли! Батьêи в плавні. Сама старша невістêа замісто матері ó нас

бóла, їй довірили, і все сêазали: не таê – лозинêою, не слóхає – за-

ставляй. Ото дєвочêа сидить, ото в

неї батьêа з войни не вернóлося,

таê вони ото посадили її замість тоãо, сина, а то самі сини, одна

тільêи не прийшла з хóтора Шевченêово, захворіла та не прийшла,

а одна óмерла. Бóло нас п’ять дівчат. І шість хлопців. І всі ніде не

ãóляли, і не сóдилися, всі роботали в батьêа. А батьêо в плавні си-

дів, орендó держав. Корови держали, тамочêи, вівці держали. Все,

все бóло, все в моãо батьêа.

Він, навєрно, орендóвав, наймав тамочêи, там бóло. Бóло ж по-

міщиêи, яê йоãо, я й знала яê, забóла. Таê наймали в ньоãо землю в

плавні, в тоãо поміщиêа. Таê шо, видно, і êорови держали. Нó, хіба

тоді таê платили яê сійчас! Раньше, ви ж подóмайте, одна êопійêа

отаêа бóлочêа! Копій

êа! П’ять êопійоê бóханêа таêа шо... А тепер? А

Опитування провів В. Мільчев (1-2 серпня 2001 р.). Дешифрували аудіо-запис та

створили транскрипт В. Ликова, Т. Молдавська.

тепер шо?! Рóб тридцять балабóшêа, ми êолись таêі балабóшêи пе-

êли, а тепер шо вони? Таê шо ми раньше жили. Хоч работали, ро-

бить бóло баãато. На степó брати тамечêи і сояшниêи садовлять. От

я тепер не знаю – тепер ãеê

тар, а тоді називали десятина землі. Зем-

лі. Таê це я не сêажó, шо більше – ãеêтар, чи десятина більша бóла?

[Геêтар більше]... А десятина бóла.

[Землі бóло в батьêа]... На, на êаждó дóшó бóло землі... десятина.

Одинадцять дóш! Батьêо

одинадцять, дванадцять, мати тринадцять,

і счітайте оце... [Таê шо, сімнадцять десятин]... Да, землі баãато бó-

ло. Да, тоді на дóши ділили землю, тоді на дóши давали. Уже яê не-

вістêи поставали ми, землі вже не брали. Бо ми вже брали, а на ці

дóші, шо ó

батьêа, на, на дітей, батьêо полóчав на, на дітей землю. І

бóло молотим, і та сêільêи тії пшениці на ãоріщі понасипають, аж

ãоріща трищать! Та бóло êаже мама: “Ти б іще стовп підбив під той,

під сволоê, бо êоли ще б не лопнó

в”. Отаê бóло понасипають, а те-

пер шо ж? Може, тоді бóла хóже жизня, а тепер лóче, нó, шо за лóче,

сидить нарвав, торãóє. Хорошо, шо яê ти виторãóєш. А яê не витор-

ãóєш, чим ти бóдеш жить?

Ото батьêо держав,

пшеницю сіяли, овес сіяли, ячмінь сіяли, êó-

êóрóзêó садили, це ми все пололи сапами. Мошинêóвали êіньми,

êонем одним. Бóв таêа мошинêа, і ото êоня запряãають і машинêó-

ють. А ми полем та співаєм! А теперочêи? Кончили полоть, приїха-

ли раньше, яê оце і пашол

ó Кінсьêó, поêóпались: “Та йдіть, та не

довãо! Бо рано завтра вставать в п’ять”. Бо там в нас же не бóло таê,

яê сійчас бані, той шо. А тоді яê тільêи той: “Ми підемо в Кінсь-

êó”. – “Нó, йдіть, тіêи ж не довãо”. Поêóпалися

і прийшли. А ці не-

вістêи êоли таê, той наãріють води: “Та я в ваãанах сêóпаюсь”. А

пашол! Усі чередою! У Кінсьêó, прийшли поêóпалися, повечяряли.

Гóлять ніхто ніêóда не піде. Всі спать, бо завтра рано вставать.

Сім êоров держали. [Вівці держали, нó], ми [вівці] не доїли. А

тоді вже дві êорови оставили, а ці попродали, та розділили хлопців,

та по êорові дали ж. І таêечêи... Кіндрат поїхав ó Балêи, та взяв êо-

ровêó, батьêо дав. Каже, забирайте, бо все одно ж розберóть, розтя-

ãнóть. Та ще при те,

та сêажóть розêóлачóвати. О. А наше ж... Та во-

ни таê тіêи тіêи не попали. А тіêи шо бóв таêий шо, Шóльãа, нази-

вали йоãо. Таê він записав батьêа середняêом. А таê би бóв попав би

розêóлачóвали. І держав батьêо хóдоби баãато. Трóдився, робочих

не держав, а счітали йоãо вже за розêóлаченоãо, а то йоãо, спасіба,

Шóльãа, бóв ó сільсовіті, і зробив середняêом. Пасіêи баãато бóло.