46
“Да”. Тіêи німці оце той, êоли вже наші засêаêóють отаê ó хатó, пи-
тає: “Немає ніêоãо?” – “Начі ж нема ніêоãо”. – “На ãоріщі нема?” –
“А хто йоãо зна, за ãоріщє не розãлядемо, не знаєм”. Ой, ой, ой, ой!
Шо там, аби ти знала
, моя дєточêи, сêільêи їх там лежало, сêільêи
ми їх переносили, та молодесеньêі, молодесеньêі. [
Плаче
]. Нас же
зãоняли там, шо йдіть збирайте. А німців бросали, а тоді вже начали,
шо ми і німців брали, ви не знаєте, бо вони пораспóхали вже, стра-
шні, таê ми німців не брали, не бачили. А наших! Там страшне шо
бóло!.. Нам там один і êазав, німець
там таêий, наш, простий, виїж-
джали та й êазав, шо відсіля ви виїжджайте, бо тóт таêі бóдóть бої
страшні. А ми ж не послóхали, не виїхали. Нó, таê яêось Боã дав, шо
пережили. А наші яê ввійшли – отаê орóжжя, отаê орóдія, орóдія
стоять, одна перед одною, не можна заãлянóть! Пóшêи летять, яê
нó, страшне, а їх вибили, наших, а тоді яêось наші вернóлися. А він
êричить: “У воãонь!” На, на тих, на, на солдат – “У воãонь!” Нó, дó-
маю, їх ж, бєдненьêіх
, ó воãонь óпхнóть, солдат, нó, їх там і лежало,
ніêоли не забóдó, сêільêи їх там бедненьêіх поãибло. [
Плаче
].
Бóло діла баãато. Баãато розêазóвать, бо баãато й прожив, баãато
і проãорював. Нó, більше ãоря не бачила, êоли êадєти бóли, і махно-
вці, нó, не бачила óбитих... А оце! Не можна... Не можó, я не можó
забóть їх сêоê
о... [
Плаче
]. Я не знаю, яê ми їх ізбирали!.. Ми там же,
ми там же бóли ваêóірані, таê нас заставляли, наші ж солдати. А ті-
êи наші солдати бóли, а тіêи вони там шось в їх риються, чи доêó-
менти може забирають. А ми ото, беремо, за р
óêи-за ноãи, а третя
під спинó і на машинó... Молодесеньêий! Оце не забóдó, поêи й óм-
рó, не забóдó! [
Плаче
]. Це ж я не знаю. Таê нальотами налітали, за-
бирали, обãрібали. Обãрібóть, ночю, оце тіêи, тіêи перейшли – óже,
óже, вже наші входять. І вже наших нема, вже, êажóть, êадєти... А
оце! Сиділи ми в хатах, попід стінêами, [дóмаю], яê дасть та прива-
ле, та дітоê своїх обняла, та зоãнóлась, поêа, поêи вони оце вже все, і
наші, êажóть, попід стєнêами, до віêон не йдіть, бо можóть... А ля-
ãайте попід стєнêами. Ай-яй-йой! А вже перейшло це, переãóãоті-
ло!.. Не дай
Боã... А воно вже весна та порозпóхали. Бідненьêі, бід-
неньêі! За шо вони страдали? [
Плаче
]. За шо?! Шо люди біз хліба
сидять? Отаêа дороãовина! Шо вони зробили? Шо вони зробили?..
Розтяãли той êолхоз, розтяãли... Кажен собі оре там, засіває собі.
А тоді вже яê наші пройшли вже, óтихомирилось, зайшли наші,
ми начали рóшать. Коли один êаже мені: “Ви б не
їхали ó вас дітêи
малі, а ми вас одвезем”. А êоли одвезóть? А я собі дóмаю :“Добре, яê