Бойко А.В. (гол. ред.) Усна історія степової України. Том 9

Подождите немного. Документ загружается.

Сêотини баãато бóло. Четверо êоней бóло. Двоє лошат бóло. Жив

батьêо добре. Нó, й сім’я ж велиêа. Ми ж робочих не держали. Сім’я

ж своя ж обработóвала. І от... Аãа, êазав, шо батьêо прийшов, та êа-

жóть, шо

спасіба Шóльãі, переробив на середняêа, а то...

Попав би, êажóть, розêóлачóвали! А я своїм же трóдом, ніде ж

ніêоãо не наймав. А збоêó женщіна бєдна бóла, на тій стороні там

жив, таê ніêоли не поможе, шо вона таêа

бєдна, хазяїна поховала. А

землю держала, а óбрать нема чим. То він, батьêо, бóло êаже хлоп-

цям: “Кончили вже звозювать?” – “Оце вже послідня”. – “Їдьте збе-

ріть Катерині, шо вона, шоб...” І ото попоїдóть, ó сêиртó сêладóть.

Дома, тóт, ó нас! Бо тóт бóдóть

молотить. Сêладóть, її сêиртó отдє-

льно. Ми, нашó помолотили вже, в сêирти, вона помаãає. І соломó

вибирать, і віять помаãала. А тоді її, помолотим, óбрала, зерно пере-

носили її, соломó переêидали через заãатó – вона ж по-сóсідсьêі,

заãата. Соломó

через заãатó переêидали, хлопці помоãли, вона на

сêиртó, а хлопці помаãають. Тоді вона сêирдочêó зробила. Ото таê

наш батьêо помаãав тій женщіні. А тоді вона виїхала. Не знаю, êóди

вона виїхала, а хатó продала, і таê...

У двадцять першомó ãоді отділили старшоãо

. Я вже даже й не

знаю, сêільêи йомó тоді ãод бóло. Нó, молоді ще бóли. Ще молоді

бóли. А один, а дрóãоãо – мати, дочêа, бóло дочêа, їх двоє, може й

більше та померли. А тот вже син помер, а дочê

а осталась, а мій брат

оженився на ній та взяли та пожили тóт ó нас. А батьêо вмер, а мати

одна осталась. Таê вони тоді і тоãо, і цьоãо нашоãо отділили тоді тó-

ди, яê ó прийми пішов. Дали йомó êоняêó, êоровêó дали йомó, роз-

ділили їх, і

томó дали êоняêó, êоровó, ділили все їх. Аãа... Ой!

Шість братів бóло – ніхто, не один не сóдився, ні оден! Бо не ãó-

ляли, не êрали, а работали. І тепер би таê! Чоãо, чоãо ж не можна

бóло, êолхоз разпóстили, харошо, таê ви ж поділіть на двори. На

êаждий двір, хай двадцять дворів чи по десять, зробіть ланêи, ланêи

обрабатóвали б, хліб люди ó ланêах робили, полóчали б і ãосóдарст-

вó бóло. Можна бóло б таê? Таê не зробив, а живе сам для себе він

живе, дома... Чоã

о Шарапов не построїв таêоãо дворища, шо, в йоãо

ãрошей не бóло? Я знаю, шо в Шарапова й в Михайлівці бóли ãроші

на пошті.

Граждансьêó [помню]... Оцю миêолаївсьêó, миêолаївсьêа... Ми-

êолаївсьêа ми називали, батьêо ж мій слóжив ó миêолаївсь

êó войнó.

[Слóжив] ó томó, ó Одесі. У Одесі слóжив батьêо мій. Нó, він бóв,

оте... Й фотоãрафія бóла, він бóв яêийсь начальниêом ó войнó. Ма-

ма це бóло їзде тóди, та і прижили собі. Ото біля батьêа сидить, та-

êий чорненьêий, ото вони прижили, ото. Із чотирнадцятоãо він ãо-

дó, отаê. Ой-йо-йой-йой-йой! Нам тоді бóло харошо, êанешно, нам

бóло харошо. А тоді вже старшоã

о отділили.

О! Таê я ж Махна бачила! Бачила! Білий, він не білий, а таêий

рижóватий, патлатий таêий! Кожóшоê на йомó êрасненьêий, рóêава

таêі позаêачені патлаті тóтечêи. Він же ж ó моãо батьêа брав êоня! А

брат старший не дає

, таê він яê óрізав пльотêою. Батьêо êричить,

шо брось, отдай, а він не дає! Таê він яê… Таê він таê і присів. Таê ви

знаєте, шо рóбашêа лопнóла, отаê óдарив йоãо і таêа попрóãа бóла,

яê палець на йомó. Узяли ж

тоãо êоня забрали. Яê óсêочили в хатó,

таê вони перерили отаê. У мами бóв таêий яêийсь, називались êе-

рас, разний, одівали на зборах отóтачêи, êрасиво пошитий, отóтач-

êи, таê вони вêрали. Вони і не бачили êоли... Перерили, пере...

Страшне шо робили.

Бóли там êóри і ãóсі тóтачêи, а вони там взяли

êóрей і ãóсей, мать, штóê п’ятеро óзяли. Махна я знаю! О-о-о!!! Ма-

хно, а тоді Керенсьêий ше бóв, а тоді ці ж оці ж êадєти. А êадєти

шо? Тіêи êадєти перейдó

ть, тіêи наші óвішли – óже êадєти, тільêи

êадєти вишли – вже Махно тóт. Тó я войнó знаю, шо за война тоже

бóла. А Махна я, паразита, бодай він позщез. Де шо не попаде, він

тільêи залетів таê, і êóрів бере, і ãóсів бере і шо, самошече,

нó, банда,

банда, він бандит бóв. [А сêеляни в ньоãо слóжили]... Не знаю, за це

я не сêажó. Чи слóжили в ньоãо, чи не слóжили, за це я не сêажó. А

Махна, паразита, яê оце щас бачó, êóрносий, рижий, неêрасивий та

êий, ще й ãорбатий.

[19]21 ãод... Нó, первий ãод бóв ãолод. Да, бóв ãолод, а чо ж не

помню. В сороê первомó ãолод бóв, хто вижив, нó, а хто… Нó, наш

батьêо вижив, тоãо шо ó нас хóдоби баãато бóло і запас бó

в велиêий,

бóв запас. А збоêó бóла сóсідêа, в неї двоє дітоê бóло, а батьêо їхній

óмер, вдова, хазяїн в неї. Нó, наш батьêо помаãав їй. Оце бóло помо-

лотять її, а нам помаãає на тоêó, а наші тоді

візьмóть перевезóть її,

перемолотять. Он зерно вона забрала, соломêó забрала і ото таê.

Посіють її, помаãали її. А в ãолод вже вона тоже страдала, а батьêо

мій помаãав її, сêазав матері, шо помаãай її, помаãай, помаãай. Пома-

ãали, таê шо вона вижила ó двадцять первомó ãоді.

В [19]21-м ãоді теж бóв ãолод. Но бачите, овець баãато бóло, [

не-

розбірливо

] небаãато бóло. То повезóть ó ãород овець, виміняють

мóêи. А мóêа êóêóрóдзяна. А тільêи, ви знаєте, яê вальцована. Ха-

роша, нема в неї нічоãо. Адже не нада прямо і сіять. Но просівали на

сіто. А тоді в отой чавóнець води. Раньше ж чавóнці бóли, не êаст-

рóлі. В чавóнець води, вода êипить. Мама тóди мóêи тієї насипе. Не

міша зразó. Ні. Вона êипить, êипить. Вона міша, шоб вона не збіãла.

А тоді берóть êописточêó. Та

êа бóла, з дерева. Чистеньêа. Мішають.

Розмішають. Вона зробилась, яê êаша. Називали мамалиãа. Бóло

êажóть: “Беріть мамалиãи. До молоêа”. І ото чавóнець той наварять,

мамалиãи, борщ і молоêо. І оце êажóть... А мамалиãа яê êаша. Таê

шо ó двадцять

первомó ãоді батьêо, він не ãолодóвав. Бо сêотини

баãато бóло! А люди єсть ãолодóвали. Аãа. А ще й бóло [ãолодóва-

ли]. Мóêи бóло привезóть чóвалиê-два, êóêóрóзяної, за овець намі-

нюють. А овець бóло баã

ато, до півсотні, чи може й більше. Весь за-

ãар. А тоді начали – то різать, то продавать. Оставили там, бóло чи

семеро, чи восьмеро. А більш óже не держали, овець. Баãато вже не

держали.

[При НЕПі яê жилося]... Яê же це... Нó, тоді ж бóли, êонєшно ж

золоті ãроші. [Нó, вже при совєтсêой власті êоли бóли золоті ãро-

ші]... Може помню, а може і забóлося. А, а яê оце бóло дають ãроші

там, ідеш ó шêолó, а бóло êонфети біля шêоли продаються. Таêі до-

вãі з êитицями дóдê

и. Оце я тільêи не знаю, вони стоїли полóшêа, а

оце полóшêа чи êопійêа вона стоїла, я шо забóла. Бóло êажóть: “Та

дай їй полóшêó, хай êóпе там собі êанфет”. [Півêопійêи]... Нó, да.

Полóшêа.

А êолхоз начався

в [19]30-мó. Потомó шо я слóжила в Михайлі-

вці... Я приїхала з Михайлівêи, óже мене забрали, óже начали оце

вóêóіровать, силать, а моãо хазяйêа, моãо хазяїна, хазяйêó начали

щóпать, ссилать її. А я в їх записана, яê [племенниця], а раньшє за

[профсоюз] за

роботниêів платили. А вони мене яê за племенницю.

Убирали харашо мене, одівали харашо. А тоді яê оце таêе стало... [А

яê ви до них попала]... А в моãо батьêа та сестра в Михайлівні за-

мóжом, а вони тóрбóються, шоб де дівчинó найти, а вони, та сестра

êаже батьêова – я вам найдó дівчинó. “Поїдь в Сêельêи і привези”. І

ото вона привезла тó

да мене. А тоді яê оте стало, і я попадаю, а тоді

шо ж письмо написали в Сêельêи та батьêо приїхав верхом êонем

та приніс звідсіля бóмажêó, вона моя рідна дочêа, фамілія тóт же

дали бóмажêó з сільсовєта, з яêоãо ãода родження

, яêоãо шо. Таê

вони ото мене тоді відпóстили, та ото бóла б попала під те...

[А їх êóди визвали]... А її я не знаю. Чи її вивезли тó хазяйêó чи

ні, не знаю. Я вже не знаю, я вже не сêажó, чи її вивезли чи

ні, бєдна,

хороша, вони, вони таêоãо нічоãо, вони шо, сêотиною занімалися та

сам хазяїн, êовбаси начиняли ото таêе, оêаріêа êоптив. І ó їх бóла

таêа невеличêа в дворі столовочêа, люди ідóть ó столовочêó там, хто

пообідать, чи там поснідає, а хто êовбаси êóпóвав, ото там таê вони

жили, вони таêоãо нічоãо не, не

робили, а не знаю, за шо її зачипали,

не знаю, чо її зачипали. А я в їх бóла яê охвіціаночêа, ото хто прийде

там віднесла, принесла, прибрала, ото таê я в їх бóла, п’ять ãод про-

слóжила я в їх. Хароші люди, хароші, їх не

нада й вивозить, вони

хароші люди. Ісаóлов, фамілія їхня бóла.

[Колхоз яê орãанізовóвали, батьêо в êолхоз встóпив]... Отдав

êоней, парó êоней одвів, віялêа бóла, плóã, бóêарь, борани – все по-

здавали ó êолхоз тоді, іздавали оце, все здавали в êолхоз. [Батьêо]

середня

ê, батьêо середняê зчитався. У êолхоз “Червоний Пóтіло-

вець”...

Та ні вони не проти цьоãо бóли, óже. Воно вже таêе робилося,

оця, оце óже ж война та таêе ото, таê вони вже óже бросили, совсім

óже вони, менше стали хóдоби держать, менше стали бджолей

дер-

жать, начали розпродóвать і начали, із плавнєй вибралися до домó.

Бо там ó плавнєй тоже банда бóла, тоже, оце ж тоже таêий, тоже ба-

ндити там лазять сêрізь, тоже набираються банда, таê вони вибра-

лися з тоãо. [При совєтсьêій власті там банда бóла]...

Да, да, да, оце

вже яê êадєти êоли переворот оце ж яê бóв, банди баãато бóло, баãа-

то, і не знаєш яêа вона, чия вона, чи вона êадєтсьêа, чи вона, чи вона

совєтсьêа, чи, чи холера зна чия вона! Не поймеш!

А тоді вже

начали… тіêать з плавні, потомó шо не можна бóло

вже в плавні жить. Тьолêó… тьолêи не стало – спіймали тьолêó. Не

стало тьолêи. Начали вибираться – банда яêась піймала. Піймали.

А ми із Люсьêою, а їх три. Ходило. Вони нас і питають, шо: “А ви не

бачили отóт [

нерозбірливо

] не їздили?” Каже: “Ми не бачили”. А

тоді на дрóãий день êаже – прийшли рибалêи, прийшли та êажóть,

шоби ніде не ходили. Пита: “Отóт двох дівчатоê ви не знаєте? Тóт

не прийдóть ãóлять?” – “Нє, не знаєм”. Прийшли і êажóть: “Не

йдіть ãóлять тóда.

Не ходить, не беріть, бо вас заберóть”. І ми не

стали ходить, стали бояться. Це банда…

Таê наші не стали і начали вибираться з плавні. Начали бджоли

вивозить. Переêазали, шоб приїхали хлопці ãарбами забрали бджо-

ли. Ноччю. Гарбами. А тоді виãнали сêотинó. Видали вівці і ото ви-

бралися відтіля. З плавні. А, хто – я не знаю. Це хто там бóв, хто йо-

ãо зна… А бандів бóло баãато тоже. Набиралиася банда. А чия вона?

Шо воно за банда? Чи вона Бєлєньêі? Чи вона Сêельêи? Чи хто йо-

ãо зна, відêіля вона? А бандів вже начало баãато… Начали… Наші то

сêазали – не ходіть, бо ще піймають. Половлять, позаêидають. А то-

ді стали вибираться. Стали вибираться додомó. Дома ото держали

вівців. Батьêо жив в нас непоãано.

У тридцять третьомó... [А ó тридцять третьомó ãолод

бóв]... А чо

ж êонечно, нó, в [19]33-мó ãолод бóв, це ж я дóмаю... Нó, шо воно...

Тоді я не знаю яê воно, шо полóчилось, шо ãолод бóв. От... Таê ма-

бóть не в [19]33-мó? Чи в [19]33-мó, я вже забóлась, ó яêим ãоді

[Після êолеêтивізації вже яê бóв, після тоãо яê êолхоз тіêи]... Пом-

ню, помню, бóло. Тоді воно ãолод бóв та ще й забирали ходили. Таê

мама заховають, ми ж на печі сидимо, а мама заховає там ó сóмочêó,

заховає, а вони витяãають, знаю. [Хто

витяãав] та нема їх вже поме-

рли. Сêелянсьêі, ó нас тóт бóла, на неї називали Ковальêа бóла, бó-

ли, бóли таê. Чєша бóв по-сóсідсьêі там жив тоже, та жінêа продала

хатó та виїхала, а він êóпив. Отож тоже

лазив по ãорищам, по ãорш-

êах, знаю. Ні, ми не дóже ãолодóвали. Бо мама ж та папа понаховó-

ють бóло. [Я êолхоз тоже пішла вже робить]... Та! Де пошлють. Та

то трошêи êóхарила, а тоді вже де пошлють. З сапою.

А особенно оцю [войнó]… Оцю, вже

таê отож мати й осліпла то-

ãо. Я ж в еваêóації бóла далеêо,з дітêами, аж річêа Інãóлець, може

ви знаєте. Тóда ж. Тóда ж за Дніпро, за, де Ляпятиха... [Німець в

еваêóацію поãнав]... ó сороê первомó. Нó, да, в сороê

первомó, він

же ж начав, война ó первомó, ó самомó первомó война. Ні, мабóть,

мабóть в сороê дрóãомó він нас ваêóіровав. В первомó вона начала-

ся, а в сороê дрóãомó, начало сороê дрóãоãо начав ваêóіровать, ото ж

ãонять. Ми бросили все, все, ото тільê

и дітей та êоровêó óзяла, а там

німці забрали. Та я ж тачêою, êоровêою тóди їхали, а звідтіля óже

самі таê, а тоді тачêó бросили, та в поїзд, та поїздом добилися сюди

додомó.

І протів Ляпятихи нас тóди переправили. Та тамечêи єсть річêа

Інãóлець

, там таêа бистра біжить, шо ви знаєте очима не взãляниш.

Він же нас переправив, паразіт, він же нас чóть не витопив, переп-

равив. Переправив, а тоді вже там німецьêі êалони бóли, тоді він нас

вже бросив, óже нас. Бо вже наші всêорості прийшли вже сюди.

Уже ми бóли в німецьêих хатах. Та прийшли вже êрасні сюди, до

нас. Я тіêи вийшла по дрова в мене там сóсідêа бóла, ми вдвох ми з

нею в одній хаті, та êаже: “Йди по дрова та бóдем, мать, начинати

топити”. Та я

тільêи за óãол та по дрова, яê êриêне: “Веê!” Ой! Я яê

брошó ті дрова, êажó: “Саньêо! Німці тóт óже”. – Та ти шо!” Кажó:

“Да”. Тіêи німці оце той, êоли вже наші засêаêóють отаê ó хатó, пи-

тає: “Немає ніêоãо?” – “Начі ж нема ніêоãо”. – “На ãоріщі нема?” –

“А хто йоãо зна, за ãоріщє не розãлядемо, не знаєм”. Ой, ой, ой, ой!

Шо там, аби ти знала

, моя дєточêи, сêільêи їх там лежало, сêільêи

ми їх переносили, та молодесеньêі, молодесеньêі. [

Плаче

]. Нас же

зãоняли там, шо йдіть збирайте. А німців бросали, а тоді вже начали,

шо ми і німців брали, ви не знаєте, бо вони пораспóхали вже, стра-

шні, таê ми німців не брали, не бачили. А наших! Там страшне шо

бóло!.. Нам там один і êазав, німець

там таêий, наш, простий, виїж-

джали та й êазав, шо відсіля ви виїжджайте, бо тóт таêі бóдóть бої

страшні. А ми ж не послóхали, не виїхали. Нó, таê яêось Боã дав, шо

пережили. А наші яê ввійшли – отаê орóжжя, отаê орóдія, орóдія

стоять, одна перед одною, не можна заãлянóть! Пóшêи летять, яê

нó, страшне, а їх вибили, наших, а тоді яêось наші вернóлися. А він

êричить: “У воãонь!” На, на тих, на, на солдат – “У воãонь!” Нó, дó-

маю, їх ж, бєдненьêіх

, ó воãонь óпхнóть, солдат, нó, їх там і лежало,

ніêоли не забóдó, сêільêи їх там бедненьêіх поãибло. [

Плаче

Бóло діла баãато. Баãато розêазóвать, бо баãато й прожив, баãато

і проãорював. Нó, більше ãоря не бачила, êоли êадєти бóли, і махно-

вці, нó, не бачила óбитих... А оце! Не можна... Не можó, я не можó

забóть їх сêоê

о... [

Плаче

]. Я не знаю, яê ми їх ізбирали!.. Ми там же,

ми там же бóли ваêóірані, таê нас заставляли, наші ж солдати. А ті-

êи наші солдати бóли, а тіêи вони там шось в їх риються, чи доêó-

менти може забирають. А ми ото, беремо, за р

óêи-за ноãи, а третя

під спинó і на машинó... Молодесеньêий! Оце не забóдó, поêи й óм-

рó, не забóдó! [

Плаче

]. Це ж я не знаю. Таê нальотами налітали, за-

бирали, обãрібали. Обãрібóть, ночю, оце тіêи, тіêи перейшли – óже,

óже, вже наші входять. І вже наших нема, вже, êажóть, êадєти... А

оце! Сиділи ми в хатах, попід стінêами, [дóмаю], яê дасть та прива-

ле, та дітоê своїх обняла, та зоãнóлась, поêа, поêи вони оце вже все, і

наші, êажóть, попід стєнêами, до віêон не йдіть, бо можóть... А ля-

ãайте попід стєнêами. Ай-яй-йой! А вже перейшло це, переãóãоті-

ло!.. Не дай

Боã... А воно вже весна та порозпóхали. Бідненьêі, бід-

неньêі! За шо вони страдали? [

Плаче

]. За шо?! Шо люди біз хліба

сидять? Отаêа дороãовина! Шо вони зробили? Шо вони зробили?..

Розтяãли той êолхоз, розтяãли... Кажен собі оре там, засіває собі.

А тоді вже яê наші пройшли вже, óтихомирилось, зайшли наші,

ми начали рóшать. Коли один êаже мені: “Ви б не

їхали ó вас дітêи

малі, а ми вас одвезем”. А êоли одвезóть? А я собі дóмаю :“Добре, яê

ви мене одвезете, а не дай Боã вернóться назад, а ви одстóпите, а я

тоді êóда?” А я êажó: “Я не бóдó бросати, вже бóдó з своїми людьми

їхать”. А тачêа поãаненьêа таêа. Нó, вони там десь êолисо достали,

зробили. Я ото хлопців

на тачêó посадила, та там вóзлиêи, і ото ми

приїхали на Софіївсьêó станцію. Приїхали тóди, а там я посадила

старшоãо ó поїзд, а менший, а меншоãо матроси óхватили та поста-

вили, понесли в столовó. Я ж тóт êричó – хлопці, я ж посадила тоãо!

Коли

один яêось êриêнóв хлопців, видно, старшій: “Ребята! Зразó ж

віднести, помаãти”. Таê вони мені помаãли, ото посадили мене і по-

маãли, ото матроси. Ой, ой, ой!

А тоді вже сюда на Поповó яê добилася, тóт óже послала хлопців

там одна женщіна додомó. Таê він

прийшов та сêазав, та наші приї-

хали, сестра й батьêо оце, та забрали мене êоровêою до домó. Гар-

бичêа і êоровêи, та êоровêами забрали мене. А я сюди приїхала, а

тóт повно солдат ó хаті. Я поїхала до батьêа, а тоді êажó: “Підó

тóди, шо ж там чи вони ж пóстять мене”. Приходю, êоли їх там пов-

но. Я êажó: “Ребята, хазяйêа приїхала”. А він êаже: “Нó, что, яê ха-

зяйêа, значить, бóде хазяйêа, ми же бóдем виходить, раз хазяйêа. А

де ви бóли

?” – “Та ми бóли Боã святий зна де”, – таê я йомó розêа-

зала. Нічоãо він не сêазав, я пішла до домó. А він êаже: “А з êим ви

приїхали, самі?” Я êажó: “Та ні, в мене двоє дітоê”. – “А де діти?”

Кажó: “Там ó батьêів”. “Нó, таê

ідіть забирайте, – самий старший,

ãлавний êоторий, – ідіть забирайте своїх”. І ото я з тими хлопцями

майже тиждень побóла, êоли вони ось пішли вже, десь не знаю, êó-

ди вони поїхали. А тóт óже наші, не бóло ніêоãо воєнних. Отаê я,

деточêа, прожила свій віê. І

тамочêи прожила не дóже ãарно. А тоді

наймалася, наймали мене, в Михайлєвці прослóжила п’ять ãод.

А прийшла додомó мені вже бóло двадцять, бóло вже, двадцять

один бóло. І там я прослóжила ó їх. Таê шо я свій віê проêолотила-

ся. Оце война, война й война. І война. А тоді ж тоже ж таê, то êадє-

ти, то те приїде, то тей, то з шашêами отими, та яê витяãне отой, шо

аж блищить, а він ãонеться, наші тіêають êрасні часть... Бачила на

своїм віêó, баãато бачила шо, шо робиться.

[А

ще яê незаміжня]... Ми тоді дóже не ãóляли... Ходить не ãóля-

ли дóже. Трошêи таê, поспівали там яêої-небóть. Співали óлишною.

Поспіваєш бóло. Да, помню! Помню. Співали оції… [

Нерозбірливо

О це пісні таêі співали. І хлопці співали, тóт же ж баси хороші таêі –

рявêнóть, таê аж! А це пісня, ви знаєте шо за пісня? Я вам розêажó

за неї. Отóт жила ось ó нас в ãородах, ó їх бóла дівчина і бóла

вона

таêа насмєшêóвата, таêа баãата, одна в батьêа, і насмішêóвата, і

привела двоє дітоê. А тóт жила жєнщина таêа, яêось на неї назива-

ли, шо вона пісні сêладала і оце вона пісню сêлала. Про неї оце піс-

ня. Таê вона б

óло яê почóє цю пісню та й êаже, шо не співайте, бо я

не моãó, ви ж про мене співаєте, про неї співали. Може сêладала, нó,

не знаю. Нó, таê, самі між собою, самі між собою співали оце, а таê

не... Не співали. Ой!.. От забóла вже,

забóла, забóла вже. Я знаю, шо

її Нюсьêа звóть, а фамілію забóлась. Вона молода бóла! А, Мали-

новсьêа хвамілія. [А оцю дівчинó, шо двох дітей привела]... Дóсьêа,

Дóся. А фамілія бóла – на неї êазали Солêи. Яê же їх фамилія

бóла?

А таê на неї êазали Солêи чи може і фамілія бóла, а таê Сьомêа на-

зивали. Таêа яê і ми, яê і я бóла.

[А на досвітêи ходили]... Ха! Ходили! Яê бóло на досвітêах... Та

яê бóло. Підем оце

ж, сидимо, лави бóли, ãармонь ãрає, танцюють,

співають. Натанцювалися, наспівалися і додомó досвітó. А таê шоб

ми ãóляли, додомó ходили. А в êоãо є óхожор додомó повів. А ó мене

ше óхожора не бóло, яê на досвітêи ходила, ше сама ходила, а тоді

вже найшла на свою ã

оловó. Нó, можна бóло жить, таê война не да-

ла. Восєм ãодочêів пожили і все...

[На досвітêи ó êоãось в хаті збирались]... Да, в хаті, в хаті, там

весело бóло. Оце, може ви знаєте Альошêа, він ó млині робить та в

йоãо бóв тесть,

ото він нас пóсêав, ото ми в ньоãо ãóляли на досвіт-

êах. Нó, шо на досвітêах? То тільêи називали “на досвітêах”, а таê

ото сидиш на лавах, хто танцює. А яê хто сидиш, то бере тебе – по-

танцюєш із ним, із хлопцем, там поãаноãо не бóло на досвітêах, шоб

паãане бóло, ні. Хто в êарти ãрає, хто таê, а хто хтось співає, а хазяїн

лежить на, на лежанці ото там, тіêи дивиться, вже время, він сêа-

же – нó, шо ж рєбята вже время, додомó всі йдó

ть. Нó, бачиш, таê

поãаноãо нічоãо, шоб на досвітêах бóло поãано.

Платили. Яê оце празніêове, яê оце Рожество, таê ото хоч сала

принеси, хоч хлібинó. Попросиш ó матері: “Мама дайте êóсочоê са-

ла бо я на досвітêи”. – “Я дам та тіêи батьêові

не êажи”. Винесó та-

êий êóсоê ãарний, замотають, та тільêи ж не êажи батьêові. Нє, на

досвітêи вони не возражали, шо ми ходем на досвітêи, а серед бóд-

ня, сóбота, це вже в сóботó не підеш ãóлять. Тіêи в неділю. А в

сóбо-

тó знай, шо вже, нó, да, в неділю не підеш, а в сóботó підеш, а в неді-

лю вечором то вже не пóсêають, завтра рано вставать. Пряли, тêали,

êорзини плели ó хатах, достанóть то прядіво, мнеш ноãами, а вони,

мамêа прийде з

невістêою, а старші дівчата тамечêи топлять, ото, а

вони сидять прядóть, а я, а я прядіво мнó, а ті на печі лежать лишні,

ото таê бóло раньше таê ми жили раньше. А тепер бачиш яêа, яê во-

но тепер. І тóтечêи яê óстала я, óже в оцих, тоже бóло насмажем на-

сіння та

не ляжем спать поêи не полóсêаєм.

[Нó, вот хлопець і дівчина зóстрічаються]... Нó, яê йоãо сêазать,

яêось ми сходилися, нó, яê я йоãо люблю, вони не оддають, а я йдó.

Нó, я таê не бóло, а єсть таêі, шо вона

йоãо любе, а її не віддають. А

мені нічоãо не сóперечили, пішла та й óсе, мама правда трошêи сó-

перечила, а батьêо – “Та брось! Станови, Василь, бóтилêó!” – “А то-

бі аби бóтилêа”.

Я не дóмала за цьоãо йти, же ж

він мамі і родич. Ми ж родичі

все. А ми зійшлись, наші-то не знали, шо ми зійшлися. А яê óже

прийшов сватать, то тоді мама і сêазала: “Та ми же родичі. А раз ро-

дичі, то ó вас діти не бóдóть”. Таê і полóчилося. У нас же

девочêа

померла неблаãополóчна. Ці харашо, а та первінêа ні. Нó, і сêазала:

“Ми же родичі, а родичам сходиться нізя”. Мама – тьотя йоãо бать-

êові. А ми ж-то не знали, шо ми родичі. А зійшлися з хазяїном. Нó, а

батьêо тоді êаже: “

Шо ж óже, раз таê, а шо ж, хай іде, шо Боã дасть

то і бóде”. Девочêа в нас первіньêа неблаãополóчно вийшла. Прави-

льно, шо нельзя зходиться рідні.

[Сватів засилали]... Сватали. Яê, яê це бóло... Нó, прийшли оце

яê староста прийшов, вони ж то

мене знають, яê мене звóть, а тоді ж

питають, ми в велиêій хаті, а тоді ж нас ãóêають. Приãóêали: “Нó, яê

ви? Соãласні?” – “Соãласні”. – “Любите одне одноãо?” – “Да”. Нó,

шо ж… Давайте, раз люблять, давайте, бóдем розчітивать. Та таê...

Мама зразó ж: “Ще б

поãóляла б”. А батьêо: “Та те... То вже... Стано-

ви, Василь, бóтилêó!” – “А тобі аби бóтилêа”. А тоді прийшла мати

йоãо, поãóêали ж, там ще сóсідêó ãóêнóли, та ãóêнóли ще одноãо

брата, та ото й посиділи, випили тамочêи, а ми вбралися та пішли

ãóлять, трошêи поãóляли. О… А тоді ж прийшли сюди до домó до

нас, вони ще, правда, ãóляли. А ми пішли в велиêó хатó, там сиділи.

А тоді вже ж пришли... А тоді вже ж, а на дрóãó неділю до їх поãóêа-

ли

на моãорич, та там вже випили, а тоді за одним заходом, брат

оженився, а я заміж пішла, а брат оженився. Таê нас дві молоді бóло

за столом, тоді мене повели тóда, а тоãо звідсіля привели до нас.

Ото таê бóла в нас свайба. Таêої свайби

дóже не ãóляли, вечір

одбóли, посиділи молоді трошêи поãóляли, потанцювали, ото таê, а

таêоãо не розчінали дóже баãато, свайби. [Це бóло ó 19]33-мó. Тоді

брата привели з молодою до нас, ото там по-сóсідсьêі не далеêо, а

мене тоже, мамі тоже недалеêо, та повели тóди до йоãо, ото таê

йшла я заміж.

[Приданне давали]... Да! Аяêже ж! Сóндóê ó мене й дося стоїть.

Той, шо мама давала, сóндóê. Давали. Давали, бóло в мене ліжниê,

четверо! Або ось... Мать, четверо! Чи п’

ятеро. Аãа, четверо, ряден,

хароших, таêих. А то двоє вовняних, êрашених. А тіêи не мама тêа-

ла, не ми тêали. А бóли чóжі, називали бєжєнці, бóли. Таê вони тêа-

ли таê ó êлєтêó, яêось ó них полóчається. Красиві, і ото там мама

ті

рядна давала, застилать. Одіял не бóло, оцих, марсєлєвих, а давала

оці рядна застилать êроваті. Нам. Нó, яê ми заміж ішли, то сêладем

êровать, а тими êрасивими ряднами застилали. Нó, а свеêрóха ж

бóло нічо ж не êаже, бо і в неї дочêи б

óли, то ó неї дочêи бідніші бó-

ли... Їх тоже чиманеньêо бóло. Нó, отаêих не давала ряден, бо вони

овець не держали. А таêі рядна, простеньêі. А в мене бóли êрасиві

рядна, чи таê ото. А одіял не бóло! Нє! Ото ліжниê. Ляã

аєм спать –

рядном заслали, подóшêи, ізверхó, а ліжниêом óêрилися. Тай всьо.

А тепер бачте яê? Ватяні одіяла, та шоб ще й бóли по зãибó простіні!

А тоді не бóло. Нєт. А мама наша ото таê. А в мене верстат і досі на

ãоріщі лежить!

[На свайбах]... Співали, співали, співали. Співали [

нерозбірли-

во

]. Оце таêі співали пісні. Вже вечером. Вечером. Співали. [Вже яê

ãóляють]... Вечером яê óже та, вечером бóло співають ото цю пісню,

співають. Співали. [А яê тіêи під вінець ãотовлять молодó, співа-

ли]... Співали: “Ой мамочêа, та й мама [

нерозбірливо

]. Візьми мені

та й [

нерозбірливо

]... Візьми мені та й [

нерозбірливо

]. Ноченьêó хоч

й послідню та й свободи [

нерозбірливо

]”. Оце співали.

Та їх баãато, баãато бóло. Та вже позабóвала! Оце яê бóла, виво-

зять, вивозять із дворó, молодó, тоже ж бóло співають... Отож, бачте,

вже позабóвала, яê. А знала ж, шо яê же ж яê вивозять, молодó:

“Вилітала перепелочêа! Вилітає перепелочêа! Не сьоãодні, таê те-

перечêи!” – оце співали. Баãато, баãато знала, таê óже позабóвала.

Бо воно óже в ãоловó не йшло. А вийшло все, яê вже не стали, піш-

ли заміж, вилитіло все! Повилітало. А особенно яê оце война, та ха-

зяїна не стало – все

звідти вилитіло, з ãолови, все!.. Все. Все на моїй

ãолові! Нада й дров привести з плавні, êоровêою притяãти. Тачêó

брати зробили, та ото тачêó, êоровêó запряжó та й десятоê наêладó

оберемêів, та й привезó. Та й привезó. Таê шо вже до пісень не бóло!

Гó

лять не ходила! Бóло, тóт по-сóсідсьêі – вони з чоловіêами, та со-

бираються, та ãóляють, приãлашають. Я не ходила. Нє. Я собі, я ха-