Бойко А.В. (гол. ред.) Усна історія степової України. Том 9

Подождите немного. Документ загружается.

ніêоãо! Один остався онóê. Недавно оце прийшов з [ДОПРа], сидів

шість неділь ó [ДОПРі]. Той, шість ãод сидів. У [ДОПРі]. За чіпóхó.

Узяв наãанчиê – вони êажóть, за чіпóхó. Узяв наãанчиê. І пішов оце

по таêих, яê я, без чоловіêів, ãрошей. І наãанчи

êом тим. І йомó за

той наãанчиê дали шість ãод. Таê він оце недавно прийшов. Хата

стояла пóстиня. Уся сім’я вимерла. Нема. Не бóло. Оце таê. Отаê

роблять тепер! Бачите яê? Запечатала. А сêазала яê – насêовзь

причьолêом. Сóсідêа! Сêазала, знатимеш, ê

омó ти сóндóê виносив.

[Циãанêи ворожили по селах]... Да, ходили ворожили. Ходили.

Баãато ходило циãан раньше. Ворожили. То же збрехали шо підеш

тóди і за тоãо. А брешóть. Моїй сестрі êазали, шо, циãанêа, там по

сóсідсьêі він живе

через дві хаті, таê він таê її хотів брать, но вона до

ньоãо не пішла – не нравися. А вони хотіли й батьêи взять нашó

Улянó. А вона не зхотіла. Таê êазала циãанêа: “Підеш ти далеêо за-

між”. А вона: “Нє!” – “Підеш”. Коли вона не пішла. Збрехала

циãан-

êа.

[Яê маленьêі бóли мама êазêи розêазóвала]... “Ласточêа, з весни,

ласточêа, з травêи...” Ні... Це вірш. Ой, вже забóлася. Це вірш, “Лас-

точêа, травêа, ти лєтаєш”, це вірші... Забóла вже! А розêазóвали...

Вже

позабóвала! Ой... А розêазóвали, і баãато...

[А маленьêим дітям пісні співали]... А, шоб приспати, бóло спі-

вають. “Ой, батюшêи-баюшêи, шовêової вервечêи, [

нерозбірливо

пішли до Кирилися. Шо Кирилêо поробля... Шо Кирилêо поробля...

Шо Кирилêо поробля...Колисочêó підправля”. Оце співали. Та їх і

ше яêісь бóли. А хіба їх [всі] запомниш? І ще, ще бóло баãато, но...

Ше ж óже ãоди пройшли.

В іãри ãралися. У “панаса” ãралися. О... У êвача. Оце плюнеш, а

сюди слина óпаде, то ти êвач. І ото тобі вже, ловиш. А то ãлаза

зав’яжóть, платочêом, і станеш, шóêаєш, аãа, там по êóтêам похова-

лися. А ти мацаєш, де він. Найшов

, піймав – значить, óже йомó ãла-

за зав’язóєш, він бóде “панас”. Оце таêі іãри бóли. Гралися. В ота-

êих. У “ворона”. Оце наберемося оце спередó, отóтечêи, стоїть, це ж

“ворон”, а тóт в’язêа ціла. І сóсідсь

êі, це вже за двором ãраєм. І баãа-

то! А там, а той же ж ямêó êопа. “Вороне-вороне, шо ти робиш?” –

“Ямêó êопаю”. – “Нашо?” – “Людям очі заливать”. – “А яê я пій-

маю?” – “Не піймаєш. Бо я ж вовê. А вовêа ніхто не бере”. І вовê то-

ді

ãаня, а той лови, а той лове. Поêи пійма, [

нерозбірливо

] таêий, а

цей обороняється. Грали. То впаде там, то... Грались.

Бóли êóêли! Тіêи шили! Із тряпоê нам. Не êóпóвали. А з тряпоê.

Пошиє мама, і рóêи тóт. А тоді платтячêо яêесь там, ізшиє, на êóê-

лó. І ото таêі бóли іãри êóêлячі. Аãа. Гралися! Хатêó робили. Із ãря-

зюêи. Оце

на, на те, наліпим... Де намісим ãрязюêи. А тоді тóди со-

ломêи, намісили. Зробили хатêó, êóêлам. Там вони. Хатêа велиêа

таêа. Тóди постелим їм, тóди тряпоê настелим, поêлали їх спать, на-

êрили їх. Там вони ночóють. І зверхó, оце хат

êа, зверхó яê тряпêою

яêоюсь наêрили, шоб тóди дощ не помочив. А то таêе бóли.

[А це êóêли ó дівчат. А хлопцям шо робили]... Нó, хлопцям, шо

робили? У хлопців бóли дерев’яні, молоточêи, робили, ó хлопців.

То там їм шото ізроблять, яêóсь

з дощечêи таêó яê ослінчиê, о. То

він там робе дощечêó, таêó, зроблять дощечêó, яê óроді йоãо стрóãа-

льниê. То він стрóãає там. І забиває там ãвіздочêи, яêий. Уроді стó-

êа. Оце таêі в їх бóли іãри. О…

Таê проживаєш, ві

ê, свій... Тоді з дєтства бóло там побіж... Дєтс-

тво вспоминаєш, вспоминаєш, яê де оце по площаді біãали, там ми

ãрали, ó “ворона” ãрали. Бóло, із шêоли вибіжим, ãраєм, в платочêа

ãраєм. Вспоминаєш йоãо, де біãав, де... І вспоминаєш, яê ó шêолó

ходили,

ше й санêи брали, з ãори спóсêалися, там на ãорі. А там ó

сóсід, ізбоêó шêоли бросили санêи. А тоді на ãорó тяãнем. Тяãли-

тяãли, схотіли поêататься, сіли – поїхали на низ! А вітіля тяãнем

санêи. Наêаталися. “Чо ви та

ê довãо з шêоли? Після обід, мать, бó-

ли?” – “Та ні. Ми на санêах êаталися”. А я [

нерозбірливо

] таê довãо

в шêолі бóла. “А êоли бóдеш óроêи вчить?” – “Та, я, я вивчó”. А êа-

ãанці бóли... Це ж, êарасін бóв... Та дрóãий раз êажóть: “Приêрóтіть

лампó! А то êарасінó мало!” А тожі ж ото яê припізнися з

óроêами,

óроêів баãато. “Ісêинь сêлянêó! І приêрóти. Тобі ж видно! І пиши”.

Шоб, шоб ше й êарасін не потратила. Ранше лампадами, êаãанцями

світили. Не світили таêими, яê оце. А êаãанцями. Два êаãанці –

один ó цій хаті, а дрóãий ó цій хаті. А в êонюшнях там фонарі бóли,

на ніч засвітять ó êонюшнях. А дома, ó хатах, лампи. Карасіном то-

пили, той, світили. [Свічêи самі робили]... Да. Самі. Вісê розтопля-

ють, а тоді, яê óже він розтопиться, берóть із той, а тоді на стіл êла-

дóть, таêа, із

чоãо там. Нó, а більше із... шо... в êаãанці, розпалять, і

тоді ото розстилають, і êачають свічêи. У мене тоже дві свічêи чи

три сêачаних, здорових. Це із восêó. Приãотовила! Бóло восêó баãа-

то! Свічêи êачали! Ідóть ó церêвó, берóть

свічêи, берóть і дві свічêи.

Там постановлять свічêи. І êóпóвали. А то й свої становили. Свічêи,

ó церêвó... Восêó бóло баãато.

[Яê хтось заболіє]... Ліêóвали... Яê ліêóвали? Таê ото, нó, яê, са-

мі, самі ліêóвали більше. Да, бóло, бóло напóвають оце тим... А оце

яê ãлаза заболіють, таê бóло із віêон, ото там роса біжить, росою за-

ставляють, то мажте, то. А то

таê бóло, тими, напóвають, яêось, да,

забóваю... Розводять та напóвають, шоб таê... Попілом напóвали. Яê

жолодóê заболить, таê попіл. На наêолотили в водó попілó, напоїли,

попили. І ви знаєте, проходе! Попілом! Да, трави давали. Давали,

давали. Давали, називали ми і ãорох, таêий степовий

. Незнаю, таê

яêось... Таê давали тоже, оце ãорох. А от чоãо це, там заболіє яê чи

женщіна. А яê женщіна заболіє – хмелєм, тоже хмель пили, тоже не

знаю, яê, з-за чоãо. Тоже шо хміль пили. Тоже яê женщіна заболіє.

О, оце таêе, знаю трошêи,

шо чим лічіли. Лічилися, женщіни. У нас

невістêа таê старша бóла, заболіла, то ото хмелєм бóло, пила, пила

хмель.

А оце яê дитина рожалася, тоді ж роддомів не бóло, бабêи помо-

ãали]... Бабêи. Да. У мене тоже бабêа вбирала отоãо старшоãо.

Бабêа

вбирала. Ви знаєте, бабêа – то же почти яê і êолхозиêа. Я Васю ро-

діла вже в больниці, а девочêó тоже дома, но бóла аêóшорêа, а цьоãо

бабêа бóла. А забóла, чо воно, шо [

нерозбірливо

] шо перемішала.

Свеêрóха привіла бабêó. Нó, бабêа хароша бóла. А, а таê от, яê от.

Яê аêóшорêа мене вбирала Васю, таê і бабêа вбирала, вбирала, вби-

ра мені аêóратно, таê нічоãо. Єсть бабêи і хороші бóли. А єсть... Не

знаю я вже... Я їх троє хлопчиêів зродила, більш не бóло ó мене. Я

вже їздила в болницю, я трошêи заболіла, її здала в Запорожьє до

Карпова. Нó, він мені сêазав óже, шо вже рожать больш не бóдите.

Вже всьо. Таê і бóло шо я... “Но

бóдете болеть. Но приезжайте [

не-

розбірливо

]”. Давав пилюльêи, я пила. Мать, разів три я до ньоãо

з’їздила, а він вже мені давав пилюльêи. А потом давав лєêарства, і

пройшло все. І нічоãо я, вже, я вже більш мені. Та шо ж мені бóло,

ше сороê п’ять ãод і

я вже не ждала нічоãо.

[А примети бóли, яê óãадóвали хлопчиê бóде чи дівчинêа]... А

бóли. Таê воно і правда. Яê чистий отóто лобіê, нема нічоãо значить

бóде девочêа, а яê бóде пятиночêо яêись – бóде мальчиê.

Бóло. І це

правда. В мене бóло пятиночêа. Мама нічоãо не êазала, а невістêа

бóло яê я прийдó êаже: “Ой Марія, бóде в тебе ãоловатий”. – “Я ждó

дівчинêó”. – “Ось побачиш, бóде хлопець”. Таê і є – Вася.

[А яê дитина народилася]... Ні, зразó

не хрестили. А таê неділь-

êи – тиждень, або недільêи дві пройде, тоді несóть хрестить. А таê

зразó маленьêими не хрестили зразó найшлось, не, не хрестили.

[Яê дитина родилася]... Приходить мама, яê є вже народиться

дитина, приходе мама, приносить êóсочоê хліба, посолений та

дасть. А тоді вже там приходять чи сóсідêи, чи сестри. Тоже не

йдóть з порожніми рóêами. То пильоночêó, а пильоночêи ж не ма-

ãазинні, із полотна, полотняні. Ті

êи біда з ними [

нерозбірливо

]. І

ото принесóть, з порожніми рóêами не приходили, а приносять то

польоночêó там, то рóшничоê, то платочоê запинать, або ж шапочêó

зшиють. Та в мене сестра бóла, тóт жила вона, шапочêи харашо ши-

ла. Таê вона шапочêó пошила. Принесла шапочêó і пильоночêи, а

тіêи полотняні, полотняні. Я заãортала – полотняна і ряднинêа тêа-

на, а тіêи вовняна, в ряднинці, ряднинêою обмотóвали. І зверхó ж

приêривали ж ряднинêою, таê яê ми ліжниêом óêриваєш, таêа ряд-

ниночêа óêриваєш. А подóшечêи з соломи, солом

’яна подóшêа. Ма-

трасіê таêий із соломи набиваєш. В мене [

нерозбірливо

], а сіном,

сіном. Тоді там тиждень чи сêіêи побóдеш, тоді витрóсюєш, а свіже-

ньêоãо набіваєшь і в êолисочêó êладеш, і дитинó êладеш, а на по-

дóшечêó на перинó не êлали, нельзя êласти малó дитинó на пір’я. А

ото на таêий матрасіê,

і зшивала. Зшиєш, і ото та. А яê народиш

[

нерозбірливо

] мами не має яê народиш, мама не приходе, а бабóш-

êа або свеêрóха може яê той би прийде. Мама не прийде. Мама йде

вже яê я народила, тоді принесе êóсочоê хліба, посолить і дасть.

Ото таê робили. Таê раньше бóло.

Сêільêи ходив, де тіль

êи не бóв… Собралися в плавню. Гóртом.

Це ж ми, шайêою. А на морі… рибаêи. [

Нерозбірливо

], ідóть. І ото

розбираємося… Тоді ж без трóсів… Трóсів не бóло ні в êоãо. Без трó-

сів! Полотняна сорочêа, або спідничêó яêóсь з матерії пошили. А

тóт сорочêа. Тільêи вишиті. Повишивають мама… Тóт, на рóêавах,

тóт повишивають…

То празниêові бóли. То спідничêа пошита. І ото

зібрались, яê неділя, по рибалêи. Пішли. Тóди. І без штанів. Штанів

не бóло, і моди не бóло. Зіма. У шêолó ідеш, ні трóсиêів нема, ні

штаниêів нема. І таê ото без штанів

ходили. І наче і не холодно бó-

ло.

У плавню... Біãали. Оце ж я вам розêазóю. Репалêи рвати. Роãіз

рвали. Молодий роãозиê. Він таêий хороший. Нарвем, а тоді з роãо-

зи, êоріння. Нарвем êоріння. А тоді розбираєм, а воно там, яê мóêа.

І таêе хароше, солодêе. І то йоãо понаїдаємось. Пішла до береãа, об-

милася. Пішли додомó. А рапалоê… Рапалêи, знаєте, таêі, яê маê. Яê

ото маê, а тільêи зерно таêе êрóпне, разне. Всередині і чорненьêе, і

êрасненьêо – всяêе.

Зернечêо. І добре. Понариваємо таêих жмóтів

тих рапалоê, і додомó принесем. І самі понаїдаємось, і додомó при-

несем. Хароші. А то ще цвітóть. А то вже, яê поспіне, то вона в водó,

ó воді. Но висоêа і ми розãортаєм, і шóêаєм тó ропалêó… Понабира-

єм!!! І додомó принесем. Оце ж біãали ó плавню.

А то молоденьêі…

А то роãозó нарвем, ніж берем. А відтіля принесем ще й додомó ро-

ãозó. Солодêе. Понаїдаємось. Раньше яê воно… Яêось воно… Нó, хо-

дили…

Плавня бóла хароша! Но залили ж плавню. А!!! Яêе царство за-

лили. І ліс, і дрова, і

верби яêі бóли!!! Верби. Здорові та баãато. Сêі-

льêи дров бóло ó плавні. Їде, êожен хазяїн по дрова в плавню. Та не

раз. Та навозить тих дров, та є чим топить. Раньше ж óãля не бóло.

Солома і дрова. І êирпич. А êирпич робили із ãною. Вичищали то

êонюшні, по з-під êоров… А тоді ó сêиртó сêладають, він переãорає.

Переãорів, тоді розêидають, êонем замісюють. Тоді ноãами, ãóртом,

притопчóють йоãо. Він там êільêа днів полеже. Тоді берóть лопатó,

лопатêами ріжóть йоãо на êліт

êи, цей êирпич. Тоді вистанавлюють

йоãо, сохне. І то бóло êирпичем топимо печі. Бóло, êажóть: прине-

сіть êирпича і дров, бо завтра хліб пеêти. От. А яê таê шо, то соло-

мою топили. Соломою ãрóбó топлять бóло. На велиêó хатó. А в печі

соломою, а яê хліб печóть, їсти варять, то тільêи дровами нада. А яê

таê протоплять, ó хаті холодно, мать, взять соломи і протопить ó пе-

чі. Таê ото бóло протопляють. І тепло в хатах. Трóби позаêривають,

і тепло в хатах. А спали ми долі, на полó. Розстелять пол

, солома.

Розіслали. Комó подóшêа, не хвата подóшêи – êожóх ó ãоловó поê-

лали. Або тóлóп, тóлóпи бóли. Уêрили ліжаêами, і не холодно бóло.

Одіял не бóло, ніяêих. Дві êомнати [бóло в хаті]. Мала і велиêа.

більше не бóло. В малій – невістêи. І ми. А на лежанêі – папа і мама

спали на êроваті. А ми вчотирьох на лежанêє. А тóт, ó хаті, де невіс-

тêи, всі старші дівчата спали. Тóтечêи. У хатах. Ото таê розселяли-

ся. А ми на лежанêє спали. А мама і папа спали на êроваті. Спали.

Сім’я бóла велиêа, а порозходились.

Ловили [рибó в плавнях]! Папа мій ловив. Він же рибачив. Йоãо

ятері бóли. Ятері бóли ó йоãо. То постановив ятір, тóди риба… І êлі-

тêи бó

ли. А то бóли êарасі раньше… І ліни. Ліни. [

Нерозбірливо

]

бóли. Но я не їла ні лина, ні êарася, ні лина. Однó щóчêó я тільêи

їла. Мені бóло, не знаю, чоãо це та риба… Та бóло принесóть, хто зна

сêільêи тієї риби. Та понасóшóють ó печі. І [

нерозбірливо

]… Щóчêи

яê принесóть, щóчêи посолять… А тоді на сонці êоринять їх. Вони

по шо? Поêоріняться. А тоді зімою… А тоді там ятір є… В ятір на зі-

мó, на ãорище сêладають… А тоді зімою, яê [

нерозбірливо

] чай чи

самовар поставе… То бóде на вечерю. А оце лини, êарасі насóшать і

борщ варять. Пісний борщ. Раніше в піст варили. Це бóло для постó

держать. М’яса не їмо в піст, а то риба сóшена. Да. А лини тоже ж

таêі. Но я

йоãо не любила. Лина. Аãа, лини бóли. Я їх не любила. Не

чистять, нічоãо. Головó обріжóть тільêи, та і всьоãо. А лини, êарасі –

це ó пічі сóшили. На борщ, на піст. І то ж [

нерозбірливо

]. Батьêо

мій рибачив. Риби бóло баãато. А то бóло зберемося, по-сóсідсьêи

там жили. Берóть êорзинêи, пішли і ми ж просимось. Ми йдемо по-

êóпаться? Нó, йдіть. А ми не êóпаться, а ми ото рибó ловить. Вони

êорзинами наêривають, а

тоді той… І наêриють – є штóê дві-три ри-

бини. Отаêі. Лини або êарасиêи. Понаêривають, і приносять відро

риби додомó. Нó, то ми ходили. А яê прийдем, воно ж й томó…. У

озері ãрязюêа, а литêи ж не вимили. А вони: а де ви лазили

? А де ми

лазили? А чоãо ó вас ноãи таêі? Зразó ж по [

нерозбірливо

]. Воно ж

по березі, і таêе… Де ж лазили? Десь по ãрязюці лазили? Та ніде ми

не лазили. Та дивіться, яêі ó вас литêи оно… То ми ото побаним до-

ма… А ми рибó ловили. А в тім озері ãрязюêа страшна, а риби баãа-

то. Раньше

бóло більше риби, яê січас. У êажнім озері риба, êажний

становив ятір. І ятер яê… Риба бóла…

Яê озера називалися? Одне називалося… Яê же йоãо називали?

От óже і забóлося. А то – Горобець називалося. Вершина, на вер-

шинах називалося. Вершини називалися. То таêі. На лимані, ото

лиман. У яêім лимані? У Дóрнім. То лиман Малий, а то Велиêий. А

чоãо він дóрний? Він дóже ãлибоêий. Таê ото називали йоãо “Дóр-

ний лиман”. Назвали йоãо. Таê там дóже ãлибоêо. А тóт на меншім

лимані,

тóт мілêо бóло. Таê то êажóть, ó маломó лимані. А тóди…

Йосип тоже називалися. Через Йосипа їдьте, на Йосипа їдьте, на

Вершини. На Вершинах, і ото називалось таê. Горобця. Де êорови

стоять? Біля Горобця. Ото таê озеро називали. Коло Горобця. Оце

називали Кінсьêа. Біля Кінсьêій

[Кінсьêа ãлибоêа тóт бóла]... Глибоêа! Глибоêа бóла. Можна бó-

ло втопиться. Далеêо не те… Не запливали. Но я, яê óже ó плавні ми

жили, таê там бóла баба Малиновсьêа. Таê вона нас вивчила пла-

вать. Із своєю дочêою. Ми плавали страшно. І там річêа бóла По-

мийниця. Це ми сиділи, батьêи наші, біля Помийниці… Таê ми та-

мочêи ó тій Помийниці, вона нас, бóло, поведе ó море, таêе озеро.

Але ãлибоêе. Нó, вона од нас не одходила, а тільêи óчила там пла-

вать. А

тоді вже яê вивчила плавать… Мать, на Маêовія чи на Спа-

са… Мать, на Маêовія… таê, êаже, нó, шо ж? Михайле Івановичó,

давайте подивимось, яê наші дівчатêа плавають. А Уляна êаже: “Та

вони поплавають...” А вона êаже: “А! Тоді ви не бачили ще, яê вони

плавають”. Та й не бачили ж. таê то ж празниê. Вони пішли до тієї

Помийниці. Там і водó брали, і стірали, водó брали. А вона бистра.

Вода з береãа тóт не таê, а там, зайти на серединó, вода дóже бистро

біжить. Вода. І широêа. Широêа. Вона і êаже: “Нó, шо ж, дівчатêа,

хай вам Боã помаãа!”

А вони: “Та ви шо? Та ви шо?” – “Та не бойте-

ся!!!” Вона тож таê балаêала: “Та не бойтеся! Чоãо ви боїтеся? Пе-

репливóть Помийницю! Я вірю! А не перепливóть, бóдóть потопать,

я повитяãаю”. Баба плавала здорово. “А шо дівчатêа? А

шо?” А тоді

яê стали на серединó, а воно нас заносе, бо… А вона êричить: “На-

всêіс, навсêіс, навсêіс!” Ми вже навсêіс беремо. Поêи перепливли

той бистре… А то вже менше – леãше. Яê перепливли ми Помийни-

цю, вони сидять: “Ой! Боже! Ой, Боже

! Пропали діти! На шо ж ми

послали?” – “Та чоãо ви? Чоãо ви? Не беспоêойтесь”. Таê ми тоді,

яê перепливли, а там ожини… Таêі ожини! Таêі-во! Знаєте, шо то за

ожина? З йоãо і варення можна наварить. А рясно їх! А ми відсіля

êричимо

: “Ой, ожин баãато! Таê ожин!” А баба êаже: “Та нічоãо. За-

втра êаюêом переїдем”. По ожини. А там пісоê. Ми поляãали на піс-

êó. Знаєте, без штанів. Без штанів! Нема штанів… Поляãали на піс-

êó, поêачалися з неї… А вона êаже: “Не беспоêойтеся

. Подивіться,

шо вони виробляють!” Ой! Посіли, попереверталися. А та [

нерозбі-

рливо

] êричить. А я êажó: “Дóся, [

нерозбірливо

]”. А вони êажóть:

“От Марія [

нерозбірливо

]”. Полізла. Вона мені подала бич. Поêи

ширяли, поêи ширяли, поêи поваляла – попадали… А вони êажóть:

“Ви беспоêоїлись… А яê же ж вони відтіля?” – “Та то і відтіля бó-

дóть плисти. Нó, дівчатêа, обмивайтеся, пісоê обмивайте, і назад

давайте”. Пливемо назад. А вони

: “Ой, Боже, ой, Боже!!!” – “Та чоãо

ви?” А ми вже під береã підпливли, та й [

нерозбірливо

]. Назад. Ой!

А вони: “Ой! А ви êричите! Вони ж не поãибли ті дівчата. Вони і

Дніпро перепливóть! Ті дівчата”. Плавала страшне! Аãа.

А вона на томó, ото на вербах… Диêі птахи. Одноãо орла бояла-

ся. А де ãала або сороêа – то наші

з Люсьêою. Вона не вміла, вона не

лазе. А я [

нерозбірливо

]… Таê я ж вже стареньêа. А я присідаю на

ноãи! А яê операцію мені робили, в Запоріжжя, в ãороді, таê êазав

[

нерозбірливо

], яê перепіряв: “А де ви свої мóсêóли розрабатóва-

ли?” А я êажó: “Де найвища верба, де найвищі осоêи – то мій!” А,

êаже, ноãи розработані в мене. Люди не сядóть, а я сядó. Я присідаю

ще. Ноãи розработані в мене. Разработані. У ãороді поêлали бóли. І

батьêи сиділи, і ми там бóли… Цих один братіê [

нерозбірливо

]. Там

інчі бóли, то він [

нерозбірливо

]. А дрóãий… Телятêа приймали… Бі-

лянсьêий, з Біленьêоãо. То там вони переправляли, через Дніпро. А

наші приймали, пасли. Нó, вони платили за те. А то хлопці пасли.

Сêотинó і вівці пасли. А тоді, яê банда стала вже оце… То Махно, то

той, то той…

Тоді вже вибрали з плавнів... То банда. Банди стали ó

плавні баãато. З плавні начали вибирать. Та все одно тóт банда бóла.

І тóт хватало банди. А тоді вже пішла война… Таêе, переворот… Ба-

ãато пережили. Хорошоãо дóже не бачили, а в полотняномó прохо-

дили… А теперечêи… Це ото, яê бóв Брежнєв, це пожили харашо. Яê

і раньше стали матерія… Маãазини позабивані… Сêрізь. І ото точно,

яê бóло при Брежнєві. Бóло, підеш ó маãазин, і одіяла лежать, яêі ти

хочеш, і яêийсь же таêий… [

Нерозбірливо

]. І таêі, і матерія, і шо хо-

чеш, і êохти… Та все! А яê заêрили, і маãазини побросали. Парази-

ти! Потравили. І Брежнєва потравили, всіх вони потравили!

[В плавнях] хóторêи бóли. Ні, невеличêі. Потомó, шо вода зали-

вала. А там бóла мо

ãила… Називали Городище. Там вода не залива-

ла. Там вже люди не вспівають перебираться, таê ото на тó моãилó

перебераються… Там прив’язóють сêотинó. На тó моãилó, і самі та-

мочêи. Яêісь земляночêó зроблять чи êóрінець од дощó. І сидять,

поêа вода начне

спадать. А рóбають верби і ãодóють êорови. Рóба-

ють верби і ãодóють êорови. Бо нема де, чим пасти. Хто не вспіне…

То наші, то вспівають.

[Овець держали... Овчини самі не чинили]... Не самі. Чинив там

дід, на низó жив. На низó ж бóло жило. Таê

на низó. Тоді назива-

ли – дід чінбарь. Піти до чинбаря, одвести êожі. І ото там той дід

чінив. І ото [я] вичиню, і êожóхи шили. Тóлóпи шили. Із тих êож, о.

І нам êожóшêи шили, там женщіна шила, тоже êожóшêи таêі. Тóт

êарманчиêи, попришиває, тóт таêі обложечêи чорненьêі, з льна. Та-

êі вони, називались êараêóльсьêі. І тóтечêи пороби. Отаêі êожóшêи

нам пошили, всім дівчатам. Тоже, шили, в êожóшêах. Ходили в êо-

жóхах. І ãóляли в êожó

хах. Бóли таêі, називали, зб’ють, яê повсть

ото, та ото пошиють бóло, на, яê жеêетиê таêий – от дощó, назива-

ють... Юпêó! Юпочêó надіньте. Отаê називали. Юпêó надіньте, от

дощó. А дощ не промочóвав. Воно таê ізбите, вальêо[ване] яêось.

Возили вовнó десь

бить. І ото зб’ють, а тоді шиють. Воно таêе тоне-

ньêе, нó, а збите харашо. І ото таê пошиють. І ото таê ходили. А,

свитêа! Свитêó надіньте! Надівайте свитêи! Бо дощ іде. А в êожó-

хах ходили. Кожóшêи харашо пошиті, ходили. А то таêі бóли, тоже,

полóсóêно бóло. Таêі êоротеньêі, пошиті. То празніêові бóли. А êо-

жóх оце, яê холодно зімою, то надіваєш, бóло надіваєш, бо холодно.

І юпоê, юпêа оце для

дощó. Хоч оце бóло йдеш й ãóлять, вечером,

хоч і сóбота, та дощіê іде – надіваєм юпêó.

Медó бóло тоãо – лепівêи стоять, дерев’яні, медó, вже засахари-

вся, шо йоãо бóло і не вдовбаєш. Та бóло отаêий сахарь... А майсь-

êий сахарь

– той ні! Той, бóло, яêий майсьêий, з оêації, оêація бóла,

тепер же ж оêацію вивели. А тоді біля êаждоãо дворó оêація. Цвіте

оêація, забалі (?) й óлиця, а в êаждоãо бóли бджоли. Не тільêи в мо-

ãо бать

êа бóли, а бóли й в людей бджоли. То ото бóло мед, майсь-

êий, отдєльно, а той отдєльно. Медó бóло – йоãо не хотілося і їсти.

Таê медó бóло баãато. А мед бóло êачають, таêа машинêа бóла, ото

êачали.

А то бóло восê таêий, із восêó висасóєш, йоãо, воно добрий

таêий, мед. Всяêі бóли бджьоли! І таêі бóли, ті вóліêі, і таêі бóли.

Там бóли вирізають, стільниêи вирізають. Мед ó стільниêах, запе-

чатаний таêий

. Берóть наріжóть, êладóть, до чаю бóло, постанов-

лять, наêладóть, повна мисêа стільниêів. Беремо, їмо з чаєм, висасó-

єм. Чаєм запиваєм. Бóблиêів принесóть із маãазина, в’язêó таêó, або

й дві – то до чаю, о… Нó, бóло сê

азать, шо поãано, ранше поãано бó-

ло – нам бóло наче харашо, непоãано бóло. Ранше.

Нó, не ходили ми, шоб, таê, яê січас ходять – нарядні ходять. І

полóãолі ходять. Таê не ходили... А біз штанів ходили! Не бóло

штанів! Ми понятія не іміли. Да. Вже

здорові бóли, а понятія не імі-

ли. Таê і батьêи ж, матері ходили біз штанів. Вони ж не ходили в

штанях. Понятія не бóло. Я не знаю, яê воно, шо ж не бóло понятія.

Їдóть ó плавню бóло, оце берóть ó плавню яêóсь, сіно

та вже ж і хо-

лодно. А біз штанів же ж. І не холодно наче бóло. Та ми ходили в

шêолó – óпадеш, ó сніã перевернешся, задóбилося ж тóт, холодно –

а обтрóсилася, обтой, і пішла. І не холодно наче бóло.

[Старший ó селі це Грінченêо Іван

Омелянович на Оêтябрь-

сьêій біля сільсовета. Він 1913-ãо роêó]. Він там живе... На тій вó-

лиці. Біля сільсовєта... Оце я, мать, найстаріша осталася? Мабóть

найстаріша, нема вже на нашій вóлиці нема. Тóт бóли десятоãо, бóла

одна вмерла, ото бóв з моãо, восьмоãо ãодó тоже, а то таêі, нó, правда

одна восьмоãо ãодó баба тóт бóла, тоже вмерла, немає. А це тóт таêі

молоді вже осталися, я вже сама. Да баãато, баãато, ой-йой-йой! Не-

має і не бóде і не

вернеться ніêоли ж, не вернеться ніêоли, ніêоли не

вернеться. Ніêоли не вернеться...А оцю войнó я її не забóдó, поêи не

вмрó – я її не забóдó, тих солдатів шо лежали!.. [

Плаче

]. Оце яê ля-

жó сама собі і ви знаєте, я ночами ночю не сплю, яê надóмаю – вони

наче мені прямо переді мною, а тоді сон сниться мені, ото ж таê дó-

маєш до тоãо до воріт прийшли, вроді воєнні з сóмачêами і з таêими

шанелі

поãані. Той в êартóзиêó, той без êартóзиêа, таêий прямо бє-

дний, немає нічоãо в їх. Таê я óзяла та це, шо я сама жила та взяла та

спеêла, та однесла сóсідêам перепічêó та поминайте – чи вони вбиті

чи живі, но прийшли до

воріт, нó, повно. Вони бідненьêóваті і роêи

там наші, чóю, шо вони там, ми їх оплаêали.