Бойко А.В. (гол. ред.) Усна історія степової України. Том 9

Подождите немного. Документ загружается.

зяїна яê виряжала, а він мені й êаже, шо ти мені зміниш, підеш за-

між. А я êажó йомó: “Клянóсь я перед тобою! І Боãом, і собою. Не

ізміню я на тебе ні на êоãо! Ні на êоãо. До своєї смерті ні на êоãо не

ізміню

! Даже, я й ãóлять ніде не підó, біз тебе”. Я таê і робила. Я ні-

де не ходила. І обійшлася, і прожила. А вони, бачте, пили, ãóляли,

повимирали. І нема. Нема! Оцей сóсід, отóт жив – пили обоє добре,

страшне. Страшне. І ото в їх всіãда ãóльêа.

Всіãда ãóльêа тóтечêи.

Немає. Оце тóт бóли Крайниêи... Нє, бóли Брилисти, Крайниêи,

Криві, а це Верхоловêа – оце їхня шайêа, оце. Нема ніêоãо! Даже і

сини померли. Бо сини тоже добре пили. І сини тоже всêорості за

бать

êами померли. Нема ніêоãо. А я й досі ще живó. Та оце шо в ме-

не очі. А я своємó хазяїнові поêлялася – і до смерти не зміню йоãо!

Ні на êоãо, ні на êоãо. Він в мене бóв хороший! Він мене не обіжав!

Я восім ãод прожила, я не чóла от йоãо паãаноãо нічоãо.

Ми на той вóлиці жили, це ми êóпили яê вийшли ми заміж та

пішла я заміж, та розділялися, менший ж брат йоãо женився, а ми

тоді мати й êаже свеêрóха: “Н

ó, шо ж хлопці, міряйтеся на, на êоби-

сêó. Хто бóде зверхó – той біля мене, а хто під сподом – той піде од

мене”. Нó, ото начали мірятися – менший попав зверхó, а ми під

сподом, оцю хатêó êóпили, тóт бóло тільêи одне віêно, а то позаêла-

дені віêна бóло, позаêладені, воно ж ó сороê первомó ãоді ото строї-

лось, а воно ãолод, таê вони померли, а двоє дітоê осталося. А дядь-

êо оцих дітей забрав до себе, та ото дітоê цих доãлядав і тоді оцю

хатó продав. Бо її розтяãли вже, верх

почали розтяãать та палить, а

ми ото êóпили. Батьêо мій пішов до йоãо, там він по сóсідсьêі жив

та êаже: “Слóхай, Копитон, ти не продаси тоãо стовпа, Корнійово-

ãо?” Каже, продам. Всьо равно з ньоãо діла не бóде, йоãо розтяã

ать.

Таê ми ото й êóпили стовп оцей. І переêрили віêно, обмазали хатó

обмазали, та таê і жили, а воно ж то ж война тошо, а ше й ваêóація,

та ми її бросили. Нó, там ми зробили то малó, маленьêó хатêó і мала

хата для нас хватало, а

ця хата бóла заêладені віêна. І таê оце й поêа

й óже Вася оцей виріс, та перестроївся, та оце ми одрімонтівали ха-

тó, а то вона бóла поãаненьêа. Нó, а все таêи жили. Це вже Вася пе-

рестроїв новó хатó, а верандó це вже тóт і Вадя, тóт вже всі вони, всі

вони вже самі строїли. І оно мені вже не нóжно на сто ãод нічо, не

нóжне вже...

Нó, а тепер бачте, раньше хіба соломою топили… Керпичом то-

пили, дровами топили, борщ варили ó ãоршêах, ó ãоршêó ó печі все

і хліб печеш, і êашó вариш, і борщ вариш, все, все, все ó пичі. Все,

пліти не бóло – піч. Дровами, дровами наêидаєш або на ніч êирпичó

наêладешь поверх дров, встаєш, óже харашо розãорілось. Протів

половня становиш ãорщьоê здоровий. Я вже тóт яê стала, отóт, ó

Нечитів, ó свеêрóхи, це їх шестеро, я – нó, восім дóш. Таê ãорщьоê

добрий нада

! Тяãать ó піч. То вона бóло мені êаже: “Осюди ó запі-

чоê жарó наãортай, станови, воно от жарó бóде êипіть”. То таê. І

м’яса там, і êартошêа, й бóрячоê, і êапóста, êладеш, і морсó êладеш.

Вобше, і борщ хароший. І бóло поїли, [

нерозбірливо

] – він цілий

день ãарячий. Цілий день! Витяãнеш обідать – бери ãарячий. Пообі-

дали, опять ó піч посóнóли. Вечерять тоже. А яê óже останеться, то

тоді вже витяãаєш, становиш, не холодне.

Нó, [

нерозбірливо

] раньше бóло, нó, а люди сильніші бóли, яê

січас. Раньше бóло м'ясо – мясо. Вівці держать, êорови держать.

Кóри-ãóсі, яê не те зарізали, то те… Но не їли [

нерозбірливо

] ó

п’ятницю… Середа – це óже пісне, а тоді до ньоãо борщ… Варять яê

óже четвер, сóбота, неділя. Це [

нерозбірливо

]... А яê п’ятниця, воно

вже нє… Середа… То вже не варять їсти… Борщ з êвасолею варять,

або пиріжечêи з êвасолею… або сóшеним пасльоном. Паслін раньше

бóв. То нарвать, нарвóть, насóшить. То періжêи пеêли, із сóшеним

пасльоном. Понапіêають. І не ãолодó

вали. [

Нерозбірливо

]. І тяãаєм

через день пиріжоê. Шо робиш? Зробила, взяла пиріжоê. Понапі-

êають… А паслін же рвали… Раньше паслін же їли. Сóшили. Не пóс-

тять ãóлять, поêи відро пасльонó не нарвеш. Не підете! Ідіть, беріть

хліб, беріть відро – ідіть паслін рвать. Нарвали. А вони тоді піч про

топляють та сóшóть. Насóшили. А зімою ãарбóз і паслін… Печем

пиріжêи. Печóть. І таêі добрі! А тепер же ж цьоãо немає. І пасльонó

таêоãо немає ніде. Люди жили… Або оце, де Держинсьêе, там бóв

Єсен. Там бóв

сад, а Єсен бóв яêийсь поміщиê. Жив… І там таêий

сад бóв! І там ãрóші… Хто тóда іде – наймалися óбирать ãрóші. На-

ймав він. Володя ж. Таê бóло батьêи наші, берóть êорзини, їдóть ó

Єменсьêó… До Єсена. І там êорзин три

привезóть ãрóш. Мама про-

топляє із невістêою піч (і на дворі бóла піч, і в хаті, ó нас) ото печі

попротопляють, і ãрóші в піч. Попеêли – і на сонце. Ті витяãають,

припечені, і – на сонце. А ті – заêачóють, от. І понасóшóють. Зімою

êампот сяêий-таêий. От. І ходили ото [в] Єсен… Там же щас Дзер-

жинсьêе. Там же яêий бóв сад… Там бóв же ж жив чоловіê… Жив.

Наймали, платили, ãодóвали… Він не обіжав людей.

І це тепер шо, простилêи... А ми

тоді ше... Ми простилоê не сла-

ли. Потрóсиш долівêи соломою, помазали долівêи. Долівêа тоді ж

бóла! Тоді ж ãлини набереш, підеш на êонюшню, там дома, яê є êо-

няêа. А яê нема, то до сóсіда підеш. Возьмеш в êоняêи. Трошечêи

замісив, і мажиж ó хаті. Просвіжили, сіном затрóсили, рядочêом,

шоб там те, яê ó велиêій хаті. А в малій же

хаті, темечêи, отаê соло-

ма. А яê мóжиêи вже, під осінь, підóть ó плавню, ріжóть лісêó – êор-

зини ó хаті плетóть. У хаті, мóжиêи. А баби прядóть, сидять. А мó-

жиê êорзини плете. Корзини наплели, повезли в Михайлівêó, про-

дали. А тоді там

шось наêóпили. Везóть відтіля таêий хліб – яê сі-

час хіба... А тепер отаêа хлібиночêа – рóб тридцять. Хіба таê можна

оце жить? Таê нізя жить. Колхоз розвалили, розпóстили. Таê нізя

жить! Не можна!

Невжелі не можна бóло зробить таê, шоб чи на двадцять, чи

на

десять дворів поділили землю, і все. Яê бóла ланêа. І ланêою люди б

робили, поділили б, і ãосóдарствó бóло, і людям бóло. А вони таê не

зробили. Це все Горбачьов перевернóв. І до Горбачева ще. Шевчен-

êо добрий от. Хароший. Прямо, Шарапов

же не построїв собі таêий

дом? Шо, в йоãо ãрошей не бóло? А чоловіê ãрамотний, він знав, шо

бóде. А цей... А шо, він не зна, шо ше бóде? Хтозна, шо бóде. Бо в

Писанії і сêазано, шо бóде, ой, наперед, внó

трі. Сêандили бóдóть.

Бóдóть люди сêандалить. Таê жить же ж нільзя! Таê не можна. А

жалêо людей. Людей жалêо! Я яê надóмаю, за оцих, шо побили їх!..

[

Плаче

]. Не можна!.. Не нада й войни!.. А тіêи ж не можна таê! Яê

же ж оця молодіж житиме, яê же ж вони житимóть, вони ж йдóть ó

бандó! Їй ж роботи немає! Аби бóли ланêи, вони б пішли ê ланêи, і

робили б. Приробили б, і земля б бóла б, і все б бóло. Розтяãли! Роз-

тяãли, траêтори розтяãли, поховали...

Отам, Кащенêо Миêола живе, таê там борони, мать, і досі ле-

жать, ó амброзії. Кóча! Вони йомó нада? Шо він їх тóди натяãав?

Вони не нада! Рядов

êи стоять. Тоже позаростали. Тоже, і там і плó-

ãи, там і машини, там і все. Чиє воно? Колхозне! Колхозне. І наші ж

батьêи!.. Іздавали... Батьêо мій парó êоней одвів, і тó, і плóã, і бóêарь

отдав. І борони отдав, віялêó отдав. Все-все в êолхоз отдав

. Все! І

там же не тіêи мій батьêо. І таêечêи люди жили харашо, і в êолхоз

здавали. Здавали в êолхоз! Да, поêа ж воно то... А тоді вже все во-

но... Ні сіялоê, ні віялоê. Вже траêтори стали. Вже пішло лóче, і лó-

че, і лóче. І жили. Полóчали й по три êілоãрами, о, і по шість êіло-

ãрамів. Ось мій хазяїн на траêторі робив, таê по шість êілоãрам по-

лóчали, пшениці давали, бóло по [

нерозбірливо

] на ãоріщі лежали. І

я робила, і я по три êіла на трóдодень полóчила. А теперича оце бó-

ли? Бóли б ланêи, бóло б люди жили. Не сиділи б отам би на [

не-

розбірливо

], оці дині продавали, вона б не пеêлась, а чи продала, чи

не продала! А їсти ж то хочеться! Хочеться на шось же може, на хлі-

бинêó виторãóвать! А чи вона виторãóвала, чи не виторãóвала? А

їсти нема чоãо. Нізя таê жить, нізя! Не можна таê

жить! І Шевченêо

нехароший. Нехароший. Людям не давав, не платив, а сам собі

строяв, строяв! Отаêий домаêа. Він тобі нада? Він тобі на сто ãод не

нóжен. Ти ж пойми, ти ж пойми, ти ж в ãостіх живеш! Ми ж ãості!

Сьодні живеш, а завтра вже тебе

немає. Комó ти йоãо построяв?

Комó? Построй собі отаêо, шоб, шоб тобі бóло жить де, жить. Нó, не

отаêе, яê ти отлічився от людей, построяли німецьêі дома! І дочêі

построяв, і собі построяв!

[В шêолó тóт ходили, ó Сêельêах]... А оце

, де оце червона шêола.

Оце ходила первий ãод на низ, на низó бóла шêола ó нас. А тоді біля

церêви, де сєйчас ó нас церêва, то шêола в нас бóла. Вона церêовна

називалася, вона. А земсьêа ото бóла земсьêа, ото êрасна,

ото земсь-

êа називали. Єлєна Достофєєвна, я і досі її не забóла, Єлєна Досто-

фєєвна. А шо на низó вчила – Ніна, той, Валєнтіна Миêолаївна, бó-

ла там. А тóточêи Митрофан Іванович óчив. За фамілії вже не сêа-

жó вам. А за земсьêó, це я знаю.

Чи її фамілію шо на, наверно ж фа-

мілія, шо ми називали, та й êазали ó земсьêó шêолó.

[За те, шо в шêолі вчилися] не платили тоді. Нє, не платили. А

тільêи таê полóчилося… Нас троє ходило ó шêолó. Оце в третій

êлас. Я не доходила третьо

ãо êласó. А там ó сóсідêи, один бóв ó неї

хлопець, і ніде не помістились – міста не бóло ó шêолі. Таê вони то-

ді шо? Мене – зі шêоли, а хлопця – на моє місто. Таê я тоді зостала-

ся – два з половиной ãода проходила, всьо. Нó, хвате з

мене. Хвате.

[Уроêи і на дом задавали]... А яê же? Давали. Раньше задача бó-

ла… Сильніша, яê січас. Більш яêось вона, задавали… Я чітала ха-

рашо… Нó, шо ж? А тоді таê ото осталась, стали таê… Осталась. Я

більше не пішла. Нó, хвате з мене. Учителювать не óчителюєм.

брат один бóв ó мене, той проходив чотири êласи. О! Бóв ãрамот-

ний. Механіêом ото він бóв. Работав. Голова бита бóла. Виходе не

перший в шêолó… У нас нанизó бóла шêола. А тоді сюда, в церêов-

нó – це ó дрóãий êлас, а третій êлас… Там женсêа бóла. Єлєна Дос-

тохфєвна бóла. Не забóдó я її ніêоли. Вона… А тóт, ó Церêовномó,

бóв Митрохфан Іванович, він óчив нас і співать... І піаніно бóла ó

ньоãо, і на піаніно ото óчив. А на низó бóла

Валентина Миêолаївна.

Там. Я óчителів не позабóвала. Ще ó пам’яті осталися óчителі.

Яê ідем ó шêолó... Пиріжêи з ãарбóзом. Замотають ó бамажечêó,

ó сóмочêó. А сóмêи бóли і полотняні, на плече наділи… Пошили, там

êнижечêи, а зверхó таêий êарманчиê, там чорнильниця, і [

нерозбір-

ливо

]. А воно ж холодно. Зімою ідеш, тóди позаправляєш харашо,

позаêóтóєш, рóêавичêи плетені, із вовни, і носочêи з вовни попле-

тені тоже… Чобітêи, правді, пошиті бóли. Сапожниêи шили. О! Ото

таê воно, ходили отаê. Брали пиріжêи з ãарбóзом ó шêолó.

Там ó

шêолі ми, óже на перервó вийшли, óже ота… Та ми ж зімою, таê там

бóла таêа біля шêоли… Отдєлєніє бóло. Тóда ми заходили, сідали.

Шо в êоãо єсть і їли. А дід і баба там жили…. А óчительêа… шо холо-

дно і

мете, і замітає. То вона там ночóє. В неї там бóла êомнатêа. А

дід та баба потопляли. От. А бóвало таê, шо і ми в êласі ночóвали.

Таêа фóрделиця-метелиця. Таê ото бóло там ночóєм, ó êласі. А в

êласі тепло. А

там… Хто, в êоãо шо є. [

Нерозбірливо

] чи êóхфаєчêа,

приêрилася. А одежêа та, шо на тобі, зімняла, сêлала, під ãоловó по-

êлала. То таê пересипляли зімó, яê дóже замі… óже мете і хóрдели-

ця. Таê батьêи óже і знають, шо там óже осталася. А êомó близьêо –

то додомó ід

óть. Низяни – то додомó, а ãоряни – оставалися ó êласі

ночóвать, яê óже хóрделиця б’є, о... Ото таê переживали. Пережива-

ли.

А в шêолі нам розêазóвали за Ісóса Христа. Яê йоãо звóть… Учі-

тєль… І нам же ж бóло… Приходе… Яê… Утром…

Ми не сідаєм. Ми

не сідаєм, поêа він прийшов. Яê прийшов, тоді нам молитвó читає.

Він читає, заставляє, а ми за ним і розêазóєм: “Царю Небесномó,

[Очищителю] дóші, [

нерозбірливо

]. Ти сяєш, Соêровіща жизні [

не-

розбірливо

] очисті од всяêої сêверни. І спасі дóші наші, Святий

Боже, святий [

нерозбірливо

], святий Бесмертиний, помяни нас,

Святий Боже, святий [

нерозбірливо

], святий Бесмертиний, помяни

нас, Пресвятая Троїця, помяни нас, Господі очисті ãрехі наші. Вла-

диêо, прости беззаêоніє наше, [

нерозбірливо

] наші, Ім’я твоє [

не-

розбірливо

] Господі, помилóй, Господі, помилóй, Господі, помилóй.

Господі, прости і помилóй нас, ãрєшних”. Оце нам бóло… Дяê при-

ходе… Оце ми за дьяêом цю молитвó читаєм. Оце óтрішня. Яê при-

йшов на обід – значить, обідня, “Отче наш”. Яê додомó йдем, “Дос-

тойноãо” прочитає. І оце таêі ó нас в шêолі бóли молитви. Прочита-

єм – і пішли ми додомó. А яê пообідаєм ó шêолі, то обізатєльно

“Отче наш”! “Отче наш, іже єсі на нєбєсі, да святиться імя твоє, да

прийде царствіє твоє, да бóдить воля твоя, яêо на небі, таê

і на зем-

лі. Хліб наш насóщний даш нам десь. Оставі долãи наши, яêо ми ос-

тавляєм должніêам нашим. І не веді нас на ісêóшенія, но ізбав нас

од лóêавоãо. Яê твоє є царство, сила, слава, Отцю і Синó, і Святомó

й Дóхó. Нинє і прісно, вовєêі вєêов. Амінь”. Оце в нас бóла обідня.

А тóтечêи, бачите

, яê êажеш: не веди, не веді нас на ісêóшеніє… Не

лайся, не дóмай нічоãо поãаноãо. За себе. “Не веди нас на ісêóшеніє,

но ізбав мене од лóêавоãо”. Бо лóêавий є, он нас сêóшає. Сêóша. Ми

черêаємось, рóãаємось.

В мене ніêоли нема, шоб я зачерêалась. Я

ніêоли не черêаюсь. Ніêоли, ніêоли я не зãадóю. Он таê і ходе біля

нас.

Хтось, може, й бачив [йоãо]. Оце ж вішаються – це лóêавий до-

водить. Він же ж [

нерозбірливо

] таêий. Но лóêавий єсть. Бо, оце ж

бачиш, всіãда молитва… Оце ж, бачиш “одведи, êаже, мене од ісêó-

шенія, но ізбав мене од лóêавоãо. Яêо твоє Царство… Твоє царство є

сила, і слава, і Отцю і Синó, і Святомó Дóхó. Нинє прісно і

вовєêі

вєêов. Амінь”. Ой, Господи Милостивий! Ой! Є! Він таê і ходе. Він

людинó таê ісêóша, шо вона не дóмає. А він [

нерозбірливо

], бо во-

на… Черêаться, лається незя, не можна. Зачем?

Та нó, шо ж там [в шêолі] вчили, церêовне все там вчили. [Заêон

Божій]... Церêовне... Я ж ходила ó це все врємя, співала. [Змалечêó

співали]... Ходила ж, з дванадцяти ãод я пішла. Оцей Митрофано-

вич, він відбирав ã

олоса дєтсьêі, та таêі, та в нас отаêіво. А ми співа-

ли, а тоді вже яê виросла, вже й січас, я не стала ходить, а то всьо

врємя ходила. Співала. Приходив батюшêа ось на Пасхó, я там ó

сина бóла старшоãо, в ньоãо жінêа

вмерла, таê вони тóди приходи-

ли. Та заставили мене співать, вони ж нотне не співають, а я їм нот-

не наспівала. Таê вони і цей ãод приходив, на Рождество, тоже. Все

нема, êончілось, все, все óпало, все, все, проêлята старість забрала

все, де вона взялася, все здоров’я

забрала все! [

Плаче

Оêопний Іван. А яê йоãо по батьêа... Фамилія Оêопний, і Іван

звóть. Нó, таê називали, мать, отєц Іван. Та після ньоãо бóли, він

довãо правив. Та після ньоãо, мабóть орлянсьêий бóв, таê він шось

не довãо і

бóв. А тоді ото заêрили церêви, і вони ото таê і пішло. Все,

все отпало, все. Оце я вам таêе розêажó, шо раньше бóло. А цю вой-

нó, ой... А цю войнó вже не надо її. Оце хоч, оце хоч зãадóвать, она

мені

таê óвійшла отóди, я яê надóмаю. не знаю де мій, та молодесе-

ньêий, молодесеньêі таêі діти... [

Плаче

[В церêві] з êнижоê читали, співали. А то таê ми по нотам співа-

ли раньше, давніше. Тепер не співають, тепер вони тільêи з êнижоê

просте. А ми раньше і нотне співали, нó, і їх трошêи êоє-что повиó-

чóвали, нотне, оці дівчата, но мало, мало. А нам же тóточêи, оце ж

батюшêа цей, Оêопний, поêазóвав же, вчив же ж нас. Можó вам за-

співать...

Яê називається, ми êажемо на неї отóт “Нині отпóщаємось”, це

ми таê називаєм, названіє таêе

– “Нині отпóщаємось”. Та й ще і

“Достойно єсть” співали. [

Співає нерозбірливо

]. Ой, ой, ой! [

Співає

нерозбірливо

]. Небаãато, все, ãолос вже не той, хіба ж таêий ãолос,

яê сейчас.

Яê розібрали [церêвó]... А чо ж, êанєшно ж [помню]!.. [Коли це

бóло]... Це я вам вже не сêажó, ó яêім воно вже ãоді бóло. Та, мать, в

тім ãоді, яê êолхоз, мать, ó [19]33.

Яê êолхоз начався. Ілі [19]33-мó,

ілі [19]31-мó. Отаê розібрали церêвó.

[Церêовні празніêи бóли]... Пасêа. Рожество. Нó, і Троіца тоже.

Бóла. Це ж на... Тройця вже пройшла в нас... Це ж бóло на Тройцю

співають. [

Нерозбірливо

]. Яêе бóло пєніє! Боже мой! Та це ж я са-

ма! А ми ж ãóртом! Та баси! Не наслóхаться, не наслóхаться! А бóло

яê співаєм оце, батюшêа читає, нó, подають же люди, на отаêих, за

óпоêой, та співаєм. Та він, знаєте, [нотна

] плаче бóло, таê по йомó

бóло жалêо, таê бóло... “Святий Боже! Святий, êрєпêий! [

Нерозбір-

ливо

] помилóй нас! Святий Боже! Святий і êрєпêий, [

нерозбірли-

во

]. Помілóй нас!” Бóло плаче, плаче. Ой, пройшло, пройшло,

пройшло. Нема!.. Нема!.. І не бóде! І не верниться. І ніêоли не вер-

ниться, ніêоли... Ой, бережіть свої ãода, бережіть! Молодість свою

бережіть! Ой, я ж її не вбереãла! Не вбереãла я... Я ж її

не жаліла!..

Не ледача бóла!.. Водêи не пийте!.. То первий для людей яд! Яд! То

наш яд робиться. Аãа, а ми її берем, п’єм. Людина яê людина – ви-

пила чарочêó – óже вона, óже вона весела, óже вона літать, можна

потанцювати. І біз водêи можна потанювать. А

яê вже вип’є вона,

вона вже разні майори поêазóє. Ой-йойой-йойой! Їх не нада, не на-

да, не нада! А це ж яд, яд водочний, наш, наш! А січас, таê раз приді-

лили йоãо, шо в êажній хаті є, в êажній хаті. І торãóють,

на базарі

торãóють вільно, самоãо ãонять. Чоãо не заборонить? Оцей яд, оце

сêільêи людей од неї поãибло. Сêільêи ж людей од ньоãо поãибло.

Дóшать, дóшать, дóшать, óнічтожають народ, óнічтожають. Нє, нєп-

равильно.

[Праздниêи бóли]... Рождєствó

вали... Да. А яê же ж бóло… Таê

раньше лóдше, раньше звізда зроблена, а отам в середині ãорить сві-

чечêа, вони приходять хлопці рождествóють, співають Рождество.

Да, аяêже ж, Рождество бóло, а тільêи раньше, а тепер не ходять, а

раньше з звіздою ходили, посипать ходили, рождествóвать ходили

хлопці тоже і хорошо співають. Таê харошо бóло співають! А їм ба-

тьêи дають праздниêове, там чи рóб, чи сêільêи, воно ж тоді ãроші

дорожче стояли... Дадóть їм та там іще шось, дадóть їм

чи êонхветів,

чи шо. Чи бóблиêів. О. Да, ходили, ходили раньше тепер вони не

ходять, тепер не ходять, а раньше ходили.

Яê рождествóвали... “Рожество твоє, Христе-Боже, [

нерозбірли-

во

]”. Це співали на Рождєство. Аãа. Не одна. І це співали. [

Нерозбі-

рливо

]. Це співали. Та êолядóвали раньше не таê яê сєйчас, от до

мене приходили дівчата êолядóвать, таê вони співають хорошо, шо

ми раньше шо там співали. Ходили “Коляд, êоляд, êолядниця” спі-

вали. “Коляд, êоляд, êолядниця, з первим медом паляниця, а без

медó не таêа, дайте дядьêó п’ятаê

а”. Ото таêа. А таêоãо ми не співа-

ли, шоб співали. Оце співали, ось дівчата до мене приходили, наші

пєвчі, та співали з батюшêою. Харошо співали, мені нравилося,

приходив батюшêа, дівчата приходили співали. А мене ж заставили

Рожєство співать нотне та я їм ото співала: “Рожество

твоє, Христе-

Боже [

співає нерозбірливо

]”.

[На рождество ворожили]... Ворожили, êілочêи счітали. Оце ра-

ньше ліси бóли, плетені, тепер забори, а тоді ліси плели. І êілêи, êі-

лочêи. Нó, і щітали ж. Яê, аãа, один, два, три, чотири, п’ять, шесть,

сім, вісім, дев’ять, десять. Десятий. Яê впав десятий, я

ê висоêий –

значить бóде чоловіê висоêий, а яê таê нерівний, ãорбатий – зна-

чить бóде чоловіê ãорбатий. І прив’яжешь тряпочêою йоãо ото ж,

щоб сам знав яêий бóде. Чобіт переêидали через хатó. Через хатó,

чобіт. А чобіт падав за хатó, а тоді

тóди йдеш і дивися êóди він носа,

носоêом óпав. Яê óпав в той êрай, значить в той êрай підеш заміж,

яê в оцей êрай, ó цей êрай заміж підеш. [

Нерозбірливо

]. Таê наш

брат пристидив нас, шо ми оце ж робим. Кинóли чоботи через хатó,

а він бóв там він, шось робив вечером чи ходив в тóалет, не знаю.

“Хто вêрав чобіт?” А ми поêи робили – чобота немає. Тóда-тóда,

немає. Да ми до

сóсіда, тóди через заãатó. Солом’яна бóла. Тóди –

нема. А воно ж холодно. А він тоді з-за óãла виходить: “Нате хоч

мій, êидають êóди она заміж вийде, хтось прийде та й возьме”. То

таêе бóло. Кидали, ворожили. Або ãолêа, циãансьê

а. На ãолêó наді-

ваєш êóсочоê хліба і сюди êладеш значить, там то сіль, то хліб тóте-

чêи, то шось êлали. Ой шо ж ми ще êлали? Печина й вóãлина. Зна-

чить яê бóде замóжем, чи піде на пичинó та дóже бóде сêандал

, чи

бóде на вóãлинó та бóде значить дóже, чи піде на сіль бóде харашо,

яê підеш на хліб все бóде харашо. Дóже ворожили. Тоже бóло все, та

робили. [Не, збóвалося]... Нє, нє, нє... Все брехня. Брехня. Нє.

Маслініцю... Яê ãóляли... Нó, оце яê Масляна... Наварять варе-

ниêів. Гóêнóть там сóсід, бóло. Батьêо і мама, і

оце ж бóло... Гóêають

сóсід. Своїх. “Підіть бабó Мар’янó ãóêніть!” Не бóло баби Мар’яни.

“Підіть діда Галóшêó ãóêніть! І бабó Галóщіхó. І до Щербинів пі-

діть”. Ото вони там наварять варениêів, і сидять там вони. А таê ó їх

водêа, б

óтила одна стоїть, і отаêа чарочêа. Сидять ãомонять. Це ж

вони там варениêи поїли, поблаãадарили. Довãеньêо сидять, ãомо-

нять. А тоді ідóть додомó. Не чóла, шоб на Маслянó співали яêось...

А ми, óже яê Масляна, ó мами отаêа діжечêа, наê

ладена сира,

таêа. То вона наêладе, а тоді тóди масла, поêладóть ó сир, отаêі па-

ляниці,з десятоê, êлали тóди, наêлали, затоптали. А тоді тряпочêó

êладóть, однó й дрóãó. А тоді берóть рóдó ãлинó, заб’ють рóдою ãли-

ною,

перевернóли діжечêó, і стоїть до самої Масляної. А тоді вже яê

вони Маслянó ó той, [роблять] варениêи. Тоді берóть тó діжечêó,

перевертають. Воно не випало. Берóть ті тряпочêи. А тряпочêи во-

ни ж висять довãі, шоб їх óзять, ізнять, шоб тóда ж ãлина не

попала.

Обв’язані, а тоді обвяжóть, шоб... А тоді берóть ті тряпочêи, зніма-

ють, ãлинêó тó із тряпочêи, борсають. І ви знаєте, і сир, таê наче

сьоãодні тіêи положений! А тоді берóть той сир і варять варениêи.

Маслічêо витяãають вітіля,

і варениêи варять, бо êоровêи ж може

не той, доїтимóться, мало даватимóть. І ото варениêи варять цілий

тиждень. І вечером варениêи, і óтром варениêи. А яê оце сóсідêа ше

жила, та й вони їй наêладóть ó мисочêó, та й варяничоê штóê дві,

поêладóть їй тóди. Та мисêó сира наêладóть, та ото понесóть їй. Та і

вона варе варениêи. Таê шо батьêо наш ше помаãав і сóсідці.

[Частóшêи я не співали]... Я не співала... Я счітала їх нехароші.

Нó, в

мене таêоãо не бóло, шоб я таê той... Нє. Я ходила в церêвó. Я

таêоãо [древньоãо] не випивала, бо я знала, шо воно оце нехороше,

о. А посидіть посиділа, таê яê люди. А єсть понапивались. Та єсть і

хлещóть. А в мене...

Я цьоãо не любила, о. Воно Боã святий знає, яê

воно бóде. Шо воно бóде. [

Нерозбірливо

] êаже – за тєрпєніє Гос-

подь дасть спасєніє. Яê вони тебе ни обіжають, яê вони тебе не роб-

лять, а ти терпи. Господь бóде бачить! Усе простить тобі, а їх наêа-

же! А яê я бóдó оãризаться, то... Воно нічо не поможе! Нічоãо. Тіêи

більший

сêандал. А лóче промовч, лóче притерп, і воно наладиться.

І бóде харашо. Не можна. Таê нільзя, жити в [сім’ї], сêандал. Таê

нільзя... Нада... Зачем тоді й сім’я? Одна сім’я, ми одні, а зачем нам

сêандалить? Ми ж не чóжі? Ми ж свої? Отаê...

А на Пасхó приходив батюшêа, таê я їм співала тоже нотне, бо

вони ж не співають нотне, а просте, таê він ото мені і

êаже, шо за-

співайте Ви мені, Ви помните, яê Ви співали нам на Пасêó? Таê я

ото співала їм на Пасêó. “Христос восêрєсє, Христос восêрєсє [

не-

розбірливо

], [жизнію] смерть поправ”. [

Нерозбірливо

]. Оце ми нот-

не раньше співали. [

Нерозбірливо

]. Ой, я співала яê раньше харашо.

Та на Пасêó співали. На Пасêó співали ж. Співали. І таê, в церê-

ві, в церêві. Заспівать? [

Нерозбірливо

]. Яê я тяãла, яê воно мені на-

равилось! [

Нерозбірливо

]. Це бóло на Пасêó, співають. Таê це я са-

ма, а яê ми ãóртом! Та баси! Не можна, ó церêві лóна! Таê співалося,

все минóлося. А тепер сядó сама собі, та заплачó, та сама собі спі-

ваю, та плачó... Усе минóлося! Кóда воно пішло? Яê

а ця проêлята

старість! [

Плаче

]. Вона нехороша! Шо вона зробила? Нехай би ста-

рий, [а ще] молода! Зачем воно оце таê опóсêаться? Умирать – зна-

чить óмирать.

[В церêві співала] до сьоãо ãодó! Оце, оце не стала яêраз мене, я

захворіла на ãолоднó êóтю, і оце ж, і більш... Говіть я

ходила, а спі-

вать я вже наêрилась – не ходила, не пішла вже, вже всьо, одпало,

пропало все, нема, я б ше яêби не очі я б ше ходила, я би ãолосом би

співала, а то я вже ослабла. І... Ой, в мене ãолосочоê бóв. Приїж-

джяли артисти

в нас бóли не знаю шо, він приводив на вечір, вече-

ром, і вони тóт ó нас вечеряли і ãóêнóли мене, я їм заспівала. Таê він

мені êаже той, шо їх обóча, яêби вам хоч ãодів п’ять назад – ми б вас

забрали. Кажó: “Абиж... А то

вже немає”. Ох, яêа мелодія êрасива.

Не знаю, я в чóжих селах не їздила, і не чóла й не знаю. А по

Сêельці оце наші пісні, я знаю шо співали, Нó, вже êоє-яêі позабó-

вала, êонечно, а êоє-яêі ше знаю, вже óже ж дев’яносто третій ãод,

ой-йой-йой-йой-йой! На шо я вже похожа?! Мамочêа! Яêі в мене

рóчечêи, де ж вони подівались, а там на фотоãрафії я ото ізнята, ото

в платечêє – то я. А яêа ж я сєйчас?..

[Яê оце

пости]... Посний нєт, оце яê первий раз, оце перший, таê

я їй êажó – ти зãотов пісненьêе, а тоді вже ні, я вже не поснідаю, ме-

ні все Господь простить. [Яê молоді]... Таê, тоді я постилася, тоді я

таê постилася, по правді сêазать, первий тиждень і дрóãий послід

ній тиждень, а таê я молочêо, там ото êрашаночêó, то я їла. Потомó

шо робота на роботó йдеш, то яê бóдеш пісненьêе їсти, то і отощаєш,