У цьому плані можна розглянути і позицію російського педагога В.В.Давидова,
який вважає, що «історію не можна розглядати тільки як зовнішню галузь реальності
людини, підпорядковану об'єктивним природним законам. Вона виявляється чимось
таким, що людина формує в процесі свого власного розвитку..., визначаючи її як
людину даної культури з її психікою і всіма її здібностями, а також знаннями,
уміннями, навичками, у чому вона безпосередньо бере участь кожним своїм вчинком,
словом, думкою і тому виявляється відповідальною перед майбутнім, тобто це та
сфера, освоюючи яку, вона стає моральною особистістю».
При вивченні історії важливим є не стільки запам'ятовування фактів, скільки
розуміння контекстів і наявність своєї точки зору в кожного учня.
Щоб виробити певну позицію, учні повинні співвіднести свої цінності з
цінностями інших людей: авторів підручника, учених, учителя, своїх однокласників,
нарешті. Усе це вимагає від учнів активності, критичного мислення, самостійності у
прийнятті рішень — саме ці якості, на наш погляд, треба розвивати у майбутніх
громадян. Головне завдання вчителя — спрямувати їх у русло визначеної історичної
концепції. Цілком можливо, що позиції учнів і вчителів можуть не збігатися. Тоді
стає важливим співвіднесення аргументів, пошук точок перетинання, що теж дуже
важливо.
Боротьба народів за самовизначення і самоповагу тісно пов'язана зі спалахом
емоцій, пристрастей, інтелекту, а нерідко і з проблемами виживання. Викладання
історії в подібних ситуаціях може зачіпати найболючіші питання національної історії.
Проблема стає ще більш складною, коли йдеться про аналіз недавнього минулого,
особливо, якщо ворожнеча триває й історія є реальністю, з якою щодня стикаєшся.
Звичайно, за таких конфліктних умов можливе існування кількох варіантів
інтерпретації історії, оскільки вона і досі розглядається як основний засіб підтримки
самовизначення суспільства у власній ідентичності.
Учителі історії можуть опинитись у важкій ситуації, пропонуючи учням
подивитись назад і проаналізувати свою історію критично. Вони наражаються на
небезпеку критики з боку батьків, а також, можливо, і свого шкільного керівництва,
оскільки відхиляються від загальноприйнятих тлумачень або піддають сумніву точки
зору та погляди, що сповідуються більшістю суспільства. На думку Джона Тоша,
«історик виконує дуже неприємну роль у руйнуванні міфів, що спрощують або