1.1.Арії (індоєвропейці) та інші стародавні народи у Східній Європі
В той час, коли людство перейшло до вживання бронзи (II тис. до н.е.), воно вже
поділялося на великі культурні спільноти – мовні групи. Серед них назвемо ті, з якими у
більшій чи меншій мірі пов’язана історія нашої країни: індоєвропейці (арії), угро-фіни, тюрки.
Як вважає більшість українських вчених, саме Україна стала прабатьківщиною стародавніх
індоєвропейців (аріїв). Звідси, від краю льодового панциря, вони великими потоками протягом
тисячоліть рухалися по планеті – дійшли до Середньої Азії, Тибету, Індії, Ірану. Вони
передавали місцевим тубільним народам свою культуру землеробства, мову, в тому числі
писемну – санскрит. Ця мова лежить в основі мови слов’янських, германських народів, персів,
таджиків, та ін.
Прабатьківщиною угро-фінських народів була територія навколо Аральського моря.
Згодом ці народи пішли на північ, поселились на захід від Урала, на берегах Волги. А пізніше
одна частина з них мад’яри, пересуваючись на Захід, зайняла область Паннонію біля Дунаю
(сучасна Угорщина), а друга частина вийшла до берегів Балтійського й Білого морів (фіни,
естонці, карели).
Слов’яни є автохтонним європейським народом. Очевидно, прабатьківщиною слов’ян була
територія між Дніпром, Карпатами і Віслою, але, можливо, що в різні періоди
“прабатьківщина” змінювала свою конфігурацію, пересувалась, то на схід, то на південь. Щодо
етнічного коріння слов’ян, то більше всього їх виникнення, так само, як і германців й багатьох
інших народів, пов’язано з асиміляцією аріями тубільного населення. Сусідами протослов’ян на
північному заході були предки балтійських племен (латиських і литовських), на південному
заході – даки, фракійці (предки молдаван і румунів), на південному сході і на південь –
протоіранські (скіфські) племена.
Отже, характерними ознаками суспільного ладу цього періоду були: значні міграції
населення; посилення торгівельних зв’язків; становлення приватної власності; поступова
майнова диференціація суспільства; перетворення сім’ї на господарську одиницю; витіснення
родової общини територіальною; виділення ієрархічно-структурованої військової еліти,
утворення воєнно-політичних об’єднань та союзів; зародження державності.
1.2. Античні держави у Північному Причорномор’ї та Криму
Одним з перших етнічних утворень на території України були кіммерійці (IX – перша
половина VIII ст. до н.е.). Кіммерійці займали значну територію між Дністром і Доном, а також
Кримський і Таманський півострови. Хоча питання про етнічне походження кіммерійців
залишається відкритим, більшість вчених схиляється до висновку, що вони є гілкою
давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів. Кіммерійці були першими на
території України, хто перейшов від осілого до кочового скотарства, а також першими, хто
почав на цих землях виплавляти з болотної руди залізо. На півдні Криму жили племена таврів.
Вони займалися у долинах землеробством, в горах – скотарством, а на узбережжі –
рибальством. Таври дали назву своєму рідному краю – Таврида (Таврія), що дійшла і до наших
днів.
Кіммерійці здійснювали широкомасштабні походи в Малу Азію, де успішно воювали з
Урарту, Ассирією, Лідією. Контакти з цими передовими для того часу країнами сприяли
державотворчим процесам у кіммерійському суспільстві. Однак, хоча кіммерійці мали своїх
царів, утворити повноцінну державу їм так і не вдалося. У VII ст. до н.е. могутня хвиля
числених, згуртованих та активних скіфських племен витіснила кіммерйців з Причорномор’я.
Внаслідок цього Кіммерія розпалась. Частина кіммерійців вірогідно поселилась у Північному
Причорномор’ї, або мігрувала на Близький Схід, або ж була асимільована скіфами.
У другій половині VII ст. до н.е. скіфи утворили політичне консолідоване об’єднання
племен – Велику Скіфію. Територія цього державного утворення була досить великою і мала
форму рівностороннього чотирикутника, який прилягаючи до чорноморського узбережжя,
розташувався у межиріччі Дунаю та Дону. Усе населення Скіфії поділилося на дві великі групи:
мігруючі племена (скіфи-кочівники, царські скіфи) та осілі племена (скіфи-землероби, скіфи-
орачі). У V ст. до н.е. патріархально-родовий скіфський племінний союз перетворився на