якому народові обіцяли громадянські свободи (недоторканість особи, свободу совісті, друку,
зборів, союзів), декларувалося скликання російського парламенту - законодавчої
Державної думи із залученням до виборі усіх верств населення. Однак після 17 жовтня
протистояння в країні зростало. У грудні 1905 р., в деяких містах України відбулися
збройні повстання. Найзапекліші бої відбулися у Горлівці, Катеринославі. Після поразки
повстань революційна хвиля почала спадати.
У квітні 1906 р. розпочала свою роботу перша Державна Дума. В її складі від України
нараховувалося 102 депутата. 45 з них об'єдналися в Українську думську Громаду, яка
вимагала Політичної автономії України, відродження національної культури, демократизації
суспільно-політичного життя. Під редагуванням М.Грушевського громада випускала журнал
"Український вісник" і газету "Рідна справа" ("Вісті з думи").
Революція сприяла пожвавленню національного руху в Україні. У різних містах виникають
культурно-просвітницькі організації "Просвіта", в роботі яких приймали участь Б.Грінченко,
Л. Українка, М.Лисенко, М.Коцюбинський, Д.Яворницький та інші. Вони видавали та
поширювали українські книги, створювали бібліотеки й читальні для населення,
організовували виставки, концерти самодіяльних колективів. З'являється українська
періодична преса: Протягом 1905-1907 рр. виходило 24 україномовних видання. В цей час
певну роль в організації українського руху відігравали політичні партії: УСДРП (виникла у
грудні 1905 р.),"Спілка", а також створена в 1906 р. Українська партія соціалістів-
революціонерів (УПСР). Розпуск 3 червня 1907 р. другої Державної думи знаменував собою
завершення революції і початок реакції. Революція 1905–1907 рр. зазнала поразки. В її ході не
було вирішено багато гострих питань, у тому-числі аграрне й робітниче, однак вона стала
поштовхом для перетворення Росії на конституційну монархію. В процесі революційних
подій було створено законодавчу Думу, легалізовані партії, профспілки, скасовано, попередню
цензуру щодо друкованих періодичних видань, дозволені мітинги та демонстрації. Під
тиском трудящих мас уряд змушений був скасувати викупні платежі селян, робочий день на
підприємствах зменшився до 10 годин. У середньому на 15 % зросла заробітна плата, дещо
послаб у цей час і національний гніт.
13.3. Столипінська аграрна реформа та її наслідки
Жорстока політична реакція супроводжувалася погіршенням економічного становища в
Росії. Скорочувалося і припинялося виробництво, зростало безробіття, гостро стояла проблема
малоземелля та безземелля. Щоб припинити сповзання країни у прірву і зміцнити економіку
в умовах монархічного режиму, в Росії вдруге після 1861р. було проведено аграрну
реформу, її ініціатором виступив П. Столипін. Логічним продовженням модернізаційних
процесів в Росії в середині ХХ-го ст. комплекс реформ, розпочатих указом 9-го листопада 1906
р. В його основі були покладені три головні ідеї: руйнування селянської общини, дозвіл селянину
отримати землю у приватну власність (хутір чи відруб), переселення селян у малозаселені
райони Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу. Основою аграрної реформи П. Столипіна
була ставка на особисту ініціативу та, конкуренцію, які протиставлялися традиційній
общинній рівності у бідності
Столипінська аграрна реформа комплексно вирішувала цілу низку важливих завдань:
підняти ефективність сільськогосподарського виробництва, підвищити товарність селянського
господарства, утворити соціальну опору самодержавства на селі, вирішити проблему аграрного
перенаселення. У перспективі здійснення Столипінської програми обіцяло поліпшення ситуації
у суспільстві. Однак вона значною мірою була зустрінута вороже. Проти неї виступили і
праві, і ліві політичні сили. Правих не влаштовувало руйнування традиційного сільського
укладу, а ліві не бажали послаблення протиріч на селі, які були збудниками революційної
активності селянства. В цілому селянство також дуже насторожено поставилося до
реформаторських ідей. Це було зумовлено природним консерватизмом селян, зрівняльною
психологією і невірою у власні сили.
Реформи Столипіна найбільший успіх мали в Україні. Цю обставину слід пояснити
особливостями української ментальності, сильнішим, ніж у росіян, потягом до