1. Бойко О.Д. Історія України: Посібник.-К., 2001.
2. Борисенко В. Курс української історії.- К., 1997.
3. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII – початок ХХ ст.).- Львів, 1996.
4. Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення.- К.,
1991.
5. Грушевский М. Очерк истории украинского народа.- К., 1991.
6. Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.1.- К., 1994.
7. Єфименко О. Історія України та її народу.- К., 1992.
8. Історія України в особах: IX-XVIII ст.- К., 1993.
9. Когут З. Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини (1760-
1830).- К., 1996.
10. Рибалка І. Історія України. Ч.1.- Харків, 1995.
11. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідеяXVII – XVIII ст.: Проблеми
формування, еволюції, реалізації.- К., 1997.
12. Українське питання в Російській імперії та Радянському Союзі (XVIII – перша половина ХХ
ст.).- Дніпропетровськ, 1998.
13. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій.- К., 1999.
8.1. Гетьманування І. Мазепи
Наприкінці XVII ст., як і раніше, козацька держава ділилась на полки. На Лівобережжі
їх було 10, а в Слободській Україні – 5. У 1687 р. гетьманом України було обрано І. С. Мазепу,
вихідця з української шляхти. Він замолоду побував за кордоном, служив при польському
королі, потім у гетьманів Дорошенка і Самойловича. Мазепа відзначався освіченістю, мужністю,
воєнним хистом, вмів подобатись людям. У своїй внутрішній політиці Мазепа спирався на
старшину, намагаючись створити в Україні національну аристократію і з її допомогою відстоювати
самоврядування. Водночас він обмежував прагнення старшини до необмеженого посилення
експлуатації селянства, встановивши максимальну панщину у два дні на тиждень. Свою
гетьманську владу рішуче захищав від посягань запорожців і старшини, а свою резиденцію в
Батурині і хуторі Гончарівці устаткував з великим шиком.
Розквіт України Мазепа пов'язував з розвитком виробництва, освіти, культури. За
часів його гетьманування(1687-1708 рр.) в Україні збільшилось виробництво полотна, канатів,
поширились посіви окремих технічних культур, культивувались нові овочі і фрукти. Багато міст
прикрасилось новими церквами і будинками, Києво-Могилянська колегія отримала статус академії
(1701 р.), для неї були збудовані нові корпуси.
Мазепа остаточно відмовився від орієнтації на Польщу, Крим, Туреччину, бо вважав
боротьбу проти Московії безнадійною Тому довгий час він був щирим її прихильником, аж доки
цар Петро не став нищити всі прояви українського самоврядування. Він всіляко допомагав царю у
війнах проти татар і турків, надсилаючи проти них козацькі полки. Коли Москва розв'язала
війну проти Швеції за захоплення узбережжя Балтійського моря, Петро І вимагав від
Мазепи все нових і нових козацьких загонів. Потім цар наказував гетьманові посилати тисячі
українців на будівництво своєї нової столиці С-Петербурга. В боях, а також на важких
канальних роботах, від морозів, поганого харчування, хвороб щорічно гинули за чужі і зовсім
незрозумілі українцям інтереси десятки тисяч козаків. Проте нехтування людським життям
для досягнення своєї мети були характерними для Петра І. Відвертий деспот і кріпосник,
прибічник абсолютної влади, він розглядав і Україну як знаряддя для здійснення своїх
імперських планів. Цар вимагав від гетьмана не тільки все нових і нових людей, але обклав
український народ величезними податками, що посилювало розорення Гетьманщини. А в
політичному плані Петро проводив курс на знищення самоврядування і повне підпорядкування
України московській владі.
Усе це поступово починав усвідомлювати Мазепа. І коли він остаточно переконався в
тому, що політика царя невпинно веде до руйнації України і послаблення його особистої влади,
то жадібно почав шукати вихід із все зростаючого поневолення українського народу.
Вважаючи, що лише поразка Москви в Північній війні (1700-1721 рр.) дасть