корінні, глибокі, якісні зміни у суспільному розвитку поступово переросла у національну
революцію. Треба наголосити на тому, що аргументами на користь терміна "національна
революція" є ті докорінні (революційні) зрушення, які відбулися у житті суспільства у другій
половині XVII ст.: утворення та розбудова Української національної держави;
встановлення нових кордонів та поступове формування державної території і радикальні
зміни станової ієрархії, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини;
скасування кріпосного права, завоювання селянами особистої свободи; ліквідація великої
земельної власності польських і ополячених українських феодалів та утвердження дрібної
козацької власності на землю; визволення українських міст з-під влади короля, магнатів,
шляхти, католицького духовенства; втягнення в орбіту соціальних змін абсолютної
більшості населення, всіх суспільних станів та верств, що проживали в українських землях.
Революція мала антифеодальний та національно-визвольний характер. Значну роль
відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ'я). Роль лідера виконувало
козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство та духовенство.
Таким чином, у середині XVII ст., втрата національної еліти, відсутність власної
держави, полонізація, окатоличення, наростаюче закріпачення селянства спонукали
українців до масового народного виступу, а слабкість королівської влади, розширення впливу
Запорозької Січі, втрата контролю над нею з боку Польщі робили цей виступ можливим.
Народне повстання, що розпочалося 1648 р., швидко переросло у визвольну війну, яка згодом
трансформувалася у національну революцію. Боротьба, що точилася у другій половині XVII
ст. носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер.
6.2. Воєнні події 1648-1654 рр.
Боротьба розпочалася в 1648 р з повстання козаків Запорозької Січі під гаслами "За
православ'я, проти католицизму і унії" охопила більшу частину території України і переросла в
національно-визвольну війну, а потім народну революцію. Військо повстанців складалось в
основному з козаків і селян, вело справедливу війну і захищало свою землю.
Поляки, намагаючись "якнайшвидше придушити козацьке свавілля", кинули проти
повстанців свої війська під керівництвом Миколи Потоцького, до якого входили іноземці, в
більшості німецькі солдати.
Заручившись підтримкою козаків, 4 лютого 1648 р Хмельницький оволодів Січчю,
9 лютого звільнив Запоріжжя від поляків, а 10-15 лютого його обирають гетьманом Війська
Запорозького. З яким він і виступає назустріч М.Потоцькому. Перші битви відбулися у
травні під Жовтими Водами і Корсунем. Козаки двічі отримали блискучі перемоги.
У вересні 1648 р. Хмельницький з армією зустрівся під Пілявцями з польскими
військами, які йшли з Волині. В ході цієї великої битви козаки вийшли переможцями. І, на
якийсь час, їх похід продовжувався без бою, бо польське військо було значно знесилене після
втрат яких воно зазнало.
Звістка про військові успіхи козаків розлетілися по всій землі. Селяни, міщани піднялися
на боротьбу яка охопила терени України і перетворила козацьке повстання у Визвольну
війну, а потім народну революцію. Боротьба набуває всеукраїнський характер, а авторитет
козацтва, як провідної і рушійної сили, значно зростає. Коли Б.Хмельницький на чолі
повсталого війська вступив до Києва 23 грудня 1648 р., то його зустрічали як "українського
Мойсея", що "визволив свій народ від польського рабства".
Польща зібрала сили і у травні 1649 р. розпочала комбінований удар на чолі з новим
королем Яном Казимиром, Яремою Вишневецьким та литовським гетьманом Янушем
Радзівілом. Під Зборовом і Збаражем відбулися жорстокі бої і хоч перевага була на боці козаків,
Хмельницький змушений був піти на укладення 8 серпня 1649 р Зборівського мирного
договору через зміни в українсько-татарських відносинах. Татари відійшли від
домовленості, коли відчули, що Хмельницький починає розбудову української держави. Це не
приваблювало татар і мілітарний альянс виявився ненадійним вже на першому етапі війни.
Згідно Зборівського мирного договору козацький реєстр зростав до 40 тис.
людей, Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства відходили козакам, ця території