288
їх був козлоногий бог Діоніс — покровитель рослинності і родю-
чості), пережитки язичницьких ігрищз перевдяганням і масовими
«сміховими» обрядами» (Анатолій Іваницький) [29, с. 77].
«Вертеп (старослов’ян. — печера) — народний театр марі-
онеток, поширений в Україні, в барокову добу (XVII-XVIII
ст.). Дія вертепної драми відбувалася у двоповерховій «скри-
ні», відкритій з одного боку
для глядачів. На верхньому ярусі
розігрувалися сюжети релігійного характеру, переважно за мо-
тивами Різдва Христового та рятування щойно народженого
ЧСина Божого від царя Ірода; на нижньому — побутові інтер-
медії, персонажами яких переважно були Запорожець, Селя-
нин, Дід, Баба, Панотець, Циган, Жид, Москаль, Лях та ін. Ни-
ні вертеп зберігся на свято
Різдва, переважно в західних
землях України» [48, с. 111—112].
«Вертеп — одна з найдавніших обрядових форм українсь-
кого театру. Окремі дослідники (О. Шокало) вважають, що на-
зва походить від праарійських слів-архетипів вер, вир, що
означають вирувати, вертатися, відроджуватися, рости, а також
теп — благословенна течія особливих космічних вод, світової
ріки. Звідси, вертеп
має небесно-сонячну етимологію і являє
собою обрядове священнодійство, а не видовище» (Юрій Гре-
чанюк) [45, с. 88].
«В Україні вертепом називали скриньку, або будиночок для
лялькових вистав. Це були різні за своїми конструкціями спору-
ди: двоповерховий будиночок розміром 150 × 150 × 50 см (мож-
ливі відхилення), котрий демонструється у бібліотеці поміщиків
Галаганів у Сокиринцях на
Полтавщині. Відомі й моделі трипо-
верхової скриньки. На західноукраїнських землях вертеп найчас-
тіше являв собою макет селянської хати або церкви. В останньо-
му випадкові видно явний вплив літургійного західно-
європейського вертепу. Ведучий вертепу за допомогою
відповідних важелів, змінюючи тон, пересував фігурки і мовив за
них. На горішньому поверсі, як правило,
розігрувалися євангель-
ські сцени з царем Іродом, східними царями, янголами, смертю,
чортом та ін.. На нижньому — сцени земні, світські, пронизані
гумористичним, а часто й сатиричним зарядом, де брали участь
Козак, Чорт, Солдат-москаль, Шинкар-жид, Циган та ін. Досить
часто вдавалися до травестії — переодягання» (Юрій Гречанюк)
[45, с. 89].