Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

661

вих випромінювань, важливий фактор фотосинтезу. Це своєрід-

ний «скафандр» для Землі і одночасно велетенський резервуар

кисню. Дані свідчать, що в атмосферу щорічно викидається 110

млн т оксиду сірки; 70 млн т оксиду азоту; 180 млн т оксиду вуг-

лецю; 70 млн т неочищених отруйних газів; 60 млн т завислих

часток; 700 тис. т фреонів (сполук тяжких металів); 500 тис. т

свинцю; 100 тис. т токсохімікатів; 10 тис. т ртуті та ін. Встанов-

лено, що 80 % кисню постачає в атмосферу морський фітопланк-

тон, 20 % тропічні ліси та інша рослинність. Але рівновага пору-

шена антропогенними чинниками. Щорічно кількість кисню в

атмосфері зменшується на 10 млрд т (вистачило б для дихання

кількох десятків мільярдів чоловік). А промисловість, наприклад,

США, Японії, Німеччини взагалі живе за рахунок інших, бо спо-

живає кисню більше, аніж утворюється на територіях цих країн.

Або, скажімо, лише один сучасний пасажирський реактивний лі-

так протягом 8 годин польоту поглинає 50—75 т кисню, викида-

ючи в атмосферу десятки тонн вуглекислого газу. Відтворити та-

ку втрату кисню протягом доби в змозі масив площею 25—

30 тис. га. I все ж витрати атмосферного кисню поки що

компенсується його утворенням в процесі життєдіяльності

рослинності суші і Світового океану.

Виникла реальна загроза зміни клімату і порушення енергети-

чного балансу планети, що пов’язано із значним виділенням вуг-

лекислого газу. Звичайно, вуглекислий газ є необхідним компо-

нентом фотосинтезу рослин. Але при спалюванні органічного

палива, вирубці лісів, розорюванні степів, гнитті, вулканічній ді-

яльності вуглецю продукується все більше, що може привести до

підвищення середньорічної температури. Слід також зазначити,

що протягом тисячоліть середньодобова температура на Землі

становила 15 градусів за Цельсієм. Впродовж останніх ста років

температура підвищилась на 0,5-0,6 градуса і за деякими прогно-

зами до середини XXI ст. може зрости на 1,5—2,5 градуса, що

неминуче приведе до так званого парникового ефекту, тобто до

підвищення температури земної поверхні. Небезпека парниково-

го явища непередбачувана, бо зміняться характеристики опадів,

вітру, хмар, морських течій, айсбергів тощо. У середніх широтах

значно збільшиться посушливість, клімат стане напівпустельним,

урожаї різко знизяться, а на узбережжях очікується значне під-

вищення рівня Світового океану за рахунок танення льодовиків

Антарктиди, а отже — і затоплення багатьох прибережних райо-

нів. Станеться велике переселення народів. Спеціалісти ствер-

джують, що за останнє століття рівень Океану піднявся на 10—12

662

см. Нині процес прискорився у декілька разів. Щорічно третина

берегової лінії відступає приблизно на один метр, а на деяких ді-

лянках, зокрема в штаті Луїзіана (США), до 30 м на рік. У повітрі

циркулюють створені людиною отруйні речовини, які призводять

до мутагенного забруднення. Так, якщо в середині 40-х років ХХ

ст. 0,7 % народжених становили неповноцінні діти, то на початку

XXI ст. маємо вже понад 10 % неповноцінних немовлят. Це за-

грожує зміною генофонду людства.

Спостерігається значна деформація озонового шару як наслі-

док попадання у верхні шари атмосфери оксидів азоту, брому та

хлорорганічних з’єднань, які і розкладають озон на кисень. Ок-

сиди азоту створюються бактеріями з азотних добрив, внесених у

ґрунт і перенесених у стратосферу. Особливої шкоди озону за-

вдають польоти висотних літаків та запуски космічних кораблів

(зокрема, на твердому паливі), вихлопні гази, що мають багато

оксидів азоту. Так звані фреони широко застосовуються в холо-

дильниках, рефрижераторах, для очищення мікросхем, в аерозо-

льних упаковках для лаків, дезодорантів, фарб та ін. Надзвичайне

занепокоєння викликає витік антарктичного озону (40— 50 %).

Якщо раніше пульсуюча діра відновлювалася, то з кінця 80-х ро-

ків ХХ ст. існує постійно і має тенденцію до розширення. З озо-

новою дірою ще багато незрозумілого, і це потребує активізації

спільних дій різних держав. Ще у 1985 році 28 держав — вироб-

ників фреону уклали Віденську конвенцію з охорони озонового

шару. Велику загрозу становлять кислотні дощі, які утворюються

внаслідок взаємодії атмосферної вологи з продуктами неповного

згорання палива на ТЕЦ, промислових підприємствах, в автомо-

більних двигунах. Сірчана й азотна кислоти у вигляді дрібних

краплин переносяться на величезні відстані і випадають кислот-

ними дощами. Наслідки надто тяжкі: гинуть ліси, комахи, твари-

ни, руйнуються будівлі, виводяться із сівозміни ґрунти.

Стан повітряного середовища в Україні, як і в багатьох інших

країнах, явно незадовільний, а в деяких регіонах (Маріуполь, Кри-

вий Ріг, Запоріжжя та ін.) — вкрай загрозливий. Тривалий період

диктат центру впливав на відповідну структурну деформацію на-

родного господарства, коли перевага надавалася розвитку сиро-

винно-видобувних і металоливарних (металургійних, гірничоруд-

них, хімічних), досить брудних і надзвичайно екологічно

небезпечних галузей промисловості. Економіці України властива

також висока питома вага ресурсних та енергоємких технологій,

впровадження і нарощування яких у промисловості та сільському

господарстві здійснювалося дешевим способом — без будівництва

663

відповідних очисних споруд. Злочинна діяльність всевладних мо-

нополій — одна з основних причин безпрецедентного радіаційно-

го і хімічного забруднення величезних територій. Роки безконтро-

льної експлуатації багатств України привели до того, що у

багатьох районах забруднення повітря у десятки разів перевищує

гранично допустимі норми. Хіба не вражають такі дані: територія

України становила 2,7 % колишнього Союзу, а шкідливих викидів

на неї припадало майже 30 %. Це 17 млн т шкідливих речовин,

тобто по 300 кг на кожного жителя, а в деяких регіонах, напри-

клад, Донецько-Придніпровському, — 500 кг і більше (у Кривому

Розі — 1,6 т на мешканця, що становить 10,1 % усієї кількості ви-

кидів в Україні). Одне з провідних місць у забрудненні атмосфери

належить автотранспорту — понад третина об’єму викидів забру-

днюючих речовин в Україні, а в деяких містах більше, ніж поло-

вина. Велику стурбованість викликає неблагополучна екологічно

столиця України. Так, Київ, який по суті не має металургійної і

видобувної промисловості, за загазованістю повітря, в тому числі

й автотранспортом, попереду промислових центрів — Запоріжжя,

Кривого Рогу, Харкова, Макіївки, Алчевська та ін.

Гідросфера

Гідросфера — водна сфера Землі в сукупності всіх вод

земної кулі: океанів, морів, льодовиків, підземних вод, річок і

озер. Земля майже на три чверті покрита водою. Арістотель вва-

жав воду одним із головних елементів побудови світу, адже не-

має іншого природного тіла, яке могло б зрівнятися за впливом

на перебіг найграндіозніших геологічних процесів. Разом з тим

вода є найважливішим компонентом навколишнього середовища.

З розвитком хімічної, нафтохімічної, гірничорудної, целюлозно-

паперової промисловості та комунікацій склад води швидко погі-

ршується. Йде дестабілізація Світового океану. Вважають, що

життя вийшло із Світового океану. Якщо так, то сучасна технічна

цивілізація відвела Світовому океану роль гігантського смітника.

Загальна вага забруднюючих відходів складає тут мільярди тонн

на рік. Iз них найшкідливішими є нафта і нафтопродукти — 5—

10 млн т. залізо — 320 млн т, азот і фосфор — 62 млн т, вуглево-

ди — 1 млн т, свинець — 200 тис. т, ртуть — 5 тис. т щорічно.

Моря й океани заповнені твердими і побутовими відходами (по-

над 20 млн т), радіоактивними речовинами (внаслідок випробо-

вування водневих бомб, ядерних реакторів, криголамів, підвод-

них човнів тощо). Світовий океан не витримує такого наван-

664

таження: гине морська флора і фауна. Постійно розширюються

зони екологічних катастроф. До них, внаслідок аварій величезних

нафтових танкерів, увійшли Північне, Балтійське, Iрландське,

Баренцеве та інші моря. Саме такі аварії спричинили так зване

явище червоних припливів (гігантське розмноження раніше не ві-

домих одноклітинних водоростей, що покривають величезні ак-

ваторії).

Проблема забезпечення людства прісною водою дедалі більше

загострюється. Якщо в стародавній період її споживання на душу

населення становило 12—18 літрів на добу, то тепер — від 200 до

400 літрів. Дуже швидкими темпами споживання води зростає в

промисловості. Так, тільки за століття загальне споживання води

зросло в 7 разів, а на промислові потреби — у 21 раз, що стано-

вить 20 % від загального рівня її споживання. Передбачається,

що до кінця XXI століття споживання води зросте ще в 1,5 раза.

Потреба в воді зросла не тільки в пустельних районах, а й в гус-

тонаселених. За даними ВООЗ, 80 % інфекційних захворювань

(малярія, тиф, трахома тощо), якими вражено понад 1 млн жите-

лів планети, пояснюються невирішенністю водних проблем. Нині

сотні мільйонів жителів Землі фактично не мають доступу до пи-

тної води, а багато людей вживають забруднену, що і веде часто

до смертельних наслідків (близько мільйона щорічно). За підра-

хунками дослідників, для забезпечення водою відповідно до сані-

тарних норм слід збільшити її споживання у 8 разів. Забруднення

прісної води залежить і від споживачів. Це промисловість, сіль-

ське господарство, комунальне господарство, транспорт тощо.

Великої шкоди водам завдає спуск у них теплих вод різних енер-

гетичних установок (ТЕС, АЕС). Це веде до порушення умов не-

ресту риб, їх захворювання і навіть загибелі.

В сучасних умовах вода майже в половині всіх річок і озер не

придатна не лише для життя, а й для нормального існування

меш-канців водойм. Великі водні артерії — Рейн, Ганг, Міссісіпі,

Амазонка, Сена, По, Дунай, Волга, Дністер, Дніпро та інші —

знаходяться в катастрофічному стані. Експерти передбачають, що

у Німеччині до кінця XXI ст. літр чистої питної води коштувати-

ме стільки ж, скільки літр рейнського вина. Якщо підрахувати

запа-си байкальської води — 23 км

, то їх вартість становитиме

1,6 трлн доларів. Шкода, але найкраще озеро в світі, з найбіль-

шими запасами прісної води, причому найкращої якості, опини-

лося в критичному стані. I виною — бездумна гігантоманія, що

породила на чудо-озері найбрудніше з усіх виробництв — целю-

лозно-паперове. Антропогенною катастрофою величезного мас-

665

штабу стала і трагедія Аралу — годувальника мільйонів людей,

чудового регулятора клімату Середньоазіатського регіону. Але

проблема не тільки в забрудненні водойм. Помітним є виснажен-

ня і отруєння найцінніших і доступних джерел прісної води, зок-

рема грунтової, відновлення чистоти якої, як вважають фахівці,

може тривати 300—400 років. Зрозуміло, що втрати від висна-

ження джерел та забруднення грунтових вод оцінити просто не-

можливо.

Водні артерії України мають величезне значення. Основним

джерелом водопостачання є річковий стік. В Україні стічні води

становлять 50—85 млрд м3, що, порівняно з Бразилією (9900

млрд м3), є досить скромним. Причому абсолютна більшість річ-

кового стоку припадає на Південно-Західний економічний регіон

(70 %), а на Донецько-Придніпровській і Південний, де мешкає

60 % населення, лише 30 %. Але саме тут найбільша кількість

водомістких виробництв. Це і привело до будівництва 1087 ма-

лих і великих водосховищ. Гігантоманія перетворила красень-

Дніпро на каскад водосховищ, внаслідок чого повноводна, зі ста-

більною екологічною системою, третя за величиною ріка в Євро-

пі втратила свої незліченні багатства: заплавні луки, безмежні па-

совища, сади, ліси, родючі чорноземи, флору і фауну, сотні сіл, а

з ними — культурну тисячолітню самобутність жителів. Річковий

режим Дніпра дедалі більше трансформується в озерний, різко

уповільнений водообмін і утворення зон замору. Досить небезпе-

чною є і концентрація радіонуклідів у Київському водосховищі

та Прип’яті.

Літосфера

Літосфера є зовнішньою твердою оболонкою Землі.

Склад її досить різноманітний. Спостерігаються дедалі більші

ерозія і засолення грунтів, наступ пустель. Ґрунти є одним із най-

важливіших природних ресурсів. Це саме ті природні утворення,

що забезпечують родючість, до того ж вони є унікальним фільт-

ром і нейтралізатором природних і стічних вод. Загальна площа

орних земель суші становить близько 1,5 млрд (10-11 % площі

суші), пасовищ і сінокосів — 3 млрд га (20 % суші). Резерви сіль-

ськогосподарських угідь повністю вичерпані. На кожного меш-

канця планети припадає 0,4 га орної землі, 75 % грунтів — мало-

продуктивні. Стан грунтового шару викликає серйозне занепо-

коєння. Сучасні втрати продуктивних грунтів становлять 6—

7 млн га за рік. Тільки в результаті ерозії з сільськогосподарських

666

угідь щорічно вивітрюється 26 млрд т грунту. За прогнозами

ООН до початку XXI ст. людство уже втратило третину грунтів,

які мало у своєму розпорядженні ще в 70-х роках ХХ ст. Опусте-

лення веде до деградації пасовищ і зниження виробництва про-

дуктів харчування. Засуха і опустелення ведуть до голоду і зубо-

жіння. У середині 80-х років ХХ ст. близько 3 млн жителів країн

Африки (на південь від Сахари) загинуло в результаті засухи. 70 %

всіх засушливих земель — майже половина вже постраждали від

деградації грунтів. Головна причина деградації грунтів — низька

рільнича культура землеробів, недотримання сівозмін, панування

монокультур, вітрова і водна ерозії, часті оранки, культивації, пе-

ревипаси худоби, вирубка лісів у водоохоронних зонах та ін.

Iнтенсивне використання земних надр зрештою веде до їх ви-

снаження. За останні півстоліття людство підняло нагора стільки

сировини, скільки за всю попередню історію. Недосконалість

технологій веде до жахливих наслідків. Адже за прямим призна-

ченням використовується лише близько 5 % сировини, а понад

95 % йде у відвали, терикони, забруднюючи навколишнє середо-

вище. Нині підраховано, що невичерпних ресурсів практично не-

має. Так, алюмінію вистачить на 570 років; заліза — на 250 років;

олова, міді, цинку — на 25—35 років; золота, срібла, нікелю —

на 50 років. Але якщо відсталі країни піднімуться до рівня розви-

нутих у видобуванні та використанні природних ресурсів, то ре-

зерви вичерпаються значно раніше. Міжнародні експерти підра-

хували, що за сучасних темпів видобування навіть найбільші у

світі родовища нафти незабаром вичерпаються: у Кувейті — че-

рез 220 років, в Iрані — через 114 років, в ОАЕ — через 72 роки,

в Саудівській Аравії — через 68 років. Зростаюча криза природ-

них ресурсів зумовила необхідність освоювати Світовий океан,

який, як відомо, є складом величезних запасів корисних копалин,

біологічних та енергетичних ресурсів. Землі забруднюються важ-

кими металами та іншими компонентами промислових викидів,

інтенсивно накопичуються в них залишки мінеральних добрив і

пестицидів. Iз 170 видів пестицидів, які застосовуються на тери-

торії України, 49 — особливо небезпечні.

Непоправної шкоди землеробству завдають інтенсивні розро-

бки корисних копалин. Візьмемо Донецько-Придніпровський ре-

гіон. Гігантські, нескінченні терикони з відвальних порід, що за-

йняли місце родючої землі, горять, виділяючи отруйні гази,

пилюку. Гірничо-збагачувальні комбінати залишають велетенські

кар’єри глибиною в сотні метрів і довжиною в кілометри, сіро-

руду пилюку, кіптяву, дим, отрута яких розноситься на десятки

667

кілометрів, просідання, обвали, зниження рельєфу, виділення ме-

тану, забруднення підземних вод та ін. Майже весь регіон непри-

датний для цивілізованого життя. Питання рекультивації земель,

ресурсозбереження та максимального використання вторинних

ресурсів стоїть гостро.

Біосфера

Біосфера — це молода і разом з тим динамічна сфера

Землі. За визначенням Володимира Вернадського, біосфера —

цілісна геологічна оболонка Землі, що населена життям і пере-

творена ним. Біосфера — це форма існування життя на Землі,

або, по-іншому, — це сукупність живих організмів та неорганіч-

них речовин, які і формують середовище мешкання організмів і

так або інакше включені в біотичний колообіг (біота — це сукуп-

ність рослин і тварин, їх взаємодія). Біосфера дуже схожа на єди-

ний гігантський суперорганізм, де автоматично підтримується

гомеостаз — динамічна сталість фізико-хімічних та біологічних

властивостей середовища. Володимир Вернадський вважав, що

біосфера — це стійка динамічна система, рівновага в якій встано-

вилася в основних рисах й незмінно діє сотні мільйонів років.

Вчений мав на увазі сталість загальної маси біосфери, маси живої

речовини, її енергії і середнього хімічного складу всього живого.

Стійкість біосфери обумовлена її складністю, а ієрархічність по-

будови (тобто роль кожного із величезної кількості видів органі-

змів у загальній системі) забезпечує їй виняткову усталеність і

саморегуляцію.

Поява на Землі людини докорінно змінила еволюцію біосфе-

ри. На порозі третього тисячоліття, з подальшим розвитком тех-

нологічної сфери обсяги змін стають такими, що вже загрожують

існуванню самої людини. Нині спостерігаємо, як відбуваються,

наприклад, захворювання і загибель лісів. А ліси — це енергети-

чна база біосфери. Саме в них сконцентровано майже 90 % усієї

фітомаси суші. Ліси краще за інші види рослинності виконують

санітарно-гігієнічні, оздоровчо-відновлювальні, естетичні та еко-

номічні функції. Особливу стурбованість викликають тропічні

ліси, що займають 7 % земної поверхні. На сучасному етапі по-

ловина лісів винищена і площа їх продовжує зменшуватися.

Практично повністю зникли ліси в Нігерії, Ефіопії, Еквадорі, на

Мадагаскарі, атлантичному узбережжі Бразилії. На Всесвітньому

екологічному форумі (Ріо-де-Жанейро) бразильський уряд, поси-

лаючись на тяжкий економічний стан, знову відмовився припи-

668

нити винищення унікальних, справді неповторних видів дерев. В

найближчі двадцять років буде знищено майже половину їх пло-

щі (до 15 млн км), що, крім усього іншого, приведе до охоло-

дження атмосфери. Глобальне забруднення вод, ґрунтів, атмос-

фери уже привело до масового захворювання та загибелі лісів

Європи, Північної Америки та Азії.

Зникнення лісів — смертельно небезпечне явище. Уже зараз

воно викликає суттєві зміни кліматичних умов, водного режиму,

сповзання ґрунтів. Знищивши тропічний та сибірський ліс, людс-

тво ризикує втратити майбутнє. Важко переоцінити санітарно-

охоронне, рекреаційне, водоохоронне значення лісів для природ-

ного комплексу України. Ще донедавна ліси покривали більше

половини суші, тепер же, на початку XXI ст. — ледь 14 % (проти

29 % — у світі). На одного мешканця припадає всього 0,2 га лісів

(у світі 1,4 га). Лісові насадження зазнають інтенсивного антро-

погенного впливу. У промислово розвинутих регіонах відбува-

ються пошкодження і навіть загибель лісів від шкідливих викидів

та скидів. Хоч промислово-експлуатаційне значення лісів Украї-

ни обмежене, їх по-хижацьки продовжують знищувати, особливо

в унікальних регіонах — в Карпатах, на Поліссі, в Криму.

На початку XXI ст. на земній кулі під загрозою зникнення

близько 20—25 тис. видів рослин (усього їх налічується 400 тис.

видів, з яких 1,5 тис. — культурні рослини). Благодатні природні

умови України сприяли розвитку багатої та різноманітної флори.

Зареєстровано, що в Україні зростає близько 5 тис. видів диких

рослин та близько 1 тис. культурних. Враховуючи сучасний стан

біосфери, охорона рослинності стає важливим державним і між-

народним завданням. Зменшується кількість тварин та місць їх

мешкання. У природі все тісно взаємопоєднане, а тому найменші

зміни в якомусь регіоні можуть привести до несподіваних нас-

лідків. Так, в середині 80-х років ХХ ст. через масовий вилов жаб

(150 млн особин) в Iндії та Бангладеш з подальшою їх відправ-

кою гурманам Європи, Австралії, США розвелося стільки кома-

рів та інших комах, що виникла реальна небезпека епідемій ма-

лярії та масового поширення сільськогосподарських шкідників.

Соціальне неблагополуччя суспільства становить смертельну

небезпеку майбутньому. Так, тільки від споживання недоброякі-

сної води щорічно вмирає майже мільйон жителів планети. Сотні

тисяч помирають від різних отруєнь. А скільки сотень мільйонів

безнадійно втрачає своє здоров’я! Збільшуються онкологічні за-

хворювання. Домінуюче місце в структурі захворювань та смерт-

ності населення України зайняли хронічні неінфекційні захворю-

669

вання, насамперед хвороби органів дихання, системи кровообігу,

злоякісні новоутворення, хвороби нервової системи та органів

чуття, алергічні, генетичні та інші захворювання складної етіоло-

гії. З початку 90-х років ХХ ст. вперше за останні 30 років від-

значено тривожну тенденцію збільшення захворюваності на ту-

беркульоз. Злоякісні новоутворення зросли на 27,8 %, тиреото-

ксикоз — на 21,2 %, психічні розлади — на 26,8 %, отит хроніч-

ний — на 32 %, хронічний бронхіт — на 21 %, жовчнокам’яна

хвороба — на 28 % тощо.

Iсторія свідчить, що циклічність життя на Землі, повільна ево-

люція іноді переривалися швидкими кардинальними змінами: ка-

тастрофами або кризами, докорінно змінювався рослинний і тва-

ринний світ. У далекі геологічні епохи це звичне явище.

Палеонтологам нині відомі критичні епохи у розвитку біосфери,

коли вимирали великі систематичні групи рослин і тварин, які

досі існували десятки мільйонів років, а також епохи швидкого

розвитку окремих систематичних груп. Так, на початку палеозой-

ської ери в морях різко зменшилася кількість безхребетних орга-

нізмів, натомість бурхливо почали розвиватися хребетні, вкриті

панцирами, — трилобіти, молюски. Наприкінці палеозою вимер-

ли великі тварини, більшість папоротевих рослин. У середині

крейдяного періоду виникли покритонасінні рослини, а наприкі-

нці — раптово вимерли динозаври, натомість бурхливо розвива-

тися ссавці. Калейдоскоп такого катастрофічного розвитку бага-

тий. Ще й досі загадкою є зникнення мамонтів, ящерів та інших

представників давньої фауни. Зрозуміло, екологічні природні

кризи, катастрофи обумовлюються властивостями самої Землі і

Космосу (метеоритні вибухи, зіткнення з астероїдами, удари ко-

мет, урагани, повені, землетруси, вулканічні виверження, спалахи

наднових зірок, ультрафіолетове випромінювання, можливість

зміни магнітного поля Землі та ін.). Небезпечні для людства яви-

ща — землетруси, виверження вулканів, урагани — мають місце

в певних зонах Землі, досить часто завдають значної матеріальної

шкоди та призводять до людських жертв. Але найнебезпечні для

планети екологічні кризи, катастрофи й забруднення навколиш-

нього середовища, пов’язані саме з людиною як частиною приро-

ди. На сучасному етапі звичне явище — тотальні (панойкуменні)

екологічні кризи, що беруть початок з промислової революції і є

своєрідним продовженням та посиленням локальних криз, лише з

тією різницею, що деградації зазнають не окремі екологічні сис-

теми, а більшість з них, а то й усі загалом. Глобальні (біосферні)

екологічні кризи викликали порушення рівноваги в основних

670

структурних блоках біосфери (атмосферному, гідросферному, лі-

тосферному, ґрунтовому). Біосфера під впливом людської діяль-

ності втрачає самоорганізаційні можливості й засвідчує рух до

такого стану, що може привести не тільки до вимирання флори і

фауни, масової елімінації видів, а й до загибелі всього живого

взагалі. Подолання глобальної екологічної кризи безпосередньо

залежить, насамперед, від з’ясування її глибинних коренів, бо

тільки знання причинних факторів дає підстави для прийняття

об’єктивно-виважених рішень.

3. С

ТВОРЕННЯ ЕКОЛОГІЧНО СПРИЯТЛИВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Екологізація науки, техніки, виробництва

Хоча ставлення людини до природи принципово не

змінилось, екологічна криза досить істотно протверезила частину

людства. Велика планета Земля в свідомості людей раптом стала

на диво малою і слабкою. Прикро, але факт: багато фізиків, хімі-

ків, металургів, агрономів, учених, громадських діячів не пере-

глядають своїх позицій, не відмовляться від технократичних ін-

тенцій, доки якесь потрясіння не змусить їх це зробити. Олю-

днення природного середовища планетарно покладає величезну

відповідальність на вчених і на всіх без винятку жителів планети.

Весь багатовіковий досвід людства спрямований, в основному, на

дослідження і використання окремих фрагментів природного

оточення з метою одержання необхідних матеріальних благ. I в

наших інтересах негайно прийти їй на допомогу. Тут величезна

роль належить, звичайно, науці.

В сучасних умовах екологізації зростає роль науки. Уже з

XVII ст. почав бурхливо розвиватися комплекс фундаментальних

наук — фізика, механіка, хімія, біологія, геологія, що й забезпе-

чило могутнє піднесення виробництва. Вибух наукової творчості,

на думку Володимира Вернадського, став грандіозним явищем.

Наукова діяльність в період переломних епох має творчий, а не

руйнівний характер. Люди в минулому нерідко помилялися в

оцінках важливості відкриттів і прогнозів учених, і це з певністю

стримувало прогрес у науці, культурі, економіці. Проте рано чи

пізно істина торжествувала, а втрати від несвоєчасного освоєння

того або іншого наукового передбачення, відкриття хоч і були,

але мали тимчасовий, локальний характер. У результаті ігнору-

вання гуманістичних тверджень і пророцтв багато народів і дер-