Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

691

про використання їх збройних сил після війни тільки на основі

взаємної згоди. В 1943—1945 роках відбулися в Тегерані, Криму,

Берліні конференції СРСР, США, Англії і Франції, що розглядали

проблеми післявоєнної побудови миру в Європі. В 1945 році за-

снована Організація Об’єднаних Націй. Підписані двосторонні

договори про взаємодопомогу СРСР і Англії, СРСР та Франції та

ін. Проте незабаром, після розгрому фашистської Німеччини,

Iталії та імперіалістичної Японії і встановлення миру, почалися

незгоди між державами-учасниками антигітлерівської коаліції,

розігралася «холодна війна». Реально система міжнародних від-

носин, що тоді сформувалася, істотно відрізнялася від розробле-

них у воєнну пору проектів системи світових відносин і післяво-

єнного упорядкування світу і безпеки народів. Протистояння, що

виникло між великими державами-переможцями у війні, розко-

лоло Європу, а ядерне залякування, гонка озброєнь, воєнні конф-

лікти і локальні війни, що почастішали в різноманітних регіонах

світу, при прихованій або явній участі великих держав, психоло-

гічна війна з всюдисущим образом ворога, блокади та ембарго

характеризували етап світової політики, що тривала чотири деся-

тиріччя. Але все ж міжнародні відносини розвивалися інтенсив-

но. Науково-технічна революція, що розгорнулася в другій поло-

вині XX століття, виявляє величезний і зростаючий вплив на

формування майбутнього людства, стала радикальним технологі-

чним переворотом у розвитку продуктивних сил суспільства,

прологом нової технологічної епохи всесвітньої історії. Сучасна

індустріальна цивілізація характеризується рядом основних рис:

утилітарне ставлення до природи, нагромадження екологічних

боргів; орієнтація, насамперед, на інтенсивний шлях розвитку,

створення транснаціональних корпорацій; зведення людини до

ролі фактора виробництва, орієнтація на тиражування моделі

людини-виконавця, розщеплення особистості; товарне виробни-

цтво та ринок; представницька демократія та плюралізм тощо.

Iсторичний розвиток індустріальної цивілізації в сучасних

умовах уперся в межі виживання людства. Адже всякий радика-

льний технологічний переворот викликає глибокі якісні зміни не

тільки в продуктивних силах суспільства, але й перетворює, удо-

сконалює виробничі відносини, сам спосіб життя людей, супро-

воджується розширенням обміну їх діяльності. З 80-х років XX

ст. почався новий етап науково-технічної революції, що відкри-

ває перспективи дальшого прискорення розвитку продуктивних

сил суспільства і збагачення його духовного життя. Провідними

пріоритетними напрямками нового етапу науково-технічної ре-

692

волюції стали: мікроелектроніка, інформатика, робототехніка,

біотехнологія, створення матеріалів із заздалегідь заданими вла-

стивостями, приладобудування, ядерна енергетика, аерокосміч-

на промисловість та ін. В економіці розвинених країн на базі те-

нденції до усуспільнення виробництва поступово росте і роль

держави. Поряд з появою більше 100 нових суверенних незалеж-

них держав, фактор зростання ролі держави в економіці всту-

пає в своєрідні суперечності з транснаціоналізацією в економіці

та інтеграцією в політиці. Якісно змінюються засоби впливу

держав на сусідні та віддалені держави. Поширюються канали

впливу. В міру нагромадження ядерної зброї змінювалися акцен-

ти. Ядерна війна не могла вже бути раціональним продовженням

політики. Гонка озброєнь з військово-технологічного змагання

дедалі більше перетворювалася в засіб економічного виснаження.

Нагромадження озброєнь перестало означати зміцнення безпеки.

Дедалі більше загострювались соціально-економічні та екологіч-

ні проблеми, розвиток багатоступінчастої структури міжнарод-

них організацій, сковувались реаліями протиборства великих

держав світу, стояли перепоною на шляху взаємовигідного спів-

робітництва. На рубежі 90-х років закінчення холодної війни

створило нові умови розвитку міжнародних відносин.

Формування теорій міжнародних відносин

Якщо до XX сторіччя світові процеси йшли своєю чер-

гою, а теоретичні дослідження мало впливали на реальний курс

держав, то в XX сторіччі поступово й неухильно зростає вплив

теорії на практику міжнародних відносин. Серед теорій міжна-

родної політики певне місце займають концепції революційного

перетворення світового співтовариства. Аналізуючи світові

проблеми з класових позицій, видатні соціологи Карл Маркс,

Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін виходили в формуванні між-

народних відносин в кожній історичній епосі з поєднанням внут-

рішньої і зовнішньої політики держав відповідно із закономірно-

стями розвитку конкретно-економічних систем. Вважаючи епоху

після 1917 року перехідною від капіталістичної до соціально-

інтегративної економічної системи, Володимир Ленін висунув

положення про світовий революційний процес, світову револю-

цію, про антиімперіалістичну боротьбу, природний союз з наро-

дами колоніальних і залежних країн. Змістом зовнішньої політи-

ки імперіалізму вважалося світове встановлення великими

капіталістичними державами панування. В умовах капіталізму

693

вирішення всіх спірних питань між державами можливо тільки

за допомогою сили. Соціально-інтегративні держави в зовнішніх

відносинах з іншими країнами дотримувались принципу соціаль-

ного інтернаціоналізму, принципу мирного співіснування.

Відкидаючи класовий підхід до оцінки міжнародних відносин

між державами, представники інших соціологічних шкіл тоді ж

гостро критикували марксистські теорії міжнародних відносин,

звинувачували марксистів в економічному визначенні, в при-

критті соціалістичними визначеннями гегемоністських зазіхань

Росії, в розбіжності між теорією і практикою дій реального со-

ціалізму. Iдея балансу сил і різноманітні варіанти взаємодії, інте-

грації — ось ті два протилежні полюси в XX сторіччі, між якими

тривав процес розвитку немарксистських теорій міжнародних

відносин. Глобалізація політики і формування блокового імперіа-

лізму сприяли висуванню нових підходів до осмислення подій і на-

мічених тенденцій, що відбуваються в усіх сферах суспільного

життя країн світу. Ще на початку XX століття англійський гео-

граф Хальфорд Маккінлер формулює теорію геополітики. Її

суть полягала у визнанні провідними в міжнародних відносинах

держав природних явищ. Відзначалося, що той, хто керує Схід-

ною Європою — керує серединною землею Євразії; хто управляє

серединною землею Євразії — керує світовим островом Європи,

Азії, Африки, а той, хто управляє світовим островом — керує

світом. Якщо ж залишити в стороні різні комбінації, ідея ролі

географічних факторів для становлення держав, їх політики та

історичної долі, з’ясована ще в працях Генрі Бокля, Льва Мечни-

кова, Жак Елізе Реклю, а пізніше в працях Сергія Соловйова, Ва-

силя Ключевського, Фрідріха Ратцеля, Рудольфа Челлена та ін-

ших. Iдея суспільного прогресу історії людства лежить в центрі

соціологічної концепції Льва Мечникова. Соціальний прогрес по-

єднується з розвитком промислового будівництва і техніки, свід-

чить про гігантське зростання влади людини над силами приро-

ди. Прогрес безпосередньо зв’язаний з еволюцією соціальних

зв’язків між людьми і фактом зростання загальнолюдської солі-

дарності. Ці явища та процеси, підкреслює Лев Мечников, є кри-

терієм і ознакою суспільного прогресу. Виходячи з вчення Чар-

льза Дарвіна про боротьбу за існування і природний відбір в

біологічному світі, Лев Мечников відзначає, що ці процеси ве-

дуть до диференціації організмів і органів і спеціалізації їх функ-

цій, що в сукупності «колективної діяльності всіх органів» забез-

печують життя цілісному біологічному світу, і вивчати суспільні

процеси і явища повинна політична соціологія.

694

На відміну від біологічного світу, де триває боротьба за індиві-

дуальне існування, в соціальній сфері, навпаки, люди об’єднують

зусилля для досягнення спільної мети. Суспільство можна порів-

нювати з організмом, як це робили Огюст Конт або Герберт Спен-

сер, але не можна ототожнювати їх, тому що істотно відрізняються

один від одного. Аналізуючи історію і культуру народів, різнома-

нітні цивілізації, Лев Мечников приходить до висновку, що

об’єктивним фактором їх розвитку є географічне середовище —

загальний елемент і умови буття суспільства безвідносно простору

і часу. Геологічна будова Альпів ускладнює вторгнення в Центра-

льну Європу з Iталії, але не в зворотному напрямку, що не раз віді-

грало роль в історії. Географічний фактор в житті суспільства істо-

тний. Без природи немає суспільства. Людина вийшла, народилась

в світі природи і генетично є природною істотою. Природні дже-

рела засобів праці та засобів життя — невід’ємна умова існування і

розвитку суспільства, людини. Адже безсумнівне значення в роз-

поділі ресурсів держав і формуванні ними зовнішньої політики

мають такі фактори: вихід до моря, природні багатства, клімат, а

також конфігурація кордонів, сусіди та ін. Але геополітика базува-

лася не на фактах науки, а на здоровому сенсі, вигадці, шовінізмі,

расизмі тощо. Це спроба ідеологізації географії, соціології і вико-

ристанні їх з політичною метою. I головний недолік теорій геопо-

літичної соціології в тому, що абсолютизувався якийсь один з різ-

номанітних компонентів рівняння світової політики. У

міжвоєнний період в США розвивався ще один напрям теоретич-

ного осмислення міжнародної політики — політичний ідеалізм.

Суть політичного ідеалізму полягає в тому, що відкидаючи баланс

сил, світова політика розглядалася в поняттях право і мораль, і мо-

делі міжнародних відносин ставилися на юридичну основу. Вна-

слідок виявлялися конструкції з ідеальними параметрами, що мало

відобразити європейські та глобальні реальності. Протиставляючи

балансу сили міжнародні організації, політологи Джордж Шоттуел,

Девід Перкінс, Віль Дін та ін. перебільшували їх роль в міжнарод-

них відносинах держав.

У другій половині XX століття теорії міжнародної політики

формувалися під впливом суміжних галузей знань і в зв’язку з

змінами в міжнародних справах. Аналізуючи становище вивчен-

ня теорії міжнародної політики, англійський політолог Джеймс

Френкель відзначав, що «жодна з так званих «теорій» не нагадує

точної логічної організації і не наближається до канонів перевір-

ки теорії». Разом з тим, тоді ж запропонована безліч аналітичних

підходів, концепцій, моделей, що висвітлюють окремі сторони

695

міжнародних процесів, їх домінуючі тенденції і загальне стано-

вище на певних етапах. У другій половині 40-х років ХХ ст. у

США виникла школа політичного реалізму. Тривалий період

школа політичного реалізму мала вплив на державні структури,

зайняті проблемами зовнішньої політики. Серед учених і політи-

ків школи політичного реалізму і школи стратегічного аналізу

міжнародних відносин — Джордж Кеннан, Уолт Ліппман, Збіг-

нєв Бжезинський, Уолт Ростоу, Генрі Кіссінджер, Джон Болл,

Ральф Страус Хюпе та інші, включаючи Раймонда Арона (Фран-

ція), Джеймса Френкеля (Англія) та ін. Очолював школу страте-

гічного аналізу міжнародних відносин Ганс Моргентау. Поміт-

ний вплив на світогляд і погляди про міжнародну політику мали і

вчення Нікколо Макіавеллі, Томаса Гоббса, праці німецького іс-

торика XIX ст. Леона Ранке і англійського історика XX ст. Арно-

льда Тойнбі, а також теоретики геополітики. Розглядаючи недос-

коналість становища в світі як результат дії сил, закладених в

людській природі, реалісти закликали не протистояти їм. А Генрі

Моргентау підкреслював, що «моральні принципи ніколи не мо-

жуть бути повністю здійснені і мають в будь-якому випадку при-

близно відповідати один одному через незмінно тимчасовий ба-

ланс інтересів і завжди неміцне врегулювання конфліктів».

Концепція державних інтересів, названих національними, та-

кож розроблялася реалістами. Економічні інтереси (збереження

зв’язків з партнерами, нарощування експортного потенціалу і за-

кордонних інвестицій, захист внутрішнього ринку), національна

безпека (захист від зовнішньої небезпеки), інтереси світового

порядку — все це постійні інтереси. Реалізація і утвердження ін-

тересів дає можливість державі зайняти в світі положення, відпо-

відне її силі. I поняття сила, могутність розкривається надто ши-

роко. Державною могутністю називає соціолог Леон Халле

спроможність добиватися бажаних результатів будь-якими засо-

бами: красномовністю, переконливою аргументацією, шантажем,

торгівлею, загрозою і примушенням та ін., а також умінням ви-

кликати жалість, роздратування або незручність. Говорячи про

елементи сили, Ганс Моргентау з дев’яти елементів сили виділяє

дипломатію. А опору на військову силу реалісти вважають умо-

вою її успішності. Соціолог Роберт Осгуд вважав головною мі-

рою сили спроможність заперечувати інтереси інших націй,

включаючи саме їх виживання як останній засіб. Баланс сил, що

формується на основі блоків і союзів на чолі з найсильнішими

державами, є основний механізм світової політики, що і приво-

дить різні елементи могутності держави до одного знаменника.

696

Центри сили підтримують баланс у рівновазі. Наслідком же по-

рушення балансу сил і є війна або активна підготовка до неї.

Використовуючи ідеї геополітиків, соціолог Уолт Ростоу проти-

ставляє Америку Євразії, підкреслюючи, що «об’єднані ресурси

Євразії, включаючи військовий потенціал, були і залишаються

вище американських. Сполучені Штати, по суті, потрібно розгля-

дати як континентальний острів, що переважає за розмірами Єв-

разію. Американські інтереси вимагають, щоб жодна держава або

група держав, ворожі або потенційно ворожі США, не панували

над Євразією або достатньою частиною її». Вирішити проблему

пропонувалося, протиставивши центр Євразії окраїнам, зберіга-

ючи за США роль держави-балансира. В руслі модернізму скла-

лася і школа системного аналізу міжнародних відносин та ін.

(Мортон Каплан, Девід Синер, Анрі Органскі), теорія зовнішньої

політики (Джордж Розентау), теорія інтеграції (Карл Дойч), те-

орія міжнародного конфлікту (Отто Хонси, Белл Броді та ін.),

теорія міжнародних організацій (Евін Хаас, Джеймс Пай та ін.).

Якщо раніше держави розглядалися як внутрішньо єдині одини-

ці, що визначали свій курс зовнішніх відносин на основі націона-

льних інтересів, то в сучасних умовах держави вивчаються як си-

стеми, підлеглі впливу ззовні. Приділяється увага міжнародним

організаціям: транснаціональним корпораціям та іншим

суб’єктам міжнародних відносин, розглядається їх роль у світо-

вій політиці.

Основні тенденції розвитку сучасних

міжнародних відносин

Без докорінних катаклізмів у Європі, та й в усьому сві-

ті, завершилася на початку 90-х років «холодна війна». Завер-

шення «холодної війни» вселило у народів світу надію на стабілі-

зацію становища у світі, на стабільний характер тенденції до

мирного вирішення конфліктних ситуацій, до погодженості інте-

ресів різноманітних політичних сил на світовій арені. Разом з

тим, уже в сучасних умовах ясно, що припинення протиборства

Сходу і Заходу зняло лише частину суперечностей у світовій по-

літиці. Безпосередньо з ліквідацією біполярної системи міжнаро-

дних відносин зв’язані та відбуваються в ряді регіонів Землі змі-

ни: зникли з політичної карти ряд держав в Європі, Азії та

Латинській Америці, розпущена Рада Економічної Взаємодопо-

моги, припинила існування Організація Варшавського Договору,

сталися зміни зовнішньополітичної орієнтації новоутворених і

697

переорієнтація держав, що існували, включаючи радянських пар-

тнерів у «третьому світі», виведення військ з чужих територій та

ін., а також поява інтеграційних тенденцій у Східній Європі та

Співдружності незалежних держав. Стабільність всередині війсь-

ково-політичних союзів, що існували в період «холодної війни»,

підтримувалася саме блоковим поділом світу. Ситуація, що скла-

лася після розпаду ряду воєнно-політичних блоків в різноманіт-

них регіонах та в світі, розгортання процесу суверенізації ряду

національних держав, розпаду імперій привели до підвищення

конфліктності та виникненню на Землі десятків «гарячих точок»,

до окремого використання військової сили (Нагірний Карабах,

Осетія, Абхазія, Чечня, Придністров’я, Таджикистан, Югославія,

Афганістан та ін.). В Європі знову стає реальністю вирішення

спірних питань силою. Якщо в період «холодної війни» суперни-

цтво та протиборство між Заходом і Сходом створювало для ба-

гатьох держав можливість маневру та можливість триматися на

плаву, то звуження поля дій викликає певну занепокоєність, на-

стороженість у відносинах між Північчю і Півднем.

Якщо раніше важливим компонентом атлантичної солідарнос-

ті, візитною карткою США виступав на самому Заході антисо-

ветізм і антикомунізм, то із завершенням «холодної війни» у

міжнародному житті виникає проблема мотивації військово-

політичного партнерства США в Європі та ширша проблема по-

шуку обличчя для американської політики у світі. У «холодній

війні» перемога одержана Сполученими Штатами Америки та їх

прихильниками — великими державами світу, створивши

об’єктивну можливість встановлення в світі панування обмеже-

ної групи держав — Великої сімки. Новий світовий порядок, як

система міжнародних відносин, складається, формується після

завершення «холодної війни», встановлення дружніх партнерсь-

ких відносин між США та Росією, між Україною та США, між

Росією і Україною та іншими державами Співдружності. Гли-

боке скорочення ядерних і звичайних озброєнь та ін. Ожила і

стала цілеспрямованішою діяльність ООН та її структур. При по-

вній одностайності постійних членів — США, Англії, Франції,

Китаю та Росії, працює в сучасних умовах Рада Безпеки. З почат-

ку 90-х років відбулася інституалізація Ради безпеки та співробі-

тництва в Європі, поширено її функції аж до можливості здійс-

нення операції підтримання миру в міждержавних конфліктах.

НАТО й Рада Європи реорганізують свої структури з урахуван-

ням змін, що сталися, й здійснюваних перетворень в країнах Схі-

дної Європи. Вісь світової політики дедалі більше зміщується в

698

напрямку Північ — Південь. Без нового підходу до проблем між-

народної безпеки неможливо ані скоротити 30—40-кратне від-

ставання в рівнях життя розвинених і країн, що розвиваються, ані

вирішити багато глобальних проблем сучасності. Намітилося рі-

шуче зрушення й в питаннях роззброєння. На передній край ви-

сунулася проблема нерозповсюдження зброї масового знищення.

Якщо раніше режим нерозповсюдження ядерної зброї передбачав

недопущення до атомної зброї Німеччини, Iталії та Японії, то в

сучасних умовах в багато чому переорієнтовано на країни «тре-

тього світу». Передбачається продовження терміну дії Договору

про нерозповсюдження ядерної зброї. Триває глобальний процес:

перерозподіл могутності держав. У Центральній Європі після

об’єднання Німеччини виник новий центр світових сил. Йдуть

бурхливі інтеграційні процеси в регіоні Канада — США — Мек-

сика. Триває транснаціоналізація економіки світу. На рубежі XXI

століття в світовій політиці відбуваються складні, цікаві процеси

і події, що змінюють світ.

Зовнішня політика — курс держави в міжнародних справах,

що забезпечує специфічними засобами і методами захист її суве-

ренітету і незалежності, досягнення життєво важливих націона-

льних інтересів та мети. Кожна держава будує зовнішню політи-

ку, виходячи з власних національних інтересів та інтересів своїх

партнерів. Зовнішньополітична мета історично конкретна і змі-

нюється в залежності від економічних, науково-технічних, внут-

ріполітичних та інших факторів. Формується зовнішня політика

багатьма факторами, зумовленими географічним розташуванням,

історичними зв’язками і менталітетом нації, її релігійними, мора-

льними, особливостями світогляду.

Зовнішня політика визначається: по-перше, усвідомленим, на-

міченим власним курсом, спрямованим на досягнення мети держа-

ви на міжнародній арені; по-друге, об’єктивним, іноді випадковим

або взагалі ненавмисним виносом у зовнішню політику якихось

внутрішніх процесів та явищ, що існують та розвиваються в дер-

жаві і суспільстві; по-третє, необхідністю для держави так або ін-

акше враховувати об’єктивні умови, що існують або здатні виник-

нути в системі міждержавних відносин; по-четверте, потребами

якось впливати на інших суб’єктів міжнародних відносин або, на-

впаки, реагувати на їх дії. Американський політолог Ганс Морген-

тау підкреслював: «Суть міжнародної політики ідентична політиці

внутрішній. I внутрішня, і зовнішня політика є боротьба за силу,

що модифікується лише різними умовами, які складаються у внут-

рішній і міжнародній сферах». Австрійський соціолог Людвіг Гу-

699

мплович досить чітко вказував, що «внутрішній розвиток держави

обумовлюється розвитком її зовнішніх сил: на перший випадає

службова роль стосовно останнього». Виявляється це в тому, що у

влади перебуває соціальна група, «якій найбільше на руку зовніш-

нє, міжнародне становище держави… Такий зв’язок існує між

внутрішнім розвитком держави і зовнішньою, міжнародною істо-

рією. Причина в тому, що внутрішня історія є простим доповнен-

ням зовнішньої, обумовлюється нею».

Зовнішня і внутрішня політика реально, об’єктивно існують і,

природно, взаємно залежать одна від одної. Суть і зміст зовніш-

ньої політики змінюється в залежності від внутрішнього стано-

вища держави і від міжнародної обстановки. Стратегічна мета

зовнішньої політики передбачає необхідність забезпечення наці-

ональної безпеки держави; зростання її загальної могутності (по-

тенціалу); підвищення ролі міжнародних позицій і престижу

держави. З особливостями зовнішньої політики — специфічної

сфери діяльності держави тісно поєднані її мета і функції. Осно-

вна мета зовнішньої політики будь-якої держави: забезпечення її

безпеки, суверенності, цілісності та недоторканості. Це пов’язано

з захистом та охороною прав і інтересів країни, а також її грома-

дян за межами державних кордонів. Захисна функція полягає у

пристосуванні зовнішньополітичної стратегії держави до системи

міжнародних відносин. Реалізація захисної функції спрямована

на запобігання загрози для держави, на пошук мирних політич-

них рішень спірних питань і проблем. Найважливіше завдання

зовнішньої політики є посилення економічного і політичного по-

тенціалу держави. Зовнішня політика має сприяти ефективному

функціонуванню економіки, зростанню добробуту суспільства,

тим-то її завданням стає забезпечення для держави вигідної учас-

ті в поділі праці, пошук дешевих ресурсів (сировинних і трудо-

вих), забезпечення вигідних умов збуту продукції, збереження

стратегічних ресурсів країни. Представницька функція зовніш-

ньої політики реалізується з допомогою впливу на суспільну ду-

мку і політичні кола тих або інших країн, щоб забезпечити спри-

ятливі умови для успішного вирішення зовнішньополітичних

завдань. Iнформаційно-представницька функція реалізується в

межах культурних і наукових обмінів, проведення переговорів,

укладання міжнародних договорів. Регулююча функція зовніш-

ньої політики спрямована на створення сприятливих зовнішньо-

політичних умов для діяльності держави.

З метою реалізації зовнішньої політики держави використову-

ються чотири види засобів: політичні, економічні, військові та ін-

700

формаційно-пропагандистські. Політичними засобами, насампе-

ред, є дипломатія. Дипломатія — офіційна діяльність держави че-

рез спеціальні інститути і за допомогою спеціальних заходів, ме-

тодів з позицій міжнародного права, що мають конституційно-

правовий статус. Дипломатія здійснюється через переговори, візи-

ти, спеціальні конференції і наради, зустрічі, підготовку і укладан-

ня двосторонніх і багатосторонніх угод, дипломатичного листу-

вання, участі в міжнародних організаціях. Економічні засоби

зовнішньої політики мають на увазі використання економічного

потенціалу країни для досягнення зовнішньої політичної мети.

Держава, що має сильну економіку, фінансову могутність, займає і

відповідне становище на міжнародній арені. Навіть територіально

невеликі держави, небагаті матеріальними і людськими ресурсами,

можуть відігравати важливу роль на світовій арені, якщо в них си-

льна економіка, що базується на передових технологіях і які здатні

поширювати досягнення далеко за свої кордони. Дієвими економі-

чними засобами є ембарго, або навпаки, режим найбільшого спри-

яння в торгівлі, надання інвестицій, кредитів і позичок, іншої еко-

номічної допомоги чи відмовлення в її наданні. Військові засоби

зовнішньої політики — військова могутність держави, що має ар-

мію, її чисельність і якість озброєння, моральний стан, наявність

військових баз, володіння ядерною зброєю тощо. Військові засоби

можуть використовуватися як засіб прямого так і непрямого впли-

ву (війни, інтервенції, блокади та ін.). Iнформаційно-

пропагандистські засоби — весь арсенал сучасних засобів масової

інформації, пропаганди й агітації, що використовуються для зміц-

нення авторитету держави на міжнародній арені, сприяють забез-

печенню довіри з боку союзників і можливим партнерів. За допо-

могою засобів масової інформації формується у світовій

громадськості позитивного образу держави, почуття симпатії до

неї, а в разі потреби — антипатії й осуду стосовно інших держав.

Реалізація мети зовнішньої політики будь-якої держави здійс-

нюється на певних принципах. Основним міжнародно-правовим

документом сучасності, де сформульовані принципи міжнарод-

ного права й передбачені заходи їх дотримання, є прийнятий

1945 році 50 державами Статут Організації Об’єднаних Націй,

«Декларація про принципи міжнародного права». Важливу роль у

розвитку міжнародних відносин відіграв Заключний акт Наради з

безпеки й співробітництва в Європі (1975 рік). Конкретизації та

визначенню процедур здійснення принципів зовнішньої політики

значно сприяють двосторонні угоди держав про співробітництво.

При здійсненні зовнішньої політики держави керуються схвале-