Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

711

Міжнародно-правова функція. Утворення Співдружності сприя-

ло більш цивілізованому вирішенню проблем, пов’язаних з транс-

формацією колишніх радянських республік у незалежні країни.

Внаслідок зміцнення національних держав їх вихід на міжнародну

арену, укладання двосторонніх міждержавних угод тощо, міжнаро-

дно-правова функція Співдружності в існуючому вигляді втрачає

сенс. В ситуації, що склалася, Співдружність як об’єднання незале-

жних держав, поступово трансформується у проросійську наддер-

жавну структуру. Незважаючи на те, що столицею Співдружності

за Біловезькими угодами проголошено Мінськ, основні структури й

органи перебувають у Москві. Росія намагається закріпити в очах

міжнародного співтовариства своє право на домінування в Спів-

дружності, про що, зокрема, свідчить намагання закріпити статус

Співдружності незалежних держав в ООН і під її егідою реалізову-

вати свої інтереси. Розгалужена структура органів Співдружності

наслідок існування старих стереотипів бюрократичної свідомості

радянських часів. У діяльність Співдружності привнесено принципи

радянської системи і це багато в чому спричинило її неефектив-

ність. Фактично рішення органів Співдружності мають необ-

ов’язковість і кожна країна дотримується лише тих з них, що для неї

вигідні й узгоджуються з національним законодавством. Так,

Україна не підписала Статут Співдружності незалежних держав і є

лише асоційованим членом, не бере участі в Митному та Платіжно-

му союзах, не працює в органах військового співробітництва.

Економічна функція. При створенні Співдружності важливо було

зберегти раціональні економічні зв’язки, що сформувалися за умов

колишнього єдиного народногосподарського комплексу. Iснує вза-

ємодоповнюваність та взаємозалежність економічних систем кра-

їн — членів Співдружності, спільні проблеми у здійсненні економі-

чних перетворень, що можна було б вирішувати узгоджено.

Сподівання на створення ефективної моделі міждержавних еконо-

мічних зв’язків поки що не справдилися. В економічних органах

Співдружності закріплено російське домінування. Митна угода зде-

більшого не спрацьовує, а в торгівлі Російської Федерації з країнами

Співдружності існують значні протекціоністські бар’єри. Залеж-

ність економік країн Співдружності від поставок з Росії, а це вико-

ристовується для значного підвищення своїх цін порівняно із світо-

вими з метою політичного тиску або досягнення односторонніх

вигод. Все це змушує держави Співдружності шукати інші варіанти

реалізації власних інтересів економічного розвитку.

Військово-політична функція: проблеми безпеки. На початковій

стадії існування Співдружності зберігалися елементи спільного вій-

712

ськового командування та воєнної інфраструктури сил стратегічно-

го призначення. З розбудовою національних збройних сил, з пере-

дачею ядерних озброєнь з України і Казахстану до Російської Феде-

рації, із улагодженням ситуації навколо Чорноморського флоту

військово-політична функція фактично переведена в площину дво-

стороннього співробітництва. Функції захисту кордонів по зовніш-

ньому периметру країн Співдружності (крім України) свого часу

перейняла на себе Російська Федерація, але з розбудовою націона-

льних прикордонних військ ця функція поступово зменшується.

Прихильники реінтеграції пострадянського простору на засадах ро-

сійського домінування вважають, що без військово-політичної при-

сутності Російської Федерації у нових незалежних державах неод-

мінно виникатимуть міжетнічні та міжконфесійні конфлікти. Якщо

ж ці конфлікти й виникали, то багато в чому не без участі самої Ро-

сійської Федерації. Незадоволення поведінкою Російської Федерації

висловлює Грузія в питаннях про Абхазію. Незадоволений російсь-

кою підтримкою вірменської сторони Азербайджан. Чеченський

конфлікт виник саме внаслідок неконструктивної позиції Москви

тощо. Тому теза про необхідність російської військової присутності

в країнах Співдружності в інтересах воєнної безпеки інших країн

кожного разу потребує обґрунтування.

Iсторія свідчить, що Співдружність як інтеграційне об’є-

днання держав пострадянського простору поки що не склалася.

Прийняті її керівними органами понад 800 документів діють не-

повністю. Координуючі інститути неефективно впливають на

розвиток економіки країн Співдружності. Якщо і виникали деякі

елементи інтеграції, то це сталося за рахунок двосторонніх угод.

Обсяги торгівлі осьової країни Співдружності — Російської Фе-

дерації з іншими країнами в 2,5 рази менші, аніж з іншими краї-

нами світу. Співдружність має тенденцію до перетворення в ме-

ханізм реалізації тільки російських інтересів. Панівне становище

Росії в робочих органах Співдружності фактично має можливості

проводити такі рішення, які узгоджуються з її власними націона-

льними інтересами, але часто-густо суперечать інтересам інших

країн. Домінування російських інтересів в Співдружності ще не

сприяє розгортанню потенціалу співробітництва, який передба-

чається. Це, зрозуміло, викликає певну занепокоєність і опір з

боку незалежних держав.

Основні причини нестабільності Співдружності:

по-перше, нерівноправність відносин між країнами Співдруж-

ності, а також претензії Росії на політичне, економічне, ін-

формаційне та соціокультурне домінування;

713

по-друге, намагання Російської Федерації розглянути весь по-

страдянський простір як зону легітимних життєво важливих її ін-

тересів;

по-третє, несумісність вимог Росії координації зовнішньої й

економічної політики країн Співдружності;

по-четверте, постійні спроби Росії сформувати в межах Спів-

дружності новий військово-політичний союз або систему колектив-

ної безпеки; стратегічний курс Росії на розбудову наддержавних

структур Співдружності під її контролем і прогресуючу інтеграцію

пострадянських країн в новий потужний геополітичний блок.

Україна зробила ставку на розгортання у межах Співдружнос-

ті переважно двосторонніх, а не багатосторонніх відносин. Під-

писані або готуються до підписання міждержавні програми дов-

гострокового економічного співробітництва України з Білоруссю,

Вірменією, Грузією, Молдовою, Узбекистаном. Для України та

деяких інших країн головна притягальна сила Співдружності по-

лягала як раз у ліквідації центру. Саме тому Україна постійно на-

голошує на статусі асоційованого члена і ретельно уникає тісної

участі в політичному та військовому співробітництві. Молдова

проголосила, що її участь обмежена виключно економічною сфе-

рою. Туркменістан та Азербайджан здебільшого утримуються

або відмовляються підписувати угоди, брати участь у реальній

кооперації. Стратегічну політику України у ставленні до Спів-

дружності важко назвати послідовною або оптимальною (з точки

зору національних інтересів), асе все ж таки здебільшого Україні

вдавалося зберегти самопроголошений статус асоційованого

членства в Співдружності. Дальша еволюція Співдружності до

структури, аналогічної Європейській Співдружності, значно за-

лежатиме від темпів, послідовності та результатів економічних та

соціально-політичних перетворень в Росії і Україні. Кризові соці-

ально-економічні явища, особливо на тлі слабкої інтегрованості у

світову економіку та зростання питомої ваги політичних ризиків,

посилюють ймовірність небажаних сценаріїв розвитку ситуації.

Формуватимуться, зокрема, потужні політичні сили, які вбачати-

муть вихід із становища, що складається, в реінтеграції держав

Співдружності та створення на території колишнього СРСР са-

модостатнього геоекономічного та геополітичного простору.

Раціональна політика України у ставленні до Співдружності

базується на національних, а не на кланових або корпоративних

інтересах, і спрямована на закріплення й утримання альтернатив-

ного лідерства в Співдружності й у регіоні. Формування угрупо-

вання Грузія, Узбекистан, Україна, Азербайджан, Молдова при

714

лідерстві України й підтримці інших країн, що розуміють всі пе-

реваги й вигоди створення регіональних угруповань, заснованих

на принципах рівності та взаємної підтримки, лише початок но-

вих надзвичайно важливих інтеграційних процесів. Результат та-

ких процесів: формування регіональних структур і союзів, і

Україна може претендувати на місце «першого серед рівних» в

таких новоутвореннях. Зустрічі керівників країн Центральної Азії

продемонстрували зростаючу тенденцію до рівноправної взаємо-

вигідної кооперації і стрімку втрату стратегічних позицій Росій-

ської Федерації в надзвичайно важливому регіоні. Азербайджан,

Грузія, Узбекистан, Україна та країни Центральної Азії — це вже

дев’ять країн Співдружності, що рішуче підтримують ідею ство-

рення нових рівноправних і взаємовигідних структур кооперації.

Якщо додати зростаюче співробітництво України з країнами Бал-

тії й утворення в кінці 90-х років ХХ ст. Балто-Чорноморського

Альянсу (Україна, Польща, Латвія, Естонія, Литва), то тенденції

розвитку інтеграційних процесів на пострадянському просторі

стають очевидними. Після підписання Білоруссю, Казахстаном,

Росією і Україною угоди про єдиний економічний простір спів-

робітництво набрало нових рис.

3. У

КРАЇНА І МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Значення міждержавних організацій для регулювання

міжнародного життя незмірно більше, бо проявляють себе дво-

яко: з одного боку, утворюють поле кооперативної або конфлікт-

ної взаємодії між державами-членами, а з іншого боку — висту-

пають специфічно діючими акторами на міжнародній арені і,

отже, самостійно впливають на динаміку розвитку міжнародних

відносин. На початку XX ст. існувало приблизно три десятки

міждержавних організацій. Їх число стало швидко зростати після

другої світової війни і досягло піка в середині 80-х років ХХ

ст. — майже 400, після чого скоротилося приблизно на третину.

На початку ХХI ст. існувало понад 250 міждержавних організа-

цій, що розрізняються за колом учасників (всесвітні, континента-

льні, регіональні), функціональним призначенням (загальної і

спеціальної компетенції), порядком вступу нових членів (відкриті

та закриті), характером повноважень (засновані на традиційному

приведенні до загального знаменника позицій країн-членів і такі,

що мають елементи позанаціональності). Загальними тенденція-

ми розвитку міждержавних організацій вважається, по-перше,

715

посилення регіональних аспектів діяльності, що дозволяє сфоку-

суватись на більш конкретних проблемах; по-друге, значне зрос-

тання числа організацій спеціальної компетенції для регулювання

специфічних сфер міжнародної взаємодії; по-третє, більш часте і

більш широке наділення міждержавних організацій наднаціона-

льними повноваженнями. Масштаби, характер і глибина впливу

міждержавних організацій на міжнародно-політичне життя варі-

юються в досить широких межах.

Найважливішим всесвітнім об’єднанням є Організація Об’єдна-

них Націй. Штаб-квартира ООН — Нью-Йорк. Україна є однією з

держав-засновниць ООН. Вплив ООН на сучасні міжнародні від-

носини визначається основними факторами: ООН є найпредстав-

ницький форум для дискусій між державами з актуальних проблем

міжнародного розвитку; Статут ООН є фундаментом сучасного

міжнародного права, своєрідний загальновизнаний кодекс поведі-

нки держав та їх взаємин на сучасному етапі; ООН важливий ме-

ханізм міжнародної нормотворчості, займає особливе місце серед

інших організацій — джерел міжнародного права.

Організація Об’єднаних націй має три головні інститути (ор-

гани): Генеральна Асамблея, Рада Безпеки і Секретаріат. Спеці-

алізовані, допоміжні органи Економічна і Соціальна Рада та

Міжнародний Суд. Членами ООН є 188 країн із майже 230 країн

світу. Iз завершенням XX ст. — століття небувалого протистоян-

ня ідеологій, поділу світу на дві ворогуючі частини, завершува-

лась історія біполярного світу. Сучасний світ — світ ХХI століт-

тя — став поліфонічним, надзвичайно строкатим політично і

тому більш безпечним, але менш керованим. Загроза всесвітньої

ядерної епідемії поступилася місцем вірусам локальних крово-

пролитних конфліктів. У такій ситуації роль ООН як світового

арбітра, зовнішньополітичного фактору всепланетного масштабу,

ключового механізму збереження миру та реалізації незапереч-

них принципів політики мирного співіснування залишається як

ніколи актуальною. Організація Об’єднаних націй, переобтяжена

спадщиною минулого, не встигає за світом, що безперервно змі-

нюється. Документи і концепції, розроблені 30—50 років тому,

далеко не завжди можуть спрацьовувати. Учасники Самміту Ти-

сячоліття окреслили ряд невідкладних питань, що стоять перед

народами світу і якими має займатися ООН. Їх головна мета: зро-

бити XXI ст. безпечнішим і справедливішим.

Однією з провідних міжнародних організацій є Світова орга-

нізація торгівлі. Хоча її історія має глибші коріння, бо враховує

норми Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, Світова організація

716

торгівлі (General Agreement on Tariffs and Trade — GATT), що ді-

яли до середини 90-х років. Україна не є членом Світової органі-

зації торгівлі, тому її торгові відносини з іншими країнами засно-

вані не на відповідних документах, а на двосторонніх торгових

договорах і угодах. Вступ у Світову організацію торгівлі є одним

з пріоритетних завдань зовнішньоторговельної політики України.

Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і куль-

тури — ЮНЕСКО — має за мету сприяти співробітництву між

народами з допомогою освітніх, наукових і культурних заходів.

Центром організації є Париж. ЮНЕСКО стала спеціалізованим

агентством ООН на основі договору з Економічною і Соціальною

радою ООН, що схвалений Генеральною Асамблеєю ООН. Сфера

діяльності ЮНЕСКО по лінії інтелектуального, культурного

співробітництва полягає в наданні фінансової допомоги міжна-

родним неурядовим організаціям в реалізації питань науки і тех-

нологій, створенні ряду дослідних центрів (Європейська ядерна

дослідна організація; Міжнародна організація дослідження моз-

ку; Міжнародна організація дослідження клітини та ін.). Україна

є членом ЮНЕСКО з моменту її заснування.

Всесвітня організація охорони здоров’я (World Health

Organization) займається заходами, спрямованими на досягнення

глобально якнайкращого рівня здоров’я. Її центр знаходиться в

Женеві. Україна є членом Всесвітньої організації охорони здо-

ров’я. Діяльність організації почалась ще в кінці 40-х років ХХ ст.

на основі договору з Економічною і Соціальною Радою ООН. Тоді

ж в Нью-Йорку на Міжнародній конференції здоров’я прийнято

статут. Діяльність Всесвітньої організації охорони здоров’я здійс-

нюється в основних напрямах: контроль і боротьба з інфекційними

хворобами, охорона здоров’я і сприяння поліпшенню стану здо-

ров’я, допомога національним службам здоров’я; профілактика,

що тісно поєднана з екологією; технічна допомога.

Міжнародне агентство з атомної енергії — МАГАТЕ

(International Atomic Energy Agency) сприяє безпечному мирному

застосуванню атомної енергії. Її штаб-квартира — Відень (Авст-

рія). Свій початок веде з середини 50-х років ХХ ст., коли на

пропозицію президента США Дуайта Ейзенхауера створено між-

народну організацію, яка займалася б суто мирним застосуван-

ням атомної енергії. ООН схвалила основні принципи діяльності.

70 держав прийняли Статут Міжнародного агентства з атомної

енергії. Сприяючи мирному застосуванню атомної енергії, Між-

народне агентство організує ядерні дослідження та їх практичне

застосування, визначає стандарти і правила безпеки та охорони

717

здоров’я, визначає цивільні відшкодування за завданні збитки,

наглядає над дотриманням правил, які запобігали б переведенню

атомної енергії на військову мету, надає технічну допомогу. Піс-

ля Чорнобильської катастрофи Міжнародне агентство активно

трудиться над ліквідацією її наслідків.

Міжнародна організація праці (International Labour Organization)

займається питаннями зайнятості, умов праці і життєвого рівня

працівників, Центр — Женева (Швейцарія), утворена ще Лігою

націй. Після Другої світової війни окремим договором Міжнаро-

дна організація праці асоціювалася з ООН і формально стала

спеціалізованим агентством ООН на основі договору з Економіч-

ною і Соціальною Радою. Україні є членом Міжнародної органі-

зації праці.

Серед ряду міжнародних організацій, зв’язаних з ООН, є: Все-

світня метеорологічна організація (World Meteorological

Organization), що координує метеорологічне співробітництво і спри-

яє його поліпшенню. Штаб-квартира у Женеві; Міжнародна море-

плавна організація (International Maritime Organization), яка сприяє

співробітництву в технічних питаннях, що стосуються міжнародно-

го мореплавства. Центр — Лондон (Англія); Міжнародна організа-

ція цивільної авіації (International Civil Aviation Organization) визна-

чає правила і стандарти міжнародного авіасполучення. Штаб-

квартира у Монреалі (Канада); Міжнародний фонд сільськогоспо-

дарського розвитку (International Fund for Agricultural Development)

організовує фонди для сільськогосподарських проектів у малороз-

винених країнах. Центр — Рим (Iталія); Всесвітня організація інте-

лектуальної власності (World Intellectual Property Organization), яка

глобально займається охороною літературної, наукової, мистецької

та іншої праці. Україна активно співпрацює з широким колом між-

народних організації світового рівня.

Україна і регіональні міжнародні організації

Україна — європейська держава, активно співробітни-

чає з регіональними міжнародними організаціями. Організація з

безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) (до 31 грудня

1994 року — Нарада по безпеці та співробітництву в Європі) — є

утворенням, що займає найважливіше місце в архітектурі євро-

пейської безпеки. Значення Організації з безпеки обумовлене не

стільки унікальністю її організаційної структури, скільки тим фа-

ктом, що залишається єдиною своєрідною спробою створення за-

гальноєвропейської системи колективної безпеки. Організація з

718

безпеки в Європі охоплює країни Співдружності незалежних

держав, країни Центральної і Східної Європи, Західної Європи

(які належать і до Європейського співробітництва, НАТО), а та-

кож США і Канаду. Такий склад учасників додає Організації з

безпеки в Європі яскраво виражений євроатлантичний характер,

визначаючи зону її відповідальності від Ванкуверу до Владивос-

тока. З січня 1992 року членом Організації з безпеки і співробіт-

ництв в Європі є Україна.

Участь України визначається сферою діяльності Організації з

безпеки і співробітництв в Європі, що здійснюється в основних

напрямках:

по-перше, мирне врегулювання спорів, раннє попередження,

запобігання конфліктів, регулювання криз, постконфліктне від-

новлення. Україна бере участь у здійсненні миротворчої операції

на Балканах і докладає певних зусиль для вирішення молдавсько-

придністровського протистояння та інших конфліктних ситуацій

на просторах Співдружності;

по-друге, інтенсифікація субрегіонального співробітництва —

відносно новий вид діяльності ОБСЄ, який спирається на платфо-

рму безпеки, засновану на співробітництві, оперативний доку-

мент, включений у Хартію європейської безпеки. ОБСЄ надає за-

цікавленим організаціям можливість використовувати інститути як

форум для субрегіонального співробітництва, включаючи обмін

інформацією і досвідом між субрегіональними групами, одержан-

ня і збереження текстів домовленостей і угод між ними тощо;

по-третє, людський вимір (включає діяльність ряду інститутів

ОБСЄ, в тому числі Бюро демократичних інститутів по правам

людини, Верховного комісара у справах національних меншин і

представника з питань свободи засобів масової інформації), що

варіюється від контролю за дотриманням прав людини й основ-

них свобод, демократії і верховенства закону, захисту прав наці-

ональних меншин та проведення семінарів по підвищенню квалі-

фікації суддів і співробітників адміністративних органів влади —

до спостереження за виборами і координації дій різних неурядо-

вих організацій. Досвід України свідчить про те, що тут доцільно

вивчати і впроваджувати позитивні напрацювання, нагромаджені

європейським співтовариством. Україна має проблеми з забезпе-

ченням прав і свобод людини і перебуває в тому стані закритого

суспільства, який пов’язаний, насамперед, з внутрішніми пере-

твореннями в його межах, із соціальною мімікрією (особливо на

інституціональному рівні) під відкрите суспільство, але аж ніяк

не вступом у дану фазу соціального розвитку. Варто вчасно зро-

719

зуміти, що Україна може стати дійсно гідним членом європейсь-

кого і світового співтовариства тільки в тому випадку, коли лю-

дина, її права і свободи будуть поважатися і гарантуватися, неза-

лежно від займаного нею місця в соціальній ієрархії, політич-

ному спектрі, від її сприйняття або не сприйняття діючої влади;

по-четверте, військово-політичний вимір (включає заходи

зміцнення довіри і безпеки, Договір про звичайні збройні сили в

Європі, договір »Відкрите небо» і консультації у рамках Форуму

по співробітництву в сфері безпеки) — один з найбільш ефектив-

них і результативних напрямків діяльності ОБСЄ;

по-п’яте, економічний і екологічний вимір (у площині в ОБСЄ

значна кількість проблем, пов’язаних, насамперед, зі слабкою нор-

мативною базою, що включає лише загальні положення Заключного

акту в Хельсінкі та Орхусьську конвенцію про доступ до інформа-

ції, участі громадськості в процесі прийняття рішень і доступі до

правосуддя з питань, що стосується навколишнього середовища).

Завданням України є ініціатива тих заходів в галузі економіки й

екології, що відповідають інтересам Європи і самої України.

Важливою регіональною міжнародною організацією є Рада

Європи. Основною статутною умовою для вступу країни до Ради

Європи є визнання державою-кандидатом принципу верховенст-

ва права, зобов’язання забезпечувати права та основні свободи

людини всім особам, які перебувають під її юрисдикцією, ефек-

тивно співпрацювати з іншими державами з метою досягнення

мети. Україна заявила про бажання приєднатися до Ради Європи.

Верховній Раді України надано статус «спеціально запрошеного

гостя» в Парламентській асамблеї Ради Європи. Ще в середині

90-х років ХХ ст. в Києві відкрито Центр інформації та докумен-

тації Ради Європи. Верховна Рада України ухвалила Закон

України про приєднання до Статуту Ради Європи. Членство

України в Раді Європи надало їй можливість безпосередньо бра-

ти участь у формуванні спільної політики європейських держав,

спрямованої на розв’язання проблем, що виникають у розвитку

суспільства, сприяти створенню загальноєвропейської правової

та культурної єдності.

До впливових регіональних міжнародних організацій нале-

жить Західноєвропейський Союз, контакти з яким Україна почала

здійснювати ще в середині 90-х років ХХ ст. Відбувся обмін дип-

ломатичними візитами і підписано Меморандум про шляхи май-

бутнього співробітництва між Україною і Західноєвропейським

союзом. Серед регіональних міжнародних об’єднань виділяється

Центральноєвропейська ініціатива, створена в кінці 80-х років

720

ХХ ст. в Будапешті групою країн Центральної і Східної Європи

(Iталія, Австрія, Угорщина, Югославія) під назвою «Квадрагона-

ле» з метою налагодження багатостороннього співробітництва у

політичній та соціально-економічній сферах і сприяння зміцнен-

ню стабільності й безпеки в регіоні. На початку ХХI ст. в

об’єднання Центральноєвропейська ініціатива входять 16 країн:

Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина,

Iталія, Республіка Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Сло-

ваччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія. Iснує

Чорноморське Економічне Співробітництво, засноване ще на по-

чатку 90-х років ХХ ст. на самміті в Стамбулі. Країни-члени ор-

ганізації: Азербайджан, Албанія, Вірменія, Болгарія, Греція, Гру-

зія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна. Статус

спостерігача отримали: Польща, Ділова Рада, Туніс, Iзраїль, Єги-

пет, Словаччина, Iталія, Австрія, Франція, Німеччина.

В період зустрічі в Ялті глав держав, урядів країн-учасниць

Чорноморського економічного співробітництва підписано Ста-

тут, прийнята Декларація, де зафіксовано, що регіональне спів-

робітництво держави розглядають у контексті світових процесів

глобалізації. Одним з провідних напрямів співробітництва є фор-

мування єдиної Європи, орієнтуючись на послідовне формування

Євро-Чорноморського економічного простору. Почав діяти Чор-

номорський Банк торгівлі та розвитку, Європейський інвестицій-

ний банк, Європейська економічна комісія ООН. В 90-ті роки ХХ

ст. розвивається міжрегіональне об’єднання Балто-Чорноморське

співробітництва. Однією з ініціатив України стала пропозиція

розгортання співробітництва на просторі від Балтійського до Чо-

рного морів. В кінці 90-х років в Ялті відбувся самміт глав дер-

жав Міжмор’я. Проаналізувавши стан співробітництва країн Бал-

то-Чорноморського простору в політичній, економічній та

гуманітарній сферах, обмінявшись інформацією й досвідом реа-

лізації політичних і економічних реформ, інтеграції в європейські

і євроатлантичні структури, учасники самміту визначили шляхи

дальшого співробітництва з метою зміцнення регіональної стабі-

льності та безпеки в об’єднаній Європі XXI ст. В період зустрі-

чей обговорювалося широке коло перспективних напрямів спів-

робітництва на Балто-Чорноморському просторі, зокрема:

реалізація спільних проектів у галузі енергетики, транспорту, зв’я-

зку, екології та інших сферах; співпраця у гуманітарній сфері,

боротьба з тероризмом, нелегальною міграцією, незаконним обі-

гом наркотиків, зброї, тенденції й перспективи співпраці в межах

трансатлантичних, загальноєвропейських і регіональних структур