Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

741

пейським союзом і переведення співробітництва у практичну

площину. Важливими подіями стали: проведення у березні 1995

року першого засідання Спільного комітету Україна — Європей-

ський союз; підписання тоді ж в Люксембурзі тимчасової угоди

про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею між Україною та

Європейським співтовариством, Європейським співтовариством

вугілля і сталі та Європейським співтовариством атомної енергії;

відкриття в Брюсселі представництва України при Європейсько-

му союзі; визнання за Україною статусу країни з перехідною

економікою; проведення в Києві першого самміту Україна — Єв-

росоюз.

Третій етап у відносинах між Україною та Європейським сою-

зом почався в березні 1998 року, коли Угода про партнерство і спів-

робітництво набрала чинності. Тоді ж відбулось перше засідання

Ради з питань співробітництва між Україною та Європейським сою-

зом, на якому Україна офіційно заявила про прагнення здобути ста-

тус асоційованого членства в Євросоюзі. В 1998-1999 роках у Відні

та в Києві проведено самміти Україна — Євросоюз, а в 2000 році в

Парижі відбувся черговий самміт Україна — Євросоюз, де обгово-

рювалися економічні відносини. Самміти Україна — Євросоюз ста-

ли постійно діючим інститутом входження України в Європу. Регу-

лярно двічі на рік, проводяться зустрічі Україна — Євросоюз на

рівні міністрів закордонних справ і на рівні політичних директорів.

Розвивається і договірно-правова база відносин Україна — Євросо-

юз: на додаток до Угоди про торгівлю текстильною продукцією, де-

якими сталеливарними виробами, а також співробітництво в галузі

термоядерного синтезу та ядерної безпеки. В кінці 90-х років в Киє-

ві підписано багатостороння угода про інституційні основи ство-

рення міждержавної системи транспортування нафти та газу. Закла-

дено правові основи дальшого співробітництва між Україною та

Євросоюзом, сформульовано основні положення стратегії інтеграції

України до Європейського союзу.

Стратегія інтеграції України

Стратегія інтеграції України в Європу передбачає ос-

новні пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період

до 2010 року, протягом якого мають створюватись передумови,

необхідні для набуття Україною повноправного членства в Євро-

пейському союзі: забезпечення входження до європейського по-

літичного, економічного і правового простору. Сформульовано

галузева та національна програми інтеграції України в Європу.

742

Європейський союз визнав європейські прагнення України та

вітав її європейський вибір, закликавши до співробітництва. Спі-

льна стратегія суттєво розширила сфери діалогу і співробітницт-

ва між Україною та Євросоюзом. Аналізуючи намагання України

увійти у європейське співтовариство, слід відмітити ряд аргумен-

тів на користь інтеграції. Економічний потенціал Євросоюзу та

динаміка розвитку дають можливість зробити висновок, що Єв-

ропейський союз є великий ринок збуту виробів та джерело задо-

волення потреб України в найрізноманітніших споживчих та ін-

вестиційних товарах. До того ж торгівля з Євросоюзом є

важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти.

Необхідно зазначити, що співробітництво України з Європейсь-

ким союзом потрібне для технологічного оновлення промислово-

го та сільськогосподарського виробництва України. Виробничі

технології підприємств відстають від передових технологій євро-

пейських країн. Україна не має капіталу, необхідного для модер-

нізації наявних та створення нових сучасних підприємств. А без

модернізації виробничих структур не можна сподіватись вийти

на траєкторію стійкого економічного розвитку, подолати зроста-

юче відставання від економічно розвинутих країн. Йдеться про

створення передового виробничо-технологічного укладу, порів-

няного з європейським. Адже десятиліття українські підприємст-

ва фактично відрізані від світового ринку. Їх вихід на європейсь-

кий ринок має велике значення як джерело досвіду та практичних

вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та ре-

алізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієн-

тованої на світову кон’юнктуру ринків.

Аналітики підкреслюють, що розвиток співробітництва з Єв-

росоюзом сприятиме повнішому використанню потенціалу

України як транзитної держави, що означає збільшення надхо-

джень від експорту транспортних послуг та розвиток відповідних

галузей промисловості. Європейський союз — невичерпне дже-

рело досвіду функціонування ринкової соціально зорієнтованої

економіки та державного регулювання економічних процесів.

Очевидно, саме тут Україна може здобути знання формування та

реалізації економічної політики, поведінки первинних економіч-

них агентів. А це сприятиме формуванню прозорого середовища

виробничо-комерційної діяльності на національному ринку, що

має надзвичайно велике значення для України. Основні товарні

потоки Євросоюзу сконцентровані в межах самого союзу. На ри-

нок Євросоюзу припадає 62,7 % сукупного товарного експорту та

63,1 % імпорту. Iншими словами, Євросоюз характеризується од-

743

ним з найвищих рівнів внутрішньорегіональної торгівлі. А це

означає, що вихід на внутрішній ринок Євросоюзу здебільшого

визначатиметься саме якісним рівнем співробітництва.

З політичної точки зору послідовна європейська інтеграція

сприяє зміцненню стабільності демократичної політичної системи

та її інститутів, модернізації правового поля і забезпеченню прозо-

рості національного законодавства, поглибленню демократичної

політичної культури. Європейська інтеграція означає зміцнення

національної безпеки та безпеки громадян, адже виключає засто-

сування сили як методу вирішення суперечностей, сприяє стабіль-

ності у відносинах з усіма сусідами. Помилка замовчувати або

применшувати складність процесу європейської інтеграції Украї-

ни. Зрозуміло, що інтеграція є і триватиме. Iнтеграція в Європу

означає зростання відкритості національної економіки та конкуре-

нції. Неминучими є досить болючі наслідки для окремих секторів

економіки, виробництв і навіть регіонів. Проте потенційні здобут-

ки і переваги європейської інтеграції перевищують можливі втрати

й ризики. Це переконливо доведено досвідом всіх без винятку єв-

ропейських країн, рівень економічного розвитку яких нижчий від

середнього: від Португалії на заході до Польщі та країн Балтії на

сході, від Iрландії на півночі до Греції на півдні.

Варто усвідомити, що Україна за різними показниками відріз-

няється від тих центрально-східноєвропейських країн, що пізніше

увійдуть до Євросоюзу. Валовий внутрішній продукт на душу

населення України, підрахований за методологією паритету купі-

вельної спроможності (purchasing power parity), складає 4150 дол.

США, що становить 16 % від аналогічного середнього показника

по Європейському союзу (25997 дол.) та 32 % від середнього по-

казника (12898 дол.) по 10 країнах-кандидатах в Євросоюз. За та-

ким економічним критерієм Україна поступається не лише Бол-

гарії й Румунії — аутсайдерам серед країн-кандидатів, або

Туреччині, з якою ще не розпочато переговори, а й своїм північ-

но-східним сусідам — Росії та Білорусі, випереджаючи лише

Молдову. Невеликі прямі іноземні інвестиції Україні країн-членів

Євросоюзу та країн-кандидатів на вступ до Євросоюзу. Частка

прямих іноземних інвестицій у валовому внутрішньому продукті

України складає лише 1,4%. По країнах-кандидатах (без Румунії,

Болгарії та Туреччини) цей показник в середньому складає 5,1 %.

Серед країн-сусідів України — Польща має 3,2 %, Словаччина —

6,3 %, Угорщина — 4,7 %, Румунія — 2,8 %. В 2003 році прямі

іноземні інвестиції в Україні склали 778 млн. дол. — що в 12 ра-

зів менше ніж в Польщі — 8980 млн. дол. і в 3 рази менше ніж в

744

Росії — 2540 млн. дол. За даними Дойчебанку, прямі іноземні ін-

вестиції становили в Словаччині 3525 млн. дол., Румунії — 1457

млн. дол., в Угорщині — 1400 млн. дол. Україна займає лише 95

місце у світовому рейтингу індексу прямих іноземних інвестицій.

За обсягом прямих інвестицій на душу населення Україна займає

одне з останніх місць серед країн Центральної та Східної Європи.

Частка Євросоюзу у зовнішньоторговельному обороті України

складає приблизно 22 % (експорт — 19,9 %, імпорт — 23,6 %).

Україна посідає лише 38-39 місце серед зовнішньоторговельних

партнерів Євросоюзу. Досвід свідчить, що Євросоюз має бути

основним торговельним партнером країни-кандидата, набагато

випереджаючи інших торговельних партнерів. Найбільшими тор-

говельними партнерами України з країн Євросоюзу є Німеччина,

Iталія, Великобританія, Нідерланди, Франція. Лише на початку

ХХI ст. вперше Україна вийшла на рубіж, коли на країни Євро-

союзу спрямовується понад 26 % українського експорту товарів,

що більше ніж у всі країни Співдружності незалежних держав ра-

зом із Росією.

Якщо в Польщі або Естонії європейський вектор зовнішньої

політики не підлягає сумніву, то в Україні ще й досі точиться дис-

кусія з приводу доцільності інтенсивної європейської інтеграції.

Політолог Вільгельм Шнайдер-Детерс зазначає, що європейська

інтеграція є політикою українського уряду, хоча думки з такого

приводу в українському парламенті досить різноманітні. Більшість

у Верховній Раді голосує за приєднання до парламентської Асамб-

леї Співдружності незалежних держав, хоча статус тут України за-

лишається незрозумілим. Ще недавно в Україні частка тих, хто ви-

ступає за вступ до Євросоюзу не перевищує 35—40 %. Iснують

певні регіональні особливості: населення Західної України, яке

відчуває себе частиною Європи, тоді як більшість жителів Східної

та Південної України бажає, щоб Україна разом з Росією та Біло-

руссю стала частиною слов’янського співтовариства.

Проте, протилежні орієнтації населення України не створили

загрози для єдності. Києву вдалося приборкати відцентричні си-

ли, знайти певний політичний компроміс. Популярність європей-

ського шляху серед окремих груп населення (молоді, бізнесменів,

діячів культури та науки) значно зросла. Правда, Євросоюз від-

мовляє Україні у конкретній перспективі. Тим-то правлячі кола

змушені доповнювати європейський вибір стратегічним парт-

нерством з Росією не тільки рахуючись з думками частини насе-

лення, а й у зв’язку з економічною залежністю від Росії. В перс-

пективі Євросоюз передбачає можливість створення зони вільної

745

торгівлі за участю України з метою поглиблення економічного

співробітництва, за умов дотримання запропонованої схеми інте-

грації в Євросоюз, який більше намагається захистити себе від

України, аніж використовувати її геополітичне розташування як

елемента стратегічної концепції нової Європи.

Отже, на сучасному етапі Євросоюз не надає Україні надійної

європейської перспективи, залишаючи її у ролі балансування між

Заходом (Євросоюзом) і Сходом — Росією. Це пов’язано з тим,

що на сучасному етапі реформ Україна не відповідає вимогам

члена Євросоюзу і співробітничає з Євросоюзом на партнерських

засадах. Прагнення встановлення режиму найбільшого сприяння,

створення зони вільної торгівлі, митний союз, асоційоване членс-

тво, повноправне членство. Щоб Україна змогла інтегруватися в

нову Європу мала виконати Копенгагенські критерії, за якими

майбутній член Євросоюзу має: бути стабільною демократичною

країною, що поважає права людей, є правовою державою, захи-

щати права меншостей; мати діючу ринкову економіку; приймати

загальні правила, стандарт і політичні рішення, що складають ос-

нову законодавства Євросоюзу; привести адміністративну систе-

му у відповідність до вимог законодавства Європейської спільно-

сті так, щоб положення законодавства могли б бути ефективно

включені до національного законодавства. Україні є ще над чим

працювати, але від швидшого вирішення питань залежить євро-

пейське майбутнє. Iнтеграційні процеси в Західній Європі ніколи

не були предметом короткострокових політичних спекуляцій та

маневрів, а залишалися питаннями стратегічної ваги. Прихильни-

ки та супротивники інтеграції мають усвідомлені позиції, вива-

жені стратегії і змушені адаптувати їх до умов навколишнього

середовища. На території України часто відбувається щось про-

тилежне: інтеграція стає поняттям декларативним, використову-

ється як інструмент політичної боротьби.

2. В

ЗАЄМОВІДНОСИНИ УКРАЇНИ І НАТО

Важливим напрямком зовнішньої політики України є

євроатлантична інтеграція. Її необхідність обумовлена прагнен-

ням забезпечити надійний захист територіальної цілісності та су-

веренітету, недоторканість кордонів. Найпотужніший військово-

політичний союз у світі та Європі є НАТО. Основними засадами

для заснування НАТО стало підписання Брюссельського догово-

ру п’ятьма західноєвропейськими державами: Бельгією, Люксем-

746

бургом, Нідерландами, Великобританією, Францією про ство-

рення спільної системи оборони з метою більш ефективного про-

тистояння ідеологічній, політичній та військовій загрозам націо-

нальної безпеки. Згодом відбулися переговори із Сполученими

Штатами Америки та Канадою про створення єдиного Північно-

атлантичного альянсу на засадах гарантій безпеки та взаємних

зобов’язань між Європою і Північною Америкою. Держави, що

підписали Брюссельський договір, запросили Данію, Iсландію,

Норвегію і Португалію взяти участь. Кульмінацією переговорів

стало підписання Вашингтонського договору (квітень 1949 року).

Це стало початком діяльності організації Північноатлантичного

договору (North Atlantic Treaty Organization — NATO).

З самого початку членами НАТО стали 12 країн: Бельгія,

Люксембург, Нідерланди, Великобританія, Франція, США, Кана-

да, Данія, Iсландія, Iталія, Норвегія та Португалія. Пізніше до

НАТО приєднались Греція і Туреччина, Федеративна Республіка

Німеччини, Iспанія. В кінці 90-х років ХХ ст. на самміті в Мад-

риді, глави держав та урядів Альянсу запросили Чеську Респуб-

ліку, Угорщину та Польщу почати переговори про вступ до Аль-

янсу. Пізніше ці три країни стали членами НАТО. Отже, на

початку ХХI ст. НАТО нараховувало 19 членів. На самміті у Пра-

зі прийнято рішення почати переговори про вступ до НАТО Ес-

тонії, Литви, Латвії, Болгарії, Румунії, Словаччини та Словенії.

26 березня 2003 року в Брюсселі міністри закордонних справ се-

ми країн-кандидатів підписали протоколи про приєднання до пі-

внічноатлантичного договору.

Iснуючі межі і характер відносин між Україною і НАТО бе-

руть початок від пропозицій Альянсу країнам Центральної та

Східної Європи і новим незалежним державам, які утворилися

після розпаду Радянського Союзу, розвивати консультації, спів-

робітництво і партнерство. Принципові основи розвитку стосун-

ків між НАТО та її партнерами закладені в документах: Лондон-

ської зустрічі глав держав та урядів країн-членів Північноатла-

нтичного альянсу (6 липня 1990 року); Копенгагенської зустрічі

міністрів закордонних справ держав-членів НАТО (6 червня 1991

року); Римського самміту НАТО (8 листопада 1991 року); інавгу-

ральної зустрічі міністрів закордонних справ країн Центральної і

Східної Європи і НАТО у Брюсселі (20 грудня 1991 року) з наго-

ди створення Ради Північноатлантичного співробітництва; Брюс-

сельської зустрічі глав держав та урядів країн-членів НАТО (10—

11 січня 1994 року); зустрічі міністрів закордонних справ держав-

членів Ради Північноатлантичного співробітництва в м. Сінтра

747

(Португалія) (30 травня 1997 року); Мадридського (8—9 липня

1997 року) самміту НАТО. Восени 1991 року розпочато контакти

України з НАТО, а в січні 1992 року представник України впер-

ше взяв участь у засіданні Робочої групи Ради Північноатлантич-

ного співробітництва. Тоді ж відбувся візит Генерального секре-

таря НАТО Манфреда Вернера до Києва, в ході якого Україна

була запрошена до участі в Ради Північноатлантичного співробі-

тництва. Відтоді почалися активні контакти і співробітництво

України з НАТО. Приєднавшись на початку 90-х років ХХ ст. до

Ради Північноатлантичного співробітництва, Україна розглядає її

як оптимальний механізм взаємодії НАТО з партнерами. Україна

концентрує увагу на: політичних питаннях та питаннях, що сто-

суються безпеки; консультаціях з політичного планування; еко-

номічних питаннях (конверсії військового виробництва, включа-

ючи її соціальний вимір, аспектах безпеки в економічному

розвитку, витратах на оборону та оборонному бюджеті); розвитку

науки; екології; інформаційній діяльності; здійсненні миротвор-

чих операцій та ін.

Регулярні контакти і співробітництво України з НАТО на по-

стійній основі почалися після підписання Україною рамкового до-

кумента Партнерство заради миру. Україна розцінює програму як

важливий елемент загальної структури європейської стабільності й

безпеки, що спрямована на дальший розвиток і практичне поглиб-

лення стосунків НАТО з країнами-членами Ради Євроатлантично-

го партнерства в галузі оборони, військово-цивільного співтовари-

ства та миротворчих операцій. Основні завдання та особливості

програми Партнерство заради миру полягають: в забезпеченні

основних свобод і прав людини, захисті свободи, справедливості і

миру. Приєднуючись до Програми партнерства заради миру, дер-

жави-члени Північноатлантичного альянсу, які її підписали, вва-

жають важливим збереження демократичного суспільства, свобо-

ди від залякувань, а також дотримання принципів міжнародного

права; в забезпеченні демократичного контролю над збройними

силами; в сприянні відкритості у плануванні національної оборони

та формуванні військового бюджету; в підтриманні здатності та

готовності в межах, передбачених Конституцією, брати участь в

операціях, здійснюваних під егідою ООН.

Для участі у програмі партнерство заради миру Україна виді-

лила сили та засоби: по-перше, групу офіцерів для тактичного і

стратегічного командування, контролю та координації; по-друге,

офіцерів зв’язку до Координаційного центру партнерства у м.

Монс (Бельгія) та штаб-квартири НАТО у Брюсселі; по-третє,

748

групу військових спостерігачів та інших офіцерів до штабів бага-

тонаціональних миротворчих сил; по-четверте, 240-й окремий

спеціальний батальйон (400 бійців, виконував обов’язки у складі

військ СФОР на території Боснії і Герцеговини); по-п’яте, 12-й

окремий аеромобільний батальйон (545 бійців, Житомир); війсь-

ково-транспортну авіаційну ескадрилью (10 Iл-76, 70 бійців) із

складу 16-ї авіабази (Мелітополь); ескадрилью транспортних ве-

ртольотів (6 Мі-8мт, 36 офіцерів) із складу вертолітної бригади;

два кораблі (240 матросів) військово-морських сил України (Се-

вастополь) та інші військові сили та техніку. Україна готова на-

дати окремі види ефективного протипожежного обладнання і

техніки; військовослужбовці брали участь у навчаннях і заходах,

передбачених програмою партнерство заради миру.

З середини 90-х років ХХ ст. відкрито нову сторінку в розвит-

ку відносин між Україною і НАТО. Приймається де-юре

Iндивідуальна програма партнерства між Україною і НАТО, коли

Генеральний секретар НАТО і міністр закордонних справ Украї-

ни обмінялись відповідними листами. Iндивідуальна програма

партнерства Україна — НАТО офіційно схвалена на спеціально-

му засіданні Північно-Атлантичної ради НАТО. Прийнято спіль-

ну заяву, що проголошувала розширення і поглиблення відносин

Україна — НАТО, які мали в своїй еволюції особливі ефективні

результати; закладено основу для початку офіційних переговорів

про формалізацію відносин особливого партнерства між Украї-

ною і Альянсом. В кінці 90-х років ХХ ст. в Мадриді підписано

Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО. У Хар-

тії визнається, що незалежна, демократична та стабільна Україна

є одним з ключових факторів забезпечення стабільності в Цен-

трально-Східній Європі та на континенті. Відзначено, що краї-

ни — члени НАТО продовжуватимуть підтримувати суверенітет

та незалежність України, її територіальну цілісність, принцип не-

порушності кордонів, демократичний розвиток, економічне про-

цвітання та її статус без’ядерної держави як ключові фактори

стабільності та безпеки в Центрально-Східній Європі та на кон-

тиненті. Сторони підтвердили важливість міцних та сталих від-

носин між Україною та НАТО і відзначили значний прогрес, до-

сягнутий у різних сферах діяльності з метою розвитку

розширених, поглиблених і тісніших відносин між Україною та

НАТО на засадах, проголошених спільною заявою. Країни —

члени НАТО підтримали гарантії безпеки, які одержала Україна

від усіх п’яти ядерних держав — учасниць Договору про нероз-

повсюдження ядерної зброї як без’ядерна держава.

749

Україна і НАТО визначили форми реалізації співробітництва,

сфери та механізми проведення консультацій, у різних галузях:

політичні питання та питання безпеки, зокрема, розвиток євроат-

лантичної безпеки та стабільності, включаючи безпеку України;

запобігання конфліктам, управління кризами, підтримання миру,

врегулювання конфліктів та гуманітарних операцій, беручи до

уваги роль ООН та ОБСЄ у цій галузі; контроль над озброєннями

та роззброєння, включаючи питання, що стосуються Договору

про звичайні збройні сили у Європі, Договору про відкрите небо

та заходів зміцнення довіри і безпеки; експорт озброєнь та супу-

тньої передачі технологій. Вирішено, що Україна та НАТО ство-

рюють кризовий консультативний механізм для проведення спі-

льних дій у будь-якому випадку, коли Україна вбачатиме пряму

загрозу територіальній цілісності, політичній незалежності або

безпеці. Створюється комісія Україна — НАТО, що збирається

на рівні Північноатлантичної Ради не менше двох разів на рік і

стежить за виконанням Хартії та сприяє дальшому розвитку та

інтенсифікації співробітництва.

Механізм співробітництва між Україною і НАТО, передбаче-

ний Хартією, працює на повну потужність. Активно розвивається

співробітництво на політичному, військовому і військово-техніч-

ному рівнях, у тому числі в межах Ради Євроатлантичного спів-

робітництва та програми Партнерство заради миру. Створено не-

обхідні внутрішньодержавні механізми: засновано Державну

міжвідомчу комісію з питань співробітництва з НАТО. Затвер-

джена Державна програма співробітництва з НАТО. Правиль-

ність обраного Україною курсу на тісне співробітництво з НАТО

підтвердили й результати першого засідання Комісії Україна-

НАТО на найвищому рівні. У прийнятій спільній Декларації глав

держав і урядів країн НАТО ще раз підтверджувалась підтримка

незалежності, територіальної цілісності та демократичного роз-

витку України як ключових факторів стабільності і безпеки в

Центральній та Східній Європі й на континенті.

З початку ХХI ст. розгортається інтеграція України в НАТО.

Приймається рішення про підготовку нової стратегії відносин

України з НАТО, кінцевою метою якої має стати вступ України до

НАТО. Офіційна позиція України у відносинах з НАТО полягає у

тому, що рішення не трактується як заявка на вступ до НАТО. Для

такого кроку необхідним є певний підготовчий період, коли вівся:

активний діалог з Альянсом з широкого кола оборонних, політич-

них та економічних питань, пов’язаних з підготовкою до членства,

поглиблення практичного співробітництва. Щоб стати членом НА-

750

ТО країна-претендент має відповідати базовим принципам, викла-

деним у Вашингтонському договорі, де від країни-претендента ви-

магається: по-перше, вирішувати міжнародні суперечки мирним

шляхом; по-друге, демонструвати відданість принципам верховенс-

тва права та прав людини; по-третє, вирішувати мирним шляхом

міжетнічні конфлікти і зовнішні територіальні суперечки, спірні пи-

тання внутрішньої юрисдикції, відповідно до принципів ОБСЄ та з

метою прагнення до встановлення добросусідських відносин; по-

четверте, встановлювати належний демократичний та цивільний

контроль над своїми збройними силами; по-п’яте, утримуватися від

загрози силою чи застосування сили будь-яким методом, що не від-

повідає меті ООН; сприяти розвитку мирних та дружніх міжнарод-

них відносин шляхом зміцнення своїх вільних інститутів та завдяки

сприянню зміцнення стабільності й благополуччя; продовжувати

надавати цілковиту підтримку та брати участь у Раді євроатлантич-

ного партнерства, в програмі Партнерство заради миру та розвитку

співробітництва з країнами-партнерами, що не є членами НАТО;

по-шосте, демонструвати відданість справі зміцнення стабільності

та благополуччя через дотримання принципів економічної свободи,

соціальної справедливості та відповідальності за охорону навколи-

шнього середовища; брати участь у роботі установ Альянсу та ін.

В сучасності Україна на шляху реалізації деяких критеріїв

вступу до НАТО демонструє прогрес у дотриманні певних війсь-

кових критеріїв членства в Північноатлантичному альянсі.

Україна має значні проблеми з критеріями: відданість принципам

верховенства закону та прав людини; належний демократичний

та цивільний контроль над Збройними силами; відданість справі

зміцнення стабільності та благополуччя через дотримання прин-

ципів економічної свободи, соціальної справедливості та відпові-

дальності за охорону навколишнього середовища; спроможність

робити свій внесок військового характеру в колективну оборону

та у виконання нових завдань, що постають перед Альянсом, а

також готовність взяти на себе зобов’язання поступового удоско-

налення обороноздатності; здійснення стандартизації та досяг-

нення оперативної сумісності.

Військові критерії

Головними проблемами для України тут є: недостатня

спроможність робити внесок військового характеру в колективну

оборону та у виконання нових завдань, що постають перед Алья-

нсом; недостатня готовність взяти на себе зобов’язання поступо-