Гой І.В., Смелянська Т.П. Організація підприємницької діяльності

Подождите немного. Документ загружается.

Оперативна реструктуризація підприємства (організації) зви-

чайно здійснюється протягом 3–4 місяців і передбачає істотне поліп-

шення його (її) діяльності. Останнє досягається проведенням комп-

лексу таких оперативних заходів.

− створенням та виокремленням нових структурних підрозділів;

− оперативним зменшенням дебіторської заборгованості;

− зменшенням величини оборотних фондів через виявлення і

реалізацію зайвих матеріальних запасів;

−

скороченням обсягу основних фондів шляхом виявлення і

реалізації невикористовуваних елементів;

− відмовою від пайової участі в інших підприємствах (ор-

ганізаціях) після попереднього аналізу його ефективності;

− аналітичною оцінкою і припиненням вкладення неефектив-

них інвестицій, окрім життєво необхідних для підприємства.

Стратегічна реструктуризація підприємства (організації) спря-

мована на забезпечення довготривалої конкурентоспроможності його

(

її) на вітчизняному та світовому ринках. Для досягнення останньої

необхідно чітко визначити стратегічну мету реструктуризації підпри-

ємства (організації). Після цього розробляється стратегічна концепція

розвитку суб’єкта господарювання, визначаються напрями та інстру-

менти реалізації поставленої мети.

Управлінську реструктуризацію пов’язано з підготовкою та

перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне

функціонування підприємства (організації

), сучасну маркетингову, ін-

новаційну і технічну політику.

Технічна реструктуризація орієнтується на забезпечення та-

кого стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня ви-

робничого потенціалу, технології “ноу-хау”.

Економічна реструктуризація має забезпечувати рівень рен-

табельності виробництва (діяльності), що відповідає сучасним умовам

господарювання. Це потребує досягнення певного рівня поточних і ка-

пітальних витрат, гнучкого ціноутворення та достатнього обсягу про-

дажу товарів.

Фінансова реструктуризація означає досягнення суб’єктом

господарювання такої структури балансу, коли показники ліквідності

та платоспроможності задовольняють вимоги ринку, а також не існує

проблем із виплатою кредитів і відсотків за ними або з погашенням

інших боргових зобов’язань.

Організаційно-правова реструктуризація передбачає

комер-

ціалізацію і корпоратизацію діяльності, зміни в організаційній струк-

турі суб’єкта господарювання, зміну власності на державному під-

приємстві (організації).

Інколи стає необхідною часткова (обмежена) реструктури-

зація підприємства (організації), яка здійснюється для відновлення

його (її) економічної та технічної життєдіяльності.

Комплексна (всебічна) реструктуризація охоплює розробку но-

вої організаційної структури суб’єкта господарювання; здійснення від-

повідної продуктової та техніко-технологічної політики; істотні зміни

в менеджменті тощо. Така реструктуризація звичайно триває

до трьох

років.

Для обґрунтування форм, видів і масштабів реструктуризації

необхідно попередньо ретельно проаналізувати всі напрями діяльності

підприємства за критерієм конкурентоспроможності продукції, структу-

ри витрат і прибутковості виробництва, охоплення сегментів ринку тощо.

Можливі такі варіанти проведення реструктуризації підпри-

ємства (організації):

− об’єднання (злиття) підприємств з утворенням нової юри-

дичної особи

;

− виділення окремих структурних підрозділів для дальшої ді-

яльності;

− виділення окремих структурних підрозділів з утворенням

нової юридичної особи;

− створення державної холдингової компанії з дочірніми під-

приємствами;

− передача відокремлених структурних підрозділів у сферу уп-

равління іншого керуючого органу;

− перепрофілювання підприємства (організації).

Вибір варіанта реструктуризації здійснюється на підставі

оцін-

ки можливостей реорганізації окремих виробничих підрозділів і ство-

рення на цій базі самостійних підприємств.

Оцінка ефективності проектів реструктуризації здійснюється

за очікуваними результатами поліпшення фінансово-економічного та

екологічного стану підприємства за рахунок збільшення обсягів реа-

лізації конкурентоспроможної продукції, раціонального використання

ресурсів, прискорення обороту капіталу, збереження гарантій соці-

ального захисту працівників.

3.4. Ризики у підприємницькій діяльності.

Економічна безпека підприємства

Ризик – це важливий елемент підприємницької діяльності. Ос-

новна риса характеру підприємця – нахил до ризику. Досягає успіху

той підприємець, який вміє вчасно ризикувати. Закон “Про під-

приємництво” у визначенні поняття “підприємництво” підкреслює, що

це діяльність на свій ризик.

Підприємницький ризик – це імовірність виникнення збитків

або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується;

або це невизначеність очікуваних доходів.

Чинники, що зменшують доходи підприємства:

1) зменшення обсягів виробництва продукції внаслідок прос-

тою устаткування, втрат робочого часу, відсутності матеріалів, збіль-

шення браку;

2) втрати позицій на внутрішньому або зовнішньому ринках

через падіння

попиту, дії конкурентів, низьку якість продукції;

3) зниження цін на продукцію;

4) збільшення матеріальних витрат, витрат на транспорту-

вання, перевитрати фонду заробітної плати;

5) збільшення вартості фінансування (процента за кредит);

6) збільшення відрахувань і податків;

7) більш жорсткі вимоги до охорони навколишнього середо-

вища, збільшення штрафів;

8) неплатоспроможність учасників угод (партнерів), затримка

платежів;

непередбачені політичні дії;

10) некомпетентність, нечесність, безвідповідальність, помилки

керівництва, персоналу, партнерів;

11) захворювання або смерть учасників підприємницької операції;

12) стихійні лиха (повені, епідемії, землетруси, пожежі), аварії,

крадіжки.

Види витрат від ризику:

1) матеріальні – витрати матеріальних об’єктів у натуральному

виразі (устаткування, матеріалів, палива, енергії, продукції);

2) фінансові – пряма грошова шкода (штрафи, додаткові по-

датки, витрати цінних паперів, грошових коштів);

3) витрати часу (невчасний вихід на ринок, збільшення трива-

лості виробничого циклу та ін.);

4) особливі – нанесення шкоди здоров’ю і життю людей, при-

родному середовищу, престижу фірми тощо.

Питаннями запобігання збитків, зменшення ризику на великих

підприємствах у розвинутих країнах звичайно займається менеджер з

управління ризиком

Способи зменшення ризику:

– прогнозування тенденцій ринкової кон’юнктури (попиту,

рівня конкуренції) із залученням компетентних спеціалістів (експертів,

консультантів) ;

– розподіл ризику між учасниками проекту;

– утворення резервного фонду;

– страхування ризику, тобто передача ризиків страхової компанії.

Показники рівня ризику:

− в абсолютному виразі ризик визначається як величина мож-

ливих втрат в матеріальному або вартісному вимірі. Втрати – це змен-

шення доходу порівняно з прогнозною величиною;

− у відносному виявленні ризик визначається в процентах

шляхом ділення величини можливих втрат на показник фінансового

стану підприємства (вартість майна (фондів); поточні

витрати; капіта-

ловкладення або очікуваний прибуток).

Оскільки ризик є імовірнісною випадковою категорією, він

характеризується не тільки величиною, але і ймовірністю того, що він

досягає цієї величини. Тому для цього розрахунку використовуються

методи теорії ймовірності та статистики.

Виходячи з практики, закордонні спеціалісти вважають, що мож-

на орієнтуватись на такі граничні значення ймовірностей

ризику втрат:

− для допустимого ризику, що дорівнює прибутку – 0,1;

− критичного, що дорівнює доходу – 0,01;

− катастрофічного, що дорівнює вартості майна – 0,001.

Це означає, що не слід укладати угоду, якщо в одному випадку

із десяти можна втратити весь прибуток, в одному із ста – виручку,

одному з тисячі – весь капітал.

На прийняття рішень

впливає і психологічний аспект. Є люди,

схильні, несхильні та байдужі до ризику, що визначає різні стратегії

підприємницької діяльності. Діло, що є вигідним з точки зору підпри-

ємця, схильного до ризику, може бути невигідним для несхильного до

ризику підприємця.

Ступінь ризику операції (проекту) може оцінюватись шляхом

порівняння з рівнем ризику аналогічних проектів

, із середньогалузе-

вим або з граничним рівнем ризику.

Головне для підприємця – не велика точність розрахунків ймо-

вірностей та втрат (це неможливо, достатньо орієнтовної величини), а

уміння передбачати усі типи ризиків, їх причини та розробляти заходи

зниження ризиків і мінімізації втрат.

Економічна безпека фірми (підприємства) – це такий стан ре-

сурсів (капіталу

, персоналу, інформації і технології, техніки та устат-

кування, прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується

найбільш ефективне їх використання для стабільного функціонування

та динамічного науково-технічного і соціального розвитку, запобіган-

ня внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам).

Необхідність постійного дотримання економічної безпеки зумов-

люється об’єктивною потребою кожного суб’єкта

господарювання у

забезпеченні стабільного функціонування і досягнення цілей діяльності.

Рівень економічної безпеки підприємства залежить від того, на-

скільки ефективно його керівництво і спеціалісти (менеджери) будуть

спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки

окремих негативних складових зовнішнього та внутрішнього середовищ.

Джерелами негативних впливів на економічну безпеку підпри-

ємства (організації) можуть бути:

1) свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб’єктів

господарювання (органів державної влади, міжнародних організацій,

конкурентів);

2) збіг об’єктивних обставин (стан фінансової

кон’юнктури на

ринках даного підприємства, наукові відкриття та технологічні роз-

робки, форс-мажорні обставини тощо).

Залежно від суб’єктної обумовленості негативні впливи на еко-

номічну безпеку можуть бути об’єктивними і суб’єктивними. Об’єк-

тивними вважаються такі негативні впливи, що виникають не з вини

самого підприємства або його окремих

працівників. Суб’єктивні впли-

ви мають місце внаслідок неефективної роботи підприємства в цілому

або його окремих працівників (передусім керівників і функціональних

менеджерів).

Типова структура функціональних складових економічної без-

пеки підприємства включає наступні складові:

− фінансову – досягнення найефективнішого використання ресурсів;

− інтелектуальну й кадрову – збереження і розвиток інтелек-

туального потенціалу

підприємства; ефективне управління персоналом;

− техніко-технологічну – ступінь відповідності застосовуваних

на підприємстві технологій найкращим світовим аналогам за оптимі-

зації витрат ресурсів;

− політико-правову – всебічне правове забезпечення діяльності

підприємства, дотримання чинного законодавства;

− інформаційну – ефективне інформаційно-аналітичне забезпе-

чення господарської діяльності підприємства (організації);

− екологічну – дотримання чинних екологічних норм

, мінімі-

зація втрат від забруднення довкілля;

− силову – забезпечення фізичної безпеки працівників фірми (пере-

дусім керівників) і збереження її майна.

3.5. Захист прав споживачів та виробників

Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів

господарювання та споживачів. Права та законні інтереси зазначених

суб’єктів захищаються шляхом:

− визнання наявності або відсутності прав;

− визнання недійсними актів органів державної влади, що ущем-

ляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів;

− визнання недійсними господарських угод;

− відновлення становища, яке існувало до порушення прав та

законних інтересів суб’єктів господарювання;

− припинення дій, що порушують право або створюють загро-

зу його порушення;

− присудження до виконання обов’язку в натуральному ви-

раженні;

− відшкодування збитків;

− застосування штрафних, адміністративних та інших санкцій;

− іншими способами, передбаченими законом.

Споживач – головна фігура ринку і ринкових відносин. Згідно

із законом України “Про захист прав споживачів” споживач – гро-

мадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір прид

бати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.

Інтереси споживача явно не збігаються з інтересами інших

учасників ринку – виробника і продавця. Споживач, озброєний знан-

ням своїх прав і обов’язків, умінням їх застосовувати, спроможеться

відстояти свої інтереси і становитиме небезпеку для несумлінного

продавця або виконавця. Він не тільки

зможе відшкодувати заподіяний

матеріальний збиток, а і за некоректної щодо нього поведінки ще й

змусить компенсувати нанесену йому моральну шкоду.

Рух споживачів на захист своїх прав та інтересів (конс’ю-

меризм) народився в 30-х роках ХХ століття у США. Вперше у світі на

урядовому рівні думку про захист прав споживачів висловив

Пре-

зидент США Дж. Кеннеді в 1961 році. У США 15 березня 1962 року

були проголошені права споживачів. Ця дата в усьому світі відзна-

чається як Міжнародний день захисту прав споживачів.

Міжнародною організацією спілок споживачів визначені пра-

ва споживачів:

− на задоволення основних потреб (на харчування, одяг, житло,

санітарні умови, охорону здоров’я,

освіту, які забезпечують виживання);

− на безпеку – право бути захищеним від продуктів та послуг,

небезпечних для здоров’я;

− на інформованість – право отримувати відомості, необхідні

для того, щоб зробити обґрунтований вибір та прийняти потрібне

рішення. Споживачі мають бути захищені від недобросовісної, недос-

товірної або неповної реклами;

− вибору, тобто доступ до різноманітних товарів та послуг, що

реалізуються за конкурентними цінами, а за монопольної торгівлі –

справедливу ціну та гарантію задовільної якості;

− бути вислуханим. Означає право споживача відстоювати свої

інтереси та спонукати державні органи брати до уваги інтереси спо-

живачів. Це право передбачає представництво у державних органах,

участь у розробці продукції та послуг;

− на відшкодування – це право отримувати компенсацію у ви-

падку придбання неякісних товарів (послуг);

− на споживацьку просвіту – це право набувати знань та на-

вичок для підвищення компетентності у захисті своїх прав;

− на здорове навколишнє середовище.

Ці права визнані, підписані Україною в 1986 році

та відоб-

ражені в законодавстві. Споживачі, які перебувають на території Украї-

ни, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт,

послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право на:

− державний захист своїх прав;

− гарантований рівень споживання;

− належну якість товарів (робіт, послуг);

− безпеку товарів (робіт, послуг);

− необхідну

, доступну та достовірну інформацію про кількість,

якість і асортимент товарів (робіт, послуг);

− відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послу-

гами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для

життя і здоров’я людей товарами (роботами, послугами);

− звернення до суду та інших уповноважених органів влади за

захистом порушених прав або

законних інтересів.

В Україні, як і в будь-якій цивілізованій державі, сформована

система захисту прав споживачів (рис. 2.1).

Міжнародна організація Спілок споживачів – незалежна без-

прибуткова організація, зареєстрована у Нідерландах. Об’єднує спо-

живчі асоціації більш як 80 країн світу, у тому числі України. Зав-

данням цієї організації є формування споживацької свідомості.

Закон України

“Про захист прав споживачів” чинний з 1991 ро-

ку. Цей закон регулює відносини між споживачами товарів (робіт,

послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями; встановлює права

споживачів і визначає механізм реалізації державного захисту їхніх

прав. Згідно із законом споживач має право вимагати від продавця,

щоб якість придбаного ним товару відповідала вимогам нормативно-

правових

актів та нормативних документів, умовам договорів, а також

інформації про товар, яку надає продавець. На ряд товарів ( продукти

харчування, побутової хімії та ін.) чинним законодавством передба-

чений документ, який підтверджує їх належну якість (сертифікат від-

повідності) та споживач має право вимагати сертифікат у будь-якому

об’єкті торгівлі.

Рис. 2.1 – Структура системи захисту прав споживачів

Споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару

протягом гарантійного терміну в порядку та строки, встановлені за-

конодавством, і на підставі обов’язкових для сторін правил чи дого-

вору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

а) безоплатне усунення недоліків товару або відшкодування

витрат на їх виправлення споживачем

чи третьою особою;

б) заміну на товар аналогічної марки (моделі, артикулу, моди-

фікації) належної якості;

в) відповідне зменшення його купівельної ціни;

г) заміну на такий же товар іншої марки (моделі, артикулу, мо-

дифікації) з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.

Стосовно непродовольчих товарів, що

були у використані та реалі-

Державні структури

Державний комітет у

справах захисту прав

споживачів та комітети в

місцевих органах влади

Система захисту прав споживачів

Закон України “Про захист прав

споживачів” та інші нормативні

акти про правила торгівлі та

побутового обслуговування

населення

Міжнародна

організація спілок

споживачів

Громадські організації

Українська асоціація

споживачів

Спілки споживачів

у великих містах

зовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, вимоги спо-

живача, зазначені у цьому пункті, задовольняються за згодою продавця.

Згідно з цими пунктами задовольняються вимоги споживача

щодо товарів, термін гарантії на які не закінчився.

Вимоги споживача пред’являються за вибором споживача про-

давцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що

виконує

їх функції за місцезнаходженням споживача.

Споживач має право вимагати компенсації матеріальної та мо-

ральної шкоди. Судові витрати покриваються за рахунок винної сторони.

Покупець має право на одержання необхідної, доступної та

достовірної інформації про товари (роботи, послуги). Ця інформація

повинна містити:

− назву нормативного документа, вимогам якого повинен від-

повідати товар;

−

перелік основних властивостей товарів, а щодо продуктів хар-

чування – їхній склад;

− ціну та умови придбання товару (роботи, послуги);

− дату виготовлення;

− гарантійні зобов’язання виробника;

− правила та умови ефективного використання товару (робіт,

послуг);

− термін придатності товару;

− найменування та адресу виробника. Коли йдеться про товари

(роботи

, послуги), які підлягають обов’язковій сертифікації, спожива-

чеві повинна надаватись інформація про їх сертифікацію (знак відпо-

відності Держстандарту України). Стосовно товарів (робіт, послуг), які

за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров’я покуп-

ця чи його майна, виробник (виконавець, продавець) зобов’язаний до-

вести до відома споживача інформацію

про можливі наслідки їх впли-

ву (застереження на кшталт “Тримати подалі від дітей” тощо), яка

повинна міститись на технічній документації, яка додається до товару,

на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом, прийнятим для

окремих видів товарів. Щодо харчових продуктів, товар, який реалі-

зується через роздрібну торгівлю, повинен мати на етикетках

(упаков-

ці), викладені в доступній для сприйняття формі такі дані:

− назву харчового продукту;

− масу (об’єм);

− склад, включаючи перелік використаних в процесі виготов-

лення інших продуктів харчування, харчових добавок, барвників тощо;

− калорійність;

− дату виготовлення;

− термін придатності та умови зберігання;

− найменування та адресу виробника.

З 2002 року згідно із Законом “Про захист прав споживачів” та

Цивільним кодексом покупець протягом 14 днів має право обміняти

непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в

якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габа-

ритами,

фасоном, кольором, розміром або з інших причин він не може

бути застосований за призначенням.

Українська Асоціація споживачів була створена у 1989 році за

ініціативою профспілок. У 1992 році за підтримки Української Асо-

ціації споживачів був створений Державний комітет України у справах

захисту прав споживачів.

Державні та громадські організації виконують такі функції:

просвітництво, інформацію

, правову допомогу, незалежну експертизу,

контроль за роботою підприємств торгівлі та побуту, здійснення рей-

дів та перевірок. Проводяться перевірки наявності сертифікатів відпо-

відності, у випадку систематичної реалізації недоброякісних товарів

може бути прийнято рішення про вилучення цих товарів, припинення

діяльності торговельного підприємства.

Спілки споживачів проводять судові процеси на захист прав

споживачів, відкривають

лабораторії незалежної експертизи, які пере-

віряють наявність шкідливих речовин у товарах; випускають спеці-

альні газети, журнали, публікують статті в інших засобах інформації.

У Всесвітній день споживача проводяться акції захисту його прав,

відкриваються виставки недоброякісних товарів з метою антиреклами.

Президент України у 2002 році підписав Указ “Про заходи що-

до посилення державного захисту

прав споживачів”, яким передбачено

створення нових структур – міжвідомчої ради, а також Українського

центру з проблем захисту прав споживачів.

Форми захисту прав виробників:

1. Підтримання конкуренції, обмеження монополізму збоку

держави (обмеження Антимонопольного комітету на утворення об’єд-

нань; підтримка малого бізнесу, альтернативних підприємств; утворен-

ня інформаційної мережі у сфері попиту та

пропозиції).

2. Недопущення недобросовісної конкуренції.

3. Антидемпінгові процедури, що запроваджуються з метою під-

тримки вітчизняного виробника.

4. Захист права власності, що здійснюється на основі госпо-

дарського права. Право власника захищається такими документами, як

свідоцтво про власність, договір купівлі-продажу, орендний (лізин-