Гой І.В., Смелянська Т.П. Організація підприємницької діяльності

Подождите немного. Документ загружается.

говий) договір. При порушенні договору одна зі сторін має право

звернутись до суду з позовом про компенсацію.

5. Особливі форми захисту ідей:

− патенти на винаходи;

− авторські та суміжні з ними права (право на літературні та

музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);

− ліцензійна угода – це договір,

згідно з яким власник вина-

ходу, промислового зразка, корисної моделі тощо (ліцензіар) передає

іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах

своїх прав на патенти та інші нематеріальні активи;

− свідоцтва на товарні знаки, торгові марки, найменування міс-

ця походження товару, фірмове найменування тощо).

6. Недопущення неправомірного використання ділової репута-

ції суб’єкта господарювання (найменування, товарного знака, упаков-

ки, застосування порівняльної реклами, копіювання зовнішнього виг-

ляду продукції, використання відомостей, що є комерційною таємни-

цею). Пропонування форм захисту продукції від підробки, зокрема го-

лографічних елементів захисту.

Тема 4. Психологія та етика підприємництва

4.1. Риси особистості та ділові якості типового підприємця.

Зовнішні та внутрішні чинники прийняття рішення

про початок підприємницької діяльності.

4.2.

Сутність культури підприємництва та ділової етики.

Складові ділової етики.

4.3. Форми та етикет спілкування.

4.1. Риси особистості та ділові якості типового підприємця.

Зовнішні та внутрішні чинники прийняття рішення

про початок підприємницької діяльності

Психологи дають таке визначення підприємництва: підприєм-

ництво – це ділова творчість. Якщо це творча справа, то її виконання

потребує від людини певних специфічних здібностей. Як свідчать до-

слідники, тільки 5–7 % людей мають достатні здібності

для підпри-

ємницької діяльності. Тому не можна з будь-якої людини зробити під-

приємця, можна тільки створити необхідні умови для підприємництва,

навчити її деяким знанням і навичкам. Рушійні сили підприємництва

значною мірою полягають у самій людині, її ініціативі, активності,

здібностях. Бізнес – це жорстка конкуренція, постійна напруга, азарт

боротьби і самоствердження, як у спорті, актуалізація своїх здібностей

і обдарованості, як у художній творчості.

Для досягнення успіху в підприємницькій діяльності необхідні

певні риси особистості та ділові якості:

− ініціативність, рішучість, сміливість, азартність, схильність до

розумного ризику, наполегливість, незалежність, самостійність, відпо-

відальність;

− честолюбність, мобільність, прагнення до нового;

− впевненість

у собі, оптимізм;

− вміння працювати з людьми, впливати на людей, комуні-

кабельність, стриманість;

− самовіддача, фанатичне захоплення ділом, працьовитість (під-

приємець повинен працювати більше, ніж його працівники, уміти ви-

тримувати високе навантаження, працювати по 12–16 годин на добу);

− порядність і чесність, принциповість, надійність, вірність сво-

єму слову, що перш

за все цінуються у цивілізованому підприємництві;

− висока компетентність і ерудиція.

Підприємець повинен володіти знаннями технології, економі-

ки, психології, інноватики, політики, юриспруденції, фінансів, марке-

тингу; вміти організувати взаємодію різних спеціалістів, тобто бути

універсалом. Не дивно, що західні фахівці вважають, що підприємці –

це “цвіт нації”, її “золотий запас”.

Крім того, можна згадати ще й такі якості підприємця: розу-

міння своїх сильних та слабких сторін, спроможність особистим прик-

ладом повести за собою людей, вміння розбиратись в людях. Врешті, під-

приємцю просто не обійтись без міцного здоров’я, він має бути пси-

хологічно стійким до можливих тимчасових негараздів, яких у бізнесі

просто не уникнути.

Зрозуміло, що є небагато людей, котрі мають увесь перелічений

набір основних якостей підприємця. Проте деякі якості можна надбати у

процесі входження у бізнес, досягнути під час ділового спілкування,

набути практичних навичок і досвіду. За практично повної відсутності

вищезгаданих ділових якостей або досить обмеженої наявності їх краще

утриматись від самостійної підприємницької діяльності. Людина, яка ба-

жає спробувати свої силі на ринковій ниві, може виступати як найманий

робітник.

Як показують дослідження, на прийняття рішення про запо-

чаткування підприємницької діяльності має вплив ряд внутрішніх та

зовнішніх чинників (рис. 2.2).

Рис. 2.2 – Механізм формування рішення про підприємницьку діяльність

За свідченням світового досвіду, мотиви, що спонукають лю-

дей займатися підприємництвом, можуть бути такими:

1) прагнення реалізувати свої винаходи або ідеї. Багато людей

мають певну думку про можливість створення власного діла в тій чи

іншій галузі, але далеко не завжди вона втілюється в життя через

відсутність необхідних умов. Успішні в

цій сфері особи відомі всім

(Форд, Гейтс та ін.);

2) незадоволення своїм соціальним і матеріальним становищем.

Незадоволення собою і бажання домогтися всього власними

силами примушує випробовувати свої здібності у різних галузях. Якщо

перший мотив психологи називають позитивним, то другий – негатив-

Рішення стати

підприємцем

Внутрішні

чинники

Зовнішні чинники

Здібності,

ділові

якості, риси

характеру

Мотиви

Умови

Оточення

Державна

підтримка

підприємництва

Професійна

підготовка

та досвід

Початковий

капітал

Вимушена зміна

оточення

(звільнення,

переїзд, закінчення

навчального

закладу тощо)

Національні та

сімейні традиції

Школа, коледж,

вищий

навчальний

заклад

Друзі

Позитивні

життєві

приклади

ним. Негативно мотивованих підприємців ще називають “підприємці

за примусом”, вони відчули розчарування в інших видах діяльності і

здатні змінити професію, вид діяльності. Великого успіху досягають

далеко не всі, тому що не мають спеціальних знань або необхідних рис

характеру;

3) бажання визначитися, задовольнити свою здорову често-

любність. Вирішуючи займатися підприємництвом, людина мріє

про

славу, пошану та матеріальний добробут. Багатство є тільки одним із

засобів виділитися. У наших підприємців мотив збагачення будь-яким

шляхом часто є єдиним і виявляється не завжди в культурних формах.

У ділових людей ринково розвинутих країн, які звикли до достатку,

цей мотив істотно трансформований. Для них капітал виступає як

засіб

організації свого самостійного діла та досягнення незалежності. Багато

заможних людей ведуть скромний, аскетичний спосіб життя та на-

пружено працюють;

4) задоволення особистих потреб у лідерстві. Підприємець –

це незалежна за характером людини, схильна до самостійності і свобо-

ди. Будь-якій людині властива потреба самоствердження, самовира-

ження. Підприємець намагається проявити свої здібності

у конкрет-

ному практичному ділі, керуючи колективом, реалізуючи ідеї.

Для прийняття остаточного рішення про заснування власного

діла, окрім внутрішніх, необхідні такі певні зовнішні чинники: ство-

рення необхідних умов для діяльності підприємця, а також вплив з бо-

ку оточення, в результаті якого формується думка про престижність і

вигідність підприємництва.

В Україні ще

тільки формується цивілізоване підприємництво,

його етика та психологія. Тому корисно подивитися на Схід та Захід,

де вже сформовані типи підприємців, основні з них

– американський

та японський. Для японського типу ділової активності характерні такі

риси, як послідовність, повільність, дисциплінованість, емоційна стри-

маність, виключна працелюбність, повага до авторитету; вони нас-

тійливі та завзяті у досягненні мети, поразки розглядають як стимул до

нової посиленої праці. В Японії дуже високо цінуються вміння ладити

з людьми, лояльність, дипломатичність,

відданість фірмі. Серед аме-

риканських підприємців переважають люди з яскраво вираженою ін-

дивідуальністю, незалежні, схильні до домінування. Злиття різних на-

цій дало тип стійкої, активної, агресивної, честолюбної людини, яка

дуже впевнена в собі та дає іншим зрозуміти свою вищість.

4.2. Сутність культури підприємництва та

ділової етики. Складові ділової етики

У своїй діяльності підприємець має обов’язково керуватися

встановленими в усіх цивілізованих країнах нормами поведінки.

Культура підприємницької діяльності – сукупність прогре-

сивних гуманістичних матеріально-духовних досягнень в управлінні

виробничими процесами та економічними відносинами між людьми.

Підприємницька культура втілюється в системі соціальних

норм і цінностей, світогляді, морально-етичних нормах діяльності, по-

ведінці, вмінні володіти собою.

Господарська діяльність підприємця, фірми має здійснюватись

відповідно до етичних, духовних критеріїв поведінки культурного

середовища. Морально-етичні норми повинні завжди мати перевагу

перед економічними інтересами.

Сукупність норм поведінки підприємця, вимог, які цивілі-

зоване суспільство висуває до стилю його роботи, характеру спіл-

кування з людьми, соціального іміджу очолюваної ним фірми, утво-

рюють етику підприємницької діяльності.

Підприємницька етика виявляється в таких категоріях, як вір-

ність слову, прийнятому на себе зобов’язанню, моральна відпові-

дальність за його невиконання. Кращими засобами забезпечення

порядного, чесного підприємництва є освіта, виховання, громадська

думка. Отже, справжній підприємець повинен знати норми ділової по-

ведінки, уникати аморальних, неетичних дій у стосунках

з іншими

учасниками бізнесу.

Сучасні моральні норми лежать в основі того, що можна

визначити як етичний кодекс підприємця, який спирається переважно

на совість, честь, порядність людини. Морально-етичний кодекс

підприємця – це систематизований перелік норм, якими повинен керу-

ватись кожний суб’єкт підприємницької діяльності у бізнесі. Основні

його положення наступні:

– впевненість у користі своєї праці не тільки для себе, але й

для людей, суспільства, держави;

– розуміння того, що люди бажають та вміють працювати,

намагаються реалізувати себе разом з підприємцем;

– віра у бізнес, ставлення до нього як до мистецтва, творчої

справи;

– визнання необхідності конкуренції та водночас прагнення до

співпраці;

– повага до себе як до особистості та до будь-якої особистості

як до себе;

– повага до будь-якої власності, державної влади громадських

рухів, соціального устрою, законів;

– довіра до інших, повага до професіоналізму, компетентності;

– визнання цінності освіти, науки і техніки, інформатики,

культури;

– прагнення до нововведень;

– турбота про екологію, гуманізм.

Правила поведінки базуються на забезпеченні високої якості

продукції, безпеки праці, охорони навколишнього середовища; чесних

і порядних відносинах з клієнтами, партнерами, працівниками.

Складові ділової етики:

1) етика спілкування;

2) зовнішній вигляд;

3) культура робочого місця;

4) етика реклами;

5) створення позитивного іміджу.

У процесі підприємницької діяльності виникають такі види

сто-

сунків: між керівником та підлеглими; між співробітниками; стосунки

з конкурентами; стосунки з партнерами (клієнтами, постачальниками,

посередниками). Головне в стосунках – обов’язковість і точність.

Стосунки з конкурентами можна поділити на м’які та жорс-

токі. Доцільно спочатку використовувати м’які методи (розподіл рин-

ку збуту, об’єднання, викуп, посилення реклами).

Якщо конкурент на-

лаштований дуже агресивно, підприємець звертається до жорстких ме-

тодів (перехоплення спеціалістів, технології, постачальників, посеред-

ників, клієнтів конкурента; гласна експертиза його товарів).

Формами спілкування є ділова бесіда (особиста, службова),

загальні збори, наради (інформаційні, дискусійні), переговори, теле-

фонна розмова, листування.

Існує певний порядок ведення наради, телефонної розмови,

листування, переговорів, прийомів

, розв’язання конфліктів. Необхідні

якості співрозмовника – культура мови, уміння слухати (зі співчуттям,

за допомогою немовних засобів – погляду, міміки, нахилу голови),

висловлювати свою думку.

Ділова людина повинна опанувати етикет, який значною мі-

рою допомагає успішному вирішенню питань у бізнесі. Етикет

підприємця включає такі складові:

– норми та правила коректної поведінки у відносинах зі своїми

колегами та підлеглими, керівниками інших підприємств;

– правила взаємного привітання, представлення, знайомства;

– правила організації бізнес-зустрічей та проведення ділових

переговорів;

– вимоги до зовнішнього вигляду, манер, одягу, службового

приміщення; вимоги до мови;

– культуру службового листування;

– знання міжнародного протоколу та національних особ-

ливостей під час ділових контактів.

Підприємець повинен ясно усвідомити, що такі риси пове-

дінки, як увічливість, тактовність, делікатність абсолютно необхідні не

тільки для “уміння поводитися в суспільстві”, але й для звичайної жит-

тєвої позиції. Не можна забувати про культуру спілкування, почуття

міри, доброзичливості, потрібно повністю керувати своїми емоціями.

Необхідно мати свій цивілізований стиль поводження, свій шляхетний

образ, той самий імідж підприємця, що гарантує не тільки половину

успіху, але й постійне задоволення від своєї діяльності.

Етичні норми реклами. Розумно організована реклама є на-

самперед засобом спілкування між виробниками і споживачами, парт-

нерами у підприємницькій діяльності. Емпіричним шляхом обґрун-

товані й сформульовані певні правила реклами, її етичні норми. Прин-

ципи чесної конкуренції полягають у тому, що будь-яке рекламне

звер-

нення не може:

− містити твердження або зображення, що суперечать прий-

нятим у тому чи іншому суспільстві правилам моральності;

− зловживати довірою споживачів і використовувати їхню не-

досвідченість чи необізнаність;

− вводити в оману споживачів (клієнтів) стосовно властивос-

тей і технології виготовлення товару, дати і країни продукування, ціни

умов придбання, післяпродажного сервісу і гарантій якості тощо;

− завдавати шкоди фірмам-конкурентам та їхній комерційній

діяльності, прямо або опосередковано дискредитуючи їх;

− використовувати висловлювання або зображення приватних

осіб без їх попередньої згоди; запозичувати композицію, текст, зобра-

ження, музику і звукові ефекти інших рекламних звернень без згоди

відповідної фірми.

Рекламодавці та

виконавці мають опанувати всі елементи мис-

тецтва реклами, а саме: висловлюватися просто, цікаво, ствердно; завжди

керуватися здоровим глуздом; бути стислим у висловлюваннях, прав-

дивим, пристойним, оригінальним; знаходити найбільш важливі ко-

мерційні аргументи; уникати прямих порівнянь з продукцією конку-

рентів; обов’язково враховувати національні звичаї і традиції.

Солідній потужній фірмі звичайно

не потрібно займатися рек-

ламою власної продукції (послуг) самотужки. На основі аналізу своїх

можливостей і перспектив їй досить сформулювати загальні принципи

реклами. З цим вона має звернутися до спеціалізованого рекламного

агентства для фахової розробки рекламних матеріалів та розміщення їх

у засобах масової інформації.

Створення позитивного іміджу фірми (“паблік рилейшнз”).

У діловому світі досить широко використовуються так звані PR-пос-

луги (паблік рилейшнз з англ. Public Relations), які полягають у фор-

муванні громадської думки (

іміджу) щодо тих чи інших фірм, через

організацію рекламної діяльності, публікації в пресі, виступи по радіо і

телебаченні, виставки, ярмарки, презентації та інші заходи.

Головною метою паблік рилейшнз у сфері бізнесу завжди є

формування іміджу фірми (підприємства, організації) як надійного парт-

нера, постачальника високоякісних і потрібних товарів на вітчизняний

і світовий

ринки.

Форми паблік рилейшнз залежать в основному від специфіки

товарів (продуктів, послуг). Цілком зрозуміло, що машини, устатку-

вання та прилади потребують зовсім інших форм популяризації, ніж,

наприклад, товари народного споживання. Для одних видів товарів

потрібна серйозна науково обґрунтована інформація, для інших – дос-

татньо поставити, наприклад, пляшку рекламного напою на стіл

якійсь

популярній особистості під час телеінтерв’ю. Проте в усіх випадках

цією справою мають займатися професіонали, які добре знають методи

формування позитивного іміджу конкретної фірми.

Варто при цьому зазначити, що кампанії з паблік рилейшнз є

значно дешевшими і діють більш ефективно, ніж проста реклама.

Найбільш поширеними методами співпраці із засобами масової

ін-

формації для паблік рилейшнз вважаються підготовка прес-релізів

(англ. press-release – випуск для преси), тобто інформаційних пові-

домлень, та проведення прес-конференцій.

У сучасних умовах паблік рилейшнз небезпідставно оцінюють

як мистецтво і науку створення ділового іміджу на основі оперативної

і правдивої інформації. Причому йдеться про діловий імідж не лише

фірми, а

й окремих підприємців. Кращих результатів досягають фірми,

які ретельно планують паблік рилейшнз, узгоджують усі його основні

напрямки (громадську думку, дослідження і статистику, засоби масо-

вої інформації) і рівні (від урядового до споживацького).

Від працівників, які займаються PR-послугами, вимагають не

лише знання певних фахових правил здійснення цього специфічного

виду діяльності, а

й добрих організаторських здібностей та інтелігент-

ності. Лише професійно підготовлені фахівці спроможні забезпечувати

активність і соціально-економічну ефективність комплексу робіт з паб-

лік-рилейшнз.

Як показали соціальні дослідження, на першому місці серед

особистих якостей наших підприємців є професійна безкультурність.

Тільки культура підприємницької діяльності допомагає зберегти пос-

тійний інтерес партнерів і клієнтів. Але багато хто значно більш дбає

про власну кишеню, ніж про свою репутацію. Для наших підприємців

дуже часто важливі тільки досягнення своїх власних

цілей без огляду

на їх оцінку громадською думкою. Але справжнім є успіх, досягнутий

через дії не проти інших, а спільно з іншими. У нашому суспільстві

склалися такі два образи підприємця: позитивний, коли підприємців

вважають героями сьогоднішнього дня, які взялись за корисну для

суспільства ризиковану справу, та негативний, коли у підприємцях

бачать

, спекулянтів, шахраїв, які не хочуть працювати, а за гроші

продають все – і честь, і совість. За кордоном розробляють реабі-

літаційні стратегії, які дозволяють змінити на краще відношення у

суспільстві до підприємця. Вони включають наступні заходи:

− демонстративно ділитись своїм багатством, не користуватися

ним тільки для себе;

− не дратувати людей

його демонстрацією;

− демократизм, простота в особистому спілкуванні;

− акцентування в засобах масової інформації на обуренні ді-

лових людей, коли хтось з них здійснив шахрайство, порушив закон,

обдурив суспільство.

4.3. Форми та етикет спілкування

Сучасний ефективний бізнес практично неможливий без ак-

тивного особистого спілкування, телефонних розмов та службового

листування. Для

успішного спілкування (передовсім з іноземними парт-

нерами) треба обов’язково дотримуватися усталених етичних норм

поведінки.

Вміння підприємця і менеджерів фірми вести телефонні роз-

мови за відповідними етичними нормами є важливою умовою набуття

солідної ділової репутації у сфері бізнесу та серед широкого загалу клі-

єнтів-споживачів, а відтак і досягнення підприємницького успіху

. До

основних правил, яких доцільно дотримуватися при телефонному спіл-

куванні, належать такі:

− відповідаючи на телефонний дзвінок, треба відрекоменду-

ватися. Прийнятною формою відповіді може бути, наприклад, наступ-

на: “Фірма “Тритон”, відділ маркетингу. Заступник начальника Люд-

мила Петренко. Слухаю Вас”.

− за жодних обставин не давати волі негативним емоціям. Як-

що

у вас поганий настрій, спробуйте взяти себе в руки раніше, ніж від-

повісте на телефонний дзвінок. У крайньому разі попросіть відповісти

когось іншого;

− вкрай важливо відповідати на всі телефонні дзвінки. Ніколи

не можна наперед знати, який саме дзвінок забезпечить фірмі цінну

комерційну інформацію або вигідний контракт;

− якщо ви пообіцяли клієнту чи партнеру повідомити якусь ін-

формацію по телефону, простежте, щоб

вона справді була точною і

вичерпною. Пам’ятайте, що практично неможливо буде відновити до-

віру до фірми, якщо ви не виконаєте своєї обіцянки;

− не можна перетворювати телефонну розмову на допит, ста-

вити запитання типу “З ким я розмовляю?” або “Що вам потрібно?”.

Треба стежити за своєю дикцією та культурою мови

;

− існують вислови, яких необхідно уникати під час телефонної

розмови. Зокрема до таких телефонних “табу” належать: “Я не знаю”,

“Фірма не буде цього робити”, “Ви повинні…”, “Ні”. Кожну фразу, що

може сприйматися як відмова, треба ретельно обдумувати.

Будь-яка фірма найбільше цінує таких працівників, які мають

професійний досвід і є

достатньо комунікабельними, добре вихованими.

Етика службового листування має непересічне значення для

встановлення ділових контактів з потенційними партнерами. Активне і

корисне ділове спілкування можливе за умови дотримання напрацьо-

ваних людством канонів службового листування, для якого рекомен-

дується використовувати фірмові бланки з емблемою (товарним зна-

ком) фірми, її повною назвою, поштовою і

телеграфною адресою, теле-

фонами, факсом, банківськими реквізитами.

Службові листи готують і надсилають у вигляді машинопису

на одному (лицьовому) боці аркуша через півтора-два інтервали. Аб-

заци мають починатися з нового рядка з відступом. Краще уникати

переносу слів. Крім першої, всі інші сторінки тексту службового листа

мають бути пронумеровані арабськими цифрами.

Повна

назва установи (організації) або прізвище та адреса осо-

би, якій надсилається службовий лист, пишуться з лівого боку, трохи

нижче рядка з датою. Ще нижче окремим рядком розміщується ввіч-

ливе звертання, що складається зі слів “Шановний” і прізвища адре-

сата. Коли лист написано іноземною мовою, використовується прий-

нятий у цій країні

спосіб звернення.

Перший службовий лист своєму потенційному партнерові вар-

то почати з репрезентування своєї фірми і основного напрямку її діяль-

ності. Ще краще це можна зробити, надіславши партнерові проспект

або буклет з докладною інформацією про фірму. Текст такого інфор-

маційного матеріалу готується або державною мовою потенційного парт-

нера, або англійською мовою