Хоменко Н.В., Мірошник В.О. Історія України-конспект лекцій

Подождите немного. Документ загружается.

занепад поміщицьких господарств, технологічний застій,

зниження прибутків, низький рівень організації праці, посилення

експлуатації селян, рутинний стан техніки (плуг, коса, серп, рало, соха),

відбувалася майнова диференціація селян, поява в аграрному секторові

надлишкової робочої сили, посилюється їх експлуатація. Селяни

поділялися на поміщицьких і державних. Державні – вільні. За

користування землею вони виплачували державі феодальну грошову

ренту. Селяни – кріпаки відбували панщину (від 3 до 6 годин) відробляли

додаткові повинності та сплачували натуральний і грошовий оброк;

руйнація натурального господарства і поступовий перехід на

рейки товарності та підприємництва, але поміщицькі господарства

нерівномірно втягувалися в товарне виробництво. Більш швидше – на

Правобережжі і більш повільно на Лівобережжі. Поступово в товарні

відносини втягуються селянські господарства, господарства державних

селян. Селяни починають займатися підприємницькою діяльністю:

чумакуванням, посередництво в торгівлі;

розширюється сфера застосування вільної найманої праці в

селянських господарствах;

промисловий переворот, суть якого полягала в поступовому

переході від феодальної мануфактури до капіталістичної фабрики, де

більш широко застосовувалася вільна наймана праця з середини 30-х

років. В основі промислового перевороту лежав технічний переворот,

суть якого полягала у заміні ручної праці машинною, широкому

запроваджені у виробництво парових двигунів, удосконалених

технологій. Почали розвиватися нові галузі – машинобудівна,

кам’яновугільна, цукрова. Більшість підприємств будується в містах і

підприємцями ставали купці, міщани та багаті селяни. Але феодальні

відносини стримували промисловий переворот, формування ринку

вільної робочої сили, розвиток підприємництва.

посилення процесу відставання Росії від європейських держав-

лідерів.

Модернізація – це оновлення, удосконалення, зміни у відповідності з

новітніми сучасними вимогами, технічне та технологічне переобладнання

економічної сфери. Відомі три типи модернізації: піонерська, органічна,

наздоганяюча. Для Росії характерна наздоганяюча, яка базується на засвоєнні

передових технологій та економічних механізмів. Стимулом для такого типу

модернізації є недозрілість національної економіки і загроза втрати позицій на

міжнародній арені.

Скасування кріпосного права

Олександр ІІ 19 лютого 1861 р. підписав маніфест про скасування

кріпосного права.

Форма проведення: реформа проводилася верхами за рахунок

селянських земель.

Модернізація виробництва в Російській імперії стала

об’єктивною необхідністю. Роль останнього переконуючого

аргументу відіграла поразка Росії в Кримській війні.

Передова частина російських правлячих сил виступила за

модернізацію. Олександр ІІ (1855-1881 рр.) вирішив

розпочати реформи.

Криза феодально-кріпосницької системи, яка швидко почала

розвиватися в першій половині ХІХ ст.

Відсталість Росії від європейських держав, про що підтвердила і

Кримська війна 1653-1656 рр.

Розвиток капіталістичних відносин в Росії гальмувався наявністю

кріпацтва, при якому кріпацька праця залишалася

малопродуктивною, внутрішній ринок вузький, техніка відсталою,

рутинною, не було притоку робочих рук на промислові підприємства.

Зростання соціального напруження.

Маніфест вирішував основні питання:

 ліквідація особистої залежності селян від поміщиків, їх особисте звільнення і

створення органів селянського самоуправління. Селяни могли вільно вести

своє господарство, відкривати промислові і ремісничі підприємства,

торговельні заклади, купувати, володіти і збувати рухоме й нерухоме майно,

без дозволу поміщика одружуватися тощо.

Юридично вільне селянство не мало справжньої громадянської рівності з

іншими верствами суспільства: селяни отримували паспорт лише на рік,

виконували рекрутську повинність, перебували в залежності від поміщика

до того часу, доки не викуплять у власність землі, зберігалися тілесні

покарання різками;

 реформа зберегла селянську общину, яка перетворювалася у найнижчу

адміністративну одиницю. Керував общиною староста, який обирався

сходом селян. До волосного управління належали волосний сход з

представників від сіл, волосне правління на чолі з волосним старшиною і

писарем, волосний селянський суд.

Сільські й волосні органи селянського управління розподіляли податки і

повинності між селянами, контролювали їх виконання, стежили за

утриманням шляхів, мостів, лікарень, шкіл, відали рекрутським набором,

мали забезпечувати порядок і ловити злочинців.

На Україні селянських общин було менше, ніж в Росії.

 наділення селян землею і визначення за неї повинностей та її викуп. Розміри

наділів та повинностей визначалися установчими грамотами, які укладалися

з сільською громадою, яка за принципом кругової поруки відповідала і за

виконання повинностей. Розміри земельних наділів в різних місцевостях

були неоднаковими.

Селяни мали право викупити садибу, а польовий наділ за згодою поміщика

до 1883 р., а з 1883 р. селяни обов’язково повинні були викупити польові

наділи. До викупу наділів селяни залишалися тимчасово зобов’язаними й

мусили платити поміщику оброк або відбувати панщину.

Формально викуп призначався за землю, а по суті він був компенсацією за

скасування феодальних повинностей.

Оскільки селяни не могли одразу виплатити всю суму, яка становила 11

річних податків з селянського двору, то посередником між селянами і

поміщиками ставала держава. Вона сплатила поміщикам викупні платежі, а

селянам надала позику на 49 років. Внаслідок чого державна казна на

кожний виданий селянам карбованець отримала 63 копійки чистого

прибутку.

В цілому селяни повинні були внести викупних платежів приблизно в

чотири рази більше від тогочасної ринкової ціни землі;

 24 листопада 1866 р. царський уряд видав закон про основи поземельного

устрою державних селян. Усі землі та угіддя, якими користувалися селяни,

залишалися за ними. За ці наділи селяни мусили вносити в державну казну

оброчний податок;

Реформу проводили зверху в інтересах поміщиків-

кріпосників. Але ця реформа за своїм соціально-

економічним змістом була реформою буржуазною, оскільки

вона розкривала шлях до розвитку капіталізму.

Буржуазні реформи 60 – 70-х років

Щоб пристосувати старий самодержавно-поліцейський лад Росії до

вимог капіталістичного розвитку, протягом 60 – 70-х років царський уряд

провів ряд буржуазних реформ: земську, військову, судову, фінансову, шкільну,

цензурну.

 Земська реформа (1864 р.) передбачала створення виборних місцевих

органів самоуправління – земств. Цей крок самодержавства пояснюється

бажанням самодержавства компенсувати дворянам техніко-економічні втрати

шляхом надання їм обмеженої влади на місцевому рівні.

Діяльність земств суворо регламентувалася законом.

Земства контролювали місцеве господарство, народну освіту, медичне

обслуговування, благоустрій, шляхи сполучення.

Голову губернської земської управи затверджував міністр внутрішніх

справ, повітової – губернатор.

 Судова реформа (1864 р.) передбачала: безстановість судочинства,

незалежності суддів від адміністрації, гласності судового процесу, появу

посади прокурора та адвоката, суд присяжних у карному судочинстві.

 Військова реформа (1862 – 1874 рр.). ця реформа замінила

рекрутчину загальною військовою повинністю, скоротила термін військової

служби до 6 – 7 років, заборонила тілесні покарання, реорганізувала військове

міністерство.

 Фінансова реформа (1862 р.). все управління грошовим

господарством було зосереджено в Міністерстві фінансів, через нього

здійснювалися всі витрати коштів, встановлена гласність бюджету.

Отже, земська, судова, військова, фінансова, освітня та

інші реформи, на думку істориків, заклали основи

громадянського суспільства. Але уряд не створив

політичної надбудови – не проголосив конституції, не

скликав парламент. І тому реформи в Росії були

обмеженими, непослідовними, незавершеними.

Реформи свідчать, що Росія стала на капіталістичний

шлях розвитку.

Шляхи розвитку капіталізму в сільському господарстві

В Україні в ХІХ ст. переважало сільське господарство. Капіталізація

сільського господарства йшла двома шляхами:

В сільському господарстві в ХІХ ст. відбувалися такі зміни:

На кінець ХІХ ст. сільська буржуазія становила біля 25% сільського

населення і зосереджувала в своїх руках 40% селянських земель.

Відбулися докорінні зміни в землекористуванні. Земля покупалася –

продавалася. Поряд із спадковими, крупними землевласниками

виникали нові – Симиренки, Терещенки, Харитоненки;

Значно зросла оренда землі, на зміну відробіткової реформи оренди

приходила грошова;

Швидко зростало застосування техніки в сільському господарстві

(парові молотарки, чотирьохміжний плуг, жатки, сівалки, парові

двигуни).

Особливості розвитку промисловості

пруським, при якому

відбувався повільний перехід

поміщицьких землеволодінь до

капіталістичних способів

господарювання. Цей шлях

переважав на Правобережній

Україні і Лівобережній.

американським, при якому йшов

процес утворення фермерських

господарств, які використовували

найману працю і постачали

продукцію на ринок. Фермерські

господарства переважали на

півдні.

Перехід на капіталістичну систему сприяв розвиткові

сільського господарства. На кінець ХІХ ст. Україна

давала 43% світового врожаю ячменю, 20% - пшениці,

10% - кукурудзи.

Особливо швидкими темпами розвивалася вугільна, залізорудна і

металургійна промисловість.

Україна давала майже 65% усього вугілля імперії, понад 50% чавуну і

трохи менше 50% заліза і сталі.

Машинобудування розвивалося повільно. Винятком було

машинобудування сільськогосподарських машин.

Швидко розвивалася промисловість по переробці сільськогосподарської

продукції – цукрова, винокурна, мукомельна. На кінці ХІХ ст. Україна давала

85% загальноросійського виробництва цукру, 50% - тютюну. На Україні в 70-80

р. ХІХ ст. було 153 цукрових заводи, 421 – спиртових заводів.

Швидко зростали міста: Одеса – 400 тис. чол., Київ – 250 тис. чол.,

Харків – 175 тис. чол., Катеринослав – 115 тис. чол. Індустріальні райони

України:

 Донецький вугільно-металургійний;

 Криворізький залізорудний;

 Центри машинобудування: Київ, Катеринослав, Одеса, Харків,

Херсон.

Розвиток промисловості в Україні мав ряд особливостей:

 розвиток промисловості України відбувався за рахунок іноземного

капіталу. Більша частина прибутків вивозилася за кордон іноземцями;

 формування економіки України, як органічної частини економічного

розвитку Російської імперії. Лише 15% підприємств України виготовляли

готову продукцію, а всі інші постачали сировину для виготовлення такої

продукції в Росії. Вартість російських готових товарів була високою, а ціни на

українську сировину – низькими;

 високий рівень концентрації виробництва.

Запитання для самоперевірки і контролю

1. До складу яких імперій входили українські землі?

2. Довести, що в 30-40-х рр.. ХІХ ст. розвивається криза кріпосницької

системи.

3. Які причини скасування кріпосного права?

Упродовж 60 – 80-х років ХІХ ст. завершився промисловий

переворот, тобто перехід від мануфактур до заводів і фабрик. У 1860 р.

– 2147 промислових підприємств – 86 тис. робітників, а 1895 р. – 30310

промислових підприємств – 205 тис. робітників.

4. Коли було скасовано кріпосне право в Росії і Австрії? Що спільного було в

проведенні реформи по скасуванню кріпосного права в Російській і

Австрійській імперіях?

5. Охарактеризуйте реформи 60 – 70-х рр. в Росії.

6. Які особливості економічного розвитку Наддніпрянської України у складі

Росії?

7. Які шляхи розвитку капіталізму в сільському господарстві?

8. Розкрийте соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель в

складі Австрійської імперії.

9. Що таке модернізація?

10.В Англії та Франції промисловий переворот відбувся в основному на

початку ХІХ ст. А в Росії в цілому і на Україні він розтягнувся до 60-х років.

Як це вплинуло на розвиток капіталістичних відносин в імперії?

11.Доведіть фактами вірність висновку: „Феодально-кріпосницький лад і

монархічна влада, що його охороняла, в Російській та Австрійській імперіях

гальмували прогресивний розвиток економіки і культури України,

перетворювали її в колоніальний придаток”.

12. Охарактеризуйте основні питання Маніфесту від 19 лютого 1868 р.

ТЕСТИ

1. В якому році було скасоване кріпосне право у Росії?

а) 1864;

б) 1861;

в) 1874.

2. Указ про скасування кріпосного права видав російський імператор:

а) Микола І;

б) Олександр І;

в) Олександр ІІ;

д) Микола ІІ.

3. Коли була проведена судова реформа?

а) 1861;

б) 1864;

в) 1874.

4. Яку роль відіграла община в житті українського селянства?

а) незначну;

б) прогресивну;

в) реакційну,

Чому?

5. В яких районах Наддніпрянської України найбільший вплив мала

сільська община?

а) Лівобережжя;

б) Правобережжя;

в) Південь.

6. В якій послідовності відбувалися реформи?

а) земська;

б) судова;

в) скасування кріпосного права;

г) військова.

7. В яких районах Наддніпрянської України особливо швидкими

темпами розвивалася капіталістична промисловість?

а) Лівобережжя;

б) Правобережжя;

в) Південь;

г) Південно-Східний район.

8. Назвіть найбільші міста Наддніпрянської України, які наприкінці ХІХ

ст. мали понад 100-тисяне населення.

а) Київ;

б) Вінниця;

в) Полтава;

г) Одеса;

д) Харків;

ж) Катеринослав;

з) Луганськ.

Хронологічна таблиця найважливіших подій

Дата Подія

30-х - 40-х рр..

ХІХ ст.

Промисловий переворот Оновлення, удосконалення

технологій, технічне

переобладнання.

1853-1856 рр. Кримська війна Показала відсталість Росії.

19 лютого 1861 р. Маніфест про

скасування кріпосного

права

1. Ліквідація особистої

залежності селян від поміщиків,

їх особисте звільнення.

2. Створення органів місцевого

самоврядування.

3. Наділення селян землею,

викуп селянських наділів.

1848 р. Скасування кріпосного

права на

західноукраїнських

землях в результаті

революційних подій

1848 р.

1864 р. Судова реформа Введено безстановий суд,

відкритий з’явився прокурор і

адвокат, запроваджено суд

присяжних.

1864 р. Земська реформа Створювалися місцеві виборні

органи самоуправління земства,

які контролювали народну

освіту, медичне обслуговування,

благоустрій, місцеве

господарство

1862 – 1874 рр. Військова реформа Скасувала рекрутчину, ввела

загальну військову повинність (6

– 7 р.), заборонила тілесні

покарання, реорганізувала

військове міністерство.

Рекомендована література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Видавничий центр „Академія”,

1999. с. 184-188, 218-221, 229-238.

2. Рибалка І.К. Історія України. Дорадянський період. – К.: Вища школа,

1991. с. 261-276, 343-372.

3. Світлична В.В. Історія України. – К.: Каравела, Львів: новий світ. –

2002, 2002. с. 113-128.

ТЕМА 8, 9: Українські землі під владою

Російської та Австрійської імперій. Українські землі

в другій половині ХІХ століття.

Західноукраїнські землі в ХІХ столітті

План

1. Політика австрійського уряду щодо українців.

2. Початок національного відродження.

3. Вплив революції 1848-1849 рр. на розвиток національно-визвольного

руху.

4. Суспільно-політичний рух в другій половині ХІХ ст.

5. Виникнення партій.

6. Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель.

Австрійська монархія

Після І поділу

Польщі 1722 р. та

третього поділу

1791 р. відійшла

Галичина

Після

Константинопо

льської

конвенції 1725

р. відійшла

Буковина

З XVII ст. під

владою

Угорщини

перебувало

Закарпаття

«Коронний край» або «королівство Галіції і Лодомерії»,

столиця Львів, поділялося на 12 округів (дистриктїв):

Золочівський, Жовківський, Тернопільський, Львівський,

Чортківський, Бережанський, Коломийський,

Станіславський, Стрийський, Самбірськеий, Саноцький,

Перемишльський. Окремим округом входила Північна

Буковина.

Піжонське

(Братиславське)

намісництво, столиця –

Чернівці, поділялося на

регіони (жупи):

Ужанський, Березький,

Учанський,

Мароморський.

Національний гніт українського народу в складі Австрійської монархії здійснювався не

в таких грубих формах, як в Росії. Реформи Марії-Терези та Йосифа ІІ сприяли

пробудженню національного життя в Західноукраїнських землях.

Особливості національного відродження носіями української національної ідеї було

духовенство.