Мельник Л.Г., Гуржій О. І., Демченко М.В. та ін. Історія України. Кн.1

Подождите немного. Документ загружается.

разького, Христофора Філалета, деякі богословські, бого-

служебні книги та ін. Загалом відомо 28 видань.

Братські друкарні існували також у Луцьку, Новгоро-

ді-Сіверському, Києві, Чернігові, Дермані. Крім того, влас-

никами друкарень були окремі особи — Михайло Сльозка,

Арсеній Желіборський (у Львові), єпископ Гедеон Балабан

(у Снятині й Крилосі), Тимофій Вербицький і Спиридон

Соболь (у Києві) та ін. Значний вклад у видавничу справу

внесли також мандрівні друкарні Павла Домжива Лют-

ковича Телиці та Кирила-Транквілліона Ставровецького,

які виконували індивідуальні замовлення, обслуговували

школи, монастирі тощо.

Розвиток книгодрукування на Україні значною мірою

зумовлювався і швидким зростанням мережі шкіл, гострою

потребою в учбових посібниках. Слідом за «Апостолом»

Федоров видав «Букварі» — у Львові (для навчання ді-

тей «слов'янської грамоти, читанню й початкам грамати-

ки») і в Острозі. Острозький «Буквар» — це посібник для

паралельного вивчення слов'янської та грецької мов. Бук-

варі Федорова неодноразово перевидавалися у різних ва-

ріантах на Україні та в Білорусії. Основні принципи їх-

ньої методологічної й структурної побудови використані в

першому московському букварі, виданому в 1634 р. Васи-

лем Бурцевим.

Братські друкарні випустили також ряд граматик —

«Грамматику доброглаголивого еллинословенскаго язьїка»

Львівської братської школи, «Грамматіку словенску» Лав-

рентія Зизанія, «Грамматіку славенския» Мелетія Смотри-

цького. Дві останні були знаними в усіх слов'яномовних

країнах.

Українські друкарі приділяли велику увагу й виданню

творів світського характеру — віршів, драм, перекладної

та полемічної літератури. Твори Л. Зизанія, П. Беринди,

К.-Т. Ставровецького, М. Смотрицького, І. Борецького,

П. Могили, а згодом й інших авторів були відомі далеко

за межами України — в Росії, Білорусії, в Закарпатті й

Буковині, Молдавії, Валахії, Греції, Сербії, Болгарії, Поль-

щі.

Вони сприяли культурному єднанню слов'янських на-

родів,

згуртовували їх на боротьбу проти католицької та

ісламської експансії.

Полемічна література. Особливе місце серед україн-

ських видань займала полемічна література, яка виникла у

80-ті роки XVI ст. у ході боротьби проти унії та католи-

цизму — ідеологічної зброї польсько-шляхетських понево-

лювачів. Хоча літературна полеміка велася у царині

173

релігійної ідеології, вона мала гостру соціальну й політичну

спрямованість. Найяскравішими полемістами тієї доби бу-

ли Герасим Смотрицький, Василь Суразький, Клірик Ост-

розький, Христофор Філалет, Іван Вишенський, Мелетій

Смотрицький, Іван (Іов) Борецький, Захарія Копистен-

ський, Стефан і Лаврентій Зизанії та інші, котрих по

праву можна ставити в один ряд із провідними західно-

європейськими письменниками і філософами гуманістично-

ренесансного напряму. За своєю суттю світогляд україн-

ських полемістів був аналогічним реформаційному світо-

гляду на Заході, однак виник він на національному грунті

в рамках християнсько-православних принципів.

Вістря полемічних творів було спрямоване проти соці-

альних та ідейних основ католицизму. Полемісти спросто-

вували претензії римських пап на духовне й світське гла-

венство в християнському світі як не доведені «святим

письмом», розвінчували дії церковно-католицької ієрар-

хії — утиски та розбої, дискримінацію православних, її

моральний занепад. Полемісти поділяли реформаційні ідеї

демократизації церкви, обстоювали соборне (колективне)

управління представниками всіх станів справами церкви.

У полеміці з церковними магнатами визрівала гуманістич-

но-демократична ідея рівності всіх людей від природи і пе-

ред богом. Українські полемісти надзвичайно високо ціну-

вали свободу совісті, вважаючи її найважливішою озна-

кою вільної людини.

Полемісти палко любили свою землю і свій народ. Тема патріотиз-

му — одна з провідних в їхніх творах. «Людьми бо є, і з ласки божої

людьми вільними,— з таким закликом до народної свідомості звертався

Христофор Філалет,— і гідність свою захищати маємо». Ці ж мотиви

звучать в «Ключі царства небесного» Герасима Смотрицького (1587 р.):

«Повстаньте, почуйтеся, піднесіть очі душ ваших й подивітеся з пиль-

ністю, як супротивник ваш, диявол, не спить і не тільки, як лев рикаючи,

шукає, кого б пожерти, але явно самі в пащеку йому різним способом

многії впадають». Таким чином, полемісти не лише виявляли сум і

занепокоєння з приводу національної трагедії, а й закликали народ до

пильності та активної протидії, як-от, наприклад, Мелетій Смотрицький

у своєму «Треносі»: «Стійте, не хитайтеся в дарованій вам від бога

вірі... Будьте прикладом вірних у мові, в поведінці, в любові, в вірі,

в чистоті. Пильнуйте читання, нагадуйте науку». І ще: «До тебе, славний

руський народе... мовою своєю звертаюся! Питаю, чому на таку вели-

ку й нечувану кривду мовчите? Чому, оббріхані, не виправдовуєтесь?

Чому, ображені, не протестуєте?.. Повстаньте тоді, і вдруге прошу —

повстаньте, сини мої, зі сну смертельного!...» Один із найосвіченіших

людей того часу, педагог, історик, полеміст Захарія Копистенський у

своїй ґрунтовній праці «Палинодія, або Книга оборони» (1622 р.)

з глибоким патріотичним почуттям говорить про свій народ, його ге-

роїчне минуле, про його право на вільне існування: «Той народ Яфетів

(руський.— 3. X.) широкий бардзо був і славен, для чого й слов'янським

був названий... і завше той народ був несуміренний, і вольний, і незго-

174

додований, і ніхто не міг завоювати русів, і з ними рахувались як греки,

так і римляни».

Освічений український люд відповідав письменникам-

полемістам щирою любов'ю, довірою та повагою. їхні кни-

ги читали в православних церквах, на зібраннях братств,

у школах, їх дбайливо зберігали й передавали один од-

ному. Про «Тренос» Смотрицького говорили навіть як про

книгу пророчу й святу, деякі заповідали ховати себе з нею.

Полемічні твори справляли величезний вплив на фор-

мування національної самосвідомості українців, на розгор-

тання національно-визвольної боротьби. Вони були видат-

ним явищем української літератури, справжньою револю-

цією на ниві культури і з цілковитим правом посідають

гідне місце серед європейських літератур часів Відро-

дження.

Виникнення ідеї залежності суспільного розвитку від

поширення освіти. Пробудження свідомості народу, потяг

до знань, до осмислення свого існування й місця в поцей-

бічному світі розпочався в умовах панування релігійної

ідеології, що не могло не відбитися на характері освіче-

ності, її конфесійному спрямуванні. Як відомо, реформацій-

ні вчення, що поширювались і на Україні, пропагували роз-

кріпачення людини від догматів церкви, закликали люди-

ну до безпосереднього спілкування з богом, однак разом

з тим обмежували її світогляд вивченням Біблії й інших

церковних книг. Саме і лише в них християни намагалися

шукати відповіді на наболілі питання. Але ж самостійне

пізнання «святого письма» вимагало перекладу його на

національні мови. І на Україні та в Білорусії з'являються

перекладені на «просту мову» «Біблія» білоруса Симона

Будного (1564 р.), «Євангеліє» білоруса Василя Тяпин-

ського (70-ті роки XVI ст.), «Новий Завіт» Валентина Не-

галевського із с. Хорошева на Волині (1581 р.). Найхарак-

тернішою пам'яткою такого роду на Україні є «Пересоп-

ницьке Євангеліє», «зложене Михайлом Василевичем, си-

ном протопопа Синицького, накладом княгині Заславської»

(1556—1561 рр.).

Пожвавлення соціально-економічних процесів на Украї-

ні,

загострення політичної та ідеологічної боротьби висуну-

ло конкретні вимоги й до культурного життя. Розвиток

освіти ставав життєво важливою справою. Україна відчу-

вала нагальну потребу в освічених людях — учених, педа-

гогах, письменниках, ораторах, філософах тощо. Так заро-

джується і згодом завойовує визнання ідея залежності

175

суспільного розвитку від поширення освіти. Постало зав-

дання створення національної світської школи.

Ідея суспільно-політичної значущості освіти поширює-

ться серед різних верств суспільства. Визріває переконан-

ня,

що освіченість не тільки впливає на формування осо-

бистості, тобто, за словами автора збірника «Про вихован-

ня чад» (1608 р.), «з людини людину робить», а й визначає

її місце в суспільстві, забезпечує розквіт самого суспільст-

ва. Людину треба цінувати не за походження, родовитість,

багатство чи навіть побожність, а за освіченість і особ-

ливо—

за вихованість. «Не з натури, а з цвічення гід-

ність»,— указував Дем'ян Наливайко, один із освітніх дія-

чів Острога.

Особлива увага приділялася вихованню у людей почут-

тя власної гідності, патріотизму, відданості національним

звичаям, батьківській вірі, мові, культурі. Все це було кон-

че необхідним у процесі формування національної само-

свідомості в умовах іноземного панування.

Розвиток шкільної освіти. Острозька школа. Братські

школи. Розвиток шкільної освіти на Україні наприкінці

XVI — на початку XVII ст. базувався на досягненнях

шкільництва попередніх часів. Школи існували на Волині

вже в XIII ст., у Києві — в XIV ст., у Львові — в першій

половині XVI ст. та в інших місцях. Розташовувалися вони

здебільшого при церквах і монастирях. Спеціально підго-

товлені дяки (або «граматики» чи «книжники») навчали

дітей письму старослов'янською мовою, початкам арифме-

тики, молитвам, співу.

З часом кількість шкіл збільшується. В другій полови-

ні XVI ст. вони діяли вже у Львові, Стриї, Рівному, Кре-

менці, Заблудові, Володимирі-Волинському, на Житомир-

щині. Серед них були і дяківські, й звичайні міські школи

зі світськими викладачами. В історичних джерелах згадую-

ться також школи у Києві, де в 1563 р. «дяк Василь готу-

вався в священики в науці при монастирі св. Архангела

Михаїла», при Уневському, Холмському та Зимненському

монастирях. У 1596 р. княгиня Чарторийська заснувала

школу при Пересопницькому монастирі, а шляхтич Заха-

рій Четвертинський — у містечку Четвертинь на Волині.

Школи існували в Закарпатті (в Ужгороді та в селах По-

рач і Копаня, при Грушівському монастирі), на Запорож-

жі,

де козаків навчали грамоти монахи київських монасти-

рів,

та в інших місцях. Взагалі можна твердити, що свої

школи мали майже усі міста, містечка і чимало сіл. Крім

елементарних міських, церковних і монастирських, були ще

й домові школи. Всі вони внесли певний вклад у розвиток

й поширення освіти на Україні.

З розгортанням реформаційного руху на Україні з'яв-

ляються й протестантські школи. В Гощі, Белзі, Львові,

Берестечку, Хмельнику діяли школи соціанського, лютеран-

ського, кальвіністського напрямів — в основному початко-

ві й подекуди середні. Реформаційними за своїм характе-

ром були також школи вірменських братств у Львові,

Кам'янці-Подільському, Снятині, Язловці, Кутах. Після

прийняття Берестейської унії в Шаргороді, Володимирі та

інших містах з'являються уніатські школи, які засновував

Базиліакський (Василіанський) орден.

Найчисленнішими серед неправославних шкіл були ка-

толицькі. Вони створювалися орденом Ісуса (виник у

Польщі в середині XVI ст.) майже в усіх значних містах

України — в Ярославі, Львові, Луцьку, Острозі, Кам'янці-

Подільському, Новгороді-Сіверському, Перемишлі, Барі,

Вінниці, Фастові.

Добре організовані, з новітньою європейською програмою навчан-

ня,

з пишними диспутами і театральними виставами, католицькі шко-

ли й колегіуми швидко набирали учнів. їхні двері були відкриті й для

української православної молоді. Оскільки ж отці-єзуїти за головну

мету мали поширення католицизму та виховання «вірних синів» рим-

ської курії (і з успіхом це робили), то українці в католицьких школах

«за науками й віри набували», й самі згодом ревно сприяли насаджен-

ню католицизму в ріднім краї.

Таким чином, у висвітлюваний час на Україні діяли

різні за рівнем викладання та конфесійними ознаками

школи, які сприяли поширенню й організації освіти. Ра-

зом з тим іновірні школи, особливо уніатські та католиць-

кі,

обстоювали ідеологічні та політичні цілі правлячих кіл

Речі Посполитої, а тому правили передусім за знаряддя

покатоличення й полонізації. Це добре розуміла україн-

ська громадськість. Культурно-освітні діячі України взя-

лися за організацію вітчизняних шкіл, котрі, не втрачаючи

національної основи, за змістом і рівнем навчання не по-

ступалися б перед польськими і європейськими, тобто від-

повідали потребам часу.

У 1576 р. в Острозі — старовинному культурному цент-

рі Волині — виник культурно-освітній осередок, що скла-

дався з письменників, учених, знавців книговидавничої

справи освітніх діячів, його засновником був князь

В.-К. Острозький — представник старовинного українсько-

го православного роду. Людина патріотичних переконань,

князь згуртував у своєму маєтку однодумців. їхня мета

полягала у відродженні та розвитку національної культу-

177

ри й освіти, вихованні свідомих захисників національних

інтересів вітчизни в умовах наступу католицизму та унії.

Складовою частиною культурно-освітнього осередку ста-

ла школа, заснована не пізніше 1578 р. Вона поклала по-

чаток новому етапові в розвитку шкільної освіти на Ук-

раїні. Старі слов'янські й греко-візантійські традиції по-

єднувалися в ній з надбанням тогочасної європейської

шкільної освіти. Велика увага приділялася слов'янській і

грецькій мовам. Разом з тим запроваджуються латина і

так звані «сім вільних наук» — граматика, риторика, діа-

лектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Тобто

це була шкільна програма, яка передбачала початкову й

середню освіту з елементами вищої. За змістом навчання

Острозька школа започаткувала «слов'яно-греко-латинсь-

кий» тип шкіл на Україні.

Першим ректором школи був Герасим Смотрицький

(30-ті роки XVI ст.— приблизно 1594)—знавець літера-

тури, поет, письменник, що започаткував полемічну літе-

ратуру, «великий свого часу в руському народі муж», як

писав про нього згодом не менш відомий його син, Максим

Смотрицький. Народився Г. Смотрицький у с. Смотрич на

Поділлі в сім'ї дрібного шляхтича. Дістав добру освіту.

Працював якийсь час писарем у Кам'янці-Подільському.

Запрошений князем Острозьким, очолив гурток учених, що

готував до видання «Острозьку Біблію», був її головним

перекладачем і редактором. Одночасно викладав в школі

й був її ректором.

З 1594 р. ректором Острозької школи став Кирило Лу-

каріс, грек за походженням. Мав блискучу європейську

освіту. Один з найактивніших борців проти унії та католи-

цизму, за що під надуманим звинуваченням був висланий

за межі Речі Посполитої. Згодом став константинопольсь-

ким патріархом, але і надалі підтримував зв'язки з брат-

ськими школами, з культурними та освітніми діячами

України.

Викладачами школи були Іван Княгинецький — відо-

мий учений і церковний діяч, засновник Манявського скиту

в Галичині; острозький священик Дем'ян Наливайко —

письменник, перекладач, редактор, автор україномовних

віршів, активний учасник повстання під проводом свого

брата Северина Наливайка; священик Василій — автор бо-

гословських трактатів, та ін. Очевидно, вони навчали сло-

в'янській мові.

Грецькій мові в школі навчали греки (як говорили то-

ді:

«не новина бути грекам в Острозі») Никифор Парасхес,

Кирило Москопул та ін. Парасхес був високоосвіченою

178

людиною, викладав у Падуанському університеті. Відмо-

вившись від запрошення Замойської академії, приїхав до

Острога. Звинувачений у шпигунстві, по-звірячому був за-

мордований у польській в'язниці за виступи проти унії на

Берестейському соборі.

Очевидно, в Острозькій школі викладалися також пое-

тика і риторика, адже викладачі Г. Смотрицький, Д. На-

ливайко й А. Римша складали віршовані твори. Білорус

Андрій Римша і поляк Ян Лясота навчали учнів «нумера-

ції, чотирьом діям арифметики, правилам вирішення за-

дач» тощо. Астрономія (в той час більше астрологія) роз-

глядалася як практична, прикладна дисципліна й вико-

ристовувалася для складання на основі руху небесних сві-

тил пасхалій, астрологічних передбачень і т. д.

Серед вихованців школи — Максим та Степан Смотрицькі, сини

ректора Г. Смотрицького. Максим (Мелетій) з часом став відомим уче-

ним — філологом, публіцистом, письменником, Степан був священиком

в Острозі й одночасно трудився на ниві освіти. Навчалися в школі

також Гавриіл Дорофеевич — згодом викладач Львівської школи та

активний діяч осередку київських учених, Петро Сагайдачний — славет-

ний полководець і політик, та ін. Сучасники називали Острозьку школу

і школою, і колегією, і академією. В цьому значною мірою прислужи-

лися не лише її викладачі, а й ті просвітники, що гуртувалися в Острозі.

До них, крім уже згаданих, належали талановиті полемісти Клірик

Острозький, Василь Суразький (Василь Малюшицький), Христофор Фі-

лалет (Мартін Бронєвський), Тимофій Аннич, Тимофій Михайлович,

греки Діонісій Палеолог, Кирило Москопул, Кіпріян, росіянин першо-

друкар Іван Федоров та ін. До Острога приїздив і працював тут якийсь

час Іван Вишенський. 3. Копистенський писав, що серед учених Остро-

зького гуртка були «оратори, рівні Демосфенові, найдовалися і доктори

славнії, грецькій, слов'янській і латинській мовам навчені. Найдовали-

ся й математики, й астрономи». Вони й їхні однодумці доклали вели-

чезних зусиль до розвитку науки, культури й просвітництва на Україні,

започаткувавши національну полемічну літературу, видавши «Острозьку

Біблію», федорівський «Буквар» та ряд інших посібників, заклавши

першу на Україні школу, що відповідала тогочасним культурним потре-

бам українського народу.

Нову сторінку в історії вітчизняної освіти відкрили

братські школи. Під тиском прогресивних кіл України та

Білорусії король Стефан Баторій декретом від 1584 р. до-

зволив Віденському братству відкривати такі школи, а з

1585 р. це право поширюється на всі православні братства

Великого князівства Литовського й Галичини. Того ж ро-

ку виникла перша на Україні Львівська братська школа.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. школи з'являються

також в Рогатині, Городку, Перемишлі, Луцьку, Вінниці,

Немирові, Кам'янці-Подільському, Кременці, Києві та в

інших містах і деяких селах (загалом близько ЗО). Братсь-

кі школи були народними, відрізняючись від усіх інших

179

передусім демократичністю своїх внутрішніх засад — тут

мали право навчатися діти всіх станів, а також сироти.

Утримувалися школи на кошти братств, бідні ж і сироти

навчалися безкоштовно. При цьому виключалася будь-яка

несправедливість. Від педагогів вимагалося «навчати й

любити всіх дітей однаково, як синів багатих, так і си-

ріт убогих і тих, котрі ходять по вулицях, просячи мило-

стиню».

Братські школи протистояли полонізації, виховуючи в

української молоді патріотизм, повагу до свого народу,

вітчизняної історії, мови, культури, віри батьків. Головна

увага приділялася вивченню слов'янської та української

книжної мов.

За традицією вивчали грецьку мову. Вплив греко-візан-

тійської культури на становлення української освіти був

значний, а знання грецької мови сприяло засвоєнню антич-

ної спадщини та християнських богословських джерел. На-

томість нелегко приживалася в українських учбових за-

кладах латинська мова — адже з нею асоціювалося все

католицьке, польське. Однак знання латини було велінням

часу: без цього не можна було увійти в тогочасну євро-

пейську культуру й науку. Латина тоді була в Європі мо-

вою вчених, філософів, поетів, мовою викладання в універ-

ситетах і міжнародного спілкування. Та й українські поле-

місти, які готувалися в братських школах для кваліфіко-

ваних, вправних, обгрунтованих ідеологічних дискусій, по-

винні були досконало володіти мовою супротивників.

Все це й зумовило виникнення на Україні не слов'яно-

грецьких, а слов'яно-греко-латинських шкіл, учні яких ви-

вчали зазначені мови та оволодівали програмою «семи

вільних наук». Таким чином, започатковану в Острозі спра-

ву продовжили братські школи, з-поміж яких найпершою

на Україні, нагадаємо, була Львівська, заснована актив-

ними членами місцевого братства Юрієм Рогагинцем та

Дмитром Красовським разом з культурно-освітніми діяча-

ми Стефаном та Лаврентієм Зизаніями. За короткий час

школа досягла значних успіхів, бо користувалася матері-

альною та політичною підтримкою не лише свого братства,

а й таких впливових людей, як князь Острозький, молдав-

ський господар Ієремія Могила, гетьман Петро Сагайдач-

ний. Ректорами в школі були Арсеній Елласонський, Іов

Борецький, Стефан Зизаній, викладачами — Ісайя Копин-

ський, Захарія Копистенський та ін.

Брати Стефан і Лаврентій Зизанії внесли значний вклад у станов-

лення й розвиток не лише Львівської школи — вони залишили яскравий

слід у культурно-національному русі всієї України. Народилися Зизанії

180

в незаможній міщанській сім'ї в містечку Потелич на Галичині. Стефан

відомий як автор численних праць, палкий полеміст, а також як педагог.

Був ректором Львівської та Віденської братських шкіл. Лаврентій

Зизаній — учений, перекладач, «муж еллінських і слов'янських мов вправ-

ний проповідник і дидаскал»— працював у Львівській, Берестейській,

Віденській і Київській братських школах. Вірив у науку як засіб пере-

будови суспільства. В передмові до своєї «Граматики словенської» за-

кликав сучасників відкривати школи, вивчати науки, розвивати просвіт-

ництво й культуру: «За науку міцно ся тримаймо і один другого добро-

дійною працею переходьмо».

Засади організації Львівської школи, її програма були

викладені в статуті «Порядок шкільний» (1586 р.), який

став взірцем для інших братських шкіл України. За ста-

тутом, це була школа «наук християнських грецьких і сло-

в'янських дітям вашим всім», тобто всестановою, заснова-

ною на старих вітчизняних і греко-слов'янських традиціях.

Разом з тим до програми навчання входили латина, поль-

ська мова й згадувані уже «сім вільних наук», що вивча-

лися в польських і західноєвропейських середніх учбових

закладах. В школі були нижчі класи, де навчали дітей

«слів пізнавати й складати... на пам'ять многих річей вчи-

ти»,

а також «читаючи, викладати, розсуждати й розумі-

ти».

Далі учні вивчали граматику, риторику, діалектику,

«лічбу і рахування», астрономію («пасхалії та місячний

рух»),

навчалися церковному співу. В школі якийсь час

працювали П. Беринда, Г. Дорофеєвич, К.-Т. Ставровець-

кий. Всі вони віршували, тож, мабуть, у школі викладала-

ся і поетика.

Офіційні кола Речі Посполитої, не без підстав убачаю-

чи в братських школах серйозну перешкоду своїм експан-

сіоністським спрямуванням, вогнища «схизми» й протесту,

вели проти них уперту боротьбу, всіма засобами звужуючи

їхні можливості. У 20-х роках XVII ст. занепала Львів-

ська школа, не витримавши врешті-решт нерівної бороть-

би з єпископом Балабаном і католицьким духовенством.

У 1627 р. студенти католицької колегії розгромили Луцьку

школу, в 1634 р. вона знову зазнала погрому. Після цього

школа перейшла до рук уніатів. Острозька школа припи-

нила діяльність зі смертю князя Острозького, внучка кот-

рого Анна-Алоїза Ходкевич, вихованка єзуїтів, відкрила

замість неї єзуїтську колегію.

Переміщення центру політичного та культурного життя

в Київ. Наступ католицизму, що посилювався з року в рік,

розорення і занепад ряду православних культурних осеред-

ків змусили просвітників України шукати захисту і під-

тримки в надійному місці. Таким місцем виявився Київ:

181

наприкінці XVI—на початку XVII ст.— найбільше місто

Подніпров'я з населенням приблизно 15 тис. чоловік (в ос-

новному ремісників, дрібних купців, шляхти, козаків, се-

лян).

Економічне становище, духовні традиції Києва, ста-

лі зв'язки з різними землями та містами України відігра-

ли важливу роль в його відродженні як всеукраїнського

центру.

Значний вплив на політичний статус Києва справило за-

порозьке козацтво. На той час воно формувалося як зброй-

ні сили України. Успішні дії січовиків проти агресії сул-

танської Туреччини й Кримського ханства, їхня мужність

і військовий хист, блискучі перемоги зміцнювали авторитет

козацького війська на міжнародній арені. Під його впли-

вом перебувала велика територія Подніпрянщини, в тому

числі Київ.

У 1620 р. гетьман Війська Запорозького Петро Сагай-

дачний здійснив у Києві історичний акт: за підтримкою ко-

зацтва й православних людей та за участю єрусалимсько-

го патріарха Феофана відновив Київську митрополію і всю

православну ієрархію, яка 25 років до того, після Берестей-

ської унії, була скасована та замінена на уніатську. Ки-

ївським митрополитом став однодумець Сагайдачного Іов

Борецький — перший ректор Київської братської школи.

Були також висвячені єпископи на всі єпархії, й серед них

такі відомі освітні діячі, як Мелетій Смотрицький — на

той час ректор Київської братської школи, Ієзекіїль Курце-

вич-Булига — вчений, громадський і церковний діяч, та

інші мужі, високоосвічені й гідні, активні учасники куль-

турно-національного руху на Україні. Ця подія значно

зміцнила авторитет Києва в боротьбі проти католицької

експансії. До Києва потяглися культурно-освітні діячі з

різних земель України, особливо з тих, де польсько-като-

лицький гніт ставав нестерпним.

Культурно-освітній осередок при Києво-Печерській лав-

рі.

Основними культурними центрами Києва на початку

XVII ст. стають Київське братство та осередок учених при

Києво-Печерській лаврі на чолі з архімандритом лаври

Єлисеєм Плетенецьким.

Єлисей (Олександр) Плетенецький (?— 1624) походив із сім'ї за-

можного львівського міщанина «Хоми-русина із Рогатина», що мешкав

на вулиці Руській. Єлисей дістав добру освіту, мав тісні зв'язки з куль-

турними діячами Львівського братства, був учасником Берестейського

собору. З 1599 р.— архімандрит Києво-Печерської лаври. За словами

сучасника, поета О. Митури, автора «Візерунка цнот» («Образу добро-

чинностей»), складеного на честь архімандрита, Печерський монастир

182