Москаленко В.В. Соціальна психологія

Подождите немного. Документ загружается.

161

Глава 9. Соціальнопсихологічний аспект дослідження особистості

ціальна психологія розглядає поведінку і діяльність “соціально

детермінованої особистості” в конкретних реальних соціальних

групах, індивідуальний внесок кожної особистості в діяльність

групи, чинники, від яких залежить величина цього внеску в за?

гальну діяльність, Точніше, вивчаються два ряди таких чинників:

ті, що втілені в характері і рівні розвитку, в яких особистість діє,

і тих, що втілені в самій особистості. Можна сказати, що для со?

ціальної психології головним орієнтиром в дослідженні особис?

тості є взаємовідносини

особистості з групою: не просто осо?

бистість в групі, а саме результат, який отримано від взаємовід?

носин особистості з конкретною групою. Інакше кажучи – це про?

блема соціалізації. Отже, проблема соціалізації – це і є соціаль

нопсихологічний аспект дослідження особистості, в якій

віддзеркалюється, з одного боку, соціологічна, а з іншого – за?

гальнопсихологічна проблематика особистості.

Соціалізація – це процес формування і розвитку соціальності

індивіда у відповідності з «вимогами» і «цілями» суспільства. У зв’яз?

ку з цим виникає необхідність виявити в процесі соціалізації законо?

мірності взаємодії “вимог”, “цілей” суспільної системи і якостей осо?

бистості, що реалізує ці “вимоги”, а також вияснити умови виник?

нення таких зв’язків, які забезпечують реалізацію можливостей і оп?

тимальний розвиток як суспільства, так і окремої особистості. При

цьому важливо вияснити наступні моменти. Чим визначаються “цілі

суспільства”, реалізація яких являє таку міру соціальності особистості,

яка призводить до індивідуальних дій, з яких тільки й може скласти?

ся сукупна діяльність суспільства? Яким чином ця міра соціальності

реалізується в діяльності кожного індивіда?

В понятті “соціальність” фіксується факт наявності колек?

тивності і спільних дій людських індивідів, сукупність людей, що

виступають як певна єдність. Виражаючи форму існування людсь?

кої практики, спосіб зв’язку людей в процесі виробничої діяльності,

вона причетна до всіх її аспектів. Соціальність може розглядатися

крупним планом, у відповідності з сутністю історичного процесу, в

якості загального його визначення. За допомогою категорії “со?

ціальність” аналізується людський індивід з боку тих його характе?

ристик, які роблять його здатним виступати в якості суб’єкта сус?

162

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

пільного виробництва, суб’єкта історії. А оскільки людина не може

бути зрозумілою без співвідношення з її роллю у суспільному ви?

робництві, з суспільними відносинами, з колективними діями, то

звідси зрозуміло, яке значення має категорія “соціальність” для роз?

криття сутності процесу соціалізації людини.

У науковій літературі останніх років звертається увага на не?

обхідність враховувати в понятті “соціальність” декілька аспектів.

Зокрема говориться про подвійну суспільну визначеність особис?

тості, яка полягає у тому, що, з однієї сторони, людина виступає як

підсумок культурної історії, як конкретно?історичний суб’єкт діяль?

ності, що виявляє себе у функціонуванні різних історичних типів

особистості, а з другої – як персоніфікація суспільних відносин даної

епохи, як суб’єкт суспільних відносин, в яких вона постає як осо?

бистість, у всій повноті конкретно?історичних характеристик.

Поняття “соціального типу” і “соціального

характеру” особистості. Проблема типології

особистості в соціальнопсихологічній науці

Соціальність людини, розглянута з точки зору тих властивос?

тей і якостей, які є вираженням обов’язкових вимог до неї з боку

конкретної соціально?економічної системи, виявляється у функціо?

нуванні соціально?історичних типів особистості. Жодне суспільство

не могло б існувати, якби індивіди не засвоїли у процесі соціалізації

певної одноманітності дій і вчинків, якби воно не упорядковувало

поведінку багатьох індивідів у потрібному йому напрямку, форму?

ючи у них певні загальні їм усім характерні риси.

Отже, важливим питанням теорії соціалізації є питання со?

ціального типу особистості. Для чого потрібна типологія особис?

тості? Точніше за інших на це запитання відповів Г. Юнг. На його

думку, типологія це: 1) критичний інструмент для дослідження; 2)

помічник в розумінні широкого різноманіття індивідів і ключ до

фундаментальних відмінностей в психологічних теоріях; 3) це сут?

тєвий засіб для визначення “особистісного” рівня практичного пси?

холога, для уникнення серйозних помилок в роботі з пацієнтами.

163

Глава 9. Соціальнопсихологічний аспект дослідження особистості

Проблема соціального типу особистості досліджується різними

науками: психологією, філософією, соціологією, історією, етнографією,

культурологією та ін. Найбільш активно ця проблема досліджується в

соціальній психології, в якій соціально?історичний тип особистості виз?

начається поняттям “соціальний характер”. Класикою психології стала

типологія соціальних характерів, яка створена в 1947 р. в США Е. Фром

мом. Він визначив поняття “соціальний характер” як специфічну фор?

му людської енергії, що виникає в процесі динамічної адаптації людсь?

ких потреб до певного способу життя в певному суспільстві. За своїм

змістом соціальний характер визначає думки, почуття, дії, світогляд і т.ін.,

які є загальними для більшості людей конкретної суспільної спільноти.

Е. Фромм був не першим, хто досліджував цю тему, але він пер?

ший створив цілісну концепцію типології соціальних характерів.

Першим, хто сформулював поняття “соціальних характерів”, був

О.Ф. Лазурський, який підкреслював, що класифікація особистос?

тей повинна бути не тільки психологічною, але й психосоціальною

в широкому розумінні цього слова.

Проблема соціального типу особистості знайшла відображення в

концепції базисної (основної) особистісної структури А. Кардіне

ра (1945), який стверджує, що базисна (основна) структура виникає

на основі конкретної історичної долі народу, його ідеології або вико?

нує функцію матриці, на основі якої формуються індивідуальні риси

особистості. Базисна особистісна структура сприймається більшістю

членів суспільства в результаті схожого досвіду в ранньому дитинстві.

Основна (базисна) особистість – це свого роду усереднений характер

певного суспільного ладу, риси якого є суттєвими ознаками народу.

Думку про соціальний тип особистості розвиває Д. Хонігман в

роботі “Культура і особистість” (1954). Він виділяє два типи явищ,

що пов’язані з культурою: перший – соціально?стандартизована

поведінка: дії, мислення, почуття певної групи; другий – матеріальні

продукти діяльності такої сукупності. Думки Д. Хонігмана було

продовжено Д. Хсю в психологічній антропології, яка досліджує, по?

перше, усвідомлені і неусвідомлені ідеї, що розповсюджені у

більшості індивідів даного суспільства як індивідуальні; по?друге,

усвідомлені ідеї, що управляють діями багатьох індивідів, і існують

як групові і описуються в термінах групової психології.

164

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

Найбільш чітко концепція соціальних характерів особистості вик?

ладена в роботі Е. Фромма “Втеча від свободи”. Формулюючи свої ідеї,

він зауважив, що вивчаючи реакції будь?якої соціальної групи, ми має?

мо справу зі структурою особистості окремих членів цієї групи, однак

нас в цьому випадку цікавлять не їх індивідуальні особливості, а ті за?

гальні особливості особистості, які характеризують більшість членів даної

групи. Цю сукупність рис характеру, яка є загальною для більшості членів

даної групи, можна назвати соціальним характером. В соціальний ха?

рактер входить лише та сукупність рис характеру, яка є у більшості

членів даної соціальної групи і виникла в результаті загальних для

них переживань і загального способу життя. Коли ж ідеться про інди?

відуальність, мається на увазі вся сукупність рис, яка у своєму сполу?

ченні формує структуру того чи іншого індивіда. В той же час кожен

індивід являє собою і певний соціальний тип особистості. Хоча завжди

існують так би мовити “відхилення” від соціального типу особистості,

все ж більшість членів спільноти являють собою різні варіації того “ядра”,

яке складається із загальних рис соціального характеру.

Якщо ми хочемо найбільш повно зрозуміти одного індивіда, то

потрібно звертати увагу на його відмінності, які виникають за раху?

нок випадкових факторів народження і життєвого досвіду, оскіль?

ки ці фактори різні для різних бачень. Але якщо ми хочемо зрозум?

іти, яким чином людська енергія спрямовується в певне русло і пра?

цює в якості виробничої сили в умовах певного суспільного устрою,

то головну увагу потрібно приділяти соціальному типові.

Тема соціального типу особистості активно розробляється і

у вітчизняній науці. В радянський період це були роботи, в яких

аналізувався радянський тип особистості. Серед психологів най?

більше тему радянського типу особистості розробляв М.Д. Ле

вітов. У 1956 р. вийшла його робота “Вопросы психологии ха?

рактера”, яка потім декілька разів перевидавалася до 1969 р. під

назвою “Психология характера”. В цій роботі, яка присвячена до?

слідженню характерів старшокласників, концепція характеру роз?

кривається як змістовий і суспільно значимий компонент особи?

стості. Соціальний тип особистості визначається М.Д. Левітовим

змістом направленості, основою якої є світогляд людини.

165

Глава 9. Соціальнопсихологічний аспект дослідження особистості

Широке визнання отримала концепція типів соціальних харак?

терів російського вченого Б.С. Братуся, яка представлена в його

роботі “Психология. Нравственность. Культура.” (1994). В рамках

своєї концепції Б.С. Братусь виділяє: а) етнопсихологічний тип осо?

бистості в російській літературі; б) соціально?психологічний тип осо?

бистості в радянській культурі і в) психосоціальний тип періоду пе?

ребудови суспільства, дня сьогоднішнього. Ці три типи соціальних

характерів розглядаються в аспекті моралі і моральності. Як стверд?

жує Б.С. Братусь, говорити про соціальний тип, означає говорити про

те, до чого прагнула і куди кликала людину її духовна історія, ідеоло?

гія і життя. Тобто мова йде про спрямованість, типи культури, які

кристалізуються в певних моральних образах особистості.

Психологічними засадами соціальних типів особистості у

Б.С. Братуся є типовий спосіб ставлення до іншої людини, до інших

людей і до самого себе, який переважає в особистості. Саме доміну?

ючий спосіб ставлення до себе і іншої людини є найважливішою ха?

рактеристикою соціального типу особистості. Виходячи з цього кри?

терію, Б.С. Братусь виділяє декілька рівнів в структурі особистості.

Перший рівень – егоцентричний. Він визначається прагненням

лише до власної зручності, вигоди, престижу. Відношення до себе

тут як до одиниці, самоцінності, а відношення до інших споживаць?

ке, лише в залежності від того, допомагає інший особистісному ус?

піху чи ні. Якщо допомагає, то він оцінюється як зручний, хороший,

якщо не допомагає, перешкоджає, утруднює, то – як поганий, ворог.

Якісно інший рівень – групоцентристський. Людина, яка праг?

не до цього рівня, ідентифікує себе з якоюсь групою, і ставлення її

до людей залежить від того, чи входять ці інші в його групу, чи ні.

Група може бути будь?якою (сім’я, нація). Якщо інший входить в

цю групу, то він володіє якістю самоцінності (групоцінності, бо має

цінність не сам по собі, а своєю належністю до групи), вартий жа?

лості, поваги, прощення, любові. Якщо ж інший в цю групу не вхо?

дить, то ці почуття можуть на нього не розповсюджуватись.

Наступний рівень – просоціальний, або гуманістичний. Для лю?

дини, яка досягла цього рівня, ставлення до іншого уже не визначаєть?

ся лише тим, належить він до певної групи чи ні. Просоціальний рівень

166

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

характеризується внутрішньою смисловою націленістю людини на

досягнення таких результатів, які принесуть рівне благо іншим.

Той чи інший рівень людських стосунків визначає культуру сус?

пільства. Коли мова йде про соціальний тип особистості, то це озна?

чає, що в людині віддзеркалюється певним чином відповідна культу?

ра. Культура суспільства визначається його історією, ідеологією, спо?

собом життя людей. Тип культури обумовлено не тільки зовнішніми,

але й внутрішньопсихологічними факторами. До останніх належить

установка. Як вважає Б.С. Братусь, російська культура визначалась

домінуванням егоцентричних установок. Російська культура прагнула

до створення і реалізації в людині духовного, есхатологічного рівня

як головного визначального її морального обличчя. Будь?яка справа,

щоб її визнали як благо, повинна бути співвіднесеною з християнсь?

кими намірами, з Христом. Вся решта діянь розглядалась як зло.

Радянська культура всією міццю тоталітарної системи формувала

інший тип особистості – групоцентристський. Головними були клас,

партія, комуністичне суспільство, а все, що навкруги – вороги, проти яких

можливі всякі засоби боротьби. Радянська епоха сформувала не тільки

групоцентристську орієнтацію суспільства і особистості, а й, відповідно,

групоцентристські внутрішні, часто неусвідомлені установки.

В сьогоденні багато предметів і символів, які пов’язані з цими ус?

тановками, виявились дискредитованими, втратившими колишню при?

вабливість. Предмети зникають, а установки залишаються, бо вони ма?

ють більшу інерцію і не змінюються раптово через зовнішні причини.

І дійсно – зараз ми спостерігаємо, здавалося б, різку, карди?

нальну зміну символів і захоплень, однак за своєю внутрішньою

суттю, за смислом особистісних установок, що їх породили, вони

залишаються колишніми. Наприклад, групоцентризм зараз не

тільки не подоланий, а, навпаки, розквітнув, отримав нові форми

і втілення – сепаратизм, націоналізм, різні форми групування,

кучкування і протистояння.

Західна культура виносила в собі просоціальну гуманістичну

орієнтацію. Цим орієнтаціям сприяло багато обставин і умов.

Психосоціальний тип особистості сьогодення, періоду трансфор?

мації суспільства представлено Б.С.Братусем через характеристику

посттоталітарного суспільства і відповідного йому типу культури.

167

Глава 9. Соціальнопсихологічний аспект дослідження особистості

Перехідні соціальні типи особистості

Соціальний тип особистості – це результат динамічної адаптації

людської природи до суспільного устрою. Як конкретно?історичне

втілення певного етапу розвитку людства соціальний тип особистості

змінюється в ході історії. Кожна культура, кожен тип суспільства ство?

рює свій тип особистості. Наприклад, щоб визначити тип особистості

людини ХІ або ХVIII ст., потрібно дослідити, якими були в кожному з

цих століть потреби людей, їх виробничі сили, їх засоби виробництва,

якими були відносини між людьми, детерміновані тими умовами. Зміни

соціальних умов приводять до зміни соціального характеру. Отже, со?

ціальний тип особистості не є результатом пасивного пристосування

до соціальних умов, це – результат динамічної адаптації.

В часи історичних змін, зміни суспільного ладу звичні зразки

поведінки змінюються В часи швидких змін спосіб життя людини

починає не співпадати зі зразком поведінки, який прийнято у

суспільстві як норма. Виникає масове відхилення від “норми”.

Соціальний тип особистості виражає певні потреби. Якщо по?

ведінка, яка відповідає цим потребам, одночасно дає і психологічне

задоволення, і практичну користь в плані матеріального успіху, то

тут наявною є ситуація, в якій психологічні сили цементують со?

ціальну структуру. Однак рано чи пізно виникає розрив. Традицій?

ний склад характеру (соціальний тип) ще існує, але виникають нові

економічні умови, в яких колишні риси особистості стають непот?

рібними. Люди прагнуть діяти у відповідності зі своїм складом ха?

рактеру, але їх поведінка або заважає досягненню економічних цілей,

або вони просто не в змозі діяти відповідно своїй “природі”.

Це можна проілюструвати на такому прикладі. В умовах ринко?

вої економіки такі особистісні риси характеру як обережність, довір?

ливість, поміркованість, що традиційно вважаються позитивними, в

сучасному бізнесі втрачають свою цінність на перевагу таким, як

ініціативність, здатність до ризику, агресивність і т.ін. Ті риси харак?

теру, які були в свій час пристосовані до минулих соціальних умов, в

нових умовах не відповідають потребам людини. Економічний роз?

виток відбувається швидше, ніж розвиток характеру, і розрив між

еволюцією економічною і еволюцією психологічною приводить до

168

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

того, що в процесі звичайної економічної діяльності психологічні по?

треби вже не задовольняються. Але ці психологічні потреби існують

і потрібно шукати інші способи їх задоволення.

За таких умов виникають перехідні типи соціального характе

ру. Б.С. Братусь характеризує такий соціальний тип перехідним потре?

бово?мотиваційним станом. Це той стан, в якому є бажання, прагнення,

потреба, але немає стійкого визначеного предмета, що їх задовольняє,

тобто немає визначеного шляху життєдіяльності. Як зазначає Б.С. Бра?

тусь, людина в такому стані може ще сказати про те, що вона не хоче, але

не про те, що їй дійсно потрібно. У неї немає образу цілого, немає образу

рознятої половини, прагнення до з’єднання, оволодіння якою повинно

стати основою, знаком, символом її осмисленої діяльності.

Цей перехідний стан обумовлено, з одного боку, підсвідомим

засвоєнням архетипів старого суспільства, яке знаходиться в агонії,

а з другого – новим суб’єктивним життєвим простором з його нови?

ми прагненнями, домінуючими інтересами, цінностями і їх значен?

нями. Говорячи про засвоєння особистістю архетипів старого, не?

існуючого вже суспільства, І.А. Акчурін виділяє такі архетипи:

1) недовіра до інших людей (головне – розподіл на “наших” і

“не наших”);

2) “фамілізм” – довіра і прив’язаність перш за все до стосунків

кровного родства;

3) невміння уявити перспективи розвитку;

4) ворожість до всього нового;

5) невміння навіть уявити себе в іншій, нетрадиційній ролі;

6) погане знання реальності свого світу (а не його міфології).

Поряд зі старим світом одночасно народжується нова, не зовсім

сформована культура. “Ринок” як соціально?економічна альтернатива

старого світу породив психологічний феномен, відомий як “ринкова

орієнтація характеру”. Характеристику останнього дав Е. Фромм у своє?

му аналізові типів соціального характеру. Характеризуючи ринкову

орієнтацію, він підкреслює значення в ній “особистісного ринку”, який

інтенсивно розвивається в нашій дійсності. Суть особистісного ринку

полягає в тім, наскільки добре людина вміє продати себе на ринку,

наскільки добре вона уміє подати себе, наскільки приваблива її “упа?

ковка”. Тепер, щоб отримати успіх, мало володіти умінням, розумом,

169

Глава 9. Соціальнопсихологічний аспект дослідження особистості

майстерністю, відвертістю і порядністю. Успіх залежить тепер від

здатності вступати в конкурентну боротьбу з подібними собі.

Отже, перехідний тип соціального характеру – це тип, який

знаходиться в стані вибору між ринковою орієнтацією і архетипа?

ми старого суспільства. Одночасне існування в сьогоденні багатьох

пластів цінностей, жоден з яких не являє собою чітко структурова?

ної нормативної моделі, утруднює ситуацію вибору і прийняття со?

ціальних норм, а в цілому ускладнює процес соціалізації.

Говорячи про такий перехідний стан, в якому формується но?

вий соціальний тип особистості, К. Хорні відмічає два його показ?

ники: 1) ригідність реагування, 2) розрив між можливостями люди?

ни і їх реалізацією. Ригідність реагування – це відсутність тієї гнуч?

кості, яка дозволяє людям реагувати різним способом на різні ситу?

ації. Розходження між потенційними можливостями даної людини,

її даруваннями і її дійсними життєвими досягненнями сприяє

підтримці перехідного потребово?мотиваційного стану як захисно?

го механізму в умовах несприятливого для неї способу життя.

Говорячи про небезпечність цього стану, Б.С. Братусь звертає ува?

гу на імовірність вибору індивідом предмета, який не відповідає суті осо?

бистісного росту. Потрібно мати на увазі, що вибір предмета є вибір шля?

ху, бо знаходження предмета означає кінець потребового стану і форму?

вання якісно нового психологічного утворення – потреби (тобто “нуж?

ды”, яка знає свій предмет), яка, в свою чергу, спонукає до діяльності, що

її задовольняє. Ця діяльність може тривати роками поки виявиться, що

предмет був неістинним і шкідливим. А тому в кризі перехідних станів

ми, по суті, вибираємо шлях, долю. Такий перехідний стан потребує нової

“техніки існування” (Л.І. Анциферова), сутність якої полягає в тім, по?

перше, що планування діяльності в соціальній сфері вимагає від особис?

тості враховувати швидкі темпи змін соціальної реальності, а, по?друге,

високої особистісної толерантності до невизначеності. Така “техніка існу?

вання” передбачає розглядати соціалізацію особистості як її ресоціалі?

зацію, як процес, в результаті якого формується уміння орієнтуватись у

непередбачених ситуаціях. Зміна умов буття ставить перед особистістю

ряд проблем з освоєння нових інструментальних технік взаємодії з но?

вою конкретно?історичною дійсністю. Це пов’язано перш за все зі зміною

типу соціального характеру.

170

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

Соціальний тип і соціальна зрілість особистості

Історичну зміну різних соціальноісторичних типів особис?

тості можна розглядати як результат соціалізації у філогенетично?

му плані. Мірою соціальності людини є ті конкретно?історичні риси

особистості, які виникають у неї в певних соціально?історичних

умовах і виражають загальне, повторювальне у колективній діяль?

ності. Ця конкретно?історична міра соціальності людини, обумов?

лена конкретним моментом історії і пов’язаною з цим моментом

структурою діяльності особистості, втілена у соціально?історично?

му типі особистості. Соціально?історичний тип особистості, що є

узагальненим образом людини певного історичного часу, в якому

втілились вимоги конкретного суспільства до особистості, може

розглядатися як своєрідна модель соціалізованості особистості кон?

кретного суспільства.

В цьому відношенні ми можемо говорити, що поняття “соц

іалізованість” збігається з визначенням “соціальний тип осо

бистості”, як такої міри соціальності, якої набуває індивід в ході

соціалізації. Ця міра соціальності потрібна людині, щоб адапту?

ватись до культури суспільства. Дослідження проблеми типології

особистості в такому плані має практично?виховне значення.

Типові риси особистості, являючи конкретно?історичну міру її

соціальності, виконують функцію норми і патології соціальності

індивідів. Не можна не погодитися в цьому плані з тим, що на?

лежність людини до певного соціального типу, накладаючи пев?

ний відбиток на характер людини, разом з тим зобов’язує її, зму?

шує її в силу внутрішньої логіки групових інтересів і психології

поводитись саме так, а не інакше.

Функція виховання полягає в тім, щоб підготувати індивіда

до виконання тієї ролі, яку йому доведеться грати в суспільстві.

Виховання повинно сформувати характер індивіда так, щоб він на?

ближався до соціального характеру, щоб його власні прагнення

співпали з вимогами його соціальної ролі. Таким чином, соціаль?

но?історичний тип особистості є не тільки результатом соціалізації,

що розглядається у філогенетичному плані, але також засобом со?

ціалізації індивіда, що розглядається в онтогенезі. В цьому відно?