Москаленко В.В. Соціальна психологія
Подождите немного. Документ загружается.
441
Глава 18. Інтерактивний параметр спілкування
Взаємодія є узагальнюючим і ключовим поняттям цілого ряду
теорій та концепцій. В історії психології існує декілька спроб опи?
сати структуру взаємодіяльності. Так, наприклад, отримала поши?
рення так звана “теорія дії” або “теорія соціальної дії”, в якій пропо?
нувалось описання індивідуального акту дії. До цієї ідеї звертались
соціологи М. Вебер, П. Сорокін, Т. Парсонс і соціальні психологи. В
цих теоріях фіксувались деякі компоненти взаємодії: люди, їх зв’я?
зок, вплив один на одного і, як наслідок, їх зміни.
М. Вебер першим ввів у науковий обіг поняття “соціальної
дії”, як найпростішої одиниці соціальної діяльності. Цим понят?
тям він визначив таку дію індивіда, яка не тільки спрямована на
вирішення його життєвих труднощів та протиріч, але й свідомо
орієнтована на відповідну поведінку інших людей, їх реакцію, тоб?
то взаємодію. Соціальна взаємодія визначається як система взає?
мозумовлених соціальних дій, що пов’язані циклічною причино?
вою залежністю, в якій дії одного суб’єкта є одночасно причиною
і наслідком дій інших суб’єктів. Спілкуючись з друзями, колега?
ми, родичами, людина постійно здійснює соціальні взаємодії, які
є дуже різноманітними за формами вияву.
В розумінні М. Вебера соціальна взаємодія має такі особли?
вості: вона повинна бути, по?перше, раціональною, усвідомленою
і, по?друге, орієнтованою на поведінку інших людей. Ці інші мо?
жуть бути знайомими, співробітниками, окремими особами або не?
визначеною множиною. Виходячи з такого розуміння соціальної
взаємодії не можна називати соціальною взаємодією вчинки лю?
дей, які пов’язані з орієнтацією на несоціальні, матеріальні об’єкти.
Наприклад, виготовлення знарядь праці, рибалка, полювання самі
по собі не є соціальною взаємодією, якщо вони не співвідносяться
з поведінкою інших людей. Самогубство не буде соціальним, якщо
його наслідки не вплинуть на поведінку знайомих або родичів са?
мовбивці. В цьому відношенні характерним є приклад, який наво?
дить М. Вебер. Випадкове зіткнення двох велосипедистів може
бути не більше як подією, подібно явищу природи, але спроба уник?
нути зіткнення, лайка, що відбулась після зіткнення, бійка або
мирне урегулювання конфлікту – це уже соціальне явище. Оче?
видно, що провести чітку межу між соціальними і несоціальними,
442
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
так би мовити, природними діями дуже непросто. Ще складніше
визначити усвідомленість, раціональність поведінки, яка складає
невід’ємну рису соціальної дії. Багато вчинків люди скоюють зовсім
неусвідомлено, автоматично, в стані афекту. Навіть якщо такі дії
спрямовані на інших людей, то у відповідності з теорією М. Вебе?
ра, їх не можна вважати соціальними. Інша справа, коли індивід
діє обдумано, ставлячи перед собою цілі і домагаючись їх реалізу?
вати, змінюючи при цьому поведінку інших людей. Такі дії можна
вважати соціальними. Однак, як показують дослідження, людина
інколи не діє тільки усвідомлено, в її діяльності в будь?якій сфері
є велика доля інтуїції, почуттів, людських реакцій. Тому чиста ра?
ціональність існує лише в ідеалі.
В 50?х роках отримала поширення теорія Т. Парсонса, в якій
була зроблена спроба намітити загальний категоріальний апарат для
описання структури соціальної дії. На думку Т. Парсонса, елемен?
тарна взаємодія утворює зміст первинного рівня соціальної струк?
тури. Одинична дія – це елементарний акт; з цих актів потім утво?
рюються системи дій. Елементами соціальної дії є: діяч, “інший”
(об’єкт, на який спрямована взаємодія), норми (за якими органі?
зується взаємодія), цінності (які приймає кожен учасник), ситуація
(в якій відбувається дія). Діяч мотивований тим, що його дії спря?
мовано на реалізацію його потреб. У відношенні до “іншого” діяч
розвиває систему орієнтацій і очікувань, які визначені як прагнен?
ням до досягнення цілі, так і врахуванням реакцій іншого. Т. Пар?
сонс виділяє п’ять пар таких орієнтацій, які дають класифікацію
можливих видів взаємодій. За допомогою цих п’яти пар можливо
описати всі види людської діяльності.
Теорія Т. Парсонса, як і теорія М. Вебера, була спробою на
основі описання структури соціальної дії і виділення елемен?
тарної її одиниці, створити концепцію, яку можна було б засто?
сувати в емпіричному аналізі а також пояснити емпіричні фак?
ти, які було накопичено емпіричною соціологією. Проте ця тео?
рія виявилась неспроможною для експериментальної практики
через свою громіздкість.
В структурному аспекті також розглядає соціальну взаємо?
дію П. Сорокін. Він виділяє такі її складові: наявність двох або
443
Глава 18. Інтерактивний параметр спілкування
більшої кількості індивідів, що детермінують поведінку та пе?
реживання один одного; виконання ними певних дій, що впли?
вають на взаємні переживання та вчинки; наявність провідників,
що передають ці взаємовпливи індивідів; наявність спільної ос?
нови для контактів, зіткнення.
Отже, в соціології і соціальній психології здійснювались по?
шуки такої одиниці взаємодії, яку можна було б використати в
експерименті. Пошуки таких одиниць, які б можна було спосте?
рігати, продовжуються і до цього часу. Широке розповсюджен?
ня отримала схема, що запропонована американським психоло?
гом Р. Бейлзом, яка дозволяє за єдиним планом реєструвати
різні види взаємодії в групі. За допомогою метода спостережень
Бейлз фіксував ті реальні вияви взаємодії, які можна було по?
бачити в групі дітей, що виконують сумісну діяльність. Спочат?
ку список таких видів взаємодії нараховував 82 назви і тому був
незручним для застосування в експерименті. Бейлз об’єднав
спостережувані зразки взаємодій в категорії, виділивши чотири
категорії, в яких зафіксовано виявлення взаємодії, область по?
зитивних емоцій, область негативних емоцій, область вирішен?
ня проблем і область постановки цих проблем.
Усі різновиди взаємодій, або можливих форм поведінки, були
поділені на 12 груп, які, в свою чергу, об’єднувались у дві головні
категорії: зону постановки і розв’язання проблеми (це власне дії) і
зону емоцій (позитивних і негативних), тобто характеристику став?
лення індивіда до самої діяльності.
Діяльність групи під час розв’язання певного спільного завдан?
ня є послідовним переходом від однієї фази до іншої, а саме: 1) орі?
єнтуванні членів групи щодо спільного завдання; 2) оцінка ходу
розв’язання завдання членами групи; 3) контроль; 4) прийняття
рішення. Супроводжують цей процес та відповідні дії членів групи
позитивні та негативні емоції. Схема Р. Бейлза досить часто вико?
ристовується в експериментальних дослідженнях.
Відомі зарубіжні концепції взаємодіяльності, не дивлячись
на їх відмінності, схожі у пошуках елементарної одиниці цього
процесу, яку можна було б спостерігати, вимірювати. Існуючі
теорії доповнюють одна одну, маючи в предметі дослідження
444
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
Зона постановки проблеми
Зона розв'язання проблеми
Зона позитивних емоцій
Зона негативних емоцій
прохання про інформацію,
прохання висловити думку,
прохання про вказівки
пропозиція,
думка,
орієнтація інших
солідарність,
зняття агресивності,
згода
незгода,
створення напруги, демонстрація
антагонізму
Схема Р. Бейлза
спільне: взаємодія розглядається як центральна проблема соціаль?
ної психології, соціології, оскільки людина з самого моменту на?
родження є невід’ємною частиною взаємопов’язаних і взаємоді?
ючих соціальних одиниць.
Сучасна вітчизняна соціальна психологія розглядає взаємоді?
яльність через призму активності особистості (К.А. Абульханова?
Славська, В.О. Татенко та ін.). Активна взаємодія між людьми ви?
никає як функція діяльності (предметно спрямованої активності)
та поведінки (пасивної взаємодії між людьми). Аналізуючи взаємо?
діяльність, деякі автори (М. Обозов, М. Лукашевич) окремо роз?
глядають індивідуальну діяльність (за формулою “мета – засоби –
результат”) і спільну діяльність (власне взаємодіяльність), виділя?
ючи такі її компоненти як когнітивний, емоційно?комунікативний і
практичний, які по?різному представлені на рівнях індивідуальної
та спільної діяльності. У спільній діяльності, на відміну від індиві?
дуальної, всі три компоненти представлені в більш повному вигляді,
крім того емоційно?комунікативний компонент є центральним. Таке
трактування спільної діяльності дає можливість авторам цього по?
гляду показати єдність взаємодіяльності зі спілкуванням: спілку?
вання входить у взаємодіяльність як його сторона.
445
Глава 18. Інтерактивний параметр спілкування
У вітчизняній психології питання зв’язку спілкування і взає?
модіяльності є дискусійним. Частина авторів ототожнюють спілку?
вання і взаємодіяльність, інтерпретуючи і те, і інше як комунікацію
у вузькому значенні (тобто як обмін інформацією), інші розгляда?
ють відношення між взаємодією і спілкуванням як відношення фор?
ми деякого процесу і його змісту. Інколи говорять про взаємопов’я?
зане, але все ж таки самостійне існування спілкування як комуні?
кації і взаємодії як інтеракції.
Г.М. Андрєєва, дотримуючись запропонованої нею в характе?
ристиці структури спілкування схеми, тобто виходячи з того, що
спілкування в широкому розумінні слова включає в себе комуніка?
цію у вузькому значенні (як обмін інформацією) розглядає взаємо?
дію як іншу – порівняно з комунікативною – сторону спілкування.
Відповідаючи на запитання про те, яка ж така “інша” сторона спілку?
вання розкривається поняттям “взаємодія”, вона підкреслює, що ця
сторона фіксує не тільки обмін інформацією, але й організацію су?
місних дій, що дозволяє індивідам реалізувати загальну для них
діяльність. Таке вирішення поняття виключає відрив взаємодії від
комунікації, а також виключає їх ототожнення: комунікація органі?
зується в ході сумісної діяльності з приводу неї, і саме в цьому про?
цесі людям необхідно обмінюватись і інформацією, і самою діяль?
ністю, тобто розробляти форми і норми сумісних дій. Такий погляд
на визначення “взаємодії” як сторони спілкування, є поширеним у
вітчизняній соціальній психології. Більшість вітчизняних авторів
розглядають взаємодію (інтеракцію) в соціально?психологічному
плані як аспект спілкування, що виявляється в організації людьми
взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, до?
сягнення певної спільної мети (М.Н. Корнєв, А.Б. Коваленко). У
процесі діяльності люди обмінюються не тільки інформацією, а й
різними діями. Ці дії забезпечують планування спільної діяльності,
її координацію і розподіл функцій. За їх допомогою здійснюється
взаємне стимулювання, взаємний контроль та взаємодопомога у
процесі розв’язання спільного завдання. Це передбачає, що кожен з
учасників?партнерів у взаємодії зробить свій внесок у її розв’язан?
ня, що забезпечить більшу ефективність порівняно з індивідуаль?
ним виконанням завдання.
446
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
Отже, взаємодію можна розглядати в двох аспектах. Перший
аспект – це розглядання взаємодії як контакту двох або більше осіб,
що має своїм результатом взаємні зміни їх поведінки, діяльності,
стосунків, установок. Другий аспект – це розглядання взаємодії
як взаємно зумовлених індивідуальних дій, що пов’язані цикліч?
ною причинною залежністю. В цьому аспекті поняття “взаємодія”
використовується для визначення способу реалізації спільної
діяльності, мета якої зумовлює взаємне узгодження індивідуаль?
них дій, розподіл і кооперацію функцій.
Взаємодія як контакт між людьми
Обставини підштовхують кожну людину до багатьох інших
індивідів. У відповідності зі своїми потребами та інтересами лю?
дина відбирає серед чисельної кількості інших людей тих, з яки?
ми вона потім вступає у взаємодію. Цей тип зв’язків, що є дуже
коротеньким за своїм терміном, називається контактом. Мож?
на виділити різні види контактів: просторові, контакти обміну,
контакти зацікавленості.
Просторові контакти. Для того, щоб взаємодіяти з інши?
ми людьми, кожен індивід повинен визначити їх у певному про?
сторі (де вони, скільки їх). Це просторове визначення є первин?
ним моментом, від якого залежить подальша поведінка людини і
її майбутні соціальні взаємозв’язки. Кожна людина щодня зуст?
річається з іншими людьми в транспорті, на вулиці, спортивно?
му майданчику, не задумуючись над тим, хто саме знаходиться в
цих місцях поряд з ним, однак кожен індивід пам’ятає про існу?
вання інших. Це виражається у зміні поведінки в присутності
інших. Наприклад, дівчинка, яка тільки що веселилась у себе вдо?
ма, виходячи на вулицю, надає собі серйозного вигляду, бо вона
знає, що на вулиці присутні інші люди.
М. Обозов виділяє два типи просторових контактів: 1) мож?
ливий (здогадний) просторовий контакт, коли поведінка люди?
ни змінюється через здогадку про присутність індивідів в яко?
мусь місці. Я. Щепанський називає такий контакт “опосередко?
ваним” і наводить приклад: начальник відділу кадрів, знаючи про
447
Глава 18. Інтерактивний параметр спілкування
існування потенційної робочої сили, дає об’яву про запрошення
на роботу; 2) візуальний просторовий контакт, або контакт “мов?
чазної присутності”, коли поведінка індивіда змінюється під впли?
вом візуального спостереження інших людей. В психологічних
дослідженнях застосовується термін “публічний ефект”, сутність
якого в тому, що характеристики індивідуальної діяльності і по?
ведінки змінюються під впливом пасивної присутності інших.
Отже, просторовий контакт є первинним і необхідним кільцем у
формуванні соціальних взаємодій.
Контакти зацікавленості. Їх сутність полягає у виборі со?
ціального об’єкту, який має певні цінності або риси, що відпові?
дають потребам даного індивіда. Вступаючи в просторовий кон?
такт, людина виділяє зі всіх соціальних об’єктів, що просторово
сприймаються, певного індивіда, з яким вона пов’язує позитивні
або негативні емоції, тобто того, хто має риси або властивості,
які відповідають її інтересам. Цей індивід може зацікавити, на?
приклад, своєю незвичайною зовнішністю, чи наявністю у неї
цінної для вас інформації, або виявленням фізичної сили, гумо?
ру або, навпаки, неввічливістю, нерозсудливістю. Людина по?
рівнює індивіда, якого виділила, з собою, намагаючись свідомо
чи несвідомо визначити причину своєї зацікавленості. Такий кон?
такт може бути обопільним або одностороннім, очним або заоч?
ним, викликати негативні або позитивні емоції.
Психологічним механізмом виникнення подібного контак?
ту є мотив як спонукання до діяльності, що пов’язано із задо?
воленням потреби. Кожна особа має набір мотивів відносно
різних сторін оточуючої її діяльності. Ці мотиви є продуктом
попереднього досвіду і існуючих в даний час потреб. Мотиви
пов’язані між собою і складають мотиваційну структуру особи?
стості. В основному вони являються потенційними, тобто до
певного часу не виявляються у поведінці людини. Однак в
якийсь момент відбувається з’єднання потреби особистості з
якимось об’єктом оточуючого середовища. Мотив, що відпові?
дає даній потребі, актуалізується, і виникає інтерес – форма
виявлення потреби, що забезпечує направленість особистості на
усвідомлення цілей діяльності.
448
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
Актуалізований мотив і інтерес ще не є соціальною дією, а лише
першими кроками до її здійснення. Під час контакту зацікавленості
діє саме такий механізм актуалізації мотиву. Контакт зацікавленості
може перерватись або продовжуватись в залежності від багатьох фак?
торів, але перш за все від сили і важливості для особистості актуалі?
зованого мотиву і відповідно сили інтересу; ступеня взаємності інте?
ресів; ступеня усвідомлення свого інтересу, навколишніх обставин.
В контактах зацікавленості виявляються унікальні індивіду?
альні риси особистості, а також особливості соціальних груп,
організацій, інститутів, до яких вона належить. Наприклад, юнак,
який має відповідні фізичні дані, може зацікавити тренера
спортивного клубу, але він може бути зовсім нецікавим для
підприємця, який шукає робітника.
Контакти обміну. Я. Щепанський, описуючи контакти об?
міну, відмічає, що вони являють собою специфічний вид соціаль?
них взаємозв’язків, в яких індивіди обмінюються цінностями, не
маючи прагнення змінити поведінку інших людей. Це означає, що
в ході таких короткочасних спорадичних обмінів увага індивіда
концентрується на самому предметі обміну, а не на іншому індивіді,
який вступає в обмін. Щодня людина має багато контактів обміну:
купляє квитки у транспорті, обмінюється репліками з пасажира?
ми метро, запитує, як знайти такий?то заклад і т.ін. У більшості
випадків у здійсненні контактів обміну людина зовсім не звертає
увагу на індивідів, з якими вступає в контакт. Її цікавить лише
об’єкт обміну. Як приклад розвитку і удосоконалення контактів
обміну Я. Щепанський наводить приклад з купівлею газети. Спо?
чатку у індивіда виникає на підставі певної потреби просторове
бачення газетного кіоску, потім з’являється конкретний інтерес,
пов’язаний з продажем газети і з продавцем, після чого відбувається
обмін газети на гроші. Контакти розвиваються на базі однієї підста?
ви – потреби у придбанні газети. Саме цей предмет є центральним
у появі інтересу і наступного контакту обміну. Контакти обміну,
що повторюються, можуть сприяти виникненню більш складних
соціальних взаємозв’язків, які вже будуть повернені на людину, а
не на об’єкт обміну. Наприклад, можуть виникнути дружні сто?
сунки з продавцем. Соціальні контакти мають велике значення не
449
Глава 18. Інтерактивний параметр спілкування
тільки у дослідженні інтеракції, але й групового статусу особис?
тості, особливостей її соціальної ролі, місця в групі. Вимірювання
числа і направленості соціальних контактів дає можливість виз?
начити структуру соціальної взаємодії і характер соціальних відно?
син. Крім того, саме соціальні контакти є основою групоутворюю?
чих процесів, першим кроком в утворенні соціальних груп.
Взаємодія як організація діяльності
Як уже зазначалось, взаємодія – це також, і перш за все, орга?
нізація діяльності, як такий процес, в якому відбувається зумовлю?
вання індивідуальних дій, що пов’язані циклічною залежністю, в якій
поведінка кожного з учасників виступає одночасно стимулом і ре?
акцією на поведінку інших. Сучасний український соціальний пси?
холог В.О. Татенко, визначаючи взаємодію суб’єктів між собою як
суцільний взаємовплив, розглядає її як послідовну зміну суб’єкт?
об’єктних характеристик учасників цього процесу: спочатку один є
суб’єктом, а інший – об’єктом впливу, а потім – навпаки.
Соціальна взаємодія як організація діяльності між людьми
складається з таких елементів: діюча особистість, потреба в ак?
тивізації поведінки, ціль діяльності, метод діяльності, інша дію?
ча особа, на яку спрямована дія, результат діяльності. Крім того,
елементом організації діяльності є також зовнішнє оточення дію?
чої особи, або ситуація. Як відомо, будь?який діючий індивід не
знаходиться в ізоляції. Його оточує матеріальний, речовий світ,
соціальне середовище (групова взаємодія), культурне середови?
ще (норми і цінності суспільства). Сукупність речових, соціаль?
них і культурних умов складає ситуацію, яка виражається в умо?
вах дії і засобах дії. Жоден індивід не здійснює діяльності без
врахування ситуації. Ситуація входить в систему соціальної взає?
модії через орієнтацію індивідів. Розрізняють оціночну і мотива?
ційну орієнтацію індивіда на ситуацію.
Це означає, що кожен діючий індивід повинен оцінити своє ото?
чення (інших діючих індивідів, умови і засоби навколишнього се?
редовища) і з допомогою мотивації внести корективи в ціль і мето?
ди здійснення соціальної взаємодії.
450
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
Механізм соціальної взаємодії
Соціальна взаємодія, на відміну від імпульсивних, рефлек?
сивних дій, ніколи не відбувається миттєво. До її здійснення у
свідомості діючої особи повинна виникнути досить стійка спо?
нука до активності. Так, спонука здійснення дій називається мо?
тивацією. Мотивація, в аспекті розглядання її як елемента орга?
нізації соціальної взаємодії, – це сила, що штовхає індивіда до
здійснення певних дій. Отже, механізм соціальної взаємодії скла?
дається з потреби, мотивації і самої дії. Цей механізм можна пред?
ставити у вигляді такого малюнка.
Вплив ситуації
Ціль
Потреба
індивіда
Актуалізація
мотиву
Інтерес
Мотиваційна
установка
Соціальна
взаємодія
Будь?яка соціальна дія починається з виникнення в індивіда
потреби, яка надає йому певну спрямованість: це можуть бути, на?
приклад, фізичні потреби (в їжі, сні та ін.), потреби в безпеці,
спілкуванні, досягненні певного статусу, самоствердженні та ін.
Потреба співвідноситься індивідом з об’єктами (суб’єктами) зов?
нішнього середовища, актуалізуючи строго визначені мотиви. Соц?
іальний об’єкт у з’єднанні з мотивом, що актуалізується викликає
інтерес. Поступовий розвиток інтересу приводить до появи у інди?
віда цілі щодо конкретних соціальних об’єктів. Момент появи цілі
означає усвідомлення індивідом ситуації і можливість подальшо?
го розвитку суб’єктивної активності, яка далі приводить до фор?
мування мотиваційної установки, яка означає потенційну го?
товність до здійснення соціальної дії.
У повсякденній практиці часто спостерігається майже мит?
тєве здійснення соціальних дій, які видаються немотивованими і
спонтанними. Проте, якщо проаналізувати такі миттєві дії, то
завжди в них можна виділити початкову потребу, інтерес і, на?
решті, формування мотиваційної установки. Існують соціальні дії,
процес мотивації яких може бути настільки розтягнутим, що по?
чаткова потреба забувається, від чого складається уява, що моти?