Москаленко В.В. Соціальна психологія
Подождите немного. Документ загружается.
461
Глава 18. Інтерактивний параметр спілкування
ного боку, такі, що сприяють організації сумісної діяльності, а з
другого – ті, що так або інакше перешкоджають їй.
Розрізняють два основних типи взаємодій: співробітницт?
во і суперництво (конкуренція). Співробітництво передбачає
взаємопов’язані дії індивідів, що спрямовані на досягнення за?
гальних цілей з взаємною вигодою для взаємодіючих сторін.
Взаємодія на основі суперництва включає в себе спроби відтво?
рення, випередження або придушення суперника, який прагне
до ідентичних цілей.
Ці два типи взаємодій є полярними, супроводжуються про?
тилежними почуттями, установками і орієнтаціями у взаємодію?
чих індивідів. Якщо в умовах співробітництва виявляються по?
чуття вдячності, потреби у спілкуванні, бажанні поступитись, то
в умовах конкуренції часто виникають почуття страху, неприязні,
ненависті, заздрощів, роздратування. В результаті повторення
того чи іншого типу соціальної взаємодії виникають різні види
відносин між людьми.
Кооперація
Кооперація – це взаємодіяльність, яка означає координа?
цію зусиль її учасників, упорядкування, комбінування цих зу?
силь. Включеність у взаємодіяльність всіх її учасників створює
певні відносини, що виконують функцію їх з’єднання в коопе?
рацію. О.М. Леонтьєв звернув увагу на дві основні риси суміс?
ної діяльності: розподіл єдиного процесу діяльності між її учас?
никами і зміну діяльності кожного з них. Системоутворюючим
фактором сумісної діяльності, що об’єднує людей в єдину коо?
перацію, є загальна ціль, котра робить необхідним спілкування
індивідів. Важливим питанням у зв’язку з цим є з’ясування того,
на якій основі формується загальна ціль і як з нею співвідно?
сяться індивідуальні цілі. Б.Ф. Ломов відмічає наступні момен?
ти, важливі для пошуку відповіді на дане питання. По?перше, в
процесі життя в особистості формується певна система цілей,
так би мовити, своєрідне „поле цілей”, в якому одні цілі займа?
ють провідне, інші – підпорядковане положення. Їх співвідно?
462
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
шення є динамічним. Завдяки існуючому в особистості полі
цілей створюється можливість узгодження індивідуальних цілей
і формування тієї спільної цілі, яка потрібна для організації кон?
кретної сумісної діяльності. По?друге, спільна ціль пов’язана з
потребами групи як цілісного утворення, тому важливо, щоб
члени групи розуміли свою роль в реалізації загальної цілі і
могли її трансформувати у власну ціль.
Як відмічає О.М. Леонтьєв, „спілкування не просто опосе?
редковує сумісну діяльність людей, воно дозволяє презентувати
кожному із учасників цієї діяльності деякі її елементи, починаю?
чи з цілі і задачі діяльності і включаючи її структуру (аж до опе?
раційної), цілі окремих дій, які входять до її складу, об’єкти діяль?
ності, використовувані в ній знаряддя, відомості про ситуацію,
необхідні для обстановочної аферентації, узагальнені дані про
імовірний досвід окремих учасників діяльності і взагалі про пси?
хологічні особливості їх особистостей, необхідні для прийняття
рішення сумісної діяльності в цілому.
Внаслідок контакту і цілеспрямованої діяльності між інди?
відами групи утворюються відношення змагальності, які є про?
відними в утворенні властивості, яка не мала місця стосовно
індивідів, що входять до сукупної діяльності суб’єктів. Цю влас?
тивість Б.Ф. Ломов характеризує як енергію сукупного суб’єкта
як таку, що може значно підсилювати здібності окремих індивідів,
які входять до сукупного суб’єкту. Це видно на прикладі того, як
напруга примноження психічних і фізичних сил в процесі колек?
тивної виробничої діяльності стає однією з умов підвищення про?
дуктивності праці у кооперації. Навіть в умовах простого об’єд?
нання однорідної праці багатьох людей їх сумісна сила пере?
більшує суму індивідуальних сил цих осіб, так як в результаті
контакту і змагальності, які викликаються цим контактом, відбу?
вається збільшення енергії. Вже сам суспільний контакт викли?
кає змагання і своєрідне збудження життєвої енергії, який
збільшує індивідуальну продуктивність окремих осіб.
Значний інтерес в цьому плані являють дослідження, О.В.
Петровського, які підтверджують існування в колективі ме?
463
Глава 18. Інтерактивний параметр спілкування
ханізмів, що приводять до підсилення індивідуальних здібнос?
тей. Під впливом взаємодопомоги, єдності цілей, передачі тру?
дового досвіду, стимулювання навчання у членів колективу
формуються такі типові риси, як інтерес, „смак” до розумової
праці, інтерес до питань виховання, творче ставлення до праці,
свідоме і принципове відношення до громадської роботи. Все
це складає дієві фактори, які формують колективні здібності.
Масова діяльність індивідів, їх згуртованість, єдність цілі роз?
вивають у них ті здібності, які інували невиявлено. В досліджен?
нях О.В. Петровського була доведена залежність процесів
спілкування від змісту діяльності, зокрема, положення про те, що
виникаючі в колективі відносини, які опосередковуються сусп?
ільно цінним і особистісно значущим змістом сумісної діяль?
ності, по?іншому впливають на індивідів, ніж відносини, що ви?
никають в „дифузній групі”. Наприклад, взаєморозуміння між
деякими членами колективу, які „вболівають” за одну і ту ж саму
футбольну команду, суттєво відрізняються від взаємовідносин
в тому ж колективі, які виникають в інших обставинах. Отже,
характер взаємодії визначається самим предметом діяльності.
Г.М. Андреєва підкреслює, що в реальній практичній діяльності
людини головним питанням є питання не про те, яким чином
спілкується людина, а про те, з приводу чого вона спілкується.
Розглядаючи колектив як суб’єкта сумісної соціально обумов?
леної діяльності, О.В. Петровський зауважує, що можна поба?
чити, як суб’єкт опредметнюється в об’єкті своєї діяльності, і
разом з тим, як цей об’єкт розпредметнюється в суб’єкті, в ко?
лективі, опосередковуючи і перетворюючи міжіндивідуальні
зв’язки і відносини. У вітчизняній соціальній психології важ?
ливим фактором сприяння організації кооперативної діяльності
визначається включеність у неї всіх учасників. Експеримен?
тальні дослідження кооперації найчастіше спрямовані на аналіз
вкладів учасників взаємодії і ступеня включеності до неї. Що ж
стосується протилежного типу взаємодії – конкуренції, то тут
аналіз сконцентровано на найбільш яскравій її формі –
конфлікті.
464
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
Конфлікт
Конфлікт – це відкрите протистояння між членами взаємодії, яке
виникає внаслідок взаємовиключних інтересів і позицій. Проблема
конфліктів розглядається не тільки в соціальній психології, а й у пол?
ітології, соціології. В 60?х роках ХХ ст. на стику соціальної психології,
соціології і психології особистості виникла спеціальна галузь знань –
конфліктологія, яка орієнтується на соціальну практику, на здійснен?
ня допомоги людям у розв’язанні конфліктів, які у них виникають.
Соціальнопсихологічний конфлікт – це особливий вид міжо
собистісної взаємодії, в основі якої лежить об’єктивна супе
речність цілей, інтересів і думок учасників. На психологічному
рівні ця суперечність виявляється в сильних негативних переживан?
нях учасників щодо ситуації, опонентів і самих себе.
В цьому визначенні є три важливих моменти для розуміння суті
соціально?психологічного конфлікту. По? перше, конфлікт може розгор?
татись в різних системах соціальних відносин. По?друге, не все те, що
масова свідомість іменує конфліктом – чвари, суперечки, нерозуміння,
розходження і т. ін. – є соціально?психологічним конфліктом, бо останній
побудовано саме на сумісних, протилежно спрямованих тенденціях. По?
третє, не кожна об’єктивна суперечність перетворюється в конфлікт. Вона
повинна пройти деякий шлях від власне суперечки до конфлікту як пси?
хологічної реальності, важливою складовою якої є переживання учас?
ників. За своїм знаком вони здебільше є негативними.
Суперечність, яка лежить в основі соціально?психологічного
конфлікту, породжує так звану „об’єктивну конфліктну ситуа
цію”. Об’єктивна ситуація має свою структуру, яка графічно може
бути зображена так.
465
Глава 18. Інтерактивний параметр спілкування
Два основних структурних компоненти – це сторони конфлікту
і його об’єкт. Сторони конфлікту представлено конкретними людь?
ми і їх цілями, які є близькими в рамках однієї сторони і знаходяться
в суперечності з цілями опонентів – тих, хто складає іншу сторону.
Учасників конфліктів може бути дуже багато, а сторін – не менше
двох. Кожна сторона займає в конфлікті певну позицію. Позиція в
даному випадку – це більш?менш точна і відповідна реальності
відповідь учасників на питання причин участі у конфлікті. Внутрі
шня позиція – це сукупність мотивів, реальних інтересів, цінностей,
що спонукають людину або групу приймати участь у конфлікті. Внут?
рішня позиція може не усвідомлюватись учасниками, частіше вони
пред’являють собі і спостерігачам зовнішню позицію. Вона являє со?
бою мотивацію, яка звучить соціально і сприймається особистісно.
Об’єкт соціально?психологічного конфлікту – це реальний або
ідеальний предмет, заволодіти яким прагнуть всі учасники даної
взаємодії. Об’єкт має властивості, які перетворюють його в епіцентр
розбіжностей. Він неподільний і, на думку опонентів, може належа?
ти тільки одній стороні весь, цілком. Він також має різну ступінь
доступності для учасників. Кожен намагається засобами, що є у його
розпорядженні, зробити об’єкт більш доступним до себе і менш до?
ступним для іншого. Взаємодія, яка має у своїй основі таку струк?
туру, має багато шансів перетворитись в психологічний конфлікт,
якщо об’єктивна суперечність пройде стадії ідентифікації і фор
мування суб’єктивного образу конфліктної ситуації.
В даному випадку під ідентифікацією розуміється знаходжен?
ня осіб, що перешкоджають досягненню цілі. Людина, яка включе?
на в конфлікт, може до якогось часу не усвідомлювати його. Однак
в деякий момент його кроки у досягненні певної мети стають не?
можливими, в результаті чого виникає стан фрустрації. Причину
цього явища людина може приписати чому завгодно: собі, обстави?
нам, іншим людям. В тому випадку, якщо причину своїх невдач у
досягненні потрібного об’єкту людина припише іншим людям, ви?
никає ідентифікація, яка далі веде до конфлікту.
Ідентифікація може бути істинною і помилковою. В першому ви?
падку людина справедливо приписала іншій особі причину фрустрації.
Ця людина дійсно є її опонентом і претендує на той самий об’єкт. У ви?
466
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
падку помилкової ідентифікації опонент вибирається неправильно. Якщо
в цьому випадку опонент втягується в конфліктні відносини, то вини?
кає так званий помилковий конфлікт, який розв’язувати дуже важко, бо
він не має ніякої об’єктивної основи, крім емоційного неприйняття.
Наступний крок у перетворенні об’єктивної суперечливості в
психологічний конфлікт – це формування в опонентів образу кон
фліктної ситуації. Суб’єктивний образ конфліктної ситуації вклю?
чає уявлення про себе в конфлікті (цілі, цінності, можливості), про
опонентів, про ситуацію, в рамках якої розгортається конфліктна взає?
модія. Оскільки в суб’єктивних образах конфлікту відбувається транс?
формація об’єктивної ситуації конфлікту, то можливі викривлення
останньої. Дослідники виділяють декілька напрямків викривлення
об’єктивної конфліктної ситуації в її суб’єктивному образі.
– Схематизація, спрощення реального конфлікту. Так як
конфліктні відношення надмірно експресивні, вимагають від люди?
ни багато психічних сил, і на аналіз багатоманітних аспектів взаємо?
відносин їх не хватає, виникає неусвідомлена тенденція до суб’єктив?
ного звужування відносин. Людина виділяє і концентрується на одній
із ліній відносин, тій, де їй простіше всього розгорнути конфлікт.
– Викривлення і зменшення сприйманої перспективи розвит?
ку взаємодії. У свідомості учасників конфліктні відношення не?
мов би завершують, втрачають своє майбутнє. Небезпека такого
викривлення в тім, що опоненти, здійснюючи свої дії у відношенні
один до одного, не прораховують, ігнорують їх наслідки, що при?
зводить до ескалації проблеми.
– Поляризація оцінок і суджень. У відношенні до власної
поведінки і намірів партнера починають діяти чорно?білі кате?
горичні судження.
– Комунікативні викривлення. В комунікації опонентів спра?
цьовують різноманітні бар’єри, які фільтрують інформацію, нада?
ють словам вигаданого смислу.
– Атрибутивні викривлення. Виявляються у приписуванні собі
і іншому мотивів, особистісних властивостей, намірів в спрощенні
відносин. В процесі розвитку конфлікту часто гіперболізуються
недоліки і негативні риси особистості опонента, свій же образ на?
діляється позитивними рисами.
467
Глава 18. Інтерактивний параметр спілкування
В теоретичній моделі, що розроблено у вітчизняній психології
Л.А. Петровською, соціально?психологічний конфлікт проходить
чотири стадії розвитку: виникнення об’єктивної конфліктної ситуа?
ції, інциденту, конфліктних дій, завершення.
На першій стадії конфлікт як психологічна реальність ще не
представлений, однак уже існує його зародок. Люди, почавши діяти
і усвідомивши неефективність дій, почнуть пояснювати для себе цю
фрустрацію. Інциденти і є формами фрустрацій. Це різні події, які
демонструють учасникам взаємодії існування деякої проблеми. Суть
проблеми може бути ще не виясненою, але виникає напруга, супе?
речки. Саме на цій стадії виникає істинна або помилкова ідентифі?
кація і починає формуватись образ конфлікту.
Стадія конфліктних дій є центральною. На цій стадії відно?
сини опонентів бурхливо розвиваються, що приводить до зміни
практично всіх структурних компонентів конфліктної ситуації.
Об’єкт конфлікту має тенденцію до розростання, в конфлікт
втягується все більше учасників. Будучи драматичною і напру?
женою, третя стадія не може тягнутись дуже довго, і конфлікт
переходить на стадію завершення.
Існують дві можливості розв’язання конфлікту: створення умов,
які не допускають подальших інцидентів, і розв’язання самої об’єк?
тивної суперечності.
Зняття інцидента – це спроба погасити конфлікт або че?
рез переведення його на стадію усвідомлення (без конфліктних
дій), або на стадію неусвідомленої конфліктної ситуації. Тут
можливі такі способи:
– Забезпечення виграшу одній стороні. Це можливо лише тоді,
коли сторона, яка прагне, прийняла свою поразку. Проте, необхідно
пам’ятати, що перемога однієї сторони – це завжди тимчасовий стан,
який зберігається до найближчого серйозного інциденту.
– Зняття конфлікту за допомогою брехні. Такий спосіб лише
дає сторонам відстрочку у вирішенні своїх проблем.
– Зміна цільових установок хоча б одним з учасників. Це ситуа?
ція, коли одна зі сторін більше не бажає володіти об’єктом конфлікту.
– Зникнення самого об’єкта конфлікту по волі учасників або
поза їх бажанням.
468
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
Розв’язання конфлікту
через конфронтацію до співробітництва
Це розв’язання конфлікту через спеціально організовану роботу
у знаходженні загальних інтересів і цілей, через звуження зони роз?
біжностей до мінімуму і заключення угод про співробітництво. За своїм
змістом таке завершення конфлікту стосується, як правило, ділових
конфліктів, які зачіпають соціальні або матеріальні інтереси учасників
взаємодії. На цій стадії завершення найбільш виявляється те, що ко?
жен конфлікт втілює в собі дві сторони: руйнівну і конструктивну.
Американський соціальний психолог М. Дейч, один з найбільш
видатних теоретиків конфлікту, виділяє два основних типи
конфліктів: деструктивний і конструктивний.
Деструктивний конфлікт – це такий конфлікт, який пере?
шкоджає взаємодіяльності. Деструктивний конфлікт, як прави?
ло, переводить причини, що створили перешкоду у взаємодіяль?
ності, на “особистості”, чим і пояснюється специфіка його роз?
витку: розширення кількості його учасників, примноження нега?
тивних установок на адресу один одного, а також його ескалація
(зростання напруги, упередженості проти партнера). Розв’язан?
ня такого конфлікту є дуже складним.
Конструктивний конфлікт виникає у випадку, коли зіткнення
стосується не особистісної несумісності, а виявлення різних точок зору
на якусь проблему і способи її вирішення. В цьому випадку конфлікт
сприяє формуванню більш глибокого розуміння проблеми, а також
мотивації партнерів. Факт права на існування точки зору опонента
сприяє становленню кооперативної взаємодії в середині конфлікту. Тим
самим з’являється можливість його розв’язання шляхом дискусії.
Аналізуючи конфлікти, Д. Майерс відмічає, що взаємовідносини
або організації, в яких немає конфліктів, очевидно, приречені на згасан?
ня. Конфлікти породжують відповідальність, рішучість і небайдужість.
Будучи зрозумілими і розв’язаними, вони можуть стимулювати онов?
лення і поліпшення відносин між людьми. У відсутності конфліктів люди
рідко усвідомлюють і вирішують свої проблеми. Світ – це результат твор?
чо розв’язаного конфлікту, коли сторони долають те, що здавалось їм
несумісним, і досягають справжньої узгодженості у взаємодії.
469
Глава 18. Інтерактивний параметр спілкування
Соціальні дилеми. Вирішення соціальних дилем
В соціально?психологічних дослідженнях виявлено декілька
причин конфліктів. Дослідники зазначають, що на всіх рівнях со?
ціальних конфліктів (міжособистісні, міжгрупові, міжнародні) ці при?
чини одні й ті ж самі. Однією з причин конфліктів є соціальні диле
ми. Соціальні дилеми полягають в наступному. У разі, коли індиві?
дуально вигідні стратегії поведінки ведуть до колективного програ?
шу, то встає проблема: як узгодити благополуччя індивідів, включа?
ючи і їх право мати свої особисті інтереси, і благополуччя всього сус?
пільства в цілому. Багато проблем виникає тому, що різні групи праг?
нуть реалізувати свої вузькоегоїстичні інтереси, але при цьому шко?
дять загальнолюдським інтересам. Наприклад, з точки зору егоїстич?
ного інтересу очисні прилади не вигідні. Кожен може думати, що від
викидів шкідливих речовин тільки одного підприємства багато шко?
ди не буде. Але ж і всі інші можуть розмірковувати подібним чином, і
в результаті повітря і вода стають отруєними.
Щоб ізолювати і вивчити цю дилему, соціальні психологи викори?
стовують лабораторні ігри, які відображають сутність багатьох реаль?
них конфліктів в соціумі. Показуючи, яким чином позитивно мислячі
люди попадаються в пастку взаємно деструктивних стратегій поведін?
ки, вони одночасно демонструють парадокси людського життя, які підпа?
дають під розряд “соціальних дилем”. Найбільш відомими є лабораторні
ігри, що отримали назву “дилема в’язня” і “трагедія громадських вигонів”.
“Дилема в’язня”. Ця дилема ілюструється історією двох підоз?
рюваних, яких поодинці допитує окружний прокурор. Обидва вони
винні, однак у прокурора є докази їх провини у скоєні менших зло?
чинів. Тому він пропонує окремо кожному зі злочинців зізнатися:
якщо зізнається один, а другий ні, то прокурор гарантує імунітет
тому, хто зізнався (а його зізнання використає для обвинувачення
іншого в більш тяжкому злочині). Якщо зізнаються обидва, кожен
отримає помірне покарання. Якщо жоден не зізнається, то покаран?
ня обом буде незначним. Щоб мінімізувати власний термін пока?
рання, багато хто зізнається, не дивлячись на те, що сумісне зізнан?
ня веде до більш суворого вироку, ніж обопільне незізнання. Якщо
другий зізнається, перший ув’язнений, зізнавшись теж, отримає по?
470
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ
мірний термін, а не максимальний. Якщо другий не зізнається, пер?
ший зможе вийти на свободу. Зрозуміло, що кожен з них розмірко?
вує по?своєму і обидва попадаються в соціальну пастку.
В кожній клітині число над діагоналлю показує вирок в’язня
“А”. Так, якщо обидва зізнаються, обидва отримують по п’ять років.
Якщо не зізнається ні один, обидва отримують по одному року. Якщо
зізнається тільки один, його відпустять на волю за вдячність у по?
казаннях, які дозволять приговорити другого до десяти років ув’яз?
нення. Як показано на малюнкові, у кожній зарання вибраній стра?
тегії другого ігрока (в’язень “Б”), першому (в’язень “А”) вигідніше
відособитись (бо в цьому випадку він експлуатує готовність співро?
бітничати другого ігрока або захищає себе від експлуатації з його
боку). Проте, не співробітничаючи, обидві сторони отримують на?
багато більше, ніж якщо б вони довіряли один одному і мали взаєм?
ну вигоду. Ця дилема заганяє учасників взаємодії у психологічну
пастку, коли обидва усвідомлюють, що вони могли б взаємно вига?
дати; але, не довіряючи один одному, вони “зациклюються” на
відмові від співробітництва. У подібних дилемах прагнення до егої?
стичних цілей може стати погибельним для всіх учасників взаємодії.
Рис. Дилема в'язня