Москаленко В.В. Соціальна психологія

Подождите немного. Документ загружается.

451

Глава 18. Інтерактивний параметр спілкування

ваційна установка виникла сама по собі. Велика кількість дослі?

джень доводить, що завжди існує „перший поштовх”, потреба, що

приводить до здійснення соціальних дій.

Вивчення генезису і структури соціальної дії дуже важливо для

практики. Розглядаючи, наприклад, ряд взаємодій між керівника?

ми і підлеглими, можна за окремими діями виявити причини на?

пруги у взаємовідносинах, способах керівного впливу, ступені не?

узгодженості або, навпаки, узгодженості дій підлеглих і т.ін.

Здійснюючи соціальні дії, кожна людина відчуває на собі дії

інших людей. Ці інші люди (людина) можуть активно заперечува?

ти, погоджуватись або виявляти пасивність. У відповіді на це люди?

на буде здійснювати соціальні дії, змінюючи спосіб переконання, або

спосіб діяльності та ін., тобто в результаті взаємодії відбувається

соціальний обмін діями.

Велику роль у здійсненні взаємодії відіграє система взаєм?

них очікувань (експектацій), які пред’являються індивідами і

соціальними групами один до одного. Зустрічаючись з незна?

йомою людиною, ми завжди уявляємо собі, що вона буде роби?

ти і як поводитись у відповідності з прийнятними в групі або

суспільстві нормами. Загальноприйняті очікування дають нам

можливість оцінити поведінку даного індивіда і прийняти

рішення щодо продовження взаємодії. Наприклад, певна особа

призначає ділову зустріч незнайомій людині. У кожного з них

існує певна система очікуваної поведінки, яка є загальноприй?

нятою: партнер повинен прийти вчасно, додержуватись ритуа?

лу знайомства, бути ввічливим і т.ін. Якщо ці очікування не вип?

равдовуються для однієї зі сторін, то взаємодія може перерва?

тись і залишитись ситуаційною. Якщо ж очікування з обох сторін

виправдаються, то виникнуть нові експектації (очікування), які

вже будуть пов’язаними з особистими особливостями даної лю?

дини, з її статусом, способом виконання соціальної ролі, з інсти?

туційними нормами, які вона представляє.

Взаємодія може продовжуватись і стати стійкою, багаторазовою

і навіть постійною. В ході стійкої взаємодії взаємні експектації пос?

тійно змінюються, з’являються нові очікування, але такі, які надава?

ли б взаємодії досить упорядкований і передбачуваний характер.

452

РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ

Дослідження взаємодії в концепції

„символічного інтеракціонізму”

Свідченням важливості інтерактивної сторони спілкування

є поява в історії психології спеціального напрямку, який розгля?

дає взаємодію як вихідний пункт будь?якого соціально?психоло?

гічного аналізу.

Інтеракціоністські теорії об’єднують низку теоретичних

концепцій, для яких спільним є наголос на аналізі взаємодії лю?

дини зі своїм соціальним оточенням. На думку інтеракціоністів,

людина осягає світ через символічні значення, які набуваються

людиною в ході соціалізації в результаті участі в численних інте?

ракціях. Людина як носій і виконувач ролей навчається їх вико?

нувати, включаючись з моменту народження в соціальну комун?

ікативну мережу, в процеси взаємодії. Процес взаємодії між людь?

ми має таку особливість як опосередкованість символами, їх

інтерпретацію учасниками взаємодії. Цей напрямок, який отри?

мав назву „символічний інтеракціонізм”, пов’язано з ім.’ям Джо?

на Герберта Міда (1863?1931).

Д.Г. Мід – особистість яскрава і відома. Він дуже мало писав, а

тому роботи його послідовників в значній мірі складаються з тлу?

мачень книги „Розум, „Я” і суспільство”, яка вийшла після його

смерті і являє собою збірник поміток, підготовчих матеріалів вче?

ного і студентських конспектів його лекцій. Для Міда головним у

людській дії – це інтерпретація, створення значень, опосередкуван?

ня безпосередніх впливів. Навіть жести партнерів по комунікації

сприймаються не прямо, а як символи, продукти інтерпретації чут?

тєвого матеріалу. Для того, щоб зробити значимим кожен момент

діяльності, людина наділена психологічним механізмом, який вклю?

чає: а) перероблені, нормативні для особистості уявлення про неї

інших людей; б) спонтанні відповіді на соціальні впливи інших; в)

“самість”, що координує попередні інституції. Цей механізм вини?

кає з комунікації і заради комунікації. Партнери зі спілкування при?

лагоджуються один до одного, розшифровуючи взаємні наміри у же?

стах, позах, виразі обличчя і, перш за все, обмінюються словами.

453

Глава 18. Інтерактивний параметр спілкування

Символічний код для інтерпретації себе й іншого може утворюва?

тись у сумісному спілкуванні, але людська комунікація настільки

складна, що більшу частину значень людині приходиться брати в

готовому, узагальненому вигляді із символічного тезауруса культу?

ри. Він складається з відкристалізованого досвіду минулих взає?

модій і є розписаним у вигляді норм групової поведінки, яка тяжіє

над спонтанними діями індивідів.

Центральним в теорії Д. Г. Міда є поняття міжіндивідуаль?

ної взаємодії, яка відіграє вирішальну роль у становленні людсь?

кого „Я”. В розробці своєї теорії Мід використав також теорію

Ч. Кулі про так зване „дзеркальне „Я””, в якій особистість розумі?

ється як сума психічних реакцій людини на погляди оточуючих.

Однак у Міда питання вирішується інакше. Становлення „Я” відбу?

вається дійсно в ситуаціях взаємодії, але не тому, що люди – це

прості реакції на погляди інших, а тому, що ці ситуації є разом з

тим ситуаціями сумісної діяльності. В них формується осо?

бистість, в них вона усвідомлює себе, не просто вдивляючись в

інших, а взаємодіючи сумісно з ними. Отже, центральна ідея інте?

ракціоністської концепції полягає в тім, що особистість формуєть?

ся у взаємодії з іншими особистостями, і механізмом цього про?

цесу є встановлення контролю дій особистості тим уявленням про

неї, яке складається в оточуючих.

У соціальному розвитку людина проходить дві фази: на першій

з них (game) вона засвоює ролі значущих Інших, а на другій (play)

? вчиться “володіти” ролями, підпорядковувати їх. Соціальний роз?

виток полягає у формуванні певного рольового репертуару, при?

чому дитина здатна стати об’єктом у власних очах настільки, на?

скільки вона здатна грати роль Іншого. В результаті створюється

образ “узагальненого Іншого”, в якому втілюються соціальні нор?

ми. Самосвідомість особистості, її “Я”, є похідною від спілкуван?

ня. У індивіда формується уявлення про себе, про своє “Я” в ре?

зультаті орієнтації на так званого “значущого Іншого” і на те, як

вона сприймається цим “значущим Іншим”. “Прийняття ролі Іншо?

го” – головний механізм соціалізації. Спочатку дитина орієнтується

на експектації “значущих Інших” (батька, матері), але в міру роз?

454

РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ

ширення контактів відбувається генералізація, і об’єктом орієн?

тації стає “генералізований Інший”, що ототожнюється Дж. Мідом

з узагальненою соціальною групою.

Стадії прийняття ролі іншого, інших, узагальненого іншого

? стадії перетворення фізіологічного організму в рефлексивне соц?

іальне “Я”. Походження “Я” є цілком соціальним, головна його

характеристика – здатність ставати об’єктом для самого себе, що

відрізняє його від неживих предметів і живих організмів. Багат?

ство і своєрідність закладених в тому або іншому індивідуально?

му “Я” реакцій, способів дії, символічних змістів залежить від

різноманітності і широти систем взаємодії, в яких “Я” приймає

участь. Структура завершеного “Я” відбиває єдність і структуру

соціального процесу. В той же час соціальний індивід (соціальне

“Я”) є джерелом руху і розвитку суспільства. Мід виділяє в сис?

темі “Я” дві підсистеми: “I” і “mе”. “Ме” являє собою властиву

даному індивідові сукупність установок “Інших”, тобто інтерна?

лізовану структуру групової діяльності. “І”, навпаки, має авто?

номний характер, є джерелом спонтанної, непередбаченої повед?

інки, відбиває специфіку реакцій індивіда на соціальні стимули.

Реагуючи відхиляющимся від неочікувано, “І” вносить в струк?

туру взаємодій зміни, які, складаючись, змінюють зміст соціаль?

ного процесу, не даючи йому кристалізуватися в жорсткий соц?

іальний порядок.

Розвиваючи і систематизуючи ідею дзеркального “Я”,

Д.Г. Мід поклав її в основу розуміння соціалізації особистості.

Згідно з цією ідеєю, обов’язковою умовою соціалізації індивіда є

спілкування з іншими людьми і засвоєння їх думок про себе. Не

існує почуття “Я” без відповідного йому почуття “Ми”, “Він”, або

“Вони”. Свідомі дії завжди соціальні; вони означають для люди?

ни співвіднесення своїх дій з тими уявленнями про її “Я”, які скла?

даються у інших людей. Інші люди ? це ті дзеркала, в яких фор?

мується образ “Я” людини. Людина має стільки “соціальних Я”,

скільки існує осіб і груп, думку яких вона цінує. Розвиваючи ці

погляди, Д.Г. Мід, як і Ч.Кулі, вважав ознакою істинно соціаль?

ної істоти здібність виділяти себе з групи і усвідомлювати своє

“Я”. Обов’язковою умовою цього є спілкування з іншими. Осо?

455

Глава 18. Інтерактивний параметр спілкування

бистість являє собою сукупність психічних реакцій людини на

думку про неї оточуючих. Її власне “Я” – сприйняте дзеркальне

відображення, сукупність вражень, які як їй здається, вона

здійснює на оточуючих. “Я” включає: 1) уявлення про те, “яким я

здаюся Іншій людині”; 2) уявлення про те, “як цей Інший оцінює

мій образ”; 3) специфічне почуття “Я” (подібне гордості, само?

повазі або приниженню), яке з цього випливає. Все це складаєть?

ся в “почуття особистої визначеності” людини – дзеркальне “Я”.

“Я” виступає синтезом соціального і індивідуального в людині,

гарантом і одночасно результатом її інтеракцій з соціальним се?

редовищем. Суспільство розкривається індивідові у вигляді соц?

іальних аспектів її власної особистості, воно практично не існує

за межами свідомості індивіда. Отже, сукупність процесів взає?

модії конституює суспільство і соціального індивіда. Дія індиві?

да сприймається іншими людьми, опосередковуючись значенням.

Взаємодії детермінуються системою символів, тобто поведінка

людини в ситуаціях взаємодії обумовлена символічною інтерп?

ретацією цих ситуацій. Людина – це істота, яка включена в зна?

кові ситуації. Суспільство дійсно регулює дії людей за допомо?

гою символів. Символ є “останньою” соціальною домінантою взає?

модії. Символічний інтеракціонізм гостріше за інші теоретичні

напрямки поставив питання про соціальні детермінанти взає?

модії. Заслуга Міда полягає в тім, що питання про роль взаємодії

для формування особистості, а також про соціальну детерміна?

цію цього процесу ним було поставлено.

Існує багато різних версій інтеракціонізма. Проте все більше

сучасних дослідників погоджуються, що інтеракціоністська мо?

дель особистості дає найліпшу систему для адекватного пояс?

нення поведінки людини. Зокрема, цей підхід може бути засто?

совано для визначення того, якою морою складна поведінка ре?

гулюється і інтеракціями, які залежать від ситуаційних змінних

і від задатків.

Можна погодитись з оцінкою відомих американських пси?

хологів Л. Хьелла і Д. Зіглера, яку вони дають інтеракціоністсь?

кому напрямку в психології. Інтеракціональна модель, відміча?

ють вони, як мінімум, являє собою дуже потрібну поправку в га?

456

РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ

лузі психології, яка до цього зосереджувалась на індивідові в ціло?

му, часто ігноруючи взаємні зв’язки між людиною і умовами її

життя, які постійно змінюються. Більше того, інтеракціоністсь?

кий підхід повинен розширити наші уявлення про те, в яких си?

туаціях вирішальну роль у вибудовуванні поведінки грають осо?

бистісні характеристики, а в яких вони не грають ніякої ролі.

Можна сподіватись, що інтеракціонізм надалі в дослідженнях пси?

хологів займе пріоритетне місце у поясненні того, як людина і

оточення постійно впливають одне на одне, а також у вивченні

взаємодій ситуаційних факторів і особистісних змінних та їх

впливу на поведінку індивіда.

Транзактний аналіз Е. Берна

Транзактний аналіз – це напрямок, в якому представлено до?

слідження взаємодії з точки зору регулювання дій учасників че?

рез їх позиції, а також врахування характера ситуацій і стилю

взаємодії. Найбільш яскраво транзактний аналіз представлено в

роботі Е. Берна “Ігри, в які грають люди. Люди, які грають в ігри”.

З точки зору Е. Берна, кожен з учасників взаємодії може займати

одну з трьох позицій, які він означив як Родитель, Дорослий,

Дитина. Позиція Дитини може бути визначеною як позиція

“Хочу!”, позиція Родителя – як “Потрібно”, позиція Дорослого –

як об’єднання “Хочу” і “Потрібно”. Ці позиції не пов’язано обо?

в’язково з відповідною соціальною роллю, а є психологічним ви?

значенням певної стратегії у взаємодії. У кожної людини у відпо?

відності з її психічним станом складаються певні схеми поведін?

ки. Репертуар цих станів Е. Берн розбив на такі категорії: 1) стан

Я подібний образу батьків; 2) стан Я, який автономно направле?

но на об’єктивну оцінку реальності; 3) стан Я, який діє з моменту

його фіксації в ранньому дитинстві, і представляє архаїчні пере?

житки. Ці стани відповідають позиціям Родителя, Дорослого і

Дитини, одна з яких виявляється у людини в соціальній взаємодії

в кожен момент часу і може змінюватись у відповідності зі зміною

психологічних станів. Кожен тип станів по?своєму є дуже важ?

ливим для людини. Дитина – це джерело інтуїції, творчості, спон?

457

Глава 18. Інтерактивний параметр спілкування

танних спонук і радості. Стан “Дорослий” є необхідним для жит?

тя. Людина переробляє інформацію і вираховує імовірності, які

необхідно знайти, щоб ефективно взаємодіяти з оточуючим

світом. Дорослий контролює діяльність Родителя і Дитини і є по?

середником між ними. Родитель здійснює дві основні функції. По?

перше, завдяки цьому станові людина може ефективно грати роль

родителя своїх дітей, забезпечивши тим самим виживання людсь?

кого роду. Важливість цієї функції підкреслюється тим фактом,

що люди, які залишились сиротами в ранньому дитинстві, відчу?

вають значно більше труднощів у вихованні власних дітей, ніж

ті, які росли в повних сім’ях аж до підліткового віку. По?друге,

завдяки Родителю багато наших реакцій давно стали автоматич?

ними, що допомагає зберегти багато часу і енергії. Люди багато

чого роблять тільки тому, що “так прийнято робити”. Це звільнює

Дорослого від необхідності приймати багато тривіальних рішень,

завдяки чому людина може присвятити себе вирішенню більш

важливих життєвих проблем, залишаючи буденні питання на роз?

суд Родителя. Отже, всі три позиції людини дуже важливі для

виживання, функціонування і взаємодії. Кожна з них заслуговує

однакової поваги, бо кожен стан по?своєму робить життя люди?

ни повноцінним і плідним. Зміна цих позицій стає необхідною

лише в тому випадку, якщо одна з них порушує здорову рівнова?

гу. Взаємодія стає ефективною лише тоді, коли транзакції мають

додатковий характер, тобто якщо вони співпадають.

В концепції Е. Берна одиниця спілкування називається

транзакцією. Люди, які спілкуються, виявляють свою поінфор?

мованість відносно присутності один одного. Це називається

транзактним стимулом. Людина, на яку спрямовано транзак?

тний стимул, у відповідь щось скаже або зробить. Ця відповідь

називається транзактною реакцією. Метою простого транзак?

тного аналізу є вияснення того, яка саме позиція “Я” відпові?

дальна за трансактний стимул і яка позиція людини здійснила

транзактну реакцію.

В найбільш простих транзакціях і стимул, і реакція похо?

дять від Дорослого. Е. Берн наводить такий приклад. Хірург, оц?

інивши на основі тих даних, що у нього є, необхідність у скаль?

458

РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ

пелі, протягує руку медсестрі. Правильно розтлумачивши цей

жест, оцінивши відстань і м’язові зусилля, вона вкладає скаль?

пель у руку хірурга такою дією, яку від неї чекають. Ця транзак?

ція називається додатковою. Іншими словами, за умови нор?

мальних людських стосунків стимул тягне за собою очікувану і

природну реакцію.

Е. Берн формулює наступні правила комунікації. Перше пра?

вило полягає в тім, що поки транзакції додаткові, процес комун?

ікації буде протікати гладко. Наслідок з цього правила: поки тран?

закції додаткові, процес комунікації може відбуватись невизна?

чено довго. Ці правила не залежать ні від природи транзакцій, ні

від їх змісту. Вони цілком базуються на векторах спілкування.

Поки транзакції зберігають додатковий характер, правило буде

виконуватись незалежно від того, чи зайняті її учасники, наприк?

лад, якоюсь розмовою (Родитель – Родитель), чи вирішують ре?

альну проблему (Дорослий – Дорослий), чи просто граються ра?

зом (Дитина – Дитина або Родитель – Дитина).

Зворотне правило полягає в тім, що процес комунікації пе?

рерветься, якщо виникне перехресна транзакція. Перехресна

транзакція найбільш перешкоджає спілкуванню, якої б сторони

людських відносин вона не стосувалась: сімейного життя, друж?

би, любові або роботи. Е. Берн наводить такий житейський при?

клад перехресної транзакції. Стимул розраховано на взаємовід?

носини Дорослий – Дорослий, наприклад: “Давай спробуємо по?

яснити, чому в останній час ти почав багато пити”. Відповідною

транзакції “Дорослий – Дорослий” тут може бути відповідь: “Да?

вай спробуємо зрозуміти. Мені і самому цього хочеться”. Однак

співрозмовник може роздратуватися. Тоді відповідь може бути

інакшою. Наприклад: “Ти, як мій батько, весь час мене крити?

куєш”. Ця відповідь відповідає схемі “Дитина – Родитель”. В

цих обставинах проблему алкоголю слід відкласти до тих пір,

поки вектори не будуть приведені в порядок. Або співрозмов?

ник (“ігрок”) повинен стати Родителем, доповнюючи несподі?

вано виявлену співрозмовникові Дитину, або потрібно активі?

зувати у нього Дорослого. Якщо, наприклад, в обговоренні з хо?

зяйкою якості миття посуду раптово служниця збунтується, то

459

Глава 18. Інтерактивний параметр спілкування

розмова на рівні Дорослий – Дорослий буде закінченою. Мож?

ливим продовженням може стати взаємодія на рівні Дитина –

Родитель, або обговорення іншої Дорослої проблеми: чи не слід

хозяйці звільнити служницю?

Наводимо схеми, в яких показано розподілення позицій у взаємодії.

Прості додаткові транзакції виникають у неглибоких вироб?

ничих або інших поверхневих суспільних взаємовідносинах, ри?

туалах. Більш складними є приховані трансакції, які потребують

одночасної участі більш як двох станів “Я”. Саме ця категорія

слугує основою теорії ігор.

Е. Берн наводить приклад так званої кутової транзакції, в

якій приймають участь три стани “Я”, ілюструючи це на такому

діалозі. Продавець: “Ця модель краще, але вона вам не по кар?

ману”. Покупець: “Ось її?то я й візьму”. В цьому прикладі Про?

давець на Рівні Дорослого констатує два факти: ця модель кра?

ще і вона вам не по карману. На соціальному рівні слова про?

давця здаються такими, якими звертаються до Дорослого покуп?

ця, тому він повинен був би відповісти: “Ви праві відносно того

і відносно іншого”. Однак схований психологічний вектор було

– позиція Родителя, Д

– позиція дорослого, Д

– позиція дитини

Мал. Схема транзактного аналізу

460

РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ

вміло спрямовано досвідченим Дорослим продавця до Дитини

покупця. Покупець думає: “Не дивлячись на фінансові труднощі,

я покажу цьому нахабі, що я ні трішечки не гірше інших по?

купців”. Ця транзакція є додатковою на двох рівнях векторів

(соціальному і психологічному), оскільки продавець немов би

приймає відповідь покупця за чисту монету, тобто як відповідь

Дорослого зробити покупку.

Отже, існують різні види транзакцій. Е. Берн приділяє особли?

ву увагу аналізові таких її видів, як ритуали, напівретуали (ті, що

мають місце у розвагах), ігри (які він розуміє досить широко, вклю?

чаючи інтимні, політичні ігри та ін.).

В соціальній психології існує багато класифікацій ситуацій

взаємодіяльності. У вітчизняній соціальній психології А.А. Леонть?

євим запропонована класифікація, в якій виділяються соціально?

орієнтовані, предметно?орієнтовані і особистісно?орієнтовані ситу?

ації. Англійський дослідник Аргайл називає офіційні соціальні події,

випадкові епізодичні зустрічі, формальні контакти на роботі і в по?

буті, асиметричні ситуації (в навчанні, керівництві та ін.). Кожна

ситуація диктує свій стиль поведінки і дії: в кожному з них людина

по?різному “подає” себе, а якщо ця самоподача не адекватна, то

спілкування може перерватись. Якщо стиль сформовано на якійсь

конкретній ситуації, а потім його механічно перенесено на іншу си?

туацію, то, звичайно, успіх не може бути гарантовано. Дослідження

взаємодіяльності з точки зору її компонентів, зокрема таких, як по?

зиції учасників, ситуація і стиль діяльності сприяють більш глибо?

кому аналізові цієї сторони спілкування.

Типи взаємодії

Люди вступають в численну кількість різних видів взаємодій,

на основі чого в соціальній психології створено ряд їх класифі?

кацій. Найбільш поширеним є дихотомічний поділ всіх можли?

вих видів взаємодій, тобто розподіл їх на два протилежних види:

кооперація і конкуренція, узгодженість і конфлікт, пристосуван?

ня і опозиція, асоціація і дисоціація і т.ін. З точки зору цієї кла?

сифікації аналізуються два протилежних вияви взаємодії: з од?