Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка
Подождите немного. Документ загружается.
201Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
пільної психології (Вичев В. Мораль и социальная психика. – М.: Про$
гресс, 1978. – С. 82 $ 87).
1.Інтегративноначальна функція була і залишається важливим меха$
нізмом у процесі передачі соціального досвіду, який зафіксований у струк$
турі людської діяльності і передається з допомогою засобів праці, пред$
метів, знаків та інших результатів людської діяльності. Соціальна психіка у
цьому випадку формує установки на досягнення певних цінностей, спира$
ючись на силу авторитетів та громадської думки. «Занурює» людину в пев$
ний суспільний настрій. За таких умов досягнення позитивних результатів,
наприклад, в оволодінні певним видом трудової діяльності дитиною,
підлітком чи юнаком сприймалося останніми як підняття на вищий ща$
бель визнання їх дорослими. Так, українські парубки подекуди мали за зви$
чай, приймаючи у свою компанію новачка, влаштовувати йому «екзамен» з
метою перевірки уміння косити. У цих випадках його ставили у середину
строю косарів, ревно слідкуючи чи витримає він заданий темп косовиці.
Під час весіль подібні випробування влаштовували молодим, пропонуючи
нареченому порубати сокирою сучкувату колодку, а нареченій спеленати
ляльку.
2.Адаптивнокорелятивна функція соціальної психіки полягає в здат$
ності її співвідносити і приводити індивідуальну свідомість у відповідність
із принципами та нормами, які панують у певній соціальній групі чи про$
шарку суспільства. Певним чином це є вияв навчальної функції. До адапту$
ючи ж механізмів можна віднести авторитет, психологічні санкції, громадсь$
ку думку. Остання в дитячому віці здатна, з одного боку, стимулювати роз$
виток індивіда, а, з другого, за умови негативного спрямування, справляти
дезорганізуючий вплив. Особливо ефективно спрацьовувала ця функція в
українських селах у минулому столітті. Цінувалося слово вчителя і священ$
ника. Їхнім порадам намагалися слідувати. Таким же авторитетом у пере$
важній більшості випадків було в сім’ї слово батька. Він першим сідав за
стіл, брав у руки хліб. Виховував повагу до кожної його крихти. У відпові$
дальні хвилини життя його думка була визначальною.
До психологічних санкцій, наприклад, можна віднести звичай, якого
дотримувалися парубки, вимазувати дьогтем ворота біля будинку, в яко$
му проживала нестримна у стосунках із хлопцем дівчина.
Громадську думку в українському селі не тільки поважали, а й боялися.
У діях та вчинках, які могли викликати громадський осуд, не тільки задава$
лися питанням: «А що люди скажуть?» а й питанням: «А що люди подума$
ють?». Прикладів, які засвідчували руйнівний вплив на життя людини нега$
тивної енергетики думки односельчан, було чимало. Інформація про них
202 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
передавалася із покоління в покоління, слугуючи ефективним засобом мо$
рального виховання. Нерідко вона обростала барвистими деталями і сприй$
малася як легенда. Стосовно ж молодих дівчат виступала у вигляді горезвіс$
ної «слави на все село». Пригадайте рядки з поеми Т.Г.Шевченка «Катерина»:
Не дві ночі карі очі
Любо цілувала,
Поки слава на все село
Недобрая стала.
Сила впливу адаптивно$корелятивної функції соціальної психіки у
цьому випадку вимірюється словами матері знеславленої Катерини:
Проклятий час – годинонька,
Що ти народилась!
Якби знала, до схід сонця
Була б утопила...
Нині подібні приклади яскраво засвідчують послаблення впливу цієї
функції соціальної психіки, насамперед, через інтернаціоналізацію життя.
Однак в окремих випадках вона продовжує виявляти себе доволі ефективно.
Наприклад, у середовищі підлітків (замкнуті антисоціальні угрупування)
та солдат (відомі прояви «дідовщини»). Тому соціальному педагогу необ$
хідно тримати її під контролем.
3.Експресивна (підсилююча) функція соціальної психіки зумовлює акти$
візацію людської діяльності, впливаючи на емоції, почуття і волю. Формує
колективну силу людей. Така сила українських селян часто виявлялася в їх
щоденній праці під час косовиці, на жнивах. Узвичаєні були відомі «толо$
ки», на які збирали односельчан під час будівництва хати, стодоли чи хліва.
Виявляла вона себе і в дні нещасть та горя. Палаючу хату чи стодолу, напов$
нену збіжжям, збігалося гасити все село. Допомогу в організаціях похорон
надавали без прохань.
Селяни вміли відчувати себе не тільки в ближньому, а й далекому. Доте$
пер живі свідки на західноукраїнських землях, які пригадують, як у 30$і
роки минулого століття по селах збирали муку для голодуючих у Східній
Україні. Валку підвід, вантажених мішками з мукою, повернули назад від
радянського кордону у районі м. Острога (Рівненщина) . «У нас усе є. Нія$
кого голоду немає», – запевнювали спантеличених західноукраїнських се$
лян радянські прикордонники.
4.Контрольносанкціонуюча функція соціальної психіки, за В.Вічевим, є
носієм неформальних санкцій суспільства чи певної соціальної групи. По$
203Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
середництвом них поведінка індивідів підкоряється соціальній спільності,
узгоджується з інтересами соціального цілого. Вона сприяє охороні тієї
«вільної зони» для вирівнювання поведінки, яка визначена нормами сус$
пільства чи соціальної групи. Завдяки цій функції здійснювався неформаль$
ний контроль громадськості за поведінкою і мораллю не лише підростаю$
чого покоління, а й дорослих.
Злодіїв, найчастіше конокрадів, колись було прийнято зв’язувати, клас$
ти на землю горілиць поряд із пучком різок, якими міг відповідним чином
скористатися кожен бажаючий.
В окремих випадках використовувала цю функцію й церква. Забороня$
лося поховання самогубців на кладовищі поряд з усіма померлими.
З повісті «Тарас Бульба» М.Гоголя дізнаємося, що коли на Запорізькій
Січі козак убивав козака, обох, мертвого і живого, ховали в одній могилі.
5.Функція проективного розвантаження передбачає створення особ$
ливої соціально$психологічної атмосфери, яка могла б зумовлювати психо$
логічну розрядку. Основними формами її вияву були храмові празники, на$
родні гуляння, ігри, хороводи, весільні забави, колядки, щедрівки, співан$
ня купальських пісень, стрибання через палаючий на середохресті доріг
вогонь тощо.
Нині помітні намагання відродити колишні звичаї, обряди, ритуали.
Мають місце спроби створити нові. Однак в основній своїй масі сучасне
суспільство втратило емоційну барвистість колишніх свят та обрядів.
«...Дмитро, наливаючи третю чарку, згадав:
- Слухайте, сьогодні ж Івана Купала. Давайте – за Купалу!
- Давай!
Бабуся Оксана, поглядаючи у вікно четвертого поверху, скрушно зітхнула:
- Сумно ви, діти, живете, сумно... Ми жили на хуторі, як у Гоголя, біля
Диканьки. Але скільки колядок переколядували, скільки купал переносили! Увесь
час були в гурті, з місяцем і зорями, з купальськими вогнями, з піснями і танця-
ми, жартами і сміхом. А ви поодинці все, поодинці... у своїх квартирах – клітках.
Одну горілку п’єте, а потім б’єтеся...» (Із розмови у міській квартирі).
Функція соціальної психіки, що зводиться до проективного розванта$
ження може набирати соціально небезпечних форм: масових випивок, по$
боїщ, сварок, розпускання різноманітних пліток, наговорів і т.д. Сьогодні
до цього додається групове вживання наркотичних речовин. Трапляються
випадки групових сексуальних розваг.
Життя нового покоління швидко змінюється. Традиційні механізми
соціалізації поступово слабшають. На їхнє місце приходять нові, пов’язані
204 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
з появою нових засобів виховання. Однак нерідко такі механізми, будучи
надмірно «технізованими» і «технологізованими», віддаляють людей одне
від одного.
У багатьох випадках названі функції соціальної психіки поєднува$
лися з метою реалізації згаданих елементів цілісного процесу народно$пе$
дагогічної самодіяльності, зокрема, прищеплення моральних засад харак$
теру та поведінки, розвитку естетичних смаків і формування художньо$твор$
чого потенціалу.
Особливо це помічалося в традиціях дошлюбного спілкування ук$
раїнців західного регіону країни. З давніх часів тут, як і скрізь, вибір дівчи$
ною судженого, а хлопцем судженої був дуже відповідальним і стосувався
не тільки інтересів майбутнього молодого подружжя, а й усієї сільської
громади. За переконаннями, поширеними у народі вважалося, що чим
більше спілкуються між собою хлопчики та дівчатка, юнаки і дівчата на
виданні, тим краще.
У дитинстві хлопчики й дівчатка в спекотні літні дні часто голими
купалися разом у ставках, річках або у спеціально створених на малень$
ких річечках «гатках». Цього дорослі не забороняли, будучи впевненими,
що краще задовільнити природний інтерес дітей протилежної статі в гурті,
«на людях», ніж чекати, коли він, будучи приглушеним забороною, набе$
ре спотворених форм.
Ось як описує М.Коцюбинський дитячі забави Івана і Марічки у повісті
«Тіні забутих предків»: «... Вони обоє знали, що то бродить по лісі невидима
сокира, гупа об дерево і хека з втомлених грудей. Ляк проганяв їх звідти в
долину, де потік плив спокійніше. Вони робили собі курбало у потоці, глибо$
ке місце, і, роздягшись, бовталися в нім, як двоє лісних звірят, що не знають,
що таке сором». І, як пише далі письменник, : «... все було так просто, природ$
но, відколи світ світом, що жодна нечиста думка не засмітила їй серця».
Традиційними формами спілкування молоді були «пасовища», «ву$
лиці», «колодки», «вечорниці», «забави», «поседеньки», «супрядки», «то$
локи», «ярмарки». Батьки не хвилювалися за поведінку своїх дітей, оск$
ільки юнаки та дівчата, спілкуючись на людях, перебували під певним
соціальним контролем. Наодинці з хлопцем, за звичаєм у багатьох місце$
востях, дівчина могла бути лише до заходу сонця. У протилежному випадку,
наприклад, на так званих забавах, які мали місце на Прикарпатті, були при$
сутні батьки або старші родичі підготовлених до видання дівчат.
Характерними для українського села були вечорниці, які проводили$
ся, як правило, у хаті самітньої вдовиці чи бездітного подружжя. Упродовж
них дівчата виконували чимало трудомістких робіт: пряли, дерли пір’я,
205Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
шили та вишивали сорочки, готували придане. Праця, поєднуючись із відпо$
чинком, ставала радісною і легкою. Хлопці, розповідаючи різні цікаві бу$
вальщини, залицялися до дівчат. Разом співали пісень, танцювали, влаш$
товували різноманітні розваги. У загальній атмосфері жартів та веселощів
доскіпливо вивчали норов одне одного, характерні особливості вдачі. Як
результат взаємозближення на основі взаємодоповнення (універсальний за$
кон комплементарності) між окремими хлопцями та дівчатами спалахувало
кохання, що з часом призводило до формування майбутніх подружніх пар.
Але й тут молодь перебувала під соціальним контролем в особі господарів
дому або господині – вдовиці, які, стежачи за «порядком», виконували свій
обов’язок – «тримали лад». З цього приводу відомою була приповідка: «па$
німатка – як сова, а очі $ шулічині».
На вечорницях та на досвітках найголовнішим чином реалізовувався
такий елемент цілісного процесу народно$педагогічної самодіяльності, як
розвиток естетичних смаків і формування художньо$творчого потенціа$
лу. Тут отримували своє оригінальне варіативне оформлення народні му$
зика, пісні, танці, жартівливі оповідки, легенди, перекази, прислів’я, при$
повідки, загадки та інші види народної творчості. Нерідко з’являлися но$
вотвори, які поповнювали скарбницю народної творчості.
Дослідник Г.Бондаренко стверджує, що вечорниці були відголоском
первісних групових шлюбів, що в процесі еволюції сім’ї збереглися лише
як магічний ритуал – одна із форм молодіжного дозвілля. Його мотив –
ритуальне поїдання смаженого півня, що начебто мало за мету помножи$
ти чоловічу силу та сексуальну енергію парубків. «Півень» у цих випад$
ках виступав символом чоловічої сили та мужності, а «півник» символізу$
вав геніталії хлопчика (Бондаренко Г. Від хлопчика до мужа... // Наш
край. Хроніка 2000. – 1993. $ № 3$4. – С. 247). Однак більшість дослід$
ників сходяться на думці, що українські вечорниці на зламі ХІХ – ХХ століть
були не звичайним ритуальним відголоском, а справжньою школою дош$
любного спілкування молоді.
Дещо відмінною формою такого спілкування були досвітки. Молодь
тут набувала певного досвіду і культури інтимних взаємин. Звичаєм доз$
волялося милування, цілування, різні форми взаємних любовних пестощів,
за винятком тих, що ведуть до втрати дівочої цноти. Тій дівчині, яка давала
волю нестримному коханню, як уже згадувалося, парубки дьогтем вимащу$
вали ворота на подвір’ї батьківської хати. Пару, яка порушувала цнотливість
стосунків, на досвітки більше не допускали. А в західних районах України
впритул до ХХ століття побутував звичай фізично карати хлопця та дівчину
за перелюбство.
206 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
Однак такі випадки траплялися порівняно рідко, оскільки вся система
дошлюбного спілкування юнаків та дівчат була спрямована на виховання
лицарської поведінки хлопців. Про сексуальні ж проблеми в народі говори$
ли, користуючись світлими поетичними образами: біла подушка, біла
постіль, не ламай калину, розплетена коса, не топчи квітку тощо.
Підтримування чистоти у взаєминах юнака і дівчини підкріплювало$
ся християнськими нормами, що давало можливість чітко відокремлювати
права кохання від подружніх прав. Обряд вінчання у всіх випадках форму$
вав у нареченого та нареченої почуття обов’язку стосовно одне одного і
відповідальності за свої дії та помисли перед вищою силою – Богом.
Перед шлюбом юнаки та дівчата вчилися бувати разом у компанії,
яка відзначалася життєрадісністю, дарувала відчуття взаємодоповнюва$
ності до певної цілісності.
Намагаючись бути частіше разом, юнаки та дівчата традиційно ство$
рювали свої парубочі та дівочі громади, більшість із яких умовно поділяли$
ся на старшу та молодшу. Це сприяло в тому, що ще в юності молоді вчилися
товаришувати з багатьма, що не тільки дозволяло пізнати різні людські
характери, а й рельєфніше відчути себе у порівнянні з іншими. Нерідко
вступ у громаду розтягувався на тривалий час. Бралися до уваги як зовнішні,
так і внутрішні якості претендента. Для хлопця поряд з фізичною зрілістю
(міцна статура, вуса) важливими були внутрішнє змужніння, товариськість,
уміння співати, грати на якомусь музичному інструменті, бути цікавим
співрозмовником. Обряд залучення до парубоцтва називали «коронуван$
ням», яке відбувалося у дні свят або під час проведення якихось спільних
робіт. У Карпатах, наприклад, цей обряд мав назву визволки на доброго
косаря, уже описаної нами. У святкові дні претендент зобов’язаний був
узяти участь у змаганнях парубків і показати належний у таких випадках
результат. На Волині, наприклад, юнаку необхідно було вилізти по гла$
денькому стовбуру сухого дерева наверх і здійняти ним же приготовлену
заздалегідь торбу з «могоричем», яку перед тим там чіпляли парубки.
Дівчата ж у подібних випадках демонстрували свої уміння у вико$
нанні традиційних для сільської жінки робіт, у догляді за дитиною.
Перед укладанням шлюбу використовувалися різноманітні форми пе$
ревірки правильності остаточного вибору нареченого і нареченої. Серед них
такі: сватання, умовини, заручини, або оглядини, дівич$вечір.
Відповідальним кроком до створення сім’ї були заручини, або огля$
дини – зустріч закоханих, їхніх близьких родичів і товаришів за кілька
місяців до весілля. Під час відвідин прискіпливо доглядалися до всього.
Насамперед, до «хазяйської жилки» батьків. Адже за відомою приповід$
207Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
кою: «Яблучко від яблуньки далеко не падає» одним із найважливіших
вимірів вважалися порядок і чистота.
Про людей, які не дотримувалися порядку в роботі, побуті говорили так:
- Стук-грюк, аби з рук.
- Косо-криво, аби живо.
- Скорий поспіх – людям посміх.
- Зробили спішно, та коли б воно не вийшло смішно.
У народі було прийнято вважати, що в тих оселях, де чистота, порядок
живуть «добрі духи» і, навпаки, там, де бруд і безпорядок – «злі». Вікна хати
порівнювали з очима дівчини, яка жила в ній. Брудні вікна асоціювалися з
невмитими очима дівчини, чисті – з чистими. Тому не тільки перед заручи$
нами, а й перед кожним святом дівчата, співаючи пісень, мили та до блиску
натирали вікна, змінювали вишиті рушники на іконах, «глинцювали піл»,
застилали столи чистими «настилниками», влітку ставили на них букети
квітів, а взимку запихали за ікони сушене зілля, щоб «гарно пахло».
Все це для хлопців складало важливий аргумент правильності вибору
судженої.
У новостворених сім’ях з’являлися два основних обов’язки: з одного
боку, необхідність виростити та виховати дітей, а з іншого, доглянути ста$
реньких батька й матір. Про відповідальне ставлення до них свідчать такі
приповідки:
- Яке дерево, такі його квіти; які батьки, такі й діти.
- Яка гребля, такий млин, який батько, такий син.
- Які мамка й татко, таке й дитятко.
- Годуй діда на печі, бо й сам будеш там.
- Поки діда, поти й хліба, поки баби, поти й ради.
Про співдружність і взаємодоповнюваність господаря і господині у
веденні сімейного господарства, певну їхню рівноправність і відпові$
дальність за матеріальний стан сім’ї народ говорив так:
- Без хазяїна двір, а без хазяйки хата плаче.
- Жінка за три кутки хату держить, а чоловік за один.
- Од господаря повинно пахнути вітром, а від господині димом.
Невдалі та ліниві сім’ї дошкульно висміювалися сусідами:
- Парочка – Мартин та Одарочка.
- Яке дибало, таке й здибало.
- Які коні, такий віз, який їхав, таку й віз.
208 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
Народні основи світобачення були представлені різними поглядами
на світ і місце людини в ньому, оскільки вони відображалися різними за
вдачею людьми. У широкому полі народної творчості чітко проглядають$
ся оптимістичні, автентичні основи, песимістичні та вузько$корисливі.
Автентичні основи базувалися на глибоких почуттях віри, виступали у
вигляді цілісної системи християнських свят із їхньою центральною опти$
містичною ідеєю воскресіння усього світлого, праведного, втіленого в образі
Ісуса Христа, до вічного життя. Світ у цьому випадку і людина в ньому висту$
пають як величне творіння Бога. Звідси, любов до Бога – це любов і добро$
зичливість до ближнього і до всього живого, створеного ним. Усі молоді люди
планують створити «сімейне кубельце» теплим і затишним. Однак не всім
дається досягти цього. Заважають егоїзм і себелюбство, які В.О.Сухомлинсь$
кий називав «раковою пухлиною душі». Релігія ж вказувала селянину найко$
ротший шлях до щастя, який відповідно до біблійної «формули» зводився до
«істинної любові», про яку апостол Павло говорив: «Любов довго терпить,
любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не
поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає
лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все,
сподівається всього, усе терпить!».
Намагання любити людей і світ такою любов’ю у згоді людини із ним і
самим собою прослідковувалося в українському народі здавна.
Життя, наприклад, сприймалося як нелегка далека дорога, яку необ$
хідно пройти від початку до кінця згідно з «долею – Божою волею». Пе$
рервати його з власного бажання, значить, не виконати волі Бога і таким
чином допуститися великого гріха. Ця філософія життя прослідковується у
таких приповідках:
- Життя прожити – не поле перейти.
- Треба жить, як набіжить.
- На житті, як на довгій ниві.
- Життя, як стерня, не пройдеш, ноги не вколовши.
- Хто по морю плавав, тому калюжа не страшна.
- Як віз ламається, чумак ума набирається.
- Хто часто в дорозі, був під возом і на возі.
Однак помічається й інша лінія, яка пов’язується з активним став$
ленням до життя, із готовністю сприйняти долю як неминучий результат
власних вчинків і дій.
- Дожидай долі, то не матимеш і льолі.
- Хто питає, той не блудить.
209Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки
- Спершу треба розсудити, а тоді робити.
- Раз обпечешся, другий – остережешся.
- Краще з доброго коня впасти, ніж на поганому їхати.
- Не той козак, що за водою, а той, що проти.
- То не козак, що отаманом не думає бути.
Землю як первину життя називали «святою земелькою», «матір’ю», «зем$
лицею», «годувальницею». Щупки її прийнято було брати у вузлик, відправ$
ляючись у далекі краї.
- Рідна земля і в жмені мила.
- На чорній землі білий хліб родить.
- Хто про землю дбає, вона тому повертає.
Вода опоетизована народом у словах «водиченька», «чистая», «сріб$
ляста». У дні урочистостей селяни нерідко бажали одне одному «бути здо$
ровим як вода». Поважали її силу:
- Тиха вода берег риє.
- Тиха вода греблі рве.
- Вода – не кума.
- Глибока вода не каламутиться.
Споконвіку цінувалася могутня сила слова:
- Добре слово краще, ніж готові гроші.
- Слово – не полова, язик – не помело.
- Добре слово у мороз зігріє.
Народне слово було найміцнішою ланкою, яка з’єднувала численні
людські покоління.
«Мова народу, – писав у свій час вітчизняний вчений – педагог
К.Д. Ушинський, $ кращий, що ніколи не в’яне і вічно знову розпускається,
цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У
мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюються твор$
чою силою народного духу в думку, картину і звук небо вітчизни, її повітря, її
фізичні явища, її клімат, її поле, гори, долини, її ліси й ріки, її бурі й грози –
весь той глибокий, повний думки і почуття, голос рідної природи, який лунає
так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається
так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте у
світлих прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної
країни, але й уся історія духовного життя народу. Покоління народу прохо$
210 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка
дять одне за одним, але результати життя кожного покоління залишають$
ся в мові – в спадщину потомкам... Мова є найважливіший, найбагатший
і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, сучасні і майбутні покоління
народу» (Хрестоматії з історія вітчизняної педагогіки. – К.: Радянська
школа, 1961. – С. 282.).
Суґестивну силу народної мови для потреб виховання в повній мірі
використовували здавна. Суфікси –ечк, $еньк, $есеньк та інші надавали
мові ніжних пестливих відтінків, які супроводжували почуття любові та
кохання; $юч, ющ, $ зневаги, ненависті, відрази. Коханих називали
«квіточками», «ластівками», «серденьками», «любочками», «зіроньками»,
«сонечками» і т.д. В основному це були атрибути Всесвіту (засвідчувало
безмежність почуттів) та життя в його найпоетичніших формах (символ$
ізувало красу вияву почуттів). Злих людей, які ставали джерелом нега$
тивної енергетики, називали «злючими», «сердитими». У цих випадках
сама звукова форма слова, мов дзеркало, наповнювалася відображенням
цієї «злої» енергетики.
Народна мова упродовж століть оформилася у своєрідну психотехнічну
систему, засобами якої певним чином формувалася екопсихологічна систе$
ма щирого українця. У цьому внутрішньому психологічному «домі» знахо$
дила собі місце світла краса української природи та вистояна на звичаях і
обрядах народна мораль. В основі її лежав здоровий початок у всій його
багатоаспектності. Тема здоров’я – одна з центральних тем у процесі вихо$
вання дітей та молоді. З приводу цього у народі говорили:
- Здоров’я – всьому голова.
- Було б здоров’я – все інше наживемо.
- Здоровому все здорово.
Ця тема особливо актуальна на сьогодні. Насторожує, що за останні
10 років кількість здорових призовників у лави Збройних сил знизилася
майже вдвічі. За даними Міністерства охорони здоров’я України, за цей
період підвищився рівень захворювання молоді. Наприклад, хвороби крові
та кровотворних органів зросли у 5,5 раза, сечостатевої системи – у 3,5 раза,
системи кровообігу – у 2,2 раза. У 2000 році зросла кількість молодих людей
віком 15$19 років, у яких уперше в житті встановлено діагноз захворювання
на гонорею та сифіліс. За темпами поширення СНІДу (ВІЛ$інфекція) Ук$
раїна посідає одне з перших місць у світі. У середньому на кожні 100 чо$
ловік припадає один інфікований, 70 % з них – молоді люди віком від 15 до
30 років. Щорічно погіршується психічне здоров’я підлітків через вживан$
ня алкоголю, наркотиків, психоактивних речовин. Причини цього багато$