Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка

Подождите немного. Документ загружается.

211Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

аспектні: падіння моральних устоїв у середовищі молоді, соціальне розша$

рування, швидке визрівання криміногенних ситуацій, комерціалізація ста$

тевих стосунків, ранній початок статевого життя. Такий стан справ учені

кваліфікують як антропологічну катастрофу, що відбувається за умови низь$

кого рівня мотивації на здоровий спосіб життя та культуру здоров’я.

Здоров’я ж для українського народу з глибокої давнини – найвагоміша

первина життя, тому в основі купальних пісень, колядок, щедрівок заклада$

лося пошанування здоров’я. Бадьорість, життєрадісність, як обов’язкові

атрибути здоров’я демонструвалися у ході виконання народних танців. Здо$

ров’я бажали під час вітання і прощання. Характерно, що під час застілля

не стільки пили, скільки примовляли з піднятим келихом у руці, бажаючи

винуватцям торжества здоров’я. Цим самим молодь підводили до висновку,

що радість свята – це радість спілкування, а не радість пияцтва. Енергети$

кою світлого світосприйняття наповнені різдв’яні, великодні та купальські

свята. У житті українців, як звертає на це увагу П.П.Кононенко, поєднують$

ся буяння, славлення життя, здоров’я у побуті, в календарно$обрядовому

колі та християнські міркуваннях про життя, про відкриття вищої реаль$

ності, божественної сутності.

Народ виявляв схильність до загартування дітей. Оскільки взуття

цінувалося та береглося, то дітям дозволялося вибігати на двір «босяком»

відразу ж після того, як починали весною сохнути стежки. Як правило, до

сльотливих осінніх дощів не тільки діти, а й дорослі користувалися мож$

ливістю контактувати з цілющою енергетикою землі посередництвом

босих ніг.

Купання в природних водоймах розпочиналося в травні й закінчува$

лося в основному до свята Іллі, оскільки стосовно цього існувало повір’я,

відповідно до якого продовжувати купання після цього свята було гігієнічно

недоцільно.

Дорослі намагалися не перешкоджати рухливим дитячим іграм, оск$

ільки у народі побутувала думка, що «... як дитина бігає та грається, так їй

здоров’я усміхається».

Вершиною українських оздоровчих систем, як згадує в «Концепції

інтегративної українознавчої валеологічної освіти» П.П.Кононенко, став

культ фізичної досконалості запорізьких козаків. Це твердження вчений

ґрунтує на підставі таких положень: запорізькі козаки ніколи не обирали

старшинами фізично недосконалих людей, вільний час присвячували ви$

конанню фізичних вправ.

До висновку про те, що в здоровому тілі здоровий дух підводили ще

прадавні свята календарно$обрядового кола. Вони були спрямовані на філо$

212 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

софсько$естетичне осмислення первин життя, що дозволяло сприймати його

в оптимістичній перспективі самоорганізації. Зміст і форми проведення свят

завдяки цікавому лицедійству викликали чудовий настрій, жадобу до життя у

всіх його проявах. Дійства славили доброту, могутні сили природи, бадьорість,

людську силу, спритність, майстерність, щирість, веселість, чесність, сприя$

ли гармонії духовних та фізичних сил людини.

Народні свята, традиції, звичаї поряд із святами церковного кален$

даря, сприяючи формуванню змістовно багатої і формально барвистої

екопсихологічної системи селянина, допомагали йому відчувати влас$

но$особистісне гармонійне поєднання із світом природи. Чи не тому в

народній творчості людина розглядається як частинка цілісного світу

природи? У казках, повір’ях, обрядах усі частини її тіла є символічними.

Природні явища в народній творчості тісно пов’язані із життям люди$

ни, наприклад:

Ранок, весна – дитинство.

Опівдні, літо – юність.

Передзахід, осінь – зрілість.

Вечір, зима – старість.

Таким чином, у дитину з давніх$давен закладалися як вроджені (ге$

нетичні), так і набуті задатки та гарантії довголіття. Виховання було спря$

моване на створення діяльнісного простору для самовираження сильної

здорової особистості, яка була б здатною чітко розрізняти поняття добра і

зла, правди і неправди, любові та ненависті, праведних та грішних по$

мислів. У молоду людину з наймолодшого віку закладався високий по$

тенціал життя з його відповідними кількісними і якісними показниками

та властивостями. Це безпосередньо пов’язувалося з морально$етичною

сферою людської діяльності.

Ноосферні основи розуміння світу і людини в ньому традиційно були

властиві для українського народу. За гріх вважалося протистояти життю,

в якій би формі воно не виступало. Приїхавши в зимовий ліс, щоб зрубати

для дров деревину (навіть якщо вона була суха) селянин, перед тим, як

взяти в руки сокиру, знімав з голови шапку, «хрестив лоба» і читав молитву,

начебто вибачаючись перед деревом. Увесь навколишній світ для нього ви$

ступав єдиним «творінням Божим», де кожна часточка його доцільна і рівно$

правна з іншими у своєму праві на існування. Тому в його мові чулося «со$

нечко Боже», «травичка господня», «тваринка Божа» і т.д.

- Такий добрий чоловік, що навіть мухи не вб’є, – прийнято було говорити

про добру людину.

213Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

Під час глинцювання земельної долівки у хаті, біління стін вважалося

за гріх душити павуків, тарганів та інших хатніх «жителів». Їх обережно ви$

кидали за вікно або виносили за двері.

Коли буря ламала на дереві гілку і та звисала долі, не будучи зовсім

зчахнутою, в народі говорили: «Треба відрізати, щоб не боліло дереву».

Чи то собаку, чи кота вважалося за гріх ударити по голові.

У минулому столітті, коли на уроках біології та географії звичними

стали терміни «тваринна маса», «рослинна маса», а повсюдно на кожному

кроці йшлося про «виробництво м’яса», найсвітліші уми планети виму$

шені були розробити систему космічної етики, а ЮНЕСКО – прийняти

рішення, яке зобов’язує людину гуманно ставитися до наших «менших

братів» і до мінімуму зводити їхні страждання у ході «конвеєрного» про$

цесу «виробництва м’яса».

На жаль, як пише дослідниця цих проблем Н.Околітенко, ці кон$

цепції в нашій країні непопулярні. Варто лише згадати про порядки, які

панують на фермах і бойнях.

«Колись же було так!, – констатує Н.Околітенко. – Господар любив своїх

корову, курей, овець, любив усе, що його оточувало: право на їхнє життя було

більш$менш справедливою платою за комфортне існування тварин, за те, що

людина звільнила їх від труднощів життя в дикій природі. Жорстокість до

живності мали за гріх, жорстоких господарів суворо засуджували. До наших

днів дійшла історія про сучку, яку чорнобильці повісили на дзвіниці кілька

століть тому – за те, що вкрала грудку масла. Кілька століть тому – а народна

пам’ять не могла забути цю «нікчемну» з позиції масової етики наших днів

історію, не змогла простити, погрожуючи далеким нащадкам за чийсь гріх

покарою. Спрацював закон причинно$наслідкового зв’язку на рівні людсь$

ких душ, не минулося даремно зверхнє ставлення до навколишнього світу, до

всього сущого на планеті, яке на рівні з людиною вершить свій шлях і свою

роботу перед лицем Природи. Не зуміли люди захистити свою всеплодющу

землю від гри честолюбств, від сліпого прагматизму, хоч мудрість далеких

предків їх до цього закликала. І втратили її. Це стосується не лише чорно$

бильців – усіх нас. А тим, хто не визнає подібних «сентиментів», доведеться

сказати, що страждання залежних від нас тварин рикошетом б’ють по нашо$

му здоров’ю – через отруєні уламки стресорних гормонів м‘яса та яйця б’ють

по нервовій системі, пробуджуючи в нас агресивність. Визнаємо ми те, чи ні,

а сльози «братів наших менших» нам відливаються неминуче» (Околітенко

Н. Про те, чого не може бути // Радянська жінка. – 1989. – № 9. – С. 29).

Зважаючи на цей приклад, можна дійти висновку, що в процесі соціа$

лізації підростаючих поколінь народ широко використовував знання, здо$

214 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

буті на основі інтуїтивного відчуття істини, яка, очевидно, все ж таки базу$

валася на тривалих спостереженнях, що передавалися із покоління в поко$

ління. Це дозволяло, використовуючи такі спостереження, формувати у

вигляді прислів’їв та приказок довгу низку психологічних установок до

відповідних дій та вчинків:

- Не копай другому яму, бо й сам упадеш.

- Шануй сам себе, шануватимуть і люди тебе.

- Робиш добро – не кайся, робиш зло – зла й сподівайся.

- Хто іншим добра бажає, той і собі має.

- Все добре переймай, а зла уникай.

У народі з давніх$давен почуття гумору вважалося однією з найприк$

метніших рис духовно і фізично здорової особистості, яка уміє дивитися і

на дрібне, і на велике певним чином згори вниз.

- Як молодим був, то сорок вареників з’їдав, а тепер хамелю – хамелю і

насилу п’ятдесят умелю.

- Оці ще з’їм, та після сім, та ще полежу, та ще стільки змережу, подив-

люся на сволок, та ще сорок, а як не полегшає – значить, пороблено.

У ході господарської діяльності молодь учили розуміти мову природи,

використовувати її не тільки для різноманітних передбачень, а й для пол$

іпшення результатів господарювання:

- Місяць лютий спитає, чи взутий.

- Зима без снігу – літо без хліба.

- До Миколи не сій гречки й не стрижи овечки.

- Добре ґрунт угноїш – урожай потроїш.

Численні прислів’я та приказки вчили пошановувати розум, навчан$

ня, вчителів:

- Вчення світ, а невчення – тьма.

- Мудрий ніхто не вродився, а навчився.

- Голова без розуму, як ліхтар без свічки.

- Шануй учителя, як родителя!

У центр возвеличення та слави з давніх$давен ставили працю та люди$

ну – майстра:

- Слова – полова, а праця – диво.

- В умілого і долото рибу ловить.

215Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

Прислів’ями та приказками в народі уміли знімати негативні суґестивні

комплекси і розкривати резервні можливості особистості. У цьому випадку

такі прислів’я та приказки ставали своєрідними суґестивними установками:

- Не святі горшки ліплять.

- Взявся за гуж, не кажи, що не дуже.

- Коли став робить, то байдики не бить.

- Не такий то страшний чорт, як його малюють.

- Смілому море по коліно.

У молоді виховувалися рішучість і відвага, які необхідні були у доле$

носні хвилини життя:

- Чи пан, чи пропав – двічі не вмирати.

- Або полковник, або покойник.

- Орел не ловить мух.

Важливим вважалося бачити не стільки зовнішню красу людини,

скільки її внутрішнє багатство:

- Краса, як майова роса.

- Траву дивись удень, як обсохне роса, а дівку – в будень, як невбрана

та боса.

- Краса до вінця, а розум до кінця.

- Личко біленьке, а розуму маленько.

Незважаючи на всю силу народних звичаїв і традицій, український

селянин у потрібний момент готовий був погодитися з автентичною спря$

мованістю своєї дитини. Про це засвідчують як прислів’я, так і реальні

випадки життя.

- Син мій, а розум у нього свій.

Іван Сошенко, який зіграв відому роль у долі Т.Г.Шевченка, у свій

час сам пройшов типовий шлях маленького бідаря, якого батько за будь$

що вирішив «вивести в люди». І це певним чином йому вдалося. Перед

молодим художником$«богомазом» поволі поставало майбутнє із ситими

буднями та добрячими заробітками. Але, коли за покликом душі молодий

Сошенко вирішив їхати в Петербург для навчання в Академії мистецтв, за$

бираючи з хати останні гроші, батько, щойно втішений скромним госпо$

дарством, нажитим на кошти сина, сказав: «Що ж, сину, коли так треба...

дивися сам».

Однак вікова забитість і затурканість народу не могли не вплинути

на його світогляд, що відобразився у народній творчості. Тому не так уже

216 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

й рідко зустрічаються намагання примирити людину із ситуаціями безви$

ході, неправди, біди, горя:

- Не тратьте, куме, сили, спускайтесь на дно.

- Живи не як хочеться, а як можеться.

- Моя хата з краю.

- Моє діло теляче: наївся і в хлів.

- Мовчи, глуха, менше гріха.

- Не наше діло – попове, не нашого попа – чужого.

- Моє діло півняче: проспівав, а там хоч і не розвидняйся.

- Не моє просо, не мої горобці, не буду відганяти.

Зрозуміло, що й такі сентенції знаходили своє місце в ментальній

основі українського народу. Однак не вони визначали багатовіковий

досвід численних людських поколінь, який дозволяв відсіювати, неначе

добірне зерно на току, все те, сповнене глибинної істинності та внутріш$

ньої краси, що дорогоцінним розсипом наповнювало скарбницю вічних

людських цінностей – незмінної основи для виховання сучасних та прий$

дешніх поколінь. Відриватися від цієї основи, значить, свідомо піддавати

суспільство ризику лишатися тих цілющих соків, благотворний вплив

яких на цілісний народний організм доведений упродовж багатовікового

експерименту, назва якого – життя народу.

217Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

Запитання та завдання

1. Проблема використання досвіду української народної педагогіки у

соціалізації особистості.

2. Як виховували дітей східні слов’яни – предки українців?

3. Особливості родинного виховання українців.

4. Які основні методичні напрями виховного впливу в народній пе$

дагогіці?

5. У чому полягають основні функції соціальної психіки або суспіль$

ної психології?

6. Традиції дошлюбного спілкування української молоді.

7. Народна педагогіка про здоров’я.

8. У чому полягають ноосферні основи української народної педагогіки?

9. Прояви затурканості народу у практиці його виховання.

Рекомендована література

1.Будник О. Особливості української етнопедагогіки // Дайджест

школа$парк. – 2002. – № 2. – С. 116$119.

2.Вичев В. Мораль и социальная психика. –М.: Прогресс, 1978. –

С. 82$87.

3.Йовенко Л.Прислів’я та приказки як джерело вивчення родинного

досвіду українців // Рідна школа. – 2003. – № 6. – С. 36$38.

4.Коба Л.А. Як виховували дітей східні слов’яни – предки українців

// Початкова школа. – 1994. – № 4. – С. 45$47.

5.Костів В.І., Головач Л.Я. Традиції дошлюбного спілкування ук$

раїнців // Традиції виховання у світовій народній педагогіці / За ред.

П.Р.Ігнатенка. У. 2$х ч. Ч. ІІ. – Рівне, 1995. – С. 175$177.

6.Стельмахович М. Методологічні засади української етнопедагогі$

ки // Початкова школа. – 1998. – № 2. – С. 41$43.

7.Струманський В. Структурний зміст виховного середовища украї$

нської етнопедагогіки // Рідна школа. – 2000. – № 4. – С. 13$15.

218 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

1.11 З історії масової практики соціалізації

народів світу

Лише все людство разом є істинною

людиною, й індивід може тільки тоді

по-справжньому радіти та

насолоджуватися, якщо він володіє

мужністю відчувати себе заодно з

усіма.

Іоган Вольфганг Гете

Національне самоусвідомлення дитини. Народження

та вибір імені дитини – перший крок до її соціалізації. Досвід

народів світу у вихованні в дітей поваги до батьків, родини,

предків. Виховання дітей працею, формування у них

почуття майбутнього господаря. Одруження і підготовка

до нього – школа сімейного виховання. Проблеми соціального

статусу жінки та статевого виховання молоді у світовій

народній практиці соціалізації. Використання общинних

звичаїв та традицій у сучасній практиці соціалізації

підростаючих поколінь в Японії та Індії. Десуґестування

негативних суґестивних комплексів, які шкідливо

впливають на здоров’я людини, у практиці масового

виховання. Роль та місце світового досвіду масового

виховання у соціалізації сучасного підростаючого

покоління.

Людина прекрасна і велична у всій розмаїтості своїх проявів у різних

куточках земної кулі, хоч, з’явившись на світ, соціалізувалася на основі

системи, яка сформувалася серед людей тієї землі, де вона народилася.

Така система відзначається найвірогіднішою оптимальністю, випробува$

ною упродовж століть і тисячоліть, оскільки вона формувалася на основі

природних та суспільно$історичних особливостей певного кутка плане$

ти. Зважаючи на це, кожний із нас несе відповідальність перед самим со$

бою і світом за той шматочок світобудови, який дарував йому життя.

219Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

Десь радісно магнолії квітують.

Десь гори, наче горді королі.

Нам краєвиди погляди милують

Нерідко бідної, пустельної, землі,

Куди подінешся, свій край – як рідна мати.

Його не будеш на базарі вибирати.

(С.Пальчевський)

Відомий російський філософ і літературний критик В.Г.Белінський

стверджував, що будь$яка благородна особистість глибоко усвідомлює свою

кровну спорідненість, свої кровні зв’язки з вітчизною. В такої людини лю$

бов до неї випливає з любові до людства, як часткове із загального. Любити

свою вітчизну, на думку мислителя, означає –полум’яно бажати бачити в

ній здійснення ідеалів людства і в міру сил своїх сприяти цьому.

У народній педагогіці багатьох країн світу побутує думка про те, що

кожна людина повинна володіти почуттям національної гідності, аби на$

лежним чином представляти свій народ у колі світового співтовариства, влас$

ною самобутністю та неповторністю збагачуючи його.

Більшість учених виявляють перші «паростки» національного само$

усвідомлення в дітей 3$4$річного віку. Ж.Піаже стверджує, що перші фраг$

ментарні й несистематичні знання про свою етнічну приналежність ди$

тина отримує в 6$7 років, а у 8$9 уже ідентифікує себе зі своєю етнічною

групою на основі національності батьків, рідної мови, культури, місця

проживання. Десь у цей час пробуджуються й національні почуття, а в

10$11 років національна самосвідомість формується вже в повному об$

сязі. Серед особливостей різних етносів дитина виділяє унікальність

історії, мови, традицій побутової культури тощо.

На думку одного з російських дослідників Г.С.Виноградова (1926),

народна педагогіка, опираючись на народну філософію та світобачення,

починається з народження дитини. Особливості її підходів до виховання

відчуваються уже в підборі імені новонародженому.

За іменем часто можна визначити вік, стать, національність люди$

ни. А інколи воно вказувало і на соціальне становище. Наприклад, в

Древній Русі імена із закінченням на «слав» (Ярослав, В’ячеслав, Ізяс$

лав) належали тільки князям. В імен є смисл. Наприклад, у тих із них,

які були запозичені із семітських мов (древньоєврейської, арабської),

смисл «благочестивий»: Михайло (точніше, Мі$ха$ель) означає «Хто як

Бог?», Абдуррахман (Абд$ур$рахман) – «Раб милостивого», тобто Бога.

220 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

Латинські та грецькі імена ближчі до реального життя: Віктор – «пере$

можець», Василь – «царственний». Слов’янські зрозумілі без пояснень:

Любомир, Віра, Надія, Любов.

Вибір імені у багатьох племен, народностей та народів вважався доле$

носним. Наприклад, в австралійському племені арунта поряд із звичай$

ним, усім відомим іменем у кожного чоловіка було ще і таємне, «святе»

ім’я. Його могли знати тільки найстаріші та найпочесніші одноплемінни$

ки. Вимовляти його дозволялося лише пошепки тільки в їхній присут$

ності. Жінки могли дізнатися про це ім’я, тільки досягнувши похилого

віку. Так що дружина лише на старості – і то не завжди, – могла дізнатися як

зветься її чоловік по$справжньому.

У багатьох племен та народностей вибір імені тісно пов’язаний з

пошануванням старших родичів, нерідко тих, які вже пішли з життя.

Цим самим у характер з найранішого віку закладається глибока повага до

них.

Так, у папуасів є звичай вибирати ім’я померлого родича, яке, однак,

вголос вимовляти небажано, оскільки існує низка заборонних повір’їв. У

зв’язку з цим матір вимушена називати дитину, яка, наприклад, отримала

ім’я покійного дідуся, спеціально придуманим прізвиськом. Вихована

папуаська дитина на запитання «Як тебе звуть?» промовчить; за неї да$

дуть відповідь приятелі чи родичі, які знаходяться поруч. Якщо ж люди,

іменем яких дитина названа, живі, то вони можуть уперше до неї доторк$

нутися лише тоді, коли їй піде одинадцятий рік.

На островах Фіджі першого сина за звичай називають на честь дідуся

з боку батька, другого – в честь дідуся з боку матері. Подібний, але дещо

складніший звичай на Каролінських островах, де першого, третього, п’я$

того і т.д. синів називають іменем батька, а другого, четвертого та інших –

іменами дідуся по матері.

Трапляються випадки, коли ім’я дають людині кілька раз упродовж

її життя. Причому ритуал вибору його пов’язується з навіюванням пев$

них якостей глибинної натури. Це стосується маорі – корінних жителів

Нової Зеландії. Перше ім’я вони дають після народження, друге – після

ініціації, третє – після смерті батька. Під час вибору першого імені до

дитини підносять статуетку божка і перераховують ті внутрішні якості,

які хотіли б у ній бачити. У цей час батько співає:

Сиди тихо, я оголошую твоє ім’я.

Яке ж у тебе ім’я ?

Слухай же ж своє ім’я.

Ось твоє ім’я ...