Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка

Подождите немного. Документ загружается.

241Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

ми принизливих обмежень. Наприклад, недоторканому дозволяється жити

тільки в халупі й заборонено будувати дім, не можна навіть покуштувати

коров’ячого масла, носити багатий одяг, взуття тощо.

Якщо про все це поговорити з віруючим індусом, навіть із самим недо$

торканим, то у відповідь можна почути слова: «Така дхарма!». «Дхарма» –

обов’язок людини виконувати те, що їй приписано від дня народження. Такі

приписи є для кожної касти. Втіхою тут слугує те, що якщо дотримуватися

дхарми, то в наступному переродженні ти зможеш посісти високе і почесне

місце. Якщо ж ти народився недоторканим , то це означає, що в минулому

житті ти грішив, тому в цьому житті тобі призначено бідувати й мучитися.

Але, якщо ти будеш жити в халупі, голодувати, ходити в дранті, терпеливо

приймати всі приниження, то в наступному житті можеш стати не тільки

торгівцем коров’ячими «млинцями», а, можливо, й самим брахманом.

Наскільки «дхарма» здатна керувати долею людини засвідчує ще й та$

кий приклад. В одному із сіл жили два брати – столяри. Молодший вия$

вився прекрасним майстром. Оскільки із столярною роботою в селі

справлявся самостійно старший брат, то молодший переселився у місто

Варанасі й незабаром відкрив там свою майстерню. Замовників вистача$

ло. Прибутки поступово ставали високими. Час від часу з’являлася мож$

ливість допомогти і брату. Але тому з часом стало важко обслуговувати

столярними роботами всіх закріплених за ним господарів. Оскільки ж

усі столярні обов’язки були покладені на їхню сім’ю і ніхто інший ви$

конувати їх не став би, старший брат наказав молодшому негайно по$

вернутися в село. Коли ж той спробував відмовитися, йому нагадали

лише одне слово «дхарма». І він підкорився йому та волі старшого бра$

та. І знову потяглися нелегкі дні життя, переповнені напруженою

сільською роботою, мізерною її оплатою і чеканням наступного щас$

ливого переродження.

Індія з наведеними прикладами не є єдиною в цьому роді країною на

планеті. Таких країн чимало і подібних прикладів теж. У щойно згадуваній

дещо з іншого боку Японії є своя каста недоторканих. Подібні прошарки

людей та звичаї і традиції, які затримують країну у давно минулих днях, є в

багатьох кутках планети. Від самого суспільства залежить, які звичаї й тра$

диції залишити в сьогоденні, використовуючи на загальну користь, а від яких

безповоротно відмовитися, як від пережитків, що гальмують поступ країни.

У практиці народного виховання багатьох племен та народів помітно

намагання не лише підтримати природний потенціал здоров’я та довголіт$

тя людини, а й посилити його. Цьому значним чином сприяли масові

дійства, свята, обряди, звичаї, використання засобів народної медицини. З

242 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

покоління в покоління люди вчилися якщо не зупиняти, то хоча б гальму$

вати старість, протидіяти почуттям розчарування, безнадії, відчуттю втоми

від життя. Адже нерідко все це передчасно приходило до людини, забираю$

чи ті роки, які вона могла б ще повноцінно прожити не тільки для себе, а й

для ближніх. Відомий киргизький письменник Чингіз Айтматов справед$

ливо вважав, що більшість людей у світі старіють не стільки від «старості

своїх років», скільки від усвідомлення того, що вони старі, що час їхній уже

пройшов, що залишається тільки доживати. Такі негативні суґестивні ком$

плекси формувалися в масовому порядку, формуються вони й дотепер, не$

зважаючи на зростання у багатьох країнах комфортності життя, поліпшен$

ня харчування, медичного обслуговування тощо.

У кочових народів, наприклад, ця проблема вирішувалася за рахунок

особливої організації життя і побуту і відповідної їм народної філософії.

Десуґестування або звільнення від негативних сугестивних комплексів, по$

в’язаних із віком людини, насамперед, відбувалося за рахунок тривалого

підтримуванням пошукового рефлексу, згасання якого супроводжується при$

скореним старінням (Е.Каструбін). Зв’язок з природою, очікування нових

вражень, поява нових ситуацій, завдань, вирішення яких нерідко вимагає

кмітливості, оперативності, а то й відваги, створюють ту атмосферу недо$

статку й навіть «голоду» в широкому розумінні цього слова, які активізують

усе живе в світі, примушуючи діяти, якщо не заради рятування життя, то

хоч би заради підтримки його упродовж чергового дня.

Спостерігаючи на вокзалах за групами циган, можна помітити, що у

порівнянні із «звичайними» пасажирами, вони помітно енергійніші, ба$

дьоріші, життєрадісніші. І це за умови, що матеріальні основи їхнього

життя значно бідніші. Звідки ж ця енергійність та бадьорість? Можливо,

вона від того, що ці люди організовують своє життя за принципом гені$

ального скульптора, який для того, щоб створити шедевр, бере шматок

мармуру і за допомогою різця викидає з нього все зайве.

Кочуючі й напівкочові цигани беруть із собою в дорогу лише найнеобх$

ідніше. У їхніх розбірних житлах: шатрах – «катунах» і наметах – «церах» на

узліссі чи біля ріки крім найнеобхіднішого посуду та одягу можна побачити

лише килим чи перину. Навіть серед осілих циган побутувало негативне став$

лення до меблів. Літні люди повчали дітей: «Меблі – це палки, вони людині

непотрібні». Таким чином, відповідно до циганської філософії життя, щоб

міцніше торкнутися радості буття – цього істинного шедевру душі, треба

звільнитися від усього зайвого, що не вміщається на возі та в кочовому житті.

Оригінально до проблем зняття негативних суґестивних комплексів,

пов’язаних із збереженням потенціалу здоров’я та довголіття, підходять

243Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

жителі архіпелагу Мергуі, що розташований в Індійському океані на південь

від Бірми. З кожним роком вони «молодшають». Секрет цього «еліксиру мо$

лодості» нескладний. Він полягає в тому, що новонародженому зразу ж дають

шістдесят років. На наступний день народження у нього віднімають рік і так

далі. У віці «двох$трьох» років у людини підростають онуки. А дійшовши «до

нуля», він стає мудрим і поважним членом общини. У наступний після цього

день народження йому відразу ж додають десять років. Після цього – знову

десять років, і називають таку людину двічі народженою.

Уміють дорослі люди розділяти радість дитинства і творчості в країнах

Східної і Південно$Східної Азії. Відомо, що з віком не тільки втрачається

ця радість, а й втрачається здатність за щоденними «серйозними» справами

бачити у звичайному житті дива, що, на думку фахівців, сприяє формуван$

ню згаданих негативних суґестивних комплексів, які стимулюють процеси

старіння людини.

Запуск повітряних зміїв для дорослих чоловіків – це не лише мож$

ливість організувати дітям яскраве свято, перед цим залучивши їх до тех$

нічної творчості, а й можливість перетворити це свято у захоплюючі

спортивні змагання. Під час свята в повітрі ширяють змії різноманітних

розмірів: крихітні, величиною як поштова марка, і змії–гіганти. Наприк$

лад, в селі Хосюбана, недалеко від Токіо, щорічно в першу неділю травня

запускають змія вагою майже тонну. Зрозуміло, що одній людині не лише

не під силу зробити такого змія, а й запустити його. Тому в «стартовій

команді» групується до п’ятдесяти дорослих чоловіків та підлітків. Ок$

ремі змії дивують не тільки оригінальною конструкцією, барвистим за$

барвленням, химерними малюнками, а й здатністю «співати». Для «співу»

внизу моделі прикріплюють порожню бамбукову трубочку. Загальне за$

хоплення в дітей і дорослих викликають турніри – бойові атаки зміїв.

Для того щоб керувати такими «атаками», потрібна неабияка майстерність

конструкторів та стартових команд.

У джерел «змієманії» лежить повір’я про те, що у висоті повітряні змії

спілкуються з духами, значить і той, хто запускає зміїв, має можливість

такого спілкування і здатний відвести біду від свого дому.

Подібних прикладів можна навести багато. Усі вони засвідчують твор$

чий пошук народного таланту, який упродовж століть спрямовувався на

розкриття таємниць щасливого, здорового, змістовного життя людини.

Люди всіх часів і всіх народів із покоління в покоління передавали не

лише досвід олюднення новонародженої дитини, а й досвід фізичного та

духовного здоров’я, збереження людиною, якого б віку вона не була, ціка$

вості до життя на максимально тривалий час. Були тут як оригінальні знах$

244 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

ідки, так і глухі кути. Те, від чого нові покоління відмовлялися та продовжу$

ють відмовлятися, і те, що певним чином залишається в основі загально$

людської системи вічних цінностей, які необхідно передавати грядущим

поколінням.

У глибинних водах життя різних поколінь різних народів на основі

багатостолітніх спостережень та інтуїтивного охоплення Всесвіту і люди$

ни в ньому з’явилися такі напрацювання, які важко осягнути навіть засоба$

ми сучасної науки. Одним із таких напрацювань є, наприклад, індійська

йога, яку французький письменник Ромен Роллан назвав подарунком

древності або, можливо, навіть неземних цивілізацій. «Якщо ми не вико$

ристовуємо, – попереджував він, – тих знань, які прийшли до нас із глибин

віків, значить, втратимо один із шансів на виживання».

Геніальний німецький поет і мислитель Іоганн Гете стверджував, що

лише все людство разом є істинною людиною. Тільки така «істинна» лю$

дина, увібравши в себе кращий досвід олюднення, який напрацьований

всіма народами упродовж всього існування людства, здатна вижити у світі

глобальних катаклізмів та глобальних проблем і, на думку М.Амосова, виз$

ріти, стати «дорослою».

Сучасна наука поступово стає на шлях до такої людини. На сьогодні в

багатьох країнах світу робляться перші дослідницькі кроки в галузі «фізи$

ки свідомості» . В США, наприклад, вивчається можливість отримання

інформації незалежно від відстані й часу. Програма цих досліджень вклю$

чає в себе проблеми взаємного впливу мозку людей, які живуть у різних

країнах і на різних континентах. Популярними стають умовні, але цікаві

думки про порівняння земної кулі з головним мозком людини. За такої

умови США і Захід визначають як логічну зону, ліву півкулю землі, яку насе$

ляють люди «лівопівкульної цивілізації». А праву півкулю землі (Росія,

Китай, Індія і т.д.) – як географічну зону зосередження духовності та інтуїції.

Глибинне вивчення синергізму цих півкуль, яке щойно розпочинається в

наукових лабораторіях світу, покликане створити найсприятливіші умови

для впевненого входження в життя вічно змінного світу нових людських

поколінь.

Запитання і завдання

1. У чому значимість проблеми національного самоусвідомлення ди$

тини ?

2.Роль та місце вибору імені дитини у загальній системі соціалізації

особистості в різних народів світу.

245Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

3.Досвід народів світу у вихованні в дітей поваги до батьків та родинної

історії.

4.Приклади духовної та матеріальної підтримки молодих представ$

ників нечисленних етнічних спільностей.

5.Раннє залучення дітей до «дорослої» праці в практиці масового ви$

ховання народів світу.

6.Досвід народів світу з формування почуття майбутнього господаря в

підростаючого покоління.

7.Роль та місце гри в соціалізації дітей у масовій виховній практиці

Росії.

8.Одруження та підготовка до нього як черговий етап соціалізації

молоді народів світу.

9.Проблема соціального статусу молодої жінки в різних народів світу.

10. Позитивний досвід використання «духу» общини у системі соціа$

лізації підростаючого покоління Японії.

11. Звичаї та традиції індійської общини, які гальмують процес соц$

іального розвитку. Проблеми «дхарми».

12. Особливості системи масового виховання ескімосів Гренландії.

13. Як народи світу вчаться зберігати молодість на триваліший час?

14. Значення досвіду народів світу з проблем масового виховання для

соціалізації сучасного підростаючого покоління.

Рекомендована література

1.Виноградов Г.С. Народная педагогика. – Иркутск: Изд$во Вост.$

Сиб. о$ва, 1926.

2.Этнография детства / Под ред И.С.Кона. – М.: Наука, 1983.

3.Семенов В.Д. О взаимодействии научной педагогики и практики

массового воспитания (народной педагогики) // Методологические про$

блемы взаимодействия педагогической теории и практики. – Тюмень,

1986.

4.Социальная педагогика: Теория, методика, опыт исследования. –

Свердловск: Изд$во Урал. у$та, 1989. – С. 23$27.

5.Страны и народы (научно$популярное географо$этнографическое

издание в 20 томах). – М.: Мысль, 1983.

6.Кулик С.Черный феникс. – М.:Мысль, 1988.

7.Цветов В. Пятнадцатый камень сада Реандзи. – М.: Изд$во полит.

л$ры, 1986.

8.Малори Ж. Загадочный Туле. – М.: Мысль, 1973.

246 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

1.12. Соціальна робота і соціально&педагогічна

діяльність у зарубіжних країнах

По-справжньому нація велика не тоді,

коли вона складається із великої

кількості мислячих, вільних і енергійних

людей, а коли думка, свобода і енергія

підкорені ідеалу вищому, ніж у

середнього члена суспільства.

Метью Арнольд

Проблеми та завдання соціалізації особистості на початку

третього тисячоліття. Соціалізація особистості в освіті

США. Американська община як центр соціалізації

різновікових груп населення. Психолого&педагогічна

служба «Гайденс». Соціально&педагогічні дослідження

у США. Особливості соціальної роботи та соціально&

педагогічної діяльності у Великобританії. Вирішення

проблем соціалізації дітей та підлітків у Франції. Реалізація

основних принципів теорії та практики соціалізації

в Німеччині. Соціально&педагогічна діяльність соціальних

служб Швеції.

У кінці ХХ$го$на початку ХХІ століття найрозвинутіші країни світу,

складаючи економічний авангард людства, незважаючи на високий еко$

номічний розвиток, зустрілися з низкою проблем, які для свого вирішен$

ня, з одного боку, вимагають глобальних підходів, а з іншого, спричиня$

ють висновок, що правильні в минулому норми індивідуальної і колек$

тивної поведінки стають згубними і вимагають негайної корекції або тієї

мети, яку вони зумовлювали, або тих дій, за рахунок яких дотримувалися.

У найближчих два$три десятиліття стратегія і тактика життєорганзації

народів світу, будучи орієнтованими на високу якість життя в розвинутих

країнах та значне її підвищення у країнах третього світу, в основному по$

винні спрямовуватися на вирівнювання та підтримування більш – менш

стійкого рівня співіснування з біосферою. Для цього відповідно до «запо$

віту» Нобелівського лауреата Конрада Лоренца в екопсихологічну систему

247Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

людської особистості, як складової загальнопланетного співтовариства у най$

ближчі два$три десятиліття необхідно закласти ті основи внутрішнього пси$

хологічного «дому», які, гармонізуючи інтереси особистості та суспільства,

забезпечували б підтримку згаданого рівня співіснування. Пропозиції вче$

ного та відомі прогнози майбутнього, виконані Римським клубом, схвилю$

вавши науковців і багатьох політиків Заходу, дали змогу дійти висновків, що

ці основи повинні формуватися на базі глибокого усвідомлення кожною

людиною небезпеки атавістичного прагнення до перемоги у змаганнях з

іншими, намагання довести свою перевагу накопиченням матеріальних

об’єктів чи іншим смертельно небезпечним для біосфери й людства спосо$

бом. Велике значення має також визнання необхідності толерантності й

поваги у стосунках із чужими етнічними спільностями, відмова від над$

мірної ідеологічної індокринації, уникнення проблем генетичної деградації.

На порозі інформаційного суспільства, коли асортимент виробництва

продукції та технологія такого виробництва оновлюється приблизно че$

рез 5 років, стимулюється необмежене зростання діяльнісних знань та вмінь

кожного працівника у його особистісній та іншій сферах життєдіяльності

(професійній та загальноцивілізаційній компетентності). Матеріальні до$

кази особистого успіху поступово втрачають своє значення. Гроші як засіб

нагромадження, дедалі частіше вимушені конкурувати з розвитком про$

фесійної талановитості, здатної до вирішення будь$яких нестандартних зав$

дань у нестандартних ситуаціях. За умови постійних якісних змін в еконо$

мічному, духовному житті суспільства постає необхідність у безперервному

процесі навчання та соціалізації людини упродовж усього її життя. Під цей

процес у розвинутих країнах підведена філософська основа екзистенціаліз$

му, філософії глобальних проблем, екології, ноосфери. Останнім часом у

розрахунках розвитку як кожної особистості зокрема, так і суспільства зага$

лом викликає загальний інтерес філософія нестабільності І.Пригожина з її

синергетичною методологією, що стосується хаотично непередбачуваних

елементів.

Зважаючи на це і на те, що для кожного працюючого у ситуаціях сього$

дення стають важливими такі якості, як: професійна мобільність, уміння

швидко переучуватися та набувати нових знань, фізична та психічна

стійкість – соціальне замовлення суспільств розвинутих країн зумовило у

80$90$х роках ХХ$го століття другий етап оновлення педагогічних систем. У

цей час на загальнодержавних рівнях з’являється низка освітніх програм:

«Освіта американців для ХХІ століття» (1984, США), «Пошуки моделі ос$

віти для ХХІ століття» (1984, Японія), «Освіта для 2000 року» (1985, ФРН),

«Освіта майбутнього» (1985, Франція).

248 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

Однією з пріоритетних тенденцій в освіті США поряд із вирішенням

проблем індивідуалізації в навчанні та вихованні виступають проблеми со$

ціалізації особистості. Це знайшло свій вираз у нових формах «кооперова$

ного» навчання і морального виховання, у здійсненні «ми $ орієнтації» по$

ряд із «я $ орієнтацією». В етичній площині це відобразилося на переході

від політики «ціннісного нейтралітету» та «вульгарного індивідуалізму» до

етичного буму, результатом якого стало створення таких професійних орга$

нізацій, як: «Педагоги за соціальну відповідальність», «Акцент на взаємо$

розуміння» та ін.

У сфері особистісних та соціальних цінностей важливі зміни ос$

таннім часом пов’язані з уже згаданим усвідомленням необхідності без$

перервного характеру освіти; з трансформацією свідомості від стану «хо$

лодної війни» між двома світовими системами до відчуття відповідаль$

ності за вирішення глобальних проблем людства; переходу від політики

«плавильного котла», в якому емігранти з усіх куточків світу засвоювали

цінності «середнього» американця, до мультикультурної ідеології та

«міжкультурної компетенції» з характерним для неї позитивним став$

ленням до різноманітних культур, звичаїв, традицій, філософських ос$

нов світосприйняття.

Теорія і практика соціально$педагогічної діяльності в США мають

столітню історію, хоча пов’язані переважно з такими поняттями, як «со$

ціальна робота» та «соціальний працівник». Ця діяльність започаткована в

1889 році, коли Джейн Адамс допомагала переселенцям адаптуватися в но$

вих для них умовах життя. Нові імпульси їй були дані у 1920 році у зв’язку із

створенням Американської ліги допомоги дітям, а в 1921 році Американсь$

кої асоціації соціальних робітників.

На сьогодні ж соціальна робота, на багатьох етапах тісно поєднуючись із

соціально$педагогічною діяльністю, складає своєрідну галузь індустрії цієї

найбагатшої країни світу, і спрямовується на людей різного віку, різних

соціальних прошарків, рас, етнічних груп, релігій. Діяльність соціальних пра$

цівників, у їхньому ж складі й соціальних педагогів, поширюється не тільки

на різноманітні освітні навчальні заклади, а й на урядові установи, офіси,

підприємства , центри охорони здоров’я, агентства з охорони сім’ї і дитини,

центри фізичного і психічного здоров’я, госпіталі, військові підрозділи, пси$

хіатричні лікарні, в’язниці, церкви, ком’юніті$центри.

Важливим центром соціалізації підростаючого покоління залишаєть$

ся школа. У країні існує давня традиція її міцного зв’язку з общиною, ос$

кільки в США школи завжди будувалися на кошти платників податку місце$

вих общин – сукупності населення певних територіально$адміністратив$

249Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

них одиниць, які представлені житловими кварталами у великих містах,

окремими поселеннями, містечками, селищами. На цих територіях, як пра$

вило, існувала ціла низка соціальних інститутів: школа, сім’я, батьківсько$

общинні асоціації, общинні клуби, релігійні об’єднання, різноманітні інші

установи, організації, а також промислові підприємства.

Теоретичним фундаментом общинного навчання став прагматизм, що

певним чином сприяло розвитку індивідуальних здібностей учнів і зміцнен$

ню зв’язку школи із життям. У процесі соціалізації особистості на основі

освіти школярі ознайомлювалися з різними сферами трудової діяльності,

брали участь у соціальному житті общини, яка в науково$педагогічних дос$

лідженнях розглядалася як вирішальний чинник об’єднання всіх соціаль$

них прошарків місцевого населення. На початку 70$х років на загальнодер$

жавному рівні був прийнятий акт розвитку общинних центрів, які розташо$

вувалися у коледжах та університетах і готували керівників общинних шкіл.

Концепція залучення общини до навчання та виховання школярів та їх

всебічної соціалізації на цій основі знайшла підтримку в Національній асо$

ціації батьків та вчителів. У її заяві з приводу цього йшлося, що общинна

школа – «... це інструмент для реалізації всього потенціалу кожного індив$

іда» (Education Amendments of 1977. Washington, 1978. – P. 161$162).

Общинна школа перетворилася в центр громадського життя общини,

оскільки представляла населенню общини своє приміщення та матері$

альні засоби для проведення занять у другій половині дня. В таких шко$

лах дорослі разом із дітьми отримали можливість вчитися та відпочивати.

Директори общинних шкіл призначалися координаторами штатів, або

обиралися радою общини, яка враховувала такі їхні особистісні якості,

як: конгруентність, комунікабельність, винахідливість. Кожний із ди$

ректорів на чолі зі штатом співробітників, до складу якого входили вчи$

телі, котрі працювали на півставки, та клерки, реалізовував програму об$

щинного навчання. Робочий день керівника, як правило, розпочинався о

першій годині дня і закінчувався об одинадцятій вечора. Основні аспекти

його діяльності були представлені професіями: педагога, радника з про$

форієнтаційної роботи, інспектора, адміністратора. Таким чином,

діяльність общинної школи спрямовувалася за трьома основними напря$

мами: 1) робота з дітьми, 2) робота серед дорослого населення з метою залу$

чення його до життя общини, 3) залучення дорослих до виховання молоді.

У системі роботи общинної школи певним чином відбувався процес соціа$

лізації всіх вікових груп населення.

Соціальній роботі та в її складі соціально$педагогічній діяльності в

школі надається велике значення. Починаючи з 70$х років ХХ$го століття в

250 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

країні регулярно проводяться науково$практичні конференції, присвячені

проблемам шкільної соціальної роботи. Видаються журнали «Соціальна

робота в системі освіти» та «Журнал шкільної соціальної роботи».

У сучасній американській школі штатні соціальні працівники у ході

соціально$педагогічної діяльності виконують найрізноманітніші функції.

Насамперед, у процесі індивідуальної роботи з учнями як клієнтами вони

намагаються здійснювати профілактику безпричинних пропусків навчаль$

них занять, середовищної дезадаптації підлітків, їхньої підвищеної агре$

сивності, передчасної вагітності учениць. З цією ж метою вони організову$

ють групи для обговорення проблем, які хвилюють людину шкільного віку.

Особливе місце серед них останнім часом посідають питання зловживання

наркотичними речовинами, запобігання інфекційних захворюванням (ВІЛ

/ СНІД), ранньої вагітності, проблем спілкування з ровесниками та сексу$

альних порушень. Однак, розробляючи програми занять дискусійних груп,

соціальний працівник попередньо консультується з вчителями, батьками

та адміністрацією школи. У свою чергу, вони самі консультують педагогіч$

ний колектив стосовно індивідуальних психічних особливостей школярів.

Окремою ділянкою роботи соціального працівника школи є його со$

ціально$педагогічна діяльність у колі батьків учнів. З одного боку, він вив$

чає особливості кожної окремої сім’ї, її ставлення до школи та дитини, а з

іншого боку, допомагає батькам налагодити тісніші зв’язки зі школою та

краще зрозуміти глибину проблем дитини в школі. Надає їм потрібні пси$

холого$педагогічні консультації і у випадку необхідності допомагає зв’яза$

тися з різноманітними агентствами, наприклад, агентством сімейної служби.

Соціальний працівник, використовуючи низку федеральних соціаль$

них програм і таких програм окремих штатів, виявляє учнів, які потребують

матеріальної допомоги (одяг, навчальне обладнання, книги, безплатні або

частково оплачувані сніданки, гаряче молоко).

Як правило, соціальний працівник співпрацює з так званою мультидис$

циплінарною бригадою, в завдання якої входить обстеження певних учнів з

метою отримання ними соціальної освіти. До його обов’язків входить отри$

мання від батьків письмового дозволу на обстеження їхньої дитини та залу$

чення її до спеціальної освіти, на збір відповідної медичної та іншої діагно$

стичної інформації, гарантує її конфіденційність. Вивчаючи історію розвит$

ку дитини, соціальний працівник звертає увагу на те, чи спостерігаються по$

рушення, характерні для учня в школі, у сімейному або ширшому соціально$

му оточенні. Адже згідно з законом про спеціальну освіту вияв аномальної

поведінки тільки в умовах школи засвідчує, що проблема полягає в школі, а

не в дитині. У цьому випадку необхідна консультація з вчителями стосовно