Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання

Подождите немного. Документ загружается.

111

робіт);

в) коефіцієнт механізації з трудомісткості (співвідношення другого коефіцієнта до

першого).

Усі загальні коефіцієнти можна обчислити не лише на підприємстві загалом, а й в

окремих цехах і під час виробничих процесів. Порівняння коефіцієнтів у динаміці за кілька

років, а також у цехах показує, як здійснюється механізація процесу виробництва, а

порівняння прогнозних звітних коефіцієнтів використовують для оцінювання виконання

завдання щодо підвищення ефективності виробництва. Потім з’ясовують причини такого

становища.

На завершення аналізу технічного рівня виробництва треба визначити вплив його змін

на продуктивність праці, фондовіддачу, обіговість наявних засобів. З цією метою вивчають

динаміку фондоозброєності й енергоозброєності робітників – показників, що характеризують

технічне озброєння праці.

Між фондоозброєністю і продуктивністю праці існує функціональна залежність. Отже,

щоб визначити вплив зміни фондоозброєності робітників на продуктивність їх праці, потрібно

у розрахунках враховувати відмінність у методології визначення показників продуктивності

праці робітників і їх фондоозброєності продуктивність праці вимірюють способом ділення

обсягу продукції (Q) на середньоспискове число робітників (r), зайнятих у всіх змінах, а

фондоозброєність – способом ділення основних виробничих фондів (F) на кількість робітників

у найбільшій зміні (r

).Для погодження цих показників треба ввести до розрахунку як один із

множників співвідношення кількості робітників у найбільшій зміні до загальної

середньорічної чисельності робітників (r

/r). Тоді співвідношення між розглянутими

показниками можна подати у вигляді такої розрахункової формули:

F/Qr/rr/Fr/Q

⋅

= ,

де

Q/r – середньорічний виробіток на одного робітника;

F/r

– фондоозброєння;

/r – питома вага робітників у найбільшій зміні загалом;

Q/F – фондовіддача.

Користуючись цією формулою, можна зіставити відсотки виконання завдання за всіма

показниками, що входять до неї, а також темпи їх зміни.

Прийоми визначення показників технічного озброєння праці за даними аналізованого

підприємства показані у табл. 14.

Темпи зростання фондоозброєності й енергоозброєності робітників на заводі доволі

високі, причому фондоозброєність щодо активної частини фондів (113,5%) й

112

енергоозброєність робітників (112%) зросли майже однаково. Однак завдання щодо зростання

цих показників не виконані, і це негативно вплинуло на зростання продуктивності праці

робітників. Підставивши відсотки виконання завдання щодо продуктивності праці робітників

(100,6%), фондоозброєності (95,4%), питомої ваги робітників у найбільшій зміні (102,1%) і

фондовіддачі (103,3%) у наведену вище розрахункову формулу, отримаємо:

100,6 = 95,4 х 102,1 х 103,3.

Таблиця 14

У звітному

році

Звітний рік

№ з/п

Показники

Одиниця

вимірювання

За звітом за

попередній рік

Згідно з

прогнозом

Фактично

% до

попереднього

року

% до прогнозу

Середньорічна вартість основних

промислово-виробничих

фондів..................................

У тому числі робочі машини і

виробниче обладнання.....:.....

Енергетична потужність, що

обслуговує виробничий процес

Кількість робітників у найбільшій

зміні.....................................

Питома вага робітників у

найбільшій зміні до

середньоспискової кількості

робітників..............

Фондоозброєність основними

промислово-виробничими

фондами (пок. 1 : пок. 4).............

Фондоозброєність активної

частини фондів (пок. 2 : пок. 4)....

Енергоозброєнність робітників

пок. 3 : пок. 4)...........................

тис.

грн.

тис.

грн.

кВт

осіб

грн.

кВт

8772

3947

10832

1180

76,7

7434

3345

9,2

9045

4260

11400

1050

71,1

8614

4057

10,9

9044

4178

11271

1100

72,6

8222

3798

10,3

103,1

105,8

104,1

93,2

94,7

110,6

113,5

112,0

100,0

98,1

98,9

104,8

102,1

95,4

93,6

94,5

Отже, виконання завдання щодо продуктивності праці досягнуто в результаті

пришвидшеного зростання фондовіддачі, а саме поліпшення використання техніки при

113

одночасно негативному впливі невиконання завдання щодо фондоозброєності робітників.

Невиконання завдань з механізації праці гальмує подальше зростання її продуктивності.

Аналіз рівня технології виробництва.

Об’єктами аналізу можуть бути: технологія

виробництва по підприємству (об’єднанню) в цілому; технологія за окремими підрозділами;

технологія виробництва окремих виробів або груп виробів, агрегатів, вузлів, деталей; окремі

технологічні процеси.

Вибір об’єкта аналізу залежить від стану виробництва і від конкретних завдань,

поставлених перед ним.

Проводити аналіз доцільно у такій послідовності:

а) аналіз основних показників рівня технології з метою визначення ступеня його

прогресивності й економічності з урахуванням специфіки даного виробництва;

б) виявлення технічних та організаційних факторів, що зумовили незадовільні

показники;

в) розробка основних напрямків удосконалення технології виробництва на найближчі

роки і визначення прогресивних показників, яких необхідно досягнути до кінця

періоду.

Важливим узагальнювальним показником рівня технології є питома вага продукції,

виготовленої за допомогою прогресивних технологічних методів, у загальному обсязі товарної

продукції (у ціновому, трудовому або натуральному виразі).

Кожний технологічний процес має свої особливості та властиві для нього показники.

Тому питому вагу продукції, виготовленої за допомогою прогресивної технології, визначають

відповідно до цехів.

Удосконалення технології у металообробних цехах пов’язане також із підвищенням

рівня оснащеності пристроями і спеціальними інструментами різних видів.

Для з’ясування рівня технологічного оснащення визначають коефіцієнт технологічного

оснащення як співвідношення числа детале-операцій, виконаних із застосуванням пристроїв,

до загальної кількості детале-операцій. Цей коефіцієнт також можна визначити за даними

технологічних карт.

Крім цього, показниками технологічного рівня є співвідношення за різними групами

обладнання машинного і допоміжного часу та застосування типових технологічних процесів.

Рівень технології пов’язаний зі станом технологічної дисципліни. Її аналіз проводять за

допомогою вибіркового методу у таких трьох напрямках:

а) виявляють найтиповіші відхилення від технологічного процесу і причини, що їх

зумовили;

114

б) оцінюють дотримання графіка перевірки обладнання на технологічну точність;

в) аналізують систему перевірки оснащення на технологічну точність.

Про технологічну дисципліну роблять висновок, врахувавши також динаміку таких

показників, як втрати через брак і доплати робітникам – відрахування за порушення

встановленої технології.

Рівень технології залежить і від ступеня механізації та автоматизації технологічного

контролю, застосування прогресивних (наприклад, не руйнування підконтрольних виробів без

зупинки обладнання тощо), статистично-математичних, у тому числі вибіркових, методів

контролю і т. ін.

Ефективність удосконалення технології проявляється у першу чергу в зниженні

трудомісткості і матеріаломісткості продукції.

Для оцінювання рівня технології вивчають також норми часу і коефіцієнти корисного

використання матеріалів для виробів деталей і окремих технологічних процесів.

Аналіз організаційного рівня виробництва.

Для його оцінювання використовують

відповідну систему показників. До них належать ступінь неперервності виробництва, а саме

співвідношення середньої тривалості технологічного циклу (технологічна трудомісткість

окремих виробів, зважаючи на частку випуску кожного виробу у виробничій програмі з

урахуванням процесу виконання норм) до загальної тривалості виробничого циклу.

Середньовимірювальна тривалість технологічного процесу по підприємству становить

300 нормо-годин, відсоток перевиконання норм – 115%; фактичний цикл дорівнює: 300 х 100 /

115 = 260,9 години, або 16,3 дня (завод працює у дві зміни). Коефіцієнт неперервності К

16,3 х 100 / 78 = 20,9%; за попередні роки – відповідно 19,9 і 20,2%. Це означає, що близько

80% всього часу деталі простоюють (у цехах, коморах, на робочих місцях), транспортуються,

перебувають на перевірці у ВТК і т. ін.).

Цей показник можна порівняти з іншими підприємствами, виробництвами, цехів,

дільницями, а також у динаміці.

Ступінь неперервності виробництва значною мірою залежить від введення поточних

методів і характеризується коефіцієнтом поточності – співвідношенням трудомісткості (ваги,

собівартості, кількості) деталей, які обробляють на поточних лініях, до загальної

трудомісткості (або іншого показника) щодо відповідного цеху.

Коефіцієнт поточності по заводу загалом визначають шляхом вимірювання коефіцієнтів

по цехах на питому вагу кожного з них в сукупній трудомісткості. На заводі він нижчий від

запланованого, хоча порівняно з попереднім роком спостерігається певне зростання.

Потрібно також виявити зміну середньої тривалості виробничого циклу через

115

структурні зміни, а саме вплив асортименту.

Для того, щоб визначити частку вини останніх, треба визначити коефіцієнт

кооперування, а саме питому вагу (в %) закупівельних напівфабрикатів і комплектуючих

деталей у вартості продукції даного підприємства та порівняти її із запланованими і

досягнутими у попередньому періоді.

До показників одночасно організаційного і технічного рівнів виробництва належить

коефіцієнт спеціалізації – питома вага продукції, що відповідає виробничому профілю

підприємства, у загальному обсязі випуску. Даний завод повністю спеціалізований, оскільки

питома вага іншої товарної продукції, що не відповідає його профілю, становить менше 1%.

Організаційний рівень виробництва характеризує також ритмічність.

Коефіцієнт серійності

визначають шляхом ділення вартості продукції на число

найменувань виробів, які випускають. Чим більша його величина, тим вища концентрація

виробництва і значніші економічні переваги, що з неї випливають.

Спеціалізація окремих підприємств, яку проводять у середині господарських об'єднань,

дає змогу збільшити, а пізніше й оптимізувати масштаби виробництва, застосувати масово-

поточні методи його організації, що скорочують тривалість виробничого циклу, трудомісткість

і собівартість продукції, яку виробляють. Перехід на потік створює умови для механізації

автоматизації виробництва шляхом організації конвеєрів і автоматичних ліній. Посилення

внутрішньозаводської предметної спеціалізації окремих виробничих дільниць також сприяє

поліпшенню організації виробництва. Тому необхідно розробити заходи, спрямовані на

оптимальну спеціалізацію цехів, дільниць, робочих місць, скорочення втрат часу (на

отримання документації, заготовок, оснащення, інструменту, транспортних засобів тощо),

забезпечення ритмічності виробництва і випуску продукції, скорочення тривалості

виробничого циклу, термін підготовки виробництва.

Аналіз рівня управління.

Такий аналіз має за мету виявити можливості вдосконалення

управління, економії витрат на управління управлінського апарату, а головне – підвищення на

цій основі ефективності роботи управлінської системи.

До найбільш узагальнювальних показників рівня управління належить насамперед

ступінь застосування ЕОМ

у перспективному, поточному й оперативному управлінні, а також

ланковість управління і кількість структурних підрозділів одного рівня.

Розглядаючи

структуру господарського об’єднання та статутних і нестатутних підприємств, що до нього

входять, необхідно з’ясувати можливості збільшення структурних підрозділів – злиття дрібних

підприємств, скорочення числа цехів, а на малих підприємствах – перехід до безцехової

структури управління, зменшення кількості секторів у функціональних відділах

116

заводоуправління.

На даному заводі треба з’ясувати можливість об’єднання планово-економічного і

планово-виробничого відділів, а також скорочення кількості секторів у цьому об’єднаному

відділі.

Показовою є також динаміка питомої ваги управлінського персоналу в загальній

чисельності промислово-виробничого персоналу.

Розділ V. Аналіз ресурсів підприємства

5. 1. Аналіз ефективності використання трудових ресурсів

Кадровому потенціалові підприємства належить провідна роль у розв’язанні науково-

технічних, організаційних та економічних завдань щодо досягнення накреслених результатів

господарювання. Ступінь забезпечення підприємства робочою силою та раціональне її

використання значною мірою визначають організаційно-технічний рівень виробництва,

характеризують ступінь використання техніки і технології, предметів праці, створюють умови

для високої конкурентоздатності та фінансової стабільності.

Вихідним моментом для оцінювання і прийняття рішень у галузі кадрового потенціалу

є аналіз забезпеченості підприємства трудовими ресурсами й ефективності їх використання.

Слід зауважити, що з переходом до ринкової економіки аналіз трудових відносин набирає

щораз більшої ваги, оскільки робоча сила має вартісну оцінку, та є конкурентною на ринку

праці. Це розширює межі аналітичних досліджень, критеріями оптимізації трудових відносин

стають не лише економічні, а й соціальні параметри. Економічні й соціальні гарантії праці, з

одного боку, і жорсткі умови трудової діяльності, з іншого, формують сферу глибоких

аналітичних досліджень кадрового потенціалу підприємства.

При аналізі кадрового потенціалу вирішують такі завдання:

– оцінюють трудовий потенціал підприємства і його підрозділів;

– визначають ступінь відповідності загальноосвітнього і кваліфікаційного складу кадрів

та їх структури до сучасного науково-технічного рівня виробництва і його організації;

– встановлюють забезпеченість виробництва кадрами;

– визначають ступінь обгрунтованості завдань з підвищення продуктивності праці та

зниження трудомісткості продукції;

– виявляють резерви підвищення продуктивності праці.

Аналіз чисельності і структури працюючих починають з оцінюванню їх відповідності

трудомісткості виробничої програми та встановлення відхилень фактичної чисельності проти

розрахункової чи проти минулого періоду. При цьому окремо виділяють склад і структуру

117

персоналу основної діяльності (табл. 15).

Таблиця 15

Зміна чисельності персоналу Тернопільського фарфорового заводу і його

структури

1999

2000

. Ві

хилення

Показник

чол. % чол. % чол. %

Персонал

основної

діяльності, який

скла

ають:

1095 100 1099 100 4 –

а) робітники

965 68,1 959 87,3 – 6 – 0,8

б) службовці

130 11,9 140 12,7 10 0,8

у тому числі:

керівники

25 19,2

3 0,8

фахівці

105 80,8 112 60 7 – 0,8

Важливими характеристиками зміни чисельності і структури робітничих кадрів є:

а) відносне скорочення приросту чисельності працюючих стосовно зростання обсягу

виробництва та фінансових результатів господарської діяльності;

б) підвищення частки робітників у складі персоналу основної діяльності як передумова

зростання продуктивності його праці.

Разом з цим, велике значення приділяють аналізу забезпеченості підприємства

кваліфікованими кадрами та надлишку чи нестачі робітників у провідних виробничих

підрозділах за професіями і спеціальностями. Періодичний аналіз професійного складу

робітників має важливе значення для поліпшення технічного процесу і дає змогу виявити

нестачу чи надлишок робочої сили за тією чи іншою професією, спеціальністю та проводити

оперативні заходи щодо поліпшення професійного складу кадрів робітників.

Аналіз професійного складу кадрів здійснюють способом порівняння необхідної і

фактичної чисельності робітників за кожною професією (табл. 16).

Таблиця 16

Характеристика забезпечення заводу робітниками за видами виконуваних робіт

Вид

обіт

Показник

Формуваль-

ники

Декольщи-

ки

Сортуваль-

ники

Разом

Потреба у робітниках з

урахуванням фактичної

трудомісткості робіт і виконання

норм виробітку

37 21 20 78

118

Фактична наявність робітників

40 18 20 78

Надлишок чи недостача робітників

3 – 3 0 0

Дані свідчать, що надлишок формувальників (на 3 особи) – це негативне явище,

оскільки будь-який надлишок робочої сили призводить до неповного завантаження робітників,

може викликати простої в роботі, зниження виробітку. Для усунення цих недоліків

надлишкову робочу силу необхідно використовувати на інших ділянках виробництва.

Недостача декольщиків (на 3 особи) також є ненормальним явищем, бо недостача

робочої сили може призвести до невиконання виробничого завдання, надурочних робіт,

переплат тощо.

У результаті виявляють найнезабезпеченіші робочою силою ділянки виробництва та

невідповідність кваліфікації робітників виконуваним роботам. Враховуючи неможливість

чіткої комплектації виробничих підрозділів кадрами заданої кваліфікації, застосовують різні

форми опанування суміжних професій. Невідповідність між кваліфікацією робітників і

характером виконуваних ними робіт погіршує техніко-економічні показники роботи

підприємства чи його підрозділів. При перевищенні кваліфікації робітників над розрядністю

робіт нераціонально використовують кваліфіковані кадри, зростає собівартість продукції за

рахунок непродуктивних доплат, послаблюється стимул до високопродуктивної праці. В

іншому разі збільшується брак, погіршується використання виробничого устаткування й

інструменту, зменшується обсяг виробництва продукції і т. ін. Однією з важливих умов

успішної роботи підприємства є постійний склад робітників. Склад працюючих постійно

змінюється, що характеризує коефіцієнт обігу. Для їх аналізу використовують такі облікові

дані (табл. 17).

Таблиця 17

Рух кадрів на заводі за 2000 р.

Показник Кількість осіб

Кількість спискових працівників на початок звітного року.

959

Кількість працівників, прийнятих протягом року.

Кількість робітників, вибулих протягом року, – разом

107

у тому числі:

переведено на інші підприємства

–

звільнено у зв’язку із закінченням терміну договору

з причин скорочення штатів

за власним бажанням

за прогули, порушення трудової дисципліни та з причин службової

невідповідності

–

119

Кількість п

ацівників за списком на кінець звітного

ок

958

Кількість робітників, які перебували в у списковому складі протягом

року

972

Рух робітників характеризують наступні коефіцієнти.

1. Коефіцієнт обігу з прийому визначають як співвідношення числа всіх прийнятих

робітників до їх середньоспискової чисельності:

%54,8

972

10083

2. Коефіцієнт обігу зі звільнення визначають як співвідношення числа звільнених

робітників до середньоспискової їх чисельності:

%0,11

972

100107

= .

3. Коефіцієнт загального обігу визначають як співвідношення чисельності прийнятих і

звільнених до середньоспискової чисельності робітників:

%55,19

972

100)10783(

×+

Коефіцієнт плинності робочої сили визначають як співвідношення робітників,

звільнених за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни та з причин службової

невідповідності, до середньоспискової чисельності:

%64/8

972

10084

= .

Плинність кадрів є особливим об’єктом дослідження, оскільки це – основний резерв

підвищення продуктивності праці. Для того, щоб передбачити заходи щодо скорочення

плинності і закріплення кадрів, необхідно виявити причини звільнення робітників. Ці дані

можна отримати при проведенні соціологічних досліджень.

Найдоцільнішим є аналіз показників руху робітників у динаміці років, що свідчить про

проведені підприємством заходи та їх ефективність.

У результаті оцінювання ступеня стабільності і плинності кадрів оцінюють причини

плинності і розробляють заходи щодо її скорочення.

Головними напрямками досліджень при аналізі організації праці є: аналіз режиму

роботи підприємства, аналіз умов праці, аналіз стану та якості нормування праці, аналіз

використання робочого часу.

Аналіз і оцінювання режиму роботи підприємства проводять, виходячи з можливостей

найінтенсивнішого використання виробничого устаткування, досягнення пропорційності в

роботі всієї технологічної і загальновиробничої системи машин, дотримання раціонального

120

режиму праці і відпочинку.

Аналіз умов праці проводять за оцінками ступеня її монотонності і напруженості,

шкідливого впливу на здоров’я працівників, важкості фізичної праці і т. ін. Результатом таких

досліджень є визначення напрямків подолання монотонності праці та скорочення застосування

ручних робіт, ліквідація важкої фізичної праці, забезпечення здорових санітарно-гігієнічних

умов та впровадження досконалої техніки безпеки.

Аналіз стану та якості нормування праці проводять за станом охоплення робіт

нормування, обгрунтованістю і напруженістю чинних норм та оцінювання ступеня їх

виконання. Стан нормування праці на підприємстві характеризує показник питомої ваги

нормованих робіт у їх загальному обсязі. Цей показник аналізують як на окремих

виробництвах, так і за категоріями працюючих. Ступінь прогресивності норм визначають у

загальній їх кількості та за масштабами перегляду. Часто в аналізі використовують середній

процент виконання норм з праці, що дає загальну характеристику виконання норм. Водночас

за ним криється як значне перевиконання норм, так і їх невиконання.

Найбільшу увагу слід приділити аналізу використання робочого часу. Раціональне

використання робочого часу є головним резервом зростання продуктивності праці і

визначається високою ефективністю, бо дає змогу збільшити випуск продукції без додаткових

інвестицій.

Аналіз використання робочого часу проводять у двох напрямках: виявлення втрат

робочого часу і непродуктивне використання робочого часу.

Аналіз проводять за даними балансу робочого часу та оперативного табельного обліку.

Ведучи мову про достовірність даних для аналізу, варто відзначити, що облік витрат

часу на основі табелів має ряд недоліків, що не дає змоги мати реальні відомості про кількість

фактично відпрацьованих людино-днів і людино-годин. З’явлення на роботу відзначають

незалежно від того, виконував робітник продуктивно роботу чи ні. Широко застосовують

практику надання дозволених невиходів замість наднормативних годин, відпрацьованих

раніше, неточно зазначають відпрацьовані за зміну години. Якщо у табелі зазначений день, то

автоматично зазначають повну тривалість дня. Практично простої не документують Це не дає

змоги виявити реальні резерви зростання продуктивності праці.

Для аналізу втрат робочого часу вивчають його баланси за минулий рік, прогноз і

фактичний період звітного року, одного середньоспискового робітника (табл. 18).

У нашому прикладі тривалість відпусток зросла проти прогнозу на 5,2 дня (21,4 – 16,2),

що призвело до додаткових втрат робочого часу. Маючи дані про фактичний виробіток одного

робітника, можна встановити втрати його виробітку через цю причину на рік. Аналогічно