Рябець К.А. Екологічне право України

Подождите немного. Документ загружается.

241

Особлива частина

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибе-

режних захисних смуг, а також за додержанням режиму

використання їх територій здійснюється виконавчими ко-

мітетами місцевих Рад і державними органами охорони на-

вколишнього природного середовища.

Згідно зі ст. 88 Водного кодексу України з метою охоро-

ни поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічен-

ня та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо

озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних

зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні

смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва

береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у ме-

женний період) шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків -

площею менше 3 гектарів – 25 метрів;

для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а та- -

кож ставків площею понад 3 гектари – 50 метрів;

для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів. -

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, міні-

мальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна

смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що

склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і ли-

манів виділяється прибережна захисна смуга шириною не

менше двох кілометрів від урізу води.

§ 2. Нормативно-правова база використання і

охорони вод

Проблеми збереження водних ресурсів України ви-

магають сьогодні здійснення комплексу наукових, орга-

нізаційних, економічних, технологічних та інших заходів,

спрямованих на охорону та раціональне використання вод-

них об’єктів, збереження водності річок в Україні. В забез-

242

Екологічне право України

печенні здійснення таких заходів важлива роль належить

законодавству, що регулює водні відносини

Сучасні природоохоронні нормативно-правові акти ма-

ють бути міцним підґрунтям регулювання не тільки від-

носин щодо охорони та використання водних ресурсів, а й

запобігання шкідливій дії вод, покращення їх якісних по-

казників.

Відносини з приводу використання і охорони вод та

відтворення водних ресурсів являють собою самостійний

предмет правового регулювання водного права, яке є під-

галуззю природоресурсового права

Серед законодавчих нормативно-правових актів, що

складають національне водне законодавство, необхідно

відзначити: Конституцію України, Водний кодекс України,

закони України: «Про охорону навколишнього природного

середовища», «Про питну воду та питне водопостачання»,

«Про Загальнодержавну програму розвитку водного госпо-

дарства», «Про Загальнодержавну програму «Питна вода

України» на 2006-2020 роки», «Про забезпечення санітар-

ного та епідемічного благополуччя населення» та ін.

У ч. 1 ст. 13 Конституції України водні ресурси поряд

з іншими природними ресурсами, які знаходяться в межах

території України, її континентального шельфу, виключної

(морської) економічної зони визнані об’єктами права влас-

ності Українського народу.

Костицький В.В. Екологія перехідного періоду: держава, право,

економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього

природного середовища в Україні). – 2-ге вид. – К.: Укр. інф.-прав.

центр, 2001. – С. 105.

Рябець К.А. Деякі проблеми правового регулювання водоко-

ристування // Вісник Національної академії прокуратури України.

– 2008. – № 12. – С. 93.

Рябець К.А. Правова охорона водних ресурсів // Економіка,

фінанси, право. – 2008. – № 11. – С. 21.

243

Особлива частина

Водний кодекс України прийнятий Верховною Радою

України 6 червня 1995 року. Відповідно до його преамбули

водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного

і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природ-

ними об’єктами. В умовах нарощування антропогенних на-

вантажень на природне середовище, розвитку суспільно-

го виробництва і зростання матеріальних потреб виникає

необхідність розробки і додержання особливих правил ко-

ристування водними ресурсами, раціонального їх викорис-

тання та екологічно спрямованого захисту.

У нашій державі стандартизацію і нормування щодо

використання вод і відтворення водних ресурсів здій-

снюють з метою забезпечення екологічної та санітарно-

гігієнічної безпеки вод шляхом встановлення комплексу

взаємопов’язаних нормативних документів, які визнача-

ють взаємопогоджені вимоги до об’єктів, що підлягають

стандартизації і нормуванню

До комплексу нормативних документів із стандарти-

зації в галузі використання й охорони вод та відтворення

водних ресурсів згідно зі ст. 34 Водного кодексу України

належать документи, які містять: основні положення; тер-

міни та поняття, класифікації; методи, методики та засоби

визначення складу та властивостей вод; вимоги до зби-

рання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації та

прогнозування кількісних і якісних показників стану вод;

вимоги щодо раціонального використання вод у галузевих

стандартах та технічних умовах на процеси, продукцію і по-

слуги; метрологічні норми, правила, вимоги до організації

робіт; інші нормативи із стандартизації в цій галузі.

На підставі ст. 35 Водного кодексу України у галузі ви-

користання і охорони вод та відтворення водних ресурсів

встановлюються такі нормативи: 1) нормативи екологічної

Природноресурсове право: Навч. посіб. / За ред. І.І. Каракаша. –

К.: Істина, 2005. – С. 198.

244

Екологічне право України

безпеки водокористування; 2) екологічний норматив якос-

ті води водних об’єктів; 3) нормативи гранично допустимо-

го скидання забруднюючих речовин; 4) галузеві техноло-

гічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні

об’єкти; 5) технологічні нормативи використання води.

Закон України «Про охорону навколишнього природно-

го середовища» від 25 червня 1991 року визначає правові,

економічні та соціальні основи організації охорони навко-

лишнього природного середовища, в тому числі і водних

ресурсів.

Закон України «Про питну воду та питне водопоста-

чання»,

прийнятий 10 січня 2002 року № 2918-III

, закрі-

пив право громадян на якісну питну воду та, з урахуванням

екологічних, соціальних та економічних потреб, на належ-

не обслуговування населення питним водопостачанням.

Дія цього Закону поширюється на всі суб’єкти господа-

рювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста,

інші населені пункти, окремо розташовані об’єкти питною

водою шляхом централізованого питного водопостачання

або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пере-

сувних), застосування установок (пристроїв), інших засо-

бів нецентралізованого водопостачання, а також на органи

виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що

здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю пит-

ної води, станом джерел та систем питного водопостачання,

а також споживачів питної води (ст. 2 Закону України «Про

питну воду та питне водопостачання»). Зазначене свідчить,

що питна вода у даному випадку розглядається не як при-

родний ресурс, передбачений Водним кодексом України, а

як продукт виробничої діяльності.

Основною метою Закону України «Про Загальнодержав-

ну програму розвитку водного господарства» від 17 січня

Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 16. – Ст. 112.

245

Особлива частина

2002 року № 2988-III

є впровадження державної політи-

ки, спрямованої на запобігання зростанню антропогенно-

го впливу на довкілля, забезпечення екологічно безпечних

умов життєдіяльності населення і господарської діяльності

та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження,

раціональне використання водних ресурсів, забезпечення

сталого функціонування екосистем у басейнах річок Укра-

їни, запобігання шкідливій дії води і ліквідації її наслідків.

Загальнодержавна програма «Питна вода України» на

2006-2020 роки, прийнята 3 березня 2005 року № 2455-IV

спрямована на реалізацію державної політики щодо забез-

печення населення якісною питною водою відповідно до

Закону України «Про питну воду та питне водопостачан-

ня».

Забезпечення населення України питною водою є для

багатьох регіонів країни однією з пріоритетних проблем,

розв’язання якої необхідне для збереження здоров’я, по-

ліпшення умов діяльності і підвищення рівня життя насе-

лення.

У Законі України «Про забезпечення санітарного та епі-

демічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року

№ 4004-XII

проголошується право громадян України на

безпечну для здоров’я та життя питну воду.

§ 3. Державне управління у галузі

використання та охорони вод і відтворення водних

ресурсів

Одним із пріоритетних напрямів державної політики

України є управління водними ресурсами, яке розгляда-

ється як один із найважливіших чинників сталого розви-

Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 25. – Ст. 172.

Про Загальнодержавну програму «Питна вода України» на

2006-2020 роки: Закон України від 3 березня 2005 року № 2455-IV

// Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 15. – Ст. 243.

Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27. – Ст. 218.

246

Екологічне право України

тку суспільства. Проблема сталого розвитку водогосподар-

ського комплексу полягає в тому, що використання водних

ресурсів не обмежується лише сферою водного господар-

ства, а поширюється на більшість міжгалузевих комплексів

національного господарства, кожен з яких відзначається

технологічною, виробничо-технічною та функціонально-

продуктовою неоднорідністю. Тому політика сталого водо-

користування має узгоджуватись із реалізацією галузевих

пріоритетів

Державне управління у водному господарстві здійсню-

ють загальні (Верховна Рада України, Верховна Рада Авто-

номної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Уряд

Автономної Республіки Крим, органи місцевої державної

виконавчої влади) та спеціальні (Міністерство охорони на-

вколишнього природного середовища України, Державний

комітет України по водному господарству) органи держав-

ної влади

. У галузі управління і контролю за використан-

ням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здій-

снюють також управлінську діяльність органи місцевого

самоврядування та громадські об’єднання.

Необхідно відзначити, що питання законодавчого вре-

гулювання повноважень Уряду Автономної Республіки

Крим та органів місцевої державної виконавчої влади у

зазначеній вище галузі не знайшли свого відображення у

Водному кодексі України.

До відання Верховної Ради України в галузі регулювання

водних відносин згідно зі ст. 7 Водного кодексу України на-

лежить:

Хвесик М. Водний ресурс як складова інноваційного розвитку

// Урядовий кур’єр. – 2007. – № 152. – С. 6.

Рябець К.А. Діяльність органів адміністративної юрисдикції

у водному господарстві // Новітні тенденції розвитку демократич-

ного врядування: світовий та український досвід: матеріали наук.-

практ. конф. за міжнар. участю. – К.: НАДУ, 2008. – Т. 2. – С. 60-62.

247

Особлива частина

законодавче регулювання водних відносин та визначен- -

ня основних напрямів державної політики в цій галузі;

розпорядження водним фондом України; -

затвердження загальнодержавних, міждержавних про- -

грам використання і охорони вод та відтворення вод-

них ресурсів;

встановлення правового режиму використання і охо- -

рони вод та відтворення водних ресурсів у зонах над-

звичайних екологічних ситуацій;

регулювання розподілу зборів за спеціальне водоко- -

ристування;

визначення повноважень місцевих Рад і органів дер- -

жавної виконавчої влади щодо використання і охоро-

ни вод та відтворення водних ресурсів;

вирішення інших питань у галузі законодавчого регу- -

лювання водних відносин.

На підставі ст. 8 Водного кодексу України до відання

Верховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі регулю-

вання водних відносин на території республіки належить:

забезпечення реалізації державної політики у галузі -

використання і охорони вод та відтворення водних ре-

сурсів;

розпорядження водними об’єктами місцевого значення; -

погодження державних, цільових, міждержавних та -

регіональних програм використання і охорони вод та

відтворення водних ресурсів, участь у їх реалізації;

розробка, затвердження та реалізація місцевих про- -

грам використання і охорони вод та відтворення вод-

них ресурсів;

видача дозволів на спеціальне водокористування з вод- -

них об’єктів місцевого значення тощо.

До відання Кабінету Міністрів України у галузі управ-

ління і контролю за використанням і охороною вод та від-

248

Екологічне право України

творенням водних ресурсів відповідно до ст. 14 Водного ко-

дексу України належить:

реалізація державної політики у галузі використання і -

охорони вод та відтворення водних ресурсів;

розпорядження водними об’єктами загальнодержав- -

ного значення;

здійснення державного контролю за використанням і -

охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

визначення пріоритетів водокористування; -

забезпечення розробки державних, цільових, міждер- -

жавних та регіональних програм використання і охо-

рони вод та відтворення водних ресурсів, затверджен-

ня регіональних програм;

визначення порядку діяльності органів державної вико- -

навчої влади у галузі використання і охорони вод та від-

творення водних ресурсів, координація їх діяльності та ін.

До відання Міністерства охорони навколишнього природного

середовища України в галузі управління і контролю за використан-

ням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить:

здійснення комплексного управління в галузі охорони -

водних ресурсів, проведення єдиної науково-технічної по-

літики з питань використання і охорони вод та відтворен-

ня водних ресурсів, координація діяльності міністерств,

відомств, підприємств, установ та організацій в цій галузі;

здійснення державного контролю за використанням і -

охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

розробка та участь у реалізації державних, цільових, -

міждержавних та регіональних програм використання

і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

організація та здійснення державного моніторингу вод; -

розробка і затвердження нормативів і правил, участь у -

розробці стандартів щодо регулювання використання і

охорони вод та відтворення водних ресурсів в межах сво-

єї компетенції тощо (ст. 15 Водного кодексу України).

249

Особлива частина

Згідно з п. 1 Положення про Державний комітет Укра-

їни по водному господарству, яке затверджене постановою

Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року №

882, Державний комітет України по водному господарству

є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого

спрямовується і координується Кабінетом Міністрів Укра-

їни через Міністра охорони навколишнього природного се-

редовища.

Комітет у своїй діяльності керується Конституцією і за-

конами України, постановами Верховної Ради України та

указами Президента України, прийнятими відповідно до

Конституції і законів України, актами Кабінету Міністрів

України, Положенням про Державний комітет України по

водному господарству, а також наказами Міністра охорони

навколишнього природного середовища.

Державний комітет України по водному господарству

узагальнює практику застосування законодавства з питань,

що належать до його компетенції, розробляє пропозиції

щодо вдосконалення цього законодавства і в установлено-

му порядку вносить їх на розгляд Міністра охорони навко-

лишнього природного середовища. У межах своїх повнова-

жень Комітет:

організовує виконання актів законодавства та здій- -

снює систематичний контроль за їх реалізацією;

на основі та на виконання актів законодавства видає -

накази, організовує і контролює їх виконання;

видає у разі потреби разом з іншими центральними і -

місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

У випадках, передбачених законодавством, рішення

Державного комітету України по водному господарству

обов’язкові для виконання іншими центральними і місце-

вими органами виконавчої влади, органами місцевого са-

моврядування, підприємствами, установами і організація-

ми незалежно від форми власності та громадянами.

250

Екологічне право України

Обласні, Київська та Севастопольська міські Ради у га-

лузі регулювання водних відносин на їх території мають по-

дібні повноваження що й Верховна Рада Автономної Рес-

публіки Крим, саме тому законодавець їх об’єднав у одній

вищезазначеній ст. 8 Водного кодексу України.

До відання районних Рад у галузі регулювання водних від-

носин на їх території згідно зі ст. 9 Водного кодексу Украї-

ни належить:

координація роботи сільських, селищних, міських -

(міст районного підпорядкування) Рад під час прове-

дення ними міжтериторіальних водогосподарських і

водоохоронних заходів та подання їм відповідної мето-

дичної допомоги;

погодження розміщення підприємств, будівель, споруд -

та інших об’єктів, діяльність яких пов’язана з викорис-

танням водних об’єктів місцевого значення і може за-

вдати їм шкоди;

організація роботи, пов’язаної з ліквідацією наслідків -

аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або

їх шкідливою дією, залучення у встановленому поряд-

ку до цієї роботи підприємств, установ і організацій;

організація роботи по винесенню в натуру та влашту- -

ванню прибережних захисних смуг вздовж річок, мо-

рів та навколо водойм;

внесення у встановленому порядку пропозицій щодо -

оголошення водних об’єктів об’єктами природно-

заповідного фонду до Верховної Ради Автономної Рес-

публіки Крим, обласних Рад та ін.

До відання сільських, селищних, міських та районних у

містах Рад у галузі регулювання водних відносин на їх тери-

торії належить:

здійснення заходів щодо раціонального використання -

і охорони вод та відтворення водних ресурсів;