Рябець К.А. Екологічне право України

Подождите немного. Документ загружается.

Загальна частина

творення мисливських тварин, розвитку мисливського

господарства;

забезпечення проведення єдиної науково-технічної по- -

літики у сфері лісового і мисливського господарства,

виступ у встановленому порядку замовником науково-

дослідних та дослідно-конструкторських робіт, необ-

хідних для виконання програм розвитку лісового і

мисливського господарства; організація відповідно до

законодавства діяльності метрологічної служби на під-

приємствах, установах та організаціях, що належать до

сфери його управління;

розробка та видання в межах своїх повноважень -

нормативно-правових актів з питань ведення лісового

і мисливського господарства, полювання (в тому числі

в умовах радіоактивного забруднення) та мисливсько-

го собаківництва, полювання із собаками мисливських

порід, іншими ловчими звірами і птахами та ін.

Серед повноважень Державного комітету України по

водному господарству на підставі пункту 4 Положення про

Державний комітет України по водному господарству, за-

твердженого постановою Кабінету Міністрів України від

27 червня 2007 року № 882

, слід відзначити:

розробку та подання на розгляд Міністра охорони на- -

вколишнього природного середовища заходів з фор-

мування державної політики у сфері розвитку водного

господарства і меліорації земель, виконання завдань

Міністра охорони навколишнього природного серед-

овища, пов’язаних з реалізацією такої політики;

участь у розробленні економічних цільових програм -

розвитку галузей національної економіки з урахуван-

ням забезпечення раціонального використання водних

ресурсів;

Офіційний вісник України. – 2007. – № 48. – Ст. 1981.

Екологічне право України

визначення потреби населення і галузей національної -

економіки у водних ресурсах, розробку пропозицій

щодо визначення пріоритетів розвитку водного госпо-

дарства і меліорації земель;

участь у межах своїх повноважень у розробці про- -

ектів Державного бюджету України, Державної про-

грами економічного і соціального розвитку України,

Програми діяльності Кабінету Міністрів України

тощо.

Ефективне державне екологічне управління можливе

лише при комплексній і якісній роботі з органами місцево-

го самоврядування, громадськими організаціями.

На підставі ст. 15 Закону України «Про охорону навко-

лишнього природного середовища» повноваженнями орга-

нів місцевого самоврядування у галузі охорони навколиш-

нього природного середовища є:

- забезпечення реалізації екологічної політики України,

екологічних прав громадян;

- надання дозволу на розміщення на своїй території під-

приємств, установ і організацій;

- затвердження з урахуванням екологічних вимог про-

ектів планування і забудови населених пунктів, їх ге-

неральні плани та схеми промислових вузлів;

- видання і скасування дозволів на відособлене спеці-

альне використання природних ресурсів місцевого

значення та ін.

Громадськість є одним із найважливіших національних

ресурсів для розвитку і впровадження екологічного законо-

давства. Кожна людина особисто зацікавлена, щоб оточую-

че її середовище було чистим, здоровим і неушкодженим, а

тому залучення громадськості до формування екологічної

політики держави є вирішальним чинником у створенні

Загальна частина

ефективного режиму охорони навколишнього природного

середовища

Особливе значення в Україні відіграє діяльність Укра-

їнського товариства охорони природи, яке було створене за

ініціативою відомих вчених та громадських діячів ще в 1946

році. Воно є добровільною, незалежною, неприбутковою

масовою організацією. У 1992 році Українське товариство

охорони природи офіційно зареєструвалося у Міністерстві

юстиції за номером реєстраційного свідоцтва № 335, що

розкрило нові можливості для цієї організації.

Українське товариство охорони природи вміщує у собі

громадські галузеві секції: охорона надр, земельних ресур-

сів, водних ресурсів, атмосферного повітря, тваринного

світу, рослинного світу, лісів, заповідної справи, правових

засад природокористування, юнацька, психоекологічна.

Воно наділене певними повноваженнями, серед яких:

розробка, пропагування й забезпечення виконання своєї

природоохоронної програми, участь у розробці й виконанні

державних екологічних програм; здійснення громадського

контролю за дотриманням природоохоронного законо-

давства; внесення до визначених органів пропозицій про

організацію територій та об’єктів природно-заповідного

фонду; для проведення просвітницької діяльності, ви-

ховання і освіти може створювати екологічні культурно-

просвітницькі заклади, народні університети, учбові комбі-

нати, організовувати лекції, виставки, конкурси, благодійні

акції; здійснення видавничої роботи, оскільки має власні

друковані органи; вступ у міжнародні зв’язки з питань, що

відносяться до його статутної діяльності

Мороз Г.В. Правове регулювання участі громадськості в при-

йнятті рішень у галузі охорони довкілля: Автореф. дис. … к.ю.н.:

12.00.06. – К., 2006. – С. 20.

Українське товариство охорони природи // Рідна природа. –

2001. – № 1. – С. 85.

Екологічне право України

Не менш важливою неурядовою громадською організа-

цією у галузі екології є Всеукраїнська екологічна ліга. Вона

об’єднала у своїх лавах видатних учених, громадських ді-

ячів, депутатів Верховної Ради України, вчителів, підпри-

ємців, державних службовців, громадян з активною життє-

вою позицією. Об’єднання зусиль громадськості, науковців

і представників органів влади дає змогу комплексно підхо-

дити до розв’язання екологічних проблем. Всеукраїнська

екологічна ліга має свій дорадчий орган – Наукову Раду,

до якої увійшли провідні вчені-екологи

§ 6. Правові засади державної екологічної

політики

Правові засади екологічної політики закладено в Кон-

ституції України, яка визначає обов’язком держави забез-

печення екологічної безпеки і підтримання екологічної рів-

новаги на території України, а також гарантує громадянам

право на безпечне для життя і здоров’я довкілля

Відповідно до Концепції національної екологічної по-

літики України на період до 2020 року, схваленої розпоря-

дженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007

року № 880-р, мета реалізації національної екологічної по-

літики полягає в стабілізації і поліпшенні екологічного ста-

ну території держави шляхом утвердження національної

екологічної політики як інтегрованого фактора соціально-

економічного розвитку України для забезпечення переходу

до сталого розвитку економіки та впровадження екологіч-

но збалансованої системи природокористування.

Серед основних напрямів державної екологічної полі-

тики в Україні необхідно відзначити:

Бєляєва С.С. Діймо разом // Екологічний вісник. – 2003. – №

9-10. – С. 18.

Екологічне законодавство України: Зб. нормат. актів / Відп.

ред. І.О. Заєць. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 3.

Загальна частина

по-перше, забезпечення безпечного для життя і -

здоров’я громадян України навколишнього природно-

го середовища та раціонального використання приро-

доресурсового потенціалу держави;

по-друге, застосування заходів щодо попередження за- -

бруднення довкілля;

по-третє, удосконалення законодавства, системи дер- -

жавного управління та контролю в екологічній сфері;

по-четверте, введення економічних механізмів стиму- -

лювання господарської діяльності сумісної з нормами

охорони природи та раціонального природокористу-

вання за рахунок забруднювачів довкілля;

по-п’яте, розширення міждержавного співробітництва -

в екологічній сфері.

Реалізація державної екологічної політики є одним з го-

ловних й спільних завдань як загальних, так і спеціальних

органів державної влади в галузі екології.

Державні органи управління, в компетенцію яких вхо-

дить впровадження державної екологічної політики:

Верховна Рада України визначає засади державної еко-

логічної політики (ч. 5 ст. 85 Конституції України);

Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення держав-

ної екологічної політики (ч. 1 ст. 116 Конституції України);

Міністерство охорони навколишнього природного середо-

вища України забезпечує реалізацію державної політики у сфері

охорони навколишнього природного середовища, раціонального

використання, відтворення та охорони природних ресурсів (зем-

лі, надр, поверхневих та підземних вод, атмосферного повітря,

лісів, тваринного і рослинного світу та природних ресурсів тери-

торіальних вод, континентального шельфу і виключної морської

(економічної) зони України) (п. 3 Положення про Міністерство

охорони навколишнього природного середовища України);

Державний комітет України із земельних ресурсів розро-

бляє пропозиції щодо формування державної політики у сфері

Екологічне право України

регулювання земельних відносин, використання, відтворення,

охорони та проведення моніторингу земель, ведення держав-

ного земельного кадастру, здійснення землеустрою, встанов-

лення меж області, району, міста, району в місті, села і селища

та забезпечення її реалізації, проведення земельної реформи та

подає їх Кабінетові Міністрів України через Міністра охорони

навколишнього природного середовища (п. 3 Положення про

Державний комітет України із земельних ресурсів);

Державний комітет лісового господарства України

здійснює підготовку і вносить Міністрові охорони навко-

лишнього природного середовища пропозиції щодо форму-

вання державної політики у сфері лісового і мисливського

господарства, полювання та мисливського собаківництва,

а також охорони, захисту, раціонального використання та

відтворення лісових ресурсів, мисливських тварин, підви-

щення ефективності лісового і мисливського господарства

та забезпечення її реалізації (п. 3 Положення про Держав-

ний комітет лісового господарства України);

Державний комітет України по водному господарству

приймає участь у формуванні та забезпечує реалізацію держав-

ної політики з питань розвитку водного господарства і меліо-

рації земель, управління галуззю та здійснення єдиної техніч-

ної політики, впровадження досягнень науки і техніки, нових

технологій та передового досвіду роботи (п. 3 Положення про

Державний комітет України по водному господарству);

Державна екологічна інспекція України приймає

участь у межах своєї компетенції в реалізації державної по-

літики у сфері охорони навколишнього природного серед-

овища, раціонального використання природних ресурсів

(земля, поверхневі води, атмосферне повітря, тваринний та

рослинний світ, природні ресурси територіальних вод, кон-

тинентального шельфу та виключної (морської) економіч-

ної зони України), поводження з відходами, небезпечними

хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами,

Загальна частина

екологічної і радіаційної безпеки (п. 3 Положення про Дер-

жавну екологічну інспекцію

) та ін.

Контрольні питання

1. Розкрийте поняття управління в галузі екології.

2. Назвіть заходи адміністративного впливу щодо покра-

щення якості довкілля.

3. Які органи державної влади є суб’єктами державного

управління в галузі екології?

4. Що є об’єктом державного екологічного управління?

5. У чому полягає сутність принципів державного еколо-

гічного управління?

6. Назвіть групи принципів державного управління в га-

лузі екології.

7. Сформулюйте поняття «методи державного екологіч-

ного управління».

8. Охарактеризуйте основні методи державного еколо-

гічного управління.

9. Розкрийте зміст поняття «функції державного еколо-

гічного управління».

10. Дайте характеристику функціям державного управ-

ління в галузі екології.

11. Викладіть повноваження органів державного еколо-

гічного управління.

12. Розкрийте особливості реалізації державної екологіч-

ної політики.

Про затвердження Положення про Державну екологічну ін-

спекцію: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 червня 2004

року № 770 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 24. – Ст.

1589.

Рябець К.А. Реалізація державної екологічної політики – одне

з головних завдань природоохоронних та природоресурсних дер-

жавних органів управління // МЕНЕДЖМЕНТ: Збірник науко-

вих праць. – Вип. 4. – К.: Міжгалузевий інститут управління МОН,

2005. – С. 160-161.

Екологічне право України

Розділ ІV. Екологічні права та обов’язки

громадян

§ 1. Поняття та елементи еколого-правового статусу лю-

дини і громадянина.

§ 2. Види екологічних прав громадян.

§ 3. Гарантії реалізації екологічних прав людини і гро-

мадянина.

§ 4. Види екологічних обов’язків громадян.

§ 1. Поняття та елементи еколого-правового

статусу людини і громадянина

Екологічні права і обов’язки людини та громадянина регла-

ментовані нормативно-правовими актами. Їх широта, реальність,

гарантованість виражають не тільки фактичний та юридичний

статус особи у суспільстві, а й суть діючої в країні демократії.

Правовий статус – це юридично закріплене станови-

ще особи в державі та суспільстві. Є кілька видів право-

вого статусу: 1) загальний, або конституційний, статус

людини і громадянина; 2) спеціальний, або родовий, ста-

тус окремих категорій громадян; 3) індивідуальний статус,

який характеризує стать, вік, сімейний стан тощо; 4) статус

іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним грома-

дянством; 5) галузеві правові статуси

. Еколого-правовий

статус людини та громадянина відноситься до останнього

виду правового статусу, а саме галузевого.

Під еколого-правовим статусом людини і громадянина

необхідно розуміти загальні, основоположні засади, за допомо-

гою яких у Конституції України та інших нормативно-правових

актах визначаються екологічні права, свободи і обов’язки люди-

ни та громадянина, а також гарантії їх здійснення.

Конституційне право України: Підручник для студентів вищих на-

вчальних закладів / За ред. академіка АПрН України, доктора юридич-

них наук, професора Ю.М. Тодики, доктора юридичних наук, професора

В.С. Журавського. – К.: Видавничій Дім «Ін Юре», 2002. – С. 118.

Загальна частина

Зміст еколого-правового статусу людини і громадянина

включає в себе основні елементи (рис. 4.1).

Основні елементи еколого-правового

статусу людини та громадянина

громадянство

загальна правоздатність

принципи еколого-правового статусу людини

і громадянина

конституційні права, свободи та обов’язки людини

і громадянина в галузі екології

гарантії екологічних прав людини та громадянина

відповідні правові норми

Рис. 4.1. Основні елементи еколого-правового статусу людини

та громадянина

Загальним для зазначених елементів є те, що норми, які

їх утворюють, регулюють зв’язки і відносини між державою

в цілому та її людьми і громадянами. Проте в той же час кож-

ний елемент виконує власну роль в юридичному оформлен-

ні статусу людини і громадянина в суспільстві та державі.

Згідно зі ст. 4 Конституції України в Україні існує єди-

не громадянство. Підстави набуття і припинення грома-

дянства України визначаються законом.

Громадянство України – це стійкий, необмежений у

просторі правовий зв’язок фізичної особи з Українською

державою, заснований на юридичному визнанні державою

цієї особи громадянином України внаслідок чого особа і

Екологічне право України

держава набувають взаємних прав і обов’язків в обсязі, пе-

редбаченому Конституцією та законами України

Громадяни України утворюють її народ. Саме тому вони

можуть реалізовувати право власності Українського народу на

природні ресурси відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України.

Але реалізувати дане право громадяни України мають змогу

лише у передбаченому законом порядку. У галузі використан-

ня природних ресурсів діють деякі заборони щодо іноземних

громадян та осіб без громадянства. Так, наприклад, вони не мо-

жуть мати у приватній власності землі сільськогосподарського

призначення (ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України).

Загальна правоздатність – це принципова можли-

вість особи мати будь-які права і обов’язки в тих чи інших

галузях права

. У людини загальна правоздатність виникає

з моменту її народження і припиняється зі смертю.

Принципи еколого-правового статусу людини і гро-

мадянина – це вихідні засади, на основі яких визначаються

зміст і умови реалізації екологічних прав, свобод та обов’язків

людини і громадянина.

Основні принципи еколого-правового статусу людини

і громадянина (рис. 4.2) закріплені Конституцією України,

Законом України «Про охорону навколишнього природ-

ного середовища», іншими національними нормативно-

правовими актами, а також Загальною декларацією прав лю-

дини (1948 р.), Європейською конвенцією про захист прав

людини і основних свобод (1950 р.), Міжнародним пактом

про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.) тощо.

Конституційно-правовий статус людини і громадя-

нина в галузі екології – це сукупність правових норм, що

Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. –

К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 122.

Юридична енциклопедія. – Т. 5. – К.: Вид-во «Українська ен-

циклопедія», 2003. – С. 46.