Рябець К.А. Екологічне право України

Подождите немного. Документ загружается.

Загальна частина

містяться в Конституції України та визначають екологіч-

ні права, свободи та обов’язки людини і громадянина.

Права, свободи та обов’язки людини і громадянина є

основоположною частиною чинної Конституції України.

Вирішення в ній проблем прав людини характеризується

принципово новими для України підходами. В Основному

Законі права і свободи людини розглядаються не як даро-

вані державою своїм громадянам, а як такі, що належать

людині від народження, існують незалежно від діяльності

держави та є невідчужуваними й непорушними. Правам лю-

дини мають відповідати зобов’язання держави. Саме права

і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямо-

ваність діяльності держави. Їх затвердження й забезпечення

є головним обов’язком держави, вона відповідає за свою ді-

яльність перед людиною (ст. 3 Конституції України)

Основні принципи еколого-правового

статусу людини і громадянина

рівність у реалізації екологічних прав

невідчуженість та непорушність екологічних прав і свобод

гарантованість екологічних прав, свобод і обов’язків

людини та громадянина

невичерпність конституційного переліку екологічних

прав і свобод людини та громадянина

єдність екологічних прав людини та громадянина і їх

обов’язків перед суспільством

Рис. 4.2. Основні принципи еколого-правового статусу людини

і громадянина

Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. –

К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 122.

Екологічне право України

Питанню гарантій реалізації екологічних прав люди-

ни та громадянина присвячений § 3 цього розділу. Тому у

даному параграфі лише зазначимо, що головними харак-

теристиками гарантій екологічних прав людини і гро-

мадянина є, по-перше, їх матеріальний зміст, по-друге, їх

функціональне призначення.

Відповідні правові норми, які утворюють зміст еколого-

правового статусу людини і громадянина, вміщуються у

Конституції України, в міжнародно-правових документах,

у нормативно-правових актах національного екологічного

законодавства.

§ 2. Види екологічних прав громадян

Навколишнє природне середовище і природні ресур-

си – невід’ємна умова життєдіяльності будь-якої людини,

суспільства в цілому. Якість навколишнього природного

середовища, зокрема природних ресурсів, впливає на най-

дорожче, що є у людини – на здоров’я, а в державі – на стан

розвитку економіки

. Пряма залежність стану здоров’я та

тривалості життя громадян від своєчасної та ефективної

реалізації екологічних прав є незаперечною.

Екологічні права громадян – це визнана міжнародним

співтовариством та закріплена в юридичних нормах націо-

нального законодавства можливість певної поведінки грома-

дян у галузі охорони навколишнього природного середовища,

раціонального використання та відтворення природних ре-

сурсів і забезпечення екологічної безпеки.

Конституція України в ст. 50 визначає основні еколо-

гічні права громадян (рис. 4.3).

Рябець К.А. Проблемні питання діяльності природоохоронних

і природоресурсових органів державного управління та шляхи їх ви-

рішення // Збірник праць студентів та молодих учених. – К.: Між-

галузевий інститут управління МОН, 2006. – С. 25.

Загальна частина

Основні (конституційні) екологічні права громадян

право на безпечне для життя і здоров’я довкілля

право на відшкодування шкоди завданої порушенням

права на безпечне довкілля

право на одержання екологічної інформації

Рис. 4.3. Основні (конституційні) екологічні права громадян

Розвиток інституту екологічних прав почався з форму-

вання права людини на безпечне довкілля. Вперше в історії

правової науки ця тема була досліджена на монографічно-

му рівні О.С. Колбасовим (1976 р.). Він, розглядаючи право

людини на безпечний стан довкілля, зазначив, що це право

не знайшло «еще достаточно полного позитивного право-

вого закрепления ни в международно-правовых докумен-

тах, ни в законодательстве отдельных стран»

Документом, який заклав основи сучасного інститу-

ту екологічних прав, О.С. Колбасов визначив Декларацію

ООН про права людини. У ній знайшло своє відображення

право людини на життя.

На міжнародному рівні проблема права людини на

безпечне довкілля вперше була обговорена в процесі про-

ведення Стокгольмської конференції ООН 1972 року,

результатом якої стала прийнята 16 червня Декларація з

навколишнього середовища. У ній знайшло закріплено на-

ступне положення: «Людина має право на сприятливі умови

життя в навколишньому середовищі, якість якого дозволяє

вести достойне та процвітаюче життя, та несе відповідаль-

ність за охорону і покращення навколишнього середовища

Колбасов О.С. Экология: политика – право. – М.: Наука, 1976. –

С. 78-91.

Екологічне право України

на благо нинішнього і майбутніх поколінь». О.С. Колбасов

назвав зазначену Декларацію другим по значущості доку-

ментом для розвитку інституту екологічних прав.

Право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкіл-

ля – одне з фундаментальних і всеосяжних суб’єктивних прав

людини та громадянина, що зачіпає основи життєдіяльності,

пов’язані з підтримкою нормальних екологічних, економічних і

естетичних умов життя. Саме тому зазначене право закріплене

не лише в ст. 50 Конституції України, а й ст. 9 Закону України

«Про охорону навколишнього природного середовища» та ст.

293 Цивільного кодексу України. У ст. 293 Цивільного кодек-

су України зазначено, що фізична особа має право на безпечне

для життя і здоров’я довкілля, право на достовірну інформацію

про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів

побуту, а також право на її збирання та поширення. Діяльність

фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псу-

вання, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право

вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та

юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути при-

пинена за рішенням суду. Фізична особа має право на безпечні

для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети

побуту), а також на належні, безпечні і здорові умови праці,

проживання, навчання тощо.

Право на безпечне навколишнє природне середовище

є невіддільним від сутності людини. Розуміння і розгляд

цього права з природно правових позицій характеризують-

ся його універсальністю. Формування права на безпечне

довкілля як вихідної, основної ідеї виражає зміст, основну

мету екологічного права.

Особливості права громадян на безпечне для життя і

здоров’я довкілля полягають у наступному: загальнолюд-

ське право, що знайшло відображення в екологічному за-

конодавстві; тісно пов’язане з правом на життя і охорону

здоров’я; характеризує гуманістичну спрямованість еколо-

Загальна частина

гічного права; має переважно немайновий характер і перед-

бачає охорону благ людини як біологічного і соціального

організму, його життя і здоров’я; обов’язковий правовий

атрибут, що забезпечує спосіб життя людини у відповідній

екологічній обстановці; є елементом екологічного добробу-

ту громадян України; зумовленість його персоніфікації –

закономірності взаємодії людини і навколишнього природ-

ного середовища як місця, джерела і умови її біологічного

існування і розвитку; інтегрована правова категорія тощо

Оскільки право громадян на екологічну безпеку, закріплене

в ст. 50 Конституції України, носить абсолютний характер, то,

незалежно від чинників, що призвели до його порушення, грома-

дяни мають право на відшкодування заподіяної шкоди

. Правове

регулювання можливості відшкодування такої шкоди є одним із

важливих механізмів реалізації права громадян на безпечне до-

вкілля та одночасно воно виступає як самостійне їх право.

Відшкодування шкоди завданої порушенням права на

безпечне довкілля варто розглядати як складний соціально-

правовий інститут, який за своєю правовою природою є

поєднанням юридичної (цивільно-правової) відповідаль-

ності, яка наступає у разі порушення екологічних прав про-

типравними, винними діяннями, та позитивної (соціаль-

ної) відповідальності, яка наступає у випадку заподіяння

шкоди природними, природно-техногенними чи іншими

надзвичайними подіями і явищами, і за своєю юридичною

природою є заходами захисту порушених екологічних прав

та реалізується шляхом застосування цих заходів

Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник

для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 35.

Решетник Л.П. Відшкодування шкоди, заподіяної порушен-

ням екологічних прав громадян: Автореф. дис... канд. юрид. наук:

12.00.06. – Х., 2005. – С. 10.

Решетник Л.П. Відшкодування шкоди, заподіяної порушен-

ням екологічних прав громадян: Автореф. дис... канд. юрид. наук:

12.00.06. – Х., 2005. – С. 11.

Екологічне право України

Право на одержання екологічної інформації чітко визна-

чене в міжнародному та національному законодавстві.

Доступ громадськості до актуальної та оперативної ін-

формації є життєво важливим для здоров’я людини і захис-

ту довкілля. Декларація Ріо-де-Жанейро про навколишнє

середовище та розвиток стверджує, що екологічні питання

найкраще вирішуються за участю усіх зацікавлених грома-

дян на відповідному рівні.

Конвенція про доступ до інформації, участь громад-

ськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуд-

дя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція)

накладає на держави-учасниці ряд зобов’язань стосовно

збирання і обробки екологічної інформації, її доведення до

громадськості, публікування екологічних звітів тощо

Право на одержання екологічної інформації є одним

із важливих конституційних прав громадян. Кожна особа

в Україні повинна мати змогу одержати інформацію про

стан довкілля та про його вплив на здоров’я.

Закон України «Про охорону навколишнього природно-

го середовища» (ст. 9) закріплює за кожним громадянином

право на вільний доступ до інформації про стан навколиш-

нього природного середовища (екологічна інформація) та

вільне отримання, використання, поширення та зберігання

такої інформації, за винятком обмежень, встановлених за-

коном.

Цьому праву відповідає обов’язок держави щодо на-

дання необхідної інформації, через відповідні органи дер-

жавної влади, у повноваження яких входить інформування

населення про екологічний стан. Такими органами держав-

Пономаренко М.М. Практика співпраці органів державної вла-

ди і громадськості з питань охорони довкілля (на прикладі Мініс-

терства охорони навколишнього природного середовища України)

// Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світо-

вий та український досвід: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар.

участю. – К.: НАДУ, 2008. – Т. 2. – С. 334.

Загальна частина

ного управління в Україні є Міністерство охорони навко-

лишнього природного середовища України, Міністерство

охорони здоров’я України та підпорядковані їм органи.

Вони повинні надавати своєчасну і достовірну інформацію

у засоби масової інформації, на радіомовлення та телеба-

чення.

Важливу роль у поширенні екологічної інформації віді-

грають громадські екологічні організації, розміщуючи її на

власних сайтах. Для найбільш ефективного використання

інформації деякі організації створили власні бази електро-

нної розсилки. Серед таких організацій необхідно відміти-

ти Харківську міську громадську організацію «Незалежна

агенція екологічної інформації», яка створила і постійно

поновлює інформацію на Веб-сайті «Світ відходів» (www.

waste.com.ua).

Окрім вищезазначених екологічних прав громадян

Конституція України закріплює право користування при-

родними об’єктами права власності народу (ч. 2 ст. 13), у

тому числі на землю (ч. 2 ст. 14).

Значна частина екологічних прав громадян регламенто-

вана статтею 9 Закону України «Про охорону навколиш-

нього природного середовища» (рис. 4.4).

Екологічні права громадян визначені також і в інших

нормативно-правових актах природоохоронного законо-

давства. Природоресурсове законодавство вміщує правові

норми, що закріплюють права громадян щодо використан-

ня тих, чи інших природних ресурсів на праві власності чи

праві природокористування. Антропоохоронним законо-

давством визначаються права громадян у галузі санітарно-

епідемічної, радіаційної, ядерної та іншої безпеки.

Екологічне право України

Екологічні права громадянина

право на участь в обговоренні та

внесення пропозицій до проек-

тів нормативно-правових актів,

матеріалів щодо розміщення,

будівництва і реконструкції

об’єктів, які можуть негативно

впливати на стан навколиш-

нього природного середовища,

внесення пропозицій до органів

державної влади та органів міс-

цевого самоврядування, юри-

дичних осіб, що беруть участь в

прийнятті рішень з цих питань

право на вільний доступ до

інформації про стан навколиш-

нього природного середовища

(екологічна інформація) та віль-

не отримання, використання,

поширення та зберігання такої

інформації, за винятком обме-

жень, встановлених законом

право на одержання екологіч-

ної освіти

право на оскарження у судо-

вому порядку рішень, дій або

бездіяльності органів держав-

ної влади, органів місцевого

самоврядування, їх посадових

осіб щодо порушення еколо-

гічних прав громадян у поряд-

ку, передбаченому законом

право на безпечне для його

життя та здоров’я навколиш-

нє природне середовище

право на участь в розробці та

здійсненні заходів щодо охоро-

ни навколишнього природного

середовища, раціонального і

комплексного використання

природних ресурсів

право на здійснення загаль-

ного і спеціального викорис-

тання природних ресурсів

право на об’єднання в гро-

мадські природоохоронні

формування

право на участь у публічних слу-

ханнях або відкритих засіданнях

з питань впливу запланованої

діяльності на навколишнє при-

родне середовище на стадіях

розміщення, проектування,

будівництва і реконструкції

об’єктів та у проведенні громад-

ської екологічної експертизи

право на подання до суду по-

зовів до державних органів,

підприємств, установ, органі-

зацій і громадян про відшко-

дування шкоди, заподіяної їх

здоров’ю та майну внаслідок

негативного впливу на навко-

лишнє природне середовище

Рис. 4.4. Екологічні права громадянина, які регламентовані

ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього

природного середовища»

Загальна частина

§ 3. Гарантії реалізації екологічних прав людини і

громадянина

Порушення вимог механізму реалізації відповідних еко-

логічних прав громадян має вияв у вчиненні екологічного

протиправного діяння, в результаті якого заподіюється

шкода життю, здоров’ю та майну людини і громадянина.

Гарантії екологічних прав людини і громадянина –

це умови, засоби, методи та механізми, за допомогою яких

здійснюється реалізація кожною людиною і громадянином

прав і свобод у галузі охорони довкілля, раціонального при-

родокористування та забезпечення екологічної безпеки.

Найвищою гарантією прав та свобод людини і грома-

дянина є конституційний лад України, заснований на не-

ухильному дотриманні Конституції України та законів

України, приписах природного права та загальновизнаних

принципах і нормах міжнародного права

Поняття гарантій прав та свобод людини і громадянина

відрізняється від поняття конституційно-правових гаран-

тій тим, що останні встановлюються Основним Законом

держави та іншими законодавчими актами. Ефективність

конституційно-правових гарантій залежить від якості кон-

ституції та інших правових норм, розвитку правових прин-

ципів, авторитетного та високоефективного органу кон-

ституційного контролю, а також від того, як виконують ці

закони державні органи, що призначені створювати умови

для виконання прав і обов’язків

Україна гарантує своїм громадянам реалізацію еколо-

гічних прав, наданих їм законодавством. Спеціально упо-

вноважені державні органи управління в галузі екології

Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посібник. –

К.: Атіка, 2000. – С. 98.

Заворотченко Т.М. Конституційно-правові гарантії прав і сво-

бод людини і громадянина в Україні: Автореф. дис... канд. юрид.

наук: 12.00.02. – К., 2002. – С. 7.

100

Екологічне право України

та органи місцевого самоврядування зобов’язані надава-

ти всебічну допомогу громадянам у здійсненні природо-

охоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо по-

ліпшення стану навколишнього природного середовища,

раціонального використання природних ресурсів та забез-

печення екологічної безпеки, залучати громадян до участі

у вирішенні екологічних питань. Порушені права громадян

у галузі екології мають бути поновлені, а їх захист здій-

снюється в судовому порядку відповідно до законодавства

України.

В юридичній літературі розрізняють наступні види га-

рантій екологічних прав: економічні, політичні, духовні,

юридичні, міжнародно-правові.

Економічні гарантії екологічних прав громадян – це

сукупність умов реалізації та засобів захисту екологічних

прав громадян, що дозволяє створити систему стимулів і

пільг природокористувачам, які дотримуються норм еко-

логічного законодавства, використовують природозахисні

технології, а також дозволяє органам державної влади виді-

ляти необхідні кошти на природоохоронні потреби.

Під політичними гарантіями реалізації екологічних

прав громадян розуміється міжнародна і внутрішня полі-

тика держави, яка спрямована на розвиток основних інсти-

тутів громадського суспільства, створення можливостей

для населення брати участь в управлінні державою за допо-

могою утворення екологічних партій та сприяння розвитку

громадського екологічного руху.

Окрему групу гарантій екологічних прав людини та

громадянина становлять духовні гарантії, що створюють

необхідні сприятливі умови для реалізації екологічних

прав і обов’язків. Саме освіченість, рівень еколого-правової

культури населення, природокористувачів, посадових

осіб органів державної влади, ступінь усвідомлення ними

духовно-моральної цінності природи безпосередньо ви-