були скотарським абориґенним племенем, Геродот протистав-
ляє гелонам (галонам), які, можливо, були етнічним відгалужен-
ням греко-причорноморської цивілізації, що зазнало потужного
впливу скіфів, або ж однією з гілок іраномовних кочовиків. Такі
припущення випливають з Геродотової праці, де відзначаєть-
ся, що це були «первісно елліни», які говорили «то скіфською,
то еллінською мовами». Вони мали високорозвинене землероб-
ство, а також займалися садівництвом. Вірогідно, що спочатку
галони заселяли райони сучасної Полтавщини, звідки їх витіс-
нили на Прикарпаття та Закарпаття.
Геродот також згадує про алазонів, що мешкали між Прутом,
Бугом і середньою течією Дністра, та про каліпідів, які прожива-
ли в районі нижньої течії Бугу. Ці племена займалися землероб-
ством і скотарством, а осілий спосіб життя сприяв розвиткові
ремесел (гончарство, ткацтво) та металургії. У західній частині
України за скіфського періоду продовжувалися етнічні процеси,
започатковані в попередню добу. На Закарпатті відбувався про-
цес перемішування місцевого фракійського компонента зі спільно-
тою західноподільського походження, яка опинилася тут у VII ст.
Західноподільські племена також вплинули на зміну етнічної си-
туації на Західній Волині та Прикарпатті, де колишнє висоцьке
населення зазнало відчутного впливу скіфської культури.
Племінні об'єднання сарматів
Третьою хвилею іраномовних племен, що в III ст. до H. X. опа-
нували українські причорноморські степи, стали сармати, прабать-
ківщиною яких вважається межиріччя Нижньої Волги та Уралу.
Походження цього етноніма вчені виводять від античної традиції
«саоромат» або «сіоромат», що з давньоіранської означає «опе-
резаний мечем», або «людина, що носить меч». Грецькі автори
(вперше назва з'явилася у «Географії» Страбона) замість цієї ла-
тинської форми до II ст. до H. X. за традицією використували термін
«савромати», який зустрічається і в сучасній літературі.
За легендою, яку переповів Геродот, сармати були нащад-
ками скіфів та напівлеґендарних войовничих амазонок. У ній
116
також відображені важливі реалії, які проявляються в схожому
зі скіфами способі життя, а також у збереженні пережитків мат-
ріархату, високому статусі жінок, їхній войовничості тощо. Сто-
совно сарматів грецькі автори часто вживали термін, який у пе-
рекладі означає «керовані жінками». Згідно з існуючим звичаєм
сарматські дівчата могли вступати в шлюб лише після того, коли
вбивали ворога під час військових походів, де вони виступали
нарівні з чоловіками.
Античні автори Страбон, Пліній Старший, Тацит, Птолемей,
Флавій та інші до племінного об'єднання сарматів зачислюють
також іраномовні племена аорсів, сіраків, аланів, роксоланів,
язигів, які з'явилися на території України на межі III і II ст. до Н. X.
Крім того, багато «дочірніх» сарматських племен не фіксується
у писемних джерелах. Такі фактори, як нечіткість передачі ет-
нонімів античними авторами, з одного боку, та схожість бага-
тьох елементів археологічних культур, з другого, ускладнюють
ідентифікацію етнічної структури сарматського суспільства.
Виходячи з хвилеподібного характеру експансії сарматів, су-
часні вчені вирізняють чотири періоди в їхньому етнокультурному
розвитку, які в основному відповідають загальним етноісторичним
зрушенням, що відбувалися на території України в VI ст. до Н. X.
— IV ст. після Н. X. У перший савроматський період (VI—III ст. до
Н. X.) слідів сарматів на території України поки що не виявлено.
У другому ранньосарматському періоді (II—І ст. до Н. X.)
експансія сарматів передусім пов'язується з племенами роксо-
ланів і язигів та окреслюється районом їхніх кочівок на
Дніпровському Лівобережжі. Згідно зі свідченнями Страбона,
які підтверджуються археологічними даними, в другій половині
II ст. до Н. X. роксолани зайняли межиріччя між Борисфеном
і Танаїсом (Дніпром і Доном). Античні автори та пізніші дослід-
ники по-різному визначають етнічну належність роксоланів, вба-
чаючи в них то «останніх скіфів» (Страбон), то «Готів» (Нідер-
ле), але правильним ствердження М. Грушевського, який відніс
їх до сарматів. Улітку на приазовських степах роксолани випа-
сали худобу та в прибережній смузі Азовського моря займали-
ся землеробством, а взимку вони перебиралися ближче до бо-
ну