О.К.Антонова та
А.М.Люльки.
Як бачимо, в основі
поділу науки на школи
лежать такі ознаки, як
особа засновника (чиї
ідеї становлять
теоретично-
організаційний фун-
дамент саме цього
кадрового підрозділу
науки), певна
географічна єдність
дослідників (найчастіше
це відображається
назвою міста, в якому
вони працюють), але
головною є змістова,
ідейно-теоретична
згуртованість. Генеза її
пов'язана з діяльністю
фундаторів, далі ж ця
єдність принципів та
орієнтирів наукового
пошуку підтримується
та поглиблюється
традиціями школи.
Вельми важливу
роль у диференціації та
інтеграції науки
відіграють різноманітні
феномени, що лежать у
площині
методол о г іч н и х
засобів та форм
пізнанн я . Адже
очевидно, що не лише
різні галузі знання, їх
розділи та підрозділи,
відповідні вчення, теорії,
концепції, а й різні шко-
ли, навіть окремі
наукові колективи
далеко не в останню
чергу характеризуються
своїми методологічними
засобами — поняттєвим
апаратом (а він тісно
пов'язаний з
проблематикою пошуку,
науковими підходами та
основними ідеями),
методами дослідження,
інструментарієм тощо. З
одного боку,
методологія — це те, що
істотно поглиблює
якісну специфіку кож-
ного зі структурних
компонентів науки
(тобто є проявом
диференціації), з іншого
ж — у цій площині
спостерігається також
чимало такого, що
об'єднує, певним чином
інтегрує різні наукові
галузі, розділи
проблематики, школи та
інституції. Узяти хоч би
метод лабораторного
експерименту для
вельми широкої сфери
природознавства або
вимірювання найрізно-
манітніших величин та
математичні розрахунки
у різних природничих і
технічних науках.
Чимало спільного мають
процеси та методи
отримання інформації в
різних галузях знання, її
накопичення, кодування
та декодування,
аналітико-синтетичної
переробки та
використання.
Усі пізнавальні
засоби та форми
іманентно пов'язані з