Перун – бог грому і блискавок;
Макоша – богиня Землі, урожаю, достатку;
Морена – богиня весни;
Велес – бог мудрості;
Див – Білобог, бог осяйного неба;
Дий – Чорнобог, бог підземного царства;
Коляда – дружина Даждьбога – богиня неба;
Стрибог (Орфей, Вій) – бог повітря, звуку, пісні;
Пан – бог біосфери.
Особливе значення в ведичній вірі надавалось світилам:
Зорі – Венері, Сободаю – Юпітеру, Полелю – Сіріусу, Оріону – Золотому плугу,
сузір’ям Тельця і Плеяд.
Всі боги – це іпостасі якості Всевишнього в Світі Явленому.
Обробляючи землю, людина осягнула як свою залежність від природи, так і
свої можливості впливати на довкілля, необхідність дбати про нього, жити не
лише теперішнім днем, але й майбутнім.
В. С. Крисаченко наводить уривки з ―Велесової книги‖ – найстародавнішого
писемного джерела, що дійшов до нас вже в перекладі тих, хто тримав у руках і
читав цей безцінний документ, сліди якого загубилися на початку ХХ століття у
війнах.
―Даремно забуваймо добрі наші старі часи та ідемо, куди невідомо… Се бо Да-
жбо створив нам ове і це, яке єсть світ зорі, нам сяє. І в тій безодні повісив Да-
жбо землю нашу, аби тая удержана була. Так оце душі пращурів суть, і ті сві-
тять зорями нам.‖
Про особливе місце Даждьбога в уявленні наших пращурів свідчить також
―Слово о полку Ігоревім‖, де давні русичі названі Даждьбожими онуками.
Змістом стародавніх міфів та легенд було людське буття та охоплення безмеж-
ного зовнішнього світу, його устрій та упорядкування, пізнання тих законів
життя, які допомагали давнім слов’янам з вдячністю брати у природи все, що
необхідно для людського життя, не порушуючи гармонії оточуючого світу.
Спомини давніх слов’янських свят і поєднаних з ними обрядів лишилися у на-
родних традиціях. Прихід весни вітали веснянками і весняними іграми. В них
прославляли поворот сонця до літа й розквіт природи. На свято Купала шукали
цвіт папороті, що розквітає саме в цю ніч і відкриває свої таємниці тільки най-
достойнішим.
Пізніше свята вшанування природи та святкування природних явищ злилися з
християнськими святами – Великдень, зелені свята – Трійця, проводи Зими –
Маслена, свято Ілії-громовержця, осінні свята врожаю та вдячність вищим си-
лам, природі за всі дари, які давали нашим пращурам енергію, силу, красу.
І нарешті зимові свята – Різдво Христове, Водохреща, день Василя, новорічні
свята, де людина спілкується з силами природи і Творцем, звертаючись до них з
вдячністю, шаною, з проханням оберігати сім’ю, оселю, тварин, сади й городи,
ліси й луки.
Ми маємо глибокі етнічні корені, що сягають глибини тисячоліть і відстежу-
ються в епосі, в пісні, в народних культах і обрядах.