Сургай Г.І., Слюсаренко А.Г., Гусєв В.І. Новітня історія України 1900-2000

Подождите немного. Документ загружается.

Отже, на межі XIX—XX ст. Україна була розчленована як в

т географічному, так і політичному відношенні між двома імпе-

С# ріями. Перебуваючи на різних рівнях політичного розвитку,

^ Російська та Австро-Угорська імперії проводили колоніальну

політику щодо українства на підконтрольних їм українських

територіях.

Однак ця політика суттєво відрізнялася Якщо політика абсолю-

тистської Роси мала виключно реакційний характер з позицій вели-

кодержавного шовінізму, то конституційна Австро-Угорська монар-

хія певною мірою рахувалася з українством, керуючись законами

існуючої конституції Спільним як для українських територій у складі

Австро-Угорщини, так і для українських земель у складі Роси було

те,

що українство вело послідовну боротьбу за свої соціальні і на-

ціональні права Стратегія цієї боротьби полягала в соборності України

і створенні незалежної Української держави

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧ-

НЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ

НА МЕЖІ Ш-ХХ ст.

Належність до складу різних держав — Роси та Ав-

стро-Угорщини — суттєво впливала на соціально-політичний розви-

ток українських земель Східна Україна була одним із найбільш роз-

винених в економічному відношенні регіонів Російської імперії В ній

відбувалися важливі соціально-економічні зрушення Швидкими тем-

пами розвивалася велика капіталістична промисловість, зростав при-

плив іноземного і вітчизняного капіталу В результаті інтенсивних

процесів концентрації та централізації капіталу утворювалися великі

монополістичні об'єднання, які відігравали дедалі більшу роль в еко-

номічному житті України

Відповідні зрушення відбувалися і в австро-угорській частині

України, хоча там масштаби розвитку капіталізму в промисловості

були значно меншими Проте соціальні протиріччя на селі у цьому

регіоні набули особливої гостроти в результаті панування великого

поміщицького землеволодіння і селянського малоземелля

Ці суперечності поглиблювалися внаслідок політичного безправ'я

та національного гноблення українського народу з боку імперських

держав Роси та Австро-Угорщини

УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

Соціально-економічний розвиток України на початку

XX ст слід розглядати в контексті світової історії, зважаючи на те, що в

світовій економіці на межі століть відбувалися бурхливі якісні зміни Поді-

лена між двома імперіями, Україна в економічному розвитку зазнавала

змін, які були притаманні Російській та Австро-Угорській монархіям

Завдяки своєму географічному положенню та природним багат-

ствам на початку століття Україна була одним із найбільш розви-

нених у промисловому відношенні регіонів Тут склалися такі великі

промислові центри, як Донецький вугільно-металургійний, Криворізь-

кий залізорудний і Нікопольський марганцевий басейни та Південно-

Західний цукробуряковий район Промисловий розвиток України в

цей період визначався зростанням великого капіталу, який все глиб-

ше проникав у всі галузі економіки Це основні сировинні галузі, що

визначали економічне становище України.

і Щ'Л За своїм економічним потенціалом Україна посідала друге

і^і Т місце в промисловому виробництві Російської імперії. Саме

\^ Дг тут було сконцентровано понад 20 відсотків промислових

^ підприємств імперії, які виробляли більш як 20 відсотків

промислової продукції. її вартість становила близько 15

відсотків загальної вартості всієї продукції Росії.

Формування потужних промислових регіонів засвідчує і той факт,

що в окремих районах України розвиток продуктивних сил взагалі

відбувався набагато швидше, ніж в обтяженому пережитками капі-

талізму центрі Роси Це передусім стосувалося гірничої, металургій-

ної, кам'яновугільної та цукрової промисловості

Та, незважаючи на випереджальний розвиток цих галузей, стан

економіки України характеризувався нерівномірністю в регіональному

масштабі Особливо це помітно на показниках східних, південних та

західних регіонів Зокрема, на Лівобережжі найбільше збереглися

залишки кріпосництва Найвищим рівнем розвитку капіталістичних

відносин відзначався Південь України 3 одного боку, потужний інду-

стріальний розвиток Сходу та Півдня, а з другого — однобічний

«калікуватий» стан західного регіону

Характеристики промислового розвитку України порівняно з цен-

тральними регіонами Роси, зокрема статистичні дані загального об-

сягу продукції її господарства, свідчать про те, що вона піднялася

на вищий щабель Частка промисловості України становила 48 відсотків

проти 40 відсотків у Роси

Загальна характеристика стану промисловості України в перші

роки XX ст буде однобічною, якщо не з'ясувати п місце у промисло-

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ НА МЕЖІ XIX—XX ст

вому потенціалі Російської імперії, а воно визначалося такими по-

казниками В кам'яновугільній промисловості в 1896 р всього по Роси

(Росія, Польща, Україна) видобуток вугілля становив 572,5 млн пудів,

в 1902 р — 1 005 240, в 1906 р — 1 326 454 Окремо Україна видобу-

вала в 1896 р — 311 736, в 1902 — 707 141, в 1906 — 1 060 530 млн

пудів вугілля Отже, в 1906 р Донбас давав з усього видобутку кам'я-

ного вугілля Роси 73 відсотки У 1913 р темпи видачі «на-гора» кам'я-

ного вугілля зросли до 1,5 млрд пудів, що становило 78 відсотків

усього видобутку

Аналогічні показники були також в інших найважливіших галу-

зях промисловості В 1913 р Україна виробляла від загального ви-

робництва Російської імперії залізної руди — 72,3 відсотка, сталі —

58,

чавуну — 69, прокату — 57, сільськогосподарських машин —

50,

паровозів — 40 відсотків

Україна була потужним загальноросійським виробником цукру

В перші десятиріччя століття п заводи виробляли 81 відсоток імпер-

ського виробництва цукру В 1913 р вона виробила 1018 млн пудів

цукру, тоді як Росія в цілому — тільки 0,7 млн пудів

Свої особливості промислового розвитку склалися в Західній Украї-

ні,

землі якої входили до Австро-Угорщини Тут переважали видо-

бувні та переробні галузі Західноукраїнські землі залишалися одним

із основних постачальників лісу до європейських країн Особливо

високими темпами розвивались тут деревопереробна, лісопильна, па-

перова галузі промисловості, видобуток та переробка нафти В 1913 р

на Дрогобицьких нафтопромислах було видобуто 1,1 млн т нафти

Проте загальний рівень економічного розвитку цього регіону був

невисоким Він залишався відносно відсталим аграрно-промисловим

районом

Україна як регіон імперії на початку століття стала головною аре-

ною підприємницької діяльності іноземного капіталу. Тут створю-

ються спільні акціонерні товариства, які вкладають свої капітали в

добувну промисловість та переробку сировини Так, промисловий

розвиток Донецько-Криворізького басейну нерозривно пов'язаний з

іноземним капіталом Зокрема, в чорній металурги Півдня перед

Першою світовою війною діяло 18 акціонерних товариств У 12 з них

капітал повністю належав іноземцям, а в інших був змішаним Част-

ка російського капіталу в цих товариствах постійно зростала На

початку 1914 р шість змішаних товариств, де переважав російський

капітал, контролювали вже 52,5 відсотка основного капіталу чорної

металурги У вугільній промисловості також відбулося зростання ча-

стки неакцюнованого капіталу В 1912 р його частина в загальному

видобутку вугілля зросла до 26 відсотків

Активну участь у фінансуванні вугільної промисловості брали

російські банки На 1912 р російський капітал контролював майже 80

відсотків видобутку антрациту

24 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

Все-таки провідна роль іноземного капіталу в розвитку гірничо-

заводської промисловості Півдня безперечна Іноземні інвестиції при-

скорювали темпи видобутку кам'яного вугілля і залізної руди Особ-

ливо високими вони були в металургійній промисловості Ступінь

концентрації виробництва тут був значно вищим, ніж в інших райо-

нах країни

За рівнем концентрації промислового виробництва Україна на

початку XX ст. займала одне із провідних місць у світі. Найвища

концентрація промислового виробництва зосереджувалась у вели-

ких промислових центрах Східної України та містах Півдня

—•

Кате-

ринославі, Луганську, Харкові, Миколаєві, Одесі

Кількість великих підприємств, на яких працювало 1000 і більше

чоловік, невпинно зростала 3 1879 по 1890 р вона зросла на 25,

з 1890 по 1902 р — на 141,5 відсотка Кількість середніх підприємств

(999—500 робітників) відповідно в ці роки зросла на 10 і 97,2 від-

сотка, а дрібних (499—100 робітників) збільшилась на 15,5 і 54,3 від-

сотка

Внаслідок концентрації промисловості утворюються великі моно-

польні об'єднання, які в першому десятилітті XX ст займали панівне

становище в економіці України Нагадаємо, що монополія — це об'єд-

нання підприємств однієї галузі з метою ведення конкурентної бороть-

би з іншими монополістичними об'єднаннями На Україні об'єднання

підприємств почали виникати ще наприкінці XIX ст У 1887 р у Києві

утворилося об'єднання цукрозаводчиків У 1902 р підприємці створи-

ли синдикат «Продамет» — товариство для реалізації виробів мета-

лургійних заводів Ядро цього об'єднання складали підприємства

Півдня Роси «Продамет» давав 75 відсотків листового заліза Роси

Діяли синдикати «Турбопродаж», «Продвагон» 60 відсотків видобутку

кам'яного вугілля Донбасу контролював синдикат «Продвуплля», що

був організований в 1904 р

Одночасно з промисловими виникали великі банківські об'єднання.

Відбувався процес зрощування промислового капіталу з банківським,

народжувався і міцнів фінансовий капітал Зрощування банківського

і промислового капіталу утворювало фінансову олігархію

На основі зрощення фінансового і промислового капіталу створю-

валися банківські об'єднання, які фінансували будівництво промис-

лових підприємств, виробництво продукції та її реалізацію Створю-

вався замкнутий цикл діяльності окремої галузі Зокрема, цукрову

промисловість України фінансували Російський торгово-промисловий

і Азовсько-Донецький банки, з експортом хліба пов'язана діяльність

Російського для зовнішньої торгівлі, Азовсько-Донецького та Об'єдна-

ного банків, вугільну промисловість фінансували Азовсько-Донець-

кий, Російсько-Азіатський та Міжнародний банки, суднобудування

в Миколаєві — Міжнародний і Російсько-Азіатський банки Магнати

капіталу, серед яких були і українські фінансисти — Харитоненки,

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ НА МЕЖІ Ш—ХХ ст

Терещенки, Бродські, водночас були членами правлінь і ради сто-

личних банків, всеросійських монополістичних об'єднань

Завдяки цим монополістичним об'єднанням в Україні Росія не

відставала в своєму розвиткові від найбільш розвинутих країн ка-

піталістичного світу Тому лідер російських марксистів В Ленін, ко-

ли робив узагальнюючий висновок про переростання капіталізму

в його найвищу стадію імперіалізм в Роси, виходив насамперед

із матеріалів України В цілому для Роса це не було характерним

В Ленін видавав бажане за дійсне Монопольні об'єднання, зрощен-

ня банківського і промислового капіталу були реальністю для про-

мислового розвитку України в перші десятиріччя XX ст і лише потім

захопили Росію

Ці та інші факти економічного розвитку України на початку XX ст,

де капіталістичні відносини розвивалися особливо швидкими темпа-

ми,

спростовують уявлення про колоніальний характер п економіки,

про те, що вона була суто сировинним аграрним придатком Роси

ГТВА За рівнем розвитку провідних галузей великої промисло-

ві

І вості, концентрації і монополізації капіталу Україна на по-

'^'Ж* чатку XX ст. займала одне з перших місць у Російській

' імперії.

Саме в Україні існували основні монополістичні об'єднання,

що визначали характер промислового капіталізму в Росії

в цілому, глибину його суперечностей.

ВИРОБНИЧА СТРУКТУРА

І НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД

^ РОБІТНИКІВ

Зрозуміло, що промисловість в Україні могла діяти

лише за участі в ній відповідних продуктивних сил Постає законо-

мірне запитання що являла собою соціальна база промисловості і в

яких умовах вона діяла

За переписом 1897 р, в Україні було всього 1,5 млн чол, які

жили за рахунок продажу своєї робочої сили, з них близько 387 тис

робітників, зайнятих у промисловості 3 початку XX ст і до 1917 р у

зв'язку з розвитком промисловості відбувалося швидке зростання

чисельності пролетаріату Так, якщо в 1910 р у промисловості Ук-

раїни було зайнято 475 тис робітників, то в 1917 р — 839 тис

У Східній Галичині наприкінці XIX ст налічувалося 170 тис ро-

бітників, які працювали за наймом переважно в сільському госпо-

УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

дарстві, лісництві, на нафтових промислах, на Буковині — близько

72 тис, Закарпатті — понад 14 тис найманих робітників Загалом

в Україні на початку XX ст промисловий і сільський пролетаріат

налічував понад 2 млн чол (в європейській частині Роси — близько

14 млн чол)

Формування робітничого класу України нерозривно пов'язане

з процесами економічного розвитку. Реформи 60-х років XIX ст

у Роси, які поклали початок розшаруванню суспільства, дали по-

штовх до формування робітничого класу

Основним джерелом формування робітничого класу як про-

дуктивної сили промислового розвитку було насамперед селян-

ство, яке, розорюючись, було змушене залишати земельний наділ,

поповнювало ринок вільнонайманих робітників

Одним із джерел була міграція робітників з російських губер-

ній.

Вони переселялися в південні регіони і осідали на шахтах, заво-

дах та рудниках кам'яновугільної, залізорудної, машинобудівної та

суднобудівної промисловості Саме ці галузі отримали бурхливий роз-

виток на початку XX ст і потребували вільнонайманої робочої сили

Ці обставини повною мірою використав царизм при проведенні руси-

фікаторської політики в промислових центрах України

Іншим резервом поповнення робітничого класу були кустарі,

які також складали велику частину «резервної армії» капіталізму

Дрібнотоварний виробник не міг конкурувати з великими монополія-

ми,

розорявся і поновлював ряди пролетаріату

Внаслідок швидкого зростання рядів робітничого класу протя-

гом перших півтора десятиліття його чисельність в Україні 3 млн

612 тис чол, що становило приблизно 20 відсотків загальної кількості

робітників Роси Як ця загальна кількість співвідносилася по регіонах

України та по галузях промисловості

Це має значення для подальшо-

го з'ясування історичної долі народу України на шляхах соціальних

потрясінь та перетворень, а в кінцевому результаті для з'ясування

і сьогоднішніх соціальних переплетінь

У зв'язку з високим рівнем концентрації промислового виробни-

цтва в Україні концентрація пролетаріату тут була також досить

значною У металургійному виробництві 100 відсотків робітників були

зайняті на великих заводах, у залізорудній промисловості — 84,4,

у вугільній — 84, цукровій —• 64,4, у машинобудівній і металооб-

робній — 54,2 відсотка У 1913 р в Україні налічувалося 280 великих

промислових підприємств, на кожному з яких працювало понад

500 чол На них зосереджувалось 63,8 відсотка загальної кількості

промислових робітників У 1917 р концентрація пролетаріату на ве-

ликих промислових підприємств досягала 70—75 відсотків

Найбільшими центрами зосередження пролетаріату були Харків,

Катеринослав, Київ, Миколаїв, Одеса, Юзівка, Маріуполь Основна

маса робітників зосереджувалась у найбільш розвинутих в промисло-

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ НА МЕЖІ XIX—XX ст

вому відношенні південних губерніях — Катеринославській, Хар-

ківській та Херсонській. На території цих губерній розміщувалися

великі заводи, шахти та рудники Донецько-Криворізького басейну,

на яких працювало 1 млн 209 тис. робітників, що становило 65

відсотків загальної кількості промислових робітників України.

На Лівобережжі найбільше промислових робітників було зосе-

реджено в Харківській губернії — 104 тис, а на Правобережжі —

в Київській — 101 тис.

Крім промислового пролетаріату на Україні існували й інші загони

робітничого класу, передусім сільськогосподарських робітників, яких

у 1917 р. налічувалось близько 1,2 млн чол. До непромислового про-

летаріату належали також робітники, яких наймали дрібні підприємці

кустарного виробництва. їх кількість досягла понад 230 тис. чол.

За національним походженням робітничий клас України відрізнявся

надзвичайною строкатістю. На промислових підприємствах, шахтах

та заводах працювали росіяни, українці, поляки, татари, представ-

ники інших національностей, що проживали на території України. В

східних регіонах на шахтах та в залізорудній промисловості перева-

жали російськомовні робітники. Серед шахтарів вихідці з Росії робіт-

ники становили 70 відсотків, серед металістів — 69, на залізничному

транспорті — 48,8 відсотка.

В аграрно-промислових районах південно-західного краю та в за-

хідних областях України переважали робітники українського по-

ходження.

У цілому серед робітничого класу українці становили близько 70

відсотків. Національний склад робітництва України суттєво впливав

на розвиток боротьби за незалежність України на наступних етапах.

У східних та південних регіонах, де в містах переважав російсько-

мовний елемент, серед робітництва панували промосковські настрої.

І навпаки, робітники західних областей відстоювали самостійницькі

тенденції.

Характерними рисами робітничого класу, сконцентрованого на

промислових підприємствах, були організованість, стійкість і по-

слідовність у боротьбі за свої права, особливо на початку XX ст.,

коли капіталізм проявляв свій хижацький характер у нагромадженні

капіталу. Це суттєво проявлялось в умовах України, де робітники

терпіли подвійний гніт як від іноземного, так і від національного

капіталу.

Незалежно від національного походження робітничий клас Украї-

ни жорстоко експлуатувався підприємцями. Тривалість робочого дня

не була обмежена законодавством. Він був найдовшим серед країн

капіталістичного світу і тривав 12—14,5 години на добу. Зокрема,

в Київському фабричному окрузі у 43 відсотків робітників робочий

день становив 12—13 годин. Значного поширення набули понаднор-

мові години.

28 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

Переважна більшість підприємств України, особливо шахти і руд-

ники Донецько-Криворізького басейну, працювала в режимі відсут-

ності техніки безпеки та охорони праці, що призвело до зростання

травматизму та каліцтв. У 1913 р. на шахтах Донбасу 15,7 відсотка

робітників потерпіли від нещасних випадків, а на металургійних за-

водах кількість потерпілих становила 31 відсоток.

Заробітна плата в умовах нещадної експлуатації була надзвичайно

низькою і не забезпечувала прожиткового мінімуму робітника. При-

чому вона мала тенденцію до систематичного зменшення за рахунок

зниження розцінок на вироблені товари. Тільки протягом 1908—1910 рр.

заробітна плата знизилася в середньому на 25—50 відсотків. Особли-

во низькою вона була на підприємствах легкої промисловості. Се-

редній рівень заробітної плати становив 62—86 коп. в день.

Така низька заробітна плата «з'їдалася» численними штрафами,

що застосовувалися підприємцями. В 1904 р. в Україні було оштра-

фовано близько 32 відсотків робітників. У вугільній промисловості

з 1910 по 1913 р. сума штрафів зросла на 49, а в металургії на 166

відсотків.

Нестерпними були й житлово-побутові умови робітників. Вони

проживали в бараках і землянках, позбавлених елементарних умов.

В 1913 р. 70 відсотків гірників Криворізького залізорудного басейну

мешкали в бараках.

Рівень безробіття характеризують такі дані: в 1908 р. на Київщині

було близько 20 тис, а у Катеринославській губернії — 15 тис. без-

робітних, які не отримували ніякої допомоги.

Ще складнішим було становище робітничого класу в західно-

українських землях в складі Австро-Угорської імперії. Ця складність

визначалася тим, що в економіці переплилися капіталістичні форми

розвитку і господарська відсталість краю. Особливо тяжкими були

умови праці на нафтопромислах і лісозаготівельних підприємствах.

Тут робочий день сягав від 11 до 16 год на добу при низькій за-

робітній платі та високому травматизмі. Лише протягом 1902—1904 рр.

на підприємствах Галичини сталося близько 8,5 тис. нещасних

випадків.

1 Ш Л Отже, в перші десятиріччя XX ст. в Україні відбувалися бур-

"^Т у хливий розвиток капіталізму, швидке зростання чисельності

*^^С# і концентрації робітничого класу, що піднімало її до рівня

' економічного розвитку країн Західної Європи.

Водночас жорстока експлуатація робітників і нестерпні умови їхньо-

го життя і праці створювали передумови для зростання свідомості та

організованості у боротьбі за поліпшення свого економічного стано-

вища.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ НА МЕЖІ Ш—ХХ ст.

СТАНОВИЩЕ СІЛЬСЬКОГО

ГОСПОДАРСТВА. СТОЛИПІНСЬКА

АГРАРНА РЕФОРМА

В єдиному економічному просторі України водночас

з промисловим розвитком спостерігалися зрушення

сільськогоспо-

дарському виробництві Однак економічні процеси характеризувалися

певними особливостями, специфікою форм

методів господарської

діяльності

У сільському господарстві України відбувалася боротьба нових

форм капіталістичного господарювання

із

феодалізмом, який,

не-

зважаючи

на

реформу

1861 р,

чинив опір

і не

здавав своїх панівних

позицій

На

початку

XX ст тут

існувало чимало поміщицьких лати-

фундій, площі яких становили десятки тисяч десятин землі кожна

1905

р 97

найбільшим латифундіям належало близько

2 млн

десятин

землі

маєтках

із

земельною площею понад

500

десятин зосереджу-

валося майже

9 млн

десятин землі, тобто

відсотків місцевого

земельного фонду Всього напередодні революції

1905 р в

Україні

налічувалось

32,5 тис

поміщицьких господарств Маєтне дворянство,

зосередивши

своїх руках величезні матеріальні цінності, залиша-

лося впливовою силою

державі

Разом

з тим на

межі століть чітко проглядався буржуазно-помі-

щицький шлях аграрних перетворень Незважаючи

на

всебічну

підтримку царизму, дворянське землеволодіння невпинно скорочу-

валося

1906

дворянські маєтки

Україні становили тільки

45,5

відсотка приватних господарств

сільському господарстві України

співіснували

дві

системи дрібноселянське

поміщицьке,

тому числі

капіталізоване сільськогосподарське виробництво Земельна площа

України була приблизно порівну розділена

між

ними

Загальна земельна площа України

на

початку століття становила

44,1

млн

десятин

Із них у

приватній власності перебувало

20,6 млн

десятин, надільні землі становили 20,1,

казенні, удільні, церковні

—

3,4

млн

десятин

Як розподілялися

ці

землі

між

соціальними верствами суспіль-

ства

Приватні землі

10,8 млн

десятин

—

дворянські,

5,6 млн —

селянські,

4,1 млн

десятин належали іншим станам суспільства

Надільна земля була розподілена

між

більш

як 3 млн

селянськими

дворами, проте дуже нерівномірно

Від 5 до 10

десятин

на

двір було

у володінні

39,4

відсотка селян, понад

десятин

— 16,4, до 5

деся-

тин

на

двір

— 44,2

відсотка селян

Порівняно добре було забезпечене землею селянство Півдня

України малоземельних селян

тут

було

відсотки, середньоземель-

УКРАЇНА

РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ

ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ