Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство у схемах та визначеннях

Подождите немного. Документ загружается.

231

Поняття та ознаки права спільної власності

Право спільної власності в об'єктивному значенні — це сукупність

цивільно-правових та сімейно-правових норм, що регулюють відносини осіб з

приводу володіння, користування та розпорядження спільним майном.

Право спільної власності в суб’єктивному значенні – це право двох або

більше осіб спільно, на власний розсуд володіти, користуватися,

розпоряджатися належним їм майном, що становить єдине ціле.

Ознаки права

спільної власності

Єдність об’єкту

Спільне майно

майно, що є у власності

двох або більше осіб (ч.1

ст.355 ЦК України).

Об’єктом права спільної

власності може виступати

будь-яке майно, виробничого

чи споживчого призначення,

що може складатися як з

однієї речі, так і з їх

сукупності, бути подільним

чи неподільним

Множинність суб’єктів

(співвласників або учасників

спільної власності)

Згідно ч.2 ст.356 та ч.2

ст.368 ЦК, відносини

спільної власності можуть

виникати між будь-якими

суб’єктами, незалежно від

форми власності. Тому,

суб’єктами права спільної

власності є: фізичні та

юридичні особи;

територіальні громади;

держава Україна та інші

суб’єкти права власності

232

Види права спільної власності

Право спільної часткової власності – це право двох і більш осіб

спільно на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у

визначених частках об’єктом права спільної власності (ст.356 ЦК).

Право спільної сумісної власності – це право двох або більше осіб без

визначення часток кожної з них у праві власності (ст.368 ЦК України).

Право спільної власності

Право спільної часткової власності

Право спільної сумісної власності

Основні відмінності

прав спільної сумісної та

спільної часткової власності

Сутність даного виду права

власності полягає в тому, що кожен з

учасників має певну частку у праві

власності на річ, а не конкретну

частину майна. Тому, зменшення

майна тягне наслідки для всіх

співвласників, а не для одного із них.

Кожен із співвласників несе збитки

пропорційно до своєї частки у праві

власності на майно. Частки учасників

можуть бути рівними або різними, але

завжди є точно визначеними. Якщо

розмір часток не визначений законом

або домовленістю співвласників, вони

вважаються рівними (ч.1 ст.357 ЦК).

Винятки з цього правила мають бути

спеціально передбачений договором,

або законом

Характерною ознакою даного виду права

власності є попередня невизначеність часток.

Вони визначаються лише при поділі

спільного майна або виділенні частки з

нього, при чому, якщо інше не передбачене

законом або домовленістю сторін, розмір

часток учасників вважається рівним.

Співвласники спільно володіють та

користуються належним їм майном.

Співвласники спільно володіють та

користуються належним їм майном. Вони

самі визначають, яким чином будуть

використовувати майно – можуть встановити

черговість використання речі, мають право

спільно користуватися річчю, надати її у

користування одному зі співвласників тощо.

Розпорядження майном здійснюється за

згодою усіх учасників

спосіб визначення майнових прав

учасників – при частковій власності кожен

з учасників має чітко визначену частку в

праві власності на майно, а при сумісній

власності право кожного зі співвласників

поширюється на усе майно повністю,

частки ж встановлюються лише у випадку

припинення права спільної власності

підстави виникнення

–

право

сумісної власності виникає

лише у прямо передбачених

законом випадках, тоді як

запровадження часткової

власності можливе і на підставі

домовленості сторін

233

Підстави виникнення та припинення прав спільної сумісної та

спільної часткової власності

Право спільної сумісної

власності

Право спільної часткової

власності

Підстави

виникнення

1) реєстрація шлюбу, внаслідок

якого виникає право сумісної

власності подружжя на майно,

набуте протяго

м перебування у

шлюбі, якщо інше не встановлене

шлюбним контрактом або

законом (ч.3 ст.368 ЦК, ч.1 ст.60

СК);

2) спільна праця членів сім’ї або

придбання майна за спільні

кошти сім’ї, якщо інше не

передбачене договором,

укладеним у письмовій формі (ч.4

ст.368 ЦК);

3) створення майна спільною

працею громадян, що об’єдналися

для спільної діяльності, якщо

письмовою угодою прямо

передбачене поширення на таке

майно режиму спільної сумісної

власності;

4) ведення особистого

селянського госпо

дарства, майно

якого належить співвласникам

на

праві спільної сумісної власності;

5) приватизація квартири чи

будинку державного житлового

фонду та їх передача за згодою

усіх членів сім’ї наймача у

сумісну власність (ст.8 Закону

України „Про приватизацію

державного житлового фонду”).

1) укладання декількома особами

договорів (купівлі-продажу, про

спільну діяльність);

2) спільне створення нової

неподільної речі;

3) спадкування неподільної речі

декількома особами;

4) отримання плодів, продукції і

доходів від використання майна,

що перебуває у частковій

власності, які розподіляються між

учасниками відповідно до їх

часток, якщо інше не передбачено

домовленістю між ними (ст.359

ЦК);

5) шлюбний договір, яким

встановлено даний режим щодо

окремих видів майна;

6) угода подружжя про визначення

розміру часток у спільній сумісній

власності або відповідне рішення

суду.

Зазначений перелік підстав не є

вичерпним.

Підстави

припинення

1) виділ частки з майна, що

перебуває у спільній сумісній

власності. При цьому вважається,

що частки співвласни

ків є

рівними;

2) поділ майна і припинення

права власності усіх

співвласників на нього (ст.372

ЦК);

3) звернення стягнення на частку

майна, що перебуває у сумісній

власності (ст.371 ЦК);

4) розірвання шлюбу та поділ

майна подружжям або

припинення шлюбу вна

слідок

смерті одного з них;

5) припинення діяльності

селянського господарства;

6) припинення договору про

спільну діяльність та інші

підстави, не заборонені законом.

1) виділ частки у спільному майні

при збереженні права спільної

власності інших співвласників

(ст.364 ЦК);

2) припинення права на частку

однієї особи при збереженні права

спільної власності інших

співвласників (ст.365 ЦК);

3) звернення стягнення на частку

(ст.366 ЦК);

4) поділ майна між

співвласниками (ст.367 ЦК).

234

Поняття та ознаки речових прав на чуже майно

Речове право на чуже майно – право особи використовувати чуже

майно у визначеному законом обсязі для забезпечення власних інтересів, без

посередництва власника такого майна. Юридична сутність прав на чуже майно

полягає в тому, що право власності на майно належить одній особі (власнику),

у той час як інша особа також має на дане майно речове право, але більш

обмежене за змістом. Отже, обмежене речове право являє собою право на чужу

річ, тобто річ, попередньо привласнену власником.

Ознаки речових прав на чуже майно

обмежені за змістом порівняно із правом власності - передбачають

менший обсяг правомочностей, ніж право власності, зокрема, виключають

можливість відчуження майна без згоди власника. На підставі даної

ознаки речові права на чуже майно отримали іншу назву – обмежені

речові права

права на чуже майно завжди здійснюються у певних межах, які

встановлюються законом та конкретизуються договором. Найменший

обсяг правомочностей передбачає сервітутне право – наділяє суб’єкта

правом користування чужою, як правило нерухомою річчю, у певному

відношенні (ч.1 ст.403 ЦК), наприклад, правом проходу або проїзду через

чужу земельну ділянку

обмежують право власності щодо якого вони існують – власник речі

втрачає можливість здійснювати певні правомочності протягом усього

часу існування на його майно обмеженого речового права

зберігають чинність у випадку зміни власника обтяженого майна –

продовжують існувати при продажі майна, переході його у спадщину, а

отже, обтяжують саме майно, а не його власника

є похідними від права власності – не можуть існувати при відсутності

права власності, зокрема щодо безхазяйного майна

мають абсолютний характер захисту

–

на них поширюються усі з

асоби

захисту, властиві праву власності (ст.396 ЦК). Крім того, дані права

захищаються від порушення з боку як будь-яких сторонніх осіб, так і від

власника речі, щодо якої вони існують

235

Види речових прав на чуже майно

раво володіння чужим майном

– це фактична наявність майна

в особи, поєднана з суб’єктивним наміром панування над ним на

власну користь, набута шляхом правомірного заволодіння чи

укладання передбаченого законом правочину

раво користування чужим майном (сервітут)

– це відплатне

або безвідплатне право обмеженого користування чужим

нерухомим майном певною мірою, в межах, визначених законом чи

договором

Право користування чужою земельною ділянкою для

сільськогосподарських потреб (емфітевзис) – це довгострокове,

відчужуване, таке, що передається у спадщину право користування

чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб

Право користування чужою земельною ділянкою для

забудови (суперфіцій) – це довгострокове, відчужуване, таке, що

передається у спадщину право користування чужою земельною

ділянкою для забудови

236

Види права володіння чужим майном

Право володіння чужим майном

Законне

– володіння, засноване

на правовій підставі (володіння

власника, утримувача майна за

договором)

Незаконне

– володіння, позбавлене

правової підстави (ст.387 ЦК)

незаконне добросовісне

–

володіння, суб’єкт якого не знав

та не повинен був знати, що

володіє річчю незаконно (ч.1

ст.388 ЦК) зокрема, якщо він

придбав річ від невласника, про

що не знав та не здогадувався;

привласнив чужу річ,

помилково вважаючи її

безхазяйною тощо

незаконне недобро

совісне

–

володіння, суб’єкт якого знав або

повинен був знати, що володіє

чужим майном протиправно (ч.1

ст.390 ЦК). Це володіння крадія,

грабіжника, шахрая або особи,

яка придбала річ за значно

заниженою ціною чи за обставин,

що свідчили про імовірність

купівлі викраденого

Умови вилучення спірної річі

якщо річ була попередньо загублена

власником або уповноваженою ним особою та

придбана володільцем за відплатним

договором від третьої особи, яка не мала

права

її відчужувати

річ викрадена у власника або в

уповноваженої ним особи

річ вибула з володіння власника

(уповноваженої ним особи) не з їхньої волі

іншим шляхом

спірна річ

витребується у

будь-якому разі

річ придбана володільцем за безвідплатним

договором від особи, яка не мала права її

відчужувати (ч.3 ст.388 ЦК України)

237

Зміст права користування чужим майном (сервітуту)

Право користування чужим майном (сервітут) – це відплатне або

безвідплатне право обмеженого користування чужими речами певною мірою, в

межах, визначених законом чи договором.

Передумова встановлення сервітуту полягає у необхідності задоволення

потреб суб’єкта сервітуту, які не можуть бути реалізовані за допомогою

власного майна та вимагають залучення окремих зручностей чужих речей або

використання корисних властивостей чужих природних об’єктів.

Зміст сервітуту

Об’єкт сервітуту Права та обов’язки сторін

Сторони сервітуту

право

користування

чужою земельною

ділянкою (її

частиною)

право

користування іншим

нерухомим майном,

яке на праві

власності належить

певній особі

(будинки, споруди,

житло)

власник або

володілець сусідньої

земельної ділянки (при

особистому сервітуті)

(фізичні та юридичні

особи, держава,

територіальні

громади)

суб’єкт сервітутного

права – власник або

володілець земельної

ділянки або особа, на

користь якої

встановлюється

особистий сервітут

(фізичні та юридичні

особи, держава,

територіальні

громади)

Права та

обов’язки суб’єкта

сервітуту: має

право користуватися

чужим майном та

зобов’язаний

здійснювати

користування лише

у визначеному

сторонами обсязі;

дотримувати мети

встановлення

сервітутного права;

підтримувати майно

у належному стані,

необхідному для

реалізації сервітуту,

а також вносити

плату за

користування

майном, якщо інше

не встановлено

договором.

Права та обов’язки власника майна

, переданого у користування: має право

вимагати від суб’єкта сервітуту використовувати майно відповідно до його

цільового призначення та визначеним сторонами способом, підтримання

належного стану майна, своєчасного внесення плати за користування його

майном тощо.

238

Види сервітутних прав

Сервітути

емельні сервітути

—

сервітути, що встановлюються на

нерухоме майно, зокрема щодо

користування чужою земельною

ділянкою (ч.1 ст.401 ЦК).

Особисті сервітути

– сервітути,

що встановлюються на користь

конкретно визначеної особи та

слугують задоволенню її потреб за

допомогою використання чужої

нерухомої речі (ч.1 ст.401 ЦК).

право членів сім’ї власника

житла, які проживають з ним, на

користування цим житлом (ст.405

ЦК).

сервітути, спрямовані на

використання вигод сусідської

землі (сервітут сінокосу,

пасовища, відводу чи забору

води, напування худоби з чужого

ставка, видобутку корисних

копалин на чужій ділянці)

сервітути, спрямовані на

використання самої земельної

ділянки (право проходу, проїзду,

прогону худоби, прокладання та

експлуатації ліній електромереж,

зв’язку,

трубопроводів,

установлення будівельних

риштовань)

сільські земельні сервітути

–

надають певні зручності

сільськогосподарського

спрямування (дорожні, водні,

права на пасовища та мінерали

)

міські земельні сервітути

–

запроваджуються в межах міст та

використовуються при забудові

(право заборони забудови

суміжної землі, заборони

надбудови додаткових поверхів,

перешкоджання затулянню

світла)

239

Підстави встановлення та припинення сервітутного права

Договір

Закон

Рішення суду про

встановлення сервітуту

Заповіт

Підстави

встановлення

Підстави припинення

сервітутного права

поєднання в одній особі власника майна та суб’єкта

сервітуту - користувача

відмова користувача від сервітутного права

сплив строку чинності сервітутного права

припинення обставин, які були підставою для

встановлення сервітуту

невикористання сервітуту протягом 3 років підряд

смерть особи, на користь якої було встановлено

особистий сервітут

240

Поняття та ознаки емфітевзису та суперфіцію

Право користування чужою земельною ділянкою для

сільськогосподарських потреб (емфітевзис) – це довгострокове, відчужуване,

таке, що передається у спадщину право користування чужою земельною

ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови

(суперфіцій) – це довгострокове, відчужуване, таке, що передається у

спадщину право користування чужою земельною ділянкою для забудови.

Характерні ознаки емфітевзису та суперфіцію

речовий характер – належать до групи речових прав на

чуже майно

наділяють землекористувача правом користування чужою

землею для досягнення певної мети

передбачають можливість відчуження права користування

чужою землею, якщо інше не встановлене законом, тому

можуть продаватися, даруватися, обмінюватися або

передаватися у

порядку спадкування

запроваджуються на оплатних засадах. Розмір плати за

користування чужою землею, її форми, умови, порядок та

строки виплати встановлюються договором

мають тривалий характер – строк користування чужою

земельною ділянкою визначається на підставі договору

сторін

мета встановлення емфітевзису полягає у користуванні

земельною ділянкою для сільськогосподарського обробітку,

а суперфіцію – для будівництва промислових, побутових,

соціально-культурних, житлових та інших будівель і споруд