Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

201

йому ж право звернення стягнення на предмет іпотеки в разі неви-

конання вказаного основного зобов’язання. Іпотека як вид застави

підлягає віднесенню до речових прав на чуже майно. Можливість

виникнення таких прав визначена положеннями бланкетної норми

(ч. 2 ст. 395 ЦК України). Відповідно в заставній втілені дві типові

модельні схеми побудови майнових прав. Одна, виходячи зі зміс-

товних особливостей правоможностей іпотекодержателя стосовно

предмета іпотеки, ґрунтується на речових правах на чуже майно,

друга (право отримати виконання за грошовим зобов’язанням) має

суто зобов’язальний характер.

Механізм здійснення права звернення стягнення на предмет

іпотеки, посвідченого закладною, був нормативно закладений у

нормативній типовій модельній схемі, визначеній положеннями

ст. 22 Закону України «Про іпотеку»

. Згідно з положеннями цієї

статті для реалізації прав, посвідчених заставною, її власник

зобов’язаний заявити боржнику письмову вимогу про виконання

основного зобов’язання. У цій вимозі повинен бути вказаний бан-

ківський рахунок власника заставної для здійснення боржником

переказу відповідної грошової суми. Вимога закону пояснюється

тим, що основне зобов’язання, яке становить зміст заставної,

повинно виконуватись у грошовій формі (ст. 20 Закону України

«Про іпотеку»). На вимогу боржника (емітента) власник заставної

зобов’язаний пред’явити її оригінал без його передачі. Заставна

підлягає передачі боржнику взамін здійснення ним належного

(і повного, а не часткового) виконання основного зобов’язання,

підставою виникнення якого було її оформлення і видача. Основ-

ними, відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про іпотеку»,

є зобов’язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-

продажу, лізингу, а також зобов’язання, які виникають з інших

підстав, за умови забезпечення їх виконання іпотекою. При цьому

знаходження заставної в боржника свідчить про виконання ним

основного зобов’язання, якщо не буде доведено протилежне. Така

заставна вважається анульованою. Знаходження заставної в іншої

особи свідчить, що основне зобов’язання не є виконаним, якщо

не буде доведено інше. Положення частини третьої аналізованої

статті закріплюють правило, що передбачає виконання основного

зобов’язання частинами. У разі виконання основного зобов’язання

Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 38. – Ст. 313.

202

частинами власник заставної повинен видавати боржнику письмові

квитанції про отримання платежу та вести належний облік (реєстр)

платежів за заставною, який надається боржнику на його вимогу.

У разі розбіжностей між реєстром і квитанціями про отримання

платежів квитанції мають перевагу. Право звернути стягнення на

предмет іпотеки лежить у площині речових (абсолютних) пра-

вовідносин і може бути реалізоване власником заставної тільки

тоді, коли боржник не виконав основного зобов’язання. Заставна

постає як окрема видова конструкція цінних паперів, що виконує

окреме інструментальне призначення в механізмі правового регу-

лювання емісійно-посвідчувальних відносин як одного із сегментів

майнової сфери цивільного обороту.

Наступним кроком нормативного моделювання окремих видо-

вих конструкцій іпотечних цінних паперів стало прийняття низки

Законів України, які забезпечують нормативні передумови емісії

іпотечних сертифікатів і облігацій, а також сертифікатів ФОН.

Враховуючи наявність нормативних положень, що визначають

їх правовий режим на рівні поточних законів України, приписи

ст. 15 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»

містять лише бланкетну норму щодо можливості емісії (видачі) і

обігу вказаних видів іпотечних цінних паперів. Можливість емісії

іпотечних сертифікатів визначена положеннями Закону України

«Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним

боргом та іпотечні сертифікати»

(далі — Закон). Положеннями

Закону передбачається можливість моделювання і емісії двох їх

можливих різновидів — сертифікатів з фіксованою дохідністю і

сертифікатів участі. Конструкція іпотечного сертифіката має пев-

ну змістовну подібність до конструкції боргових цінних паперів.

У конструкції сертифіката з фіксованою дохідністю нормативно

змодельовані такі майнові права правоволодільця: право на повер-

нення грошової суми, що становить їх номінальну вартість; право

на отримання процентів на умовах, визначених інформацією про їх

випуск; право на задоволення своїх вимог у разі невиконання емі-

тентом взятих на себе зобов’язань (у цьому разі правоволоділець

має право звернути стягнення на іпотечні активи) (ст. 23 Закону).

У конструкції сертифікатів участі змодельоване право правово-

лодільця на частку у платежах за іпотечними активами. Шляхом

Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 1. – Ст. 1.

203

їх оформлення і належної емісії встановлюються і посвідчуються

такі права правоволодільця: право на отримання частки у плате-

жах за іпотечними активами; право на задоволення вимог у разі

невиконання емітентом взятих на себе зобов’язань за рахунок

вартості іпотечних активів; право на виплати за сертифікатами

участі відповідно до інформації про їх випуск (ст. 24 Закону). Нор-

мативні модельні схеми, встановлені положеннями ст. 20 Закону,

визначають можливість конвертації сертифікатів — тобто вилу-

чення емітентом з обігу сертифікатів одного випуску, проведення

їх анулювання та обміну на сертифікати іншого випуску. Іпотечні

сертифікати емітуються як у документарній, так і в бездокумен-

тарній формі.

Конструкція іпотечних облігацій нормативно змодельована в

Законі України «Про іпотечні облігації»

(далі — Закон). Згідно з

положеннями ст. 3 Закону видова конструкція іпотечної облігації

посвідчує внесення правоволодільцем визначеної її номінальною

вартістю грошової суми і визначає його право вимагати від емітен-

та повернення цієї суми та виплати грошового доходу відповідно

до умов, визначених проспектом їх емісії. За умови невиконання

емітентом свого обов’язку правоволоділець має право задовольни-

ти свої вимоги за рахунок іпотечного покриття, тобто іпотечних

(як правило, нерухоме майно) активів, що забезпечують виконання

зобов’язань емітента за іпотечними облігаціями. Законодавством

закріплені дві підвидові конструкції іпотечних облігацій, які мо-

жуть емітуватись: звичайні і структуровані. Визначені для них

модельні схеми нормативного конструювання різняться характером

відповідальності емітента. Емітент звичайних іпотечних обліга-

цій (іпотечний кредитор) несе відповідальність за невиконання

зобов’язань за цими цінними паперами іпотечним покриттям та

всім іншим своїм майном, на яке відповідно до вимог актів чинного

цивільного законодавства України може бути звернено стягнення.

Емітентом структурованих іпотечних облігацій є спеціалізована

іпотечна установа, яка несе відповідальність за виконання своїх

зобов’язань лише іпотечним покриттям. Нормативно установлена

конструкція іпотечних облігацій (як звичайних, так і структурова-

них) передбачає можливість їх випуску як емісійних цінних паперів

виключно в бездокументарній формі (п. 6 ст. 4 Закону).

Офіційний вісник України. – 2006. – № 3. – Ст. 81.

204

Конструкція сертифікатів ФОН була нормативно закріплена

положеннями Закону України «Про фінансово-кредитні механізми

і управління майном при будівництві житла та операціях нерухо-

містю»

. Сертифікати ФОН посвідчують право правоволодільця на

отримання доходу від інвестування грошових коштів в операції з

нерухомістю. Конструкція сертифіката ФОН передбачає особливий

порядок його погашення. Сертифікат ФОН підлягає погашенню

емітентом по закінченні строку, на який був створений відповід-

ний фонд операцій з нерухомістю. Однак правоволодільцю не

повертається грошова сума, що була ним емітована в операції з

нерухомістю видачею сертифіката ФОН. Він має право отримати

по закінченні строку діяльності фонду операцій з нерухомістю

дохід у сумі, що відповідає вартості частки чистих активів ФОН,

яка припадає на належну інвестору кількість цінних паперів. Таким

чином, у частині формування і виплати правоволодільцю-інвестору

доходу за конструкцією сертифікатів ФОН правоволоділець-інвес-

тор несе ризик прибутковості або, навпаки, збитковості діяльності

емітента, що позначається на розмірі отримуваного ним доходу від

володіння сертифікатом ФОН. Нормативно визначена конструкція

сертифікатів ФОН дає змогу емітенту обрати документарну або

бездокументарну форму їх емісії.

Особливі законодавчо визначені типові модельні схеми побудо-

ви майнових прав втілені у видових конструкціях приватизаційних

цінних паперів (п. 4 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та

фондовий ринок»). Рішення про випуск приватизаційних паперів

приймав Кабінет Міністрів України, а емітував їх Національний

банк України, здійснюючи облік випущених приватизаційних

паперів, а також встановлюючи умови і порядок їх видачі, збере-

ження і погашення. Спеціальним нормативно-правовим актом, що

регулює випуск і обіг приватизаційних паперів, є Закон України

«Про приватизаційні папери»

. Згідно зі ст. 1 цього Закону спе-

цифіка їх конструкції полягає в посвідченні права правонабувача

на безоплатне одержання в процесі приватизації частки майна дер-

жавних підприємств, державного житлового і земельного фонду.

Загальний модельний порядок побудови майнових прав, посвід-

чених приватизаційними цінними паперами, визначає механізми

Відомості Верховної Ради України.– 2003. – № 52. – Ст. 377.

Там само.– 1992. – № 24. – Ст. 352.

205

безоплатної передачі громадянам України в процесі приватизації

частки майна державних підприємств, а також державного жит-

лового або земельного фонду. Аналіз його положень дає підстави

виокремити три основні їх видові конструкції —

приватизаційні

майнові сертифікати, житлові чеки і земельні бони. Конструкція

земельних бон забезпечувала здійснення приватизації земельних

ділянок. Земельні бони функціонували тільки в бездокументарній

формі.

Приватизаційні майнові сертифікати були введені в обіг Ука-

зом Президента України від 21 квітня 1994 р. № 178/94 «Про вве-

дення в готівковий обіг приватизаційних майнових сертифікатів»

Останнім за часом прийняття нормативно-правовим актом, що ви-

значив порядок видачі і використання приватизаційних майнових

сертифікатів, є Положення про порядок видачі приватизаційних

майнових сертифікатів, затверджене наказом Національного банку

України від 2 грудня 1994 р. зі змінами, внесеними наказами від

14 листопада 1995 р. № 106 і від 11 квітня 1997 р. № 114

. Поло-

ження визначає специфіку конструкції приватизаційного майно-

вого сертифіката як особливого виду державних цінних паперів,

що посвідчує право власника на безоплатне одержання в процесі

приватизації відповідної частки майна державних підприємств.

Специфіка видової конструкції житлових чеків як привати-

заційних паперів закріплена положеннями Закону України від

19 червня 1992 р. «Про приватизацію державного житлового фон-

ду»

. Цей Закон визначає житлові чеки як приватизаційні папери,

що отримуються всіма громадянами України і використовуються

ними при приватизації державного житлового фонду. Типові мо-

дельні схеми випущених у бездокументарній формі житлових чеків

визначені положеннями Законів України від 6 березня 1992 р. «Про

приватизаційні папери» і «Про приватизацію державного житло-

вого фонду»

, постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня

1993 р. «Про випуск в оберт приватизаційних житлових чеків»

Конструкція земельних бонів нормативно закладена положеннями

Урядовий кур’єр. – 1994. – № 64. – С. 3; Укази Президента України. – 1997. –

Т. 1. – С. 168.

www.nau.kiev.ua (Втратило силу. – Офіційний вісник України. – 2001. – № 25. –

Ст. 1119).

Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – Ст. 524.

Там само.

Урядовий кур’єр. – 1993. – № 68–69. – С. 11.

206

Закону України від 6 березня 1992 р. «Про приватизаційні папери».

Особливості вказаних видових конструкцій цінних паперів знахо-

дять свій вияв передусім у нормативно встановлених обмеженнях,

які стосуються статусу суб’єкта емісії (емітент — тільки держава

в особі відповідних органів) і обігу (вони не підлягають вільному

обігу), а також цільовому характері їхнього використання (для при-

ватизації державного майна). Специфіка цих видових конструкцій

цінних паперів полягає також у тому, що вони мають строковий (із

погляду обмеженості строків їх обігу проведенням приватизації

державного майна) характер.

Окремими видовими конструкціями приватизаційних цінних

паперів (які в сучасних умовах втрачають актуальність) є типові

модельні схеми, закладені у змісті майнових і компенсаційних

сертифікатів. Можливість їх випуску та обігу була передбачена

положеннями Закону України від 6 березня 1992 р. «Про привати-

заційні папери» і постанови Верховної Ради України від 26 червня

1998 р. «Про строки видачі і використання майнових і компенса

ційних сертифікатів»

, Указом Президента України від 24 грудня

1994 р. № 698/94 «Про компенсацію громадянам України втрат

від знецінення грошових накопичень в установах Ощадного банку

України і Укрдержстраха»

. Основна мета використання громадя-

нами компенсаційних сертифікатів в процесі приватизації знайшла

текстуальне вираження в назві цінного папера та найменуванні

останнього з вказаних нормативно-правових актів.

Видові модельні схеми, що підлягають змістовному втіленню

в похідних цінних паперах, нормативно визначені положеннями

п. 5 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ри-

нок». Слід зазначити, що положення ст. 1 цього ж Закону відносять

їх до категорії економіко-правових засобів забезпечення оборото-

здатності фінансових і товарних активів, які дістали легальну назву

«фінансові інструменти». Розгляд співвідношення термінологіч-

них словосполучень «цінні папери», «фінансові інструменти» та

«похідні фінансові інструменти» у вітчизняній цивілістиці здійснив

Ю. В. Мица

. Застосування цього легального словосполучення сто-

Відомості Верховної Ради України.– 1998. – № 32. – Ст. 217.

Урядовий кур’єр.– 1994. – № 184.– С. 1.

Див.: Мица Ю. В. Правова природа похідних цінних паперів: Дис… канд. юрид.

наук: 12.00.03. –Х., 2005; Мица Ю. В. Правова природа похідних цінних паперів. – Х.:

ФО-П Лисяк Л.С. – 2006. – С. 34–35.

207

совно певних видових конструкцій цінних паперів дає нам змогу

акцентувати увагу на інструментальних характеристиках цінних

паперів не тільки в економічній, а й у правовій площині в межах

обстоюваної інструментальної концепції цінних паперів.

Положення Закону України «Про державне регулювання ринку

цінних паперів в Україні» і п. 3 ст. 195 ЦК України визначають

похідні цінні папери як документи, механізм випуску та обігу

яких пов’язаний із правом на придбання або продаж протягом

строку, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, ін-

ших фінансових та/або товарних ресурсів. Таким чином, видова

модельна схема побудови посвідчених похідними цінними папе-

рами майнових прав полягає в односторонньому наданні їх емі-

тентом управоможеній за ними особі майнового (зобов’язального)

права вимоги на придбання або продаж протягом певного строку

вказаних різновидів майна. Окремі положення, що визначають

специфіку формально-змістовної конкретизації і реквізитного на-

повнення видових конструкцій похідних цінних паперів, містяться

в положеннях цілої низки нормативно-правових актів — як Законів

України, так і підзаконних актів. Деякі фрагменти одиничних мо-

дельних схем, які знаходять вияв у похідних цінних паперах, що

стосуються відповідних обмежень механізму їх випуску та обігу,

зафіксовані положеннями п. 5 ч. 4 ст. 80 Закону України «Про

загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»

, п. 15 ч. 1

ст. 49 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»

ч. 3 ст. 26, абз. 9 ч. 2 ст. 30, абз. 6 ч. 9 ст. 34 Закону України «Про

інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвес

тиційні фонди»)

тощо. Їх подальша конкретизація забезпечується

положеннями окремих підзаконних нормативно-правових актів.

Так, постанова Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 р.

№ 632 «Про затвердження Положення про вимоги до стандартної

(типової) форми деривативів»

містить обов’язкові вимоги щодо

їх реквізитного складу. Певні положення, у яких закріплюються

фрагменти одиничних типових модельних схем, містяться у Пра-

вилах випуску та обігу фондових деривативів

, затверджених рі-

Відомості Верховної Ради України.– 2003.– № 51. – Ст. 376.

Там само.– № 47-48.– Ст. 372.

Там само.– 2001. –№ 21. – Ст. 103.

Офіційний вісник України. – 1999. – № 16. – С. 648.

Урядовий кур’єр. – 1997. – № 143–144. – С. 9.

208

шенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від

24 червня 1997 р. № 13, а також її ж рішеннях від 13 квітня 1999 р.

№ 70 «Про упорядкування випуску та обігу деривативів»

і від

16 грудня 1999 р. № 261 «Про можливості використання дерива-

тивів у процесі приватизації»

. Специфіка похідних цінних паперів,

номінованих у іноземній валюті, визначається модельними схема-

ми, закріпленими Правилами випуску та обігу валютних дерива-

тивів

, затверджених постановою правління Національного банку

України від 7 липня 1997 р. № 216. Найбільш суттєві змістовні

особливості деяких законодавчо закріплених видових конструкцій

похідних цінних паперів закладені в їх поняттях, що містяться в

Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Форвардні і ф’ючерсні контракти, а також опціони підля-

гають розгляду як об’єкти-інструменти, шо емітуються лише

в документарній формі і засвідчують зобов’язання придбати

або продати інші папери, товари або кошти (базові активи) на

визначених умовах у майбутньому. Варіативність одиничних

модельних схем у межах видових конструкцій похідних цінних

паперів забезпечується моделюванням окремих розбіжностей у

моментах фіксації ціни базових активів при їх продажу або купів-

лі в майбутньому, а також інших умов їх випуску та обігу. Одні

схеми визначені законодавчо і коригуванню не підлягають, інші

надають емітентам певний простір для самомоделювання. Однією

із законодавчо визначених можливих варіативних умов випуску та

обігу похідних цінних паперів є момент фіксації ціни їх продажу

або покупки. Для форвардних контрактів така фіксація здійс-

нюється в момент їх укладення, для ф’ючерсних — при виконанні

зобов’язань, а для опціонів має альтернативний характер — або

на час його укладення, або на час його придбання. У вітчизняній

цивілістичній літературі дискусійним є питання визначення пра-

вової природи форвардного контракту. Зокрема, Д. М. Притика,

В. Я. Карабань і В. Г. Ротань не визнають форвардний контракт

різновидом деривативів, обґрунтовуючи свою позицію тим, що

Офіційний вісник України. – 1999. – № 17. – Ст. 758.

Там само. – № 51. – Ст. 2577.

Там само. – 1997. – № 38. – Ст. 52.

Відомості Верховної Ради України. – 1997.– № 27. – Ст. 181.

209

він спрямований на реальну передачу права власності на базовий

актив

. Такої ж думки дотримується і О. А. Беляневич

Певні комплекси типових модельних схем підлягають втіленню

в конструкціях товаророзпорядчих цінних паперів (п. 6 ч. 5 ст. 3

Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»). Більшість

правників до товаророзпорядчих цінних паперів відносять доку-

менти, володіння якими надає правоволодільцю право розпоряд-

ження товарами

, вказаними в їх реквізитах. Товаророзпорядчими

документами, що підлягають віднесенню до цінних паперів, вра-

ховуючи їх конструктивні особливості, є коносамент і складське

свідоцтво. Втілена в коносаменті видова модельна схема побудови

посвідченого ним майнового права змістовно визначена речово-

зобов’язальними елементами. Неемісійним товаророзпорядчим

речово-зобов’язальним цінним папером визначає коносамент і

А. В. Коструба

. Такий підхід обумовлений втіленням у коносамен-

ті права власності (речове право) на зазначений у його реквізитах

вантаж, а також права вимоги (зобов’язальне право) його видачі в

порту призначення і подальшого розпорядження ним. Таким чи-

ном, конструкція коносамента як документарного цінного папера

індивідуальних емісій не може ототожнюватися з договірною.

Її втілення в особливому транспортному товаророзпорядчому

документі протягом усього періоду морського перевезення забез-

печує оборотоздатність посвідчених ним майнових прав (права

власності на зазначені в його реквізитах товари (вантаж), а також

права вимоги їх видачі в порту призначення і розпорядження

ними). Унікальність видової модельної схеми побудови посвідче-

них коносаментом майнових прав і визначені нею його змістовні

особливості як особливої конструкції обумовили в цивілістичних

дослідженнях різноманітність підходів до розгляду його правової

природи. Багатолітні намагання науковців дослідити правову

Див.: Притыка Д. Н., Карабань В. Я., Ротань В. Г. Договорное право: Часть

Общая. Комментарий к гражданскому законодательству Украины. – Киев-Севасто-

поль: Институт юридических исследований, 2002. – С. 182.

Див.: Беляневич О. А. Господарський договір та способи його укладення: Навч.

посіб. – К.: Наук. думка, 2002. – С. 155.

Див.: Кейлин А. Д. Советское морское право: Учеб. пособие для высш. мореход.

учил. и ин-та водн. трансп. –М.: Водтрансиздат, 1954. – С. 228; Кокин А. С. Коносамент:

правовые аспекты. – С. 29.

Див.: Коструба А. В. Коносамент як цінний папір: Автореф. дис… канд. юрид.

наук: 12. 00. 03. – Х., 2004. – С. 8.

210

природу коносамента обумовили широкий діапазон поглядів, ви-

словлених з цього приводу: від визнання його формою договору

морського перевезення вантажу

або різновиду цінних паперів

аж

до їх еклектичного поєднання окремими сучасними правниками.

Зокрема, О. Г. Нєвєров пише, що коносамент як «…товарно-транс-

портний документ — це особливий об’єкт цивільних прав. Він не

тільки підтверджує складання договору перевезення вантажу, але

є необхідним способом закріплення власне договору перевезення

вантажу — є його формою»

. Наведене твердження висвітлює

інструментальну природу коносамента, однак його еклектичність

очевидна, адже одна і та ж цивілістична конструкція не може одно-

часно визнаватись і об’єктом цивільних прав, і формою договору.

Втім, проблема багатоманітності пропозицій щодо визначення

правової природи коносамента знімається з урахуванням основних

підходів, визначених запропонованою інструментальною концеп-

цією цінних паперів. Їх видова конструкція (як і конструкція інших

цінних паперів) законодавчо встановлюється як альтернативна

договору правова форма фіксації відповідного майнового права. Її

застосування дає змогу розірвати міцний персонально-визначений

правовий зв’язок між боржником і кредитором, характерний для

Див.: Внешняя торговля и фрахтование тоннажа: Учебник / Р. Р. Оберг,

А. Г. Левицкий, Н. А. Фафурин; Под ред. Р. Р. Оберга. – М.: Транспорт, 1977. – С. 71;

Гуцулак М. В. Морское право: Учеб. для вузов. – М.: Рос. Консульт, 2000. – С. 49;

Дрябкин Я. М. Перевозка грузов морем. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Морской транспорт,

1957. – С. 184; Ермолаев В. Г., Сиваков О. В. Морское право: Учеб. пособие. – М.: Транс-

порт, 2001. – С. 89; Митрошина М. В. Ценные бумаги как объект гражданско-право-

вого регулирования, гражданско-правовой и уголовно-правовой охраны: Дис… канд.

юрид. наук: 12. 00. 03. – М., 2000. – С. 35;

Самойлович П. Д. Договор морской перевозки

по советскому праву / Под. ред. В. А. Рясенцева. – М.: Морской транспорт, 1952. –

С. 18; Самойлович П. Д. Правовое оформление морской перевозки груза: Практ. руко-

водство. – М.: Водтрансиздат, 1954. – С. 41;

Стоянова Р. С. Правовое регулирование

международных морских перевозок грузов: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03

/ Саратовск. госуд. акад. права. – Саратов, 2000. – С. 12; Транспортне право Украї

ни: Навч. посібник / Е. Ф. Демський, В. К. Гіжевський, С. Е. Демський, А. В. Мілашевич

/ За заг. ред. В. К. Гіжевського, Е. Ф. Демського. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 183;

Фадеева Т. А. Договор перевозки груза: Учеб.-метод. пособие для студ. заоч. обуч. –

Л.: Изд. ЛГУ 1971. – С. 25; Ходунов М. Е. Правовое регулирование деятельности

транспорта. – М.: Юрид. лит., 1965. – С. 68.

Див.: Кейлин А. Д. Советское морское право: Учеб. пособие для высш. мореход.

учил. и ин-та водн. трансп. – М.: Водтрансиздат, 1954. – С. 228; Кокин А. С. Коносамент:

правовые аспекты. – С. 29;

Мовчановский Б. Ф., Орлов В. Н. Очерки советского морского

торгового права. – М.: Гострансиздат, 1931. – С. 154.

Неверов О. Г. Товарораспорядительные документы в торговом обороте: Дис…

канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – М., 2001. – С. 38.