Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

231

нового змісту. Засноване на оформленні і видачі документарного

цінного папера суб’єктивне право складається з кількох основних,

базових правоможностей зобов’язального і речового характеру

одночасно. Деякі з них потенційно можуть мати в цивільному

праві самостійне значення за умови, якщо формою їх правового

вираження є альтернативний інструмент фіксації майнових прав,

наприклад договір, а інші — ні. Боргові права, що можуть посвід

чуватись, наприклад векселем, облігацією, ощадним (депозитним)

сертифікатом, можуть бути закріплені в договорі і набувати змісту

договірних правовідносин позики або кредиту. Водночас специфі-

ка правоможностей, що становлять зміст акції, унеможливлює їх

існування у відриві від акцій і функціонування акціонерного това-

риства, яке їх випустило. Самостійність, бодай гіпотетична, права

«на папір» абсолютно виключається, оскільки цінність цінного

папера і, у відповідних випадках, інвестиційна привабливість, що

викликає правовий інтерес до нього учасників цивільних відно-

син, обумовлена характером посвідченого ним майнового права.

Неможливість самостійного існування прав «на цінні папери» під-

креслює їх інструментальну залежність і підпорядкованість правам

«з папера», виражену в нерозривності їх юридичного зв’язку, яка

у цивілістиці ніким не оспорюється. При закріпленні в документі

(як паперовому, так і електронному) відповідних майнових прав

вони втрачають потенційно можливе самостійне значення і поста-

ють як правоможності єдиного комплексного суб’єктивного права

майнового характеру, втіленого у конструкції цінних паперів.

1.2.4. Відмежування цінних паперів

від легітимаційних паперів та знаків

Крім конструкції цінних паперів, у цивільному обороті Украї-

ни можуть функціонувати так звані легітимаційні папери і знаки.

Особливості останніх полягають у тому, що, як і цінні папери (в

одному із аспектів їх інструментального призначення), вони теж

можуть посвідчувати відповідні можливості, які бувають як май-

новими (лотерейний білет, страховий поліс), так і немайновими

(квиток на право відвідування театру), маючи суто легітимаційне

значення. Однак легітимаційні папери підлягають розгляду поза

межами регламентаційного впливу механізму правового регулю-

232

вання майнових (зокрема, емісійно-посвідчувальних) відносин.

Вони виконують суто легітимаційно-посвідчувальну роль і, на від-

міну від цінних паперів, на них не поширюється правовий режим

матеріальних об’єктів цивільних прав. Крім цього, легіти

маційні

папери (та знаки) не є формою вираження майнових прав, для

якої законодавством встановлені правові наслідки недотримання

відомостей, що можуть визначати їх зміст. Вони не забезпечують

оборотоздатності посвідчених ними можливостей, а відтак не

мають інструментального призначення у механізмі правового ре-

гулювання майнових відносин (бодай наближеного до значущості

цінних паперів у ньому). Однак їх подібність до цінних паперів

обумовлює проблематику їх розмежування, яка була предметом

розгляду в цивілістичній літературі. Зокрема, серед сучасних

правників на необхідності розмежування цінних і легітимаційних

паперів і знаків наголошує Н. Саніахметова

Словосполучення «легітимаційні папери і знаки» було введено

в правову лексику М. М. Агарковим

. Термінологічно воно є похід-

ним від терміна «легітимація», що означає визнання або підтвер-

дження законності якогось права, повноваження

. Легітимаційними

М. М. Агарков пропонував вважати папери і знаки, які, маючи

певну подібність до цінних паперів, також надають управоможеним

особам право вимагати вчинення іншими суб’єктами цивільного

права (або учасниками цивільних відносин, що представляють їх

в цивільному обороті) певних дій. Як легітимаційні папери він

пропонував розглядати квитки на відвідування видовищних заходів

(кіно, театру, цирку), поштові марки, страхові поліси, заставні

квитанції, що видаються ломбардами, тощо. До легітимаційних

знаків він відносив жетони, що видаються клієнтам банку для

одержання грошей у касі, гардеробні номерки і т. ін. Значно раніше

Н. Й. Нерсесов висловив інший погляд на особливості і призна-

чення легітимаційних паперів і знаків у цивільному обороті. При

дослідженні правової природи розглядуваних об’єктів цивільних

прав він не приділяв уваги розмежуванню відомих цивільному

обороту того часу документів на цінні і легітимаційні папери.

Як цінні папери він розглядав «квитки на проїзд сухопутним або

Див.: Саніахметова Н. Цінні папери: поняття, зміст, юридичні характеристики //

Право України. – 2001. – № 9. – С. 37.

Див.: Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – С. 10, 11, 86.

Словарь иностранных слов. – С. 281.

233

водним шляхами сполучення», «квитки, що дають право на вхід

у відомі приміщення, наприклад у громадські сади, музеї і т. ін.;

або ж для присутності на публічних виставах, наприклад у театрах,

концертах, цирках і т. ін.», «страхові поліси», «лотерейні білети»

та інші папери, які М. М. Агарков термінологічно визначив як легі-

тимаційні. При цьому Н. Й. Нерсесов вирізняв значну частину цих

паперів в окрему групу, зазначаючи, що «не можна допускати амор-

тизацію

безіменних марок і квитків щоденного обороту (до них

належать обідні марки, театральні квитки і т. ін.), оскільки вони

не можуть за характером своєї мети витримувати тривалий процес

амортизації і витрат, пов’язаних із ним, що значно перевищують

вартість самих квитків»

. Визначений правознавцем як особливість

характер їхньої мети, а відтак їх функціонального призначення у

відповідному механізмі правового регулювання (якщо відносини

стосовно них нормативно впорядковані), можуть бути критерієм

їх розмежування з цінними паперами.

Сучасному цивільному обороту України відомо багато різно-

манітних документів, що при їх пред’явленні надають певним

суб’єктам можливість вимагати від інших осіб виконання тих

дій, які визначені змістом відповідного легітимаційного папе-

ра, знака, картки, жетона, фішки тощо. Дії, право вимагати які

посвідчене легітимаційними паперами і знаками, можуть бути

різними. Право вимагати передачу відповідних речей або товарів

посвідчують, наприклад, багажні квитанції і гардеробні номерки,

а також касові чеки, що видаються в магазинах для посвідчення

факту оплати товару, і т. ін. Для посвідчення права на одержання

відповідної грошової суми слугують фішки в казино, банківські

кредитні картки та деякі інші легітимаційні знаки. Право проїзду

в міському наземному транспорті і факт оплати транспортних

послуг посвідчують трамвайні, тролейбусні та автобусні квитки,

Див.: Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского

права. – С. 108–110.

Амортизація, або мортифікація (погашення, змертвіння), – порядок відновлен-

ня прав на втрачені цінні папери на пред’явника, що існував згідно з описом Н. Й. Нер-

сесова в багатьох європейських державах. У Статуті цивільного судочинства, який діяв

у дореволюційній Росії аж до 1917 р., такий порядок передбачений не був, хоча і засто-

совувався судами на практиці в разі відповідного звернення в загальнопозовному по-

рядку (див.: Цитович П. П. Очерк основных понятий торгового права. – К.: Тип. Куш-

нерева и К., 1886. – С. 138).

Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского пра-

ва. – С. 268.

234

а в метрополітені — проїзні абонементні картки і полімерні же-

тони. Аналогічне значення мають квитки на проїзд залізничним,

морським, річковим і повітряним транспортом. Право відвідуван-

ня різних культурно-масових заходів посвідчують квитки в кіно,

театр, цирк, на виступи артистів естради тощо. Право телефонних

переговорів у межах оплаченого часу можуть посвідчувати різні

телефонні картки. Технічний прогрес і потреби цивільного обороту

можуть розширювати загальну кількість і види легітимаційних

паперів і знаків до нескінченності.

Їх внутрішнє розмежування на папери і знаки здійснюється з

урахуванням у більшому ступені фізичних властивостей матеріалу-

носія, що посвідчує те чи інше право його власника. Легітимаційні

папери, виходячи з їх буквального найменування, мають паперовий

матеріал-носій. Легітимаційні знаки, як правило, виготовляються

з металу, пластика, картону та інших матеріалів. Їхнє внутрішнє

розмежування не має такого практичного і теоретичного значення,

як розмежування цінних і легітимаційних паперів або знаків. Поп-

ри те, що деякі з легітимаційних паперів і знаків подеколи можуть

мати значну вартість, правове регулювання відносин, які склада-

ються у сфері їх функціонування в цивільному обороті, інколи

здійснюється на недостатньому рівні і має суттєві прогалини. Крім

того, відносини, що складаються з приводу деяких їх різновидів,

можуть і зовсім перебувати поза межами регламентаційного впливу

механізму правового регулювання. Тому права і законні інтереси

суб’єктів правовідносин, що виникають при їх виготовленні, вида-

чі, використанні, забезпеченні захисту від підробки тощо, в разі їх

порушення не завжди забезпечуються мірами цивільно-правового

захисту й охорони. Виняток із цього правила становлять легітима-

ційні папери, правове регулювання відносин стосовно яких здійс-

нюється положеннями відомчих інструкцій організацій транспорту,

зв’язку, побутового обслуговування населення і т. ін. Виходячи з

викладеного, слід наголосити як на окремій проблемі на необхід-

ності вдосконалення нормативної основи механізму правового

регулювання відносин, що виникають у сфері функціонування в

цивільному обороті легітимаційних паперів і знаків. Однак більш

докладне дослідження поставленої проблеми і пошук шляхів її

вирішення виходить за межі цього дослідження. Для визначення

особливостей і розмежування цінних і легітимаційних паперів і

235

знаків розглянемо деякі з відомих цивільному обороту категорій

останніх.

Одним із нормативно-правових актів, у якому в систематизо-

ваному вигляді подані і згруповані деякі категорії легітимаційних

паперів, є Правила виготовлення бланків цінних паперів і докумен-

тів суворої звітності, затверджені наказами Міністра внутрішніх

справ України від 24 листопада 1993 р., Голови СБУ України від

15 листопада 1993 р. № 740, Міністра фінансів України від 25 лис-

топада 1993 р. № 98. Аналіз положень цих Правил показує, що під

їх регламентаційну дію підпадають відносини, пов’язані з виготов-

ленням документів, які посвідчують особу і легітимаційні папери.

Документи, що посвідчують особу, не підлягають віднесенню до

легітимаційних паперів, оскільки сфера їх функціонального при-

значення і застосування в суспільстві виходить за межі цивільного

обороту. Паспорт, наприклад, посвідчує особу та містить іншу

інформацію, що має як цивільно-правове, так і загальносоціальне

значення: визначає громадянство, дату і місце народження, сімей-

ний стан, місце проживання, ставлення до військового обов’язку

і т. ін. Особу (а іноді і належність до відповідної соціальної групи)

посвідчують різні посвідчення: службові, військові, ветеранів, ін-

валідів тощо, а також пенсійні книжки і листки. Право на керування

транспортним засобом певної категорії і поряд із цим володіння

відповідними професійними навиками посвідчують водійські

посвідчення. Рівень професійної кваліфікації або факт присвоєння

відповідного почесного звання (наприклад, заслужений артист,

вчитель і т. ін.) посвідчують відповідні дипломи. Особливості

зазначених документів у межах цього дослідження не може розгля-

датися в більш вичерпному і більш докладному аспекті. Вони під-

лягають віднесенню до окремої категорії легітимаційних паперів,

оскільки мають лише посвідчувальне значення. Вони посвідчують

особу, рівень її професійної кваліфікації, належність до відповідної

соціальної групи (що іноді, як наслідок, визначає право цієї особи

на пільги, які належать до соціальної сфери) тощо.

Другу групу в установленій Правилами виготовлення бланків

цінних паперів класифікації документів суворої звітності станов-

лять проїзні документи. До них належать квитки, що посвідчують

право проїзду залізничним, морським, річковим і повітряним

транспортом, а також документи на перевезення вантажів і війсь-

236

кові проїзні документи. До цієї групи треба віднести і згадувані

вище квитки для проїзду міським наземним транспортом. Їх ви-

готовлення здійснюється на підставі договорів, що укладаються

транспортними організаціями з відповідними поліграфічними

підприємствами, і не вимагає додаткової нормативної регламен-

тації. Вони теж мають суттєві особливості — їх зміст не визначає

відповідне майнове право і вони не призначені для обігу. Більш

того, внутрішні інструкції організацій транспорту України для

унеможливлення їх перепродажу (а відтак і оборотоздатності)

встановлюють обов’язковий порядок фіксації імені пасажира в

тексті проїзного документа.

До третьої групи Правила відносять знаки поштової оплати:

поштові марки, конверти і листівки (поштові картки) із марками.

Їх функціональним призначенням у цивільному обороті є посвід-

чення оплати відповідних поштових послуг. Легальне наймену-

вання знаків поштової оплати вони одержали у зв’язку з тим, що

розташовані на відповідних паперових носіях. Знакові позначення

здійснюються друкарським способом і дають змогу їх власнику

скористуватися тією чи іншою платною поштовою послугою. Зна-

ки поштової оплати виконуються в одному із кутів поштового кон-

верта чи листівки (картки) або виготовляються у вигляді окремих

поштових марок, які підлягають наклеюванню на конверт, поштову

картку тощо. Вони виконують суто посвідчувальне призначення,

становлять окрему групу легітимаційних паперів та знаків і не

можуть визнаватися різновидом цінних паперів.

В окрему групу в розглядуваних Правилах виокремлено легі-

тимаційні папери, що обслуговують грошовий обіг, а саме: чекові і

депозитні книжки; грошові, майнові і розрахункові чеки; бланки фі-

нансування і страхування; акредитиви; бланки доручень на одержан-

ня грошових коштів, пенсій, майна; сертифікати якості, а також на

право ввозу чи ліцензії. В цю ж групу входять і податкові (наприклад,

акцизні) або митні марки, що належать до легітимаційних знаків.

Гадаємо, що положення зазначених Правил, обмежуючи значення

даної групи легітимаційних паперів і знаків тільки обслуговуванням

грошового обігу, певною мірою звужують сферу їх застосування.

Деякі з них (наприклад, бланки доручень на одержання майна),

на нашу думку, обслуговують не тільки грошовий (як визначено в

Правилах), але й товарний оборот. Проблему законодавчого розгля-

237

ду розрахункових чеків як різновиду документів суворого обліку і

ігнорування їх правової природи як цінних паперів слід вирішувати

на користь їх віднесення до різновиду останніх.

Проблема розмежування цінних і легітимаційних паперів (зна-

ків) має як теоретичне, так і суто практичне значення. Порівняння

правової природи цінних паперів і тих чи інших цивілістичних

інструментів найрізноманітнішого призначення дає змогу визна-

чити його місце в загальній структурі регламентаційних механіз-

мів, що застосовуються для забезпечення правового регулювання

приватноправових відносин, або констатувати неможливість його

віднесення до їх елементного складу. За допомогою їх інструмен-

тальної природи можна розмежовувати і окремо простежувати

особливості відносин, що складаються у сфері їхнього функціону-

вання в цивільному обороті й визначати порядок їх регламентації

або констатувати розгляд поза його межами. Зокрема, перелік

документів, на які поширюється правовий режим цінних паперів,

визначений положеннями ч. 5. ст. 3 Закону України «Про цінні

папери і фондовий ринок» та інших нормативних актів.

Основна відмінність цінних паперів від легітимаційних від-

повідно до міркувань, які наводить М. М. Агарков, полягає в тому,

що «пред’явлення легітимаційних паперів і знаків не є необхідною

умовою для здійснення відповідного права. Пред’явлення легіти-

маційного папера або знака не управоможує вимагати виконання.

Але боржник управоможений виконати свій обов’язок на користь

пред’явника. Виконавши його, боржник не несе відповідальності

перед дійсним суб’єктом права, якщо пред’явник ним не був. Таким

чином, ці папери і знаки, так само як і цінні папери, мають легіти-

маційне значення щодо інтересів боржника, але, на відміну від них,

не мають легітимаційного значення щодо інтересів держателя»

Пропозиція М. М. Агаркова розмежовувати всю сукупність пра-

вових інструментів, пред’явлення яких надає право здійснювати

виражені в них вимоги, на цінні та легітимаційні папери (знаки)

є актуальною і сьогодні. Разом з тим, наведені вище підстави для

їх розмежування підлягають уточненню. Важко, наприклад, пого-

дитися з тим, що пред’явлення будь-якого з множини різновидів

квитків на відвідування видовищних заходів або лотерейного біле-

Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – С. 10–11.

238

та, на який випав виграш, «не управоможує вимагати виконання», «але

боржник управоможений виконати свій обов’язок на користь пред’яв-

ника». Неточним є і саме формулювання «управоможений виконати

свій обов’язок». Якщо це обов’язок, то суб’єкт, на якого він покладений,

не може бути управоможений його виконати, він зобов’язаний його

виконувати, а управоможена особа відповідно має право вимагати

вчинення дій (стримування від них) щодо його виконання.

Не можна також погодитися з тим, що легітимаційні папери і

знаки не мають легітимаційного значення в інтересах їх держате-

ля. Навпаки, з одного боку, вони дають можливість їх держателю

довести законність своєї претензії на здійснення того права, на по-

свідчення якого вони видані, а з другого — якщо вони видавалися

на відплатних засадах, то при нездійсненності посвідченого легі-

тимаційним папером права власник документа може пред’явити

його в обґрунтування факту сплати грошової суми і вимагати її

повернення. У цьому разі термінологічно доречно говорити про не-

здійсненність відповідного права, а не про неможливість виконання

зобов’язання особою, яка має обов’язок, що кореспондується цьо-

му праву. Це обумовлено тим, що не всі права, виражені в легіти-

маційних паперах, мають зобов’язальний характер. Неможливість

виконання як один із способів припинення зобов’язання завжди

обумовлена зовнішніми стосовно його учасників обставинами,

що мають об’єктивний, тобто незалежний від їх волі характер.

Відповідно до положень ст. 607 ЦК України зобов’язання припи-

няється неможливістю його виконання в зв’язку з обставиною, за

яку жодна зі сторін не відповідає.

Нездійсненність права, на посвідчення якого видано легітима-

ційний папір, може бути викликана обставинами як суб’єктивного,

так і об’єктивного характеру. Зокрема, вона може бути викликана

власними діями управоможеної особи. Наприклад, пасажир, що

спізнився на потяг (літак, теплохід і т. ін.), на який у нього придба-

ний квиток, не зможе зі своєї ж вини здійснити посвідчене квитком

право на проїзд. Ті ж наслідки настають при втраті легітимаційного

папера, оскільки процедура, аналогічна відновленню прав на втра-

чені цінні папери на пред’явника, як зазначав Н. Й. Нерсесов, щодо

них не застосовується і законодавством не передбачена.

Розглянемо коротко відмінність легітимаційних паперів від

цінних, що дасть змогу, з одного боку, глибше усвідомити їхню

239

правову природу, а з другого — чітко окреслити їх коло для більш

чіткого взаємного розмежування. Головна відмінність легітимацій-

них паперів від цінних полягає в тому, що вони не призначені для

обороту (зокрема, для участі в цивільному обороті, як і більшість

цінних паперів), а виконують інші, притаманні відповідному їх

виду функції. Отже, для них не характерна така властивість цінних

паперів, як оборотоздатність. Крім того, права, посвідчені цінни-

ми паперами, завжди мають майновий характер і, як правило, є

цінністю в цивільному обороті. Права, що посвідчуються легіти-

маційними паперами і знаками, можуть мати як майновий, так і

немайновий характер і, як правило, стосуються незначних за вар-

тісною оцінкою благ. Крім того, легітимаційним паперам можуть

бути властиві деякі ознаки, характерні для цінних паперів, але не

всі у своїй сукупності. Крім цих загальних відмінностей, кожна з

категорій легітимаційних паперів, на які їх можна умовно поділи-

ти, має свої особливості, аналіз яких ще не дає підстав відносити

окремі їх види до цінних паперів.

Одну з категорій легітимаційних паперів становлять квитки,

що надають право на відвідування музеїв, виставок, концертів,

театрів, цирку та інших подібних заходів. Об’єктивна подібність

цих паперів до цінних паперів обумовлена тим, що вони також

за пред’явленням надають можливість вимагати виконання ви-

раженого в них права, що полягає у відвідуванні відповідного

заходу. Але при пред’явленні легітимаційного папера основне їх

правове значення — це посвідчення факту оплати, а отже, і пра

ва відвідування видовищного або іншого заходу. Крім того, той

короткий відтинок часу, протягом якого придбаний заздалегідь

квиток перебуває у його власника, аж ніяк не свідчить про те, що

папір випущений в оборот. Слід завважити, що аналізовані папери

відрізняються від цінних паперів за формою і реквізитами. Вони

не містять, як правило, імені управоможеної особи, в них відсутній

підпис зобов’язаної особи, і виконані вони на звичайному незнач-

ному за вартістю папері, який не має жодного ступеня як захисту

від підробки. Виняток становлять квитки на проїзд залізничним

транспортом, вказівка імені пасажира в яких має на меті не допус-

тити їх незаконного перепродажу.

До цінних паперів не належать і талони, запрошення, купони

та інші подібні папери, що надають право на придбання певних

240

товарів. Їх пред’явлення також є однією з умов набуття права

власності на зазначені у них товари. Однак вони, на відміну від

цінних паперів, не призначені для функціонування в цивільному

обороті. Крім того, самі по собі вони не завжди дають їх держателю

право вимоги, як це буває з цінними паперами. Право, засноване

на володінні більшістю з цих легітимаційних паперів, залежить

ще й від додаткового юридично вагомого акту — факту оплати

зазначеного в них товару.

Найбільш подібними до цінних паперів є лотерейні білети і

страхові свідоцтва (поліси і сертифікати). Наказом Комітету по

справах нагляду за страховою діяльністю «Про виготовлення та

облік бланків цінних паперів і документів суворої звітності» від

25 липня 1997 р. № 55

страхові свідоцтва (поліси і сертифікати)

належать до документів суворої звітності. Таким чином, страхові

свідоцтва (поліси і сертифікати) підлягають розгляду як різновид

легітимаційних паперів. Правила виготовлення бланків цінних

паперів, про які йшлося вище, визнають бланки квитків тиражних

і миттєвих лотерей документами суворої звітності. На доктриналь-

ному рівні вони також підлягають віднесенню до легітимаційних

паперів. З одного боку, можна припустити, що саме з моменту,

коли на лотерейний білет випав виграш, а стосовно страхового

свідоцтва або полісу — настав страховий випадок, розглядувані

папери і стають цінними, а їх власники набувають право вимоги.

З другого боку, лотерейні білети й страхові поліси, незважаючи на

їх значну подібність до цінних паперів, не можуть бути віднесе-

ними до них. При цьому порівнянню підлягають легітимаційні і

цінні папери, випущені в документарній формі. Бездокументарна

форма випуску і обігу цінних паперів характеризується суттєвими

особливостями, і це не дає змоги співвідносити їх.

По-перше, легітимаційні папери не призначені для забезпечен-

ня оборотоздатності права, яке становить їх зміст. Цінні папери,

навпаки, є правовим засобом забезпечення оборотоздатності май-

нового права, що становить їх зміст.

По-друге, види цінних паперів і порядок їх обігу встановлю-

ються законом (ч. 2 ст. 195 ЦК України). Положеннями чинного

законодавства України лотерейні білети і страхові свідоцтва (полі-

си і сертифікати) не віднесені до видів цінних паперів.

Україна Business. – 1997. – № 36.