Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

271

го чи продажу йому протягом визначеного терміну цінних паперів,

а також інших фінансових чи товарних ресурсів (активів). Особ-

ливістю похідних цінних паперів, обумовленою встановленим для

них чинним законодавством України правовим режимом, є додан-

ня правам і обов’язкам, що потенційно можуть бути умовами

ф’ючерсного договору (а також СВОПу або депозитарної розпис-

ки) правового значення особливої категорії оборотоздатних май-

нових прав — права на купівлю чи продаж за фіксованою ціною

певної кількості цінних паперів чи іншого майна (базового активу).

Товаророзпорядчі цінні папери, що являють собою згідно з поло-

женнями п. 4 ч. 1 ст. 195 ЦК України самостійну групу, також містять

правоможності, що мають зобов’язальний характер. Право власності

правоволодільців коносаментів (як первісного, так і подальших)

поширюється як на сам документ, так і на товари, зазначені в його

тексті. Зобов’язальний характер правоможностей власників цінних

паперів обумовлює і специфіку реалізації належних їм суб’єктивних

цивільних прав. Вона полягає в обов’язковості не тільки пред’явлення

цінного папера для здійснення вираженого в ньому права, але й,

здебільшого, у вилученні документа в обмін на прийняття його

власником виконання з боку емітента. Необхідність обов’язкового

пред’явлення документарного цінного папера до виконання, що є

обов’язком правоволодільця, і належне емітенту право вилучення

документа взамін виконання посвідченого ним зобов’язання також

ілюструє його функціональне призначення в досліджуваній струк-

турі правового регулювання як інструмента механізму правореалі-

зації. Вилучення цінного папера з метою ведення бухгалтерського

обліку емітента — суб’єкта господарювання як документа, за яким

здійснено виконання, має характер усталеного правила поведінки у

сфері підприємництва, тобто звичая ділового обороту (ст. 7

ЦК України).

Таким чином, «права на цінні папери» і «права з цінних папе-

рів» підлягають лише умовному, умоглядному розмежуванню і

повинні розглядатись у межах єдиного загального змісту емісійно-

посвідчувальних правовідносин. Зокрема, такому умоглядному

розмежуванню підлягають відносини власності на документарні

цінні папери, депозитарні відносини і правові зв’язки, що виника-

ють з приводу здійснення посвідчених ними майнових прав. Май-

нові права мають основне значення, що обумовлює похідний,

272

допоміжний характер речових та організаційно-зобов’язальних

(депозитарних) правовідносин, які опосередковують механізм їх

випуску та обігу в документарній та бездокументарній формі від-

повідно. Цей висновок випливає з того, що, по-перше, основний

інтерес правоволодільця за цінним папером зумовлюється мож-

ливістю здійснення посвідченого ним майнового права, яке реалі-

зується в межах зобов’язальних (відносних) правовідносин. По-

друге, в межах речових правовідносин ці правовідносини безпо-

середньому здійсненню не підлягають — право власності на цін

ний папір забезпечує посвідченому цінним папером майновому

(переважно зобов’язальному) праву оборотоздатність на рівні

звичайних рухомих речей, а також можливість поширення на ньо-

го речово-правових засобів захисту (наприклад, віндикації). По-

третє, такий характер їх співвідношення зумовлюється потенцій-

ною можливістю трансформації речових правовідносин у органі-

заційно-зобов’язальні (при незмінності основних) у разі знерухом-

лення документарних цінних паперів і, навпаки, при їх зворотній

конвертації. По-четверте, у всіх інших правовідносинах (спадко-

вих, рентних, заставних тощо) правовий інтерес кредитора стано-

вить передусім характер, обсяг та потенційна здійсненність по-

свідченого цінним папером майнового (переважно зобов’язального)

права і тільки у другу чергу — спосіб його фіксації. По-п’яте,

інструментальний характер їх співвідношення обумовлений від-

сутністю таких різновидів цінних паперів, що посвідчують виключ-

но речові права. Змістом як документарних, так і бездокументарних

цінних паперів переважно є зобов’язальні права. На зобов’язальному

характері більшості посвідчених цінними паперами майнових прав

наголошував М. М. Агарков

. Однак, виходячи з положень актів

чинного цивільного законодавства України, в сучасному цивіль-

ному обороті цінні папери можуть посвідчувати також речово-

зобов’язальні права (просте і подвійне складські свідоцтва, коно-

самент), корпоративні права (акція), право отримати від боржника

виконання за основним зобов’язанням або звернути стягнення на

предмет іпотеки (закладна) тощо. З цього випливає, що окремі види

цінних паперів є стандартними за формою і реквізитами правови-

ми конструкціями, а відтак формалізовані в їх змісті різновиди

посвідчених ними майнових прав повинні підпорядковуватись

Див.: Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – С. 7.

273

відповідним типовим модельним схемам з точки зору змісту на-

лежних правоволодільцю основних правоможностей. Таким чи-

ном, основні особливості змісту емісійно-посвідчувальних пра-

вовідносин полягають у можливості умоглядного вирізнення ок-

ремих категорій суб’єктивних цивільних прав, що мають основне

і допоміжне правове значення. Це обумовлює особливе місце і

призначення цінних паперів у вказаному механізмі.

З урахуванням класифікації, запропонованої В. М. Горшеньо-

вим, специфіка механізму правового регулювання емісійно-по-

свідчувальних відносин і призначення цінних паперів у ньому

набуває особливо рельєфних форм при аналізі його «внутрішньої»

будови. Її розгляд дає змогу визначити співвідношення основних

стадій та елементів цього механізму, а також усвідомити особли-

вості структурно-функціонального зв’язку цінних паперів з кож-

ним із елементів його інфраструктури.

2.2. Стадії та елементи механізму

правового регулювання емісійно-

посвідчувальних відносин

«Правове регулювання: по-перше, виражає напружену динамі-

ку права, що реалізує його силу, енергію, спрямовану на досягнен-

ня правового результату (в кінцевому підсумку — на вирішення

життєвих ситуацій, що «потребують права»); по-друге, здійснюєть-

ся за допомогою системи засобів, що формують не просто комп-

лекси, багатоелементні утворення, а «ланцюжки», послідовно

пов’язані ланки структури в динаміці»

. Таку оцінку дає правово-

му регулюванню відомий російський вчений С. С. Алексєєв. Ре-

зультативний вплив механізму правового регулювання емісійно-

посвідчувальних відносин є таким, що триває в часі. Саме тому

механізм правового регулювання в цьому аспекті в науковій літе-

ратурі розглядають як «тривалий процес, що розпадається на такі

обов’язкові стадії, як видання правової норми та її загальна дія;

виникнення прав і правовідносин; реалізація прав і обов’язків,

втілення їх у фактичну поведінку учасників суспільного відношен-

ня»

. Як слушно зазначає А. В. Малько, «кожний з етапів і юри-

Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – С. 317.

Проблемы теории государства и права: Учебник / Под ред. С. С. Алексеева. –

М.: Юрид. лит., 1987. – С. 282–283.

274

дичних елементів механізму правового регулювання викликається

до «життя» з огляду конкретних обставин, що відбивають логіку

правової впорядкованості суспільних відносин і особливості впли-

ву правової форми на соціальний зміст»

Етапи регулятивного впливу цивільного права на суспільні

відносини запропонував виокремлювати Ю. К. Толстой

. Він ви-

словив пропозицію розрізняти три етапи впливу права на поведін-

ку людей: правоздатність, юридичний факт і правовідносини. Слід

визнати, що всі вони мають суттєве значення для забезпечення тих

чи інших аспектів функціонування досліджуваного механізму.

Правоздатність суб’єктів розглядуваних відносин є передумовою

правоволодіння, а юридичний факт і правовідносини розглядають-

ся в сучасній теорії права як його важливі структурні елементи.

З огляду на відсутність у цивілістиці ґрунтовних досліджень особ-

ливостей механізму цивільно-правового регулювання при визна-

ченні і характеристиці стадій і елементів, що забезпечують його

локальний регламентаційний вплив на майнові відносини, опосе-

редковані випуском та обігом цінних паперів, слід керуватися

підходами, які мають загальногалузеве значення. У теорії права

запропоновано розрізняти чотири стадії механізму правового ре-

гулювання:

1) юридичної регламентації суспільних відносин;

2) виникнення суб’єктивних прав і обов’язків;

3) реалізація суб’єктивних прав і виконання обов’язків;

4) застосування права

При цьому відзначається тісний взаємозв’язок і залежність

стадій та елементів механізму правового регулювання. Стадіям

механізму правового регулювання відповідають такі його елемен-

ти: 1) норми права, 2) юридичні факти і правовідносини, 3) акти

реалізації прав і обов’язків (у межах регулятивних правовідносин),

4) акти застосування права (у межах охоронювальних правовідно-

син). Такий підхід слід взяти за основу при подальшому дослі-

дженні специфіки механізму правового регулювання емісійно-

посвідчувальних відносин.

Теория государства и права: Курс лекций / Под. ред. Н. И. Матузова, А. В. Маль-

ко. – С. 625.

Див.: Толстой Ю. К. К теории правоотношений. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1959. – С. 4–5.

Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. М. М. Рассолова,

В. О. Лучина, Б. С. Эбзеева. – С. 337.

275

Усі стадії цього механізму доцільно розглядати як основні і

факультативні. Перші три з наведених стадій постійно опосеред-

ковують процес правового регулювання, тому є основними. Стадія

застосування права має додатковий і не обов’язковий характер,

оскільки її виникнення і розвиток у межах регулятивних правовід-

носин виключається. Відповідно додатковим, факультативним

елементом механізму правового регулювання емісійно-посвідчу-

вальних відносин слід визнати акти застосування права. Останні

у сфері його впливу приймаються уповноваженими державними

органами (судами, нотаріусами, Державною комісією з цінних

паперів та фондового ринку, а також іншими органами державної

влади в межах їх компетенції). Прикладом таких актів є рішення

судів або вказаної Комісії, виконавчі написи нотаріусів, винесені

для забезпечення захисту прав та інтересів суб’єктів досліджува-

них правовідносин. Визначені їх змістом приписи виконуються

суб’єктами досліджуваних відносин добровільно або у примусо-

вому порядку. В разі коли це робиться примусово, до зобов’язаної

особи (наприклад, емітента) застосовуються відповідні заходи

примусу з метою забезпечення виконання ним визначених їх зміс-

том обов’язків майнового характеру.

Стадія юридичної регламентації відносин, які виникають у

розглядуваній сфері, є нормативною передумовою дієвості механіз-

му їх правового регулювання. Вона забезпечує безперервність його

регламентаційного впливу. Як самостійні стадії правового регулю-

вання С. С. Алексєєв розглядає «регламентування суспільних

відносин, що потребують правового опосередкування» і «дію

юридичних норм, у результаті яких виникають або змінюються

правові відносини (суб’єктивні юридичні права та обов’язки кон-

кретних осіб)»

. Очевидно, що досліджувані С. С. Алексєєвим як

самостійні стадії ділянки регламентаційного впливу механізму

правового регулювання в наведеній вище їх градації є об’єднаними

і розглядаються як одна стадія. Це дає змогу вирізнити особливості

взаємозв’язку окремих стадій досліджуваного механізму. Звичай-

но стадія як період, щабель у розвитку чого-небудь

припускає

відносно чіткі межі її початку і закінчення, причому закінчення

однієї стадії означає початок іншої. Деякі стадії механізму право-

Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом госу-

дарстве. – М.: Юрид. лит., 1966. – С. 34.

Ожегов С. И. Словарь русского языка. – С. 662.

276

вого регулювання емісійно-посвідчувальних відносин не мають

чітких меж. Зокрема, з відсутністю стадійної визначеності з точки

зору чітких меж її початку і закінчення характеризується стадія їх

регламентації. При цьому необхідно мати на увазі постійний рег-

ламентаційний вплив на них положень, визначених його норма-

тивною основою.

Первинним елементом, що забезпечує дію початкової стадії

досліджуваного механізму, є його нормативна основа, вихідною

ланкою якої є норма права

. Специфіка цієї стадії механізму пра-

вового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин полягає

у використанні для забезпечення його постійного регулятивного

впливу на них положень двох регулятивних рівнів — нормативно

го і піднормативного. З огляду на те, що останній з них структур-

но представлений не тільки піднормативними актами, але й акта-

ми саморегулювання, які змістовно визначені положеннями ненор-

мативного (але регламентаційного) характеру, вказаний елемент

механізму цивільно-правового регулювання взагалі і досліджува-

ного механізму зокрема доцільно називати не нормативною, а

регламентаційною основою.

Нормативний рівень його регламентаційної основи визначений

нормами Конституції України, що є основою цивільного законо-

давства (п. 1 ст. 4 ЦК України), а також основного (ЦК України) та

інших актів цивільного законодавства, зокрема поточних законів

(п. 2 ст. 4 ЦК України) і підзаконних актів (пп. 3, 4, 5 ст. 4 ЦК Укра-

їни). Їх норми мають найбільше значення з точки зору визначеної

положеннями ЦК України ієрархічності побудови загальної си-

стеми джерел цивільного права взагалі і актів цивільного законо-

давства зокрема, що обумовлює широту їх дії в часі, просторі і за

колом осіб.

Другий рівень становлять положення, що містяться в актах

піднормативного (індивідуального) характеру. Хоча іноді вони

відіграють суттєву роль в економіці й суспільстві в цілому (на-

приклад постанова КМ України про випуск облігацій зовнішньої

державної позики), як правило, сфера їх регулятивної дії (або в

часі, або у просторі, або за колом осіб) звужена порівняно з нор-

мами, закріпленими в законодавчих актах. Положення актів цього

Див.: Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом

государстве. – С. 106.

277

регулятивного рівня мають більш вузьку щодо останніх сферу

застосування з врахуванням широти охоплення кола осіб, на яких

поширюється їх регламентаційний вплив (конкретні емітенти і

правоволодільці), свої особливості дії в часі (це іноді досить об-

межений проміжок часу — наприклад, положення про нарахуван

ня і виплату відсотків за облігаціями або дивідендами за акціями

за поточний рік) і просторі (можуть мати локальну дію з точки зору

охоплення їх регламентаційним впливом тільки певної території).

Крім того, їх норми завжди ієрархічно підпорядковані положенням

Конституції, ЦК та Законів України. Ці акти не мають притаманної

законодавчим актам глобальної загальності й універсальності їх

застосування. Акти індивідуального регулювання не слід ототож-

нювати з актами саморегулювання. Індивідуальне регулювання

забезпечує відносно обмежений (локальний) регламентаційний

вплив, що має завжди «зовнішній» стосовно учасників цивільних

відносин характер. Як зазначається в літературі, в межах індиві-

дуального регулювання відповідний юрисдикційний або інший

державний орган «відповідно до своєї компетенції точно встанов-

лює суб’єктів, конкретизує їх права і обов’язки та ін. »

. Актами

індивідуального регулювання досліджуваних відносин треба вва-

жати, наприклад, акти реєстрації емісії окремих видів і форм ви-

пуску цінних паперів Державною комісією з цінних паперів і

фондового ринку (наприклад, рішення про реєстрацію випуску

депозитних сертифікатів), окремі адміністративні акти інших де-

ржавних органів, винесені для забезпечення виникнення і подаль-

шого нормального розвитку емісійно-посвідчувальних відносин

або захисту порушених прав і законних інтересів їх учасників.

Акти саморегулювання, на противагу їм, мають «внутрішній»

характер, оскільки приймаються самими учасниками емісійно-

посвідчувальних відносин, що свідчить про їх особливу роль у

механізмі їхнього правового регулювання.

Акти саморегулювання С. С. Алексєєв розглядає як установ-

лення «своїх прав і обов’язків шляхом вступу в договори або навіть

шляхом вчинення односторонніх правочинів»

. Цей регулятивний

рівень забезпечує максимальне врахування індивідуальних потреб

та інтересів як емітентів, так і правоволодільців за цінними папе-

Алексеев С. С. Социальная ценность права в советском обществе. – М.: Юрид.

лит., 1971. – С. 143.

Там само.

278

рами, оскільки змістовно формується ними самостійно шляхом

конструювання положень односторонніх, двосторонніх і багато-

сторонніх правочинів. Залежно від правового значення односто-

роннього чи колективного (дво- або багатостороннього) волевияв-

лення їх учасників слід розмежовувати всю сукупність актів само-

регулювання, що застосовуються у сфері емісійно-посвідчувальних

відносин, на односторонні та договірні.

Договірними актами саморегулювання, предметом яких є пе-

редача цінних паперів у власність, є, наприклад, договори купівлі-

продажу (ст. 655 ЦК України), міни (ст. 715 ЦК України), даруван-

ня (ст. 717 ЦК України), пожертви (ст. 729 ЦК України), ренти

(ст. 731 ЦК України) тощо. Передача відчужувачем у власність

набувача пакета цінних паперів масових емісій, які емітовані одним

або кількома емітентами і мають значну цінність, взамін довічно-

го утримання та (або) догляду, може бути предметом договору

довічного утримання (догляду) (ст. 744 ЦК України). Забезпечення

виконання відповідного зобов’язання опосередковується укладен-

ням договорів, предметом яких є передача цінних паперів як зав-

даток (ч. 1 ст. 570 ЦК України), застава (ст. 576 ЦК України). Такою,

що ґрунтується на невиконанні або неналежному виконанні від-

повідного (як правило, договірного) зобов’язання, слід розглядати

можливість притримання цінних паперів (ст. 594 ЦК України). Все

це ілюструє найбільшу універсальність призначення в досліджу-

ваному механізмі саме договірних актів саморегулювання як пра-

вового засобу опосередкування не тільки оборотоздатності, але й

інших динамічних аспектів участі цінних паперів у цивільному

обороті. Отже, цілком влучним є запропонований у літературі

підхід щодо визначення договору в одному із можливих аспектів

аналізу його правової природи як універсального юридичного

засобу (елементу) механізму правового регулювання

Односторонніми актами саморегулювання, за рахунок яких

забезпечуються конкретизація порядку правового регулювання

розглядуваних відносин самими їх учасниками, є деякі правочини,

які можуть укладатись у сфері спадкування. Це, наприклад, заповіт

(ст. 1233 ЦК України), прийняття або відмова від прийняття спад

щини, склад якої може визначатись і майновими правами, посвід-

Див.: Сібільов М. М. Цивільно-правовий договір у механізмі правового регулю-

вання у сфері приватного права // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відп.

ред. В. Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 58. – С. 53.

279

ченими цінними паперами (ст. 1268 ЦК України). Крім того, пере-

дача цінних паперів у власність відказоодержувача може бути

предметом заповідального відказу (ст. 1238 ЦК України). У сфері

забезпечення саморегулювання відносин представництва, які по-

лягають у вчиненні правочинів, предметом яких є юридично зна-

чущі дії стосовно цінних паперів, може застосовуватися такий різ-

новид односторонніх актів саморегулювання, як довіреність (ст. 244,

246 ЦК України). Виходячи з можливості укладення правочинів

стосовно цінних паперів у межах здійснення підприємницької

діяльності, довіреністю (а також і договором) можуть визначатися

повноваження комерційного представника особи, яка є професій-

ним учасником фондового ринку. Такі односторонні акти саморе-

гулювання мають загальний і універсальний характер, оскільки

можуть використовуватись у межах інших відносин, які становлять

предмет цивільного права. Однак окремі акти саморегулювання у

структурі механізму правового регулювання емісійно-посвідчу-

вальних відносин відіграють особливу роль, що, з урахуванням

інших його суттєвих особливостей, і дає змогу виокремити його

з-поміж інших.

Односторонній характер мають також правочини, що опосе-

редковують емісію цінних паперів. Зокрема, унікальну роль у

механізмі їх емісії відіграють вчинені емітентами односторонні

правочини, спрямовані на виникнення майнових прав, формалізо-

ваних у формі та реквізитах класичних (документарних) цінних

паперів. Аналогічне правове значення мають організаційно-зобо-

в’язальні правочини по відкриттю і подальшому веденню рахунків

у бездокументарних цінних паперах, що забезпечує посвідчення і

реалізацію майнових прав правоволодільця шляхом застосування

механізмів їх випуску та обігу, визначених положеннями Закону

України «Про Національну депозитарну систему та особливості

електронного обігу цінних паперів в Україні». Кінцевою метою

обох різновидів вказаних правочинів є поява цінних паперів у

цивільному обороті як правового засобу забезпечення виникнення

і ралізації посвідчених ними майнових прав, що також можуть

розглядатись як окремий різновид актів саморегулювання. Актив-

на участь суб’єктів цивільного права (зокрема, емітента) у визна-

ченні обсягу і належній формалізації вказаних майнових прав

(навіть враховуючи їх стандартизований характер) у змісті цінних

280

паперів (при їх аналізі у інструментальному аспекті) дає змогу

розглядати їх не тільки як різновид матеріальних об’єктів цивіль-

них прав. Починаючи з цієї початкової стадії дії механізму право-

вого регулювання досліджуваних відносин, цінні папери викону-

ють у ньому роль правового засобу (інструмента), характер засто-

сування якого визначається відповідною стадією розвитку розгля-

дуваних відносин і забезпечує виникнення, передачу, безпере-

шкодну реалізацію, а при її неможливості — відновлення і захист

посвідчених ними майнових прав.

Окрему проблему становить оптимізація балансу нормативних

і піднормативних актів, з одного боку, та актів саморегулюван-

ня — з другого, з метою забезпечення необхідного і достатньо

ефективного впорядкування емісійно-посвідчувальних відносин.

Його зміщення в бік актів саморегулювання видається позитивним

для приватноправової сфери явищем. Крім того, широке застосу-

вання всіх видів актів саморегулювання у сфері впорядкування

емісійно-посвідчувальних відносин має суттєве значення для усу-

нення прогалин у правовому регулюванні емісійно-посвідчуваль-

них відносин. Адже положення ст. 8 ЦК України необхідною пе-

редумовою застосування аналогії (як закону, так і права) визнача-

ють неврегульованість відносин не тільки положеннями ЦК Укра-

їни та інших актів цивільного законодавства, але й положеннями

договору як одного із найпоширеніших серед засобів їх регламен-

тації актів саморегулювання. Наявність прогалин у приватнопра-

вовому регулюванні обумовлена динамічним розвитком суспільних

відносин, що становлять предмет цивільного права. У зв’язку з

цим цілком доречними видаються судження С. А. Степанова про

те, що «прогалини», наприклад у цивільному праві, — сама його

сутність, яка виражається в прагненні приватного права до великих

«вільних зон»

. Виходячи зі ступеня важливості і значної питомої

ваги цивільних відносин в загальній сукупності врегульованих

правом соціально-правових зв’язків поява нових їх видів, які

об’єктивно потребують нормативної регламентації, видається не-

минучою. Таким чином, наявність прогалин у цивільно-правовому

регулюванні взагалі і сфері регламентації емісійно-посвідчуваль-

них відносин не виключена. Водночас треба зазначити, що забез-

Степанов С. А. О «пробелах» в праве // Цивилистические записки: Межвуз. сб.

науч. тр. – М.: Статут, 2001. – С. 329.