Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

281

печення виваженого балансу нормативного (піднормативного) і

свободи саморегулювання в приватноправовій сфері є одним із

основних завдань механізму цивільно-правового впливу в цілому

(як категорії, що має більш широке значення і термінологічне за-

стосування, ніж категорія «механізм цивільно-правового регулю-

вання»). Слід погодитися з висловленою в літературі думкою про

те, що «норми цивільного права, як правило, розраховані на до-

повнення нормативного регулювання індивідуальною регламен-

тацією відносин за розсудом співучасників цивільно-правових

зв’язків»

. Положення ЦК України закріплюють новий підхід до

розгляду окремих аспектів співвідношення нормативного і індиві-

дуального регулювання відносин у сфері приватного права. У своїх

роботах правники звертаються до особливостей вказаного співвід-

ношення у сфері забезпечення регламентації договірних відносин.

Зокрема, З. В. Ромовська і М. М. Сібільов звертають увагу на те,

що у сфері договірних відносин ЦК України відсуває закон на

друге місце, віддаючи перевагу договору

Подальше законодавче стимулювання і вдосконалення піднор-

мативного (індивідуального) регулювання і саморегулювання як

його складової, що становлять окремі рівні регламентації дослі-

джуваних відносин, доцільно розглядати як шляхи вирішення

проблеми скорочення прогалин у їх впорядкуванні. Наявність

прогалин у правовому регулюванні досліджуваних відносин обу-

мовлена відносно коротким періодом формування нормативної

основи, що забезпечує регламентаційний вплив у розглядуваній

сфері. У зв’язку з цим доречно аналізувати можливі механізми ско-

рочення прогалин у регулюванні емісійно-посвідчувальних відно-

син

, оскільки проблема забезпечення їх подолання вирішена на

законодавчому рівні. Положення ст. 8 ЦК України визначають мож-

ливість застосування для врегулювання неврегульованих відносин

аналогії закону або права (ч. 1 і ч. 2 вказаної статті відповідно).

Яковлев В. Ф. Сущность и основные черты гражданско-правового метода регу-

лирования общественных отношений // Правоведение. – 1972. – № 6. – С. 86.

Ромовська З. В. Проблеми загальної теорії права в проекті Цивільного кодексу

України: (Гл. 4 ч. 1 розд. І) // Кодифікація приватного (цивільного) права України / За

ред. А. Довгерта. – К.: Укр. центр правничих студій, 2000. – С. 41.

Більш докладно про це див.: Яроцький В. Л. Деякі особливості регламентацій-

ного впливу механізму цивільно-правового регулювання на відносини, які виникають

у сфері випуску та обігу цінних паперів в Україні // Бюлетень Міністерства юстиції

України. – 2004. – № 1(27). – С. 35–36.

282

У контексті викладеного стає зрозуміло, що вказані положення

ЦК України умовами застосування аналогії закону або права визнача-

ють не тільки неврегульованість відносин, але і ігнорування сторона-

ми такого важливого і універсального правового засобу забезпечення

саморегулювання у приватноправовій сфері, як договір.

Широке впровадження механізмів саморегулювання в ході

регламентації емісійно-посвідчувальних відносин (як і у приват-

ноправову сферу взагалі) слід розглядати як один із шляхів

розв’язання проблеми скорочення прогалин у досліджуваній сфері

правового регулювання. Він повинен забезпечуватись всебічним

(на нормативному, організаційному, освітянському і навіть ідеоло

гічному рівнях) стимулюванням активної участі суб’єктів емісійно-

посвідчувальних відносин у забезпеченні свободи саморегулюван-

ня останніх. В цьому аспекті як окремий різновид засобів право-

вого регулювання, які забезпечують регламентаційний вплив

розглядуваного механізму на емісійно-посвідчувальні відносини,

постають правові стимули. Їх застосування у сфері випуску та

обігу цінних паперів повинно забезпечити стимулювання підви-

щення активності і однакового рівня правових можливостей для

всіх учасників емісійно-посвідчувальних відносин при здійсненні

їх регламентації у межах цієї і наступних стадій механізму їх пра-

вового регулювання.

Виникнення суб’єктивних прав і обов’язків (наступна стадія

механізму правового регулювання емісійно-посвідчувальних від-

носин) опосередковується такими його елементами, як юридичний

факт і правовідносини. Емісійно-посвідчувальні правовідносини

виникають в результаті здійснення цілого комплексу юридично

значущих дій як емітента, перших набувачів прав на цінні папери,

так і відповідних державних органів в межах їх компетенції. Такі

дії доктриною цивільного права розглядаються як юридичні факти.

Юридичний факт О. А. Красавчиков обґрунтовано визначав і пе-

редумовою, і одночасно підставою руху цивільних правовідносин

Поетапний (оформлення та випуск цінних паперів) характер по-

рядку встановлення розглядуваних правовідносин дає змогу як

передумову їх виникнення розглядати не одиничний юридичний

факт, а юридичний

(фактичний) склад. Сукупність юридичних

Див.: Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.:

Госюриздат, 1958. – С. 5.

Термінологічне словосполучення «фактичний склад» у правових дослідженнях

застосовується значно рідше.

283

фактів, що визначають його елементний склад, підлягає доклад-

ному аналізу в наступних розділах цього дослідження.

Роль і значення правовідносин у розглядуваному механізмі

правового регулювання важко переоцінити. С. С. Алексєєв вбачає

основну їх роль «у тому, щоб перевести, переключити загальні

правові розпорядження в площину конкретних прав і обов’язків»

Правовідносини опосередковують процес регулятивного впливу

нормативних положень законодавства про цінні папери, підзакон-

них актів і актів саморегулювання на відносини, що підлягають

регламентації. На думку С. А. Голунського і М. С. Строговича,

право встановлює особливий правовий зв’язок між людьми через

категорію «правовідносини», що забезпечує вплив норми права на

суспільні відносини, які підлягають регулюванню

. Ґрунтовне

подальше дослідження наведених аспектів розуміння вказаної

категорії стосовно емісійно-посвідчувальних правовідносин дасть

змогу визначити місце останніх у загальній структурі правового

регулювання, опосередкованій його механізмом, а також глибше

усвідомити функціональне призначення цінних паперів у ньому.

Як категорія, що має найважливіше значення (і в теорії права,

і в цивілистиці), правовідносини завжди були і залишаються

об’єктом пильної уваги правників. Відомо декілька підходів до

визначення поняття правовідносин. В інструментальній теорії

права вони розглядаються засобом, за допомогою якого здійс-

нюється дія юридичних норм

, суспільними відносинами, що за-

безпечують зв’язок прав однієї особи з кореспондуючими їм

обов’язками іншої особи

. С. С. Алексєєв пропонує розглядати

правовідносини як «суб’єктивні права і юридичні обов’язки, що

переводять за наявності конкретних життєвих обставин (юридич-

них фактів) абстрактні можливості і необхідність у площину кон-

кретних, адресних суб’єктивних юридичних прав і обов’язків і,

отже, переключають правову енергію юридичних норм на рівень

конкретних суб’єктів — носіїв

прав і обов’язків»

. Особливості

Алексеев С. С. Социальная ценность права в советском обществе. – С. 143.

Див.: Голунский С. А., Строгович М. С. Теория государства и права: Учебник. – М.:

Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940. – С. 20.

Див.: Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом

государстве. – С. 130.

Див.: Кечекьян С. Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.:

Изд-во АН СССР, 1958. – С. 5.

Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – С. 319.

284

правовідносин досліджені й у цивілістиці. У формулюванні

О. С. Йоффе цивільні правовідносини — це юридичний засіб

«забезпечення певної поведінки зобов’язаних осіб, що обумовлює

для управоможеної особи реальну, гарантовану матеріальними

умовами життя суспільства можливість здійснення власних дій»

Р. О. Халфіна характеризували цивільні правовідносини як «фор-

му, в якій абстрактна норма права набуває свого реального бут-

тя, втілюючись у реальних, конкретних суспільних відноси-

нах»

. А. Я. Риженков пропонує розглядати правовідносини як

засіб впливу на суспільні відносини і об’єкт соціального регулю-

вання

, а К. А. Єрошенко — як умову руху і спосіб конкретизації

суспільних відносин

. В. А. Вітушко визначає їх як «індивідуально

регламентовані нормами цивільного права суспільні відносини між

взаємопов’язаними даними нормами та інтересами особами по

здійсненню і захисту майнових і особистих прав цивільно-право-

вими способами і засобами»

. Таким чином, у результаті регуля-

тивного впливу всієї сукупності нормативних і ненормативних

регуляторів, взаємозв’язок яких забезпечує і опосередковує до-

сліджуваний механізм, фактичні майнові відносини, що виникають

у сфері випуску та обігу цінних паперів, набувають значення пра-

вовідносин. Місце правовідносин у системі правового регулюван-

ня визначив Ю. К. Толстой. Досліджувана категорія розглядається

ним як така, що посідає проміжне становище між суспільними

відносинами і нормою права

. Така позиція унеможливлює їх відрив

від конкретного суспільного відношення, правовою формою якого

вони є. Тому більш виваженою слід визнати позицію Р. О. Халфіної,

котра розглядає правовідносини і як результат реалізації норми

права як абстрактної моделі, і як конкретні суспільні відносини,

втілені в правову форму

. Висловлену нею слушну пропозицію з

цього приводу слід доповнити наступними міркуваннями. Емісій-

Див.: Иоффе О. С. Правоотношения по советскому гражданскому праву. – Л.:

Изд-во Ленингр. ун-та, 1949. – С. 53.

Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит., 1974. – С. 6.

Див.: Рыженков А. Я. Товарно-денежные отношения в советском гражданском

праве. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1989. – С. 58.

Див.: Ерошенко К. А. Личная собственность в гражданском праве. – М.: Юрид.

лит., 1973. – С. 17.

Витушко В. А. Курс гражданского права: Общая часть: В 5 т. – Минск, 2001. –

Т. 1: Научно-практическое пособие. – С. 297–298.

Толстой Ю. К. К теории правоотношений. – С. 31.

Див.: Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. – С. 36.

285

но-посвідчувальні правовідносини (як і інші цивільні правовідно-

сини), враховуючи нові підходи, визначені положеннями ЦК Укра-

їни та інших актів цивільного законодавства, є результатом втілен-

ня у правову форму конкретних суспільних відносин не тільки за

рахунок реалізації норми права, але і (додатково) відповідного

комплексу ненормативних регуляторів. Абстрактне моделювання

бажаного нормального розвитку емісійно-посвідчувальних відно-

син у сучасних умовах має комплексний характер, обумовлений

розширенням кола регуляторів, які його забезпечують. Окрім норм

права — найбільш поширеного і універсального правового регу

лятора суспільних відносин і засобу моделювання бажаної поведін-

ки суб’єктів емісійно-посвідчувальних відносин, до них належать

і положення актів саморегулювання. Адже зафіксовані в нормі

права бажані моделі поведінки доповнюються і конкретизуються

на рівні положень актів саморегулювання — договорів і односто

ронніх правочинів. Слідування певним визначеним ними ідеаль-

ним моделям поведінки в сфері розглядуваних фактичних соціаль-

но-правових зв’язків здійснюється через механізм правового ре-

гулювання емісійно-посвідчувальних відносин шляхом їх переве-

дення у площину правовідносин.

Правовідносини, таким чином, слід визнати основним і визна-

чальним елементом забезпечення дієвості механізму правового

регулювання емісійно-посвідчувальних відносин. Вони виникають,

починаючи з другої стадії, і опосредковують його регламентацій-

ний вплив до моменту припинення посвідчених цінними паперами

прав і кореспондуючих їм обов’язків

. Виникнення суб’єктивних

прав і обов’язків емітентів і набувачів майнових прав, посвідчених

цінними паперами, збігається з установленням емісійно-посвідчу-

вальних правовідносин. Суб’єктивні права і обов’язки, що станов-

лять їхній зміст, поза їх межами не можуть ні виникати, ні зміню-

ватись, ні припинятись. Аналіз особливостей цієї стадії досліджува-

ного механізму дає змогу окреслити один із аспектів вирішення

проблеми визначення в ньому місця і ролі цінних паперів, а також

їхню взаємну обумовленість. Зі встановленням емітентом і першим

набувачем прав на цінні папери, який визначає і обов’язковість їх-

нього застосування для здійснення останніх, пов’язана можливість

Див.: Яроцький В. Л. Правовідносини, що виникають з приводу цінних паперів,

як елемент механізму цивільно-правового регулювання // Підприємство, господарс-

тво і право. – 2004. – № 3. – С. 43.

286

їх визнання об’єктами цивільних прав і відповідно правовідносин.

У цьому аспекті роль цінних паперів як правового засобу посвід-

чення майнових прав учасників досліджуваних відносин у механіз-

мі їх правового регулювання визначає і місце паперів у ньому — як

об’єкта-інструмента, належне оформлення і емітування котрого є

однією з передумов виникнення емісійно-посвідчувальних пра-

вовідносин.

Таким чином, емісійно-посвідчувальні правовідносини опосе-

редковують існування всіх основних стадій досліджуваного ме-

ханізму. Стосовно документарної форми випуску цінних паперів

розглядувані правовідносини характеризуються наявністю як ре-

чових, так і зобов’язальних елементів їх змісту. Для депозитарних

правовідносин, тобто соціально-правових зв’язків, що виникають

у сфері функціонування бездокументарних цінних паперів, еле-

менти речових відносин не характерні. Цей висновок ґрунтується

на аналізі змісту прав і обов’язків учасників Національної депо-

зитарної системи, які мають суто зобов’язальний характер, що

обумовлено відсутністю паперового документа як об’єкта речових

прав. Специфіка правовідносин, що виникають на організованому

(фондовому) ринку цінних паперів, полягає в тому, що вони явля-

ють собою органічну сукупність власне цивільно-правових (зобо-

в’язальних за природою) і організаційних відносин, допустимість

існування яких у приватноправовій сфері в сучасній цивілістиці

не оспорюється

. «Організаційні відносини, — як слушно зауважує

О. А. Красавчиков, — це такі побудовані на засадах координації

або субординації соціальні зв’язки, які спрямовані на впорядку-

вання (нормалізацію) інших суспільних відносин, дій їх учасників

або формування соціальних утворень»

. Відносини, що виникають

між прямими і опосередкованими учасниками Національної депо-

зитарної системи (зокрема, прямими учасниками — депозитарія

ми, зберігачами, реєстраторами власників іменних цінних паперів,

опосередкованими — організаторами торгівлі цінними паперами,

банками, торговцями цінними паперами та емітентами), з одного

Допустимість існування організаційних відносин у цивільному праві мотивова-

но обґрунтована О. А. Красавчиковим (див.: Красавчиков О. А. Место организацион-

ных правоотношений в системе регулируемых правом социальных связей // Советс-

кое государство и право. – 1966. – № 10. – С. 53).

Красавчиков О. А. Правовые проблемы науки управления / АН СССР. Ин-т гос-

ва и права. – М.: Юрид. лит., 1966. – С. 129.

287

боку, і Державною комісією з цінних паперів та фондового рин-

ку — з другого, будуються на засадах координації і спрямовують

ся на впорядкування соціально-правових зв’язків, що виникають

у сфері випуску і обігу цінних паперів. У техніко-юридичному

плані ці правовідносини забезпечують не тільки здійснення дер-

жавного регулювання, контролю та інших координуючих дій у

сфері випуску та обігу цінних паперів. У певних випадках вони

опосередковують забезпечення встановлення прав, що виникають

у зв’язку з впорядкуванням і видачею цінного папера (наприклад,

відносини, пов’язані з реєстрацією випуску цінних паперів масо-

вих емісій). У межах організаційних правовідносин реалізуються

також спеціальні (такі, що застосовуються поряд із загальноцивіль-

ними) заходи захисту законних прав і інтересів учасників ринку

цінних паперів. Одним із таких заходів є створення системи захис-

ту прав інвесторів відповідно до положень ст. 3 Закону України

«Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

Таким чином, однією з основних особливостей правовідносин, що

виникають у сфері випуску і обігу цінних паперів, є їх комплексний

характер. З одного боку, він обумовлений притаманним їм тісним

правовим зв’язком майнового права (або комплексу прав) і доку-

мента (традиційного паперового або вираженого в обліковому

записі), що їх посвідчує, а з другого — наявністю елементів ор

ганізаційних відносин стосовно соціальних зв’язків, які виникають

на організованому (фондовому) ринку цінних паперів, а також у

сфері їх випуску та обігу в бездокументарній формі.

Стадія реалізації прав і виконання обов’язків учасниками емі-

сійно-посвідчувальних відносин не підлягає розгляду у відриві від

категорії «правовідносини», позаяк характеризує їх подальший

нормальний розвиток. Реалізація прав і виконання обов’язків учас-

никами цих правовідносин являє собою окрему стадію і одночасно

результат регламентаційного впливу механізму правового регулю-

вання. В літературі, однак, висловлена інша думка з цього питання.

«...Самі по собі ні норма, ні правові суспільні відносини, навіть якщо

їх розглядати як основні елементи механізму (правового регулюван-

ня. —

В. Я.), діяти не можуть, вони повинні бути самі приведені в

дію якимось механізмом»

, — завважує Ю. І. Гревцов і на підставі

Гревцов Ю. И. Правовые отношения и осуществление права. – Л.: Изд-во ЛГУ,

1987. – С. 45.

288

цього спостереження вводить у правовий вжиток категорію «ме-

ханізм здійснення права (правореалізації)». Подальші його мірку-

вання зводяться до того, що слід «розширити і поглибити пробле-

матику реально функціонуючого механізму здійснення соціаліс-

тичного права»

. Використання категорії «механізм здійснення

права» та її скороченого виразу «правореалізації» у понятійному

апараті як інструментальної теорії права, так і цивілістики, на наш

погляд, є доцільною. Проте зазначена категорія не підлягає розгля-

ду у відриві від інших елементів досліджуваного механізму пра-

вового регулювання. Тому твердження Ю. І. Гревцова стосовно

необхідності приведення норми права і правовідносин в дію яки-

мось додатковим механізмом видається непослідовним. Акти ре-

алізації прав і виконання обов’язків не можуть мати окремого (від

механізму правового регулювання відносин у відповідній сфері)

механізму приведення їх у дію. Результативний вплив механізму

правового регулювання відносин у сфері випуску та обігу цінних

паперів, зокрема, підлягає розгляду як результат взаємодії всіх його

елементів, що опосередковує окремі механізми — правовстанов

лення, правореалізації, правопередачі, захисту права тощо.

В кінцевому підсумку, всі разом і кожен із них окремо, вони спрямо-

вані на забезпечення безперешкодної реалізації посвідчених цін-

ними паперами майнових прав і законних інтересів правоволоділь-

ців та належного виконання кореспондуючих їм обов’язків

зобов’язаними суб’єктами емісійно-посвідчувальних відносин.

З огляду на судження Ю. І. Гревцова про можливість виділення

і окремого аналізу механізму реалізації права (враховуючи його

значення як невід’ємної складової розглядуваного) можна зробити

такий висновок. Цінні папери є правовим засобом забезпечення

механізму здійснення (реалізації) посвідчених ними майнових

прав. Яскравим і незаперечним свідченням цього є усталений у

цивілістиці постулат про необхідність пред’явлення документарно-

го цінного папера для виконання вираженого в ньому права, вперше

запропонований Н. Й. Нерсесовим і обґрунтований М. М. Агарко-

вим. Необхідність здійснення цих юридично вагомих дій хоча

законодавчо і не закріплена, але давно набула характеру звичаю (у

підприємницьких відносинах звичаю ділового обороту) і також

свідчить про їх особливе, унікальне для приватноправових відно-

Гревцов Ю. И. Правовые отношения и осуществление права. – С. 45.

289

син інструментальне призначення в механізмі правореалізації.

Крім цього, документарні цінні папери виконують роль інструмен-

та, застосування якого забезпечує не тільки власне реалізацію

комплексу посвідчених ними прав, але і їх передачу іншим особам

(шляхом тільки простого вручення документа або додаткового

здійснення ще й індосаменту), а стосовно деяких їх видів — і від

новлення прав на документ. Цінний папір виконує особливу інс-

трументальну роль у механізмі реалізації (правореалізації) посвід-

ченого ним майнового (як зазначалось, у переважній більшості

випадків зобов’язального) права і в разі, коли втрата ним значення

об’єкта цивільних прав зумовлена не тільки належним виконанням

свого зобов’язання емітентом, а й іншими обставинами, що підля-

гають урахуванню як підстава його припинення (наприклад, не-

можливість його виконання).

Ці висновки мають універсальний характер з точки зору мож-

ливості їх поширення і на цінні папери, випущені в бездокумен-

тарній формі. Бездокументарний цінний папір (легально визначе-

ний як здійснений зберігачем обліковий запис) втрачає характер

матеріального (вираженого в паперовому документі, що має ма-

теріальну субстанцію, яка уможливлює його розгляд як об’єкта

права власності) способу фіксації вираженого в ньому майнового

права і, отже, не може визнаватися об’єктом речових прав. Однак

тісний правовий зв’язок між вираженим у цінному папері майно-

вим правом і здійсненим зберігачем обліковим записом, що опо-

середковується шляхом відкриття і ведення рахунку в цінних па-

перах, характерний і для бездокументарної форми їх випуску, адже

без звернення до зобов’язаних осіб Національної депозитарної

системи воно не може ні виникати, ні здійснюватися, ні передава-

тися, ні припинятися. Тобто відстоюване значення цінних паперів

зберігається і для бездокументарної форми їх випуску та обігу.

Незважаючи на характерну для бездокументарної форми їх

випуску та обігу трансформацію традиційного паперового доку-

мента і його заміну рахунком у цінних паперах, слід констатувати

лише суто поверхові зміни в сутності їх правової природи. Цінні

папери як у документарній, так і в бездокументарній формі підля-

гають розгляду в одному із можливих ракурсів як інструмент за-

безпечення функціонування механізмів правовстановлення і пра-

вореалізації. Саме завдяки нормативно визначеній можливості

290

цінних паперів набувати різної форми їх випуску та обігу і обумов-

леній нею їх конвертаційній здатності вони набувають значення

особливого різновиду матеріальних об’єктів цивільних прав.

Забезпечуваний впливом розглядуваного механізму хід реалі-

зації суб’єктивних прав і виконання обов’язків суб’єктами емісій

но-посвідчувальних відносин забезпечується за рахунок регламен-

таційного впливу відповідних способів (прийомів) правового ре-

гулювання. В правовій літературі їх визначають як дозволи, забо-

рони та зобов’язування, що знаходять вираз в управоможуючих,

забороняючих і зобов’язуючих нормах відповідно

. Такий склад

способів правового регулювання (головних чинників забезпечен-

ня регламентаційного впливу розглядуваного механізму на емісій-

но-посвідчувальні відносини) у вказаному складі визначають не

всі правознавці, а деякі не вважають його вичерпним. Зокрема,

В. М. Горшеньов не враховує зобов’язування, вказуючи на те, що

«дозволи і заборони як найбільш загальні способи впливу права

на суспільні відносини характеризують зовнішні чинники механіз-

му правового регулювання, тобто своєрідні способи організації

волі суб’єктів відносин, для досягнення певного правового ефек-

ту»

. Н. Н. Рибушкін, навпаки, вважає, що відома «тріада» підлягає

доповненню такими способами правового регулювання, як упов-

новажування, розпорядження, обмеження, закріплення, рекомен-

дації, заохочення і заходи державного примусу

. Їх застосування в

повному складі для впорядкування приватноправової сфери взагалі

і механізмі правового регулювання емісійно-посвідчувальних

відносин зокрема слід визнати недоцільним. Виняток становлять

хіба що заохочення, можливість застосування яких, поряд із від-

повідальністю, визначена положеннями ч. 3 ст. 14 ЦК України.

Крім того, питання можливості розгляду заходів державного при-

мусу як різновиду способів (прийомів) правового регулювання

видається спірним. Заходи державного примусу підлягають відне-

сенню не до регулятивної, а до охоронної сфери правового впливу

Див.: Теория государства и права / Под ред. проф. В. М. Корельского, проф.

В. Д. Перевалова. – С. 277; Алексеев С. С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит.,

1975. – С. 10.

Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в

социалистическом обществе. – С. 51.

Див.: Рыбушкин Н. Н. Запрещающие нормы в советском праве. – Казань: Изд-во

Казан. ун-та, 1990. – С. 9.