Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

311

змістовно визначати сам характер посвідчених відповідним видом

цінних паперів майнових прав або відступати від вимог актів чин-

ного цивільного законодавства стосовно їх форми та реквізитів,

також ігнорувати інші необхідні вимоги (ст. 196 ЦК України). Це

пояснюється особливостями правової природи цінного папера,

який є правовим засобом посвідчення саме стандартизованого

майнового права, зміст якого законодавчо визначений і коригуван-

ню в ході здійснення саморегулювання не підлягає. Емітент має

можливість вільно вибирати умови випуску та обігу цінних папе-

рів, які слід розглядати як різновид актів саморегулювання. Разом

з тим, положення ст. 3 Закону України «Про державне регулюван-

ня ринку цінних паперів в Україні» передбачає обов’язковість

реєстрації випусків (імісій) цінних паперів та інформації про їх

випуск (емісію). Крім того, емісійна правоздатність фізичних і

юридичних осіб щодо окремих їх видів може бути обмежена особ-

ливостями правового статусу відповідних категорій потенційних

емітентів. Зокрема, емітентами емісійних цінних паперів можуть

бути лише юридичні особи або держава. Емітувати певні види

цінних паперів, виходячи зі змісту посвідчених ними майнових

прав, може тільки держава в особі певних державних органів чи

юридичні особи або окремі їх організаційно-правові форми. На-

приклад, згідно з положеннями Закону України «Про цінні папери

і фондовий ринок» акції емітуються лише акціонерними товари-

ствами (ч. 2 ст. 6), казначейські зобов’язання — державою в особі

Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів

України (ч. 3 ст. 11), ощадні (депозитні) сертифікати — лише бан

ками (ст. 13) тощо. Це також ілюструє нормативне звуження меж

розсуду суб’єктів цивільного права, що здійснюють індивідуальне

регулювання емісійно-посвідчувальних відносин.

Межі їх розсуду у ході забезпечення їх піднормативного (ін-

дивідуального) регулювання визначаються нормами, що станов-

лять нормативний рівень регламентаційної основи розглядуваного

механізму. Законодавче визначення меж розсуду учасників пра-

вовідносин, заснованих на випуску і обігу цінних паперів, є тео-

ретично і практично виправданим. Адже значна їх частина є ін-

струментом забезпечення функціонування кредитно-фінансової

сфери (деякі вчені-економісти у зв’язку з цим іменують боргові

цінні папери приватними грошима) як однієї з найважливіших у

312

суспільстві. Через важливість забезпечення ефективної регламен-

тації цих відносин свобода розсуду їх учасників при вчиненні

юридично значущих дій підлягає нормативному обмеженню. При-

кладом звуження меж розсуду суб’єктів відносин, що виникають

у кредитно-фінансовій сфері, в процесі індивідуального регулю-

вання останніх є законодавче обмеження самостійного конструю-

вання не передбачених законом нових видів цінних паперів. Від-

повідно до положень ч. 2 ст. 195 ЦК України види цінних паперів

і порядок їх обігу встановлюються законом. Це обумовлено тим,

що змістом багатьох різновидів цінних паперів (наприклад, век-

сель, облігація, казначейське зобов’язання, ощадний сертифікат

тощо) є майнові права, засновані на грошових зобов’язаннях. Зву-

ження меж розсуду суб’єктів правовідносин, які виникають у сфері

випуску і обігу деяких видів цінних паперів, що посвідчують май-

нове право, засноване на грошовому зобов’язанні (особливо емі

тованих державою або державними органами), обумовлені їх

значущістю в кредитно-фінансовій сфері суспільних відносин.

При розгляді особливостей регламентації відносин, що вини-

кають при функціонуванні цінних паперів у цивільному обороті,

в опосередковуваному досліджуваним механізмом правового ре-

гулювання динамічному аспекті, слід розрізняти категорії «індиві-

дуальне регулювання» і «саморегулювання»

. Саморегулювання є

різновидом індивідуального регулювання і виражає специфіку

регламентації відносин, що виникають при функціонуванні цінних

паперів у цивільному обороті. В цивілістичній літературі воно ді-

стало назву локального саморегулювання

. Його локальний характер

проявляється в тому, що дія положень, які забезпечують саморегу-

лювання відповідних відносин, поширюється тільки на вузьке коло

їх учасників, що брали особисту участь у їх встановленні.

Саморегулювання і нормативне регулювання не слід розгляда-

ти як відірвані один від одного рівні регламентування суспільних

відносин у досліджуваній сфері. Одним з найбільш пріоритетних

завдань будь-якої правової системи в галузі регламентації відносин,

що виникають у приватній сфері, є забезпечення взаємодії механіз-

мів «зовнішнього» (нормативного регулювання) і «внутрішнього»

Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. – Т. 2. – С. 72.

Цивільне право України: Підруч.: У 2 кн. / О. В. Дзера (кер. авт. кол.), Д. В. Боб-

рова, А. С. Довгерт та ін. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер,

2002. – Кн. 1. – С. 25.

313

(саморегулювання) відносин. Як зазначається з цього приводу у

правовій літературі, «складна система об’єктивно не може управ-

лятися тільки за допомогою приписаних ззовні правил або інших

зовнішніх впливів. Вплив зовнішніх регуляторів на ці системи по-

винен доповнюватися впливом внутрішніх регуляторів, тобто

саморегулюванням» (курсив мій. —

В. Я.)

. Цей висновок повною

мірою підлягає екстраполяції і у сферу відносин, що виникають у

процесі випуску і обігу цінних паперів. Щодо цього показовим і

повчальним є досвід США як країни з розвинутою ринковою еко

номікою взагалі і інфраструктурою ринку цінних паперів зокрема.

У механізмі правового регулювання відносин, що виникають у

сфері випуску і обігу цінних паперів у цивільному обороті США,

аналітики виокремлюють три регламентаційні рівні — федераль

ний, окремого штату (зовнішні регламентаційні рівні) і рівень

самої індустрії (рівень саморегулювання)

Вивчення досвіду США в забезпеченні регламентації відносин,

що виникають у сфері випуску і обігу цінних паперів, може бути

корисним і для національної правової системи України. Як дореч-

но зауважує з цього приводу Д. А. Пенцов, «з метою удосконален-

ня національного законодавства про цінні папери доцільно вивча-

ти й узагальнювати позитивний закордонний досвід»

. Чинний

Закон США про торгівлю цінними паперами 1934 р. як основну

мету його прийняття декларує «налагодження всеосяжного регу-

лювання біржових і позабіржових ринків цінних паперів і недопу-

щення несправедливої і нечесної практики торгівлі на цих рин-

ках»

. Практична реалізація цієї мети покладена на спеціальне

Федеральне агентство — Комісію з цінних паперів і бірж — орган,

функції якого аналогічні основним напрямкам діяльності вітчиз-

няної Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку. Одним

з визначених Конгресом США завдань цієї Комісії є забезпечення

механізмів саморегулювання (відносин, що виникають. — В. Я.)

на ринку цінних паперів. «Це означає, що в межах, встановлених

федеральними законами і законами окремих штатів, оператори

Эффективность правовых норм / Кудрявцев В. Н., Никитинский В. И., Само-

щенко И. С., Глазырин В. В. – М.: Юрид. лит., 1980. – С. 102.

Див.: Тьюлз Р. Фондовый рынок / Э. С. Брэдли, Т. М. Тьюлз: Пер. с англ. – М.:

ИНФРА-М, 1997. – С. 386.

Пенцов Д. А. Понятие «securiti» и правовое регулирование фондового рынка

США. – С. 11.

Там само. – С. 388–389.

314

ринків виробляють і приймають свої власні правила чесної та

етичної поведінки аналогічно тому, як це роблять професійні ор-

ганізації типу медичних товариств і асоціацій юристів. Однак са-

морегулювання індустрії цінних паперів є набагато більшим і

всеосяжнішим порівняно навіть із дуже добре розвинутим само-

регулюванням у банківській або страховій галузі, а також торгівлі

нерухомістю»

Створені в США саморегулівні організації відповідно до аме-

риканського законодавства покликані всебічно захищати права

приватних інвесторів. Здійснюючи аналітичний огляд механізмів

державного регулювання і саморегулювання фондового ринку

США, Р. Тьюлз, Е. Бредлі і Т. Тьюлз зазначають, що «типовий

приватний інвестор рідко прямо зіштовхується з законами про

торгівлю цінними паперами. Хоча не можна заперечувати, що іноді

інвестори вдаються до послуг адвокатів — фахівців у галузі цінних

паперів, більшість із них віддає перевагу домагатися покарання

своїх реальних або удаваних кривдників через галузевий механізм

саморегулювання»

Нині фондовий ринок України перебуває в початковій стадії

свого становлення, тому з метою прискорення процесу вдоскона-

лення механізмів його регулювання і саморегулювання може бути

позитивним закріплення на рівні положень актів національного

цивільного законодавства України цього позитивного іноземного

досвіду. Важливим є і віднесення до нормативних актів, норми

яких у сукупності становлять нормативну основу механізму пра-

вового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин, положен-

ня «Про саморегулівну організацію ринку цінних паперів», затвер-

джене наказом Державної комісії з цінних паперів і фондового

ринку № 329 від 23 грудня 1996 р. Це Положення встановлює цілі

створення і подальшої діяльності саморегулівних організацій.

Зокрема, п. 4 Положення визначає їх у такий спосіб: забезпечення

високого професійного рівня діяльності учасників ринку цінних

паперів; впровадження ефективних механізмів вирішення спорів,

що виникають між учасниками саморегулівних організацій та їх

клієнтами; розробка і впровадження заходів, що забезпечують

Тьюлз Р. Фондовый рынок. – С. 403–404.

Там само. – С. 404.

315

захист клієнтів — учасників саморегулівних організацій та інших

інвесторів.

При закріпленні правових аспектів функціонування саморе-

гулівних організацій у ході правового регулювання відносин, що

виникають на ринку цінних паперів, у підпункті д) п. 52 розгляду-

ваного Положення встановлюється правило щодо права саморе-

гулівних організацій «вдосконалювати механізм обігу цінних па-

перів, а також ведення обліку і звітності щодо операцій із цінними

паперами». Аналіз встановлених положеннями ст. 17 Закону Укра-

їни «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»

повноважень саморегулівних організацій дозволив О. І. Онуфрієн-

ку визначити основні їх функції. До них він пропонує відносити

стандартизаційну, кваліфікаційну і контрольну функції

. Аналіз

нормативних приписів цього Положення дає змогу вирізнити ще

кілька важливих функцій саморегулівних організацій. До них на-

лежить регулятивна, координаційна (з урахуванням того, що коор-

динація діяльності учасників саморегулівних організацій виключає

застосування заходів, використання яких порушує заборони, вста-

новлені нормами антимонопольного законодавства України), ін-

формативна, превентивна та охоронна функції. Деякі нормативні

приписи Положення мають декларативний характер, оскільки не

містять чітко змодельованих на рівні його норм механізмів забез-

печення практичного здійснення наданих саморегулівним органі-

заціям повноважень щодо вдосконалення регламентування відно-

син, що виникають у сфері випуску і обігу цінних паперів, або

вирішення спорів, що виникають у розглядуваній сфері. Вдоско-

налення і реальне впровадження в практику випуску і обігу цінних

паперів механізмів саморегулювання є першочерговим завданням

подальшого розвитку вітчизняного фондового ринку.

Таким чином, положення, що становлять піднормативний рі-

вень регламентаційної основи механізму правового регулювання

емісійно-посвідчувальних відносин, справляють істотний вплив

на весь хід їх упорядкування і дають змогу враховувати індивіду-

альні запити суб’єктів, що беруть у них участь. Тому вони є ор-

ганічним доповненням сукупності норм, які виражені в актах

цивільного законодавства і становлять нормативний рівень регла-

Див.: Онуфрієнко О. І. Правове становище саморегулівних організацій ринку

цінних паперів // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 1. – С. 79.

316

ментаційної основи досліджуваного механізму. При такому підході

цю основу можна розглядати як нероздільну сукупність її норма-

тивного і піднормативного рівнів, за допомогою якої визначається

їх правовий режим як особливий різновид матеріальних об’єктів

цивільних прав. А це, у свою чергу, визначає їх місце в системі

цивільного права.

2.5. Місце положень про цінні папери

в системі цивільного права

Проблематика визначення місця положень актів цивільного

законодавства України про цінні папери в системі цивільного пра-

ва в сучасних умовах набуває особливої актуальності, враховуючи

активність процесів нормотворчості, що стосується цієї важливої

сфери суспільних відносин. І. П. Малинова з цього приводу зазна-

чає, що «саме право існує у формі структурно впорядкованого

сектора, сфери соціального простору, в якому вся різноманітність

суспільних відносин подана (відображена) в особливому ракурсі,

під специфічним кутом зору — в інваріантах санкціонованої юри

дичної нормативності»

. Далі вона наголошує, що «суспільні від-

носини об’єктивуються в праві не безпосередньо, а системно

опосередковуючись усією його структурною цілісністю»

. Вихо-

дячи з цього, система цивільного права як структурована правова

реальність має об’єктивний характер, тому її дослідження важли-

ве не тільки в гносеологічному аспекті. Наукове пізнання системи

цивільного права, на наш погляд, має суттєве значення і для по-

дальшого вдосконалення положень чинних актів цивільного зако-

нодавства України, і для довгострокового прогнозування тенденцій

виникнення нових різновидів відносин та необхідності прийняття

нових нормативно-правових актів для їх упорядкування. «Пізнана

наукою об’єктивно існуюча система права служить компасом для

законодавця»

, — вважає І. П. Малинова. Об’єктивний характер

системи права підкреслив В. К. Райхер, який розглядав її як наукову

конструкцію, що об’єктивується потім у суспільній свідомості в

Малинова И. П. Философия правотворчества. – Екатеринбург: УрГЮА, 1996. –

С. 106, 110.

Там само.

Материалы «круглого стола», посвященного системе советского права // Совет-

ское государство и право. – 1982. – № 6. – С. 19.

317

міру її впровадження в науку, практику, законодавство

. Отже,

можемо зробити висновок, що дослідження системи цивільного

права (як об’єктивно існуючої правової реальності) в цілому, а

також окремих її сегментів має однаково важливе значення і для

науки, і для практики, і для законодавства. Систему цивільного

права, таким чином, слід сприймати як цілісне функціонально

узгоджене нормативне утворення, внутрішня структурованість

якого полягає в умовному згрупуванні окремих правових спіль-

ностей у підгалузі, прості об’єднання інститутів, інститути, субін-

ститути і об’єднання норм, що забезпечують упорядкування від-

повідних змістовно споріднених груп особистих немайнових і

майнових відносин, охоплюваних сферою приватноправової регу-

ляції. Здійснення систематики положень про цінні папери є акту-

альним та своєчасним, оскільки «визначення місця відповідної

правової спільності в системі права дає змогу забезпечити їй внут-

рішню узгодженість і юридичну єдність»

Аналіз права як певної узгодженої системи норм (тобто з ура-

хуванням його системності) здійснює С. С. Алексєєв. «Як струк-

туроване, системне явище, — пише він, — право вирізняється

багаторівневою ієрархічною структурою — одним із найбільш

виразних показників високого ступеня його інституційності»

Структура цивільного права визначає насамперед його особливості

як нормативного утворення, його спеціально-юридичний зміст.

Право кожної країни, будучи єдиним за своєю сутністю і своїм

соціально-політичним змістом, як цілісне нормативне утворення

характеризується внутрішньою розчленованістю, диференціацією

на відносно автономні і водночас пов’язані між собою частини —

нормативні розпорядження, інститути, галузі, що утворюють, у

свою чергу, асоціації, групи, об’єднання і, крім того, можуть про-

являтися у вторинних структурах

Правові спільності, норми яких регулюють суспільні відноси-

ни, що виникають у відповідній галузі, як правило, формуються

протягом тривалого часу. Для розробки і прийняття нормативних

Див.: Райхер В. К. О системе права // Правоведение. – 1975. – № 3. – С. 65–70.

Алексеев С. С. Общие теоретические проблемы системы советского права. – М.:

Госюриздат, 1961. – С. 9–11.

Слід зауважити, що С. С. Алексєєв оперує поняттями «структура» і «система»

права, визначаючи право як «структуроване, системне явище» (

Алексеев С. С. Общая

теория права. – Т. 1. – С. 240).

Алексеев С. С. Общая теория права. – Т. 1. – С. 240–241.

318

актів, норми яких становлять ту чи іншу правову спільність, по-

трібні накопичення емпіричних знань, врахування правозастосовної

практики, а також активна діяльність суб’єктів нормотворчості.

Особливості регламентаційної основи механізму правового регулю-

вання емісійно-посвідчувальних відносин дають підставу окресли-

ти проблему визначення місця положень про цінні папери в системі

цивільного права. Адже сукупність норм, що забезпечують правове

регулювання емісійно-посвідчувальних відносин, підлягає розгляду

як окрема правова спільність (як сукупність взаємопов’язаних нор-

мативних приписів). Для визначення шляхів її розв’язання необ-

хідно враховувати не тільки зазначені, але й деякі додаткові чин-

ники. Це і тенденції розвитку національної правової системи

взагалі, і системи цивільного права України зокрема, обумовлені

стратегічним євроінтеграційним курсом її подальшого розвитку, і

прогнозування формування нових правових спільностей, і забез-

печення механізмів скорочення прогалин у правовому регулюван-

ні роглядуваних відносин тощо. Вирішення цих завдань тісно

пов’язане з визначенням місця відповідних правових спільностей

(як сформованих і усталених, так і тих, що перебувають у стадії

формування, становлення) у системі цивільного права.

Елементний склад структури права визначає і Н. І. Сенякін. Як

елементи структури права він обґрунтовано розглядає «норму

права, галузь, підгалузь, інститут і субінститут, що у своїй сукуп-

ності покликані максимально враховувати різноманітність регу-

льованих суспільних відносин, їх специфіку і динамізм»

. Показо-

во, що при перерахуванні правових спільностей, що становлять

структуру права «за низхідною», Н. І. Сенякін на перше місце

(з урахуванням її значущості в системі правового регулювання)

ставить норму права. Первинним, вихідним підрозділом будь-якої

галузі права є одиничне нормативне юридичне розпорядження, або

норма права. Поєднуючись між собою, нормативні розпорядження

складаються в певні правові утворення. Характер цих утворень, їх

співвідношення і ієрархія обумовлені логічною природою і рівнем

нормативних узагальнень

. Нині норми, що забезпечують правове

регулювання відносин, які виникають у розглядуваній сфері, міс-

тяться не тільки в ЦК України, але і в цілому ряді законів і підза-

Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Маль-

ко. – С. 375.

Див.: Алексеев С. С. Общая теория права. – Т. 1. – С. 242.

319

конних нормативних актів України, які являють собою законодав-

ство про цінні папери. Загальна кількість норм, що містяться в

зазначених актах цивільного законодавства України, на сьогодніш-

ній день це виокремлений і досить значний за обсягом норматив-

ний масив при стійкій тенденції подальшого збільшення їх загаль-

ної кількості, що зберігається дотепер.

Одна з найважливіших особливостей структури права полягає

в тому, що всі елементи, які її утворюють (за винятком норматив-

ного розпорядження — первинного осередку правової системи),

охоплюються поняттям «правова спільність». Правові спільності

виражають засади внутрішнього узгодження норм, що становлять

цивільне право, а також характерні для нього процеси інтеграції

нормативного матеріалу. Термінологічне сполучення «правова

спільність» має широке застосування. Під правовою спільністю в

інструментальній теорії права розуміють всі об’єднання або комп-

лекси норм, навіть якщо вони не вирізняються повним набором

структурних ознак і показників юридичної своєрідності. Кожна

правова спільність, виокремлюючись у самому змісті права, має

юридичну своєрідність. Реальним показником існування правової

спільності є нормативні узагальнення. Кожне нормативне розпо-

рядження, особливо сформульоване за допомогою абстрактного

способу викладення, містить певний узагальнюючий момент. Для

правової спільності також характерна органічна єдність норма-

тивних узагальнень. Ця єдність може бути двох видів. По-перше,

у ряді випадків правова спільність включає загальні норми —

норми-принципи, норми-завдання, дефінітивні положення та ін.

По-друге, це характерно для всіх випадків — нормативні узагаль

нення ніби «розчинені» в спільності, виражені у вигляді єдиної

термінології, деяких усталених понять, загальних прийомів

регулювання та ін.

Дослідження місця положень про цінні папери (як єдиної правової

спільності) в системі цивільного права дає змогу зробити висновок

про властиву їм органічну єдність нормативних узагальнень.

По-перше, досліджувана правова спільність формально виок-

ремлена і виражена нормами законодавства про цінні папери. Крім

того, вона має загальні і спеціальні норми, а також дефінітивні

положення, регламентаційна дія яких орієнтована на єдину сферу

Алексеев С. С. Структура советского права. – С. 36–37.

320

правового регулювання — відносини, що виникають у сфері ви-

пуску й обігу цінних паперів. Положення Закону України «Про

цінні папери і фондовий ринок» містять загальне визначення цін-

них паперів, поняття окремих видів цінних паперів, визначають

способи передачі цінних паперів, регламентують порядок їх ви-

пуску і обігу і т. д. Про якісно новий рівень використання норма-

тивних узагальнень у ході формування цивільного законодавства

свідчить закріплення положень глави 14 розділу ІІІ Книги першої

ЦК України. В них містяться як загальні положення про цінні папе-

ри, так і норми, що забезпечують регламентацію відносин стосовно

окремих їх груп і видів. Закріплення основних положень, які регла-

ментують відносини, що виникають у сфері випуску і обігу цінних

паперів, на рівні окремої глави основного акта кодифікації сфери

приватного права свідчить про визнання законодавцем самостійно-

го правового значення даної правової спільності.

По-друге, нормативні узагальнення, врахування яких забезпе-

чує необхідний рівень ефективності правового регулювання від-

носин у сфері випуску і обігу цінних паперів, об’єктивуються у

вигляді єдиної термінології. Зокрема такими, що використовують-

ся тільки в ході формування положень про цінні папери (як єдиної

правової спільності), є терміни «індосамент», «індосація», «диві-

денд» тощо. З прийняттям останнім часом законів України «Про

цінні папери і фондовий ринок», «Про державне регулювання

ринку цінних паперів в Україні», «Про національну депозитарну

систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Укра-

їні», «Про приватизаційні папери», «Про обіг векселів в Україні»,

«Про іпотечні облігації», «Про іпотечне кредитування, операції з

консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», «Про

іпотеку», «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном

при будівництві житла та операціях з нерухомістю», «Про сертифі-

ковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» та

інших актів цивільного законодавства перелік спеціальних тер-

мінів, що використовуються в досліджуваній сфері правового ре-

гулювання і підлягають розгляду як нормативні узагальнення,

суттєво розширився. Сталими в галузі регламентації відносин, що

виникають у сфері функціонування в цивільному обороті бездо-

кументарних цінних паперів, є терміни: «зберігач», «здійснений

зберігачем обліковий запис», «глобальний сертифікат», «депози-