Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

331

Інститут пайових цінних паперів становлять норми, які регулю-

ють відносини з приводу тільки двох видів цінних паперів — акцій

та інвестиційних сертифікатів (норми ЦК України, підпункти а) і

б) п. 1) ч. 5 ст. 3, а також ст. 6 і ст. 12 Закону України «Про цінні

папери і фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р., норми Закону

України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпо-

ративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р., відповідні

нормативні приписи постанов Кабінету Міністрів України, Дер-

жавної комісії з цінних паперів та фондового ринку й інші норма-

тивні акти). Положення, що становлять інститут пайових цінних

паперів, підлягають поділу на два субінститути.

Слід завважити, що положення актів чинного цивільного зако-

нодавства України залишають поза загальним регламентаційним

впливом законодавства про цінні папери відносини, що виникають

у банківській сфері з приводу розрахункових чеків, правовий ре-

жим яких визначається положеннями статей 1121–1125 ЦК Украї-

ни, банківськими інструкціями та іншими нормативними припи-

сами. Проблема полягає в тому, що розрахунковий чек прямо не

визначений як цінний папір положеннями ЦК України та інших

актів цивільного законодавства. Втім, більшість правових систем

світу відносять розрахункові чеки до цінних паперів. Наприклад,

положеннями актів цивільного законодавства Російської Федерації,

правова система якої є найбільш спорідненою з вітчизняною, чеки

(маємо на увазі розрахункові чеки, виходячи з їх термінологічного

законодавчого і доктринального співвіднесення з аналогічними

положеннями вітчизняного законодавства) належать до цінних

паперів. Зокрема, положеннями ст. 143 ЦК Російської Федерації

та інших приписів підзаконних нормативно-правових актів, узго-

джених із вказаною нормою, чек віднесений до цінних паперів.

Як субінститути інституту боргових цінних паперів підлягають

розгляду виокремлені сукупності норм, що регулюють випуск і

обіг таких видів цінних паперів:

– облігацій підприємств, державних облігацій України і облі-

гацій місцевих позик (підпункти а), б) і в) п. 2) ч. 5 ст. 3 Закону

України «Про цінні папери і фондовий ринок», постанови Кабіне-

ту Міністрів України і акти Міністерства фінансів, які стосуються

емісії облігацій усіх видів);

– казначейських зобов’язань України (підпункт г) п. 2) ч. 5 ст. 3

Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», а також

332

положення Умов їх випуску та обігу, що затверджуються постано-

вами Кабінету Міністрів України, та інші норми);

– ощадних (депозитних) сертифікатів (ст. 1084 ЦК України,

підпункт г) п. 2) ч. 5 ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фон-

довий ринок», нормативні приписи, визначені банківськими ін-

струкціями та іншими нормативно-правовими актами).

Окремою локальною проблемою є визначення місця норм, які

регулюють відносини у сфері випуску і обігу векселів (підпункт

д) п. 2) ч. 5 ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондовий

ринок») у запропонованій систематиці нормативних положень про

цінні папери. Видача векселя є підставою виникнення безумовно-

го боргового зобов’язання. Саме тому з огляду на особливості

посвідченого векселем майнового права він підлягає віднесенню

до групи боргових цінних паперів. Відповідно і нормативні поло-

ження, що регламентують відносини у сфері випуску і обігу век-

селів, також могли б розглядатися як відповідний структурний

елемент інституту боргових цінних паперів. Проте ці норми слід

розглядати як самостійний правовий інститут, що посідає суміжне

(виходячи з характеру правової природи векселя, квінтесенцію якої

становить безумовне боргове зобов’язання його емітента) стано

вище щодо вказаної правової спільності. Самостійність місця

вексельних положень у запропонованій систематиці нормативних

приписів щодо цінних паперів обумовлюється наявністю значної

кількості норм, які регламентують відносини у сфері випуску і

обігу векселів, високого рівня юридичної техніки, із застосуванням

якої вони сконструйовані, значним за обсягом і апробованим у

законодавстві і правозастосовній практиці вексельним інструмен-

тарієм і термінологією, а також іншими чинниками. Це забезпечує

найбільш високий порівняно з положеннями, присвяченими іншим

борговим цінним паперам, рівень урегульованості відносин, що

виникають у сфері їх випуску та обігу. Таким чином, положення

вексельного права, з урахуванням найбільшого серед цінних папе-

рів боргової групи ступеня врегульованості відносин, що виника-

ють у зазначеній сфері, — на рівні двох законів (Уніфікований

Закон про переказний і простий вексель: Додаток 1 до Женевської

конвенції від 7 червня 1930 р.

, до якої приєдналась і Україна,

Банківська справа в Україні: Законодавчі і нормативні акти / За заг. ред. В. А. Ющен-

ка.– К.: Ін Юре, 1998.– Т. 4 .– С. 11 (М) 1.

333

і Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р.)

і значної кількості підзаконних нормативних актів

, підлягають

аналізу як окремий інститут розглядуваного їх комплексного

об’єднання. Слід наголосити на тому, що і в цивілістиці, і на прак-

тиці термін «вексельне право» є усталеним і використовується для

позначення сукупності правових норм, які регулюють відносини

у сфері випуску та обігу векселів. Вексельне право є єдиним про-

стим інститутом у запропонованій систематиці положень про

цінні папери. Адже положення, які регламентують відносини з

приводу простого і переказного векселя (тратти), стосуються лише

однієї видової конструкції цінних паперів і не підлягають врахо-

вуванню як субінститути.

Інститут іпотечних цінних паперів становлять норми, що за-

безпечують регламентацію відносин з приводу іпотечних облігацій,

іпотечних сертифікатів, заставних і сертифікатів фондів операцій

з нерухомістю (надалі — сертифікати ФОН). Їх перелік норматив

но визначений підпунктами а), б), в) і г) п. 3) ч. 5 ст. 3 Закону Укра-

їни «Про цінні папери і фондовий ринок». Згідно з приписами

бланкетної норми, визначеної положеннями ст. 15 цього ж Закону,

впорядкування відносин у сфері їх емісії (видачі), обігу та обліку

визначається на рівні актів поточного цивільного законодавства

України. Зокрема, емісія та обіг іпотечних облігацій унормовані

положеннями Закону України «Про іпотечні облігації», іпотечних

сертифікатів — Закону України «Про іпотечне кредитування, опе

рації з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»,

заставних — Закону України «Про іпотеку», сертифікатів ФОН —

Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління

майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Інститут приватизаційних цінних паперів змістовно визначений

нормами, що регулюють відносини у сфері випуску та обігу при-

ватизаційних і компенсаційних майнових сертифікатів (Закон

України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р., норми

Постанови Верховної Ради України від 26 червня 1998 р. «Про

терміни видачі та використання майнових приватизаційних сер-

тифікатів і компенсаційних сертифікатів»), положеннями, що ре-

гулюють відносини з приводу випущених у бездокументарній

Див.: Бервено С. Н., Яроцкий В. Л. Правовое регулирование вексельного обра-

щения в Украине. – Х.: Право, 2001. – С. 187–509.

334

формі житлових чеків (Закони України «Про приватизаційні папе-

ри» від 6 березня 1992 р. і «Про приватизацію державного житло-

вого фонду України» від 19 червня 1992 р., приписи постанови

Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1993 р. «Про випуск в

обіг приватизаційних житлових чеків»), а також нормами, що ре-

гулюють відносини з приводу земельних бон (Закон України «Про

приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р.). Нормативно визна-

чені особливості цих цінних паперів виявляються в обмеженнях,

які стосуються статусу суб’єкта їх емісії (емітент — тільки держа

ва) і обігу (вони не підлягають вільному обігу), а також цільовому

характері їх використання (для приватизації державного майна).

Специфіка норм, що регулюють відносини в розглядуваній сфері,

полягає в тому, що вони мають строковий характер, виходячи з

обмеженості строків обігу приватизаційних цінних паперів часом

проведення приватизації державного майна. З огляду на це, інсти-

тут приватизаційних цінних паперів також має тимчасово-строко-

вий характер.

Внутрішня структура похідних цінних паперів визначена

трьома субінститутами. Зокрема, як його субінститути постають

норми, що регламентують відносини з приводу опціонів, ф’ючерсів

і варантів. Правове регулювання у цій сфері забезпечується нор-

мами, встановленими Правилами випуску і обігу фондових дери-

вативів, затвердженими рішенням Державної комісії з цінних па-

перів та фондового ринку від 24 червня 1997 р., Правилами випус-

ку і обігу валютних деривативів

, затвердженими постановою

правління Національного банку України від 7 липня 1997 р. № 216,

а також положеннями інших нормативно-правових актів. Норми,

що забезпечують правове регулювання відносин з приводу оп-

ціонів, ф’ючерсів і варантів, підлягають виокремленню і розгляду

як субінститути інституту похідних цінних паперів.

Інститут товаророзпорядчих цінних паперів представлений

нормами, що регулюють відносини, котрі складаються у сфері

випуску і обігу коносаментів (статті 138–141 Кодексу торговель-

ного мореплавства

), а також простих і подвійних складських

свідоцтв (статті 961–966 ЦК України і норми Закону України «Про

сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідо-

Офіційний вісник України. – 1997. – № 38. – С. 45.

Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 47–52. – Ст. 349.

335

цтва»). Регламентація відносин у цій сфері забезпечується також

нормами інших актів цивільного законодавства і рішень Державної

комісії з цінних паперів та фондового ринку. Норми, які впорядко-

вують сферу випуску та обігу коносаментів і складських свідоцтв,

постають як субінститути інституту товаророзпорядчих цінних

паперів.

Пов’язаною з розглянутою є також проблематика визначення

місця в системі цивільного права й сукупності норм, що регулюють

відносини в сфері грошового обігу. В межах цього дослідження

немає можливості визначити це питання із достатньою мірою

обґрунтування, однак буде доцільним окреслити його як проблему.

З огляду на подібність правової природи цінних паперів і грошей

у плані доктринальної презумпції слід завважити таке. Визначен-

ня місця сукупності норм, що регулюють відносини у сфері гро-

шового обігу, в системі цивільного права ускладнене тим, що

гроші, як і цінні папери, є не тільки об’єктами цивільних правовід-

носин, а в одному з аспектів ще й особливим політико-правовим

явищем, необхідним атрибутом державної незалежності і забезпе-

чення її фінансової стабільності. Отже, слід погодитись із виснов-

ком Є. О. Алісова, який зауважує особливе співвідношення інсти-

туту грошового обігу і структури загальної системи цивільного

права і наголошує на його комплексному характері і особливому

значенні в забезпеченні правового регулювання грошової сфери

Розглянувши особливості регламентації відносин у сфері обігу

готівкових і безготівкових грошових коштів, а також валютних

цінностей, до яких положеннями Декрету Кабінету Міністрів

України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного

регулювання і валютного контролю» віднесені не тільки іноземні

грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів або мо-

нет, а й цінні папери, номіновані в іноземній валюті або виражені

в монетарних металах, доходимо такого висновку. Правовий режим

грошей як об’єктів цивільних прав має більшу подібність до по-

рядку правового регулювання відносин стосовно цінних паперів,

ніж речей. Гроші подібні до цінних паперів за формою, підставами

виникнення, а також використовуваною у сфері їх правового регу-

лювання термінологією (емісія, обіг тощо) і техніко-юридичним

Див.: Алісов Є. О. Теоретичні проблеми правового регулювання грошового обі-

гу в Україні. – Х.: Фоліо, 2004. – С. 11–15.

336

забезпеченням (рахунки в безготівкових грошових коштах і бездо-

кументарних цінних паперах) їхнього функціонування. Це дає

підстави розглядати їх не в традиційному ракурсі — як об’єкт, що

має подібний до речей правовий режим, — а відзначити значну

подібність грошей до цінних паперів.

Положення чинного цивільного законодавства України, що

регулюють відносини у сфері грошового обігу, можуть розгляда-

тися як такі, що мають самостійне локальне системоутворююче

значення. Беручи до уваги значну подібність грошей до цінних

паперів (особливо емітованих державою) як різновидів матеріаль-

них об’єктів цивільних прав і їх відмінність від речей, а також

особливості встановлених для них правових режимів, норми, що

регулюють відносини з приводу грошей, можна розглядати як

окремий комплексний інститут. Більш докладне обґрунтування

місця нормативних положень, що регулюють грошовий обіг, у

системі цивільного права виходить за межі цього дослідження,

тому наведені міркування можуть розглядатися як постановка

проблеми.

Незважаючи на відносно короткий період формування спе-

ціального законодавства України про цінні папери, кількість норм,

що забезпечують регулювання розглядуваних відносин, істотно

збільшилася і продовжує невпинно рости. На сьогодні у сфері

правового регулювання відносин, пов’язаних із випуском і обігом

цінних паперів, прийнято значну кількість поточних законів і під-

законних нормативних актів. Це свідчить про тенденцію до по-

стійного збільшення і постійного змістовного вдосконалення за-

гального масиву нормативних положень, що забезпечують регла-

ментацію емісійно-посвідчувальних відносин. Така тенденція

обумовлена важливістю використання цінних паперів у ключових

сферах майнового обороту, їх юридичною своєрідністю як об’єктів

цивільних прав, специфікою механізмів їх випуску та обігу, а також

особливостями їх застосування як правового засобу забезпечення

виникнення і здійснення окремих категорій майнових прав. Отже,

положення про цінні папери можуть розглядатися лише як комп-

лексне об’єднання правових інститутів, виходячи з того, що: по-

перше, охоплювані ним норми не можуть бути включені як скла-

дова частина окремих усталених інститутів таких основних підга-

лузей цивільного права, як речове або зобов’язальне право, а тим

337

більше інших правових спільностей указаного рівня; по-друге —

з урахуванням нинішнього стану і з огляду на динаміку їх форму-

вання норми актів чинного цивільного законодавства України про

цінні папери є більш складним системним утворенням, ніж пра-

вовий інститут. Комплексний характер розглянутого об’єднання

інститутів обумовлений наявністю окремих нормативних вкрап-

лень, які закріплюють публічно-правові способи і засоби регла-

ментаційного впливу на емісійно-посвідчувальні відносини. Нор-

мативно визначена можливість комбінованого, комплексного за-

стосування в цій важливій сфері суспільних відносин кількох га-

лузевих механізмів правового регулювання є виразом і водночас

яскравим свідченням єдності і ефективності національної правової

системи України в цілому.

338

Цінні папери в механізмі

правоустановлення

3.1. Дії емітентів по формалізації

майнових прав у цінних паперах

як правочини

Визначення характеру правочинів, правовим наслідком вчинен-

ня яких є поява в цивільному обороті цінних паперів у значенні

об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав, становить проб-

лему, що залишається дискусійною протягом тривалого часу. Таке

становище обумовлено як унікальністю конструкції цінних папе-

рів, так і складністю віднайдення таких шляхів її розв’язання,

універсальність яких забезпечувала б урахування специфіки як

документарної, так і бездокументарної форми їх випуску та обігу.

Знайти і запропонувати шляхи її вирішення у межах загальних

підходів інструментальної концепції цінних паперів дає змогу

врахування їх значущості у механізмі встановлення емісійно-по-

свідчувальних відносин. Основна дискусія стосовно поставленої

проблематики розгорнулась і триває в цивілістиці з приводу одно-

стороннього чи двостороннього характеру дій по наданню цінним

паперам значення об’єкта цивільних прав (точніше об’єкта-інстру-

мента посвідчення майнових прав). Розглянемо відомі спроби

визначення інструментальної значущості цінних паперів у механіз-

мі правоустановлення, проаналізувавши основні аргументи їх

прихильників і врахувавши відповідні напрямки застосування

обраного інструментального підходу.

Авторами двосторонньо-правочинної (або договірної) теорії

значущості цінних паперів у досліджуваному механізмі правоуста-

новлення є відомі вчені XIX століття Савіньї, Тель, Генглер та ін.

З огляду на період формування та розвитку цієї теорії її основні

положення стосуються лише документарних цінних паперів. У ра-

дянський період розвитку цивілістичної науки цю концепцію

Див.: Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского

права. – С. 197.

339

сприйняв і послідовно обстоював М. М. Агарков

. Серед сучасних

дослідників договірний характер виникнення майнових прав, посвід-

чених ощадним (депозитним) сертифікатом, обґрунтував Є. В. Кар-

манов

. На договірному характері векселя наголошує С. М. Берве-

но

. Основні положення двосторонньо-правочинної теорії зводять-

ся до того, що права, посвідчені цінними паперами, виникають у

результаті укладення договору між емітентом і першим правонабу-

вачем. В інтерпретації її прибічників обидва юридично значущих

акти (оформлення і видача цінного папера), на підставі яких вини-

кають правовідносини по цінних паперах, повинні бути здійснені

за згодою сторін, що беруть участь у їх установленні. Необхідність

узгодження волі сторін, їх інтерпретації характеризує розглядувані

юридично значущі дії як двосторонній правочин — договір. Цей

підхід прихильники договірної теорії аргументують таким чином.

Передача цінного папера першому набувачу відбувається його

емітентом із наміром встановити відповідне зобов’язання. При

цьому таким, що виникло, це зобов’язання вважається лише з

моменту передачі цінного папера зобов’язаною особою (емітентом)

у володіння управоможеній за документом особі. Виходячи з по-

ложень договірної теорії, не допускається можливості виникнення

прав по цінних паперах поза волею як зобов’язаних, так і управо-

можених по них осіб. На її положеннях засновані ще кілька похід-

них від неї теорій, які, на нашу думку, не відповідають сучасному

рівню розвитку цивілістики, але є повчальним свідченням посту-

пового розвитку наукових уявлень стосовно шляхів вирішення

розглядуваної проблематики.

На положеннях двусторонньо-правочинної (договірної) при-

роди механізму виникнення посвідчених цінними паперами

майнових прав базується заснована відомим вченим XIX століт-

тя Якобі так звана теорія зовнішньої видимості (удаваності)

права (Rechtsscheintheorie). Відповідно до її основних положень,

у ході правового регулювання відносин, пов’язаних із здійсненням

посвідчених цінними паперами майнових прав, щодо їх добро

совісних набувачів зовнішня видимість права (тобто ті форми,

Див.: Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – С. 88.

Див.: Карманов Є. В. Договір банківського вкладу (депозиту) в іноземній ва-

люті: Дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – С. 13.

Див.: Бервено С. М. Правові аспекти вексельного обігу в Україні: Автореф. дис...

канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – Х., 1997. – С. 6.

340

в яких дійсно існуюче право звичайно проявляється в обороті)

дорівнює реально існуючому суб’єктивному праву

. Положення

розглядуваної теорії мають значення спроби обґрунтувати права

добросовісного набувача на пред’явницькі цінні папери і базують-

ся на таких міркуваннях. Добросовісний набувач цінного папера

на пред’явника може довіритися зовнішній видимості реально

неіснуючого (такого, що має лише зовнішню видимість) посвідче-

ного ним майнового права. Помилково сприймаючи його як на-

лежне набувачу наявне суб’єктивне право, добросовісний набувач,

на думку прихильників розглядуваної теорії, не повинен зазнавати

майнових втрат. Тому якщо цінний папір на пред’явника незакон-

но потрапив у цивільний оборот (наприклад, був украдений в

емітента) і згодом на законній підставі перейшов до добросовіс-

ного набувача, останній визнається законним суб’єктом прав на

нього. Теорія зовнішньої видимості права була піддана критиці як

така, що має недостатній ступінь універсальності, оскільки не

підлягає поширенню на всі різновиди цінних паперів

. Однак по-

ложення, на яких вона була заснована, в сучасній цивілістиці і

законодавчій практиці не втрачають актуальності, визначаючи

основу для доктринального обґрунтування і законодавчого закріп-

лення такої інструментальної ознаки цінних паперів, як їхня пуб-

лічна достовірність (ч. 2 ст. 198 ЦК України, ч. 2 ст. 147 ЦК РФ).

Договірний характер виникнення майнових прав, посвідчених

цінними паперами, визначає змістовну сутність теорії делегації,

уперше обґрунтованої німецьким ученим XIX століття Унгером,

положення якої також були піддані справедливій критиці

. У своїй

теорії він порівнював цінні папери з літеральними контрактами в

римському праві. На його думку, вперше права, посвідчені цінни-

ми паперами, виникають на підставі договору (літерального кон-

тракту, виходячи з класифікації договорів у римському праві).

Надалі ж передача цінних паперів здійснюється на підставі новації,

при якій відбувається зміна кредитора. Але через те, що відповід-

но до положень римського права для кожної новації була необхід-

на згода боржника, то, на думку Унгера, стосовно цінних паперів

вона дана один раз і щодо всіх наступних набувачів документа.

Див.: Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – С. 45–49.

Там само. – С. 47.

Див.: Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского

права. – С. 199–200; Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – С. 44–45.