Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

341

Таким чином, якщо порівнювати договірні відносини по виник-

ненню прав, виражених у цінних паперах, із договорами в рим-

ському праві, то, вважає Унгер, як об’єкт для розгляду доцільно

використовувати договір делегації. З цього погляду емітент папера

є делегатом, його перший набувач, що передає його наступно-

му, — делегантом і кожний наступний набувач — делегатарієм.

Передача цінного папера за цією теорією зводиться до ряду на-

ступних одна за одною делегацій (передач), заздалегідь санкціо-

нованих боржником-делегатом стосовно всіх наступних набува-

чів — делегатаріїв. При кожній наступній делегації делегат є ніби

представником боржника. Недосконалість розглядуваної теорії є

очевидною. Виходячи з основних її положень, останній власник

цінного папера має право вимагати виконання зобов’язання, що

виникло в результаті його імісії, коли доведе законність усіх попе-

редніх передач документа. Якщо стосовно іменних і ордерних

цінних паперів це ще можливо, хоч і досить складно, то відносно

пред’явницьких документів простежити законність кожної пере-

дачі документа практично неможливо. Крім того, делегація є пра-

вовим засобом заміни осіб у вже встановленому, існуючому

зобов’язанні. Тому вона не може розглядатися як правочин, що

його встановлює. Вказана обставина також доводить недоско-

налість цієї теорії з точки зору її непридатності для пояснення

специфіки механізму виникнення майнових прав, посвідчених

цінними паперами.

Більш обґрунтованою є теорія односторонньої обіцянки емі-

тента (односторонньо-правочинна теорія). Першими послідовни-

ками цієї теорії вважаються вчені XIX століття Кунце, Ієринг,

Беккер, Штейн та ін.

Поділяють основний підхід, на якому вона

заснована, і окремі сучасні правники. Зокрема, І. А. Безклубий

відносить до односторонніх правочинів емісію цінних паперів, а

також здійснення розрахункових операцій за допомогою чеків як

платіжних інструментів

. Виходячи з того, що цінні папери — це

конструкція, альтернативна договору з точки зору їх співвіднесен-

ня як інструментів первісної формалізації майнових прав, теорію

односторонньої обіцянки запропоновано вважати найбільш прий-

Див.: Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского

права. – С. 200–205.

Див.: Безклубий І. А. Банківські правочини: цивільно-правові проблеми. –

С. 21.

342

нятною

як таку, що повністю відповідає основним положенням

обстоюваної інструментальної концепції. Прибічники цієї теорії

виходили з того, що майнові права, посвідчені цінними паперами,

виникають у результаті формалізації в документі односторонньої

волі емітента. Разом з тим, на їх думку, належним чином оформ-

лений емітентом-боржником документ, поки він знаходиться в

нього, не має цінності, він набуває її лише з переходом у володін-

ня першого правонабувача. При цьому воля останнього відіграє

субсидіарну, додаткову роль. Іншими словами, передача цінного

папера в руки першого набувача розглядається як умова, при до-

триманні якої посвідчені ним права вважаються такими, що ви-

никли. Отже, цінний папір стає об’єктом цивільних прав завдяки

формалізованій у особливому письмовому документі односторон-

ній волі боржника, однак для придбання посвідчених ним майно-

вих прав необхідно на законній підставі стати набувачем докумен-

та. Німецький вчений Кунце, якого вважають одним із перших

авторів розглядуваної теорії, порівнював правовідносини, що ви-

никають у зв’язку з оформленням, видачею і прийняттям цінного

папера, з правовідносинами, заснованими на оформленні заповіту

і прийнятті спадщини за ним. Подібність між оформленням цін-

ного папера і заповіту Кунце вбачав у тому, що при оформленні

обох документів правове значення має лише воля укладача доку-

мента. При цьому він зазначав, що виникнення і подальший роз-

виток спадкового правовідношення вимагає активних дій спад-

коємців. Адже спадкоємці повинні висловити свою волю на при-

йняття спадщини, проте ця обставина не дає змоги відносити за-

повіт до двосторонніх, взаємних правочинів. Отже, дійсність

цінного папера і заповіту як певних письмових формальних юри-

дичних актів обумовлюється виключно односторонньою волею

емітента і заповідача відповідно. При цьому порівнювані правовід-

носини виникають з моменту вираження волі набувачів цінних

паперів і спадкоємців в належній, визначеній законодавством фор-

мі. Цим Кунце обґрунтовував подібність між правовим становищем

заповідача і емітента — боржника за цінним папером. У дослі-

джуваних правовідносинах документ набуває цінності і становить

правовий інтерес для учасників цивільного обороту саме як ін-

Див.: Яроцкий В. Л. Создание и эмиссия ценной бумаги как основание возник-

новения выраженных в ней прав // Государство и право. – 2000. – № 6. – С. 18–26.

343

струмент посвідчення майнових прав. Формалізацією односторон-

ньої волі емітента (обіцянки здійснити свій обов’язок кожному

правонабувачу) пояснюється правовий зв’язок між емітентом і

наступними, після першого, набувачами посвідчених цінним па-

пером майнових прав. Однак доти, поки цінний папір знаходиться

у володінні емітента, він може в будь-який момент або знищити

його, або змінити його зміст, або передумати випускати його в

оборот у даний момент. У цьому випадку правововідносини за

цінним папером так і не виникнуть. Але з моменту переходу цін-

ного папера у володіння першого набувача, на думку Кунце, вини-

кають зобов’язальні правовідносини між емітентом і першим на-

бувачем.

Ієринг твердив, що цінний папір є лише юридично забезпеченим

засобом встановлення зобов’язання. Власник папера перебуває в

такому ж становищі щодо зобов’язання за цінним папером, як і

спадкоємець щодо спадщини, яка відкрилася: вони обидва мають

право придбання. Але в першому розглядуваному випадку це пра-

во передане, а в другому — ні. З цими міркуваннями, мабуть,

можна погодитися, однак наступні висновки Ієринга є спірними і

були справедливо піддані критиці його сучасниками. Він, зокрема,

проводить аналогію між правом спадкоємця в римському праві

вступити у володіння спадковим майном через свого раба і виник-

ненням зобов’язання за цінним папером через самий папір. В обох

випадках, на думку правника, за допомогою речі (раба або доку-

мента відповідно) можна в будь-який час встановити певні пра-

вовідносини. Головні положення теорії Ієринга було піддано кри-

тиці німецьким вченим того ж періоду Ренаудом

. Ця критика є

справедливою і цілком узгоджується з обстоюваним підходом.

Німецький учений XIX століття Беккер, також віддаючи пере-

вагу односторонньо-правочинній теорії перед договірною, дійшов

висновків, які, незважаючи на їх повну невідповідність положен-

ням сучасної цивілістичної доктрини, все ж заслуговують на ува-

гу. Він стверджував, що кожний власник цінних паперів може і не

мати ніяких стосунків із їх емітентом або попередніми їхніми во-

лодільцями. Посвідчене цінним папером право власника заснова-

но на самому факті володіння папером. Документ визнається в

Див.: Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского

права. – С. 201.

344

цьому разі носієм вимоги, оскільки майнове право, в якому вона

втілена, тісно пов’язане з цінним папером. Власник при цьому є

нібито представником папера. Той, хто вимагає виконання

зобов’язання за цінним папером, є, на думку Беккера, не кредито-

ром, а лише представником останнього, котрим вважав сам доку-

мент. Іншими словами, суб’єктом права є цінний папір, а його

власник — лише його представник у цивільному обороті. У своїй

теорії Беккер намагався спростувати загальноприйняті в ті часи

погляди відносно визнання суб’єктами права тільки фізичних і

юридичних осіб, а також держави. Розглядувана теорія є теоретич-

но необґрунтованою насамперед тому, що в ній ототожнюються

суб’єкт і об’єкт права, а це недопустимо ні з теоретичної, ні з

практичної точок зору.

Досить оригінальною видається теорія німецького вченого того ж

періоду Штейна. Штейн твердив, що з паперами на пред’явника

з’явилося нове поняття абсолютного обов’язку на противагу абсо-

лютному праву. Свій висновок він пояснював так. У абсолютних

правовідносинах управоможений суб’єкт при здійсненні належно-

го йому права може розраховувати на юридично забезпечену па-

сивну поведінку зобов’язаних осіб. Аналогічною він пропонує

вважати правову ситуацію, що виникає в ході здійснення майнових

прав, посвідчених цінним папером (зокрема, пред’явницьким).

Емітент-боржник приймає на себе абсолютний обов’язок проти

будь-кого, хто в майбутньому стане правонабувачем за цінним

папером. Теорія Штейна також була піддана критиці, яка зводила-

ся до того, що абсолютний обов’язок не може розглядатися як

правова категорія. Зобов’язана за цінним папером особа не зобо-

в’язана вчиняти дії по виконанню свого обов’язку будь-якій особі.

Боржник за цінним папером зобов’язаний виконати свій обов’язок

точно визначеній особі, право якої засноване на володінні доку-

ментом. Отже, немає підстав для тверджень про наявність абсо-

лютного обов’язку, оскільки обов’язкам боржників (емітентів) за

цінними паперами кореспондують права їх власників, тобто точно

визначених осіб. Обов’язок емітента, боржника за цінним папером,

таким чином, має не абсолютний (проти будь-кого), а відносний

(персонально визначений) характер. Тому теорія Штейна цілком

слушно була визнана його сучасниками неспроможною, хоча ви-

дається дуже цікавою з погляду запропонованого підходу до ви-

345

знання дій емітента по формалізації майнових прав шляхом офор-

млення цінних паперів різновидом односторонніх правочинів.

Адже вона проливає світло на вирішення проблематики автоном-

ності прав наступних (після першого набувача) власників цінних

паперів і особливостей їх правового зв’язку з емітентом.

Крім розглянутих, цивілістиці відомі ще кілька теорій, що ви-

значають момент виникнення прав за цінними паперами. Це теорії

добросовісного набувача, креації та емісії

. Відповідно до теорії

добросовісного набувача, для виникнення прав за цінними папе-

рами необхідно, щоб належно оформлений емітентом документ

був прийнятий особою, яка, згідно з положеннями цивільного

права, є добросовісним набувачем. Теорія добросовісного набува-

ча є недостатньо універсальною, оскільки її положення засновані

на окремому випадку — придбанні документа недобросовісним

набувачем.

Представники теорії креації (створення) вважають, що для

виникнення прав за цінними паперами достатньо одного факту

оформлення цінного папера з дотриманням усіх необхідних рекві-

зитів і форми. З урахуванням сучасних поглядів вона не може

розглядатись повною мірою мотивованою, оскільки такого юри-

дичного акта, як оформлення цінного папера, недостатньо для

виникнення посвідчених ним майнових прав. Адже необхідною

умовою встановлення посвідчених цінним папером майнових прав

є виникнення кореспондуючих їм обов’язків їх емітента, а це мож-

ливо лише за умови їх передачі першому набувачу прав на них.

Крім того, її положення не враховують обґрунтованої М. М. Агар-

ковим і усталеної в сучасній цивілістиці такої характеристики їх-

нього інструментального призначення в механізмі реалізації по-

свідчених цінними паперами майнових прав, як необхідність їх

пред’явлення боржнику-емітенту. Теорія креації також не може

вважатися всебічно теоретично обґрунтованою. Виходячи із су-

часних підходів до розгляду особливостей суб’єктивного права,

можливість його виникнення тільки на тій підставі, що воно вста-

новлено в змісті відповідного документа особливої форми, є тео-

ретично неприпустимою. Суб’єктивне право може розглядатися

як міра можливої поведінки суб’єктів цивільного права тільки з

моменту його набуття управоможеною особою за умови виника-

Див.: Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – С. 86.

346

ючого одночасно з ним обов’язку зобов’язаної особи, що корес-

пондується йому.

Нарешті, відповідно до положень емісійної теорії для виник-

нення посвідчених цінними паперами майнових прав документ

має бути випущений емітентом в обіг. Ця теорія є обґрунтованою

лише частково, оскільки аргументація її прихильників не враховує

всієї сукупності юридичних фактів, настання яких необхідне для

виникнення в цивільному обороті цінного папера як об’єкта-ін-

струмента посвідчення майнових прав. Зокрема, її положення не

беруть до уваги правового значення акта оформлення цінного па-

пера (у наведеній термінології прихильників теорії креації — його

створення). Таким чином, вирішення проблеми визначення момен-

ту виникнення майнових прав, посвідчених цінними паперами, слід

вбачати в одночасному урахуванні положень креаційної та емісійної

теорій. Беручи до уваги той факт, що вони ґрунтуються на односто-

ронньому характері правочинів, укладення яких опосередковує

досліджуваний механізм правовстановлення, розглянемо значення

цінних паперів у ньому докладніше, із залученням сучасних циві-

лістичних підходів до розв’язання поставлених проблем.

Односторонні правочини відіграють важливу роль у механізмі

цивільно-правового регулювання, а їх особливості були і залиша-

ються предметом розгляду в цивілістичній літературі. Зокрема,

В. Ф. Яковлєв звертає увагу на їх значення не тільки «для регулю-

вання відносин, що виникають з правочинів», але і для виникнення

правовідносин

. В. С. Толстой запропонував поділ односторонніх

правочинів на правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняю-

чі і такі, що породжують правові наслідки кількох видів

. З ураху-

ванням цієї пропозиції юридично значущі дії по оформленню і

емісії цінних паперів доцільно розглядати як правоутворюючі

правочини. Слід зазначити, що правоутворюючі правочини підля-

гають розгляду стосовно їх співвідношення з категорією більш

високого рівня узагальнення з точки зору її змістовно-структурно-

го наповнення —

механізмом правоустановлення. І хоча терміни

«правоутворення» і «правоустановлення» морфологічно спорід-

нені, аналізовані словосполучення доцільно надалі застосовувати

Яковлев В. Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественных отно-

шений: Учебное пособие. – С. 99.

Див.: Толстой В. С. Понятие и значение односторонних сделок в советском граж-

данском праве: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 03. – М., 1966. – С. 7–8.

347

в авторській інтерпретації їх лексичної побудови, а не зводити їх

до єдиного «знаменника» — право «установлення» чи право «утво-

рення». Звернення до категорії «механізм правоустановлення»,

термінологічно усталеної у теорії права, в цивілістичних дослі-

дженнях, гадаємо, є виправданим. Її застосування дає змогу роз-

глядати правоутворюючі правочини не лише як одиничний юри-

дичний факт, але й дослідити їх значущість у загальній системі

інших структурних елементів механізму правоустановлення в поєд-

нанні з іншими їх різновидами, виходячи з динаміки опосередкову-

ваних ним функціонально-системних зв’язків. З урахуванням ос-

новних положень односторонньо-правочинної теорії виникнення

майнових прав, посвідчених цінними паперами, дослідженню пе-

редусім підлягають правоутворюючі односторонні правочини.

Правочин, як і будь-який інший юридичний факт, реалізує пе-

редбачену в нормах права і правосуб’єктності можливість виник-

нення прав і обов’язків

. Їх значення полягає в окремих загально-

цивілістичних механізмах правоустановлення, кінцевим результа-

том функціонування яких є встановлення відповідних видів цивіль-

них правовідносин. Воно може бути різним. У ході встановлення

одних правовідносин односторонній правочин може мати автоном-

не значення, оскільки для виникнення правових наслідків, на які

він був спрямований, досить одного факту його вчинення. До них

О. М. Денисевич відносить відказ від суб’єктивного права влас-

ності (derelictio) (ст. 347 ЦК України, ст. 236 ЦК РФ), наводячи як

приклад публічне викидання грошей

. Положення цих статей є

аналогічними, однак містять окремі розбіжності. Зокрема, ч. 2 ст.

347 ЦК України стосовно більшості різновидів майна, що може

бути об’єктом права власності, визначає необхідними і достатніми

для юридичної значущості такої відмови лише заяви власника про

це або вчинення інших (конклюдентних) дій, що свідчать про це.

Виняток був зроблений стосовно майна, права на яке підлягають

державній реєстрації. Відмова від права власності на таке майно

набуває чинності за умови наявності юридичного складу — вчи

нення дій, що свідчать про це, і додаткового юридичного фак-

ту — внесення за заявою власник

а відповідного запису до держав-

Див.: Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. – С. 50.

Див.: Денисевич О. М. Односторонние сделки, направленные на прекращение

гражданских правоотношений // Цивилистические записки: Межвуз. сб. научн. тр. –

М.: Статут; Екатеринбург: Институт частного права, 2002. – Вып. 2. – С. 378.

348

ного реєстру. Аналогічна схема повинна бути застосована і щодо

відмови від права власності на цінні папери, адже вони визнаються

об’єктом права власності. Така відмова є маловірогідною, але все

ж стосовно пред’явницьких (документарних) і ордерних цінних

паперів підлягають застосуванню положення ч. 1, 2 ст. 347

ЦК України. Що ж до інших їх різновидів (наприклад, іменних до-

кументарних, а також бездокументарних цінних паперів), права на

які також враховуються у відповідних реєстрах реєстроутримувача-

ми або зберігачами відповідно, за аналогією закону слід застосову-

вати положення ч. 3 ст. 347 ЦК України. Аналогічна норма

ЦК РФ визначає дещо інший механізм відмови від права влас-

ності — без розподілу майна, що може бути його об’єктом, на окремі

категорії залежно від обов’язковості реєстрації прав на нього. Від-

мова від права власності згідно з положеннями ч. 2 ст. 236 ЦК РФ

не призводить до припинення прав і обов’язків власника щодо від-

повідного майна до моменту набуття на нього прав. Таким чином,

для надання розглядуваному односторонньому акту юридичної

значущості ці положення у всіх випадках визначають необхідність

наявності юридичного складу. Його елементами є відмова від права

власності з боку власника і зустрічний односторонній вольовий акт

його прийняття іншою особою. З огляду на те, що розглянуті ме-

ханізми фактично доповнюють один одного, найоптимальнішим

було б доповнити кожен із них нормативними положеннями, яких

бракує, і закріпити їх у обох вказаних кодексах.

Випуск цінного папера в цивільний оборот як односторонній

правочин пропонує розглядати М. І. Брагінський

. Аналізуючи

особливості односторонніх правочинів, Б. Б. Черепахін зазначав,

що «сама можливість їх учинення визначається наявністю в особи

певного права, наслідком реалізації якого і є односторонні право-

чини»

. М. О. Гурвич таку можливість реалізації «права на одно-

стороннє волевиявлення» (в його інтерпретації) пропонує розгля-

дати в межах правоутворюючих правоможностей

. Останні, з

точки зору С. С. Алексєєва, «характеризують правові можливості

Див.: Брагинский М. И. Сделки: понятие, виды и формы. Комментарий к новому

ГК РФ. – М.: Изд-во Центра деловой информ. еженедельника «Экономика и жизнь»,

1995. – Вып. 2. – С. 48. (Серия «Правовые нормы о предпринимательстве»)

Черепахин Б. Б. Правопреемство по советскому гражданскому праву. – С. 29–30.

Материалы всесоюзн. совещания по обсуждению макетов учебников по теории

гос-ва и права // Советское государство и право. – 1948. – № 9. – С. 77.

349

особи на початковій стадії розвитку суб’єктивного права»

. Ме-

ханізм установлення емісійно-посвідчувальних правовідносин

потребує від осіб, які, відповідно до законодавства України, можуть

бути віднесені до категорії емітентів, зважати на специфіку реалі-

зації таких правоутворюючих правоможностей. Адже належним

чином оформлений емітентом у односторонньому порядку і ще не

випущений у цивільний оборот цінний папір може лише умовно

визнаватися повноцінним об’єктом-інструментом посвідчення май

нових прав, оскільки в цей момент майнове право вже формалізо-

ване в документі, а обов’язок, що становить його корелят, ще не

виник, бо документ ще не переданий управоможеній особі.

В дореволюційній правовій літературі була обґрунтована мож-

ливість існування так званих «безсуб’єктних прав»

. Автор цієї про-

позиції В. М. Хвостов зауважував, що «якщо кожне суб’єктивне

право, як сфера влади, принципово припускає яку-небудь особу як

носія цієї сфери влади, то цим не виключається можливість існу-

вання безсуб’єктних прав»

. При цьому правник цілком доказово

обстоював, що такий стан не може тривати невизначено довго. Він

можливий тільки як нетривалий, тимчасовий і перехідний стан

(суб’єктивного) права в «очікуванні» майбутнього управоможеного

суб’єкта. Як приклад безсуб’єктного стану (суб’єктивного) права

правник наводив так звану «лежачу спадщину». Цим терміном у той

час називали (а інколи в доктрині називають і дотепер) майно, що

становить склад спадщини в той проміжок часу, коли спадкодавець

за законом або заповідач уже помер, спадщина відкрита, але спад-

коємці ще не набули спадкових прав. Аналогічна ситуація виникає

і в розглядуваному механізмі встановлення емісійно-посвідчуваль-

них відносин до момента вручення документарного цінного папера

правонабувачу або перерахування на його рахунок стосовно бездо-

кументрної форми їх випуску та обігу.

Виходячи з поширених нині поглядів на природу суб’єктивного

права, термінологічне словосполучення «безсуб’єктне право», на

наш погляд, не має необхідного ступеня визначеності і точності,

характерного для сучасного рівня правових (і, зокрема, цивілі-

Алексеев С. С. Избранное. – С. 24.

Див.: Хвостов В. М. Общая теория права. Элементарный очерк. – 6-е изд., испр. и

доп. – Петербург, Москва, Варшава, Вильно: Изд. книж. магазина Н. П. Колбасникова,

1914. – С. 128–129.

Там само.

350

стичних) досліджень. Термін «право» розглядається як загально-

теоретичною, так і цивілістичною доктриною в об’єктивному або

суб’єктивному розумінні. Термін «право» в об’єктивному розумін-

ні є таким всеосяжним, що в межах цього дослідження навіть

фрагментарно окреслити його значущість для правової науки не-

можливо (і в цьому немає потреби). З точки зору його суб’єктивного

розуміння він знаходить свій вияв у найбільш універсальному і

загальновживаному в цивілістиці термінологічному словосполу-

ченні «суб’єктивне право». Будь-яке суб’єктивне цивільне право,

як міра можливої поведінки управоможеного суб’єкта, не може

існувати у відриві від його носія і без урахування кореспондуючо-

го обов’язку зобов’язаної особи. Тому сама можливість існування

так званих «безсуб’єктних прав», беручи до уваги сучасні погляди

на природу суб’єктивного права, не може розглядатися як достат-

ньо повно теоретично обґрунтована. Однак у сучасних досліджен-

нях зауважується можливість існування викликаної таким особли-

вим станом суб’єктивного права невизначеної правової ситуації.

Можливість і наслідки її настання в ході аналізу правоутворюючих

правоможностей розглядає С. С. Алексєєв. «Правоутворюючі пра-

воможності тому і можуть бути так названі, що вони являють со-

бою проміжну стадію у процесі формування («утворення»)

суб’єктивного права, тобто «незавершене» суб’єктивне право,

право в процесі становлення, формування. Суттєвим є й те, що

такий самий «незавершений» характер мають у цьому разі і юри-

дичні обов’язки»

. Наведені міркування і висновки В. М. Хвосто-

ва і С. С. Алексєєва підлягають екстраполяції у сферу досліджен-

ня специфіки механізму встановлення емісійно-посвідчувальних

правовідносин. Їх урахування дає змогу пояснити окремі законо-

мірності функціонування механізму встановлення емісійно-по-

свідчувальних правовідносин.

Отже, основним правовим наслідком вчинення емітентом од-

носторонньо-управоможуючого правочину, формою якого є сер-

тифікат документарного цінного папера, є надання управоможеній

особі комплексу правоможностей, що визначені його реквізитами

і становлять зміст посвідчених цінними паперами майнових прав.

Виходячи з того, що умовою набуття останніх є виникнення прав

на документ — їхній носій, суб’єктивне право на цінний папір як

Алексеев С. С. Избранное. – С. 24.