Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

321

тарій», «депозитарна діяльність», «депозитарний договір», «депо-

зитарний облік», «електронна торгово-інформаційна мережа»,

«клірингова діяльність» тощо. Такими, що побутують у галузі

правового регулювання інших цивільно-правових відносин, однак

у межах правового режиму цінних паперів набувають особливого

правового значення, є терміни: «емісія», «емітент», «форма і рекві-

зити», «екземпляр і бланк документа», «оригінал і копія докумен-

та», «випуск і обіг» і т. ін. Це свідчить про наявність усталеної

спеціальної термінології, що є одним із визначених інструменталь-

ною теорією права показників існування виокремленої правової

спільності. Нормативні положення цієї спільності забезпечують

регламентацію окремої сфери однорідних суспільних відносин у

межах загального регламентаційного впливу механізму цивільно-

правового регулювання.

Як про ще одну з необхідних ознак, що дає змогу констатувати

інституціоналізацію в цивільному праві окремої правової спіль-

ності, у теорії права йдеться про вираженість нормативних уза-

гальнень у вигляді характерних тільки для неї певних загальних

прийомів і способів правового регулювання. Для використання їх

у вигляді аргумента на користь розгляду норм законодавства про

цінні папери як окремої правової спільності виражені в них спо-

соби і прийоми правового регулювання повинні мати юридичну

своєрідність (порівняно зі способами і прийомами, закріпленими

положеннями інших інститутів або інших нормативних спільно-

стей цивільного права). З урахуванням переважання в цивільному

праві таких способів (прийомів) правового регулювання, як доз-

воління, положення розглядуваної правової спільності також ха-

рактеризуються певними особливостями. Поряд із використанням

універсальних способів правового регулювання, а саме: дозволін-

ня, заборона і зобов’язування, закріплених положеннями норм

правової спільності, — для останньої характерне закріплення та

ких рідко використовуваних у сфері правового регулювання від-

носин, що становлять предмет цивільного права, особливих при-

йомів (способів) правового регулювання, які пропонується термі-

нологічно визначити як «дозвоління-зобов’язування». Їх встанов-

лення визначає особливості положень деяких актів цивільного

законодавства, що забезпечують регламентацію відносин у розгля-

дуваній сфері. Зокрема, їх містять положення Закону України «Про

322

цінні папери і фондовий ринок». Вони сформульовані в межах

однієї норми і підлягають розгляду як комбіновані прийоми (спо-

соби) правового регулювання. Наприклад, положення ч. 4 ст. 7

Закону встановлюють, що дострокове погашення облігацій за ви-

могою їх власників дозволяється (дозвоління) у разі, коли така

можливість передбачена умовами розміщення облігацій, якими

визначені порядок установлення ціни їх дострокового погашення

(зобов’язування). Таким чином, обов’язок емітента передбачити в

умовах випуску облігацій можливість їх дострокового погашення

є однією з умов реалізації ним нормативно визначеного дозволін-

ня здійснити їх погашення достроково. Положення ч. 2 ст. 8 цього ж

Закону є прикладом застосування такого способу правового регу-

лювання, як заборона: «Не допускається розміщення облігацій

підприємств для формування і поповнення статутного капіталу

емітента, а також покриття збитків від господарської діяльності

шляхом зарахування доходу від продажу облігацій…». Можливість

нормативного встановлення заборон визначена на рівні положень

ЦК України як основного (ч. 2 ст. 4) акта цивільного законодавства.

Зокрема, відповідно до положень ч. 2 ст. 197 ЦК України законом

може бути виключена можливість випуску цінних паперів певного

виду як іменних, або як ордерних, або як паперів на пред’явника.

Крім того, з урахуванням законодавчого закріплення певних видів

цінних паперів залежно від тієї чи іншої підстави заборона на ви-

пуск, наприклад пред’явницьких і ордерних документів, при необ-

хідності емісії цінного папера саме цієї групи, матиме характер

зобов’язування випустити його саме іменним. Притаманною тільки

положенням досліджуваної правової спільності є можливість вста-

новлення заборон і зобов’язувань, що знаходять свій вияв і закріп-

лення у формі повноважень, які входять до компетенції Державної

комісії з цінних паперів та фондового ринку. Її статус, завдання і

компетенція у сфері здійснення державного регулювання ринку

цінних паперів визначені в статтях 6–8 Закону України «Про держав-

не регулювання ринку цінних паперів в Україні». Як приклад нор-

мативно закріплених зобов’язувань, встановлення яких входить до

її компетенції, можна навести визначене в п. 2) ст. 8 цього Закону її

право «встановлювати обов’язкові нормативи достатності власних

коштів та інші показники і вимоги, що обмежують ризики по опе-

раціях із цінними паперами…».

323

Характерним лише для регламентації емісійно-посвідчуваль-

них відносин є відновлення прав на втрачені цінні папери на

пред’явника. Процесуально-процедурні аспекти здійснення цього

порядку захисту прав і законних інтересів прав власників окремих

видів цінних паперів закріплені положеннями глави 7 розділу IV

ЦПК України. Матеріально-правове значення цього способу за-

хисту прав власників цінних паперів на пред’явника і векселів

полягає у відновленні порушеної майнової сфери при неможли-

вості здійснення посвідченого документом права в результаті його

втрати заявником. Нормативні положення розглядуваної правової

спільності закріплюють можливість використання цілого комплек-

су правових засобів, що забезпечують функціонування цінних

паперів у Національній депозитарній системі України. Зокрема,

детальній регламентації на рівні не тільки зазначених законів, але

й інструктивних вказівок Державної комісії з цінних паперів та

фондового ринку і відповідних внутрішніх інструкцій підлягає

діяльність учасників Національної депозитарної системи України

по фіксації прав, посвідчених бездокументарними цінними папе-

рами, і забезпеченню їх подальшого функціонування в цивільному

обороті. Розглядувані положення мають певну подібність до норм,

що регулюють відносини в банківській сфері (наприклад, норми,

які забезпечують відкриття рахунку в бездокументарних цінних

паперах), однак характеризуються певною своєрідністю. У загаль-

ному нормативному масиві положень актів цивільного законодав-

ства про цінні папери вже переважають норми, що забезпечують

правове регулювання відносин, які виникають у сфері випуску та

обігу бездокументарних цінних паперів. Це також додатково під-

креслює структурну виокремленість досліджуваної правової спіль-

ності в системі цивільного права.

Основною правовою спільністю, що складається із взаємопо-

в’язаних окремих нормативних розпоряджень, є правовий інститут.

Правовий інститут являє собою «первинний, самостійний струк-

турний підрозділ галузі, де правові норми групуються за їх юри-

дичним змістом

. Матеріальною передумовою формування право-

вого інституту є наявність такого різновиду суспільних відносин

або кількох подібних за характером їх різновидів, які б об’єктивно

Див.: Якушев В. С. О понятии правового института // Правоведение. – 1970. – № 6. –

С. 66.

324

вимагали здійснення правового регулювання комплексом виокрем-

лених нормативних розпоряджень. Відносини, які виникають у

сфері випуску й обігу цінних паперів, безсумнівно є такими спе-

цифічними (тим більше з появою бездокументарних цінних папе-

рів), що об’єктивно вимагають забезпечення урахування їх своєрід-

ності і виокремленості їх правового регулювання.

Основна роль у формуванні інститутів належить компетентним

органам держави, які в результаті правотворчої (кодифікаційної)

роботи на підставі наявного нормативного матеріалу, даних прак-

тики і рекомендацій юридичної науки формулюють нормативні

розпорядження з таким розрахунком, щоб вони могли розглядати-

ся як окрема правова спільність — правовий інститут. Розрізня

ють два шляхи формування правових інститутів

. Перший шлях

С. С. Алексєєв визначає як такий, що полягає в безпосередньо

нормотворчій діяльності правотворчих органів, у ході здійснення

якої у положеннях законодавчих актів нерідко текстуально втілю-

ються певні теоретичні конструкції, спочатку запропоновані і

розроблені правниками. Цей шлях є характерним для формування

інститутів, норми яких забезпечують правове регулювання нового

кола суспільних відносин.

Другий шлях формування правових інститутів полягає в безпо-

середньому впливі на розвиток законодавства юридичної (зокрема,

судової) практики. Такий розвиток правових асоціацій, об’єднань

нормативних розпоряджень, де є одна генеральна норма із супро-

відними конкретизуючими її розпорядженнями, все більше набуває

самостійного значення, обростає новими варіантними і деталізую-

чими положеннями, в результаті чого і відбувається поступове пе-

реростання асоціації («низки» розпоряджень) у правовий інститут

Поступова якісна зміна правових асоціацій у досліджуваній сфері

суспільних відносин і формування в Україні інституту цінних папе-

рів, на наш погляд, відбувалися комбінованим способом, за допомо-

гою правоутворюючих чинників, характерних для обох шляхів.

Формування нормативних положень про цінні папери як окре-

мої правової спільності почалося задовго до проголошення неза-

лежності України. На території України, як однієї із республік

колишнього СРСР, діяли прийняті законодавчими органами Ра-

Див.: Алексеев С. С. Структура советского права. – С. 129–130.

Там само.

325

дянського Союзу нормативні акти, нормативні положення яких

забезпечували правове регулювання досліджуваних відносин. Їх

основу складали Положення про переказний і простий вексель

затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р.

№ 104/1344, Положення про чеки

, затверджене ЦВК і РНК 6 лис-

топада 1929 р., Кодекс торговельного мореплавства СРСР

(у частині положень ст. 124, присвяченої правовому регулюванню

відносин, що виникають з приводу коносаментів), наказ Мініс-

терства фінансів СРСР про випуск (з дозволу Ради Міністрів СРСР)

у 1966 і 1982 роках в обіг облігацій трипроцентної виграшної пози-

ки (строком на 20 років) та інші нормативно-правові акти. Окремі

положення, що стосуються правового регулювання відносин у сфері

випуску і обігу цінних паперів, номінованих як у національній (кар-

бованцях на той час), так і в іноземній валюті, містив Статут Держ-

банку СРСР

(зокрема, положення ст. 57 Статуту). Таким чином, вже

в період існування СРСР у системі законодавства України були за-

кладені нормативні підвалини формування інституту цінних паперів,

який спочатку характеризувався зовсім незначним загальним обся-

гом нормативних приписів і розпоряджень. Його зародження, а та-

кож подальше формування і розвиток як окремої правової спільності

слід вважати передумовою інституціоналізації, представленої поло-

женнями актів чинного цивільного законодавства України про цінні

папери правової спільності більш високого рівня, ніж правовий

інститут (при його розгляді як однієї з первинних асоціацій норма-

тивних розпоряджень).

Теоретичне значення положень про асоціації нормативних

розпоряджень у літературі визначається не тільки можливістю

осмислення первинних форм їх об’єднання і вирішення деяких

питань юридичної техніки. Значення положень про асоціації нор-

мативних розпоряджень С. С. Алексєєв вбачає в тому, що «тут

виявляються знайденими ті первинні утворення, із яких на основі

юридичної практики і в результаті вдосконалення законодавства

розвиваються правові інститути. Головним в цьому процесі є по-

ступове формування єдиного, компактного комплексу нормативних

Банківська справа в Україні: Закон. і норм. акти / За заг. ред. В.А. Ющенка.– К.:

Ін Юре, 1998.– Т. 3. – С. 8 (П) 1.

СЗ СССР. – 1929. – №73. – Ст. 697.

Ведомости Верховного Совета СССР.– 1968.– №51.– Ст. 488.

СП СССР.– 1980.– №32.– Ст. 91.

326

розпоряджень, що має свою ділянку суспільних відносин і побу-

дований на єдиних правових засадах, на особливій юридичній

конструкції»

. Основними нормативними актами, в яких сформу-

вався єдиний, компактний комплекс таких нормативних розпоряд-

жень у галузі правового регулювання відносин, що виникають у

зв’язку з випуском і обігом цінних паперів, є такі акти цивільного

законодавства України: закони України «Про цінні папери і фон

довий ринок» від 23 лютого 2006 р., «Про державне регулювання

ринку цінних паперів» від 30 жовтня 1996 р., «Про національну

депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних

паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р., «Про інвестиційну діяль-

ність»

від 8 вересня 1991 р., «Про фінансові послуги і державне

регулювання ринків фінансових послуг»

від 12 липня 2001 р. та

інші законодавчі акти, що містять норми про цінні папери.

Особливе значення мають положення глави 14 розділу III Кни-

ги першої ЦК України, що визначають найбільш загальні правові

засади регламентації відносин у сфері випуску та обігу цінних

паперів. З розробкою і прийняттям цих нормативних актів, зважа-

ючи на тенденцію постійного зростання їх загального масиву як

на рівні поточних законів, так і підзаконних нормативних актів,

розвиток регламентаційної (в частині її нормативного рівня) основи

досліджуваного механізму вийшов на якісно новий рівень. Враху-

вання її якісних і кількісних характеристик при вирішенні окремих

напрямків проблематики визначення місця нормативних положень

про цінні папери в системі цивільного права уможливлює їх розгляд

у межах більш складного нормативного утворення, ніж правовий

інститут, що являє собою просту сукупність взаємопов’язаних норм.

Однак не всі правники розглядають інститут саме як просту (що

не має внутрішньої градації) сукупність взаємопов’язаних норм,

які регулюють відповідну групу суспільних відносин. Так, у

цивілістиці можливість існування самостійних «органічних утво-

рень» у межах загальної структури правових інститутів уперше

обґрунтував О. С. Йоффе

. Такі нормативні утворення правник

запропонував називати субінститутами. Базуючись на запропоно-

Див.: Алексеев С. С. Структура советского права. – С. 130–131.

Там само.– 1991.– №47.– Ст. 646.

Там само.– 2002.– №1.– Ст. 1.

Див.: Иоффе О. С. Структурные подразделения системы права (на материалах

гражданского права) // Ученые записки ВНИИСЗ. – М., 1968. – Вып. 14. – С. 51.

327

ваному О. С. Йоффе підході, можна вирізнити зазначені правові

спільності в межах асоціацій виокремлених нормативних поло-

жень, що забезпечують правове регулювання відносин, котрі

складаються з приводу пайових, боргових, товаророзпорядчих,

похідних, приватизаційних, іпотечних та інших груп цінних папе-

рів. Тому норми, що забезпечують правове регулювання відносин,

які виникають з приводу кожної з наведених груп цінних паперів,

можуть розглядатися як окремі інститути. Виходячи з цього, пра-

вові спільності, норми яких забезпечують правове регулювання

відносин, що виникають у сфері випуску і обігу всіх форм випус-

ку, видів і груп цінних паперів, на сучасному рівні їх розвитку

підлягають розгляду як об’єднання правових інститутів. Подаль-

ший розвиток об’єднань правових інститутів є підставою форму-

вання і інституціоналізації підгалузей цивільного права. Таким

чином, можна поставити окрему проблему в межах досліджува

ної — чи може розглядувана правова спільність розглядатись як

підгалузь цивільного права. Можливість її постановки обумовлена

передусім тим, що положення актів цивільного законодавства

України про цінні папери (як така окрема правова спільність)

посідають проміжне становище між речовим та зобов’язальним

правом і не можуть бути віднесені до однієї з указаних основних

підгалузей цивільного права.

Вирішення проблеми розгляду положень про цінні папери як

підгалузі цивільного права ускладнюється тим, що це правове

явище порівняно з правовим інститутом і нормою права є мало-

вивченим як на рівні інструментальної теорії права, так і в цивілі-

стиці. Підгалуззю в теорії права запропоновано вважати таке

об’єднання інститутів, для якого характерний високий ступінь

спеціалізації, диференціації та інтеграції правових спільностей,

що входять до його складу. Найбільш яскравою характерною рисою

підгалузей у літературі запропоновано вважати наявність у їх

складі загального інституту або, в усякому разі, асоціації загальних

норм. При цьому, як правило, підгалузь «очолюється» загальним

інститутом або навіть групою загальних інститутів, що закріплю-

ються в особливій главі кодифікованого нормативного акта

Глава 14 розділу ІІІ Книги першої нового ЦК України містить

(хоча, на жаль, й у суттєво урізаному порівняно з обсягом почат-

Див.: Алексеев С. С. Структура советского права. – С. 155.

328

кової його редакції вигляді) загальні положення про цінні папери.

Сукупність норм, що становлять цей загальний інститут, підлягають

розгляду як основа формування положень інших актів цивільного

законодавства про цінні папери, виходячи з визначеного положен-

нями ст. 4 ЦК України ієрархічного характеру системи актів цивіль-

ного законодавства України. Закріплення в основному кодифікова-

ному акті цивільного законодавства України загальних положень

про цінні папери слід розглядати як одну із загальних передумов

можливої подальшої інституціоналізації всієї сукупності положень

про цінні папери до рівня підгалузі цивільного права.

Розглянемо норми цивільного права, що становлять норматив-

ну основу механізму правового регулювання відносин, опосеред-

кованих випуском та обігом цінних паперів, із погляду їх система-

тики як правової спільності якісно нового рівня. На самостійності

і виокремленості положень, що забезпечують правове регулюван-

ня досліджуваних відносин, наголошували як дореволюційні, так

і деякі сучасні правознавці. Н. Й. Нерсесов у ході аналізу місця

положень про цінні папери на пред’явника в системі цивільного

права писав, що окремі правові спільності можуть посідати про-

міжне становище між положеннями зобов’язального і речового

права

. Цей висновок підлягає поширенню не тільки на

пред’явницькі документи, оскільки відносини з приводу інших

видів цінних паперів також одночасно регулюються положеннями

ЦК України, які в досліджуваній систематиці визначені такими

найбільш вагомими підгалузями, як речове і зобов’язальне право.

З огляду на своєрідність положень про цінні папери, яку окреслив

ще Н. Й. Нерсесов, а також якісно новий рівень розвитку цих по-

ложень (наявність цілого окремого нормативного масиву, що за-

безпечує регламентацію відносин у сфері випуску і обігу бездоку-

ментарних цінних паперів) вони об’єктивно не можуть бути від-

несені до якоїсь однієї з указаних підгалузей. Деякі сучасні пра-

вознавці також цілком слушно зауважують, що «цінні папери —

особливий і багато в чому виокремлений інститут сучасної цивілі-

стики. Як правило, численні дослідження цінних паперів спрямо-

вані в кінцевому підсумку на те, щоб визначити їх місце у системі

юридичних конструкцій сучасного цивільного права»

. Як інститут

Див.: Нерсесов Н. О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского

права. – С. 205.

Мурзин Д. В. Ценные бумаги и тенденции развития гражданского права // Циви-

листические записки: Межвуз. сб. науч. тр. – М., 2001. – С. 251.

329

цивільного права пропонує розглядати положення про цінні папе-

ри й О. А. Трусов, указуючи на місце в ньому норм, що регулюють

відносини, посвідчені заставною

. Як цивільно-правовий інститут

розглядає положення про цінні папери і Ф. С. Карагусов

Однак норми права, положеннями яких забезпечується регла-

ментація емісійно-посвідчувальних відносин, на сучасному етапі

розвитку цивільного права не можуть розглядатися ні як простий

правовий інститут, ні як підгалузь цивільного права. Разом з тим,

проміжне становище норм, які регулюють емісійно-посвідчуваль-

ні відносини, стосовно положень речового і зобов’язального пра-

ва, що про нього писав Н. Й. Нерсесов, дає підстави говорити про

самостійність місця, яке вони посідають у системі цивільного

права. Виокремлене розташування в системі цивільного права

норм, що регламентують емісійно-посвідчувальні відносини, обу-

мовлено дуалізмом (подвійністю) правової природи останніх і, як

наслідок, комбінованим (речово-зобов’язальним) характером від-

носин, що підлягають регулюванню. Це визначає комплексний

характер їх нормативної регламентації (положення речового і

зобов’язального права, закріплені ЦК України, а також норми

спеціального законодавства про цінні папери). Крім того, весь

нормативний масив положень про цінні папери, з урахуванням

високого ступеня розвитку спеціального законодавства в розгля-

дуваній сфері правового регулювання, вже не може бути розміще-

ний у двох структурно-системних рівнях — норми, що становлять

інститут у цілому, і норми, що становлять субінститути. Всю су-

купність норм, за допомогою яких здійснюється регламентація

відносин у сфері випуску і обігу цінних паперів, доцільно підроз-

ділити на три структурно-системні рівні. Перший рівень охоплює

всі норми чинного цивільного законодавства про цінні папери, які

пропонується розглядати як комплексне об’єднання правових інсти-

тутів. Він, у свою чергу, диференціюється на другий і третій еле-

ментно-структурні рівні. Вони визначені нормами, що забезпечують

правове регулювання однорідних відносин у сфері випуску і обігу

відповідних окремих груп цінних паперів (правові інститути) та

окремих їх видів у межах кожної з них (правові субінститути).

Див.: Трусов А. А. Правовой режим закладной: Автореф. дис... канд. юрид. наук:

12. 00. 03. – СПб., 2002. – С. 2.

Див.: Карагусов Ф. С. Ценные бумаги и деньги в системе объектов гражданских

прав: Автореф. дис… д-ра юрид. наук. – С. 9.

330

Внутрішня градація цих правових спільностей обумовлена

наявністю окремих нормативних масивів, положення яких забез-

печують правове регулювання емісійно-посвідчувальних відносин,

що виникають стосовно цінних паперів окремих видів і груп до-

кументарної і бездокументарної форм їх випуску та обігу. Їхня

інструментальна специфіка відіграє особливу роль не тільки в ході

вирішення проблеми визначення місця нормативних положень про

цінні папери в системі цивільного права, але і їх внутрішньої бу-

дови. Нормативне закріплення можливості посвідчення окремими

різновидами цінних паперів тільки певних стандартизованих май-

нових прав визначає їх поділ на групи і види тієї чи іншої форми

згідно з положеннями ст. 195 ЦК України. Правове значення окре-

мих різновидів цінних паперів, які забезпечують можливість вста-

новлення і здійснення управоможеною особою окремих стандар-

тизованих майнових прав, слід розглядати як критерій виокрем-

лення і групування в інститути і субінститути всієї сукупності

норм, що регламентують відносини в досліджуваній сфері. З ура-

хуванням вказаного критерія і положень чинного ЦК України ок-

ремі змістовно згруповані нормативні положення про цінні папери

доцільно розглядати як інститути пайових, боргових, похідних,

товаророзпорядчих цінних паперів. З огляду на нормативну ви-

значеність і особливості функціонування в розглядуваному ме-

ханізмі приватизаційних і іпотечних цінних паперів як окремі

правові спільності слід розглядати норми, що регулюють відноси-

ни, які виникають у сфері їх випуску і обігу.

Розглянемо більш докладно внутрішню інфраструктуру взає-

моузгодженої сукупності положень про цінні папери як комплекс-

не об’єднання інститутів. У структурі більшості з них можуть

бути виокремлені певні сукупності відносно самостійних норма-

тивних положень (субінститутів), за допомогою яких здійснюєть-

ся правове регулювання окремих сфер випуску та обігу цінних

паперів певних видів. Інститути, що мають у своєму складі декіль-

ка субінститутів, в інструментальній теорії права називають склад-

ними. Інститути пайових, боргових, іпотечних, приватизаційних,

похідних і товаророзпорядчих цінних паперів є складними. Ця

специфіка їх структури є додатковим свідченням доцільності роз-

гляду всієї сукупності положень про цінні папери на сучасному

рівні їх розвитку не як правового інституту, а як їх об’єднання.