Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції) (на укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

351

об’єкт-інструмент їх посвідчення якийсь час є безсуб’єктним

(з огляду на термінологію В. М. Хвостова і певну її умовність з

посиланням на сучасні уявлення стосовно природи суб’єктивного

права) і тому має незавершений (суспензивний) характер, перебу-

ваючи на стадії становлення, формування.

Досліджувана невизначена правова ситуація починається з

моменту, коли емітент оформив цінний папір (враховуючи обов’яз-

ковість виконання інших нормативних вимог, наприклад, поперед-

нього публічного акту реєстрації випуску для документів масових

емісій, а також наявність інших необхідних юридичних фактів), і

продовжується аж до його видачі першим набувачам прав на них.

Коло учасників правовідносин, що виникають у ході оформлення

і випуску цінних паперів масових емісій, у розглядуваний промі-

жок часу є персонально визначеним тільки на стороні зобов’язаної

особи (емітента). Якщо особа емітента в цей момент є завжди ві-

домою, то коло потенційних перших набувачів цінних паперів, як

правило, невідоме. Документарний цінний папір, що підлягає

випуску в індивідуальному порядку, звичайно оформляється в

присутності його першого правонабувача і лише після цього під-

лягає врученню останньому. Однак не виключається оформлення

цінного папера індивідуальної емісії з попереднім заповненням

основної частини передбачених для його видової конструкції

реквізитів із метою наступного остаточного заповнення їх решти

в присутності першого набувача. Особистість перших набувачів

цінних паперів масових емісій здебільшого стає відомою тільки в

момент їх придбання. Тому для іменних документарних цінних

паперів вказівка імені набувача прав на них при їх оформленні

зазвичай вчиняється емітентом (управоможеною ним особою або

органом).

Невизначений правовий стан, що створює в ході встановлення

досліджуваних правовідносин належним чином оформлений, але

не випущений у цивільний оборот цінний папір, визначає специфі-

ку досліджуваного механізму правоустановлення. Цей стан є

проміжним етапом у формуванні і встановленні майнових прав,

посвідчених цінними паперами, і припиняється після здійснення

інших юридично вагомих дій і врешті-решт емісії останніх. Станом

правової невизначеності характеризується механізм виникнення

емісійно-посвідчувальних правовідносин, що виникають у сфері

352

випуску та обігу як документарних, так і бездокументарних цінних

паперів. У сфері встановлення посвідчених документарними цінни

ми паперами майнових прав такий стан триває з моменту їх одно-

сторонньої формалізації в документі і аж до емісії — передачі емі

тентом першому набувачу належним чином оформленого сертифі-

ката. Стосовно документарних цінних паперів масових емісій (тих,

що залишились) він триватиме (звісно, припиняючись щодо на-

лежним чином емітованих цінних паперів) до моменту розміщення

(передачі першому правонабувачу) останнього документа.

Аналогічна ситуація виникає і у сфері функціонування бездо-

кументарних цінних паперів. Такий стан правової невизначеності

має місце після оформлення глобального сертифіката на весь ви-

пуск бездокументарних цінних паперів, реєстрації їх випуску, а

також здійснення інших організаційних дій і настання визначених

законом юридичних фактів і триває з моменту відкриття зберігачем

рахунку в цінних паперах і до моменту набуття прав на них пер-

шими набувачами. Нормативи розміщення як документарних, так

і бездокументарних цінних паперів (тобто час, протягом якого

допускається їх передача першим набувачам) законодавством не

визначені, а тому такий стан (з огляду на поступове зменшення

нерозміщених цінних паперів) може тривати досить довго. Адже

його тривалість повністю припиниться лише з емісією останнього

цінного папера документарної або бездокументарної форми фік-

сації. Інші папери в досліджуваному механізмі правовстановлення

можуть розглядатись як правоутворюючі правочини, а їх сертифі-

кати (глобальні сертифікати) мають значення форми закріплення

майнових прав.

Розглядувані правоутворюючі правочини підлягають віднесен-

ню до односторонньо-управоможуючих, виходячи з їх сутнісно-

змістовних характеристик. С. С. Алексєєв зазначає, що «за допо-

могою вчинення односторонньо-управоможуючих правочинів

особа зобов’язує саму себе, надаючи тим самим іншій особі (осо-

бам) певне суб’єктивне право»

. Механізм установлення посвід-

чених цінними паперами майнових прав за допомогою фіксації

прав на відповідну їх кількість у формі здійсненого зберігачем

облікового запису має певні особливості. Випуску бездокументар-

них цінних паперів масових емісій передує оформлення глобаль-

Алексеев С. С. Избранное. – С. 22.

353

ного сертифіката, який слід розглядати як аналогічну сертифіка-

ту документарного цінного папера особливу форму фіксації одно-

сторонньої волі емітента. Для їх термінологічного виокремлення,

беручи до уваги законодавчу термінологічну визначеність кожно-

го з них, їх слід іменувати глобальним і індивідуальним сертифіка-

тами. Оформлення глобального сертифіката опосередковує емісію

цінних паперів масових емісій, індивідуального — індивідуальних

емісій. З точки зору форми і змістовно-реквізитного наповнення

вказані сертифікати мало чим різняться між собою. Однак різниця

між ними все ж є і полягає вона в тому, що глобальний сертифікат

не бере безпосередньої участі в цивільному обороті. Його призна-

чення в розглядуваному механізмі зовсім інше. На підставі цього

глобального (з точки зору охоплення всіх без винятку цінних па-

перів одного випуску) акту виразу волі емітента на виникнення

його одностороннього обов’язку стосовно всіх майбутніх право-

набувачів можливе подальше виникнення і посвідчення їхніх прав

на відповідну їх кількість у здійсненому зберігачем обліковому

записі. Односторонній характер глобального сертифіката очевид-

ний — у його змісті емітент також в односторонньому порядку

бере на себе обов’язки, що кореспондують посвідченим ним май-

новим правам. Починаючи з цього моменту, емітент і перший на-

бувач бездокументарних цінних паперів стають опосередкованими

учасниками Національної депозитарної системи, а посвідчені на-

лежними їм цінними паперами майнові права не можуть бути ре-

алізовані без звернення до її прямих учасників (депозитаріїв і

зберігачів), після цього бездокументарні цінні папери (як здійснені

зберігачем облікові записи) можуть розглядатися і як об’єкти

цивільних прав, і як правовий інструмент забезпечення посвідчен-

ня і здійснення відповідних майнових прав. Правове значення

документа й у цьому разі зберігається, оскільки без звернення до

змісту здійсненого зберігачем облікового запису виражене в без-

документарному цінному папері право є теоретично і практично

нездійсненним. Адже бездокументарний цінний папір, як і доку-

ментарний, має істотне правове значення і для виникнення, і для

здійснення, і для передачі, і для відновлення, і для припинення

вираженого в ньому права. Формою односторонньо-управоможу-

ючого правочину стосовно бездокументарної форми їх випуску та

обігу пропонується розглядати глобальний сертифікат на весь їх

354

випуск. Саме він є остаточною правовою формою вираження і

фіксації односторонньої волі емітента стосовно емісії всіх цінних

паперів одного випуску в разі їх емісії в бездокументарній формі.

Тож при істотних відмінностях правової природи документарних

і бездокументарних цінних паперів можна, однак, констатувати

обопільність їх інструментального призначення в механізмі пра-

вового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин.

Механізм випуску документарних цінних паперів індивідуаль-

них емісій характеризується відносною простотою, оскільки, як

правило, складається з двох юридично значущих актів. Один з них

полягає у встановленні емітентом майнового права шляхом укла-

дення односторонньо-управоможуючого правочину, формою якого

постає сертифікат документарного цінного папера, другий — у його

прийнятті першим правонабувачем. Порядок виникнення прав за

цінними паперами масових емісій, що емітуються серіями, значно

складніший, а тому розглянемо його більш докладно. До них, вихо-

дячи з положень ст. 195 ЦК України, можна віднести окремі цінні

папери кількох груп. Зокрема, пайові цінні папери (акції), боргові

(облігації всіх видів, ощадні та інвестиційні сертифікати, казначей-

ські зобов’язання України), похідні (опціони, варанти, ф’ючерси), а

також приватизаційні цінні папери. Одні з них є документарними

цінними паперами (приватизаційні майнові сертифікати і компен-

саційні сертифікати), інші (наприклад, земельні бони і житлові чеки)

в документарній формі не випускалися.

Документарні цінні папери масових емісій певного випуску

емітуються одним емітентом і завжди повинні мати тотожний

змістовно-реквізитний склад і номінальну вартість. Вони еміту-

ються відносно великими серіями на підставі єдиних умов випус-

ку, що передбачають єдиний термін їх погашення, однаковий

розмір обіцяних відсотків або дивідендів та інші рівні для всіх

документів умови їх випуску та обігу. Обіг цінних паперів масових

емісій, наприклад акцій і облігацій, згідно з ч. 9 ст. 6 і ч. 7 ст. 7

Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» (відповідно)

дозволяється лише після реєстрації їх випуску Державною ко

місією з цінних паперів та фондового ринку. Враховуючи те, що

подані для реєстрації акції і облігації пропонуються для відкрито-

го продажу, тобто призначені для розміщення серед юридичних та

фізичних осіб, коло яких завчасно визначити неможливо, емітент,

355

згідно з вказаними нормами, зобов’язаний надати відповідному

державному органу для реєстрації звіт про результати їх розміщен-

ня. Таким чином, власне процесу емісії окремих видів цінних па-

перів передує реєстрація їх випуску, тоді як у договірні відносини

суб’єкти цивільного права вступають вільно, без дотримання яки-

хось попередніх формальних процедур.

Визнання дій емітента по формалізації майнових прав у цінно-

му папері, а відтак наданню йому значення об’єкта-інструмента їх

посвідчення, як односторонньо-управоможуючого правочину,

формою якого є сертифікат документарного цінного папера, дає

змогу додатково обґрунтувати або визначити нові можливі шляхи

вирішення деяких задавнених теоретичних проблем. Так, напри-

клад, врахування такого їх значення в механізмі правовстановлен-

ня дає підстави надати додаткове обґрунтування публічної до-

стовірності цінних паперів. Воно полягає в поясненні виникнення

обов’язку емітента, що кореспондується з майновими правами,

посвідченими цінними паперами, щодо правоволодільців, контра-

гентом яких він ніколи не був. Адже у правовідносинах, учасни-

ками яких є перший і наступні (після першого) набувачі цінних

паперів, емітент ніколи участі не бере. Проте він позбавлений мож-

ливості відмовитися від виконання свого обов’язку, що кореспондує

майновому (переважно зобов’язальному) праву, посвідченому цін

ним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов’язання

або його недійсність (ч. 2 ст. 198 ЦК України). Такий обов’язок

емітента пояснюється тим, що шляхом вчинення вказаного одно-

сторонньо-управоможуючого правочину, формою правового вира-

ження якого є сертифікат цінного папера, він в односторонньому

порядку прийняв його на себе відносно кожного з його законних

набувачів у майбутньому.

Запропонований підхід уможливлює також додаткове обґрун-

тування проблеми визначення правового становища добросовіс-

ного набувача цінних паперів на пред’явника. Вчинення емітентом

односторонньо-управоможуючого правочину, формою якого є

пред’явницький цінний папір, зобов’язує його стосовно кожного

добросовісного набувача прав на документ. Саме тому цінні папе-

ри на пред’явника (як і гроші) не підлягають витребуванню шляхом

їх віндикації від добросовісного набувача (ст. 389 ЦК України).

Аналогічними міркуваннями пояснюється новела, що міститься у

356

ч. 2 ст. 48 ЦК України, згідно з якою цінні папери на пред’явника

(поряд із грошима) виключені зі складу майна, що підлягає повер-

ненню особі, яка раніше була оголошена померлою, в разі її появи.

Ці норми мають імперативний характер і поширюються на випад-

ки несанкціонованого потрапляння документарного цінного папе-

ра в цивільний оборот, ризик якого несе лише його емітент. Тому

навіть тоді, коли цінні папери на пред’явника потрапили в цивіль

ний оборот незаконно (наприклад, були вкрадені у емітента до

здійснення акту їх емісії), законодавство визнає за їх добросовіс-

ним набувачем статус їхнього власника.

Розглянуте інструментальне призначення цінних паперів у

механізмі правовстановлення ілюструє теоретичну неспромож-

ність повного ігнорування правового значення односторонньої

формалізації емітентом посвідчених ними майнових прав, а відтак

свідченням однобічності положень договірної концепції. Необхід-

ність акту узгодження волі емітента і першого набувача прав,

посвідчених цінними паперами, не означає маловагомості акта їх

первісної односторонньої формалізації, що особливо наочно про-

слідковується на прикладі пред’явницьких документів. Тож у разі,

коли цінний папір на пред’явника потрапляє у цивільний оборот

незаконно, здається, що немає підстав визнавати права на нього не

тільки за особою, яка заволоділа документом незаконно, а й за

всіма наступними набувачами. Адже ніхто не може передати іншій

особі прав більше, ніж має сам. Однак цей відомий постулат сто-

совно цінних паперів на пред’явника не спрацьовує — пред’яв-

ницький документ є формою вираження односторонньої волі його

емітента, а відтак є підставою виникнення правовідносин між ним

і всіма добросовісними правонабувачами (навіть у випадках не-

санкціонованого випуску в обіг) саме завдяки його інструменталь-

ному призначенню як оборотоздатного об’єкта-інструмента по-

свідчення майнових прав.

Обґрунтованість запропонованого підходу ілюструється спе-

цифікою правового регулювання відносин, заснованих на випуску

ощадних (депозитних), а також інвестиційних сертифікатів. Пред-

метом передачі ощадного (депозитного) або інвестиційного сер-

тифіката за договором між емітентом і набувачем є готовий із

погляду дотримання його форми і реквізитів документ. Таким

чином, емітент передає сертифікат його власнику в момент, коли

357

документарний цінний папір хоча і не є ще об’єктом цивільних

прав, але вже належним чином оформлений. Зміст правовідношен-

ня, що виникає між його суб’єктами, становить право законного

власника сертифіката вимагати від емітента виконання його одно-

стороннього зобов’язання по поверненню після закінчення строку

обігу грошової суми, що визначає його номінальну вартість, і

унормованих умовами випуску відсотків. У розглядуваних пра-

вовідносинах цінний папір уже є предметом правового інтересу їх

учасників як об’єкт цивільних прав, права на який перебувають у

стадії формування.

Запропонований підхід дає змогу окреслити і вирішити деякі

проблеми, які виникають при дослідженні особливостей емісії

державних цінних паперів. Основна специфіка порядку їх емісії

полягає в тому, що елементом юридичного складу, який призводить

до виникнення державних цінних паперів у цивільному обороті як

об’єктів-інструментів посвідчення майнових прав, є нормативний

акт. Його видання слугує однією з підстав виникнення майнових

прав, заснованих на емісії державних цінних паперів. Він видаєть-

ся компетентним органом державної влади і визначає основні

умови випуску, розміщення і погашення державних цінних паперів.

Прикладом випуску державних цінних паперів на підставі норма-

тивного акта є, зокрема, емісія векселів Державного казначейства

відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня

1996 р. № 689 «Про затвердження порядку застосування векселів

Державного казначейства»

. Відповідно до даної постанови век-

селедавцем і платником за казначейськими векселями виступає

Головне управління Державного казначейства. Казначейські век-

селі, що випускалися з вексельними сумами 5 000 (п’ять тисяч) і

10 000 (десять тисяч) гривень, є простими і пред’явницькими цін

ними паперами. З цього випливає, що всі необхідні елементи

змісту вексельного зобов’язання встановлює в цьому разі держава

в особі уповноваженого органу і, таким чином, перший і наступні

векселедержателі не беруть ніякої участі в погодженні змісту да-

ного вексельного зобов’язання при його виникненні. Лише після

формалізації посвідчених ними майнових прав в результаті здійс-

нення односторонніх дій емітента (держави в особі компетентно-

го органу) правоволодільці можуть їх набувати і здійснювати.

Зібрання постанов Уряду України. – 1996. – № 14. – Ст. 383.

358

Відповідно до зазначеної постанови, векселі Державного казна-

чейства видаються в рахунок фінансування витрат Державного

бюджету, за винятком витрат на оплату праці та інших грошових

виплат населенню. Ці векселі видавалися за згоди відповідного

одержувача грошових коштів із державного бюджету і могли ви-

користовуватися їх держателями для:

а) погашення кредиторської заборгованості за згодою відповід-

них кредиторів, при цьому розрахунки ними здійснюються за

вексельними сумами;

б) продажу юридичним особам — резидентам України;

в) застави з метою забезпечення зобов’язань перед кредитора-

ми — резидентами;

г) зарахування на сплату податків у Державний бюджет за ба-

жанням векселедержателя.

Таким чином, уже в момент випуску в оборот казначейські

зобов’язання (у цьому разі векселі Державного казначейства) є

об’єктами цивільних прав, а їх набувачі можуть ставати управомо-

женими особами на підставі відповідних договорів, спрямованих

на їх відчуження представником емітента.

Отже, особливий порядок емісії державних цінних паперів

повністю узгоджується з законодавчими підходами, закріпленими

положеннями нового ЦК України. Зокрема, ч. 4 ст. 4 ЦК України

визнає актами цивільного законодавства постанови Кабінету

Міністрів України, а ч. 3 ст. 11 ЦК України визначає, що цивіль-

ні права і обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів

цивільного законодавства. У механізмі емісії державних цінних

паперів комплекс інструментів праворегуляції, зокрема право-

чинів, спрямованих на розміщення цінних паперів (наприклад,

договір андеррайтингу), доповнений нормативним актом, що

слугує однією із правових підстав для їх емісії. Однак це не ні-

велює приватноправову інструментальну природу державних

цінних паперів. Характер і обсяг майнових прав, посвідчених

державними цінними паперами, спочатку визначається положен-

нями нормативного акта, фіксується в умовах їх випуску і змісті

сертифікатів (індивідуального або глобального) або здійсненого

зберігачем облікового запису. Після цього відбувається їх роз-

міщення — передача першому набувачу на підставі відповідних

цивільно-правових договорів.

359

Загальний висновок про визнання дій емітента по встановлен-

ню майнових прав, посвідчених цінними паперами, як односто-

ронньо-управоможуючого правочину, а їх сертифікатів — як його

форми, підлягає поширенню на всі види документарних і бездо-

кументарних цінних паперів. Запропоноване бачення одного із

аспектів їх багатогранної інструментальної значущості можна

пояснити тим, що вади емісійного і наступних (спрямованих на

передачу прав або інші юридично вагомі наслідки) правочинів не

впливають на чинність одностороннього правочину, формою яко-

го постає сертифікат документарного цінного папера або глобаль-

ний сертифікат. Якщо правочин, на підставі якого здійснена емісія

(початковий випуск у оборот) або наступна передача майнових

прав, посвідчених документарним цінним папером на пред’явника,

згодом визнається недійсним, документ все ж може в майбутньому

передаватися іншій особі за новим правочином. Стосовно іменних

ордерних цінних паперів така можливість ускладнюється через

необхідність вказівки імені їх перших набувачів у їх змісті, а також

усталеного правила (звичая ділового обороту) щодо неприпусти-

мості виправлень у зафіксованих у їх змісті положеннях, що ви-

значають їх реквізитний склад. Аналогічна проблема виникає і

стосовно ордерних цінних паперів. Однак загальний висновок від

цього не змінюється, адже у таких випадках застосовують механізм

анулювання цінних паперів і їх заміну аналогічною кількістю ін-

ших (змістовно тотожних) сертифікатів цінних паперів індивіду-

альних чи масових емісій. Замінність цінних паперів є свідченням

їх інструментальної значущості як форми одностороннього пра-

вочину емітента, оскільки рішення про анулювання цінних паперів

і їх заміну іншими в межах одного випуску (чи цінними паперами

нового випуску, який підлягає додатковій реєстрації) приймає саме

він. Разом з тим, іменні і ордерні цінні папери підлягають анулю-

ванню з указаних або інших підстав лише за умови фіксації імені

управоможеної особи в їх реквізитах. Але якщо визнаний недійс-

ним правочин, на підставі вчинення якого був оформлений блан-

ковий індосамент, конструкція якого передбачає можливість впи-

сати ім’я (найменування для юридичних осіб) управоможеної

особи в незаповнений бланк лише в майбутньому, то механізм

анулювання цінного папера не застосовується.

Бездокументарні цінні папери в аналогічних випадках також

можуть бути емітовані в цивільний оборот безперешкодно. Під-

360

ставою виникнення бездокументарних цінних паперів є юридич-

ний склад. Його центральна складова — це не тільки формалізо

ваний у глобальному сертифікаті односторонньо-управоможуючий

правочин емітента, але й інші юридично вагомі дії, наприклад,

державна реєстрація випуску цінних паперів. Стосовно іменних і

ордерних цінних паперів така можливість ускладнюється через

необхідність вказівки імені їхніх перших набувачів у їх змісті і

звичаїв ділового обороту щодо недопустимості виправлень у тек-

сті. Бездокументарні цінні папери в цьому разі також можуть бути

емітовані в цивільний оборот безперешкодно.

Запропонований варіант вирішення поставленої проблеми,

таким чином, теж узгоджується із запропонованим підходом сто-

совно розгляду дій по оформленню і випуску (видачі) цінних па-

перів як здійсненого емітентом одностороннього правочину.

Таким чином, механізм встановлення емісійно-посвідчуваль-

них відносин є досить складним (складається не з одного, а з

кількох юридично значущих актів) з точки зору його структурно-

змістовного наповнення, а також враховуючи проміжні (оформ-

лення цінного папера як готового до емісії об’єкта-інструмента

посвідчення майнових прав) і остаточні (виникнення посвідчених

цінними паперами майнових прав) наслідки його функціонування.

Однак очевидно, що у всіх випадках учасники емісійно-посвідчу-

вальних відносин для набуття відповідного майнового права (чи

то права власності на майно, від якого власник відмовився, чи

будь-якого іншого майнового права) на підставі вчиненого іншою

особою одностороннього правочину повинні здійснити відповідні

зустрічні юридично значущі дії, достатні для правильного (не

деформованого) сприйняття їх волі, виявлення якої може набува-

ти характеру фактичних, конклюдентних дій або підлягає обо-

в’язковій формалізації в письмовому або електронному документі.

Цей висновок випливає передусім з того факту, що досліджуваний

механізм забезпечує виникнення емісійно-посвідчувальних пра-

вовідносин. Як і будь-які інші правовідносини, вони виникають як

мінімум між двома суб’єктами, а тому волевиявлення, що свідчить

про бажаність для них їхнього виникнення на тому чи іншому

етапі розвитку механізму їх встановлення, повинне бути виражене

кожним із учасників.

Особливості здійснюваного емітентом одностороннього пра-

вочину по формалізації посвідчених цінними паперами майнових