Афонін Е.А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід

Подождите немного. Документ загружается.

-271-

позаісторичними релігійними системами, які мають спе-

цифічний масштаб історичного часу або взагалі не пов’язані

з хронотопом, а зорієнтовані на ідею кармічного циклу пе-

ретворень живих істот. Першоджерелом такої релігійної

системи є Брахманізм. Індуїзм — це, так би мовити, гео-

графічне визначення брахманізму. Після ісламського за-

воювання Північної Індії мусульманська громада почала

називати брахманів «індусами». Насправді, ортодоксаль-

ний індуїзм і є релігією брахманів. Отже, за визначенням

здається, що це має бути національна релігія індусів, а не

одна зі світових релігій. Проте, насправді буддизм фактич-

но є «експортним варіантом» індуїзму. Етичні системи буд-

дизму та індуїзму співвідносяться так само, як, наприклад,

Старий і

Новий Заповіт у Християнстві. Тому ми кажемо

про індійсько-буддиську цивілізацію з таким само правом

як і про іудейсько-християнську цивілізацію.

Соціальні цикли розвитку індуїзму та буддизму мо-

жуть бути охарактеризовані наступним чином. Витоки

цих релігійних вчень беруть початок у глибині сторіч,

у доарійські часи, коли територія Північної Індії в 3 тис

до н. е. була завойована арійськими племенами. Фактич-

но то був революційний етап першого епохального циклу.

В ті далекі часи формувався архетип віровчення — уявлен-

ня про безкінечність світу, про безсмертя людської душі,

про карму, про неідентичність життя та буття. Брахманізм

сформувався як кастова релігійно-соціальна система.

Інволюційна фаза першого епохального

циклу (в ін-

дуістській традиції це ведійський період) пов’язана з адап-

тацією цього релігійного вчення до арійських завойовни-

ків. Осмислення брахманізму та його архетипічні засади

-272-

зафіксовані в Упанішадах (800 р. до н. е.). Коеволюційний

етап циклу ідентифікується з формуванням синтетично-

го, тобто такого, що об’єднав арійських та брахманських бо-

жеств, Пантеону індуїзму. Також для згаданого етапу харак-

терним є початок формування віровчення Будди (560-480 рр.

до н. е.). Закінчується цей етап приблизно на межі початку

Християнської ери

. Еволюційний період цього циклу іден-

тифікується з класичним періодом у розвитку буддизму та

індуїзму (приблизно до 1000 р. н. е.), коли мова санскрит була

поширена по всьому Індостану. Саме в цей час були записані

класичні епоси «Махабхарата» та «Рамаяна». Буддизм у фор-

мі двох вчень «Малої колісниці» та «Великої колісниці» по-

ширюється на значних територіях від Тибету до Цейлону.

З нашої точки зору, революційний етап другого епо-

хального циклу для індуїзму та буддизму настає приблиз-

но з часів мусульманського завоювання Північної Індії

(ХІІ ст.), коли індусам доводилось адаптуватись до релігії

завойовників, котрі розглядали іновірців як «невірних»,

тобто невіруючих у єдиного Бога Аллаха. Тоді заклада-

лись ісламсько-індуістські міжцивілізаційні протиріччя,

які проявляються й досі. В свою чергу, інволюційний етап

другого циклу розгортався під час британського правлін-

ня в Індії (1498-1947 рр.), коли колонізатори не рахувались

із туземними віруваннями, які розвивались як «предмет

у собі». Коеволюційний поворот у розвитку індуїзму фак-

тично настає після отримання країною повної незалеж-

ності та розподілу Британської Індії

за релігійним при-

нципом (в 1947 р. створено мусульманський Пакистан).

При цьому Кашмір стає зоною індусо-мусульманського

протистояння і лишається нею донині. У 90-ті рр. ХХ ст.

-273-

після поразки на виборах Індійського національного кон-

гресу індуїзм стає політичним феноменом. Релігійна ін-

дуська партія Бхаратія Джаната у 1994-1999 рр. очолювала

правлячу коаліцію. Фактично на межі ХХІ ст. для індуїзму

та буддизму поступово актуальним стає еволюційний етап

другого епохального циклу.

Архетип китайської релігійної ідеї також формувався

ще в доісторичні часи. Підгрунтям

китайського світоспри-

йняття стало уявлення про гармонію небесного, земного

та людського. Кристалізувався також «гендерний підхід»

у вигляді архетипічних уявлень про чоловіче першоджере-

ло «янь» та жіноче начало «інь». Формалізація китайської

релігійної системи традиційно пов’язується з діяльністю

засновника даосизму Лао-Цзи та фундатора конфуціанс-

тва Конфуція (VІ-Іv ст. до

н. е.). Фактично на цей час при-

падає революційний етап першого соціального циклу.

Конфуціанство було і є, насамперед, етичним вченням,

яке проповідує активну позицію людини в її намаганні до-

сягти досконалості. Даоська традиція, навпаки, пов’язана

з вченням про недіяння. Ще однією особливістю китай-

ської релігійності є принципова можливість для китайця

одночасно бути даосом, буддистом та прихильником кон-

фуціанської етичної системи. Інволюційний етап першого

соціального циклу розвитку китайських релігійних систем

охоплює період ІV ст. до н. е. — ІV ст. н. е. На межі христи-

янської ери несторіанські проповідники й мусульманські

завойовники намагались поширити на Серединну імпе-

рію впливи християнства й ісламу,

але в інволюційній фазі

ці спроби були приречені на провал.

-274-

Коеволюційний поворот ідентифікується з періодом

нестабільності у Піднебесній, що було обумовлено бороть-

бою за гегемонію між місцевими царствами. Еволюційний

етап розвитку китайських релігійних вчень пов’язується

з розквітом середньовічної китайської культури періоду

до монгольського завоювання (ХІІІ ст.), і тривав він фактич-

но до ХVІІ ст., коли з 1644 р. до Сіньхайської

революції 1911

р. Китаєм правила маньчжурська династія. Приблизно з

початком ХХ ст. — часу так званих «боксерських повстань»

проти колонізації Китаю та спроб модернізації традицій-

ного суспільства — нами окреслюється революційний

етап другого епохального циклу. А з часу створення в 1949

р. комуністичної Китайської Народної Республіки можна

датувати початок інволюційного періоду, який лишається

актуальним

і на межі ХХІ ст.

Отже, провідна архетипічна відмінність індійської та

китайської релігійних систем від зороастрійської, іудейсь-

кої, християнської та ісламської релігійних традицій по-

лягає у відсутності віри в персоніфіковане Божество, чия

творчість пов’язана з історичним процесом — початком і

кінцем світу. Останнє є характерною рисою різних версій

християнського віровчення.

підгрунтя архетипу розвитку християнства покладе-

на ідея формування Божого царства всередині самої люди-

ни. Революційний етап першого соціального циклу для цієї

світової релігії ідентифікується з народженням та земним

шляхом Ісуса Христа. Закінчення цього періоду символі-

зується приблизно в ІІІ ст. з появою раньохристиянської

церковної організації. Інволюційний етап пов’язаний з

пе-

реслідуваннями християн у Римській імперії, жертовністю

-275-

перших християнських общин ІІІ-ІV ст. н. е. Коеволюцій-

ний поворот здійснюється з визнанням християнства де-

ржавною релігією в Римській імперії, з формуванням двох

державних і соціокультурних центрів — Західної Римської

імперії та Східної Візантійської імперії.

На заході, відповідно до доктрини Августина Блажен-

ного (354-430 рр.), формувалась універсальна християнська

церква, яка не орієнтувалась

на владу все слабкіших імпе-

раторів Західної Римської імперії. На сході, у Візантії, нав-

паки, імператорська влада посилювалась, що сприяло фор-

муванню ідеології цезарепапизму, тобто орієнтації церкви

на союз із державною владою, що унеможливлювало ідею

пріоритету духовної влади над цивільною, що поступово

стверджувалось на заході. Еволюційний етап першого со-

ціального

циклу охоплює християнизацію варварських на-

родів, формування нових християнських орденів монахів,

розкол церкви на Вселенську католицьку та Православну.

Фактично Західна Римська імперія та Візантія знайшли

собі наступників, відповідно, у західноєвропейських рома-

но-германських народах і слов’янах Східної Європи. Тим

самим Християнство породило другу цивілізацію — пра-

вославно-слов’янську, для якої

духовне відділення від като-

лицької церкви (1024 р.) стало дійсно революційним етапом

власного першого епохального циклу. Втім, «візантійська

культура ретельно зберігала цінності минулого і обереж-

но ставилася до сучасного — ось, як зазначає А. Гійу, — від-

мінна риса цієї цивілізації»

305

. Отже, виходить, що порядок

фаз циклів для католицького та православного віровчень

надалі співпадає, але Східна церква об’єктивно «відстає»

305

Гийу А. Византийская цивилизация. — Екатеринбург, 2005. —

С.393.

-276-

на один повний цикл від Західної, якщо їхній розвиток

до великого розколу не розглядати як спільний для двох

гілок християнства.

Але повернемось до розгляду процесу розгортання епо-

хального циклу для західного католицького християнства.

Революційна фаза другого епохального циклу охоплює

період Хрестових походів ХІІ-ХІІІ ст., які стали важливою

передумовою для Відродження

в Західній Європі анти-

чної культурної традиції. Інволюційна фаза цього циклу

пов’язана з освоєнням нових соціокультурних якостей. Цей

період також поширюється на перипетії боротьби за вла-

ду в середньовічному суспільстві між світською та духов-

ною владою, між королями централізованих монархій та

папством. Коеволюційний поворот здійснюється в ХVІ

ст.

з початком процесу Реформації. Він також охоплює її

антипода — Контрреформацію, апогей якої припадає

на Тридцятирічну війну (1618-1648 рр.) між католицькими

та протестантськими державами. Еволюційний етап дру-

гого соціального циклу припадає на постреформаційний

розвиток католицької церкви та формування різноманіт-

них протестантських віровчень (квакери, адвентисти, мор-

мони та інші). Землею обітованою для згаданих сект

стали

США. Тим самим у фундамент американської державності

був закладений архетип месіанської богообраності, який

майже протягом трьох сторіч визначає ритм розвитку аме-

риканської історії як земного становлення обраної Богом

для людського щастя «досконалої» держави. Тут, на нашу

думку, слід шукати витоки месіанського американського

зовнішньополітичного курсу, який після терористичних

атак на

Нью-Йорк і Вашингтон знайшов собі нове поле

-277-

для діяльності в процесі глобальної війни проти міжна-

родного тероризму.

Революційна фаза третього соціального циклу для ка-

толицької гілки християнства ідентифікується з перипе-

тіями Великої французької революції 1789-1794 рр., яка пок-

лала початок глобальним секуляризаційним процесам,

котрі стали передумовою для соціальних інновацій. Інво-

люційний період насправді розпочинається з ХІХ ст., тобто

періоду, який О. Шпенглер називає початком духовних

«сутінків Європи». Ця фаза фактично тривала до Все-

ленського собору 1962-1965 рр., який створив передумови

для коеволюційного повороту в розвитку католицької цер-

кви в третьому соціальному циклі. Приблизно з часів по-

чатку понтифікату Іоанна Павла ІІ (1978 р.) можна визнача-

ти поки що розмиті риси

наближення католицької церкви

до еволюційної фази цього соціального циклу, симптома-

ми чого є активізація місіонерської діяльності, спроби по-

долати кризу віри, пошуки моделі екуменічної єдності всіх

християнських церков в умовах глобалізації. Після смер-

ті Іоанна Павла ІІ в 2005 р. новий Понтифік Бенедикт ХУІ

зіштовхнувся з проявами релігійної нетерпимості. На по-

чатку 2006 р. стався скандал з карикатурами на Пророка,

що були опубліковані в датській пресі, а восени 2006 р.

за підсумками візиту до Німеччини Папа сам необережно

подав цитату з візантійського імператора Мануїла ІІ Па-

леолога, який критикував джихад. Натомість, східна гілка

християнства на початку ХХІ століття перебувала в більш

толерантному ставленні щодо

ісламу.

Вище ми залишили православну гілку християнства

в революційній фазі її першого епохального циклу, яка

-278-

пов’язана з інституційно-духовним відділенням від Захід-

ної церкви та поширенням православ’я на слов’янські на-

роди Східної Європи. Отже, інволюційна фаза ідентифі-

кується з посиленням впливу Візантії на релігійні питання

в своєму цивілізаційному ареалі. Коеволюційний поворот

пов’язаний із завоюванням Константинополю турками

(1453 р.) та поступовим посиленням з 1589

р. Московської

патріархії. Короткий еволюційний етап розвитку виз-

начається реформами патріарха Никона в ХVІІ ст. та ви-

никненням феномену розкольників-старовірів. Однак він

закінчується зі створенням у 1721 р. Священного Синоду,

який посилив державний контроль за церквою та духов-

ним життям.

Революційний етап другого соціального циклу

для православної церкви розпочався зі

спроби оновлення

на Соборі 1917 р., що закінчилось мученицькою долею цер-

кви та православної віри в роки радянської влади, які іден-

тифікуються з інволюційним етапом розвитку православ’я.

Коеволюційний поворот пов’язаний з відродженням Віри

та Церкви після краху радянської влади. Отже, для право-

славної гілки християнства актуальною лишається коево-

люційна

фаза другого епохального циклу.

Наприкінці проаналізуємо з точки зору нашої моделі

Іслам, який історично є найбільш «молодою» світовою

релігією. Революційний етап розвитку першого соціаль-

ного циклу пов’язаний з діяльністю ідейного засновника

пророка Мухаммеда (570-632 рр.). Згаданий етап закін-

чують головні завоювання воїнів Аллаха, а також розкол

мусульман на дві гілки: традиціоналістів

-сунітів, які виз-

нають Коран та письмові закони Сунни, та «дисидентів»

-279-

— прихильників вбитого, 661 р. імама Алі — так званих

шиїтів. Закінчення революційного етапу, пов’язаного з на-

родженням ісламу, хронологічно ми ідентифікуємо з по-

разкою арабів від Карла Мартелла під Пуатьє 732 р., що

поклало край поширенню соціокультурного впливу ісламу

на християнську Західну Європу. Інволюційний етап пер-

шого циклу визначається поступовим припиненням екс-

пансії мусульман з метою поширення віри в Аллаха. У цей

час закрите мусульманське суспільство під час Хрестових

походів було піддано тиску з боку західної християнської

цивілізації. Ісламські країни на цьому етапі заглиблюва-

лись у традиції культурного надбання мусульманського

світу, які накладались на стародавні цивілізаційні архе-

типи Близького та Середнього Сходу та

Центральної Азії.

Коеволюційний поворот пов’язаний з поширенням ісламу

на Півночі Індії (1206-1526 рр.) та завоюванням Константи-

нополя і Балкан. Еволюційний етап розвитку ісламу в пер-

шому соціальному циклі ідентифікується з самостійним

розвитком мусульманських держав до епохи колоніально-

го тиску європейців, внаслідок чого значні території іслам-

ського цивілізаційного ареалу опинились під

контролем

західних колонізаторів.

Через це революційний етап другого соціального цик-

лу розвитку ісламу пов’язаний зі спробами знайти відповідь

на виклик модернізації, який кинула Західна цивілізація.

Форми такої відповіді різняться в широкому діапазоні: від

спроб реформувати та адаптувати іслам до нових історич-

них реальностей (приклад — Туреччина) до ідей повер-

нення до

справжнього ісламу часів пророка Мухаммеда

(саудівські ваххабіти). Фактично протягом всього ХХ ст.

-280-

ісламська цивілізації знаходилась в інволюційній фазі роз-

витку. Тому спроби вестернізації, а на межі ХХІ ст. — гло-

балізації наштовхуються на жорсткий спротив. І це є нор-

мальною реакцією для нинішнього етапу історії ісламу.

Отже, формування нової соціокультурної моделі хрис-

тиянсько-мусульманської взаємодії в третьому тисячоліт-

ті має враховувати актуальні особливості розвитку

обох

світових релігій. Історичний досвід свідчить, що за часів

Хрестових походів західна християнська цивілізація, пере-

буваючи в революційній фазі свого розвитку, здійснювала

тиск на мусульманський світ, який саме переживав етап

«закритої» інволюційної фази розвитку. Ситуація має шанс

повторитись на межі ХХІ ст., коли знову зіштовхуються ар-

хетипи «відкритого» та «закритого

» суспільств. Кроком

до порозуміння може стати адаптація значної кількості

мусульман в європейських країнах до західних цивіліза-

ційних традицій, інакше криза самоідентифікації внаслі-

док перманентного соціокультурного шоку може привести

до іманентного «зіткнення цивілізацій» всередині самої

західної цивілізації.

Загалом, у відповідності до запропонованої гіпотези

соціально-історичного аналізу цикли розвитку світових

релігій на

сьогодні мають наступний вигляд.

Світова релігія

Актуальний період

циклу

Актуальний цикл

Західне християнс-

тво

Еволюційний Третій цикл

Православ’я Коеволюційний Другий цикл

Іслам Інволюційний Другий цикл

Індо-буддизм Еволюційний Другий цикл

Конфуціанство-да-

осизм

Інволюційний Другий цикл