Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики 2010

Подождите немного. Документ загружается.

201

Для визначення змісту цього покарання велике значення має з’ясування

реального змісту обмежень, яким піддається засуджений, причому знач-

ного поширення набула думка щодо незначного карального впливу цього

виду покарань на засуджених. Проте при належній організації виконання

зазначеного покарання така думка не матиме під собою достатніх підстав.

Таке ствердження пов’язане насамперед з тим. Що одним з основних ка-

ральних елементів цього покарання є позбавлення засудженого прав займа-

тися звичною для нього професійною діяльністю. При цьому засуджений, як

будь-яка доросла людина, поставлена в становище учня, відчуває тимчасову

меншовартість, непевності у майбутньому.

Викладене дозволяє дійти висновку, що позбавлення права обіймати

певні посади або займатися певною діяльністю достатньо дієве покарання

для значної категорії осіб. У разі регламентації та індивідуалізації його

застосування ефективність виконання буде задовольняти суспільні потреби.

Однак досягти високого рівня ефективності виконання покарання, що роз-

глядається, не вдалося — через певну законодавчу невизначеність процесу

і порядку його виконання.

Отже, визначають суб’єкт виконання покарань у виді позбавлення права

обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Оскільки Закон

України «Про виконавче провадження» за юридичною силою і за часом при-

йняття має пріоритет, то виконувати цей вид покарань повинна Державна

виконавча служба.

Разом із згаданим Положенням було визначено, що запис трудової

книжки щодо строку цього покарання вносить адміністрація підприємства

або установи.

На думку фахівців, у теперішній час покарання у виді позбавлення права

обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має застосовуватися

з урахуванням таких особливостей. Відповідно до статті 48 Трудового Ко-

дексу України, законів України, — трудова книжка є основним документом,

який засвідчує трудові правовідносини працівника з суб’єктом підприєм-

ництва чи державною установою, що зумовлює необхідність внесення до

неї відомостей щодо призначення зазначеного покарання. Виходячи з особ-

ливостей працевикористання населення в сучасних умовах, а також того,

що виконання вироків судів у частині позбавлення права обіймати певні

посади або займатися певною діяльністю віднесено до компетенції Державної

виконавчої служби обов’язок внесення відомостей про таке покарання, на-

самперед, осіб, які тимчасово не працюють, треба покласти на Державну

виконавчу службу. Зважаючи на те, що відповідно до ст. 50 КК України

покарання є заходом примусу, внесення відомостей про позбавлення права

обіймати певні посади або займатися певною діяльністю до трудової книжки

має носити примусовий характер. З метою виключення випадків працевла-

штування засудженого до позбавлення права обіймати певні посади або

займатися певною діяльністю за спеціальністю.

202



неПовнолітніЙ суб’Єкт ЗлоЧину:

ПорівнЯльниЙ АнАліЗ ЗАконоДАвствА

Фрн тА укрАЇни

Національне кримінальне законодавство має певні прогалини стосовно

відповідальності неповнолітніх. Незважаючи на те, що Кримінальній кодекс

України 2001 року (далі — КК України) містить окремий розділ, який при-

свячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання непов-

нолітніх, однак деякі питання залишаються відкритими. Для вдосконалення

українського законодавства необхідно використовувати порівняльний метод,

а також досвід зарубіжних країн.

У літературі панує думка, що саме кримінальне законодавство Федера-

тивної Республіки Німеччини ( ФРН) є досить гуманним та ефективним.

У структурі німецького кримінального права виділяють окрему ланку — кримі-

нальне право неповнолітніх, яке має «виховну» направленість, орієнтовану

на особистість неповнолітнього злочинця та його потрібність у ресоціалізації

[1, 5] На нашу думку, кримінальна політика України відносно неповнолітніх

правопорушників, повинна мати більш виховний характер, як ФРН, а не

каральний, тому ми обрали саме законодавство ФРН для порівняння .

Дослідженням кримінального права та законодавства ФРН займа-

лись такі вчені як: А. Е. Жалінський, Е. Б. Мельникова, Н. В. Щедрін,

І. Д. Козочкін, Г. О. Пєргатая, В. Д. Пакутін, О. Н. Бібік та інші.

Кримінальне право ФРН та України мають спільні риси, оскільки входять

в одну правову сім’ю, однак на відмінну від законодавства ФРН, вітчизняне

кримінальне законодавство недостатньо повно враховує розумові здібності

неповнолітнього при застосуванні кримінально-правового впливу. Згідно КК

ФРН та КК України до обов’язкових ознак суб’єкту злочину відноситься вік

який є формалізованим. Однак КК ФРН встановлює тільки мінімальній вік

з якого настає кримінальна відповідальність, а особливості кримінального

покарання неповнолітніх регламентується спеціальним Законом « Про суди

для молоді» 1953 ( із змінами 1961 р.). Так, згідно з параграфом 19 КК

ФРН «Неосудність дітей»- «неосудними визнаються особи, які на момент

вчинення злочину не досягли чотирнадцятилітнього віку»[2, 35]. На відмінну

від вітчизняного кримінального законодавства німецький законодавець осіб,

які не досягли віку кримінальної відповідальності дорівнює до неосудних,

тим самим ототожнює недосягнення віку кримінальної відповідальності з

неосудністю.

Закон ФРН « Про суди для молоді» виділяє три вікові групи кримінальної

відповідальності: до першої групи входять діти до 14 років, вони не підля-

гають кримінальної відповідальності, такі особи вважаються неосудними.

20

Неповнолітні з 14 до 17 років визнаються суб’єктами злочину при

умові встановлення осудності. Підлітки, які під час вчинення злочину у

наслідок недостатньої зрілості або розумової відсталості не усвідомлювали

протиправність свого діяння, визнаються розумово неосудними, до таких осіб

на підставі кримінального законодавства застосовуються спеціальні виховні

заходи.

До третьої групи відносять осіб від 18 до 20 років, які підлягають кримі-

нальної відповідальності у повному обсязі, однак якщо буде встановлено, що

такі особи по розумовому або моральному розвитку відповідають попереднім

віковим групам, вони визнаються суб’єктами злочину, але відповідальність

настає не в повному обсязі.

Кримінальне законодавство України диференціює вік в залежності від

вчинення конкретних видів злочину. Законодавство ФРН пішло в перед і,

встановлюючи певні вікові групи настання кримінальної відповідальності,

законодавець у першу чергу враховує розвиток неповнолітнього та його ро-

зумові здібності. Тому можна погодитись з Е. Б. Мельниковою, яка вказує,

що критерієм реалізації кримінальної відповідальності неповнолітніх у ФРН

є «розуміння», тобто в кожному випадку вчинення неповнолітнім злочину

суд встановлює ступень його зрілості [3, 88-89].

Принцип диференціації кримінальної відповідальності в залежності від

вікового цензу та розуміння має свій початок ще з римського та канонічного

права. Якщо звернутись до науки того часу, можна констатувати, що вік

кримінальної відповідальності напряму залежав від осудності, як і у діючому

законодавстві ФРН, відмінність тільки у вікових межах.

На нашу думку, для вдосконалення кримінального законодавства України

відносно відповідальності неповнолітніх, бажано перейняти деякі положення

кримінального законодавства ФРН, а саме закріпити нову норму у КК Ук-

раїни, за допомогою якої, можна було б враховувати розумові здібності та

психофізичний розвиток неповнолітнього. Тим самим суд при застосуванні

кримінально-правових заходів міг би враховувати, як хронологічний так й

психологічний (розумовий ) вік. Однак, не можна недосягнення хронологіч-

ного або психологічного віку ототожнювати з поняттям неосудності, оскільки

мова йде не про психічні відхилення. Якщо буде встановлено, що особа не

досягла хронологічного віку, який встановлений КК України, тоді відсутня

така ознака суб’єкту злочину, як певний вік. Внаслідок чого неповнолітній

не буде підлягати кримінальній відповідальності. В тому випадку, якщо особа

досягла хронологічного віку, але не досягла розумового (психологічного)

віку, мова повинна йти про різновид осудності, а саме вікової осудності.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Пергатая А. А. Уголовная ответственность несовершеннолетних

по законодательству Федеративной Республики Германии: автор. дисс. на

соискание учен. степ. Спец. 12.00.08 — Уголовное право и криминология;

Уголовно-исполнительное право / А. А. Пергатая. — Омск, 2000. — 23 с.

20

2. Уголовное уложение ( Уголовный кодекс) Федеративной Республики

Германия: текст и научно-практич. комментарий. — М.: Проспект, 2010.

— 280 с.

3. Мельникова Э. Б. Правосудие по делам несовершеннолетних: ис-

тория и современность . — М., 1990. — 120 с.

ПонЯттЯ тА сутність ФункціЇ

виконАннЯ ПриЗнАЧениХ ПокАрАнь

особАм, Які вЧинили ЗлоЧини

У сучасних умовах протидії злочинності, охорони прав і свобод громадян,

відновлення і забезпечення правопорядку, особливого значення набуває

ефективність виконання покарань і виправлення засуджених. Це пов’язано

з тим, що на сучасному етапі розвитку та становлення української держав-

ності одним із основних інструментів реалізації загальнодержавного завдання

у сфері протидії злочинності є наявність системи органів і установ, призна-

чених для виконання покарань. А головні напрями їх діяльності, в яких це

завдання конкретизується і реалізується, виділяються в самостійну функцію

держави.

Питання виконання покарань мають не тільки прикладне значення, ос-

кільки, по-перше, вони завжди актуальні і потребують відповідного наукового

осмислення, теоретизації і систематизації основних положень, а по-друге,

на підставі цих теоретичних положень розробляються наукові рекомендації,

завданням яких є підвищення ефективності виконання покарань щодо осіб,

які вчинили злочини, та досягнення його мети.

Інтегрування України у світове співтовариство і досягнення міжнародно-

правових стандартів у сфері виконання (відбування) покарань, а також

відновлення нормативного матеріалу і пошук нових шляхів розвитку сис-

теми органів і установ, що виконують покарання, сформували об’єктивні

передумови для наукового дослідження закономірностей реалій і перспектив

суспільного життя. З цієї точки зору необхідно переосмислити не лише

політику виконання покарань, але й основні положення відповідної функції

держави.

Відновлення і гуманізація законодавства у сфері виконання покарань

передбачають необхідність розробки системи заходів, спрямованих на підви-

щення ефективності державної діяльності у сфері функціонування пенітен-

ціарної системи, поліпшення якісно-кількісних характеристик виправлення

засуджених і протидії злочинності. Ці обставини, в основному, і визначають

20

актуальність дослідження цієї проблеми. Виконання покарань, як і їх при-

значення, завжди входило до компетенції держави, складало предмет пуб-

лічного правового регулювання. Реалізація відповідної правомочності завжди

припускає певний напрям чи функцію, у межах якої вона буде втілюватися

в життя.

Проблема ця висвітлюється в працях багатьох авторів із широким вико-

ристанням знань з функціонального аналізу, втілених в однойменному методі

дослідження. Намітилися кілька підходів до трактування функцій держави.

Традиційною є інтерпретація їх як основних напрямів внутрішньої і зов-

нішньої діяльності держави, обумовлених її сутністю і призначенням [1,

с. 76], як діяльність держави в її головних напрямах [2, с. 113]. По суті,

схожим є визначення цих функцій як проявів властивостей держави в певних

системах відносин [3, с. 153], оскільки сутність держави виявляється саме в

її стійких властивостях, уся її діяльність — у системі суспільних відносин.

Аналогічно можна сказати і з приводу думки, що функції держави означають

у комплексі предмет і зміст діяльності держави та засоби і способи, що

забезпечують таку діяльність [4, с. 143], хоча це визначення уявляється

недостатньо чітким. Ще менш удалим є пояснення функцій держави як

основних напрямів діяльності і механізму державного впливу на суспільні

відносини [5, с. 189], тому що воно може призвести до змішання їх з ме-

ханізмом правового регулювання.

Термін «функція» (від лат. functіo — здійснення, виконання, вико-

нання роботи) має в сучасній українській мові такі значення: 1) виражає

взаємозв’язок явищ — «явище, яке залежить від іншого явища, є формою

його виявлення і змінюється відповідно до його змін»; 2) означає «роботу

кого-, чого-небудь, обов’язок, коло діяльності когось, чогось»; 3) означає

значення, призначення, роль чого-небудь [6, с. 1552]. Функція з точки зору

філософії розуміється як таке відношення об’єктів, за якого зміну одного з

них супроводжує зміна іншого, або призначення певного елемента в межах

цілого [7, с. 5].

Отже, на наш погляд, є достатньо підстав розуміти під функціями де-

ржави головні, магістральні напрями діяльності держави як усередині країни,

так і на міжнародній арені, обумовлені сутністю і призначенням держави

на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Указівка на етапи розвитку

суспільства пояснюється тим, що різні суспільно-економічні формації або

перехідні періоди закономірно відображаються на функціях держави. Цю

залежність, однак, не можна абсолютизувати, оскільки інакше довелося б

заперечувати функціональну наступність між державами історичних етапів.

Функції держави не слід ототожнювати з конкретними функціями окремих

його органів. У здійсненні загальнодержавних функцій, так чи інакше, беруть

участь різні органи держави, весь її механізм, чи принаймні, більшість її

ланок. Стосовно функції держави, функції її органів чи посадових осіб носять

забезпечувальний, службовий характер. Вони деталізують і конкретизують

загальнодержавну функцію, що для них буде мати стратегічне значення.

20

Функції держави, як генеральні напрями її діяльності в цілому, склада-

ються з різнобічної роботи всього державного механізму, носять комплексний,

збірний характер, виконуються за допомогою різних засобів, методів і форм,

включаючи правотворчість, організацію впровадження в життя прийнятих

законів та інших нормативно-правових актів, контроль і нагляд за процесом

правореалізації, вирішення виникаючих правових спорів, протидію злочин-

ності, кримінальне переслідування винних, формування правосвідомості і

правової культури людей. Ці функції поширюються на найрізноманітніші

відносини у суспільстві, що потребують державного впливу. Тому не можна

виділяти «законодавчі (правотворчі), управлінські і судові» функції держави

[8, с. 166], оскільки це функції однойменних галузей державної влади.

У зв’язку з тим, що держава виконує великий спектр функцій, зміст

яких дуже різноманітний, вітчизняна юридична наука виробила їх класи-

фікацію, критеріями якої, серед інших, є особливості об’єкта державного

впливу, специфіка змісту кожної функції і сфери її здійснення [9]. Виконання

покарань і виправлення засуджених можна віднести до функції охорони

прав і свобод громадян, протидії злочинності і забезпечення правопорядку.

Виходячи з того, що діяльність держави з виконання покарань вирішує

внутрішні завдання, то розглядувану функцію слід віднести до системи її

внутрішніх напрямів діяльності. У функціонально-змістовному аспекті, спе-

цифіка протидії злочинності полягає в тому, що ця протидія реалізується

в 3-х напрямах: запобігання злочинам, розкриття і розслідування вчинених

злочинів, призначення і виконання покарань.

Пенітенціарна функція — це напрям діяльності держави, покликаний

забезпечити виконання покарань, пов’язаних з ізоляцією від суспільства,

створення умов для каяття засуджених, їх виправлення і ресоціалізації. За

рахунок реалізації цієї функції суспільство повинно отримати після відбу-

вання покарання безпечну і здатну до суспільного життя людину [12, с. 8].

Розгляд поняття «функції держави» вимагає відповідного з’ясування пи-

тання про їх взаємодію із завданням держави і принципами її діяльності.

Завдання — це те, що необхідно зробити, а функція — це діяльність, процес

вирішування завдання [10, с. 70]. У завданні держави визначається її со-

ціальне призначення, історична місія в той чи інший період, що має вихідне

значення стосовно її функцій, і є їх найближчою безпосередньою переду-

мовою [11, с. 64]. Не слід також змішувати функцію держави з принципами

її діяльності, оскільки останні необхідно визначати як керівні положення

правової системи, відповідно до яких і реалізуються ці функції держави.

Ураховуючи все вищевикладене, можна було б запропонувати таку де-

фініцію функції держави з виконання покарань: розглядувана функція — це

сукупність основних напрямів внутрішньої діяльності держави, що здійс-

нюються системою органів і установ, покликаних виконувати покарання,

з метою виправлення засуджених і запобігання вчинення нових злочинів

як засудженими, так і іншими особами. Сутність функції держави з ви-

конання покарань, на нашу думку, є діалектичною єдністю: з одного боку

20

— вирішення завдання протидії злочинності, а з іншого боку — державної

кари — репресії відносно осіб, які вчинили злочини. Таким чином, цей на-

прям (функція) державної діяльності має дві суперечливі, але єдині за своїм

змістом складові, що утворюють сутність розглядуваної функції.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Фаткуллин Ф. Н. Проблемы теории государства и права : курс

лекций / Ф. Н. Фаткуллин. — Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1987. – 336 c.

2. Черданцев А.Ф. Теория государства и права : учебник [для вузов]

/ А. Ф. Черданцев. — М. : Юрайт, 1999. — 429 с.

3. Проблемы теории государства и права : учеб. пособие / А. Г. Бе-

режнов, А. П. Глебов, А. А. Кененов [и др.] ; под ред. М. Н. Марченко. — М. :

Проспект, 1999. — 504 c.

4. Венгеров А. Б. Теория государства и права : учебник [для юриди-

ческих вузов] / А. Б. Венгеров. — М. : Новый Юрист, 1998. — 624 с.

5. Общая теория права и государства : учеб. / под ред. В. В. Лазарева.

— М. : Юристъ, 1994. — 360 с.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і

голов. ред. В. Т. Бусел.]. — К. : Ірпінь : ВТФ «Перун», 2007. — 1736 с.

7. Ситар І. М. Онтологічні функції права : автореф. дис. канд. юрид.

наук : спец. : 12.00.12 «Філософія права» / І. М. Ситар. — Л., 2008. — 16 с.

8. Теория права и государства : курс лекций / под ред. Н. А. Катаева и

В. В. Лазарева. — Уфа : Уфимская высшая школа МВД РФ, 1994. — 478 с.

9. Морозова Л.А. Функции Российского государства на современном

этапе / Л.А. Морозова // Государство и право. — 1993. — № 6. —

С. 103–104.

10. Теорія держави і права. Академічний курс : підручник / за ред.

О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К. : Юрінком Інтер, 2006. — 688 с.

11. Теория государства и права : курс лекций / под редакцией

А. В. Малько и Н. И. Матузова. — М. : Юристъ, 1997. — 672 с.

12. Романенко О. В. Пенітенціарна функція демократичної правової де-

ржави та роль громадянського суспільства в механізмі її реалізації : автореф.

дис. канд. юрид. наук : спец. : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право» / О. В. Романенко. — К., 2004. — 19 с.

20



ШкоДА нАвколиШньому ПрироДному

сереДовиЩу Як оЗнАкА ЗлоЧинів

Проти ДовкіллЯ

Ситуацію в Україні зі стану охорони навколишнього природного сере-

довища слід визнати вкрай несприятливою. Забруднення довкілля досягло

небачених за останні роки масштабів. Тільки збитки економічного характеру,

не приймаючи до уваги шкоду екологічного характеру і здоров’ю людей, за

підрахунками спеціалістів щорічно складають в Україні суму, що дорівнює

половині національного доходу країни.

Ця картина буде неповною якщо оминути проблему екологічної злочин-

ності, яка визнається високолатентною, що зазвичай здійснюється в органі-

зованих формах та носить характер злочинного промислу. Тому розробка

наукових аспектів дієвості механізмів захисту довкілля, українського зако-

нодавства про охорону навколишнього природного середовища в цілому — є

однією з форм забезпечення екологічної безпеки населення, раціонального

використання природних ресурсів.

Протидія екологічній злочинності має здійснюватися не лише за допо-

могою криміналізації чи декриміналізації суспільно небезпечних діянь проти

довкілля, реалізації кримінальної відповідальності за їх вчинення, а в комп-

лексі з економічними, політичними, морально-виховними, освітніми заходами

тощо. Інша сторона реалізації кримінальної відповідальності за злочини проти

довкілля — відшкодування заподіяної шкоди природі чи здоров’ю людини.

Проблеми покарання за злочини проти довкілля почали досить інтен-

сивно досліджуватися із другої половини XX століття. Серйозним внеском

у вивчення цих питань можна назвати наукові праці відомих вітчизняних

та зарубіжних вчених зокрема, В. І. Андрейцева, С. Б. Гавриша, В. О. Глуш-

кова, А. П. Гетьмана, О. М. Джужи, М. Й. Коржанського, В. В. Костиць-

кого, В. А. Ландіної, В. К. Матвійчука, В. О. Навроцького, Г. С. Поліщука,

О. В. Сасова, О. В. Скворцової, В. В. Сташиса, В. Я. Тація, В. П. Тихого та

ін. Крім того, у 1994 році С. Б. Гавришем було захищено докторську дисер-

тацію за темою: «Основні питання відповідальності за злочини проти природ-

ного середовища: проблеми теорії і розвитку кримінального законодавства

Украіни» та у 2008 році В. К. Матвійчуком було захищено докторську ди-

сертацію на тему: «Кримінально-правова охорона навколишнього природного

середовища: проблеми законодавства, теорії та практики».

Але опубліковані роботи не торкаються всіх аспектів проблеми ознак

20

злочинів проти довкілля, методик розрахунків екологічної шкоди, уніфікації

наслідків екологічних злочинів. Тому метою нашого дослідження є аналіз

екологічних злочинів щодо визначення наслідків цих злочинів, що буде пок-

ладений в основу вдосконалювання кримінального законодавства.

Наслідком (злочинним результатом) діяння прийнято вважати передба-

чену кримінально-правовою нормою матеріальну або іншу шкоду, заподіяну

злочинним діянням об’єкту посягання. Важливість цієї ознаки полягає в

тому, що від розміру та характеру можливої або фактично заподіяної шкоди

залежить ступінь суспільної небезпечності злочину [1, c. 129].

Cлід вказати, що екологічна шкода є наслідком найрізноманітніших за

характером злочинних посягань. Так, основними наслідками екоциду (ст. 441

Кримінального кодексу України (далі — КК) визнаються: масово знищені

об’єкти рослинного або тваринного світу, отруєна атмосфера або водні ре-

сурси на певній території тощо. Вони настають відразу чи через певний час

після вчинення самих протиправних дій. Всі вони завдають значної шкоди

навколишнього природного середовища, яка (шкода) в подальшому може

призвести до екологічної катастрофи [2, c. 11–12].

Крім того, нами виокремлюється група еколого-господарських злочинів,

які пов’язані з матеріальною діяльністю людей, але в кожному разі вони

здатні спричинити шкоду навколишньому природному середовищу. Так,

ч. 1 ст. 265 КК встановлює покарання за придбання, носіння, зберігання,

використання, передача, видозмінення, знищення, розпилення або руйну-

вання радіоактивних матеріалів (джерел іонізуючого випромінювання, радіо-

активних речовин або ядерних матеріалів, що перебувають у будь-якому фі-

зичному стані в установці або виробі чи в іншому вигляді) без передбаченого

законом дозволу у виді позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

Частина 2 цієї статті встановлює покарання за ті самі дії, вчинені з метою

спричинення загибелі людей, шкоди здоров’ю людей, майнової шкоди у ве-

ликому розмірі або значного забруднення довкілля у виді позбавлення волі

на строк від п’яти до восьми років, а ч. 3 цієї статті встановлює покарання

за дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені пов-

торно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони спричинили

загибель людей, майнову шкоду у великому розмірі, значне забруднення

довкілля чи інші тяжкі наслідки у виді позбавлення волі на строк від восьми

до п’ятнадцяти років.

Частина 1 ст. 2651 КК встановлює покарання за незаконне виготов-

лення будь-якого ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює

радіоактивний матеріал або випромінює радіацію і може через свої власти-

вості спричинити загибель людей, шкоду здоров’ю людей, майнову шкоду

у великому розмірі або значне забруднення довкілля у виді штрафу від

трьохсот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або об-

меження волі на строк від двох до п’яти років, або позбавлення волі на

той самий строк. Частина 2 цієї статті встановлює покарання за ту саму

дію, вчинену з метою спричинення загибелі людей, шкоди здоров’ю людей,

210

майнової шкоди у великому розмірі або значного забруднення довкілля у

виді позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років, а ч. 3 цієї статті

встановлює покарання за дії, передбачені частиною першою або другою цієї

статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо

вони спричинили загибель людей, майнову шкоду у великому розмірі, значне

забруднення довкілля чи інші тяжкі наслідки у виді позбавлення волі на

строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Обов’язковою ознакою двох основних (статті 236 та 237 КК), дев’яти

кваліфікованих (частини другі статей 238, 239, 240–243, 245, 253 КК) та

одного особливо кваліфікованого (ч. 3 ст. 2391 КК) складів злочину закон

називає загибель людей, чотирьох основних (ч. 1 ст. 244, ст. 246, ч. 1

ст. 248, ч. 1 ст. 249 КК) – істотну шкоду, чотирьох основних (статті 236,

237, 247, 251) та дев’яти кваліфікованих (частини другі статей 238–243, 245,

252, 253 КК) — інші тяжкі наслідки, одного особливо кваліфікованого (ч. 3

ст. 2392 КК) — тяжкі наслідки, а семи основних (частини 1 статей 239,

2391, 240–244, ч. 1 ст. 253 КК) — створення небезпеки для життя і здоров’я

людей.

Істотна шкода — це не тільки кількісні та вартісні критерії, а й інші об-

ставини, що мають значення для вирішення цього питання (знищення нерес-

товищ риби; вилов риби в період нересту, нечисленних її видів або тих, у від-

творенні яких є труднощі; добування великої кількості риби, водних тварин

чи рослин або риби чи тварин, вилов яких заборонено; тощо). Наприклад,

істотною шкодою буде визнано вилов або відстріл хоча б одного морського

ссавця, загибель великої кількості мальків, риб і водних безхребетних тих

видів, які занесені до Червоної книги. Визначаючи розмір шкоди, заподіяної

водній фауні, слід керуватись спеціальними таксами, визначеними Кабінетом

Міністрів України. Якщо внаслідок вчинених дій істотна шкода не настала,

винна особа за наявності до того підстав може нести відповідальність за

ч. 3 або ч. 4 ст. 85 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Загибель людей — це смерть хоча б однієї людини, що сталася внаслідок

вчинення злочинів, відповідальність за які передбачена статтями 236, 237,

частинами 2 статей 238–243, ч. 2 ст. 245, ч. 2 ст. 253 КК. Інші тяжкі на-

слідки — це загибель чи масове захворювання людей; істотне погіршення

екологічної обстановки, в тому чи іншому регіоні (місцевості); зникнення, ма-

сові загибель (для констатації масовості загибелі або захворювання об’єктів

тваринного світу необхідно враховувати відомості про чисельність тварин,

риби, інших організмів, що загинули чи захворіли, їх поширеність на те-

риторії України або конкретної адміністративно-територіальної одиниці) чи

тяжкі захворювання об’єктів тваринного і рослинного світу; неможливість

відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об’єкти або вико-

ристовувати природні ресурси в певному регіоні; генетичне перетворення

тих чи інших природних об’єктів; заподіяння матеріальної шкоди в особливо

великих розмірах; тощо. Створення небезпеки для життя і здоров’я людей

має місце в разі, якщо забруднення навколишнього природного середовища